Методичні рекомендації педагогам з теми: «Запитання – показник розвитку пізнавального інтересу» (за педагогічною технологією «Дитячі дослідження як метод навчання дошкільників» О.

Методичні рекомендації педагогам з теми: «Запитання – показник розвитку пізнавального інтересу» (за педагогічною технологією «Дитячі дослідження  як метод навчання дошкільників» О. Савенкова)

В наш час творчий пошук стає важливою частиною будь-якої професії, а дослідницька поведінка розглядається як стиль життя сучасної людини.

Педагоги мають пам’ятати, що формувати таку поведінку треба з дитинства. Як же навчити дитину знаходити нові знання?

Сучасний дослідник О. Савенков рекомендує використовувати дослідницький метод навчання в роботі з дітьми, починаючи вже з дошкільного віку.

Як показують спостереження, що педагоги не завжди звертають уваги на дитячі «чому?» і «для чого», тим самим знижують дитячу допитливість.

Важливим показником розвитку пізнавального інтересу дошкільнят, як вважає О. Савенков, є їхні запитання.

Часто дитина звертається до вихователя декілька раз з одним і тим запитанням, тому йому треба терпляче повторювати відповідь, аж поки вона не задовольнить дитину.

Психолого-педагогічні дослідження показують, що діти можуть протягом дня ставити до 45 різних запитань. Особливістю цих запитань, що вони досить різноманітні, непов’язані між собою, невпорядковані. Наприклад (з досвіду): добре розвинений і занадто рухливий шести річний Чуб Саша протягом однієї години поставив 15 запитань (мовою дитини):

• Чому тут грязно?
• Куди упала моя паличка?
• Чому ви такі кльові?
• Чому у вас така присоска, а моя мама підстрижена?
• Чому дядько Борис мене не любить?
• А ви знаєте хто сильніший слон чи лев?
• Чому цвіти не бувають чорні?
• Хто мені порвав майку, а вона була ціла?
• Чому мене заствляєте спати, а мама каже мені: не спи?
• Ви любити цирк?
• Ви любити ловити рибу? А я люблю!
• Ви хочете робити на скорій помочі?
• А я не боюся уколів, а ви боїтеся?
• А що, я балуваний? Мене мама любить!

Такі діти, як Саша Чуб, потенційно є всезнайки, але в майбутньому не здатні розібратися в сутті того чи іншого явища, зайнятися серйозною справою.

Легко помітити, що особливістю цих запитань є надзвичайна розпорошеність і різноплановість. Хлопчик не прагнув почути відповіді на них, для нього головне було бавити запитання. Цілком зрозуміло, що вихователь не зможе відповісти на всі ці запитання відповідно віку. Тому педагога не повинна хвилювати різноманітність запитань, адже для дитини це природно, слід увагу звертати на темп їх постановки. При швидкому темпі їх постановки дитина неспроможна збагнути почутих пояснень і відповідей.  Педагог має досить активно і вміло обстежувати кількість запитань, які дитина ставить, зосереджуючи їх увагу на однорідних, близьких явищах і предметах, встановлюючи своєрідний «порядок» у дитячій допитливості.

Запитання можна поділити на два типи: перевірні та пізнавальні.

З метою переконатися, дитина задає перевірні запитання. Відповіді на  ці запитання дитині відомі, але вона не завжди зовсім упевнена в цьому або намагається закріпити, перевірити свої знання.

Пізнавальні запитання, як свідчення безкорисливого інтересу малюків до навколишнього та бажання знати, є доцільні в різних ситуаціях. Діти не можуть сказати, навіщо їм це потрібно, але проявляють велику зацікавленість.

Тому О.Савенков вважає, що запитання цієї категорії посідають дуже важливе місце в житті дитини, яку вабить усе нове. Рекомендує методи дослідження, а саме: запитати у мами, в іншої людини, у фахівця тощо.

Пізнавальні запитання потребують відповіді, яка містить інформацію. Не отримуючи такої відповіді малюк повторює запитання ще раз у тій самій формі або розвиває ланцюг запитань.

Які ж мотиви виникнення пізнавальних запитань?:

• Сприйняття чогось нового, яскравого незвичного для дитини
• Прагнення класифікувати предмети та явища, знайти спільні ознаки та водночас виявити те, що їх різнить («чому пташки, жуки можуть літати, а жаби ні?»). Тому педагог повинен вміло, доступно дати відповідь на запитання враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей.
• Розрив між минулим і новим, тобто, коли уявлення, яке вже склалося руйнується через те, що нові відомості про предмет за одними ознаками збігаються з наявним досвідом, а за іншими – ні. Наприклад, Сергій, який вперше прийшов на виставу балету, дивується: «Мамо! Чому дядя тьотю тримає за ногу, а не за руку?» Наступного дня хлопчик ділиться враженнями з вихователем від побаченого: «У театрі так смішно було. Коли дядя і тьотя танцювали, то він її тримав за ногу. Уявляєте, не за руку, як ми, коли танцюємо». Тому педагог повинен допомогти дитині осмислити, узгодити нове з відомим, утвердитися у чомусь.

Необхідно звернути увагу вихователя на ще одну особливість у постановці дітьми запитань, коли дошкільник запитує про певне явище на багато пізніше ніж його помітив, тобто тоді, коли це явище встигло відійти на другий план, а дитина тільки тепер хоче почути відповідь, це запитання можна назвати відстроченим.

Упевнено можна сказати: кожен педагог стикався у своїй практиці з тим, що під час його розповіді або показу, а також у процесі спостереження за об’єктом, дитина не ставить запитань, проте через якийсь час ці запитання спливли. Вихователі часто пояснюють це тим, що дитина маленька і не побачила, не зрозуміла чогось, а насправді у дошкільника не всі враження від спостережень, дослідів, обстежень проявляються відразу. З цієї причини діти й ставлять запитання начебто поза якимись зв’язком і несподівано для вихователя.

Педагогам не варто забувати про те, що дитина жадібно всмоктує те, що відбувається в межах досяжності та її сприймання, і з приводу всього в неї виникають запитання. Дошкільник відрізняється від дорослого не тим, що не бачить і не думає, а тим, що не володіє готовими відповідями, але він сприймає навколишню дійсність у всьому її розмаїті, а не живе в обмеженій сфері, яку вихователі вводять йому за «дорослими схемами».

Часто вихователь начебто ставить запитання до дітей, але переважно сам на них відповідає, не даючи їм можливості самостійно дослідити кожний предмет, висунути власну гіпотезу. Розвиток пізнавальних інтересів є вторичним. Наприклад, діти виконують всі дії під диктовку вихователя: «Візьміть тацю з піском і паличку. Намалюйте будь-що на піску. Зручно малювати? Тепер на аркуші паперу намалюйте паличкою будь-що. Бачте, паличка дряпає папір, тому малювати нею зручно на ґрунті. Тепер крейдою намалюйте на папері. Бачте, що треба придивлятися, щоб розглянути білий слід на папері».

Крім мудрого керівництва малюків, як вважав О. Савенков важливим чинником є правильний вибір об’єктів для дослідження. Пам’ятаймо: як занадто прості, так і занадто складні об’єкти викликають швидке згасання пізнавальної активності. Отже, запитання вихователя для дитини будуть не цікаві. Тому оптимальним для малюків є рівень складності, який потребує затрат зусиль, що дадуть конкретний і зрозумілий дитині ефект.

Для старших дошкільників доцільно підбирати об’єкти, де знайомі й зрозумілі ознаки предмета мають поєднуватися з новими  і несподіваними, щоб дитина могла проявляти високу активність в аналізі об’єктів суперечності, творчість у висуненні гіпотези. Наприклад, педагог ставить запитання: Як можна примусити іграшкову машину без двигуна їхати, не підштовхуючи її? Дитина має сама здогадатися, що треба для того, щоб машина поїхала без сторонньої допомоги, що треба з будівельного матеріалу побудувати гірку. В такому випадку педагог повинен заздалегідь покласти на килим будівельний матеріал, де грається дитина.

Педагоги мають бути уважні, що в дітей дошкільного віку може проявлятися фальшива допитливість. Ці запитання, які ставить дитина свідчить про схильність дитини міркувати за аналогією, бажання, щоб її хвалили, говорили, що вона така розумна та здібна. От старається дитина дивувати всіх, не дає нікому в групі й слова сказати, постійно закидає вихователя запитаннями. В таких випадках вихователь повинен цій дитині поставити зустрічне запитання, сказавши: «Чи хотів би ти почути, про щось хоче запитати Оля?» тут педагогу потрібно привернути увагу дитини про що він з дітьми розмовляв чи спостерігав.

Отже, завдання педагогів – скерувати весь навчальний процес так, щоб запитання дітей і запитання вихователя повинні взаємно переплітатися, випливати одне із одного, за якими дитина звіряє правильність, достовірність і доцільність своїх знань.