Методичний матеріал "Роль і місце культури спілкування студентів у системі професійної підготовки"

Роль і місце культури спілкування студентів у системі професійної підготовки

Культура – це сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства, які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках. Вона охоплює систему освіти, виховання, духовної творчості кожної особистості. Поняттям культури часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку розкриваються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо. Адже основою культури майбутнього спеціаліста є людяність, гуманізм, почуття гідності, громадськості, толерантності, орієнтація на соціальне й професійне самовизначення й самореалізацію, здатність самостійно приймати рішення і нести відповідальність, сформованістю культури спілкування комунікативної компетентності.

Формування культури майбутнього спеціаліста – мета сучасної освіти. Проблема культури професійного спілкування висвітлюється у працях Ю.М.Жукової, М.І.Лісіної, В.В.Рижова,  В.В.Рубцова,  Л.А.Петровської, що є свідченням актуальності зазначеної проблеми.

Розглядаючи культуру спілкування,  необхідно визначити його цілі, мотиви та функції.  Цілями спілкування виступає психологічний контакт або психологічна співпраця. Виходячи із цілей, можна визначити основний мотив –

задоволення від процесу спілкування або предметна взаємодія, що пов’язана із наданням інформації з метою спонукання до дії, бажання змінити погляди, здійснити емоційну підтримку партнера.

Можна виділити такі основні функції спілкування: інтегративну (поєднання біологічних і соціальних процесів); комунікативну (мовлення як засіб спілкування між людьми); навчальну (формування знань про мову і мовлення, розвиток умінь і навичок спілкування); формуючу (сприяє покращенню знань та умінь, саморозвитку самовдосконаленню); культурологічну (культура мислення, культура почуттів, культура мовлення тощо); розвиваючу (орієнтація на індивідуально-особистісний підхід, спрямований на самореалізацію); соціальну (передача і формування соціального досвіду особистості, що практично можна здійснити за умови організації реальної і ситуативної діяльності студентів); інформативну (охоплює широке коло питань, які розкривають об’єктивні закономірності); спонукальну (забезпечує активне ставлення до засвоєння знань, готовність кваліфікувати інформацію на рівні її необхідності й доцільності, створення емоційного комфорту); еталонно-показову (виховання за допомогою своєї діяльності і самої особистості); пристосувальну (пристосування форми, якостей мовлення до ситуації).

Культура спілкування, комунікативна компетентність постають не тільки особистісними властивостями, що необхідні для гармонійного розвитку особистості, а й набувають державного значення як фактори успішної професійної реалізації громадянина. Культура спілкування студента багато в чому визначає соціально- психологічну атмосферу в освіті, стан суспільної моралі, успіх діяльності в цілому. Проблема формування комунікативної компетентності студента виступає важливою частиною широкої та складної проблеми формування професійно-значущих якостей.

З власного досвіду роботи можна побачити, що необхідними психолого-педагогічними умовами ефективного формування культури професійного спілкування майбутніх спеціалістів є такі: здійснення належної теоретичної підготовки студентів до формування культури професійного спілкування; організація професійної підготовки студентів на діалогічних засадах; створення умов для забезпечення співробітництва між викладачами і студентами в процесі навчального спілкування; залучення студентів до вирішення проблемних ситуацій, пов’язаних з їхньою майбутньою професійною діяльністю; створення позитивної емоційної насиченості навчального спілкування; стимулювання прагнення студентів до самореалізації у навчальному процесі.

Культура спілкування є вагомою складовою професіоналізму. Професіоналізм –  це найвищий прояв компетентності у конкретній діяльності. Однак не можна зводити професіоналізм тільки до професійних навичок.  Професіонала треба розглядати як складну систему, що має зовнішні й внутрішні функції. Професіоналізм ми розглядаємо у єдності з компетентністю.

Проте, компетентність – фактор, що створюється з: детальних знань із дисципліни, об’єкта діяльності; умінь розбиратись у будь-яких нестандартних питаннях, що пов’язані з майбутньою професійною діяльністю; умінь,   здібностей пояснити будь-які явища, пов’язані з діяльністю; здатність точно оцінювати якість роботи та її наслідки.

З метою формування і вдосконалення культури професійного спілкування майбутніх спеціалістів, на нашу думку, у вищих навчальних закладах необхідно проводити комплекс організаційних форм і методів комунікативної підготовки: лекційні та семінарські заняття, практичні заняття з питань професійного спілкування, індивідуально-консультаційна робота, моделювання та аналіз конкретних ситуацій професійного спілкування, структуровані та спонтанні групові дискусії, сюжетно-рольові та ділові ігри, психотехнічні вправи, читання та обговорення наукової та науково-популярної літератури з проблем професійного спілкування. Такий підхід до навчання та виховання студентів дає можливість навчальному закладу реалізувати свою власну програму з виховання у майбутніх спеціалістів професійної культури спілкування.