Методичний посібник "Активні технології як ефективний засіб розвитку музично-ритмічних здібностей учнів початкової школи на уроках музичного мистецтва "

Управління освіти, сім’ї, молоді і спорту Білгород – Дністровської міської ради

 

 

 

М.В.Шевченко

 

 

Активні технології як ефективний засіб розвитку музично-ритмічних здібностей учнів початкової школи на уроках музичного мистецтва

(методичний посібник)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м.Білгород-Дністровський, 2021 р.

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………..…...…..…... 4

РОЗДІЛ 1.Методичні засади активного музикування ………………………...….. 7

1.1. Креативна  педагогіка як головна умова формування творчої компетентності учнів шляхом реалізації принципу дитино центризму ……………………......….. 7

1.2.Теоретична основа педагогічного досвіду …………………….………………  9

РОЗДІЛ ІІ. Музично-ритмічна діяльність як ефективний засіб розвитку музичних здібностей учнів початкової школи (з досвіду роботи) …………………..…...… 13

2.1.Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання ………..……….. 13

2.2. Ритмічно-комунікаційні вправи як технологія самовираження учнів у

музичній діяльності …………………………………………………………..…..... 14

2.3. Впровадження в роботу елементів технології К.Орфа …………..........……. 19

2.4. Використання у практиці системи музично-ритмічного виховання Body Percussion ………………………………………………………………………...…. 25

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………...………… 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………….…  30

ДОДАТКИ ……………………………………………….……………………….… 32

Додаток А. Комплекс вправ та ігор активного музикування

Додаток Б. Комплекс вправ та ігор ритмічно-рухової інтерпретації 

(та інсценізації) музичних творів

Додаток В. Вправи на клавесах і речитації

Додаток Г. Приклад методики розучування відбиття ритму в грі зі стаканчиками

Додаток Д. Вправи  на розвиток почуття ритму

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У період зміни освітньої парадигми, створення нового Стандарту загальної середньої освіти, основою якого є компетентнісний підхід, пошуку нових навчальних технологій, спрямованих на формування в учнів ціннісного ставлення до життя, великої уваги потребує музичне виховання школярів як запорука у формуванні гармонійно розвиненої особистості. У науковій літературі музичне виховання учнів розглядається як цілеспрямований процес, що включає систематичний розвиток музичної культури та музичних здібностей, виховання емоційного сприйняття музики та морально-естетичних  почуттів, здатності розуміти та відчувати.

Кожна дитина неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія Нової української школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти й можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками.

Одним із найважливіших завдань сучасної школи є формування творчої, мислячої особистості, конкурентоспроможної  в сучасному світі. Головною метою школи, як зазначено в, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу та таких індивідуальних здібностей особистості, які забезпечать їй досягнення життєвого успіху. Тому зараз все більше уваги приділяється питанням творчого розвитку дітей, де головним завданням виступає розвиток їх творчих здібностей засобами мистецтва. [17]

Процеси модернізації освіти, зокрема музичної, завжди були предметом дослідження багатьох науковців (В. Андрєєв, В. Граць, О. Красовська [8], Д. Мазоха, Л. Масол [18], О. Михайличенко, Г. Ніколаї, О. Олексюк, Н. Опанасенко, Г. Падалка, Я. Полохан, Т. Потанчук, Т. Турчин, Т. Рейзенкінд, О. Ростовський, Д.Хохлов [16],  О. Щолокова тощо). Одностайність думок педагогів полягає в тому, що вони підкреслюють важливість ролі мистецтва в житті людини, але в сучасних умовах виникає необхідність переосмислення цього, особливо щодо освітньої діяльності.

Орієнтація на європейські освітні стандарти зумовлює перегляд засобів навчання і виховання, народження якісно іншого педагогічного менталітету, появу інноваційних педагогічних технологій.

Інноваційні педагогічні технології дедалі більше відходять від традиційного репродуктивно-технологічного навчання і водночас набувають особистісної спрямованості. Орієнтація на формування в учнів досвіду розумової та пошукової діяльності надає їм можливості виявити в освітньому процесі активну позицію.

Сучасний світ - це світ творчих, активних особистостей, і вершин у ньому досягають ті, хто мислить креативно, хто намагається нестандартно розв’язувати будь-які проблеми.

Своїм завданням вважаю не тільки озброїти дитину певною базою знань, а й виховати самостійну, творчо розвинену особистість, бо це і є метою Нової української школи.

Увага вчених прикута до проблеми виявлення та розвитку креативного потенціалу особистості дитини в умовах навчання й виховання, зокрема й музичного. Постає необхідність розробок нових основ організації педагогічного процесу в сучасних закладах освіти. Так виникає спрямування в педагогіці під назвою «креативна педагогіка». Учені розглядають креативну педагогіку як науку та мистецтво творчого навчання.

Отже, актуальність досвіду полягає в тому, що уроки мистецтва покликані повною мірою розкрити творчий потенціал кожної дитини, закладений природою, її інтелектуальні здібності через широке поле музичної діяльності.

Практична доцільність роботи в тому, що учням не обов’язково володіти грою на музичному інструменті, щоб реалізувати себе на уроці. У пригоді стануть нетрадиційні способи музикування: гра на паперових стаканчиках, музика тіла, ритмічні ігри з м’ячиками, музикування на клавесах.

На власному досвіді переконалася, що після діяльнісних, креативних уроків, бажання творити вже не покидає дітей. І урок музичного мистецтва не закінчується через сорок п’ять  хвилин, а переходить у повсякденне життя школярів. А навчання для життя –одне з правил Нової української школи.

 

РОЗДІЛ І. Методичні засади активного музикування

1.            Креативна  педагогіка як головна умова формування творчої компетентності учнів шляхом реалізації принципу дитиноцентризму

Сучасна освітня реформа нашої держави одним із головних завдань висуває дотримання принципу дитиноцентризму. Дотримуватись цього принципу педагогам буде вкрай важко, якщо не впроваджувати в навчання і виховання нові технології, нові підходи, нові ідеї тощо. І головне – якщо не засвоїти правило постійного оновлення власних знань, тобто стати людиною з новим мисленням. Доведено, що «вчорашня» система освіти, заснована на традиційній дидактиці, яка вважає навчання процесом об’єктивно детермінованого розвитку, що забезпечується тільки передачею учням уже відомих знань. Сучасне ж суспільство потребує креативних особистостей, адже вони володіють вищим рівнем адаптації, соціалізації та певною мірою відповідають світу, який постійно змінюється й оновлюється.

За цих обставин увага вчених прикута до проблеми виявлення та розвитку креативного потенціалу особистості дитини в умовах навчання й виховання, зокрема й музичного. Постає необхідність розробок нових основ організації педагогічного процесу в сучасних закладах освіти. Так виникає спрямування в педагогіці під назвою «креативна педагогіка». Учені розглядають креативну педагогіку як науку та мистецтво творчого навчання.

Дуже імпонує думка Д. Хохлової, що креативна педагогіка вивчає найперше цілеспрямовану діяльність з активного розвитку й формування особистості, її здібностей. [16]

Постає питання, чи не може будь-яка педагогіка бути креативною. Відповідаючи на нього, необхідно дещо уточнити, що, власне кажучи, будь-яка педагогіка має креативну (творчу) орієнтацію. Наприклад, проблемне навчання, програмоване навчання тощо, адже всі вони орієнтовані на розвиток творчих здібностей учнів. Однак для досягнення ефекту справжньої креативності необхідно:

- створити в навчальному процесі атмосферу відцентрованої (яка виходить за межі вузької спеціалізації), надкритичної (допускається тільки доброзичлива, конструктивна критика) взаємодії, що сприятиме розкриттю й розвитку творчих здібностей дітей та молоді;

- переорганізувати навчальний процес так, щоб учень став творцем, а навчальний матеріал – засобом досягнення творчої мети;

- увести додатковий навчальний матеріал, який містив би опис і демонстрацію дії евристичних прийомів з одночасним урахуванням проблемного навчання для дійсного розвитку своїх творчих здібностей.

На сьогодні склалась певна традиція розуміння креативності як здатності, яка віддзеркалює глибинні якості індивіда створювати оригінальні цінності, приймати нестандартні рішення, виходити за межі відомого; як інтегральна сутність особистості, яка уможливлює втілення її творчих нахилів. Креативну педагогіку характеризують за допомогою таких ключових понять:

• інтуїція,
• фантазія,
• уява,
• обдарування,
• оригінальність,
• талант,
• ініціативність,
• висока самоорганізація,
• працелюбність,
• наполегливість.

Особистість, що володіє цими якостями, знаходить задоволення не тільки в досягненні мети, а скоріше в самому процесі творчості. Тому вихід такої освіти на більш якісний рівень – рівень саморозвитку – буде сприяти підвищенню ефективності творчого розвитку та саморозвитку особистості індивіда.

Тож педагогічну діяльність, спрямовану на створенні креативного середовища, виокремлює низка ознак: уважне ставлення до незвичайних питань та ідей, демонстрація їх цінності; надання учням великої самостійності; складання вільної, невимушеної навчальної атмосфери.

 Особливого значення набуває організація педагогічного супроводу, спрямованого на реалізацію креативного навчального середовища. Такий педагогічний супровід може здійснюватись у двох варіантах: груповий та індивідуальний. Сучасні вимоги до педагога, котрий здійснює так званий педагогічний супровід, особливо в умовах Нової української школи, полягає в тому, що він має бути не інформатором, а координатором, менеджером, коучем, фасилітатором з урахуванням індивідуальних особливостей дітей та молоді, організатором діалогу. До його обов’язків уходять підтримка та спрямування пошуку найбільш ефективних шляхів засвоєння знань, заохочення цікавих знахідок, аналіз невдалих спроб, стимулювання учнів до усвідомлення власної поразки та перемоги.

 

1.2. Дослідження   науковців  та відображення  креативної  педагогіки у  деяких тенденціях музичної освіти .

Нова парадигма спонукає науковців до пошуку інших підходів у музичній освіті. Звідси з’являються різні моделі музично-освітнього процесу, які охоплюють ідеї педагогів минулого, тільки з позиції сьогодення: Е. Жак-Далькроза (ритмопластичне виховання) [5], К. Орфа (елементарне музикування) [19],  Й. Гендера (органічне поєднання музики, слова, жесту), З. Кодая (музика як джерело душевного збагачення), Б. Бартока (значення фольклору в музичному вихованні), Ш. Сузукі (абсолютна віра в безмежність дитячого потенціалу), Вальфдорської педагогіки, педагогіки Монтессорі [11], особистісно орієнтована педагогіка тощо. Водночас широкої популярності набувають креативні розробки сучасних дослідників: В. Драганчук, К. Завалко[3],  Н. Миронової, Т. Рокитянської, В. Петрушина, Г. Побережної, Т. Тютюнникової, С. Фір, Т. [4],  Черноус, М. Чистякової тощо.

Вищесказане спонукає нас загострити увагу на деяких тенденціях музичної освіти, які відображають креативну педагогіку й сьогодні набирають усе більшої популярності. Зокрема орф-педагогіка, яка націлює на розвиток музикальності людини, параметри її слуху, компетенції, коли індивід може робити щось із музикою, а значить, отримувати насолоду від музикування. Орф-підхід є досить поширеним феноменом у всьому світі (Австрія, Німеччина, США, Чехія, Росія тощо) й налічує велику кількість науковців (Д. Гудкін, В. Жилін, В. Келер, А. Стін, Т. Тютюнникова [20], Б. Хазельбах, Дж. Фрейзі тощо), котрі досить ретельно досліджують сутність поданої проблеми. У нашій державі активно проводить роботу в цьому напрямі Орф Шульверк Асоціація під керівництвом С.Фір, створена у 2018 році.

Особливість орф-підходу полягає в тому, що він зорієнтовує на потреби дитини, котра розглядає музику як базову систему, подібну мовленню. Це спосіб виховання й навчання через мистецтво творчості, в основі якого лежить мова й рух, музика і драма. Такий підхід спрямований на розвиток людини, підтримку її цілісності, покращення контакту з собою і світом – вчимось роблячи та творячи [3;181].

Головна ідея К. Орфа звучить у форматі повідомлення всім педагогам, що здатність та потреба в музикуванні людини насправді вроджена, адже в неї є все, щоб музикувати – голос, тіло, руки. Автор переконував, що для того, щоб насолоджуватись процесом музикування, людині нічого не потрібно, тому що в неї є все із собою: тілесні інструменти та голос [4;162]. Це і є основна концепція орф-педагогіки, тобто креативний підхід або креативна педагогіка. Головним правилом, яке пронизує весь навчальний процес, має бути вислів – «Музичне виховання і щасливі діти». За цих обставин сучасний учитель, музичний керівник – це не інструктор із підготовки свят, а той, хто знає, як розвинути в учнів творчі здібності.

Про важливість ритміки наголошував ще Е.Ж-Далькроз [5; 248], виокремивши її в окрему галузь музичної педагогіки. Унікальність цієї віхи креативної педагогіки полягає в тому, що її можна застосовувати протягом усього життя людини (від 6 до 99 років). Цей метод ще інтерпретують як Body Percussion, який є не просто музичним методом, а методом когнітивного стимулювання мозку для розвитку уваги, пам’яті, концентрації. Сучасний педагог, володіючи методикою Body Percussion, сприятиме розвитку вміння імпровізувати музиканту-початківцю, коли окремі звуки об’єднуються в колективні ритми та мелодії, а учасники починають взаємодіяти один з одним.

Споглядаючи цю течію креативної педагогіки з позиції дидактики, зазначимо, що для її успішної реалізації викладачу у процесі професійної роботи необхідно використовувати комплекс вправ, спрямованих на звуковидобуття (варіації-ігри: тихо – голосно, повільно – швидко, ритмічно – хаотично тощо); розширення знань основних ритмічних малюнків; дотримання основного ритму та сольної партії; складання спільної композиції. Такий вид діяльності сприятиме загальному поєднанню учнів з одночасним підкресленням значимості та унікального кожного окремо. Такі ритмічні ігри можна використовувати в колективній формі роботи, що є суттєво важливим для виховання школярів чи студентів (уроки музичного мистецтва, хоровий клас, ансамбль тощо).

Водночас не можемо оминути таку світову тенденцію в музичній освіті як використання в навчанні й вихованні релятивної системи (Угорщина, Чехословаччина, Австрія тощо) [6; 288]. Такий підхід допомагає вчителю урізноманітнити свій дидактичний інструментарій, зокрема на основі принципу розрізнення на слух ступенів звукоряду допомагає розвинути ладовий слух учнів. Наразі ця система інтегрувалась із болгарським методом (Б. Трічкова) «Столбіца» [12; 166] і покращила таким чином поєднання у процесі співу слухових, зорових і рухових аналізаторів. Використовуючи ці методи, сучасна музична освіта безумовно стає креативною, адже містить у собі безліч творчих завдань, які діти можуть виконувати самостійно.

До креативної течії сучасності, звісно, відноситься й виховання на основі класичної спадщини відомих педагогів. Серед них неоціненний внесок зробила М. Монтессорі [11; 272], педагогічна концепція якої полягає у «вільному вихованні». Звичайно, така педагогіка в межах чинних шкільних програм більшою мірою малоздійсненна, хоча велику надію покладаємо на стратегію Нової української школи.

Отже, сучасні тенденції в музичній освіті орф-підхід, монтессорі-підхід, сузукіпідхід, евритмія, релятивна система, «Столбіца», метод BAPNE та Body Percussion уможливлюють розвиток креативного начала в навчанні й вихованні. Водночас він можливий за певних педагогічних умов: цілеспрямовано складене навчальне середовище; наявність зразка креативної поведінки особистості вчителя як персоніфікатора творчих можливостей учнів; співтворчість учителя й дітей; підтримка творчої атмосфери у складанні ситуації успіху тощо. Розробкою таких питань і має займатись креативна педагогіка як фундаментально-прикладна педагогічна галузь. Звичайно, подана проблема не є остаточно вирішеною й потребує подальшого дослідження. Зокрема, щодо арт-терапеничного впливу музики за допомогою сучасних підходів у роботі інклюзивної освіти.

 

РОЗДІЛ ІІ. Музично-ритмічна діяльність як ефективний засіб розвитку музичних здібностей учнів початкової школи (з досвіду роботи)

Сьогодні дуже багато спікери діляться досвідом як донести до людини, до дітей, як методично  правильно  використовувати в роботі музично-ритмічні методики. На сьогодні відомі такі методики як: Вальдорфська система,  Орф-педагогіка, Body Percussion, методики Ш.Сузукі, Тетяни Рокитянської, Лєнки Поспішилової.

Хочу поділитись досвідом роботи з елементами деяких основних ритмічних методик.

 

2.1.Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання

У розвитку дитячих музичних здібностей набуває актуальності  формування ритмічного почуття. Ритм виник з руху, з трудової та повсякденної діяльності людини, а пізніше розвинувся в синкретичному мистецтві (танець, пантоміма), і граматичній побудові слова (мовна динаміка). Відомо, що діти з нормальним слухом дуже рано починають реагувати на ударно ритмічні звуки, тоді як відчуття звуковистності з’являється десь з трьох років. Тому цілком природно, що рітмічні звуки сприймаються дітьми набагато легше. Крім того, саме зародження пісні починається не з звуковисотності, а з ритмічної структури тексту.

В.Ковалів підкреслює, що «дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести – семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку; вони набагато краще орієнтується в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких.[6, с.57]

Розвиток музично-ритмічного почуття молодших школярів включає організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елементу музичної мови тощо. Як зазначив Б.Теплов «Почуття музичного метру має не тільки моторну, але й емоційну природу: в основі його лежить  сприймання виразності музики. Тому поза музикою чуття музичного ритму не може ні пробудитися, ні розвиватися» [21] 

Музично-ритмічне почуття – здатність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно відтворювати його. Воно безпосередньо виявляється у тих рухових реакціях, які більш-менш точно передають ритм музики, що звучить. Музично-ритмічне почуття складає основу всіх проявів музичності, які пов’язані із сприйманням і відтворенням часової ходи «музичного руху». Разом з ладовим почуттям воно є основою емоційного відгуку на музику.

Рухи полегшують сприйняття і запам’ятовування музики. Розвиток рухових навичок відбувається одночасно з розвитком мови. Рівень координації і активності рухів дитини свідчить про розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки.

Ритм музичного твору частіше порівнюють з пульсом людини. Поняття «ритм» (походить від грецького – «розміреність», «такт») – це чергування мовних, звукових, зображальних елементів у їх відповідній послідовності, періодичним рівномірним членуванням звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо;  один з трьох основних елементів музики, поряд з мелодією і гармонією, часова організація послідовності та групування тривалостей звуків і пауз, не пов’язана з їх висотним положенням [13]

Тому особливу увагу слід звернути на виразність ритмічної пульсації. Йдеться насамперед про тонкий і недоступний свідомому аналізу взаємозв’язок наголошених і ненаголошених часток, різний характер пульсації – то важка хода, то легкий крок, то погойдування, то гострі поколювання тощо. (Додаток А)

 

2.2. Ритмічно-комунікаційні вправи як технологія самовираження учнів у музичній діяльності

 

Працюючи з учнями початкової школи, усвідомила, що музика і рух – такі ж взаємозв’язані поняття, як звук та його ритмічна пульсація. Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Тому свідомо підтримую думку І. Сєченов: «Я не в силах подумки проспівати собі лише звуками, а співаю завжди м’язами; тоді пригадуються і звуки. Пам’ять зорову і чисто дотикову можна назвати просторовою, слухову і м’язеву – пам’яттю часу» [14].

Помітила, що під час слухання музики у дітей виникає інтуїтивна потреба рухатися у такт ритму. Такий елементарний емоційний відгук на ритм є первинним виявом музичності. Мимовільну моторно-емоційну реакцію дітей слід зробити осмисленою, ритмічною, виразною. Наприклад, вчити крокувати чітко і впевнено під маршову музику, плавно рухатися – під колискову, завзято плескати – під швидку танцювальну тощо. «Особливо корисне пластичне інтонування під час слухання творів, багатих алогічними змінами, динамічними відтінками тощо»

У свою роботу вводжу рухи під музику на всіх етапах роботи з музичним твором: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам’ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації, під час гри на дитячих музичних інструментах .

Наприклад, під час ознайомлення дітей із сильними і слабкими долями використовуємо тактування, простукування, оплески. Пояснюючи тривалості, їх співвідношення, вводимо марш і легкий біг, оплески та простукування паличками. Говорячи про розміри, вводимо танцювальні рухи польки, маршу. Пояснюючи побудову музичних творів, темп, динаміку, пропонуємо дітям різноманітні танцювальні кроки на зміну музичних частин, темпу, динаміки.

Використання на уроках образно-ігрових рухів допомагає розкриттю і сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу. Наприклад, під музику п’єси Р. Шумана «Сміливий вершник» діти своїми ігровими рухами наслідують хлопчика, що скаче на іграшковому конику, горде гарцювання вершника. Ця елементарна творчість дає дітям велику радість, розвиває в них фантазію, образне мислення.

Ударні інструменти надають широкі можливості для роботи з дітьми над розвитком сприйняття ритму. Для роботи необхідно мати декілька простих інструментів. Бажано, щоб вони були зроблені з матеріалів, які забезпечують краще звучання: кастаньєти з дерева, бубни і тамбурин – із шкіри, тарілки – з бронзи. Використовую також ударні інструменти, що дозволяють виконати мелодію пісні (наприклад, ксилофон).

Застосування дитячих музичних інструментів збагачує музичні враження школярів, розвиває їх музичні здібності. Гра на музичних інструментах, що не мають звукоряду, допомагає виробити відчуття ритму, розширює темброві уявлення дітей. Мелодичні музичні інструменти допомагають у розвитку основних музичних здібностей: ладового відчуття, музично-слухових уявлень і відчуття ритму. Щоб зіграти мелодію на слух, треба мати музично-слухові уявлення про розташування звуків за висотою і ритмічні уявлення. Крім того, гра на музичних інструментах розвиває волю, прагнення до досягнення мети, уяву.

Вважаю, що музично-ритмічні рухи допомагають в особливій, наочній формі показати процес сприймання музики учнями, виявити ті засоби виразності, які сприяють засвоєнню ключових знань. Ця форма діяльності доступна кожному учню, у тому числі дітям, у яких є труднощі зі співом.

За допомогою музично-ритмічних рухів у дітей формуються чотири групи виконавських навичок: 

1) відображення в русі метричної пульсації музики; 

2) дотримання фразування; 

3) відображення ритмічного рисунка;

4) «вільне диригування» та «пластичне інтонування».

Добираючи твори для виконання в школі, керуюсь завданнями виховання високого художнього смаку школярів, доступністю цих творів для сприйняття дітьми різних вікових груп, яскравістю та конкретністю виконуваного матеріалу. Музика не тільки супроводжує рухи, вона визначає їхню сутність.

Таким чином  необхідно спиратися на завдання музично-ритмічного виховання дітей:

– розвиток навичок сприймання метро-ритму; 

– ритмічне виконання рухів під музику, уміння сприймати їх у єдності; 

– уміння узгоджувати характер руху з характером музики; 

– розвиток уяви, художньо-творчих здібностей;

 – підвищення інтересу учнів до музики, розвиток уміння емоційно сприймати її;

 – розширення музичного кругозору дітей.

Ритмічно-руховою інтерпретацією музичних творів, зокрема пісень, можна вважати рухливі ігри видатного українського педагога й музиканта Василя Верховинця, автора методичного посібника «Весняночка». До нього увійшов етнографічний матеріал, зібраний автором протягом багатьох років. Крім того, методист доповнив його фольклорними записами інших композиторів і власними творами. Разом із дитячими іграми В. Верховинець використовував народні пісні, вірші, утішки, пестушки, казки, хороводи та збагачував їх літературним, музичним і драматичним компонентами. Іншими словами, митець прагнув інсценізувати ігри. (ДОДАТОК Б)

Молодші школярі вчаться під ритм вірша чи пісні, проплескувати віршовані фрази, озвучувати картини природи за допомогою звучних жестів, пізніше застосовувати ці жести з метою показу метра, сильної та слабких долей, ритмічних блоків.

У роботі над ритмом дуже допомагає наочний матеріал. Наочність не тільки полегшує пізнавальну діяльність дітей, а й організовує їх сприйняття, зорову увагу, активізує процес запам'ятовування. Поглиблює і полегшує сприйняття музичного ритму використання зорових образів (картки, ритмосхеми). Наочні  образи поглиблюють і полегшують сприйняття музичного ритму. Як правило, на початковому етапі для відображення ритму зручно використовувати квіточки, зірочки, кола із дзвіночками та ін. Наприклад,

               

Після того, як діти набули певного досвіду у сприйнятті й відтворенні ритму, з’ясували для себе, що звуки в музичному творі бувають як короткі так і довгі, й закріпили ці знання викладанням ритмічних малюнків знайомих пісень та поспівок, доцільно переходити до пояснення різниці між ритмічним малюнком та пульсом пісні. Зробити це можна так: одна група учнів проплескує пульс пісні, друга – простукує її ритмічний малюнок, після чого завдання в групах міняються.   

           

Для подальшої роботи такі записи є громіздкими і незручними, тому, по мірі набуття дітьми навичок читання ритмічних малюнків, ми маємо поступово переходити на більш просту і зрозумілу форму відображення ритму.

                              

Далі можна використовувати  прийом  ритмічних запитань та відповідей:

                       

Подальшу роботу з розвитку почуття ритму, можна організувати через поступове ускладнення ритмічних завдань-ритмічний канон:

          

Потім ритмічні вправи, які виконують дві групи, але тут потрібно вивчати окремо кожний ритмічний малюнок. Коли обидва ритми засвоєні, можна спробувати їх об’єднати: спочатку перша група вистукує олівцями по партам ритмічний малюнок пісні, потім друга група прихлопує його в долоні. Варіанти вправ можуть бути різноманітні:

                                

                                

Надалі, коли ритмічні схеми прополіскуються  без труднощів, переходимо до наступного етапу - ігор з використанням ІКТ, де ритмічний малюнок представлений у вигляді анімованих картинок, супроводжуваних мелодією ( «Народні мотиви», «Великодні ритми», «Ритми океану», «Африка»  тощо.) . Це різного рівня складності музично-ритмічні вправи. Зовсім прості для малюків, які можуть будь-якими виконуваними жестами або стукають предметами передавати рівну пульсацію довгими або короткими звуками відповідно до тих змін на екрані картинками. І завдання складніше для учнів, які вже мають певний досвід. Варіанти виконання: проплескування ритму; використання музичних інструментів.

              

2.3. Впровадження в роботу елементів технології К.Орфа

 

Актуальними є питання з реалізації на уроках мистецтва в загальноосвітніх навчальних закладах змістової лінії «Комунікація через мистецтво».  Як один із варіантів досягнення цієї мети, ритмічно-комунікаційні вправи, що інтегрують ритмічні вправи, звукові жести Bodi percussion і спрямовані на розвиток музичних здібностей і налагодження мистецької комунікації учнів.

Найпопулярніша в Європі концепція музичного виховання носить ім’я свого творця – Карла Орфа. Цей видатний німецький композитор і педагог поклав в основу своєї технології навчання музики ідею єдності слова, руху й елементарного музикування.

К. Орф дійшов висновку: якщо музикування проводити на класичних музичних інструментах, то оволодіння складною технікою гри на них буде вимагати значних зусиль і відволікатиме увагу дітей від музики й імпровізації. Тому він віддав перевагу елементарним інструментам, якими діти можуть оволодіти без великих зусиль. Орфівський дитячий оркестр складали: мелодичні ударні інструменти (металофони, ксилофони, глокеншпілі), немелодичні ударні інструменти (дитячі литаври, барабани, тарілочки тощо), прості духові інструменти, близькі до народної сопілки (блок флейти різного діапазону), смичкові інструменти для гри на «пустих» струнах. Свої інструменти К. Орф розробляв разом з музикознавцем К. Заксом.

Ідея К. Орфа знайшла свій подальший розвиток у концепції відомого ізраїльського педагога-музиканта Батії Штраус (Batia Strauss). Активізація слухання музики за технологією ізраїльського педагога здійснюється завдяки введенню до нього інших видів музичної діяльності: рух (прості танцювальні форми), інструментальний супровід (необов’язково на фабричних інструментах), мелоречитація, фабуляризація. Найбільш ефективно технологія Б. Штраус може використовуватися в молодших класах. Саме тому однією з важливих технологічних вимог стає ретельний відбір репертуару для слухання, причому перевага надається невеликим за обсягом творам, що написані у простих формах або окремим фрагментам (частинам) найкращих зразків композиторської творчості, а також музичному фольклору різних народів.

Твори для виконання на елементарних музичних інструментах повинні бути нескладними, чіткими за ритмом, яскравими, бажано, щоб мелодія або сам твір був відомим для виконавців.  Для елементарного музикування можна використовувати найпростіші музичні інструменти:

• ударні інструменти без певної висоти (маракаси, кастаньєти, барабан, бубон, ложки, клавеси);
• ударні, що мають висоту звуку (трикутники, ксилофони (сопранові й альтові), металофони діатонічні та хроматичні, дзвіночки);
• струнно-щипкові (дитяча бандура, арфа, цимбалки, цитра, гуслі); 
• духові (сопілка, тріола);
• ударно-клавішні (дитяче піаніно, рояль).

 

 

 

Педагогічні ідеї Карла Орфа використовують і як арт-психотерапевтичні. Вперше це зробила Гертруда Орф (Gertrud Orff). Працюючи з «особливими» дітьми, вона корегувала їхній емоційний стан та поведінку, налагоджувала комунікацію на довербальному рівні. Часто процеси комунікації в «особливих» дітей настільки порушені, що налагодити контакт із оточенням є основною метою Орф-музикування. Для дітей із особливими освітніми потребами музика — це не просто задоволення й радість. Вона необхідна для особистісного розвитку: корегує поведінку й реакції, спонукає логічно діяти. Невербальне спілкування — комфортне для «особливих» дітей, оскільки більшість з них не можуть говорити та часто не розуміють елементарних словесних інструкцій. Натомість діти жваво відгукуються на музичну мову, відчувають логіку розгортання музичного твору — тілесно й емоційно реагують на нього, виражають свої почуття. Тож, врахувавши це, може розробляю спеціальні творчі музичні завдання та закріплюю з їх допомогою в дітей нові навички:

• пристосовуватися до ситуації;

• координувати свої дії з діями інших;

• спільно творити.

Однією з таких форм роботи, що активно застосовую у своїй роботі є гра з клавесамі. Клавеси або ритмічні палички - найпростіші шумові інструменти. Були винайдені німецьким композитором і, педагогом Карлом Орфом.

Клавеси або ж клаві - це латиноамериканське позначення перкуссионного інструменту, за ним ховається лише дві палички, б'ючи якими одна об одну музикант підкреслює ритмічний малюнок музичної композиції. Клавеси - невигадливий, сприятливий, милий на слух і легкий в навчанні інструмент, просто кажучи, палиці - стучалки.

                    

Що відбувається при грі на клавесах?

1.развівается координація рук, під час маніпулювання паличками

2. діти вчаться реагувати на зміну рухів по показу педагога

3.деті знаходять різні прийоми звуковидобування

4.учатся ритмічно передавати метр і ритм вірша

5. розвиваються ритмічний слух, пам'ять

6.развівается творча активність у винаході ритмів

Ігри з клавесамі - це захоплююче і корисне заняття з дітьми. 

У такі ігри можна грати як індивідуально з кожною дитиною, так і невеликими групами. Спочатку розучуються рухи  по показу педагога, потім текст, потім все разом. Спочатку гру проводить педагог, потім провідним вибирають дитину. Діти із задоволенням беруть участь в таких іграх. (ДОДАТОК В)

Ігри зі стаканчиками - це ще один спосіб розвитку психічних процесів:

- Концентрація уваги (стійкість, переключення уваги);

- Пам'яті (слуховий, зорової і рухової пам'яті);

- Мислення і уяви. (Запам'ятовування послідовності виконання вправ зі стаканчиком).

На сучасному етапі оволодіння дітьми молодшого шкільного віку різними видами просторового орієнтування підвищує результативність таких видів діяльності, як пізнавальна, трудова, продуктивна, творча, ігрова та рухова.

У формуванні просторових уявлень і способів орієнтації в просторі беруть участь різні аналізатори (кінестетичний, дотиковий, зоровий, слуховий).

 За допомогою дорослих дитина засвоює найпростіші уявлення про це: зліва, справа, вгорі, внизу, в центрі, над, під, між, за годинниковою стрілкою, проти годинникової стрілки, в тому ж напрямку, в протилежному напрямку і ін. Всі ці поняття сприяють розвитку просторової уяви у дітей. Постійне застосування ігор зі склянками значно сприяє розвитку орієнтації в просторі щодо «від себе», «на собі», «інших об'єктів», «за основними просторовим напрямках».

У процесі гри зі стаканчиками у дітей розвивається:

• кмітливість, спритність, допитливість;

• навички самостійної роботи;

• моторна спритність і координація рухів;

• необхідні навички та вміння в просторової орієнтації: зліва, справа, знизу, зверху, збоку;

• мовна діяльність (виконання вправ під речетатив);

• музичні здібності: почуття ритму і темпу; узгодження рухів з характером музичного твору;

   Гра зі стаканчиками виховує у дітей:

• почуття відповідальності, зібраності;

• доброзичливе ставлення один до одного;

• уміння діяти в колективі. (Додаток Г)

В своїй роботі використовую деякі види перкусійної діяльності:

• за методикою  К. Орфа «Жести, що звучать» . Плескання в долоні, це самий простий  вид рухів,  дихання повинне бути спокійним, розмірним, а удар в долоні повинен бути пружним. Проводити оплески  краще стоячи, руки повинні бути вільними, а сам удар легким і м'яким. «Жести, що звучать»  я використовую стоячи, сидячи, стоячи на колінах або сидячи на підлозі. Моїм вихованцям  подобається виконувати таки вправи.

• Гру на перкусійних  музичних інструментах.   На уроках використовую  традиційні  та нетрадиційні музичні інструменти. До традиційних відносяться  такі: металофон, трещетки, клавеси, барабани,  бубонці, маракаси, кастаньєти, дзвіночки, та ін. 

  

    

 

  

 

2.4. Використання у практиці системи музично-ритмічного виховання Body Percussion

 

Серед активних технологій музичного навчання в Європі вирізняється ритмічно-рухова інтерпретація музичних творів, яка базується на ритміці Далькроза. Система музично-ритмічного виховання була створена видатним швейцарським музикантом, композитором і педагогом Емілем Жак-Далькрозом (1865–1950) на початку  ХХ століття.

Сьогодні Body Percussion, або звучні жести, стають усе популярнішими серед дітей і підлітків. Це улюблений вид музикування у європейських школах, а через доступні ролики в ютуб про них узнають і українські учні. Крім позитивних емоцій, звучні жести впливають на розвиток комуникативних навичок.

Е. Жак-Далькроз вдався до геніальної ідеї: не вистукувати і не виплескувати ритм, а відображати його за допомогою пластичних рухів.

Одним з улюблених видів музикування на уроках є Body Percussion.

Body Percussion –це техніка музикування, у якій музичним інструментом є тіло. Це активне «проживання» ритму всім тілом, можливість стати частинкою живої ритмічної пульсації різних стилів музики. Це гра, захопливий процес, складна командна робота, що допомагає відчути живу пульсацію музики.

         Звісно це не новий прийом на уроках музичного мистецтва, та новизна його у цікавій подачі й організації процесу на уроці.

Звучні жести ( жести що звучать), або Body Percussion (перкусія тіла, тіло –барабан з англ.) –це виконавська техніка, що розглядає наше тіло як музичний інструмент. Тіло людини має унікальні можливості добування звука, які здавна використовувались у музичних культурах світу( здебільшо в культурі афроамериканців). Людина може задіювати усі частини тіла (зазвичай руки та ноги), при цьому перетворюючись на оркестр, який звучить і рухається.

       Сучасна техніка Body Percussion використовує чотири основні ударні звуки: stomp(крок-удар лівою, правою або обома ногами об тверду поверхню(підлогу)),  patsch (ляскання по стегнах руками),clapping (плескання руками), snapping fingers(клацяння пальцями рук).

Ця техніка:

• дає поняття про такі елементи музики: метр, тривалість звуків, ритм, темп, динаміка, фраза, імпровізація, тема, варіації, рондо, рефрен тощо;

• розвиває метроритмічне чуття, творчі здібності, дрібну моторику рук, координацію;

• розвиває комунікативні якості, здатність до самовираження, уяву, фантазію, навички творчого музикування, сприяє реалізації творчого потенціалу;

• формує цікавість до музики, мотивацію до музичної творчості.

На сьогоднішній день техніка Body Percussion  відома в усьому світі. ЇЇ активно застосовують в різних освітніх галузях таких, як фізкультура, хореографія, музика, психотерапія, соціальна педагогіка, нейропсихологія тощо.

                 

       Body Percussion – це мистецтво перкусії в організмі. Оскільки перкусії на тілі відіграють свою роль, то їх можна класифікувати за використанням та призначенням. З цієї причини тіло використовується, як ритмічний, акустичний  і динамічний інструмент, що пов'язаний із руховою та моторною діяльністю дитини. 

У своїй роботі я також використовую Body Percussion, тому що на мій погляд це ще одна значуща  сходинка   ритмічного розвитку учнів.  Дітям подобається   взаємодіяти з різними частинами свого тіла, досліджувати його  у музично-ритмічній  діяльності.

Перкусія тіла – це колективна музика. І в музичній освіті її активно використовують. Саме із ляскання, клацання, плескання, тупотіння рекомендується починати вивчення ритму. Саме такі  заняття розвивають  відчуття ритму, слух, і швидкість реакції.

Для виконання вправ можна використовувати різні види партитур із візуалізацією рухів для відтворення комбінацій Body Percussion залежно від віку дітей і складності вправи:

              

 

                 

 

      

(Додаток Д)              

Ритмічно- комунікаційні вправи в техниці Body Percussion виконують організаційну функцію: вони швидко згуртовують колектив, концентрують увагу учнів. Вправи можна пропонувати на етапі релаксації.
ВИСНОВКИ

 

Отже, важливим засобом розвитку музичних здібностей учнів

початкової школи є музично-ритмічне виховання. Воно розвиває почуття музичного ритму, його сприймання, виконання, імпровізування. Ритмічно-комунікаційні вправи є обов’язковим елементом уроків музики у початковій школі.

Цей вид музичної діяльності допомагає учням виразити своє відчуття настрою, характеру і розвитку музики, розуміння художнього образу, діагностує адекватність музичного сприйняття і здатність до творчої пластичної імпровізації. Музично-ритмічні вправи тренують пам’ять, виховують увагу, координацію рухів, уміння орієнтуватися в просторі. Діти починають краще розуміти і любити музику

Ритмічно- комунікаційні вправи не є чимось новим. Їх витоки в ритмічній гімнастиці Еміля Жак-Далькроза, в комплексній імпровізаційно- ігровій діяльності Карла Орфа та іх послідовників: Т. Тютюнникової, Д. Гудкіна, Т.Боровик.

Проблема розвитку музично-ритмічної діяльністі достатньо опрацьована в вітчизняній та зарубіжній літературі. Це дозволило повніше проаналізувати   це питання і зробити наступні висновки: музично-ритмічний розвиток займав і займає важливе місце у художньо-естетичного вихованні та творчому розвитку здобувачів освіти. 

Результати власного досвіду довели, що внаслідок систематичного використання на уроках музики ритмічно-комунікаційних вправ у школярів підвищився інтерес до музичної, танцювально-рухової діяльності,   збільшилась кількість учнів з середнім та високим рівнем сформованості художнього розвитку.   Залучаючи  школярів до багатого досвіду людства, накопиченому в мистецтві, можна виховати моральну, освічену, різнобічно розвинену людину.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Верховинець В. Теорія українського народного танцю / Василь Верховинець. – К. : Муз. Україна, 1968. – С. 111.
2. Гумінська О. О. Уроки музики в загальноосвітній школі [Текст]: методичний посібник / Оксана Олексіївна Гумінська. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007. – 102, [2] с., с. 50, 51].
3. Завалко К. Музична педагогіка: інноваційно-психологічний аспект. Навчально-методичний посібник. Київ : ЦУЛ, 2020. 181 с.
4. Завалко К., Фір С. Основи орф-педагогіки: начально-методичний посібник / під заг. ред. К. Завалко. Чернігів : ПАТ «Десна», 2018. 162 с.
5. Жак-ДалькрозЕ.Ритм. http://pyatniskayadshi.ru/uploads/zhak_dalkroz_e__ritm.pdf
6. Ковалів В. http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/
7. Кононко О. Розвинена особистість як гарант життєвої компетентності // Початкова школа. - 2001. - №3. - С. 10-15.
8. Красовська О. О. Методичні засади впровадження інноваційних технологій у фаховій підготовці майбутніх учителів початкової школи в галузі мистецької освіти / О. О. Красовська // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. - 2013. - Вип. 1. - С. 37-46. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppog_2013_1_7
9. Кушка Я.С. Методика музичного виховання дітей. Вінниця : Нова книга, 2007. 216 с.
10. Миропольська Н., Ничкало С., Рагнозіна В. та інші. Уроки художньо-естетичного циклу в школі: навчання і виховання: Навчальний посібник. - Тернопіль: Богдан, 2006.- 240 с.
11.  Монтессорі М. Допоможи мені це зробити самому: збірник фрагментів з перекл. книг М. Монтессорі http://myplanet.com.ua/?p=11809
12.  Пеєв І. Болгарський метод «столбіца» Б. Трічкова. Питання методики виховання слуху / І. Пеєв, С. Крістаєва. Ленінград, 1967. 166 с.
13.  Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. - 1997. - №2 - С. 8.
14.  Сєченов І. М. http://www.startpedahohika.com/sotems-324-1.html.
15.  Таранцева О. О. Виховання національної культури молоді засобами хореографії у педагогічній спадщині В. М. Верховинця. // Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті творчої спадщини В. Верховинця. З бібліотеки наук. праць. – Полтава, 1999.- 310 с.
16. Хохлова Д. Актуализация статуса креативной педагогики в современном междисциплинарном знании. Вестник Университета (ГУУ). 2012. №15. С. 297–301.
17. https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v_5-2290-01#Text
18. https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=1020
19. https://veselka.oits.pro/wp-content/uploads/2019/02/
20. https://www.orff.ru/
21. http://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/

 

ДОДАТОК А

Комплекс вправ та ігор активного музикування

Мета: ознайомити з елементарними та фабричними інструментами, пробудити інтерес до музики, набувати музичновиконавського досвіду, спонукати до цілісного емоційного сприйняття музики різного змісту і жанрів, розвиток уваги, пам’яті, концентрації, переключення, аналітичних можливостей. Обладнання та інструменти: елементарні музичні інструменти, саморобні – з підручного матеріалу ( горішки, пластикові стаканчики, каштани, прищепки, нанизані ґудзики й ін.), фабричні музичні інструменти, їх зображення на малюнках, плакатах.

Вправа № 1 Проведення. Учитель ознайомлює дітей з музичними інструментами (можливо, деякі їм уже знайомі). Розповідає про особливості кожного з них. Показує специфічними жестами, як на кожному можна грати. Діти повторюють жести спочатку окремо, потім разом.

Вправа № 2 Проведення. Починається вправа з прослуховування музичного твору в оркестровому виконанні, бажано у відеозаписі. Обговорюється з дітьми, які інструменти звучать. Усі присутні поділяються на групи, кожна з яких буде копіювати рухи певної групи інструментів. Роль диригента виконує вчитель. Під музику він жестами диригента показує, якій групі у відповідний час потрібно вступати. Усі уважно слідкують за жестами вчителя й починають імітувати «гру» за показом.  Можливий варіант вправи, коли кожний « виконавець» за бажанням обирає собі інструмент або роль диригента – й «звучить» імпровізований оркестр.

Вправа №3  Проведення. Учитель розказує дітям про музичний інструмент – барабан – і показує прийоми гри на ньому. Дітям роздаються два види зроблених з паперу кружечків різних за розміром і за кольором. Наприклад, великі кружечки – синього кольору, а маленькі – червоного, причому, великі будуть відповідати сильним (або довгим) ударам, а маленькі – слабким (або коротким). Учитель грає певний ритмічний момент, а діти повинні скласти його з паперових кружечків.  Можливий варіант вправи, коли роздаються дитячі або саморобні барабани (на п’яльці натягнута плівка). Учитель показує прийоми гри на цьому інструменті. Знову грає ритмічний малюнок, а діти повторюють: спочатку кожний окремо, потів усі разом.

Вправа № 4 Музичний матеріал: будь-яка проста дитяча пісенька. Наприклад, «Диби, диби» (сл. народні, муз. В. Верховинця). Проведення 1. Учасники стають у коло разом з учителем. За показом учителя простукують її ритм: більш короткі звуки – у долоні (кожний склад – одне плескання); більш довгі – об коліна. У цій пісні 6 коротких, один довгий звуки. Такий ритм повторюється двічі. Потім два довгих, вісім коротких, два довгих звуки. 2. За показом учителя діти промовляють слова пісні спочатку без плескання, потім разом з плесканням.  3. Дітям роздаються металофони, трикутники, кастаньєти, барабани, саморобні інструменти. Учитель показує прийоми гри на них. Учасники повторюють за ним. Показ потрібно ділити на фрази. Металофони грають мелодію або тільки перші звуки фраз. Трикутники озвучують сильну долю. Частина учасників можуть співати, учитель, якщо володіє фортепіано, грає на ньому.

Вправа № 5 Розучування та виконання пісень (на прикладі української народної пісні «Веселі гуси»).

Проведення. Учасники становляться у коло. Виконують вправи, які за показує вчитель.

1) Виконуємо дихальні вправи ( див. комплекс дихальних вправ)

2) Інтонуємо за допомогою ручних знаків мелодію пісні (спочатку просто звуки з пісні без відтворення ритму; потім у ритмі на будь-який склад, наприклад «ля»), розбиваючи мелодію на фрази. Учасники повинні самі впізнати знайому мелодію.

3) Крокуємо ритмічний малюнок, продовжуємо співати та плескати метр.

4) Співаючи пісню, плескаємо або використовуємо палички, горішки тощо тактування метричного малюнка пісні («кроку»). Стоїмо на місці, ведучий показує ритмічний малюнок – восьмими. На фоні ритмічного стукання співаємо пісню. Як варіант, можна використовувати ритмічне остінато на фоні співу.

ДОДАТОК Б

Комплекс вправ та ігор ритмічно-рухової інтерпретації 

(та інсценізації) музичних творів

Мета: гармонізувати тілесні, психічні і духовні функції організму, розвивати мислення, уяву, пам’ять, емоційно-вольову та чуттєву сфери особистості, почуття ритму, темпу, метру, координацію рухів, а також уміння працювати у групі, знаходити взаєморозуміння з оточуючими. Обладнання й інструменти: перкусійні інструменти, елементарні музичні інструменти ( бубон, маракаси, кастаньєти, ложки), палички, олівці, шумові інструменти з підручного матеріалу, мішечки з піском або сіллю, будь-які інші невеликі предмети (зв’язки ключів, невеличкі м’ячики тощо), фонозаписи музичних творів.

1.                   Ритмічні вправи

    Вправа № 1 «Ритмічне відлуння»

Проведення. Учасники сідають на стільці у коло. Учитель дає двох- або трьохдольний ритмічний малюнок, який усі виконавці повинні повторити разом, плескаючи долонями по колінах. 

     Вправа № 2. «Ритмізація слів»

Проведення. Виконавці сідають на стільці у коло. Плесканням долонями по колінах ритмізують свої імена або прізвища. Можна запропонувати ритмізувати інші слова за певною тематикою: «Музичні терміни», «Природа», «Прізвища композиторів» тощо.

     Вправа № 3. «Ритмізація рухів»

Проведення. Плесканням долонями по колінах або стуканням паличками учасники озвучують ритм рухів людини ( спокійне крокування, біг, їзда на велосипеді, рубання дров, гребля й ін.) або тварин ( повільна корова, відданий пес, прудкий заєць, ласкава кішка, дикий кінь, хитра лисичка, дикий вепр та ін.)

    Вправа № 4 «Імпровізація ритму».

Проведення. Колективна імпровізація ритму до запропонованого маршу ( наприклад, П. Чайковський, Марш із балету «Лускунчик») – плескаємо у долоні об коліна або стукаємо паличками, олівцями.

Вправа № 5 «Ладусі»

Проведення. Популярна дитяча гра, розвиває почуття ритму, а також увагу та координацію рухів. Можна також чергувати плескання в долоні й легенькі удари по верхній частині ніг. Більш складний варіант гри, коли діти стають у коло обличчям один до одного, після певного рахунку (на 4, 8) учасники внутрішнього кола зсуваються вправо за часовою стрілкою й таким чином змінюється партнер.

      

 

 

 

ДОДАТОК В

Вправи на клавесах і речитації

1.Ритмічна вправа (клавеси, речитація) «Годинник»

      Сидячі в колі діти  простукують ритм короткими та довгими звуками звуками-перші два по своїй паличці, другі два –по паличці сусіда, так до кінця вірша. 

         На стіні висить годинник, - (короткі звуки)

         Тік-так, тік-так.     - (довгі звуки)

         Час іде кудись невпинно - (короткі звуки)

          Тік-так, тік-так    - (довгі звуки)

 

2.Ритмічна вправа (клавеси, речитація) «Фруктовий салат»

        Фруктовий салат, фруктовий салат,

        Корисні для людини, фрукти – вітаміни.(починає вчитель, або соліст)

        Манго, абрикос –(говорить вчитель  і простукує ритм)

        Манго, абрикос – (повторюють діти і також простукують ритм)

        Ананас, слива –(говорить наступний ведучий   і простукує ритм)

        Ананас, слива -(повторюють діти і також простукують ритм)

        Яблуко і дині –(говорить наступний ведучий   і простукує ритм)

        Яблуко і дині - (повторюють діти і також простукують ритм)

Фрукти можна називати будь-які, за вибором нового ведучого, а також можна змінювати ритм. Також можна цю вправу виконувати під музику, використовувати творчу імпровізацію.

Орієнтування в просторі має універсальне значення для всіх сторін життя людини, охоплюючи різні взаємодії з навколишнім світом, і є найважливіше властивість людської психіки.

ДОДАТОК Г

Приклад методики розучування відбиття ритму в грі зі стаканчиками

Перший етап.

 Діти сидять на підлозі по колу, перед ними кольорові стаканчики. Ліву руку ховаємо за спиною, правою передаємо стаканчики по колу вправо зі словами: «Бе-рем, От-да-ем!». Можна передавати стаканчик під рахунок або придумати інші слова, які допоможуть в грі. Наприклад: «Правою беремо, вправо віддаємо»;

Далі, порядок рухів ускладнюємо: Лясніть два рази, візьміть і передайте стаканчик вправо: «Хлоп, хлоп, беремо, віддаємо».

Ускладнюємо: Лясніть два рази, вдарте по дну склянки тричі: спочатку правою рукою, потім лівою і знову правою рукою: «Хлоп, хлоп, хлоп-хлоп-хлоп, беремо, віддаємо».

Ускладнюємо: Лясніть два рази, вдарте по дну склянки тричі: спочатку правою рукою, потім лівою і знову правою рукою, хлопніть один раз. Передайте стаканчик вправо сусідові: «Хлоп, хлоп, хлоп-хлоп-хлоп, хлоп, беремо, віддаємо». Можна використовувати речетатив. Наприклад:

     Скачуть, скачуть дві конячки, но, но, но!

     Скачуть, скачуть без оглядки, но, но, но!

     Скачуть, скачуть в нове місто, цок, цок, цок!

     Дзвінко цокають підкови, цок, цок, цок!

           Коли діти засвоять цей навик можна збільшити темп передачі стаканчиків, за рахунок швидкого промовляння слів потішки.

     Тепер можна підключити музичний супровід. Спочатку в повільному темпі, потім можна поступово збільшувати темп і змінювати музичну композицію.

Другий етап.

Відпрацьовуємо навик передачі склянки лівою рукою вправо.

Діти сидять на підлозі по колу, перед ними кольорові стаканчики. Праву руку ставимо на підлогу перед собою долонькою вниз, лівою рукою беремо і передаємо стаканчики по колу вправо зі словами: «Бе-рем, від-да-ем!» або «Лівою беремо, вправо віддаємо».

Ускладнюємо: Лясніть один раз в долоні, переверніть праву руку долонею верх і візьміть стакан, великий палець повинен бути спрямований вниз до столу. Підніміть стаканчик і переверніть його, і хлопніть лівою долонею по верху стаканчика. Поставте стаканчик назад на стіл на ліве ребро. Чи не випускайте стаканчик з правої руки. Знову підніміть стаканчик, переверніть його і вдарте дном об ліву долоньку. Залиште стаканчик в лівій руці. Тримайте його за дно. Лясніть правою рукою по столу перед собою.

 Перенесіть ліву руку зі стаканчиком над правою і поставте склянку перед сусідом праворуч на підлогу догори дном.

       Всі вправи другого етапу теж можна відпрацювати поступово. Перш за все, навчитися брати стакан правою рукою і перевертати, потім, ударяти зверху по ньому і ребром об підлогу, далі вчити передавати стакан в ліву руку, а правою ударяти об підлогу.

 Третій етап.

Об'єднання двох попередніх етапів.

  Для цього після першого етапу ми не переставляємо стаканчик сусідові справа, а залишаємо його вправо від себе на 15 см. В сторону сусіда, потім відразу ж починаємо другий етап.

Гра «Стаканчики»

 Грає скільки завгодно людей. Головне - точно повторювати рухи за ведучим. Той хто допустив помилку залишає гру. Кожен отримує стаканчик, ставить його, перевернувши догори дном, на стіл або на підлогу перед собою. Порядок рухів такий: лівою рукою ляскаємо по столу зліва від стаканчика, потім правою - праворуч.

Лівою рукою зачіпаємо дно стаканчика. Ляскаємо в долоні і правою рукою пересуваємо стакан сусідові в праву сторону. Ляскаємо в долоні і лівою рукою перевертаємо стаканчик, який отримали зліва. Знову правою рукою переставляємо стакан вправо, не забувши перевернути його догори дном. Схрещуємо руки і два рази стукаємо по столу так, щоб стакан знаходився між руками. Розводимо руки, зачіпаємо дно склянки у сусіда праворуч, потім ліворуч і правою рукою передаємо стаканчик гравцеві справа. Отримавши стакан зліва, знову рухаємо його правому сусідові. Все починається спочатку. Ведучий задає темп. Можна придумати слова, які допоможуть в грі.

Зліва, справа і по дну.

Хлоп, і вправо віддаю.

Хлоп, і лівої поверну,

Правою вправо віддаю.

Хрестик, хрестик, стук  по дну,

Вам стакан передаю.

Вправи зі стаканчиками також можна використовувати при виконанні пісень та сприйняття музичних творів.

                 

 

      

  ДОДАТОК Д

Вправи  на розвиток почуття ритму

Вправа 1:  роздивіться малюнки, обговоріть те, що на них зображено, спочатку спробуйте повторити в довільному порядку, потім по порядку, і ускладнюючи завдання – прискорюйтесь.

 

 

Вправа 2: «8 ударів»

 У вправі використовують чотири  ударні механізмі Body Percussion. Учасники сидять або стоять. Спочатку показує вчитель, а учні відразу повторюють. Потім можна обрати другого ведучого із дітей. Вправу також можна виконувати під музику.

                        

Коли всі діти зрозуміли послідовність, учитель чи соліст може додавати інші комбінації звучних жестів, або змінювати послідовність.