Методичні рекомендації "Постановча робота"

Автор: Малютіна Г.І., керівник народного художнього колективу театру танцю «Імідж», керівник гуртка-методист комунального позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості Металургійного району» КМР

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації розкривають методику роботи з аматорськими танцювальними колективами; вони допоможуть керівникам хореографічних колективів в їх балетмейстерській та постановочній роботі, а також надають можливість використати нові світові досягнення у вирішенні деяких психолого-педагогічних проблем в роботі із дітьми різних вікових категорій. Методичні рекомендації можуть бути корисними керівникам гуртків закладів позашкільної освіти, для ознайомлення із специфікою роботи хореографів, які прагнуть досягти високих творчих результатів в діяльності танцювального колективу.

Рекомендовано для керівників гуртків закладів позашкільної освіти та закладів загальної середньої освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

1. Розділ I. Поняття хореографічної композиції та її складових Загальні засади ………………………….….........................................................................5

1.1. Музично-хореографічна форма  як втілення образно-тематичного емоційного змісту твору………………………… ……………………………....6

1.2. Постановочно-репетиційна робота, одна з форм, яка сприяє розвитку творчих здібностей дітей………………………………………………………..10

1.3. Категорії  ідейності та художності твору …………………………………12

1.4. Помилки в педагогічній практиці в роботі з дітьми різного віку …….....13

2. Розділ II. Методика роботи над постановкою ……………………………...13

Список використаних джерел………………………………………………......24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В сучасному хореографічному мистецтві зростають вимоги до майстерності виконавців, що потребує нових методик їх підготовки.

Умовність хореографічного мистецтва - це шлях до художнього пізнання дійсності через асоціативне сприйняття, яке формує духовне багатство людини. На основі аналізу музичного матеріалу, діти повинні відчути єдність музичної та хореографічної форми. Взаємовплив драматургій хореографічного та музичного рішення образу через текст та малюнок танцю є гарантом успіху в постановочній роботі. Музика народжує образ в уяві, хореографічний текст оживляє його. Виразність рухів в побудові образу - це їх конкретність і типовість. Тема - є продукт ідеї. На основі музичного образу діти знаходять пластичне рішення, використовуючи для цього композицію танцю, яка обумовлюється змістом з використанням законів простору і часу. Танець тим переконливіший і реалістичний, чим більше засобів виразності відповідають хореографічному образу. Нема танцю без образу.

Танець - це картина, в якій колір, рух і навіть мовчання об'єднанні в одне ціле.

Режисура в хореографії - це мистецтво створення єдиного, гармонійного, цілісного образу твору за допомогою всіх складових театрального синтезу, пластики - тексту та художнього оформлення.

Духовна культура танцювального мистецтва в широкому плані спрямована на залучення дітей до загальнолюдських культурних цінностей, а у вузькому - сприяє розвитку художнього смаку та емоційних проявів дитини, вихованню позитивних форм поведінки та спілкування, формуванню навичок психорегуляції.

Саме за допомогою відповідних рухів, міміки, жестів, поз та музики дитина здатна передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний музично-руховий образ. Все це допомагає розвивати танцювальну творчість, під якою слід розуміти здібність дитини до створення нових рухів, варіантів комбінування та ускладнення знайомих елементів, а також вміння самостійно імпровізувати в процесі музично-рухової діяльності, у відповідності до особливостей музичного твору на основі доступних танцювальних та образних рухів.

Хореографія виконує не тільки загальноосвітні функції, а й вирішувє завдання морально-етичного виховання. Так, під час хореографічних занять можно розширювати дитячі інтереси, розвивати вміння бачити прекрасне в хореографії та інших видах мистецтва, формувати навички культури одягу, поведінки та рухів, привчати до охайності, самостійності, відповідальності та обов'язкової дисципліни.

Танцювальна діяльність також сприяє психічному розвитку дитини: розширенню кругозору, активізації пізнавальних процесів, розвитку довільної уваги, пам'яті (зорової, слухової, м'язової), творчої уяви.

Поряд з іншими видами мистецтва танок відіграє значну роль у відродженні та збагаченні національної культури. Знайомство дітей з яскравим колоритом української хореографічної лексики, цікавими композиційними формами, своєрідним національним костюмом допомагає усвідомити значущість вітчизняних культурних цінностей та залучити підростаюче покоління до краси мистецтва, традицій, обрядів рідного народу, поступово розкриваючи перед ними його менталітет.

Отже, багатофункціональна природа танцю - це шлях до художнього пізнання дійсності через асоціативне сприйняття, яке формує духовне багатство людини.

 

Розділ I. Поняття хореографічної композиції та її складових

 

Всебічне глибоке розкриття поняття композиції сучасної хореографії передбачає ґрунтовне висвітлення цілого ряду найважливіших проблем, зокрема: основного закону побудови хореографічної композиції; соціально-історичної обумовленості ідей, тем і відтворення їх в танці; зародження основ композиції у традиційних хороводах та розвиток їх в інших жанрах - побутових, сюжетних танцях; принципів обробки фольклорного танцю, конструктивної цілісності композиції танцю та основних композиційних прийомів і принципів: розширення жанрових та тематичних кордонів тощо .

У хореографії під терміном «композиція» розуміють формотворчу структуру твору, побудову усіх його частин - від найелементарніших до найскладніших. Компоненти композиції, пов'язані зі сценічним простором та музичним жанром - це хореографічна лексика (рух, жест, поза, міміка); малюнок танцю (напрямки просування виконавців, рух); темпоритм хореографічної дії. При визначенні теми майбутнього танцю, хореограф стикається з проблемами, без вирішення яких неможливо розпочати постановчу роботу. Більшість із них пов'язані з лексикою та композицією номеру, адже саме від них залежить, як буде втілено ідейний задум, відкрито сюжет нового хореографічного твору. Архітектоніка зумовлює гармонію усіх частин композиції, логічну вмотивованість побудови окремих малюнків, переходів тощо, підказує відповідну лексику у поєднання її з музикою та ін .

Автор новоствореного танцю має вирішити, в якому жанрі доцільніше розкрити тему, що захопила його (від цього залежатиме лексика, композиційні побудови), на яких опорних ланках розгортатиметься безперервний розвиток сюжету, які моменти допоможуть підкреслити основну ідею твору, як відтворюватимуться у взаєминах ті чи інші образи, яку лексику використати для характеристики того чи іншого персонажу тощо.

Тому план архітектоніки та композиції майбутнього номеру - один з найважливіших етапів реалізації творчих задумів хореографа. У подальшій роботі потрібно вирахувати основні частини, епізоди хореографічного твору, визначити наскрізну дію.

Після поділу на частини танець розподіляють на основні епізоди, шматки, фігури, що виникають як результат розвитку хореографічної дії. Кожний епізод, фігура - певний етап на шляху розвитку основного конфлікту. У багатьох танцях відсутній сюжет у розумінні послідовного розвитку явищ та подій, але це не означає, що вони безсюжетні. У деяких побутових народних танцях сюжет виступає через думки, почуття героїв, їхні переживання, експресію тощо. Саме на них у таких випадках і тримається композиційна організація танцювального номера. Через емоційно-психологічний стан той чи інший персонаж передає узагальнено-образну думку, мислення, які втілюються в колористичну лексику, певні композиційні елементи, музику тощо.

Таким чином, кожний хореографічний твір має своєрідну, лише йому притаманну композицію, але основний драматургічний закон побудови композиції має спільні риси для всіх танцювальних різновидів та жанрів.

 

1.1. Музично-хореографічна форма як втілення образно-тематичного емоційного змісту твору

 

Музично - хореографічна форма- це втілення певного ідейно-емоційного змісту хореографічними засобами, притаманними тому чи іншому народу, хореографічному різновиду, історичному епосу. Це єдність, сукупність усіх хореографічно - пластичних елементів, засобів, прийомів, що використовуються як матеріал для відтворення образно-тематичного емоційного змісту. Серед них - рух, пантоміма, жест, міміка; далі - темпоритм, динаміка, темброва забарвленість - усе це не тільки власне музичне, але стосується й хореографії.

Однією з історичних ознак музично - хореографічної форми є її структура, котра поєднується з внутрішньою організацією, а не співвідношенням композиційних частин до теми танцю, тобто архітектонікою.

Залежно від змісту форма має свої, характерні тільки для неї особливості, що і вирізняють її з поміж форм, у яких виявляється інший зміст.

Таким чином, форма є внутрішньою структурою танцю, засобом відтворення, закріплення та існування змісту.

Єдність форми і змісту діалектична, неминуче відбувається перехід змісту у форму - і навпаки. Якщо в окремих елементах лексики та композиції  вбачається значення та смисл, тобто зміст, вони стають для нас зрозумілими і ясними. Безперечно, що у творчому процесі переходу форми у зміст останній має домінуючу роль, бо це він шукає собі відповідну форму .

Як зазначалося вище, у діалектичній єдності зміст відіграє вирішальну роль: він більш революційний, мобільніший; форма інертна, консервативна, пасивна. Між ними точиться боротьба, в результаті якої форма оновлюється, відповідаючи новому змісту, в даному випадку виграє мистецтво, збагачуються лексика, композиція танцю.

У хореографії завжди треба мати на увазі два боки форми:

•              внутрішній (сюжет, драматургія, образність і т.д.) та зовнішній, що підпорядковується внутрішньому (лексика, поза, жест, композиція, акторська майстерність і техніка виконання, кольорова гама, жанр, вид і т.д.). Цей поділ дещо умовний, однак при дослідженні творчо - конструктивних явищ та постановчої роботи як аспектів єдиного процесу, пов'язаного зі змістом, треба пам'ятати, що вони взаємозалежні, взаємозв'язані й у високохудожніх хореографічних творах перебувають в абсолютній гармонії.
•              Розкриття певної ситуації, сюжету вимагає характерної лексики, композиції, тобто у даному разі внутрішня форма бере на себе функцію змісту, як уже мовилось вище. Відтак, хореографія відзначається двома характерними факторами: ідейно-тематичним змістом та досконалістю формотворчих структур, котрі об'єднуються навколо композиції .

Сучасні хореографи завжди тяжіють до пошуків нових форм, інтонацій, проте ніколи не варто розглядати новації у відриві від змісту, а також від народних традиційних форм і сюжетів, які завжди дають творчу наснагу мистецтву. Жодна з форм танцю не повинна бути прийнята раз і назавжди. Найкраща та, що найбільш повно відтворює зміст, а істотна та - що відповідає певному завданню.

Останнім часом деякі хореографи неправомірно захоплюються саме зовнішнім боком форми: надумані, невиправдані дією пози, дублювання окремих, індивідуальних ракурсів для великого числа виконавців, надмірне використання побутових костюмів, помпезного, неумотивованого дією оформлення, різкого контрастного освітлення тощо. Такі митці забувають про внутрішній бік форми, у якому закладені невикористані потенційні можливості.

Розкрити ідейний зміст твору - означає показати, як автор розуміє і змальовує у своєму творі ті чи інші явища, події, ситуації.

Ідея - провідна думка художнього твору, що відтворює ставлення митця до дійсності. Термін «ідейна концепція» хореографи запозичили з літератури. Ідея твору має бути тією керівною силою, дороговказом, завдяки якому автор концентрує окремі думки, враження, бачення; і який сприяє у подальшому правильному обранню жанру, лексики, музики, створенню оформлення майбутнього хореографічного твору.

Ідея зумовлює задум хореографа - постановника і основний зміст твору. Від неї залежить трактування автором теми та сюжету балету, танцю тощо.

Тема - це те, що становить основну думку, проблему, питання, про яке йдеться у даному творі, тобто сформульоване узагальнене відтворення того чи іншого життєвого явища, події, ситуації. Ідея невіддільна від основної теми, що об'єднує всі другорядні, побічні теми. Саме у 30-і роки визначилась закономірність терміну «ідейно-тематична єдність». Тема хореографічного твору ідентична поняттю теми, яка існує в літературознавстві, мистецтвознавстві і т.ін.

Проте, хореографія має специфічне тлумачення даного поняття, яке передбачає конкретний лексико - композиційний матеріал, що у своїй єдності складає танець як один з різновидів мистецтва.

Темою хореографічного твору може стати будь - яке явище дійсності, вияв характеру людини тощо. Із монотематизмом у хореографії співіснує політематизм, тобто поряд з основною темою є ще другорядні теми, що будуються на протиставленнях, зіставленнях тощо. Основна тема у таких творах інколи трансформується, зливаючись із другорядними котрі  сприяють  широкому розкриттю основної теми.

Надзавдання – «основна, головна, всеосяжна мета, яка притягує до себе всі без винятку завдання». Визначаючи його, ми ставимо за мету - виявлення ідейного змісту хореографічного етюду, твору.

Від правильного визначення надзавдання залежить не тільки вирішення того чи іншого хореографічного образу, а й концепції твору в цілому. Надзавдання допомагає розкрити не тільки життєво актуальне значення хореографічного твору, а й закликати глядача йти за автором, сприйняти ідейну концепцію, висловлену у творі. Ось чому хореограф повинен докласти всіх зусиль для того, щоб кожен виконавець чітко уявляв надзавдання виконуваного твору, щоб воно схвилювало його, породжувало бажання творчо вирішувати доручену партію. Стосунки між персонажами, взаємозв'язок музики і хореографії, пошуки нової лексики, композиційних прийомів, основні та другорядні події, зображені в танці - усі ці типові риси вияву суті художньої творчості спрямовані на вирішення надзавдання і являють наскрізну дію хореографічного твору.

Наскрізна дія - один із влучних засобів, який виявляє і втілює ідею - надзавдання. Воно має реальне втілення лише тоді, коли починає свою функцію. Кожна наскрізна дія, як правило, зустрічає протидію (без цього неможливий конфлікт). Зіткнення і боротьба цих двох понять слугують повній меті – розкриттю  надзавдання.

Ідея, тема, конфлікт - це словесне позначення змісту твору, яка існує лише у дії.

Поняття музичної форми має два нерозривно пов’язаних між собою значень: широке, загально – естетичне і вузьке – спеціальне, технологічне. У широкому сенсі форма є художньо організованим втіленням ідейно – образного змісту в специфічних музичних засобах. Компонентами музичної форми в такому значенні є не тільки структура цілого твору і його частин, але і фактура (мелодика та ритм в їх поєднанні), темброві і регістрові засоби, динамічні відтінки, темпи та їх зміни.

Проте, хореографія має специфічне тлумачення даного поняття, яке передбачає конкретний лексико - композиційний матеріал, що у своїй єдності складає танець як один з різновидів мистецтва. Від правильного визначення надзавдання залежить не тільки вирішення того чи іншого хореографічного образу, а й концепція твору в цілому. Ось чому хореограф повинен докласти всіх зусиль для того, щоб кожен виконавець чітко уявляв надзавдання виконуваного твору, щоб воно схвилювало його, породжувало бажання творчо вирішувати доручену партію. Стосунки між персонажами, взаємозв'язок музики і хореографії, пошуки нової лексики, композиційних прийомів, основні та другорядні події, зображені в танці, - усі ці типові риси вияву суті художньої творчості спрямовані на вирішення надзавдання і являють наскрізну дію хореографічного твору.

Музичний зміст можна визначити як відображення тих чи інших сторін дійсності та внутрішнього світу людини в свідомості композитора.

Основою змісту є відображення всього розмаїття почуттів людини, переживань тощо. Інша особливість змісту визначається його інтонаційною формою.

Психофізіологічним чинником виражальності музичної інтонації є здатність людини передавати інформацію про себе і про своє ставлення до світу в звуковій формі. Це зумовлює внутрішню спорідненість музичного інтонування з мовним, що виявилось у схожості їх виражальних засобів і функцій (характеристичної, емоційної, логічно – смислової, синтаксичної, формоутворювальної, жанрово – ситуативної.)

Зміст музичного твору повинен співпадати зі змістом хореографічного твору. Музика в будь - якому своєму прояві створює змістовну основу танцю, надавши розвиток емоційного стану образів. Порівнюючи різні його стадії, музика пропонує танцю дійову лінію для пластичних характеристик діючих осіб і подій.

Дуже важливим завданням для хореографа є не проілюструвати пластикою сценарну і музичну драматургію, а розкрити емоційні і діючі пласти. Це значить, що аж ніяк не формальне співвідношення музичного змісту і хореографії, а саме проникнення в глибину думки і почуттів, відтворює єдність між музикою і хореографію.

Таким чином, форма в хореографічному мистецтві виступає як система образотворчо - виразних засобів і художніх прийомів, покликана втілювати і виражати духовну суть змісту. Форма – це те, що «чутно і видно в хореографічному творі», те що «пестить вухо» і «радує око». Форма є носієм художньо - естетичних якостей хореографічного твору. Вона існує для втілення змісту, для донесення його до глядачів. Це загальне визначення змісту форми хореографічного твору. Музично - танцювальна форма, на відміну від змістовної форми характеризується абсолютно конкретними параметрами, має чітко помітні матеріальні властивості і якості.Така робота хореографа над постановкою надає певні переваги в роботі над розвитком творчих здібностей дитини.

 

1.2. Постановочно-репетиційна робота - одна з форм, яка сприяє розвитку творчих здібностей дітей

 

Форми роботи, що представляють найбільший інтерес на заняттях з дітьми - танці з сюжетом, хореографічні етюди, танцювальна вистава або мюзикл.

Хореографічна вистава - складна і важка форма роботи, що вимагає суттєвої підготовки. Тим паче, створення розгорнутої танцювальної постановки сприяє розвитку творчих здібностей дітей, зростає їх зацікавленість, вони проявляють більш свідоме і самостійне ставлення до виконання танцю.

Перш за все, в роботі над хореографічною виставою дуже важливо, щоб зміст вистави був близький дітям, а його обсяг і форма дозволяли б довести роботу до кінця, не перевтомлюючи дітей.

Працюючи над "великими формами" дитячих танцювальних постановок, потрібна спеціальна попередня підготовка дітей. Танці з сюжетом і танцювальні етюди можуть бути здійснені лише при умінні дітей виразно і правдиво діяти. Уміння це набувається в процесі роботи над етюдами. Складаючи свої варіанти окремих епізодів дії, діти глибше вдумуються у зміст епізоду, він набуває для них більш реальну і конкретну форму. У цій роботі діти виявляють спостережливість, смак і творчі здібності.

Дуже важлива частина занятть відводиться етюдній роботі, яка дає можливість навчитися через сценічну композицію донести думку, сюжет, розкрити танцювальний образ, добитися повного злиття чутного (музичного образу) і видимого (танцювального образу).

Краще, якщо етюди готувати саме на тему танцювальної постановки, щоб діти могли глибше засвоїти зміст, конкретніше зрозуміти образи танцю що розучується.

За мірою набуття танцювальних навичок і знань підлітки виявляють все зростаючий інтерес до мистецтва танцю. У них зростає здатність робити критичні оцінки, вони проявляють самостійність у вираженні свого ставлення до пропонованого їм танцювального репертуару. Окремі невеликі танці вже не задовольняють дітей, вони виявляють схильність до танців з дією, що дозволило б більш розгорнуто показати характери та стосунки дійових осіб.

Побудова заняття для підліткового віку не відрізняється від побудови заняття для дітей середнього шкільного віку. Змінюється (ускладнюється) лише підбір вправ, танцювальних комбінацій, танцювальних постановок.

Наявність в колективі учасників старшого шкільного віку малочисельне. Зазвичай, через велику завантаженість навчальними заняттями освітнього процессу у школі, регулярне відвідування хореографічного колективу представляє для них дуже велике навантаження. У результаті чого їх доводиться поєднувати з дітьми середнього шкільного віку, що несе за собою певні труднощі і водночас має переваги і велике значення для дітей молодшого віку. Діти спостерігають за роботою старших дітей і вчаться бути не тільки єдиним колективом, єдиним живим серцем, але й охоче роблять спроби навчитись складних хореографічних рухів, тим самим розвиваючи свою фотографічну пам'ять. Такі масові хореографічні композиції, які поєднують дітей різних вікових категорій, дають змогу дітям молодших груп брати приклад у дітей творчих, активних, технічних, артистичних які надихають їх на нові творчи злети .

 

1.3. Категорії ідейності та художності твору

 

Перейшовши до змісту постановчої роботи в дитячому хореографічному колективі, потрібно обов'язково враховувати можливості дітей-виконавців, їх вік, ступінь їх хореографічної підготовки, потрібно визначити наступні критерії:

•              По-перше, можливість дитини зрозуміти ідею твору, і відобразити думки і почуття, що виражаються в танці;
•              По-друге, необхідно враховувати можливість впоратися технічно з виконанням того чи іншого танцю.

Коротко формулюючи вимоги до репертуару дитячих хореографічних колективів, слід зазначити що постановки зобов'язані задовольняти три головні вимоги - ідейність, художність і доступність. Ці три якості взаємнопов'язані і взаємнообумовлені. При відсутності хоча б одного з них постановка вже не буде повноцінною.

•              Критерієм ідейності твору повинна служити цінність основної його думки, значимість її для сучасного суспільства, її виховне значення для дітей;
•              Критерієм художності твору має служити більш точна відповідність між ідеєю та формою, ця ідея повинна бути цінною, почуття, які пробуджуються цим твором - високоморальні, а форма прекрасна та доступна дітям.
•              Висока якість форми передбачає, що думки і почуття, висловлені в творі, втілені в правдивих, живих образах; дії, що здійснюються дійовими особами -  доцільні; події розвиваються в логічній послідовності; композиція відрізняється строгістю і стрункістю, продуманістю, стислістю, відсутністю всього зайвого, а мова твору характеризується точністю, свіжістю, яскравістю, виразністю, відповідністю ідейного задуму.
•              Критерієм доступності твору має служити відповідність між ідейно - художніми вимогами і силами дітей - виконавців. Ідея повинна бути високою, але в кожному конкретному випадку треба рахуватися і з тим, чи зрозуміла вона дітям даного віку, чи відчувають вони ті почуття, які їм необхідно виразити в постановці.

Вирішення всіх цих питань залежить в кожному окремому випадку від конкретних умов - складу дитячого колективу, його підготовки у галузі мистецтва танцю.

Важливо також пам'ятати, що задум постановки доходить до глядачів лише через виконавців. Тому показником художності виконання буде слугувати природність і виразність танцю. Це досягається завдяки правильному розумінню основної ідеї постановки завдяки впевненому володінню необхідними технічними засобами.

 

1.4. Помилки в педагогічній практиці в роботі з дітьми різного віку

 

Слід зазначити ряд помилок, які недоречні в педагогічній практиці в роботі з дітьми різного віку:

•              Механічне перенесення вистав для дорослих у дитяче середовище. Постановча робота над подібними танцями недоречна і у виховному відношенні. Вона не може розвинути творчі здібності дитини. Не розуміючи змісту танцю, не розуміючи характеру образу, діти звикають копіювати рухи педагога, не осмислюючи їх, тобто звикають ставитися до танцю формально.
•              Розподіл дітей за групами не за їх віком, а за ступенем вміння танцювати. У такому випадку неможливо забезпечити однакове розуміння постановчого задуму дітьми всієї групи.
•              Вірний розподіл дітей за групами полегшує і вибір тем. Тематика дитячого хореографічного колективу повинна плануватися у зв'язку з урахуванням вікових особливостей дітей.

Весь процес постановки танцю надає досить великі можливості для виховання дітей і для їх художнього зростання.

Танцювальна постановка та методика роботи над нею повинні визначатися, в першу чергу, педагогічними завданнями - виховати свідоме ставлення дитини до досліджуваного матеріалу, розвинути творчі здібності дитини, дати міцні і достатні навички в області танцювального мистецтва.  Головне - виховати таку особистість, яка буде відповідати всім нормам і стандартам сучасного демократичного суспільства.

 

Розділ II. Методика роботи над постановкою

 

Підготовча робота містить де-кілька етапів:

•              Вибір теми з урахуванням її виховного значення для дітей. Визначаючи тему, важливо провести велику роботу зі збору відповідного матеріалу.

•              Підбір музичного твору, що відповідає змісту танцювальної постановки. Музика допомагає розкрити зміст та образи танцю. Тому необхідною вимогою є художність музики та її доступність для дітей даного віку.

• Попередній відбір засобів (рухів, які увійдуть до постановки) і форма постановки (приблизна намітка малюнка) складають наступний етап роботи. Однак на практичних заняттях з дітьми іноді доводиться замінювати одні рухи іншими або змінювати малюнок танцю, тому що майже неможливо в попередній роботі встановити точну форму танцю - вона встановлюється остаточно лише в процесі роботи з даним колективом.

 Намітити коротку, змістовну, зрозумілу і цікаву бесіду про зміст майбутньої танцювальної постановки, про характер образів, у ній відображених, про взаємовідносини дійових осіб і т.д. Бесіда, що передує постановці, повинна бути живою і цікавою, щоб у дітей створилася яскрава картина дії, що розгортається в постановці.

• Продумати оформлення хореографічної постановки.

Сценічний костюм в цьому плані має велике значення, так як він сприяє яскравому донесенню до глядача танцювального задуму. Костюм виховує художній смак дитини, тому потрібно уважно поставитися до його відповідності образу, до його фарб, витонченості, легкості і т.д. Костюм для народного танцю повинен зберігати основні риси народного костюму, й у той же час, відповідати віку.

• Аксесуари та предмети, якими діти будуть користуватися під час виконання танцю, повинні бути добре виконані і приготовані до початку роботи над постановкою.

Закінчивши підготовчу частину роботи, слід приступити до практичних занять з дітьми.

Практична робота та прийоми для досягнення якісного виконання танцю

Цю роботу слід розпочати з розмови про постановку, далі - прослуховування музики і її аналіз, потім перейти до практичного показу окремих рухів та танцювальних комбінацій, що входять в танець, вказуючи на характер їх виконання.

Навчальні заняття, за програмою хореографічного колективу, повинні продовжуватися і проводитися паралельно з постановочною роботою. Чим міцніше будуть придбані на заняттях танцювальні навички, тим легше в подальшому діти зможуть користуватися ними для розкриття змісту того чи іншого танцю.

Відповідальним моментом роботи є обробка танцю. Досягнення виразного, точного і осмисленого виконання танцю вимагає кропіткої і наполегливої праці.

Варто зазначити деякі прийоми, які допомагають досягти якісного виконання танцю:

•  Етюдна робота, яка допоможе зобразити настрій заданої музики, створити музично - руховий образ, зуміти правильно володіти прийомами музичного руху, засобами пластики виражати заданий образ, уміти точно передавати манеру в рухах та працювати над образом;
• повторення окремих частин танцю і всієї постановки;

• додаткові пояснення про необхідність правдивого відтворення танцювального образу;
• виконання однієї і тієї ж ролі кількома дітьми з критичною оцінкою образу, створеного кожним з них;
• виконання на заняттях танцю в костюмах, пошитих для даного танцю;
• залучення до перегляду постановки інших педагогів з подальшим обміном думками  дають можливість зробити корисні для роботи висновки.

Далі розглянемо, як доцільніше проводити постановчу роботу з дітьми молодшого, середнього та старшого шкільного віку, враховуючи їх вікові особливості.

Постановча робота з дітьми молодшого шкільного віку

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку перші танцювальні постановки повинні носити навчальний характер і бути одним із способів закріплення навичок і знань в цікавій для дітей формі. Протягом року слід підготувати одну - дві постановки для показу.

Для дітей молодшого шкільного віку, перші труднощі це правильна орієнтація в просторі.

Як при навчанні малюванню дітей вчать правильно тримати олівець, навчають правильно проводити лінії, складати орнамент, так і в танцювальних заняттях потрібно пояснити дітям і навчити їх як правильно триматися, правильно рухатися, орієнтуватися в просторі, рухатися по певній площині в певному малюнку (коло, прямі лінії), запам'ятовувати зміну малюнка, переходити з одного руху на інший. Завдання ці вирішуються в перших танцювальних постановках дітей молодшого шкільного віку.

У процесі розучування постановки дітям потрібно неодноразово вказувати, що в танці при збереженні точності рухів необхідно запам'ятовувати їх послідовність і перехід від одного руху до іншого. Дітям пропонується суворо дотримуватися малюнку танцю. Вихованці повинні зрозуміти, що найменший відступ від малюнка спотворює танець.

Дітям пояснюється, що розучені ними на заняттях окремі рухи до цих пір виконувалися кожним окремо, а тепер в загальному танці - ці рухи повинні бути узгоджені з рухами інших учасників танцю.

Перед початком розучування танцю діти знайомляться з музикою. Їм розповідається, яким композитором написана музика і як вона називається. Потрібно звернути увагу дітей на загальний характер цієї музики, на різне звучання її частин і на те, що відповідно до змін у характері музики мають змінюватися рухи в танці. Це допомагає дітям зрозуміти, що побудова танцю має бути органічно пов'язана з музикою.

Розглянемо роботу над хореографічною композицією «Колискова» з дітьми молодшої шкільної категорії (3-й р. н.). Робота над номером дає змогу дітям молодшого шкільного віку почати перші свої кроки до розуміння свого існування у соціумі, розуміння великої любові єдиної та неповторної мами до своєї дитини. У дітей пробуджується велика вдячність і повага, щире бажання захищати і міцно любити матусю, як це робить вона кожну хвилинку свого життя.

На першому етапі роботи над номером ми пропонуємо почати з етюдної роботи:

• Прослухування музичного матеріалу до номеру «Колискова»;

• бесіди-роздуми  на тему «Голос мами – голос Всесвіту»;
• музичні усні етюдні розповіді до музичного матеріалу;
• домашнє завдання: зобразити настрій заданої музики через кольори та написати невеличкий твір - роздум на тему «Голос мами – голос Всесвіту»;
• маленькі музичні етюди до теми: «Я бачу колір» (усне бачення);
• кольорові музично - пластичні етюди «Я малюю музику»;
• етюди: на запропоноване дітям завдання зобразити настрій заданої музики (пощук пластичної виразності);
• пластичні - етюди замальовки (пошуки виразної пластики до номеру). Тема: «Слово – танцювальний рух»;
• робота над пластикою рук та окремих частин тіла (вивчення та закріплення танцювальних  рухів та окремих комбінованих рухів). 

На подальшому етапі роботи над номером діти старанно роблять спробу розтлумачити кожен рух, кожну окрему партію.

Вихованці мають знати:

Правильність виконання:

• Вправи на пластику рук та окремих частин тіла;
• побудову етюдів.

Вихованці мають уміти:

• зобразити настрій заданої музики;
• створювати музично - руховий образ;
• уміти уважно слухати музику;
• створювати етюди на запропоноване дітям завдання;
• створювати музичні усні етюдні розповіді до музичного матеріалу.
• уміти через сценічну композицію донести думку, сюжет, розкрити танцювальний образ, добитися повного злиття чутного (музичного образу) і видимого (танцювального образу).

 

Постановча робота з дітьми середнього шкільного віку

Приступаючи до постановчої роботи в групі дітей середнього шкільного віку, слід пам'ятати, що в більшості випадків діти цього віку вже мають елементарні танцювальні навички. Отримані ними початкові навички є фундаментом для подальшої роботи. Складаючи план і підбираючи репертуар танців для розучування з дітьми цього віку, необхідно також враховувати можливості дітей та їх фізичний розвиток. Щоб не спотворити справжній характер танцю, не знизити художність виконання. При виборі необхідно враховувати зміст танцю, доступність танцювальних рухів, посильне фізичне навантаження (темп вибраного танцю, його тривалість і т.д.)

Діти цього віку отримують яскраві і стійкі враження від оточуючого їх життя: вони беруть активну участь громадському житті школи, проводять літо в пришкільних та оздоровчих таборах, відвідують театри, концерти і т.д.

Враховуючи інтереси дітей цього віку, краще створювати танцювальні постановки, зміст яких був би близький дітям, відображав моменти з їхнього життя і сприяв розвитку у дітей спостережливості і творчих здібностей.

Великий інтерес у постановчій роботі даної групи викликають танці сучасного напрямку, учасники беруть активну участь у їх створенні.

Постановча робота ведеться за двома напрямками: створення танцювального образу (пошук виразної пластики) і вибудовування музично - пластичних композицій.

•              Етюди - підготовка до роботи над танцювальним номером є однією з поширених форм підготовки дітей до творчої роботи.

•              Етюди складені з трьох дій: початок, розвиток і фінал, тобто сюжетні етюди.

 

Постановча робота з середньою віковою категорією дітей (3-й р.н.)

Під час роботи над хореографічною постановкою «Асоль» дітьми були освоєні ази нового танцювального напрямку: паралельність позицій, залігованность рухів, вільна форма вираження пластики.

В основу сюжету увійшла маленька історія дівчинки, яка мріяла, вірила, сподівалась, що казковий корабель з червоними вітрилами обов'язково з'явиться у її житті. В процесі усієї постановчої роботи спостерігалась велика зацікавленість учасників. Діти цього віку вчаться дружити, взаємодопомогати. Порядність, вірність, доброта, чуйність, є основою прекрасних естетичних відносин. Саме така тема творчої роботи дає можливість порозмірковувати над такими актуальними питаннями як взаємовідносини між людьми, над духовними поняттями віри, надії, любові. Перші почуття, переживання, перші труднощі і таке велике бажання незвіритися, вистояти в протистоянні між надією і насмішками людей. Мрїї, такі захмарні, такі казково - недосяжні. Як знайти в собі сили йти, вірити, досягти того, чого так пристрасно хоче твоє живе замріяне серце, яке прагне любові.

Саме така романтична історія кохання, історія, яка вчить юне покоління вірити у велике, прекрасне почуття, сприяє формуванню моральних та духовних якостей дитини, прищеплюються еталони краси, людяності, накопичується досвід діяльності, від якого багато в чому залежить їх подальше життя, загальний розвиток.

Перший етап роботи над такою непростою темою було розпочато з музично-пластичних етюдів.

1. Усні вправи-запитання  та бесіди на розвиток фантазії, уяви,свого бачення музики, через своє світосприйняття.

2. Вправа - малюнок на здатність знайти художнє рішення музичного образу:

• завдання намалювати музику, тобто побачений образ;
• музичні усні розповіді на пропонований  музичний матеріал, схиляючись на малюнок;
• завдання намалювати та написати невеликий твір-аналіз щодо  настрою музики через тонке дитяче бачення кольорів;
• домашні завдання: намалювати та написати розуміння та свого баченння образу Асоль.
• музично - пластичні етюдні замальовки на запропоновані теми, які безпосередньо стосуються творчої роботи «Асоль»;
• групові етюдні замальовки на відтворення свого неповторного вибору пластичної пози до музичного образу, знайти пластичне рішення, використовуючи сценічний простір;
• масові та сольні етюди на запропоновані теми; «Я-море  як стан душі Асоль», «Мої пластичні роздуми щодо настрою музичного твору» , « душевний стан Асоль та її переживання в очікуванні здійснення мрії», «Асоль маленька, підліток, доросла дівчинка»;
• показ робочого творчого матеріалу до номеру з подальшим його аналізом;
• знайомство з домашніми творчими наробками та подальшим їх аналізом (малюнки, маленькі етюди, читка творів-роздумів).

Діти з великим захопленням і почуттям відповідальності розмірковували над танцювальним матеріалом, який увійшов в основу постановки танцю. 

Така робота є дуже гарним фундаментом для подальшої роботи над номером, сприяє розвитку творчих здібностей дітей, які формуються для розвитку естетичної свідомості - естетичних емоцій, почуттів, інтересу, смаку, потреб, уявлень про красу руху, звуку, лінії, кольору, форми.

Процес поповнення хореографічної лексики проходить в танці за рахунок збагачення класичного танця пластичними мотивами національної характерності, раціонального використання пантонімічних виразних засобів, елементів спорту, художньої гімнастики, акробатики, творчого встановлення і використання широкого арсеналу сучасного танцю.

Танець – це образ у русі і музиці, який необхідно майстерно передати, донести до кожного глядача, образ цікавий і водночас наділений виразною танцювальною пластикою.

Через хореографічну постановку діти повинні уміло використати та закріпити прийоми та навички, набуті на заняттях.

Постановча робота з дітьми старшого шкільного віку

Старші школярі потребують особливого підбору репертуару, так як з ними можуть бути розучені танці, які за своїм змістом та формою відповідатимуть їх віковому розвитку. Для них необхідний додатковий репертуар, що значно ускладнює роботу в групі. Для цього віку цікаві постановки, які несуть в собі як технічні, так і смислові навантаження. Їх захоплює молодіжна тематика,  де виражаються радість від усвідомлення своєї молодості, грації, спритності. Реалії сучасності спонукають їх до вивчення і освоєння нових напрямків у хореографії,  таких як  модерн, хіп-хоп. Розучування додаткових танцювальних постановок зі старшими членами групи вимагає особливого планування занять. У частині навчально-тренувальної роботи одні і ті ж завдання даються всій групі.  Проте старшим членам групи краще дати окремі тренувальні вправи, які мають більш складну форму.

Перейшовши до змісту постановочної роботи в дитячому хореографічному колективі, важливо відзначити наступні критерії:

•              Потрібне обов'язково враховувати  можливості дітей-виконавців, як їх вік, так і ступінь хореографічної підготовки.
•              Тобто, по-перше, можливість дитини зрозуміти ідею твору, зрозуміти і відобразити думки і почуття, що виражаються в танці.
•              По-друге, необхідно враховувати можливість впоратися технічно з виконанням того чи іншого танцю. Будь-яка постановка, як правило, робиться для даного колективу з розрахунком на певних виконавців. Тому далеко не будь-яку постановку можна без змін перенести в інший колектив.

 Коротко формулюючи вимоги до репертуару дитячих хореографічних колективів, ми маємо право сказати, що постановки зобов'язані задовольняти три головні вимоги - ідейність, художність і доступність. Ці три якості взаємно пов'язані і взаємно обумовлені. При відсутності хоча б одного з них постановка вже не буде повноцінною. Критерієм ідейності твору повинна служити цінність основної  його думки, значимість її для сучасного соціального суспільства, її виховне значення для дітей. Критерієм художності твору має служити, можливо, більш точну відповідність між ідеєю і формою, за неодмінної умови, що ідея ця буде цінною, почуття, які викликані цим твором, високоморальні, а форма прекрасна і разом з тим доступна дітям. Хороша якість форми передбачає, що думки і почуття, висловлені в творі, втілені в правдивих, живих образах; дії, що здійснюються дійовими особами, доцільні; події розвиваються в логічній послідовності; композиція відрізняється строгістю і стрункістю, тобто продуманістю, стислістю, відсутністю всього зайвого, а мова твору  характеризується точністю, свіжістю, яскравістю, виразністю, відповідністю ідейного задуму. Критерієм доступності твору має служити відповідність між ідейно-художніми вимогами і силами дітей-виконавців. Ідея повинна бути високою, але в кожному конкретному випадку треба рахуватися і з тим, чи зрозуміла вона дітям даного віку, чи відчувають діти ті почуття, які їм необхідно виразити в постановці. Перш за все робота ускладнюється, залишаючи за собою розділ етюдної роботи над постановкою як перший крок до розуміння  суті творчої  роботи. Велике значення придається образу та ретельної роботи над ним. Розглянемо три етапи роботи над номером:

•              Образ в  хореографічному творі.
•              Технологія створення образу.
•              Постановка танцю.

Образ у театральному мистецтві - це конкретний характер людини та її ставлення до навколишньої дійсності, яке проявляється в діях та вчинках, передбачених драматургічною дією. Оскільки мистецтво танцю поєднане з музикою, хореографічний образ будується на музичній образності.

Образ в хореографічному творі - це узагальнення через характерність тексту до конкретної типовості, тільки такий підхід може створити яскраву особистість, яка своєю дією розкриває сюжет та ідею твору.

Правда хореографічного образу ґрунтується на правді життя, на правді взаємовідносин у конкретних сценічних ситуаціях.

Процес побудови образу в музиці і в танці йде через пізнання дійсності, від живого спостерігання до абстрактного мислення, бо таким є шлях пізнання істини. За Павловим, найголовніший людський рефлекс - це рефлекс ініціативи, який незримо пов'язаний із психікою та почуттями людини. Ініціатива потрібна завжди і в усьому, бо з неї починається дія. Характер людини - це результат впливу зовнішніх факторів з дитинства і до зрілого віку, які або розвинули природні дані людини, або заглушили їх. Побудова образу починається з інтересу до нього, через літературні, історичні матеріали та музику. Образотворче мистецтво підкаже пластичний малюнок. Образ та метод побудови його у кожного художника свій. Аналізуючи отримані знання, балетмейстер вибирає головне, важливе для кінцевого результату під час створення хореографічного твору.

Етюдна робота  дає змогу знайти не тільки виразне пластичне рішення образу, але й взаємодіяти в пропонованих обставинах. Взаємодія з партнером - основний вид сценічної діяльності, він в самій природі хореографічного образу. В процесі взаємодії розкривається характер образу, ідея твору та характери виконавців - дійових осіб. Спілкування з партнером відбувається через хореографічний текст. Побудова хореографічного образу мусить іти через складові частини його творення на основі:

1. Емоційного сприйняття твору, що подобається в творі та що хвилює (часто цей стан народжує задум).

2. Аналізу авторського варіанту твору (живопис, література, історія і т.ін.). Необхідно усвідомити авторське бачення цього твору, його прийоми в розкритті задуму через жанр та форму.

3. Визначення мети  постановки, беручи матеріал, ви мусите усвідомити, що хочете сказати цим твором.

Готуючись до створення свого варіанту твору з його образами та послідовністю сюжетної дії, режисеру, балетмейстеру  разом з виконавцями треба починати, з'ясувавши таке:

1) ідею твору, його складові та музичне вирішення;

2) характерні особливості образу твору в цілому та образів-персонажів через  форму, малюнок та текст;

3) лінію дії образів через сюжет та драматургічну побудову твору. Знання ідеї та мети твору, яку ми збираємось розкрити і донести до глядача через образ (в стилях і характерах), мусять збігатися з музичним втіленням.

Композитор вкладає в музичне вирішення твору суму завдань: емоції, настрій через характеристику персонажів та розвитку їх дії -все це вибудовується через музичну драматургію, тому, прослуховуючи музику, у нас виникають асоціації майбутніх образів. Для побудови хореографічного образу найголовнішими є мова-текст, тому треба точно знати, в якому характері ним треба користуватися (природжений, національний, віковий), через який малюнок використовувати конкретну дію, що розкриває образ. Вирішення всіх цих питань залежить в кожному окремому випадку від конкретних умов - складу дитячого колективу, його підготовки у галузі мистецтва танцю і т.д. Важливо також пам'ятати, що задум постановки доходить до глядачів лише через виконавців. Тому показником художності виконання буде служити природність і виразність танцю. Це досягається, з одного боку, завдяки правильному розумінню основної ідеї постановки, а з іншого, завдяки впевненому володінню потрібними технічними засобами.

Слід зазначити ряд помилок, які недоречні в педагогічній практиці в роботі з дітьми різного віку.

Це механічне перенесення вистав для дорослих у дитяче середовище. Візьмемо, приміром, дуети з "Лебединого озера". Які б не були високопоетичні і прекрасні за формою ці дуети, вони неприпустимі для дитячого виконання тому, що представляють діалоги між закоханими. Діти молодшого та середнього шкільного віку ще не знайомі з тими почуттями та думками, якими пронизані ці дуети.

Весь процес постановки танцю надає великі можливості для виховання учнів і для їх художнього зростання.

Танцювальна  постановка та методика роботи над постановкою повинні визначатися, в першу чергу, педагогічними завданнями - виховати свідоме ставлення дитини до досліджуваного матеріалу, розвинути творчі здібності дитини, дати міцні і достатні навички в області танцювального мистецтва, а головне -  виховати таку особистість, яка буде відповідати всім нормам і стандартам сучасного демократичного суспільства.

Діти повинні вміти і знати.

•              самостійно діяти і створювати;
• правильно володіти прийомами музичного руху,
• засобами пластики виражати заданий образ;
•     удосконалити  пластику тіла, розвиваючи принцип безперервності руху.
• навчитися  бачити і відчувати красу пластичної форми.