Методичні рекомендації " ПРИКЛАДНИЙ ХАРАКТЕР ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ ХІМІЇ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ "

   ПРИКЛАДНИЙ ХАРАКТЕР ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ ХІМІЇ

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Ігумінова Світлана Ремівна

вчитель хімії, вчитель-методист

Сергіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8

м.Білгорода-Дністровського Одеської області

iguminova@ukr.net

Важливим аспектом в діяльності вчителя хімії є екологічна освіта учнів, тобто, формування свідомості і мислення на основі активної життєвої позиції.

Пробудження екологічної свідомості нерозривно пов’язане з усвідомленням людиною своєї ролі на Землі. На сучасному етапі внаслідок технічного прогресу, урбанізації суспільства людина перестала відчувати себе й навколишнє середовище як єдине ціле в межах біосфери. Техногенне панування людини не дає їй права протиставляти себе природному середовищу, розглядати розвиток суспільства поза функціюванням навколишнього середовища. Вона повинна усвідомити, що її власне існування як біологічного виду є лише елементом збереження єдності різноманіття життєвих форм на Землі й не може не підкорятись об’єктивним законам, що управляють біосферою.

Екологічне мислення повинне бути основою раціонального природокористування з погляду збереження природної рівноваги. Воно вимагає перегляду ряду застарілих подань про напрямки розвитку промисловості й інтенсифікації сільського господарства. Центральним об’єктом вивчення повинна стати людина: з одного боку, як сила, що постійно трансформує стан навколишнього середовища, а з іншого боку – як біологічний об’єкт, змушений адаптуватися до нових умов існування. Екологічне мислення не повинне бути гальмом прогресу, але воно повинне неодмінно супроводжувати рішення тих або інших народногосподарських, економічних проблем, хоча шкалу цінностей, якої оперує екологія, навряд чи можна перевести на мову цифр, як не можна оцінити кількісно цінність життя якої-небудь істоти.

Екологічна освіта має міжпредметний характер і є безперервним процесом, що здійснюється протягом всього життя людини. В основу екологічної освіти повинні бути покладені методичні підходи, що активізують самостійну пізнавальну діяльність учнів. Провідну мету потрібно реалізувати за допомогою активних методів навчання: дискусії, рольові і імітаційні ігри, дослідницька робота, проектна діяльність, яка пов’язана з рішенням конкретних практичних завдань. Всі ці методи, будячи розумову активність, дають учням багаж міцних знань, придбаних у результаті особистого досвіду. Дискусії. Ділові ігри й інші методи колективного навчання збагачують також досвідом соціального спілкування. Різноманіття точок зору на ту саму проблему вчить сперечатися, відстоюючи свою точку зору, поважати опонента. У результаті обговорення й всебічного системного аналізу проблеми з урахуванням багатофакторних прямих і зворотних зв’язків виробляється спільна точка зору. Коректно поставлене екологічне завдання має різноманітну систему рішень, тому конкретне рішення , прийняте даною групою,-це рівнодіюча творчих індивідуальностей учасників. Аналіз показує, що такий підхід допомагає учням не тільки одержувати знання шляхом відкриття, робити узагальнення, але й приймати рішення.

При аналізі методичної літератури останніх років, присвяченій проблеми охорони навколишнього середовища від забруднень, звертає на себе увагу відносно мале число робіт, що розкривають цю проблему на рівні експерименту. Більша частина таких робіт пропонує методики аналізу хімічних речовин антропогенного походження в природних об’єктах, або експериментальні способи перевірки чистоти останніх. Це, безумовно, важливо для формування екологічного мислення учнів. Однак, сьогодні питання повинні бути поставлені конкретніше. Необхідно самого учня прилучити до захисту навколишнього середовища. У процесі навчання хімії це можна реалізувати шляхом знаходження способів переробки відходів шкільного хімічного експерименту й включення етапу переробки в якості рівноправного й невід’ємного компонента в усі без винятку шкільні досліди. Під переробкою в цьому випадку розуміється знищення речовин, їхнє знешкодження з наступним поверненням у зовнішнє середовище або утилізація (повторне використання – прямо або побічно у навчальному процесі). Деякі кроки у такій постановці питанні зроблені: запропоновані способи ліквідації відходів експерименту в органічної хімії, розроблені таблиці щодо роботи з реактивами в школі, що включають розділи по знищенню надлишку речовин і відходів експерименту.

На перших етапах реалізації природоохоронного аспекту в процесі виконання  шкільного експерименту зовсім не обов’язково «гнатися» за складністю й принциповою новизною дослідів. Корисно іноді просто загострити проблему у світлі охорони середовища й по-іншому розставити акценти, використовуючи різноманітний фактичний матеріал, уже закладений в учнівських експериментах або вироблений окремо. По можливості необхідно знаходити аналогії «шкільного» способи переробки із промисловими. У той же час треба підкреслити думку про відносний характер будь-якого знешкодження або знищення речовин. Виходити треба з постулату про потенційну небезпеку будь-якої хімічної сполуки, намагаючись зменшити при її знешкоджені ступінь такої небезпеки. Наприклад, називаючи натрій хлорид нешкідливою речовиною, треба загострити увагу на тому, що ми не грішимо проти істини, оскільки ця речовина не значиться серед отруйних або токсичних речовин у відповідних довідниках. З іншого боку, надлишок його шкідливий як для організму людини, так і для навколишнього середовища: адже, натрій хлорид засолює грунти, робить їх непридатними для землеробства. Тому можна говорити лише про меншу безпеку його, чим, наприклад, натрій гідроксиду або хлоридної кислоти. У загальному випадку токсичність речовин визначають за його ПДК.

Проблема настільки актуальна, що такий підхід повинен бути обов’язковим під час проведення шкільного експерименту. Наприклад, у практичній роботі №1 (7клас) у частині, присвяченій правилам техніки безпеки під час роботи у хімічному кабінеті є доцільним дати додаткову інформацію про необхідність ліквідації всіх відходів після хімічних дослідів. Необхідно підкреслити, що при вивченні хімії обов’язковим компонентом кожного практичного заняття, демонстраційного або лабораторного досліду буде знищення, знешкодження або використання речовин, що утворились  в процесі хімічних перетворень. У такий спосіб уже на цій стадії школярі розуміють, що виключення потрапляння речовин у зовнішнє середовище є правилом техніки безпеки, причому правилом глобального масштабу.

У практичну роботу №2 (7клас) «Очищення забрудненої кухонної солі» є доцільним доповнити словами «…і води від домішок». Після переливання води до суміші солі і піску, розчинення солі треба вказати, що в промисловості часто потрібно відокремити твердий осад від чистої води або розчину. Цього домагаються зливанням рідини з осаду (декантація), або фільтруванням. Учням пропонується спробувати обидва способи. Наприклад, частину рідини можна злити в чисту пробірку (декантація), а залишок профільтрувати. При випарюванні розчину можна рекомендувати сконденсувати будь-яким способом небагато води й продемонструвати цю відмінність від вихідного розчину. Наприклад, внесенням їх по черзі на мідному дротику у полум’я пальника або додаванням розчину аргентум нітрата, не називаючи останнього. Замість випарювання можна перегнати розчин у звичайному приладі, показавши при цьому одержання чистої солі й води.

Як підсумок, треба відзначити необхідність продовження й розвитку в курсі хімії запропонованого підходу; охоплення всіх практичних робіт в 7-11класах, а також лабораторних й демонстраційних дослідів. Всі вони повинні бути екологічно чистими, що важливо усвідомити школярам. Виходячи з вищезазначеного, кабінет хімії в школі вже не може розглядатись тільки як місце навчання. Це - «місце дії», своєрідне «хімічне виробництво», «викидаюче» шкідливі відходи й потребуюче реалізації природоохоронних вимог при виконанні експерименту. Тільки такий підхід дозволяє сформувати екологічно грамотне мислення, виробить у школярів якийсь «рефлекс екологічної чистоти» будь-якої їхньої дії.

Список літератури:

1. Каропа Г.Н. «Теорія і методика екологічної освіти.» Гомель. ГГУ ім..Ф. Скорини.2015.
2. Заява міністрів охорони навколишнього природного середовища країн ЄЕК ООН про освіту з метою сталого розвитку (Київ, Україна, 2003 р.)