Методичні вказівки до проведення практичних та семінарських занять з предмету «Основи правознавства»

Про матеріал

Методичні вказівки до проведення практичних та семінарських занять з навчальної дисципліни «Основи правознаства» створені для здобувачів освіти ВПУ.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКЕ ВИЩЕ МЕТАЛУРГІЙНЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні вказівки

до проведення практичних та семінарських занять

з предмету «Основи менеджменту та підприємництва»

 

 

Спеціальність: 151 «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології»

 

 

 

 

Розробив викладач МВМПУ     А.В. Пандазі

 

Розглянуто на засіданні     Протокол №______

циклової комісії       від «___» _______20__р.

 

Голова комісії       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь, 2021


Практичні заняття з дисципліни «Основи менеджменту та підприємництва» проводяться з метою – поточної перевірки рівня засвоєння здобувачів освіти навчального матеріалу з окремих навчальних елементів дисципліни, які винесені на практичні заняття, оцінка набуття майбутніми фахівцями глибоких економічних знань, формування у них нового бізнес-мислення з розкриттям підприємницького потенціалу, який повинен стати визначальним фактором розвитку економіки, шляхом впровадження інновацій у підприємницьку діяльність, розвитку виробництва, сприяння науково-технічного прогресу та досягнення соціально-економічного ефекту.

Семінарське заняття є однією з найважливіших форм навчального заняття у закладах освіти, яке проводиться у формі дискусії навколо попередньо визначених тем, до яких здобувачі освіти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Семінари проводяться з основних тем навчальної програми і є ефективною формою закріплення теоретичних знань, отриманих на лекціях і під час самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Головна мета семінарських занять – опанування здобувачами освіти навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці.

 

План роботи на семінарському занятті:

 

  1. переважну більшість семінарських занять буде проведено у формі інтерактивної дискусії, під час якої викладач здійснює поточний контроль якості знань здобувачів освіти, перевіряє виконання їх завдань самостійної роботи;
  2. семінарське заняття починається вступним словом викладача, в якому він розкриває значення теми і цілі заняття, форми і методи його проведення;
  3. студент, розкриваючи зміст того чи іншого питання теми семінарського заняття повинен пов’язувати матеріал з актуальними проблемами сучасності, розглядати правові явища з позиції Конституції та чинного законодавства України, наводити приклади;
  4. кожному здобувачу освіти, необхідно постійно вдосконалювати навички володіння державною мовою, правильного вживання понять і термінів. Систематичні виступи на семінарах сприяють поповненню словарного запасу, а також вмінню лаконічно і точно висловлювати свої думки;
  5. здобувачі освіти,  повинні уважно слухати виступи своїх колег і оцінювати наскільки глибоко розкрите питання. Це дає можливість кожному присутньому на семінарі висловити свою точку зору та подолати прогалини, які мали місце у відповіді. Активна участь на семінарських заняттях прищеплює навички участі в дискусії, аналіз різних точок зору, вмінню відстоювати свою позицію;
  6. після закінчення виступу здобувача освіти,  відбувається обговорення проблеми. При цьому викладач не тільки направляє обговорення на розкриття вузлових питань, але і дає змогу виступити усім учасникам семінару. Якщо ж доповідач чи інший виступаючий на семінарі припускає явні помилки, то для виключення втрати часу викладач може його зупинити і надати слово іншому;
  7. закінчується семінарське заняття заключним словом викладача, в якому аналізується ступінь розкриття теми, оцінюються всі форми участі студентів на семінарі (виступ з питання, реферат, повідомлення, доповнення, зауваження тощо) та виставляються бали, дається завдання на наступне заняття.

 

Система оцінювання роботи студента на семінарському занятті

 

Вид роботи

Кількість балів за 1 заняття

1.

Відповідь на питання плану

0-3

2.

Відповідь на додаткові  запитання

0-1

3.

Доповнення, рецензування відповіді

1-2

4.

Контрольна робота з теми

0-2

6.

Підготовка доповіді-презентації

0-5


ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Семінарське заняття № 1 (1 год)

Тема Основи конституційного права

План:

 

1. Поняття, предмет та джерела конституційного права України.

2.Система органів державної влади в Україні

3. Конституційно-правовий статус, склад і повноваження Верховної Ради України.

4. Правовий статус народного депутата України.

5. Стадії законодавчого процесу.

6. Конституційно-правовий статус Президента України.

7. Конституційний суд України.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття № 1

Відповідно до плану семінарського заняття Вам необхідно вирішити наступні завдання:

- ознайомитись з положеннями Конституції України, охарактеризувати її та визначити структуру;

- дати визначення органу держави, а також апарату держави, назвати складові апарату держави;

- зупинитися на висвітленні діяльності окремих органів влади в Україні, а саме:

1. розглянути діяльність Верховної Ради України з огляду на її правовий статус, склад та повноваження;

2. дослідити правовий статус народного депутата України. Окрему увагу приділити недоторканності народних обранців;

3. зосередити увагу на правовому статусі Президента України, зокрема на вимогах, які ставляться до кандидата в Президенти України.

4. вивчити систему органів виконавчої влади в Україні;

5. дослідити основні функції Конституційного Суду України;

6. розглянути систему органів місцевого самоврядування, встановивши відмінні риси з місцевими органами виконавчої влади.

Запам’ятати, що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади в Україні. До центральних органів виконавчої влади належать міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Місцевими органами виконавчої влади є місцеві державні адміністрації, які бувають обласними, районними, а також Київська та Севастопольська міська держадміністрація.

 

Рекомендовані джерела

 

  1. Закон України «Про Конституційний Суд України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19#Text
  2. Закон України «Про вибори народних депутатів України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text
  3. Закон України «Про вибори Президента України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-14#Text
  4. Закон України «Про місцеве самоврядування». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text
  5. Закон України «Про статус народного депутата України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2790-12#Text
  6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text
  7. Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

 

Семінарське заняття № 2 (1 год)

Тема: Основи цивільного законодавства

План:

 

1.Цивільна правосуб’єктність: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.

2. Опіка та піклування.

3. Умови чинності правочину.

4. Представництво і довіреність.

5. Позовна давність.

6. Законодавство про захист прав споживачів.

7. Відкриття, прийняття спадщини. Види спадкування. Основні спадкоємні поняття.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття № 2

Цивільне право має за мету упорядкувати поведінку людей в різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно значущі питання. Тому доцільно розглянути фундаментальні аспекти, які розкривають весь спектр можливості участі фізичних осіб у цих відносинах. Фізичні особи виступають як індивідуальний (приватний) суб’єкт цивільного права. Щоб фізичні особи мали можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє їх цивільною правосуб’єктністю, але певні особливості встановлено щодо правосуб’єктності іноземних громадян та осіб без громадянства.

Окремому розгляду підлягають такі важливі елементи правосуб’єктності фізичних осіб, як цивільна право- і дієздатність. Правоздатність фізичних осіб характеризується перш за все рівністю та невідчужуваністю від особи. Виникнення й припинення правоздатності пов’язується з моментом народження та смерті людини і не залежить від інших обставин. Другим елементом правосуб’єктності є дієздатність фізичних осіб. Ця юридична властивість залежить від рівня психічної та фізичної зрілості особи, тому вона диференціюється залежно від віку фізичної особи на такі види: часткова дієздатність малолітніх; неповна дієздатність неповнолітніх; повна цивільна дієздатність.

Розглядаючи друге питання, необхідно зазначити, що опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Слід звернути увагу на те, що з метою захисту опікуваних від зловживань опікунів в Цивільному кодексі встановлена норма, щодо заборони вчинення опікуном певних видів правочинів. Зокрема, опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Крім того, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою.

Здобувачам освіти необхідно на підставі аналізу законодавчого поняття правочину, наведеного у ч. 1 ст. 202 ЦК, визначити особливості правочину як підстави виникнення, зміни і припинення цивільних прав та обов’язків суб’єктів цивільних правовідносин, порівняти його з іншими юридичними фактами.

При розгляді видів правочинів слід зазначити критерій класифікації, розкрити її сутність та юридичне значення, а також навести приклади кожного виду. Треба зрозуміти, що кожний правочин є договором, але не кожний договір є правочином, тому класифікація правочинів та договорів за кількістю сторін, що беруть участь у правочині не збігається.

Розгляд шостого питання передбачає розкриття змісту таких важливих інститутів, як позовна давність та строки і терміни. Слід усвідомити, що строки і терміни застосовуються, щоб дисциплінувати учасників цивільних правовідносин, забезпечують чіткість та усталеність самих цих відносин, сприяють повному задоволенню різноманітних потреб фізичних та юридичних осіб. Позовна ж давність існує, щоб забезпечити суворе дотримання взаємного контролю за виконанням обов’язків учасниками цивільних правовідносин.

Строки захисту цивільних прав: гарантійні строки, строки оперативного захисту, претензійні строки, строки позовної давності, процесуальні строки. Поняття позовної давності. Загальна позовна давність. Спеціальна позовна давність. Зміст тривалості позовної давності. Обчислення позовної давності. Початок перебігу позовної давності. Позовна давність у разі замін сторін у зобов’язанні. Зупинення перебігу позовної давності. Переривання перебігу позовної давності. Закінчення строку позовної давності. Правові наслідки пропущення строку позовної давності. Застосування позовної давності до додаткових вимог. Наслідки спливу позовної давності. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

 

 

Рекомендовані джерела

  1. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова. Харків : Право, 2011. Т. 1. 656 с.
  2. Цивільний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

 

Семінарське заняття № 3 (1 год)

Тема: Основи кримінального права

План:

1. Основні поняття і система кримінального права України

2. Характеристика Кримінального кодексу України

3. Кримінальна відповідальність та її підстави

4. Співучасть у злочині.

5. Амністія та помилування.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття № 3

 

Слід пам’ятати, що кримінальне право має свої, властиві лише цій галузі права завдання та свій особливий предмет реґулювання, який складають кримінально-правові відносини.

Основна функція кримінального права полягає в охороні суспільних відносин. До інших функцій можна віднести реґулятивну, виховну, попереджувальну (превентивну).

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини – Загальну й Особливу. У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні положення кримінального права, а саме: завдання, принципи, дію кримінального закону, поняття злочину, покарання, звільнення від кримінальної відповідальності тощо. Норми Загальної й Особливої частин перебувають у нерозривному зв’язку. Зумовлена ця єдність спільністю завдань, а також тією обставиною, що в реальному житті норми Загальної й Особливої частин існують тільки спільно. Наприклад, для кваліфікації замаху на вбивство використовується положення Загальної частини, яке реґламентує загальні моменти щодо замаху, і норма Особливої частини, яка передбачає відповідальність за злочин проти життя особи.

Кримінально-правова наука є сукупністю (системою) домінуючих у суспільстві на певному етапі поглядів на кримінальне право, шляхи та засоби боротьби зі злочинністю. Наука кримінального права має тісний взаємозв’язок із такими суміжними науками: кримінально-процесуальним, адміністративним, кримінально-виконавчим, міжнародним правом тощо.

Визначаючи кримінальну відповідальність, необхідно виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності. Остання в правознавстві розуміється по-різному, проте у вузькому значенні тлумачиться як відповідна реакція держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру зазнавання особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень прав і свобод, передбачених законом.

Кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених законом обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду та покладаються на винного спеціальними органами держави.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність безпосередньо пов’язана з кримінально-правовими відносинами і є, по суті, їх важливою складовою частиною. Поняття кримінальної відповідальності відображає факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому відбувається в межах певних (кримінально-правових) правовідносин.

Крім того, слід пам’ятати, що кримінально-правові відносини виникають між державою та особою, що скоїла злочин, і пов’язані із застосуванням кримінально-правових норм. Тому кримінально-правова норма, правовідносини, кримінальна відповідальність, кримінальне покарання, судимість є найважливішими складовими елементами в механізмі кримінально-правового реґулювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК України. Тому єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

Склад злочину – це сукупність установлених законом про кримінальну відповідальність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільне діяння як злочин.

Поняття «злочин» і «склад злочину» не є тотожними. Злочин і склад злочину співвідносяться як явище і юридичне поняття про нього.

Склад злочину утворюють його елементи (однорідні групи юридичних ознак, що характеризують злочинне діяння з якогось одного боку): об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Кожен із зазначених елементів складу злочину характеризують певні ознаки:

а) до об’єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, відноситься предмет злочину;

б) до об’єктивної сторони належать діяння (дія чи бездіяльність), причинний зв’язок між діянням і наслідками злочину, наслідки злочину, місце, час, спосіб, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину;

в) до суб’єкта злочину відносяться фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, службове становище тощо;

г) до суб’єктивної сторони відносяться вина, мотив, мета й емоційний стан.

Слід зазначити, що обов’язковими ознаками складу злочину є:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом (об’єкт злочину);

б) діяння (дія чи бездіяльність); 159

в) ознаки загального суб’єкта злочину (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або необережність).

Усі інші вищезазначені ознаки складу злочину відносяться до факультативних.

 

 

Рекомендовані джерела

 

  1. Кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред. А. С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. Київ : Істина, 2011. 1112 с.
  2. Кримінальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text 

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Економіка, Планування
Додано
11 жовтня 2021
Переглядів
617
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку