Методичний посібник " Портфоліо літературного героя ( 6 клас)"

Про матеріал

Перегляд файлу

01-203-00

Красноставська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

$E:\b153e26bf5955c075dc0cac05a81b2ec.jpg$ Сучасний майстер – клас

Портфоліо

літературного

героя

$E:\kniga-sajt2.png$ /6 клас/

$E:\CFFjF7CNWo0.jpg$

Портфоліо літературного героя

Автор: Довгань Анжела Анатоліївна

На допомогу вчителям світової літератури: Методичний посібник. –

с. Красноставці, 2015. – 290 с.

Комп’ютерна верстка, дизайн: А.А. Довгань

У посібнику подано авторську модель портфоліо літературного героя. Пропоновані різноманітні приклади портфоліо із використаних інтерактивних методик, дають змогу спланувати й організувати урок світової літератури на рівні сучасних інформаційно – комунікаційних технологій. Розробка складена згідно з оновленою програмою для 6 класу Міністерства освіти. Матеріали посібника можуть бути використані також на факультативних заняттях, або фрагментарно на уроках світової літератури протягом навчального року. Творчий учитель може доповнити запропоновані у цьому посібнику форми й методи роботи власними напрацюваннями, зважаючи на рівень навчальних досягнень учнів конкретного класу. Призначено для вчителів – словесників загальноосвітніх навчальних закладів. Компакт – диск, який вміщено в посібнику містить цікаву додаткову інформацію зі світової літератури за новою програмою для 6 класу, презентації та художні фільми.

Затверджено методичною радою Чемеровецького рай методкабінету

/протокол №____від________ 2016 року/

Зміст

Передмова………………………………………………………………4

Розділ І. Метод ведення портфоліо літературного героя……………6

Структура портфоліо…………………………………………….8
Критерії оцінювання портфоліо………………………………...9

Розділ ІІ. Образ майбутнього в літературі…………………………….10

Портфоліо Тома…………………………………………………..11
Портфоліо Лероя Кліві…………………………………………...63

Розділ ІІІ. Сучасна література. Зростання і взаємини………………...91

Портфоліо Конрада……………………………………………….92
Портфоліо Джима Гудзика та машиніста Лукаса………………139
Портфоліо Оскара……………………………………………… ..181
Портфоліо Міо, Карла та Юнатана……………………………...216

Список використаних джерел…………………………………………..289

$E:\IMG_NEW.jpg$ Передмова

До уваги вчителів – словесників пропонується посібник «Портфоліо літературного героя. 6 клас» ( серія « Майстер – клас вчителя світової літератури»). У ньому представлені моделі портфоліо літературного героя, що відповідають вимогам чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів « Світова література». 5-9 класи» ( керів. авт.. колективу О.М. Ніколенко). У «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» визначається: « Ідеал виховання – гармонійно розвинута, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, що наділена глибокою громадською відповідальністю, високими духовними якостями, родинним і патріотичними почуттями, здатна до саморозвитку й самовдосконалення». Виховання такої особистості є першочерговим завданням сучасної школи. Велику роль у цьому відіграє викладання світової літератури, покликане не тільки давати знання, але й різнобічно виховувати і розвивати особистість. Чи можуть сучасні уроки бути радісними й цікавими? Розкривати творчий потенціал особистості школярів?

Так! Але треба перенести процес навчання на інноваційну основу.

Час, суспільство і самі діти змушують учителя постійно змінювати методи навчання, шукати такі, які будуть найпродуктивнішими на певному етапі, сприятимуть розвитку інноваційної особистості. Тобто особистості, яка зможе проявити себе в умовах конкуренції, досягти поставленої мети, реалізувати себе, яка не буде боятися експериментувати, змінювати щось у собі й у своєму житті. Формуванню такої особистості сприятиме використання у навчальному процесі технології портфоліо. Автор посібника пропонує ознайомитися з цією технологією та наводить приклади її використання на уроках світової літератури.

Освіта потребує осмислення нових реалій життя, оновлення змісту й форм навчання. На мій погляд дуже добре, що укладачі програми з – поміж безлічі дитячих книг звернули увагу на «Запах думки Р.Шеклі, « Міо, мій Міо» А.Ліндгрен, « Конрад, або Дитина з бляшанки» К. Нестлінгера та інші, що є близькими нашим сучасним дітям і містять не лише величезний виховний потенціал, а й творчо й інтелектуально розвивають дитину. Для активної співпраці вчителя й учнів пропонуються інтерактивні вправи, прийоми, методи, подано альтернативні варіанти проведення окремих етапів уроку світової літератури; розвиваються навички самостійного пошуку джерел інформації, підготовки й презентації невеликих портфоліо літературного героя. Автором зібраний також досить значний матеріал, який надасть учителеві можливість вибору, зекономить його час і зусилля.

Сподіваємося, що ця розробка буде корисною не лише для молодих учителів, а й для досвідчених – як основа для творчих пошуків.

Цінним додатком до посібника є CD –диск, на якому вміщені: тексти художніх творів зі світової літератури, презентації,фотографії, аудіокнига та відеофільм, фонозаписи пісень та додаткова інформація до портфоліо.

З повагою, автор.

Метод ведення портфоліо літературного героя

Кожна дитина особлива, по-своєму неповторна і обдарована. Звернення вчителя до її найкращих почуттів обов’язково матиме успіх і знайде відгук у дитячих серцях.

Ключовою позицією сучасної освіти є не просто сприяння опануванню учнем переліком знань, умінь, навичок, а в першу чергу сприяння становленню школяра як особистості.

Для того, щоб особистість розвивалася саме в такому напрямку, потрібно навчити її самоаналізу, самокритики, самодисципліни, саморозвитку, самоконтролю, самореалізації…Тому для організації самостійної роботи учнів варто використовувати метод ведення портфоліо.

Основною метою цього методу є створення мотивації навчальної діяльності, розвиток пізнавальних навичок, розвиток об’єктивної самооцінки, творчих здібностей, уміння самостійно конструювати свої знання, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, планувати свою діяльність, формування організаційних навичок.

$D:\img11.png$ Метод Портфоліо:

сучасно;
результативно;
новітньо;
інтерактивно;
цікаво;
креативно;
диференційовано.

ПОРТФОЛІО

- У перекладі з італійської – « папка з документами», «папка фахівця».

- Це колекція робіт, паперів тощо, які поєднані між собою загальною тематикою або автором.

- Систематичний і спеціально організований збір доказів, які можна використати в навчанні.

- Скарбничка особистих досягнень учня у різних видах діяльності, його успіхів, позитивних емоцій, можливість ще раз пережити приємні моменти свого життя ( І. Руденко), своєрідний маршрут її розвитку ( О. Тумакова).

- Доповнює традиційні контрольно – оцінювальні засоби, направлені на перевірку репродуктивного рівня засвоєння інформації, фактологічних і алгоритмічних знань і вмінь, включаючи екзамени.

Портфоліо є не тільки сучасною ефективною формою оцінювання, але допомагає вирішувати наступні важливі педагогічні завдання:

1. підтримувати та стимулювати навчальну мотивацію учнів, їх активність та самостійність, розширювати можливості навчання та самонавчання;

2. розвивати навички рефлексивної та оціночної ( самооціночної) діяльності учнів;

3. формувати вміння вчитися – висувати мету, планувати та організовувати власну навчальну діяльність, можливості для успішної соціалізації.

Педагогічна філософія портфоліо передбачає:

інтеграцію кількісної та якісної оцінок;
зміну акцентів на досягнення, успіх;
перенесення педагогічного наголосу з оцінки на самооцінку.

Структура портфоліо:

1. Портрет.

Автор портфоліо має можливість презентувати себе ( чи літературного героя) будь-яким способом. Це може бути есе, сінквейн, фанфік, анкета, фотографія, вірш, малюнок тощо.

2. Колектор.

Являє собою розділ, який вміщує потрібну інформацію у відповідності з

темою портфоліо.

Тут можуть знаходитися різноманітні енциклопедичні статті, матеріали періодичних видань, інформаційні матеріали, отримані від вчителя, будь – який ілюстративний матеріал, тощо – одним словом все, що пов’язане з темою портфоліо, але не є продуктом надбання автора портфоліо.

« Колектор»- це своєрідна скарбничка матеріалів та інформації, частина якої може бути використана у роботі з теми, що вивчається, а частина може перейти в портфоліо до наступних тем.

3. Робочі матеріали.

Розділ являє собою скарбничку різноманітних завдань і робіт, виконаних в процесі роботи над портфоліо.

4. Досягнення.

Розділ є заключним і містить роботи, які, на думку автора портфоліо, демонструють його прогрес в навчанні. Це можуть бути найбільш вдалі творчі, контрольні, самостійні роботи, проекти, малюнки…

Зміст портфоліо залежить від конкретної мети навчання.

Принципи формування портфоліо:

Відкритість ( інформація доступна для усіх учасників освітнього процесу).
Багатоаспектність ( оцінювання не тільки знань учнів, але й умінь застосовувати їх на практиці, їх соціального досвіду, відстеження динаміки особистого розвитку учня).
Змістовність оцінки ( оцінюються не лише кількісні показники, але й процес навчання).
Гуманістична спрямованість ( урахування індивідуальних здібностей кожного учня).
Варіативність ( урахування індивідуальних цілей, потреб, інтересів учнів).
Дух змагання.

Критерії оцінювання портфоліо:

• Високий рівень – портфоліо характеризується глибоким і досконалим змістом, повно вичерпно висвітлює тему; містить переконливі аргументи на користь тієї чи іншої позиції; робота відзначається багатством слововживання, граматичною правильністю, стилістичною довершеністю та засвідчує очевидний особистий прогрес і творче відношення до предмету.

• Достатній рівень – портфоліо демонструє глибокі знання, уміння та навички, але в ньому недостатньо відтворено елемент творчості та оригінальності.

• Середній рівень – елемент творчості відсутній, виклад загалом зв’язний, але ще слід працювати над умінням самостійно формулювати судження, належно їх аргументувати.

• Початковий рівень – неінформаційний портфоліо, за яким важко сформулювати загальні уявлення про здібності, уміння та навички автора.

$D:\відео 2014\7453_7.jpeg$ Образ майбутнього

в літературі

$E:\малюнки\school2211.jpg$

Портфоліо

Тома

(Рей Бредбері « Усмішка»)

$D:\відео 2014\David Mattingly - 08.jpg$

І. Портрет

Девіз: «Бути Людиною – це відчувати свою відповідальність!»

А.де Сент - Екзюпері

$D:\відео 2014\3b2e5.jpg$

Сенкан

Том

Благородний, наївний, самотній.

Представник нового покоління.

Хоче врятувати красу.

«Символ майбутнього»

Змалювання образу героя:

«Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки… Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті… Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав, а поштовхи та стусани вибили його з натовпу на землю. Весь у саднах, одяг розірваний… Том підняв її, він поквапився, глибоко-глибоко зітхнув, потім, весь охоплений чеканням, розтиснув пальці та розглядав клаптик зафарбованого полотна.

Світ спав, осяяний місяцем.

А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна усмішка...»

За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку».

Автобіографія

Знайомтесь! Я, маленький хлопчик Том із майбутнього 2061 року. Народився я у новелі «Усмішка» найвідомішого американського письменника – фантаста Рея Дугласа Бредбері. У мене є батько, мати та брат. Моя родина живе за містом. Моя головна зброя – це добре серце. У моїй сім*ї я завжди самотній. Батько обіцяє мене побити, брат постійно штовхає ногами, а мати досаждає стусанами. Ні батьки, ні мій брат просто ніколи мене не розуміли. Навіть люди в місті, в якому я живу, ніколи не посміхалися. Їм було не до сміху в тому суспільстві, в якому вони жили. Я – хлопчик нового покоління, яке безглуздо знищує культурні та матеріальні цінності. А в моєму серці залишилось все – таки місце для прекрасного та доброго. Я – дитина майбутнього, в якому краса може врятувати світ…

$D:\відео 2014\michael_whelan_008.jpg$

Анкета – характеристика Тома

Ім’я: Том
Місце проживання: Америка.
Батьки, опікуни: Батько, мати, брат, сестра
Вік: біля 10 років
Освіта: можливо, навчається в школі…
Риси характеру: добрий, співчутливий, милосердний, наївний, кмітливий, спритний, любить природу, все красиве, спостережливий, чутливий, мужній.
Приклад для людей: Хлопчик – символ нового покоління, не приймає участі у вандалізмі над картиною Леонардо да Вінчі « Мона Ліза», у майбутньому він зможе врятувати світ.
Мрії Тома: про духовно просвітлене людство, про велич людини, її моральне відродження, про перемогу добра над злом, краси над ненавистю.
Сенс життя Тома: Хлопчик вірить у духовне відродження людини. І якщо в його серці перемогло добро, світ ще не загинув, людство ще може врятуватися , і в цьому допоможе їм вже дорослий Том.
Чому навчив Том дорослих свого міста: Людина повинна бути прекрасною, в якої душа горнеться до гарного і яка поверне світові гармонію. Цією «людиною з душею» став Том. Він ще дитина, але вже вселяє надію: майбутнє не таке безвихідне, бо, можливо, знайдуться ще такі, як він.

Характеристика образу Тома

На тлі спотвореного розрухою міста, довжелезної черги, що човгала ногами, поволі просуваючись уперед, хлопчик відразу вигідно вирізняється. З червоними, у саднах, руками, він виявляється гордим (похмуро скидає зі своєї голови руку кривдника з черги, який хотів загладити свою провину), а головне - наділеним чутливою, тонкою душею. Якщо люди, що зібралися на “подію”, жадають якомога “смачніше” вцілити плювком у картину, то хлопчина замислюється: “Чому всі мусять плювати?” Адже “кажуть, вона посміхається”. Грігзбі охоче пояснює йому: “Тут уся річ у ненависті. Ненависті до всього, пов’язаного з Минулим. Скажи мені, Томе, як ми дожилися до такого? Замість міст - звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. Ото я й запитую, Томе, хіба це не огидний безлад?”

Погодившись зі сказаним, Том все ж таки сподівається, до цивілізація могла б існувати, були ж у ній і свої гарні сторони. Його підтримує хтось із черги: “Ще з’явиться, от побачите, якийсь головатий і підлатає цивілізацію. Згадаєте мої слова. Та людина матиме чутливе серце”.

Але чомусь ніхто не бачить, що таке серце - ось воно, у хлопця, який стоїть поруч з ними.

“Том укляк перед картиною, довго вдивляючись у неї.

Та плюй же, Томе!

У нього пересохло в горлі.

- Ану, Томе! Швидше!

- Але, - повільно вимовив Том, - вона ж гарна”

$D:\відео 2014\-12-638.jpg$ Все єство хлопця відгукнулося на красу, він відчув її серцем.

Аж тут оголошення: портрет віддано на знищення місцевим жителям. Процес розправи над картиною змальовано лаконічно, але від того не менш яскраво. Том також схопив шматок полотна, але знову ж таки керуючись не ненавистю, як решта присутніх, а скоріше сліпо наслідуючи інших. Символічно, що на клаптику полотна опинилась саме усмішка. Шматочок вічної краси, загадки, що століттями хвилювала людство, дістався саме Тому.

"Він дивився на неї у білому світлі, що лилося з опівнічного неба. І подумки промовляв до себе, знову й знову: “Усмішка, люба усмішка...”

$E:\малюнки\papk.jpg$ ІІ. Розділ «Колектор»

«Яким буде наш світ через п’ятдесят років, через сто й далі – цього ніхто напевно сказати не може. Але, дивлячись на загальні тенденції – на все більше втручання людини в природу, на забруднення навколишнього середовища, на гонку озброєнь, на локальні воєнні конфлікти, - можна передбачити не надто гарне майбутнє для прийдешніх поколінь. Американський фантаст Рей Бредбері застерігає людей від цього, вважаючи, що світ врятує краса та розум, висока духовність…»

$D:\відео 2014\1365097742_mm1.jpg$ Колаж книг Рея Бредбері

Краса – це жахлива річ.

Тут Диявол із Богом змагається,

а поле битви – серця людей.

Ф.Достоєвський

$D:\відео 2014\Image.jpg$

$D:\відео 2014\804bccf5175976e624ced54c2740aaf3.jpg$

$D:\відео 2014\3606.jpg$

$D:\відео 2014\3b2e5.jpg$

$D:\відео 2014\cover_243751.jpg$

$D:\відео 2014\35225_cover.jpg$

$D:\відео 2014\64784----.jpg$

$D:\відео 2014\2080-rey_bredberi.jpg$ $E:\foto15-150x161.jpg$

$D:\відео 2014\-4-638 (1).jpg$ Автор новели « Усмішка»

Метр фантастики

Короткий біографічний нарис

$D:\відео 2014\Ray-Bradbury1.jpg$

Фотографии улиц маленького городка под названием Каир, Иллинойс, США, ... :: Изображение Z007-5395 :: FOTODOM Реймонд Дуглас Бредбері (під ім’ям Рей письменник відомий у літературі) народився 22 серпня 1920 р. у місті Вокіган, штат Іллінойс (США). Батько майбутнього письменника, Леонард Сполдінг Бредбері, був нащадком англійських переселенців. Мати, Марі Естер, за походженням була шведкою. Вони обоє захоплювалися кіномистецтвом. Друге ім’я своєму синові Рею вони дали на честь відомого у той час актора Дугласа Фербенкса. У родині Бредбері було четверо дітей: брати-близнюки Леонард і Сем, Рей і Елізабет. На жаль, Сем і Елізабет померли в дитячому віці. Це було перше горе, з яким віч-на-віч зіткнувся маленький Рей. У 1934 р. у пошуках роботи родина переїхала до Лос-Анджелеса. Саме там Реймонд закінчив середню школу, але у батьків не $D:\відео 2014\74999951.jpg$ було грошей, щоб вчити хлопця далі. Через багато років уже відомий письменник Рей Бредбері написав у своїй статті: «Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу, бо був із бідної сім’ї. Грошей у нас не було, тому я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги. У 27 років замість університету я закінчив бібліотеку». Перші проби пера у Рея були досить ранніми. У 12 років до його рук потрапила книга Е. Берроуза «Великий воїн Марса». Роман так захопив хлопця, що він хотів дізнатися продовження розповіді. Але грошей на нові книги у нього не було, тоді він вирішив написати продовження сам. Рішення стати письменником прийшло до Рея в 20 років. Його перший $D:\відео 2014\article-2155383-137AFD53000005DC-688_634x623.jpg$ твір було опубліковано в 1936 р. у вокіганській газеті. Це був вірш «Пам’яті Віллі Роджерса» (Віллі Роджерс — американський ковбой, гуморист, актор кіно). У 1938 р. з’явилося перше оповідання Бредбері. Молодий письменник багато працював (він писав близько 50 оповідань на рік), його твори друкувалися, і він став займатися виключно літературною справою. У 1946 р. Бредбері зустрів Маргарет Сусану Маклюр, яка працювала в одній із книгарень Лос-Анджелеса, і закохався. Це було кохання на все життя. Молоді люди побралися, у них народилося чотири доньки. Маргарет померла у 2003 р. Саме коханій дружині Бредбері присвятив роман «Марсіанські хроніки», який приніс йому славу. Сьогодні Р. Бредбері називають «фантастом № 1», «метром фантастики». Хоча сам письменник ніколи не вважав себе фантастом, адже у жанрі фантастики написана лише частина його творів. Письменник прожив довге $D:\відео 2014\ap820201044-b4e462b53f9a67ada0d57f74ea48d2ac303887b5-s6-c30.jpg$ життя (91 рік), але не втратив працездатності навіть у похилому віці: кожен ранок він починав з рукопису чергового оповідання чи повісті. У 79 років Бредбері переніс інсульт, після якого був прикутий до інвалідного візка. Та, за словами рідних і друзів, не втрачав почуття гумору й оптимізму. В інтерв’ю російській газеті «Аргументи і факти» про своє 90-річчя Бредбері сказав так: «Знаєте, а 90 років — це зовсім не так круто, як я думав раніше. І справа не в тому, що я їжджу по будинку в кріслі-каталці, застрягаю на поворотах… Сотня просто звучить солідніше. Уявіть собі $D:\відео 2014\1458620121.jpg$ заголовки у всіх газетах світу — “Бредбері виповнилося 100 років!”. Мені відразу видадуть якусь премію: просто за те, що я ще не помер». Р. Д. Бредбері пішов із життя після тривалої хвороби 5 червня 2012 р. в Лос-Анджелесі. Американський тижневик «The New Yorker» назвав Бредбері письменником, якого найбільше читають у світі (нарівні з Е. Хемінгуеєм, А. Азімовим, Дж. Селінджером). Серед найбільш відомих його творів — «451° за Фаренгейтом», «Кульбабове вино», «Здрастуй і прощай», «Прощавай, літо!», «Пахощі сарсапарелі», «І загримів грім», «Суничне віконце», «Третя експедиція» та багато інших.

Цікаві факти з життя Рея Бредбері

Бредбері не користувався комп’ютером, а свої тексти набирав старою друкарською машинкою.
На відміну від багатьох мешканців Сполучених Штатів, Бредбері не водив автомобіль. Про себе іронічно казав з цього приводу, що сучасні технічні досягнення з цього приводу, викликали у нього паніку.
Онук Рея став актором, чим фантаст дуже пишався. Він жартома казав, що ой проживає життя Рея, роблячи те, чого сам письменник не встиг.
В одному з інтерв’ю Бредбері на питання журналіста, про що він мріє, сказав: « Про що я мрію зараз? Я сподіваюся дожити до того моменту, коли ми приземлимося на Марсі»
1971 року Кульбабовий кратер на Місяці названий експедиці єю «Аполлона-15» на честь «Кульбабового вина»
На честь Бредбері названо астероїд 9766 Бредбері

$D:\відео 2014\ray-bradbury_2240966b.jpeg$ Рей Бредбері та Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері... Між цими двома митцями лежить велика відстань довжиною у п’ять віків. Один із них жив у XV столітті в Італії, був представником славетної епохи Відродження. А другий жив у XX столітті в СІЛА, писав фантастичні оповідання і романи, розвиваючи найсучасніші напрями літератури. Вони були досить різними.

Леонардо да Вінчі цікавився не тільки живописом, а й архітектурою, наукою, технікою. А Рей Бредбері усе своє життя віддав мистецтву слова. Да Вінчі вабили реальне життя людей, анатомія їх тіла і способи правдивого відображення їх духовного буття в мистецтві. А Бредбері прагнув зазирнути в прийдешнє і побачити, якими стануть люди в наступному тисячолітті, куди прямує людська цивілізація і що нас чекає за кілька століть...

Живучи в різних віках, у різних кутках земної кулі, маючи різні погляди й уподобання, Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері мають схожість: їхня увага завжди була прикута до життя людини та людства, вони пильно вдивлялися в душу особистості, шукаючи там відповіді на пекучі питання доби. Окрім того, попри всі відстані їх ще поєднала «Джоконда» — видатний шедевр епохи Відродження. Написана близько 1503-1505 року великим Леонардо да Вінчі, вона надихнула через п’ять століть Рея Бредбері на створення оповідання «Усмішка», у якому він немовби «оживив» її у майбутньому, створивши власний шедевр, тільки вже не живописний, а літературний.

Джоконда»Мона Ліза» – найзагадковіший твір…

Для чого ж Бредбері в своєму оповіданні звертається до картини Леонардо да Вінчі? Яка роль цих перегуків між минулим і прийдешнім? Які ідеї свого великого попередника хотів нагадати сучасникам Рей Бредбері і що нового він сказав у своєму творі? Щоб дати відповідь на ці запитання, нам треба дізнатися про секрети художньої творчості Леонардо да Вінчі та Рея Бредбері.

Епоха Ренесансу сформувалася у європейській цивілізації як повернення до традиції античності. Митці ХУ-ХУІ століть уважно ставились до античної спадщини. Бо в перекладі «Ренесанс» означає «відродження» — відродження саме античної спадщини. «Мона Ліза» стала символом відкриттів нової гармонії епохи Ренесансу. Отже, причиною того, що люди у творі заперечують своє Минуле, можна Вважати відмову від здобутків тієї цивілізації, початок і підвалини якої були закладені в античному світі та поштовх до розвитку отримали в епоху Відродження.

Полотном, що вже майже 500 років викликає у людства захоплення посмішкою, зображеною на ньому, є картина Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Цей майстер розкрив свої таланти не лише у живописі, він зробив внесок і у науки, хоча себе вважав перш за все художником. Він вірив у могутність людського зору як знаряддя для дослідження природи: бачити і знати, вважав він,— це те саме. Леонардо казав, що художники — це найкращі вчені; вони не лише уважніші і краще спостерігають за природою, а й передають у своїх картинах те, що їх вразило, про що вони думають. За часів Ренесансу вважали, що «добра картина цінніша за тисячу слів».

Леонардо був першим, хто спроектував літальний апарат і зробив точні анатомічні малюнки будови людини. Його вчений хист виявився у роботі над ескізами до фресок, що він їх робив 1504 року, із зображенням великої битви. Головною метою митця було продемонструвати, що все живе, що рушиться сильними емоціями, має дещо спільне, вираз облич людей, морди тварин однаково напружені від зусиль, болю, злоби. Леонардо був одним із перших дослідників психології.

Картину із битвою він так і не закінчив, бо водночас упродовж кількох років працював над створенням свого найвідомішого твору — портрета Мони Лізи.

Ця картина відрізнялась на той час від усіх попередніх творінь мистецтва закінченістю і об’ємністю. І фігура, і низька стіна за нею, і віддалений ландшафт не протиставлені одне одному як окремі об’єкти. Картина в цілому стає важливішою за будьгяку и деталь. Леонардо досяг гармонії не лише шляхом ретельної комі позиції (математичний прорахунок розташування кожної деташ очі постаті повинні бути по вертикалі симетричні і горизонтальнії лінія очей повинна бути розташована чітко по лінії, що ділить по лотно у певній пропорції, щоб погляд рухався за глядачем, необхідно прорахувати техніку зображення зіниць ока і т. ін.), а й тонким продуманим використанням засобів живопису, завдяки яким все видно ніби крізь легку димку, що прикриває невеликі деталі, пом’якшує обриси, створює непомітні переходи між формам і фарбами. Таким чином, художник надав глядачу можливість домислити, доповнити подумки, домалювати картину, і саме в цьому полягає причина того, що Мона Ліза вражає нас, дивлячись з полотна надзвичайно живими очима. Те саме стосується ландшафту, де Леонардо демонструє нам, як земля «виростає» зі скель і води, і обличчя Мони Лізи з таємничою посмішкою, що заворожує нові й нові покоління. Про що думає Мона Ліза? Це залежить від того, про що думаємо ми самі, дивлячись на цей портрет. Існують версії, що Леонардо надав зображенню зовнішності Лізи власних рис. Нова, не відома на той час гармонія, новий погляд на композицію — відкриття в живописі Леонардо да Вінчі та всієї епохи Ренесансу.

Монолог

$D:\відео 2014\img23.jpg$ Мони Лізи

Уже віки ви дивитесь на мене,

Всі дивитесь на усмішку мою.

Я ж перед вами стільки літ стою

- І мила, і проста, і незбагненна.

Не думайте, що дуже легко це -

Між поглядів захоплених і хтивих,

І ніжних, і скорботних, і вразливих

Ховати тільки душу, не лице.

В.Даник

$E:\малюнки\t.jpg$ $D:\відео 2014\JuaJzEl7Jx0.jpg$ Окрім численних загадок і ребусів, Леонардо створив геніальний і неймовірно загадковий портрет — портрет Джоконди (Мони Лізи). Глядачі, дивлячись на зображення, по-різному сприймають її відчуття, і неможливо однозначно охарактеризувати внутрішній стан цієї жінки. Незбагненним залишається те, що криється за незвичайною технікою, використаною в портреті — адже головна його загадка в непоясненному виразі обличчя, в незрозумілій усмішці, яка ніби вислизає. Думки дослідників стосовно портрета Джоконди та її загадкової усмішки розбігаються. Одні вважають її піднесеним ідеалом жіночності й чарівності, іншим вона здається неприємною. У Леонардо ж у цьому творі усмішка подана такою приємною, що здається, нібито споглядаєш скоріше божественну, ніж людську істоту; сам же портрет цінувався як твір надзвичайний, бо й саме життя не могло бути іншим.

Хвилина ерудита:

Шедевр — винятковий за своїми достоїнства- а витвір мистецтва.

Портрет – опис зовнішності героя художнього твору

Науково-фантастична література - це художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показати прийдешню долю людства.

Новела - це невеликий за обсягом прозовий твір переважно про одну незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом.

Технократична теорія грунтуються на ствердженні особливої ролі технічного прогресу, зменшуючи або зводячи нанівець роль духовності в житті.

Фантастика — жанр художньої літератури, в якому за допомгою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. До фантастики не належать казки, на зразок «Кота в чоботях» і багато інших, оскільки, крім загальної, поверхневої «казкової» атмосфери, фантастика має свої теми, проблеми, які вона розкриває: «людина і природа», «людина і Всесвіт», «людина і суспільство», «людина і добро (зло)». У залежності від теми внутрішній світ кожного фантастичного твору наповнюється певними атрибутами. Наприклад, в «людині і Всесвіті» обов'язково мають бути зорельоти або інші космічні транспортні засоби, на яких вона, тобто людина, буде долати простори галактик, у «людині і добрі (злі)» мають бути виражені елементи добра і зла, на зразок ельфів і орків у фентезійних творах. Часто теми переплітаються, утворюючи неповторний колорит образів (наприклад, у технофентезі (стімпанку), де магія спокійно співіснує із високими технологіями).

Герої фантастики — необов’язково люди, в одному з таких під- жанрів, як біопанк, головними героями часто бувають тварини, які внаслідок генетичних експериментів або іншого збігу обставин стали розумними. Окрім того, героями фантастичного твору можуть стати і роботи, й інопланетяни (чужі), яких описують різні автори, намагаючись показати специфічну психологію, систему цінностей і логіку таких розумних істот (наприклад, три закони робототехніки, придумані Азімовим). У фентезі (одному з піджанрів фантастики) вибір героїв-«нелюдів» дуже широкий — від невеличких гномів до гігантських драконів. Отже, фантастика — це особливий, своєрідний жанр літератури, який спонукає людей замислюватися над життям, його перспективами, реаліями і цілями. Історія світової літератури накопичила величезну кількість художнього арсеналу фантастики. Головні її види визначаються за ступенем виразності та рельєфності фантастичного начала: явна фантастика; фантастика неявна (завуальована); фантастика, що має природно - реальне пояснення.

Явна фантастика — надприродні сили відкрито вступають у дію. Фантастичні персонажі взаємодіють з людьми, намагаються вплинути на їхні почуття, думки, поведінку; стосунки ці часто пов’язані зі злочинною угодою з лукавим.

У творах з неявною фантастикою замість прямої участі надприродних сил відбуваються дивні збіги, випадковості.

Як експресивний, підкреслено яскравий спосіб вираження художнього задуму, фантастика часто вловлює у суспільному житті те, що тільки народжується і виникає. Момент випередження — загальна властивість фантастики. Але є і такі види фантастики, що спеціально присвячені пересуванню у майбутнє і його прогнозуванню. Саме таким і є фантастичне оповідання Р. Бредбері «Усмішка».

Фільми за творами Реея Бредбері

Усього в різних країнах в різні часи за творами Рея Бредбері знято понад 40 фільмів:

фільм «451 градус по Фаренгейту», 1966, Англія. Режисер Франсуа Трюффо;
фільм «Насувається біда», студія Діснея, 1983. Режисер Джек Клейтон;
мультфільм «День напередодні Усіх Святих» («Святкове дерево»), СІЛА, 1993;
мультфільм «Буде ласкавий дощ», «Узбекфільм», 1984, СРСР. Режисер Назим Туляходжаєв;
фільм «Пришелець із космосу», 1953. Режисер Джек Арнольд;
фільм «Тринадцятий апостол», «Арменфільм», 1988, СРСР. Режисер Сурен Бабаян;
фільм «Електронна бабуся», «Литовська кіностудія», 1985, дитячий фільм. Режисер Альгімантас Пуйпа;
телевистава «Електрична бабуся», 1982. Режисер Ноель Блек;
мультфільм «Тут можуть водитися тигри», 1989, Держтелерадіо СРСР. Режисер Володимир Самсонов;
телесеріал «Альфред Хічкок представляє», 1955-1962;
фільм «Домінус», 1990. Режисери Олександр Хван, Марина Цурцумія; -
фільм «Людина в картинках», 1969. Режисер Джек Смайт;
мультфільм «Ікар Монгольф’є Райт», 1962. Режисер Осмонд Еванс;
фільм «Вельд», «Узбекфільм», 1987. Режисер Назим Туляходжаєв;
мультфільм «Людина в повітрі», «Союзмультфільм», 1993. Режисер Борис Акулінічев;
екранізація оповідання «Літо Пикассо», 1969. Режисери Серж Бургіньон, Роберт Селлін;
дитячий фільм «Вино із кульбабок», «Гамаюн», «Благовесґ» 1997. Режисер ІгорАпасян;
телесеріал «Зона сутінок», 1959-1964, 1985-1989, 2001-2003. Режисер Род Сермінг;
фільм «Чудовисько з глибини 20 000 сажнів», 1953. Режисер Ежен Лур’є;
фільм «Вітер», 2009. Режисер Сгор Гаврилін; та ін.

АФОРИЗМИ РЕЯ БРЕДБЕРІ

Я знаю, що ви чули це тисячу разів. Але це правда — важка праця окуповується. Якщо ви хочете бути класним, ви повинні практикуватись, практикуватись, практикуватись. Якщо ви не любите щось, то не робіть цього.
Люди повинні навчати себе самі — ви можете отримати повну освіту без грошей. У свої 10 років я прочитав всі книги в бібліотеці і написав тисячі історій.
Ви повинні стрибати зі скель кожен раз і кожен раз будувати собі крила на шляху донизу.
Любов і є відповіддю на всі питання. Це єдина причина, щоб зробити що-небудь. Якщо ви не пишете оповідання, які ви любите, ви ніколи не зробите цього. Якщо ви не пишете розповіді, які люблять інші люди, ви ніколи не створите цього.

ФРАГМЕНТ КНИГИ ЯНИ ДУБИНЯНСЬКОЇ ІЗ СЕРІЇ «ЖИТТЯ ВИДАТНИХ ДІТЕЙ» ПРО РЕЯ БРЕДБЕРІ

(К. : Гранті-Т, 2008)

«Усидіти на місці неможливо.. Рей вирішує поблукати містом. Уже наближається осінь, дерева стоять наполовину жовті, а кущі в яру геть червоні й жовтогарячі. Хлопчик спускається по сходинках, на яких де-не-де лежить візерунчасте листя, а тоді підіймається нагору на протилежному боці.

І раптом бачить на стіні величезну кольорову афішу:

ЦИРК!!! ГІМНАСТИ, КЛОУНИ, ЖОНГЛЕРИ, ВЕРШНИКИ, ДРЕСИРУВАЛЬНИКИ, а також ЗНАМЕНИТИЙ ФОКУСНИК- МАГ МІСТЕР ЕЛЕКТРИКО! ПРИХОДЬТЕ! ЛИШЕ ОДИН ДЕНЬ!!! Рея наздоганяє захеканий Лео:

— Чого ти втік сам, не зачекав на мене? — І раптом теж бачить афішу: — Еге, це ж треба! Підемо?

— Ми ж їдемо,— нагадує Рей.

— Ми їдемо завтра. А цирк сьогодні, і лише один день, бачиш? Завтра він теж поїде, тільки, мабуть, в інший бік. Підемо! Підемо,— погоджується Рей.

...Увечері біля величезного барвистого намету, встановленого на головній площі Вокіґана, збирається майже все містечко. Хлопці купують квитки й сідають на довгій дерев’яній лаві всередині намету. Спалахують кольорові прожектори, дріботять барабани. Вистава розпочинається!

Перед захопленими глядачами злітає у повітря маленька стрімка гімнастка і аж під дахом крутить божевільні сальто. Потім на арену вибігають троє жонглерів, кидаючи догори та один одному зо два десятки різнобарвних м’ячиків, дванадцять сріблястих обручів, три порцелянові вази, а наостанок сім запалених смолоскипів. Тоді виїжджають вершники-ковбої на чорних конях і з ними дівчина-вершниця на білому. Знову з’являється гімнастка, тепер вона працює на двох тонких жердинах, перевертається вниз головою, вигинається, торкаючись п’ятами плечей. Маленькі білі собачки бігають по колу, перестрибують одна через одну, а потім катаються верхи на одному з чорних коней.

І ось нарешті з’являється він — фокусник-маг містер Електрико. Він дуже високий, з густими бровами, у чорному трико та в сріблястому плащі, з якого сиплються сині іскринки. У руці фокусник тримає чарівну паличку з електричним вогником на кінці. Ось він змахує нею — і навколо нього просто з підлоги починають рости квіти. Зірвавши одну квітку, маг кидає її в залу, просто в руки дівчині з першого ряду, яка захоплено сміється. Тоді містер Електрико накриває квітучу галявинку прозорою хустинкою, а коли знімає її, у квітах сидить живий кролик!

Рей несамовито аплодує. Звичайно, він чув колись, що циркові фокуси — це спритність умілих рук, але зараз хлопчик упевнений: це справжня магія! Ніколи в житті Рей не бачив її так зблизька. Браво, містере Електрико!

Після вистави Рей непомітно відходить від Лео в натовпі глядачів і оминає намет з іншого боку. Вже зовсім стемніло. Задня стінка намету ворушиться, із-за неї лунає собачий гавкіт, кінське іржання та ще якісь дивні звуки. «Завтра все одно їхати звідси,— думає Рей,— то якби разом із цирком!» Він міг би годувати тварин або прибирати арену після вистави. І, можливо, зазнайомився б із самим містером Електрико!

— Привіт,— каже незнайомий голос.— Давно не бачилися. І Рей підводить голову. Перед ним високий чоловік у звичайному костюмі, немолодий, із втомленими очима.

— Не впізнав?

І раптом Рей здогадується: це ж містер Електрико! Тільки без сріблястого плаща і чарівної палички, без гриму й чорних брів, і навіть голос у нього зовсім не такий, як на арені. Проте це точно він! Але чому фокусник так дивно каже: «Давно не бачилися»? Хіба вони могли десь бачитися раніше?

— Як тебе тепер звуть? — питає маг.

— Рей Бредбері,— відповідає хлопчик, дивуючись: чому «тепер»?

— Сідай, Рею,— каже містер Електрико, показуючи на повалене дерево, і сам сідає поруч»— Поговоримо, згадаємо. Хоча ти, здається, все забув.

— Що саме забув? — нарешті не витримує Рей.— Чому ви говорите так, ніби ми з вами були знайомі?

Фокусник усміхається:

— Ми навіть були друзями. Тебе звали Жан, ти жив у Франції, я гостював у тебе на винограднику, а тоді ми разом поїхали завойовувати Париж. Хороші були часи! Хіба я міг уявити, що колись оживлятиму кроликів в американській глибинці? Та годі, я про інше... А потім ти загинув у горах, в Арденнах. Проте я знав, що ми обов’язково побачимося знову.

Рей слухає, широко розплющивши очі. У дедалі густішій темряві обличчя фокусника майже не видно. Та Рей відчуває: те, що він зараз чує, чи не найважливіші слова в усьому його житті.

Тільки не відволікатися, впіймати те найголовніше, що заховано поміж словами!

— Може, тобі здається, ніби це неможливо? — питає містер Електрико.— Побачитися знову після смерті?

— Можливо,— шепоче Рей.— Звісно можливо.

Адже смерті нема. Смерті нема взагалі, є тільки життя, безмежно різноманітне й дивовижне. У цьому житті можливе все: будь-яке диво, магія, фантастика. Треба тільки озиратися навколо, спостерігати — і бачити. А потім складати власні «Дивовижні історії».

...Містер Електрико пішов. Засинає у темряві Вокіґан. Завтра Рей поїде назустріч новому життю. Та зелене містечко дитинства назавжди залишиться з ним. Живе і сонячне, наче слоїк із золота¬вим кульбабовим вином…»

$E:\малюнки\school2515.jpg$ ІІІ. Розділ «Робочі матеріали»

Орієнтовний коментар фрагментів оповідання « Усмішка»

Фрагмент	Коментар
Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов’язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста — купи руїн, дороги від бомбардувань — наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні... Ось і скажи, Томе, іцо це, коли не остання підлота?	Герой оповідання Грігсбі говорить про те, що в минулому було багато війн, які привели до загальної руйнації, духовного занепаду, тому людям стало ненависним усе, що пов’язане з минулим, навіть твори мистецтва
А усе ця зграя ідіотів, яка орудувала світом у минулому! От і стоїмо тут із самісінького ранку, кишки судомить, стукотимо від холоду зубами — нові троглодити, ні покурити, ні випити, жоднісінької тобі втіхи, крім цих наших свят, Томе. Наших свят...	У суспільстві такий хаос, така розруха, що люди не можуть забезпечити себе навіть найнеоб- хіднішим, змушені вести ледь не натуральне господарство. Це викликає агресію, яка має в щось вилитися, наприклад у такі «свята» руйнування всього, що належить до цивілізації й призвело до такого сумного кінця
Том подумки перебрав свята, в яких брав участь останніми роками. Згадав, як шматували та палили книжки на майдані й усі реготали, наче п’яні. А свято науки місяць тому, коли притягли до міста останнього автомобіля, потім кинули жереб, і щасливці могли по одному разу довбонути машину кувалдою!	Знову йдеться про агресію, яка вирвалася назовні, про занепад духовності
Полудень. Пахощі зруйнованого міста отруювали спекотливе повітря, щось порпалося серед уламків будівель. Сер, це більше ніколи не повернеться? Що — цивілізація? А кому вона потрібна? Будь-кому, не мені! А от я готовий її терпіти,— мовив один з черги.— Не все, звичайно, але були й у ній свої добрі риси...	Змальовується жахлива картина післявоєнної руйнації. Люди у всьому звинувачують цивілізацію, надання переваги хоча й розумним, але машинам перед людьми. Результати розвитку новітніх технологій такі страшні, що відступають на задній план навіть гарні, корисні їхні риси

Нащо марнословити! — гукнув Гріг- сбі.— Будь-що безсенсово.
Е,— наполягав один із черги,— не поспішайте. Ось побачите: ще з’явиться тямовита людина, яка її підлатає. Запам’ятайте мої слова. Людина з душею.
Не буде цього,— сказав Грігсбі.
А я кажу, з’явиться. Людина, в якої душа горнеться до гарного. Він поверне нам — ні, не стару, а, так би мовити, органічну цивілізацію, таку, щоб ми могли жити мирнд.
Не встигнеш отямитись, як знову війна!
Чому ж? Може, цього разу все буде інакше

Висловлюється надія на те, що цивілізацію «підлатають», знайдуться розумні, талановиті люди «з душею», які зможуть побудувати мирне, безконфліктне суспільство, без воєн та насилля, з бережним ставленням до Матінки-Природи

Але,— повільно мовив Том,— вона ж гарна!

Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як калатається його серце, а у вухах неначе лунала музика.

Вона гарна,— повторив він

Зерна краси впали в незіпсовану душу хлопчини, залунали музикою й не дозволили зробити те, що робили всі дорослі — зневажити жіночу красу і таємничу усмішку на вустах

Світ спав, осяяний місяцем.

У читача виникає надія, що врятована від знищення Усмішка в щирих дитячих долоньках не дасть світові занепасти, попередить людство про загрози, які над ним тяжіють, і поверне його на шлях Добра, Розуму, Світла та Краси

Поезії, навіяні новелою « Посмішка»

Ліна Костенко « Вже почалось, мабуть, майбутнє…»

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось...

Не забувайте незабутнє.

Воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне.

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців на собі!

Минають фронди і жиронди.

Минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

Вона ніколи не мине.

Любіть травинку і тваринку

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона

В невідворотності зникань.

Як рафаелівська Мадонна

У вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики

Людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

Торкнуть вам серце і уста.

ГОРОД РАВНОДУШНЫХ ЛЮДЕЙ

Там солнце не восходит, не садится,

Там осенью в туманно-серой дымке

Там нет ни летних, ни весенних дней.

Фонарь тоскливо стонет за углом.

Плоды не зреют, не щебечут птицы,

Там пусто так, как будто этот город

Деревья там привыкли каменеть.

Давно погиб. Лишь здания стоят.

А капли превращаются в крупинки,

Он никому не нужен и не дорог.

А реки погибают подо льдом.

Бесстрастный город,

Словно мертвый сад!..

Лариса Резніченко

Улыбка Джоконды

Летел в её улыбку камень,

Вонзали нож по рукоять.

Посмотрит тёмными зрачками

И улыбается опять.

Из Лувра выкрали.

И даже На Пикассо упала тень,

Но вновь она на вернисаже

Улыбкою встречает день.

Смеялись флейты,

Пели скрипки

На всех сеансах год подряд,

Чтоб вызвать этот миг улыбки,

Непостижимый этот взгляд.

Умолкло всё, всё притаилось,

На всех ветвях, на всех кустах,

Когда улыбка появилась

У Моны Лизы на устах.

Постичь до дна улыбку надо,

Чтоб увидать её в венце

Измученного Леонардо

С улыбкой на худом лице.

Левша, он сам сработал раму,

Сам врезал в рамку вензеля.

С тех пор улыбкой этой самой

Интересуется земля.

Джоконда властно и коварно

Сквозь линзы стёкол четырёх

Глядит с улыбкой лучезарной

Равно на умниц и дурёх.

Смеётся флейта,

Плачет скрипка —

Не расставались будто с ней,

А легендарная улыбка

Меж тем с годами всё ясней,

Не меркнет и не угасает,

Светлее дня,

Сильнее тьмы.

Джоконда, видно, что-то знает,

Чего ещё не знаем мы!

М.Лисянський

«Інформаційний пакет»

$D:\відео 2014\-12-638.jpg$ Вчитель образотворчого мистецтва

« Леонардо да Вінчі (1452—1519) - італійський художник, математик, механік, інженер. “Джоконда”, або “Мона Ліза” - картина, створена ним у 1503—1506 роках, зберігається у Луврі (Франція). За однією з версій, це портрет Лізи ді Антоніо Марії ді Нольдо Герардіні, дружини флорентійського купця. Леонардо да Вінчі прагнув у своїх картинах розкрити складність духовного світу людини. Вершиною його мистецтва стала саме “Джоконда”. Портрет жінки, зображеної на полотні, вражає багатством духовного світу. Відчуття внутрішньої гами переживань породжується тінню, відтінками і напівтонами. Митець так зумів передати рух м’язів на обличчі жінки за допомогою тіні і світла, що глядач не здогадується, що криється за тією усмішкою - чи серйозність, чи ще відвертіша усмішка. І ця загадкова усмішка бентежить душі людей вже не одне століття. Пульс життя відчувається у всьому: в хвилястих пасмах волосся, іцо гармонують з прозорою накидкою, яка ніби стікає з плечей і співзвучно зливається з ледь помітною звивиною дороги, у легких складках одягу, в руках, що спокійно лежать. Постать Джоконди розташована на першому плані картини. За нею видніється пейзаж: в’ється смуга дороги, блакитна річка тече повз скелі, що химерами здіймаються увись. Художник обмежено користується в “Джоконді” кольорами, вирішального значення він надає світлу і тіні. Леонардо да Вінчі багато років виписував картину, домагаючись того, щоб на ній не залишилось жодного різкого штриха, жодного чіткого контура. Зберігаючи відчутними краї предметів, він розмивав їх тонкими переходами від півтіні до півсвітла. На першому плані “Джоконди” переважають золотисто- коричневі тони, а перспектива долини зображена у смарагдово- зелених кольорах. Подібні до скла фарби утворюють прозорий сплав, ніби створений не рукою художника, а самою природою… І ще одна особливість - очі Джоконди спрямовані на глядача, вона ніби роздивляється його, даруючи свою таємничу усмішку, ніби спілкується з ним. Кожна людина сприймає цей образ по-своєму: для когось Джоконда спокійна і насмішкувата, для когось сумна, але нікого вона не залишає байдужим, тому що талант художника наділив її надприродною здатністю впливати на людські душі і серця. Вдивіться уважно в це відоме всьому світові обличчя...

Складання « Колеса життя Тома»

Майбутнє 2061 року… Рано на вулиці вишиковується черга людей, щоб сплюндрувати шедевр. Хлопчик Том прийшов із цікавості. Він знав про картину тільки те, що вона написана дуже давно; жінка, зображена на полотні, посміхається. Том, мабуть єдиний, який розумів красу і силу мистецтва, не міг сплюндрувати прекрасне. Коли картину пошматували, хлопчику дісталась саме посмішка Джоконди. Це найбільша загадка у картині Леонардо да Вінчі, вона не підлягала знищенню, вона мала бути врятована, щоб дати надію людству на відродження. Том має якості справжньої людини, який вміє цінувати прекрасне, а краса, як відомо, може врятувати світ.

Алгоритм для характеристики літературного героя

Дані про героя ( з якої книги, якого автора, головний чи другорядний герой).
Портрет у розвитку (якщо зазнає змін).
Вчинки героя. Як вони розкривають його внутрішній світ?
Мовлення героя, як воно його характеризує.
Як решта персонажів характеризують героя, ставляться до нього,чому.
Художні особливості образу ( описи, деталі, діалоги, монологи, ліричні відступи, екскурси в минуле,що характеризують внутрішній світ героя, зміни, які з ним відбуваються).
Ставлення автора до свого героя.
Які думки і почуття викликає у вас цей образ.

Асоціативний кущ

Люди і місто майбутнього 2061 року

(цитатна характеристика)

«Червоні, обвітрені руки», «засмальцьований, з цупкої мішковини одяг», «надщерблені філіжанки з несправжньою кавою», « страхітливий одяг», «брудні капелюхи», «зруйновані будинки», замість міст – звалища мотлоху, вулиці від бомб ніби після корчування дерев, а половина полів світиться від радіації».

Висновок: «Ми ненавидимо усіх і все»

« Літературна гра « Виправ помилки»

На майдані черга постала о 6 годині ранку (Ні, о 5 годині ранку)
Том з радістю прийшов на майдан ( Так. Його привела цікавість)
Тому було жарко. ( Ні, він змерз)
Фраза « Тут уся справа в ненависті» належить безіменному чоловікові з натовпу.( Ні, вона належить Грісбі)
Том брав участь у знищенні картини( Так. Він схопив шматок, як робили всі люди на площі).

Гра «Продовжте речення»

Повне імя Бредбері - ….( Реймонд Дуглас)
Під імям…письменник відомий в усьому світі. ( Рей).
Друге своє імя «Дуглас» Бредбері отримав на честь…(американського актора Дугласа Фербенкса).
Батьки Бредбері цікавилися…( кіномистецтвом).
Р.Бредбері здійснив свою першу письменницьку спробу, коли йому було…( 12 років).
Бредбері вирішив стати письменником, коли йому виповнилося…( 20 років).
Першим надрукованим твором Бредбері був…(вірш « Памяті Віллі Роджерса»)
Сьогодні Рея Бредбері називають…( фантастом номер один», « метром фантастики»)

Програма « Зустріч із знаменитостями»

Варіант І

Рей Дуглас Бредбері. ( Народився 1920року)

Відомий американський майстер слова.
Письменник - фантаст
Автор близько 800 літературних творів
Щирий гуманіст, який тривожиться за долю
людства.

Журналіст: Доброго дня всім, хто знову з нами у популярній програмі « Зустрічі зі знаменитостями». Сьогодні я підготувала вам приємний сюрприз - зустріч з найвідомішим американський письменником - фантастом XX ст.. Реєм Дугласом Бредбері.

(до Бредбері).Від імені наших глядачів щиро вітаємо вас, шановний пане Бредбері, у нашій студії. Скажіть, будь ласка, коли ви виявили у собі схильність до літературної творчості?

Бредбері: Ще в ранньому дитинстві. Я дуже любив слухати казку Леймена Баума « Чарівник країни Оз», яку читала мені мама. А ще дуже цікавився творчістю Едгара Аллана По.

Журналіст: Кажуть, що ви маєте свого літературного батька? Хто ж це?

Бредбері: Це Жуль Верн, творами якого я весь час захоплювався.

Журналіст: А коли вам захотілося писати саме фантастику?

Бредбері: Коли мені було 8 років, до рук потрапив журнал наукової фантастики. Він перевернув мою душу. Захотілося самому стати чарівником, здатним перелітати в інші світи. Але, звичайно, моя мрія здійснилася дещо пізніше.

Журналіст: Що саме ви маєте на увазі?

Бредбері: До того, як я став відомим письменником, мені довелося продавати газети і журнали. Я спостерігав за людьми, відмічав яскраві деталі навколишнього світу. І писав свої оповідання.

Журналіст: А які твори зробили вас знаменитим на весь світ?

Бредбері: Це славнозвісні: « Маріанські хроніки», які побачив світ у 1950 році. Журналіст: А що б ви визначили найголовнішим у своїй творчості?

Бредбері: Я у своїй науковій фантастиці завжди старався передати особливий сигнал тривоги, показуючи те, що може врятувати людство від численних небезпек.

Журналіст: Щиро дякуємо нашому дорогому гостеві за цікаву розмову і бажаємо нових творчих звершень у царині літератури.

А вам, шановні глядачі, радимо читати фантастичні твори американського письменника Рея Бредбері, замислюватися над своїм життям.

Варіант ІІ

(Інтерв’ю Р. Бредбері журналісту «Комсомольської правди» 1992 р.)

(інсценізація )

Журналіст. У серпні 1992 р. вам виповнюється 72 роки. Що ви можете назвати найбільшим успіхом у вашому житті і що — невдачею?

Бредбері. Я прожив чудове, дивне життя і, чесне слово, шкодувати мені не має за чим. Мій найбільший успіх — моя творчість. Я написав 25 книг, 300 оповідань, підготував 60 телесеріалів... Я й зараз не можу і не хочу кидати писати. У травні, наприклад, їду до Праги на прем’єру моєї п’єси «451° за Фа¬ренгейтом»... А невдач було небагато.

Журналіст. Чи змінилася людина з часу народження Христа, за останні століття і за останні 25 років?

Бредбері. Думаю, людина стала кращою. Та чи стала вона розумнішою? Аж ніяк! Як влаштовувала війни невідомо для чого, так і продовжує. Навіть якщо заздалегідь знає, що війну програє.

Журналіст. Що ви читаєте, окрім фантастики?

Бредбері. Я закоханий у фантастику, бо виріс, читаючи Уеллса. Обожнюю Айзека Азімова, Жуля Верна. Подобаються Чарльз Діккенс, Джордж Бернард Шоу, Лев Толстой, Федір Достоєвський. Із задоволенням читаю п’єси Мольєра, Шекспіра.

Журналіст. Ви віруюча людина?

Бредбері. Я вірю у Всесвіт. У його непізнану непередбачуваність. Навіть його існування є фактом нелогічним і надзвичайним. Він неможливий, але він існує. Ви можете своїм інтелектом усвідомити де? Я — ні. І не вірте тій самозакоханій людині, яка скаже, що зможе.

Журналіст. Де, на вашу думку, варто шукати найспокійніше місце у цьому «шаленому» світі?

Бредбері. Всередині самого себе. Ви можете глухнути від реву моторів у центрі Москви чи Лос-Анджелеса й відчувати абсолютний душевний спокій і рівновагу. І, навпаки, якщо ваша голова розколюється від безлічі проблем, вас не врятує навіть безлюдний острів, що знаходиться у декількох сотнях миль на південь від Гавайських островів.

Журналіст. Яку подію XX століття ви вважаєте найфантастичнішою?

Бредбері. Без сумніву, приземлення астронавтів на Місяці 1969 року. Ми думали, що не зможемо цього зробити. Всі думали, що ми не зможемо! А ми зробили. І, я впевнений, не пройде й 30-ти років, як ми висадимося на Марсі. Я ані хвилини не сумніваюсь, що так і буде. Запам’ятайте мої слова. Збережіть екземпляр газети з цим інтерв’ю і покажіть його десь 2017 року вашому синові. Він оцінить справедливість мого прогнозу.

Вправа « Вільне письмо» 1. група - Сьогодні на уроці я замислився над...

2. група - Твір «Усмішка» став близьким сьогоденню, тому що...

З . група - Образ Тома схвилював мене тим....

4 . група - Цей урок допоміг мені усвідомити...

ІV. Розділ «Досягнення»

Учнівська презентація

«Наслідки Чорнобильської трагедії»

Кожної хвилини, яку ми проживаємо, нам надається можливість творити його.

Р.Д.Бредбері

$D:\відео 2014\-8-638 (1).jpg$ $D:\відео 2014\-7-638 (1).jpg$ $D:\відео 2014\-10-638.jpg$ Ці моторошні картини взяті не із фантастичного фільму. Це страшна реальність сьогоднішнього дня: видимі наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася 25 років тому і перекреслила долі багатьох тисяч людей. День Чорнобильської трагедії ми відзначаємо 26 квітня, згадуємо про чорний біль України, щоб зробити все для того, аби подібна біда ніколи не повторювалась. Майбутнє створюється нами тепер. Рей Дуглас Бредбері - автор понад 800 творів: декількох романів і повістей, сотень оповідань, десятків п’єс і багатьох віршів. Найвідоміші з них - “451° по Фаренгейту”, “Марсіанські хроніки”, “Смерть - справа самотня”, “Вино з кульбаб” та інші.

Він належить до тих письменників, які всю свою творчість, весь свій талант обертають на благо людства, його сьогоднішнього і завтрашнього дня. Уважне око художника слова гостро помічає і в світі, що оточує людину, і всередині неї $D:\відео 2014\-11-638.jpg$ самої ті сили, які викликають страх за майбутнє. Майже в кожній книзі Рея Бредбері, майже в кожному оповіданні звучить тривожний сигнал лиха. Письменник бачить свою роль у тому, щоб, поки не пізно, попередити людей, які населяють Землю, про небезпеку, що над ними нависла, примусити їх протистояти злу.

Загальновідомо, що технократична цивілізація нівелює людську особистість, робить її черствою, байдужою до прекрасного. Гонитва за матеріальними благами, комфортом обертається непоправними втратами не лише в духовній сфері. Деградація людини зумовлює тотальну деградацію суспільства, його занепад.

$D:\відео 2014\-19-638.jpg$ Чи не найяскравіший приклад тому - наш біль, наша ганьба - Чорнобиль. Вчені, які проектували атомну електростанцію, були більше стурбовані матеріальними вигодами, ніж безпекою людей. Наслідки всім відомі. Завдано непоправного удару генофонду нації. Хрести на могилах, життя на лікарняних ліжках, понівечені долі тисяч і тисяч наших сучасників...

Справді, ми з вами творимо сьогодні наше майбутнє. Від нас залежить, яким буде це майбутнє: світом з деревами, квітами, тваринами, чистим повітрям, населеним духовно багатими, всебічно розвиненими людьми, чи пустелею після атомної війни з жорстокими, морально убогими істотами, які отримують насолоду від того, що... плюндрують прекрасне. На цьому наголошує Рей Бредбері в оповіданні “Усмішка”, з яким ми ознайомилися на уроці світової літератури.

$D:\відео 2014\-9-638 (1).jpg$ Письменник засуджує в ньому такі риси сучасника, як егоїзм, аморальність, вседозволеність. Людина має відповідати за свої вчинки, наголошує він. Інакше на нашу цивілізацію чекає катастрофа. Сьогодні б Джоконда плакала, вважає С. Швіндлерман, доктор біологічних наук, академік Української екологічної Академії наук.

Якби великий художник малював Джоконду зараз, через п’ять віків, то вона б плакала. “Сльози” Джоконди ми бачимо у повенях і селях, “облисілих” Карпатах, у Чорнобильському вибухові, за мить до якого, безпосередньо під 4-м реактором був епіцентр мікроземлетрусу. Природа немовби вказує на людські помилки. Про це варто замислитися всім, на кого дивиться, або в чию душу заглядає Джоконда.

Метод

« Гронування»

Том

Том, хоча й стоїть у черзі, щоб плюнути на «Джоконду», починає замислюватись над тим, навіщо плювати, навіщо знищува ти все прекрасне, навіщо вбивати, руйнувати все навколо. У його душі зіткнулися добро і ненависть, усталені правила особистісне, індивідуальне. Кульмінаційним моментом у духовному зростанні Тома був момент споглядання картини і — прозріння: «Вона гарна». Після цього він не може вже плювати й нищити. Він зберігає усмішку «Джоконди» як реліквію. Це — символ вічності мистецтва, духовної краси і водночас це символ морального перетворення, морального зростання людини. Добро і краса перемогли в ній. Людина знову стала людиною під впливом мистецтва. В оповіданні висловлюється мрія про «людину, в якої душа горнеться до гарного і яка поверне світові гармонію». Можливо, цією «людиною з душею» стане Том. Те, що він дитина, теж вселяє надію: майбутнє не таке безвихідне, бо, можливо, знайдуться ще такі, як він.

Біографічний нарис художника

Леонардо да Вінчі

Уявіть собі Флоренцію XV століття... Вузькі вулички, невисокі будинки, галасливі базари... Але тут вже почали будуватися шедеври архітектури, що прославили Флоренцію на весь світ. До міста з’їжджалися молоді митці, котрі розвивали тут свій талант, вчилися майстерності й потому залишали людству великі полотна. Серед них був і сімнадцятилітний Леонардо. Він народився 1452 року в селищі Анкіано поблизу міста Вінчі, неподалік від Флоренції. Леонардо був позашлюбним сином нотаріуса П’єро да Вінчі, який і дав Леонардо своє прізвище. Мати його була простою селянкою, але хлопцеві судилося стати великим генієм, перед яким схилився увесь світ.

Художні здібності в нього виявилися надто рано, і, коли 1469 року сім’я переїхала до Флоренції, батько віддав його на навчання в художню майстерню Андреа Веррокьо. Тут юні живописці окрім малярської справи вивчали ще архітектуру, скульптуру, будівництво. За давнім звичаєм учні допомагали майстрові виконувати замовлення. Так робив і Леонардо. До нашого часу дійшла робота Веррокьо «Благовіщення», де голівку янгола намалював майбутній великий митець. В очах цього янгола — дивовижне гнйво, уся його постать немовби випромінює животворний Божий Дух. (Учитель демонструє репродукцію картини.)

У подальшому ця особливість творчої манери раннього Леонардо зберігається і в його наступних роботах. Картини Леонардо да Нінчі сповнені особливого світла, воно не яскраве, а трохи приглушене, таємниче, але в ньому є якась чарівна сила, що надає персонажам надзвичайної виразності.

З 1480 року Л. да Вінчі згадується у флорентійських документах як художник, котрий мав уже власну майстерню. До картин прілого майстра належать «Мадонна з квіткою», «Поклоніння волхвів» та ін. Близько 1482 року Леонардо виїхав із Флоренції до Мілану, де вступив на службу до правителя Міланського герцогства Лодовіко Моро. Цікаво, що, пропонуючи свої послуги, він представлявся передусім як військовий інженер, потім як архітектор і спеціаліст з гідротехніки і лише в останню чергу як живописець і скульптор. До переліку професій Леонардо да Вінчі додамо, що він був і чудовим природознавцем і анатомом. Він прекрасно знав не тільки сучасні досягнення науки й техніки, а й життя природи і будову людського тіла, що дозволило йому створювати точні й виразні постаті на своїх полотнах. Різнобічність інтересів Леонардо да Вінчі була обумовлена не тільки його геніальністю, а й самою епохою Відродження. Ця доба називається саме так, бо митці Відродження в ХІУ-ХУІІ ст. намагалися відродити ідеали античності з її культом людини і вірою в її великі можливості. Тому майстри Відродження, в тому числі й Леонардо, вивчають усі прояви життя людини, використовуючи для цього як науку, так і мистецтво.

У Мілані Л. да Вінчі багато малює, будує, створює скульптури, прикрашає своїми фресками собори і монастирі. До речі, яК архітектор він захопився ідеєю створення проекту ідеального міста. Дарма, що ідея не здійснилася. Але вона відображає політ думки генія.

Поміж живописних робіт майстра стають відомими «Мадонна в гроті», «Мадонна Літта» та ін. Леонардо да Вінчі використовував чітку пірамідальну композицію, всі образи були ретельно виписані, але вони не здавалися надто схематичними завдяки особливому фону й освітленню. Художник понад усе любив присмерки, неясне світло, яке надавало персонажам м’якості й живості. Його мадонни — втілення краси, жіночості, материнської любові.

1495 року Леонардо розпочав фреску для монастиря Санта Марія в Мілані — «Таємна вечеря». Більше двох років він працював над нею. Фреска назавжди прославила ім’я художника. Однак фарби, з якими він постійно експериментував, виявилися нестій кими, і фреска збереглася дуже погано. Однак і зараз, попри ушко» джені місця, вона вражає силою задуму митця.

Міланське герцогство потерпало від ударів французів, і тому 1499 року Леонардо да Вінчі полишає Мілан. Він живе у Римі, Флоренції та в інших містах. Переїжджає з місця на місце, ніде ми знаходячи душевного притулку.

Приблизно 1503-1505 року написав портрет Мони Лізи, знамо1 ниту «Джоконду», що й досі залишилась загадкою для людства, бо й сьогодні дослідники не можуть остаточно вирішити, що хотіи показати на картині Леонардо.

Після «Джоконди» він мало працював. Постійні мандри знесилили його, здоров’я похитнулося. Тому, коли французький королі, Франциск І запропонував йому місце придворного живописця, Л. да Вінчі погодився і 1517 року приїхав до Франції. Нарешті! його оточили пошаною і поклонінням, він міг спокійно працювати, не думаючи про заробіток. Але сили вже полишали митця. Через два роки, 1519-го, він помер у Парижі.

Художник прожив складне життя, він знав бідність і багатство, бачив тріумфи королів і жорстокі війни, але його серце належало Відродженню. Він прагнув розкрити духовну красу людини, показати її в усій суперечливості і разом із тим її велич. До нашого часу дійшло тільки 15 картин Л. да Вінчі, але навіть така мала кількість дає змогу оцінити силу генія і відчути світло Відродження.

$D:\відео 2014\ngbbs4853f19243000.jpg$ Психологічний портрет письменника

Рея Бредбері

Картина « Мона Ліза» - символ краси і відродження духовності

$E:\малюнки\school21010.jpg$ (випереджувальне індивідуальне завдання)

$D:\відео 2014\-12-638.jpg$ «Джоконда» — найзагадковіша із картин Леонардо да Вінчі. Існує багато версій щодо того, хто насправді на ній зображений, чому ця жінка в жалобі і водночас посміхається, що хотів сказати цією роботою майстер. А головне — як посміхається Джоконда? Яка вона — гарна чи ні, молода чи стара, жінка з XV століття чи з майбутнього?

Про «Джоконду» напевно відомо тільки те, що вона написана на початку XVI століття.

Усе інше викликає різні думки й дискусії протягом кількох століть. Спочатку вважали, що на картині зображена Мона Ліза, дружина багатого флорентійського купця П’єтро Франческо ді Вартоломео да Дзанобі дель Джокондо. Але згодом з’явилися інші версії про те, що то була не дружина, а чоловік, що Леонардо на портреті намалював інших відомих жінок, імена яких не можна було називати, бо вони були наближені до високих осіб, що, зрештою, художник створив власний автопортрет...

Версії й досі продовжують висуватися.

Сприймали «Джоконду» теж по-різному. Протягом віків ставлення до неї змінювалося. Одні вважали її красунею, інші — потворою, треті — мстивою, четверті — доброю і т. ін. Джоконду називали чоловіком і жінкою, реальною людиною й інопланетянкою, молодою і старою. Тобто вона — в одному образі — уособила все людство з його минулим і майбутнім, жіночим і чоловічим началами, миттєвим і вічним і тривалою боротьбою між Добром І Злом. Те, що в «Таємній вечері» Леонардо да Вінчі показав в різних персонажах, тут поєдналося воєдино. У цьому, мабуть, і криється велика таїна «Мони Лізи». Завдяки узагальненню (характерній особливості творчості художника) Джоконда сприймається як образ людини взагалі, і кожний бачить в ній те, що йому близьке, що його хвилює, що йому болить...

Постать Джоконди дуже наближена до глядачів. У порівнянні з нею пейзане здається далеким і набагато меншим, ніж насправді. У такий спосіб автор утверджує велич людини. Сам пейзаж — загадковий, напівфантастичний, космічний, він трохи нагадує те, що ми бачимо у відчинених дверях за постаттю Ісуса Христа на картині «Таємна вечеря». Пейзаж надає образу, що є все-таки образом людини XV століття, космічного звучання.

Під час створення картини Л. да Вінчі використав засіб сфумато — ледь відчутний серпанок, імлу, що огортає постать Мони Лізи. Завдяки цьому вона стає ще більш загадковою.

«Джоконда» — це портрет людини взагалі в усій її складності й суперечливості. Яка ж вона, людина? Це питання хвилювало й письменника XX століття Р. Бредбері, котрий переносить нас у далеке майбутнє. В оповіданні «Усмішка» автор використовує не тільки образ Джоконди, а й художні прийоми Леонардо да Вінчі та розвиває його ідеї.

$E:\малюнки\statti2.gif$ «Книга відгуків»

Лист Рею Бредбері « Незабутні враження від твору»

Лише дитина уявляє собі майбутнє як парад науково – технічних досягнень, царину найдосконаліших механізмів, виключно точну інформацію з усіх галузей науки, повну автоматизацію та ще й,мабуть,супердостаток усього що побажає душа. Людина серйозніша обов'язково замислиться над духовним життям у майбутньому. Чи не зникне у світі науково-технічного прогресу людська особистість? Чи не стане наполегливий дослідник, вічний ученьзвичайним споживачем, духовним паразитом? Чи не задовольнить суспільство нескінченна черга розваг, запрограмована діяльність, коли хтось бере на себе відповідальність і керівництво? Чи не відбудеться заміна мислення, знайомства з надбаннями культури усього людства вживанням якогось пом'якшеного сублімату у вигляді коміксів, хрестоматій та інших книжок різного сорту та вартості?

Я чомусь вірю, вірю що вічні людські духовні цінності, вічні істини зможуть не тільки вижити у цьому натовпі нових придбань. Вони — і це для мене найголовніше — зможуть перемогти одноденне, поверхове, несправжнє і залишитися в туманному майбутньому такими жкришталево – чистими, непохитними й шанованими всім людством взагалі і кожною людиною зокрема, як і сьогодні, як у далекому минулому.

Тому мені так близькі твори Рея Бредбері.

Я хвилююсь, коли бачу, до яких розмірів може вирости телеманія, що зявляється у деяких моїх сучасників, як можна замкнути людину у чотирьох телевізійних стінах, непомітно підмінивши участь у реальному громадському житті роллю статиста в телесеріалі. Єдине, що може пробудити людину від вічного телесеансу, нескінченного поєднання з теленавушниками, тупого наслідування чужої волі, - книги. Тільки книжки можуть врятувати людство від страшного духовного голодування. Я луже люблю книги, знаю не тільки на словах, як допомагають вони триматись у будь-якій ситуації, зберігати в собі людяне. Тому з гарячим почуттям поваги, з хвилюванням згадую героїв роману «451°за Фаренгейтом», що зберігають книги у своїй нам’яті, щоб «одного чудового дня одного чудового року книги знову можна було б написати», — завдяки їхній пам'яті їхній мужності і любові.

Герої майбутнього у Бредбері зберігають у серцях вірність і кохання у будь-яких випробуваннях.

Саме це дає змогу астронавтові Хетуею прожити понад двадцять років на Марсі. Коли від невідомого вірусу загинуть його жінка й діти, він оживить їх силою свого кохання.

Саме сила справжнього кохання, що не вибирає, не зважує, а просто приймає до свого серця, примушує молодих батьків зробити крок у інше вимірювання, щоб нарешті побачити у справжньому світі власну дитину, перетворену, завдяки медичній помилці, на блакитну пірамідку. Взявшись за руки, вони відмовляться від звичайного оточення, щоб врятувати найголовніше — свої почуття, евос сімейне щастя. у якому «е не треба нічого змінювати...

І якщо прийде все ж таки страшна година, коли під впливом механістичного уподобання, споживання й духовного паразитизму зникне прагнення людини до творчості, коли у сірому жорстокому світі зникне почуття краси й любові, залишиться тільки нищівна сила, - я вірю: це не буде остаточним. Як у оповіданнях Бредбері, з’явиться людина, що підніметься над темним, нецікавим життям, щоб розпочати все знову. Навіть якщо в неї ще не буде сили протистояти злу, захищаючи красу, вона не зрадить її, не плюне в обличчя. Саме із збереженої часточки вічної краси, вічної любові знову виросте новий світ гуманності й добра. Саме з цієї збереженої у хлоп’ячих долонях посмішки Джоконди, що стала в оповіданні американського фантаста символом невмирущості вічних людських ідеалів.

$E:\малюнки\school21009.jpg$ Учнівська поезія, присвячена новелі «Усмішка»

Для когось сонечко не сяє, Бажаю «Усмішці» гарних подій,

Коли усмішки поруч немає, Здійснення задумів, планів і мрій.

Лише тоді, коли ти є Щастя квітучого, злетів найвищих,

Радіє серденько твоє! Шляхів до слави легких і найближчих!

Сніховська Сніжана, 6 клас

Найкращі риси характеру Тома:

Людяність, здатність розуміти прекрасне і захоплюватися ним.

Есе «Що час майбутній нам готує?»

Я повинен примусити вас

повірити в любов, у життя...

Р.Д. Бредбері

Нам дуже всім хочеться дізнатися, а що ж трапиться з нами через тиждень, місяць, рік, через десяток років... Багато хто тривожиться не тільки за себе, чи за своїх рідних, а й за майбутнє всього людства. Адже вони розуміють, що їхнє життя залежить від того, в якому стані буде наш спільний дім - Земля. І найбільше цими проблемами переймаються письменники, які не лишаються байдужими спостерігачами занепаду людства, не можуть стояти осторонь вирішення долі нашої планети. Для цього вони намагаються зрозуміти внутрішній світ людини, пояснити причини того чи іншого її вчинку. Бажаючи глибше пізнати душу людини, митці слова відображають не лише реальне, а й уявне життя «Навіть час не обмежує письменника: він може блукати в мороці, що передував створенню світу і змальовувати майбуття, яке бачить, мов сьогоднішній день,» - говорив Айзек Азімов, відомий американський письменник - фантаст. У багатьох творах діють нереальні герої, відбуваються нереальні події у вигаданих країнах. Ви, напевно, здогадалися, що мова йде про фантастику. Намагався уявити майбутнє людської цивілізації й американський письменник Рей Дуглас Бредбері. Його твори належать до наукової фантастики, яка принципово відрізняється від загальнофантастичної традиції тим. що змальовує реальний світ, який перетворюється не за помахом чарівної палички, а за законами науки.

Пам'ятка творців свого майбутнього:

Не воювати.
Задовольнятися своєю землею і не претендувати на інші.
Бути обережними з науково-технічними винаходами, щоб не зашкодити людству.
Любити красу, мистецтво, дбати про духовне здоров'я людства.

Яке ж воно майбутнє? Яка вона, нова земля?

Простора і заквітчана, безмежна і врожайна, та, яка

$D:\відео 2014\-15-638.jpg$ тримається на щирих, світлих, чистих родинних стосунках…

$D:\відео 2014\-16-638.jpg$ (учнівська робота)

$D:\відео 2014\-19-638.jpg$

$D:\відео 2014\-17-638.jpg$ $D:\відео 2014\-18-638.jpg$

Асоціативне гроно:

Т товариський, тендітний хлопчик,талановитий

О краса майбутнього

М илосердний

Шедеври віку – шедеври на віки

Опис картини «Джоконда» Леонардо да Вінчі

(творча робота)

Художник із великою точністю і достовірністю малював людей; усі частини тіла, постаті, рухи майстерно виписані. Однак його персонажі приваблюють не тільки своєю правдивістю, а передусім духовною піднесеністю, внутріш ньою гармонією, світлом, що наче лине з їхнього серця. Відчувається, що митець захоплюється людиною і прагне збагнути її велич. Леонардо да Вінчі здебільшого використовує свої улюблені сутінки. Завдяки м’якому освітленню виразнішими постають персонажі, вони неначе оживають, наповнюються теплом людського тіла. Полотна Леонардо да Вінчі просвітлюють душу, утверджуючи гармонію, добро і любов до людей.

$E:\малюнки\school2211.jpg$

$D:\4.png$ Фотоколаж «Усмішка».

Шановні друзі! На ньому ви можете

знайти серед посмішок свою та порівняти її з усмішкою однокласників і навіть... Мони Лізи. Подаруйте одне одному усмішку та добрий настрій. Нехай ваші щирі усмішки, які схопив фото художник і які сяють зараз ваших личках, супроводжують вас усе життя.

Нехай вони ніколи не сходять з ваших облич, і тоді, ми переконані, наше майбутнє буде світлим, незатьмареним бідою. Пам’ятаймо, що вже сьогодні, щохвилини ми творимо його, своє майбутнє. Тож зробімо його щасливим, бо це у наших руках!!!(учні 6 класу)

$D:\відео 2014\-20-638 - копия.jpg$

$E:\i (5).jpg$ Том очима дітей

$E:\i (4).jpg$

$E:\1452791b813_org_10_event.jpeg$ «Усмішка» Бредбері на сценах драматичних театрів світу

$E:\Mio.jpg$

$E:\34.jpg$

Портрет

Давайте познайомимось! Я –Лерой Кліві, міжзоряний поштар, командир пошто літу - 243–; завдяки розуму, хитрості та силі людської думки, я зумів знайти вихід із важкої ситуації.

Сенкан

Лерой Кліві

Відважний, із багатою уявою

Не впав у відчай

Аналізував, шукав вихід

Надійний друг

Сенкан

Уява.

Творча і нестримна.

Буя, летить, дивує.

Людей відносить у далекий світ.

Фантастика.

Паспорт – анкета головного героя оповідання

Р.Шеклі «Запах думки»

Ім’я героя	Лерой Кліві
Твір, у якому він діє, автор твору	«Запах думки» американського письменника Роберта Шеклі
Вік	Можливо, молодий чоловік або людина середнього віку
Професія	Поштар, командир поштоліту-243
Місце проживання героя	Напевне, Земля
Місце, де відбуваються події	Зоряне скупчення Сергон
Екстремальна ситуація, в яку потрапив герой	Аварійна посадка на незнайому планету з наявністю кисню, а значить, життя
Дії героя, поведінка в цій ситуації	Не розгубився, не впав у відчай, став спостерігати, напружено думати, аналізувати, шукати вихід
Риси характеру героя	Відважний, сильний духом, спостережливий, розумний, знаючий, із багатою уявою, винахідливий та ін.

Вірш, присвячений Лерою Кліві

”Коли здається жити неспромога”

Коли здається жити неспромога,

Коли здається, більше сил нема,

Повір у себе, і твоя тривога

Розвіється, як марево, сама…

Повір у себе, ти багато можеш,

Не опускай безсилої руки.

Ти сам собі найкраще допоможеш –

Лиш тільки спробуй сам себе знайти.

Коли здається, що земля і небо

Супроти тебе стали на диби,

Повір у себе, знай, що жити треба,

Бо ви своєї долі - не раби!

Есе « Чого можна навчитися у Лероя?»

Головний герой оповідання Роберта Шеклі « Запах думки» Лерой Кліві потрапив у справді нестандартну ситуацію. Через страшну космічну аварію він опинився на незнайомій планеті без засобів до порятунку. Не кожна людина змогла б витримати всі складнощі такого становища. Однак космонавт – листоноша зумів вижитит в боротьбі з ворожим інопланетним світом.Як йому це вдалося? Покидаючи зореліт, не забуває про сумку з поштою, яку не кидає навіть тоді, коли знаходиться в небезпечних ситуаціях. Намагається опанувати свої думки і не панікувати. Старається зрозуміти закон виживання на незнайомій планеті. Завдяки кмітливості та винахідливості він зумів пристосуватися на невідомій планеті та зберегти усю пошту. Німецький поет Й.В. Гете сказав: « Неможливо завжди бути героєм , але завжди можна залишатися людиною»

2. Колекторр

Роберт Шеклі

Псевдонім – Фінн

О'Донневан

16.07.1928 - 09.12.2005

« Разом із Шеклі відійшло щось,

Що важко передати словами –

частина дитинства,можливість із задоволенням прочитати нові оповідання і повісті, легкість, з якою письменник бачив незвичне в звичайному.

У нас залишились його книжки. Він весь - в них»

О. Амзін

Роберт Шеклі (1928-2005) англ. Robert Sheckley — американський письменник й класик світової фантастики, загальновизнаний майстер гумористичної і сатиричної фантастики. Роберт Шеклі народився 16 липня 1928 року в нью-йоркському Брукліні, а виріс у містечку Мейплвуд, штат Нью-Джерсі. Після закінчення середньої школи їде в Каліфорнію: він пробує свої сили як розсильний, буфетник, садівник. З 1946-го по 1948 рік Шеклі служив в армії США в Кореї, де був редактором полкової газети.

Демобілізувавшись, повернувся до Нью-Йорку, де вступив до Нью-Йоркського університету, 1951 року одержав ступінь бакалавра мистецтв. У наступні роки він продавав свої оповідання всім науково-фантастичним журналам, таким чином опубліковано кілька сотень його творів, причому більшість — у журналі Саіаху.

1957 року Шеклі одружився з Зіве Вітней, і вони продовжують жити в Нью-Йорку до кінця 1960-х років, опісля переїжджають з дочкою Еліссою на острів Ібіца, який Шеклі описував як «недоторканий сучасною цивілізацією».

У квітні 2005 року письменник відвідав Україну на запрошенні організаторів конвенту «Портал-2005». Проте в Києві знаменитому фантастові стало погано: його доправили в приватну лікарню. Письменник не зміг заплатити приватній клініці «Борис» за своє лікування та перебування, його борг зріс до 10 тисяч доларів (за тодішнім курсом — 50 тисяч гривень). Утім, було зібрано достатньо коштів, щоб погасити борги (а допоміг у цьому український меценат). Коли Робертові Шеклі покращало, його доправили на батьківщину. Уже після повернення в США стан письменника стабілізувався, проте згодом йому знову стало гірше і 9 грудня 2005 року письменника не стало. Роберт Шеклі — лауреат, зокрема, премій «Мандрівник-97» і «Малий Золотий Остап — 97».

Коли письменник був в Україні, присутнім на зустрічі, братам Капрановим у відповідь на їхнє питання про подальші плани Шеклі сказав: «Хочу переселитися в Україну або у Мексику». Як відомо, класик постійно змінював своє місце проживання. Видавництво «Зелений пес» уклало з ним договір про вихід збірки шеклівських оповідань українською (причому тих, які ще не перекладалися російською мовою).

Переклади творів Шеклі українською здійснили А. Онишко, О. Коваленко.

«Ілюстративний калейдоскоп»:

«Мені не потрібна вічність,

Мені достатньо миті».

$D:\відео 2014\picture.jpg$ Р.Шеклі

(В центрі портрет Р.Шеклі, навколо нього ілюстрації м. Нью-Йорка, о.Ібіца (Іспанія), м. Києва та назви оповідань: «Запах думки», «Демони», «Полювання», «Ритуал». «Необхідна річ»).

Перед вами портрет Р.Шеклі: вже немолодого(прожив 77 років), в окулярах, з посмішкою на обличчі, спостережливого та уважного. Навколо портрета – три місця, де Р.Шеклі відчував себе щасливим.

Місто Нью-Йорк. Тут народився Роберт Шеклі в 1928 році, тут в 60-і роки XX ст. він надрукував свої фантастичні оповідання, які прославили його ім’я, принесли матеріальний статок.Серед них – «Запах думки», «Демони», «Полювання», «Ритуал», «Необхідна річ» та інші.

Острів Ібіца, що розташований у Європі, в Іспанії.Тут Шеклі прожив не один рік, створив повісті, деякі романи, відчував себе кожної миті щасливим на морському узбережжі.

Місто Київ. До нас в Україну Р. Шеклі приїздив у 2005 р. на літературне зібрання письменників - фантастів за запрошенням. В Україні Шеклі відчував себе щасливим,бо його шанували більше, ніж на батьківщині в Америці. В нього була думка оселитись в Криму на березі Чорного моря. Але ця мрія не здійснилась. Раптово письменник тяжко захворів, українські шанувальники його творчості зібрали кошти, щоб тяжкохворий Р.Шеклі повернувся лікуватись додому в Америку.Та після складної операції письменника не стало. Він пішов з життя у грудні 2005р., залишивши після себе силу-силенну фантастичних оповідань, повістей, романів, сценаріїв до фільмів і, навіть, сценаріїв до комп’ютерних ігор.

Хвилина ерудита:

Фантастика (в перекладі з грецької “здатність уявляти”) –

1. Поняття, образи, створені уявою, тобто такі, що не відповідають дійсності; вигадка, казка.

2. Жанр літератури, а також твори, що описують явища, події нереальні, не існуючі в дійсності, які містять казкові образи.

3. Щось видумане, нереальне, пов'язане з фантазією

Твій словничок.

колонізований

Думки мають свій запах…

Запах страху –

адреналін.

ВПЛИВ ЗАПАХІВ НА НАСТРІЙ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Ще з незапам’ятних часів люди звернули увагу, що аромати здатні впливати як на фізичний, так і на психічний стан людини (знайдені при розкопках судини для пахощів і зображення частин запашних трав свідчать про це). У Біблії й Корані також описано багато способів застосування натуральних ароматів: від магічних до лікарських і естетичних. За словами давньогрецького поета Анакреонта, запашні палички здатні благотворно впливати на думки людини і її почуття. При листуванні зі своїм учнем китайський живописець і поет Ван Вей стверджував таке: «Аромати зміцнюють твою енергію і наповнюють твої думки спокоєм і умиротворенням». У своїх листах Є. Реріх говорила, що запахи можуть управляти працездатністю і настроєм. В Корані йдеться: «Запах — це їжа, що пробуджує дух...».

У часи чуми її намагалися побороти, окурюючи повітря. Люди вважали, що це руйнує погану «ауру», яка витає в повітрі. Кращими антисептиками, які були доступні в той час, були ароматичні речовини.

Та ми й самі знаємо і можемо підтвердити, що запахи квітів і поленої трави покращують наш настрій. А неприємні запахи викликають огиду і пригнічують наш стан. Тут можна зробити висновок, що запах може вплинути на думки і почуття людини як негативно, так і позитивно. Тому важливо навчитися користуватися цим інструментом для досягнення радості, гармонії та спокою в житті.

АРОМАТИ ТА БІОЕНЕРГЕТИКА ЛЮДИНИ

Не можна переоцінити значення нюху в житті людини. Спектр його можливостей надзвичайно широкий. Він простягається від біологічної, захисної функції до найрізноманітніших емоційних і психологічних вражень, які мають неабиякий вплив на загальне самопочуття людей. Запахи впливають на настрій і здоров’я людей.

Світ запахів оточує нас усюди і безперервно. У носову порожнину людини кожну хвилину проникають десятки подразників. Однак тільки деякі з них ми розрізняємо свідомо. Більшість же реакцій на навколишні запахи носить підсвідомий характер.

Свідомі реакції на запах — це коли мозок, як комп’ютер, переробивши численний потік інформаційних сигналів, що йдуть ззовні, і виділивши з них найбільш життєво важливі для людини, посилає зворотний сигнал, на який людина реагує. Зазвичай це виражається в реакції на запах їжі, особливо коли людина голодна або їй потрібно визначити доброякісність продукту, в реакції на ситуації, що загрожують життю, такі, як запах газу, гару від пожежі та інші.

Крім того, людина, що є істотою духовною, яка прагне до задоволення і радості, потребує приємних відчуттів і емоцій, а запахи відіграють тут далеко не останню роль. Усі знають, що нюхові стимули можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив. Тому людина свідомо намагається оточити себе приємними запахами і уникає поганих. З власного досвіду кожен знає, що аромат парфумів хвилює, збуджує. Квітучий сад, весняний луг створюють піднесений, ліричний настрій. Прогулянка лісом умиротворяє, знімає збудження і напруження. Але крім приємних запахів, існують і прямо протилежні, що викликають стан пригніченості, депресії і роздратування,— це запах нечистот» розкладання, гнилі, поту, перегару та інші. Неприємні запахи не тільки погіршують настрій. Вони можуть викликати відразу до їжі, змінити температуру та стан тіла, аж до появи нудоти і блювоти.

Певні аромати можуть впливати навіть на успіх торгівлі. Дослідження в цій області показали, що за допомогою запахів можна регулювати купівельний попит. Зокрема виявлено, що коли в приміщенні магазину штучно синтезувати запах свіжоспеченого хліба, то покупці охочіше розлучаються зі своїми грошима. Цікаво, що вибір запаху багато в чому визначається національними особливостями покупця. Так, наприклад, японці віддають перевагу запахові жасмину, американці — грейпфрукта, а жителі туманного Альбіону із задоволенням роблять покупки, вдихаючи аромат, що нагадує запах породіль.

Розумова активність і працездатність теж багато в чому залежать від навколишніх запахів. Ще в позаминулому столітті знаменитий англійський поет Дж. Байрон зазначав, що завжди відчував прилив натхнення, якщо обкурює себе запахом трюфелів. Авіценна писав про рожеву олію як про таку, що підвищує можливості розуму і збільшує швидкість мислення. Фізіолог Д. Шатенштейн 1939 року науково обґрунтував і довів в експерименті, що деякі нюхові подразники впливають на багато функцій і насамперед на працездатність.

Бізнес теж цікавився впливом запахів, відкривши, що у працівників на тлі певних ароматів підвищується продуктивність праці. Є приклади деяких компаній в Японії, що успішно застосовують цей метод. Вони впускають певні аромати в систему кондиціонування в будівлях так, щоб кожен на своєму місці міг відчути той чи інший запах. Одна будівельна корпорація використовує навіть комп’ютерну систему для розподілу запахів за всіма своїми будівлям. Таке ароматизоване повітря підвищує працездатність працюючих, зайнятих зазвичай рутинною роботою.

Японська фірма «Суміцу» з цією метою організувала спеціальні кімнати відпочинку, якщо люди відчувають необхідність в енергетичному підживленні. Директорам великих підприємств радили розпорошувати «ароматичні активатори» перед тим, як скликати співробітників на важливі наради. Фірмою «Суміцу» розроблено понад 20 варіантів фітокомпозицій — ароматів квітів і рослин — для поліпшення якості роботи програмістів і друкарок. Кількість помилок у програмістів зменшувалася за умови вдихання працівниками запаху жасмину — на 3 %, лаванди — на 20 %,.лимона — на 54 %.

Експериментально встановлено, що вдихання запаху лимона, евкаліпта, мускусу знімає відчуття втоми, збуджує нервову систему, сприяє розумовій праці, підвищує працездатність. Розмарин сприяє процесу пізнання, стимулює пам’ять. Троянда викликає підвищену здатність до зосередження й швидкого виконання завдань. Клінічні та лабораторні дослідження показали, що певні запахи викликають розслаблення і зменшують стрес. Близько 18 років проводилися вивчення пацієнтів різного віку. їм давали нюхати повний запах (зазвичай абрикос) у розслабленому стані.

Метод полягав у тому, що пацієнтам давали цей запах з одночасним розслабленням регулярно, тож незабаром тільки лише при «диханні знайомого запаху пацієнт одразу ж відчував розслаблення, навіть без попереднього налаштування. Експериментально встановлено, що апельсин, лаванда, троянда, розмарин, сандал чудово позбавляють стресу

Фотогалерея обкладинок книги

Роберта Шеклі «Запах думки»

$D:\відео 2014\63a98606d6d0.jpg$ $D:\відео 2014\32007.jpg$ $D:\відео 2014\122459.jpg$

$D:\відео 2014\28137.jpg$ $D:\відео 2014\216297.jpg$

$D:\відео 2014\58550.jpg$

$D:\відео 2014\67025.jpg$

$D:\відео 2014\1239277079_1234538358_shekli.jpg$ 3

$D:\відео 2014\ab88a820440a666631a107c6e05.jpg$

«ЛЮДИНА З ХАРАКТЕРОМ —

ЦЕ ОЗНАЧАЄ: ВОНА ЩОСЬ

ПЕРЕЖИЛА І ЗАГАРТОВАНА

ПЕРЕЖИВАННЯМИ, В НІЙ Є ДЕЩО СИЛЬНЕ,

НА ЩО МОЖНА ПОКЛАСТИСЯ»

(Е. ТЕЛЬМАН)

$E:\рамки різні малюнки\9a9336ad2c04.gif$ 2.Робочі

матеріали

Спостереження над текстом художнього твору

Уривки	Коментар
Хіба ж я раз у раз не клопочуся в уряді іро нові кораблі? — Поштмейстер невесело розсміявся.— Схоже, вони вважають, що доставляти пошту можна на будь-якому кориті	Називання космічного корабля «коритом» створює комічно-сатиричний ефект

Як вам сказати,— іронічно відповів Кліпі.— Якщо не рахувати труби, прилади та комунікації, то можна вважати, що все гаразд, за винятком ізоляції та охолодження. Справді, ганьба,— сказав поштмейстер, раптом сповнений співчуттям.— Уявляю, як тобі там. Кліві перемкнув на максимум регулятор охолодження, витер піт, який заливав очі, й подумав: поштмейстерові лише здається, що він уявляє, як почуваються його підлеглі	Продовжується іронія героя оповідання (як і самого автора, мабуть) щодо того, як начальство виконує свої обов’язки і як розуміє умови, в яких іноді доводиться перебувати й працювати його підлеглим
Він дістав Аварійний довідник і переглянув матеріали про скупчення Сергон. У цій зоряній групі не було колоній, а решту подробиць пропонувалося шукати на мапі кисневих світів. Що там було, окрім кисню, ніхто не знав. Кліві сподівався це з’ясувати, якщо тільки його корабель до того часу не розсиплеться. — Сідаю на З-М-22,— прокричав він через тріск розрядів	Герой іронізує над довідниками, інструкціями, у яких часто при екстремальній ситуації не знайдеш потрібної інформації — цим дуже грішать і земляни
Так і мало бути. Хіба завдяки своєму розуму й умінню пристосуватися людина не була завжди і скрізь царем природи? Те саме й тут. Кліві тріумфально перестрибнув через вузенький струмок у трьох милях від нього, підпалив групу кущів, розгорівся, викинув струмінь полум’я...	Кліві розгадав таємницю зеленої планети і її мешканців, був гордий і щасливий з того, що силою своєї думки, уяви він може володіти ситуацією, порятуватися від хижих звірів і відчути себе царем природи
Тут він відчув на собі першу краплю води. Він ще горів, але одна крапля перетворилася на п’ять, потім на п’ятнадцять, потім на п’ятсот. Його прибило водою, а його пожива — трава й кущі — незабаром наскрізь промокли. Він почав гаснути. Це нечесно. За правилами він повинен був виграти. Він боровся з цією планетою за її правилами і переміг... лише для того, щоб сліпа стихія усе зруйнувала.	Інколи в плани людей втручається сліпа стихія і руйнує їх. Це дуже прикро. Герой розчаровується, що не зміг передбачити такої ситуації

Що таке справжні негаразди, Лерой Кліві зрозумів, коли спрямував свій поштоліт-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення Сер- гон. Раніше йому доводилося мати справу лише зі звичайними проблемами міжзоряного поштового перевізника: старий корабель, поїдені іржею труби, невивірені астронавіга- ційні прилади. Але цього разу, знімаючи параметри курсу, він зауважив, що в кораблі стає надто спекотно

Автор описує фантастичну картину освоєння людиною космічного простору. Як не дивно, але в міжзоряної поштової служби (як, напевно, і в інших), цілком «земні» проблеми — старе обладнання, недосконалі прилади вимірювання і т. ін.

Схема-тлумачення:

Наукова фантастика

↓

досліджуються прогнозуються

↓

наслідки

↓

наукової думки

↓

для життя людини

Словесне пояснення: наукова фантастика – це література, в якій досліджуються, прогнозуються наслідки наукової думки для життя людини

«Коло думок»

Назвіть повне ім’я героя, з яким ми сьогодні познайомилися.
Чи подобається вам твір Роберта Шеклі?
Доведіть, що думки мають свій запах?
Чи хотіли б ви бути схожими на Лероя Кліві? Чим саме?
Чи хотіли б ви мати такого друга, як Кліві? Чому?
Як ви розумієте слова Ромена Роллана:«НАЙПЕРШИЙ ОБОВ'ЯЗОК ЛЮДИНИ — НЕ БУТИ ЛЕГКОДУХОЮ»

Згадаймо текст…

( Експрес-тестування)

1.Зореліт летів крізь колонізоване скупчення:

а) Верон;

б) Галун;

в) Сергон;

г) Альфа.

2.Зореліт здійснив вимушену посадку, тому що не працювала:

а) система охолодження та ізоляції;

б) система опалення;

в) система навігації та міжзоряного зв’язку;

г) система постачання пального.

3.Приземлившись, корабель:

а) залишився неушкодженим, але без зв’язку;

б) перегрівся й вибухнув;

в) розвалився на частини;

г) не мав пального для подальшого польоту.

На незнайомій планеті тварини, які населяли планету, були:

а) такими ж, як на Землі;

б) без очей і без вух;

в) усі синього кольору;

г) ручними й лагідними.

Кліві підібрав біля корабля:

а) контейнер із провізією;

б) поштову сумку;

в) аварійний довідник;

г) рушницю.

6. Головному герою довелось захищатися:

а) від роботів цієї планети;

б) від рослин, які пожирали все живе;

в) від людей — мешканців цієї планети;

г) від хижих звірів.

7. У чому виявляється відповідальність Кліві, відданість професії?

а) Йому вдалося зберегти сумку з поштою;

б) він зібрав усі залишки зорельота;

в) він намагався налагодити зв’язок, щоб попередити про небезпеку;

г) герой про всякий випадок у першу чергу заховав пошту в надійному місці.

8.Лерой провів на планеті З-М-22:

а) один день;

б) три дні;

в) тиждень;

г) місяць.

Головний герой уникав небезпеки:

а) сховавшись у кущах;

б) сховавшись у печері;

в) уявляючи себе різними об’єктами, страшними для нападників;

г) пірнувши в озеро.

Опинившись у безвихідній ситуації (у кільці хижих звірів), Кліві уявив себе:

а)вогнем;

б) водою;

в) снігом;

г) піском.

Стихія, яка загасила вогонь уяви героя,— це був:

а) природний дощ на планеті, де перебував герой;

б) сезонний ураган;

в) пожежогасильна установка зорельота;

г) запах думки хижаків.

Передача думок на відстані, читання чужих думок називається:

а) депортацією;

б) антипатією;

в) телепатією;

г) телепортацією.

Бліц диктант („+”- „-”): ”Перевір себе!”

1.Зорельот летів крізь колонізоване скупчення Сергон.

2.Зореліт здійснив вимушену посадку, тому що не працювала система отоплення на кораблі.

3.Приземлившись, корабель вибухнув.

4.Тварини, які населяли планету, були такими ж, як на Землі.

5.Кліві підібрав біля уламків корабля контейнер з провізією.

6. Головному герою довелось захищатися від хижих звірів.

7.Кліві не вдалося зберегти сумку з поштою.

8.Лерой провів на планеті З-М-23 три дні.

9.Головний герой переховувався від небезпеки в печері.

10.Востаннє на планеті Кліві уявив у себе в руках смолоскип, яким він спричинив небачену досі тут пожежу.

11.Побачивши в ілюмінатор ракети спустошену планету, головний герой дуже шкодував.

Прийом «Незакінчене речення»:

«Для мене сьогодні важливим було...»,

«Сьогодні я навчився...»,

«Мені хотілося в майбутньому навчитись...»

Завдання: створити асоціативне гроно.

З перелічених якостей людей потрібно виділити ті, що були притаманні Кліві.

Мужність,щедрість, винахідливість,тактовність, витримка, почуття відповідальності, ввічливість, чуйність, доброта,цілеспрямованість, хитрість, дисциплінованість.

Середній рівень: Дати усну відповідь на питання: Чому ми прагнемо ідеалу?

Достатній рівень: Написати твір-прогнозування: «Яким став Конрад?»

Високий рівень: Дослідницька робота: Роль кольорової гами у творі.

Скільки кольорів та їх відтінків використала поетеса? З якою метою?

Інтерактивний прийом «Ґронування»

(робота в групах)

▼ І група. Із названих якостей людей виділіть ті, що були притамані Кліві: мудрість, мужність, щедрість, винахідливість, тактовність, витримка, відповідальність, ввічливість, чуйність, доброта, цілеспрямованість, хитрість, дисциплінованість, жорстокість, боягузливість, почуття гумору, пунктуальність.

▼ II група. Доберіть цитати, які найкраще характеризують Кліві, виразно їх прочитайте й прокоментуйте. ( Покидаючи зореліт, не забуває про сумку з поштою, яку не кидає навіть тоді, коли знаходиться в небезпечних ситуаціях. Намагається опанувати свої думки і не панікувати. Старається зрозуміти закон виживання на незнайомій планеті.)

▼ III група. Запишіть пропущені у висловлюванні слова з довідки:

«Хіба завдяки своєму ... й умінню ... людина не була завжди

і скрізь ... ?» (Р. Шеклі). Довідка: розуму, хитрості, винахідливості; працювати, пристосуватися, викручуватися; царем ситуації, королем становища, царем природи.

Висловлювання видатних людей до теми:

Життєві негаразди лише загартовують. (А. де Сент-Екзюпері)
Занепад духу в тяжкій життєвій ситуації — це твоя поразка, загибель. (О. Твардовський)

Збери всі сили свого духу, щоб неможливе стало можливим.
Найбільша перемога — це перемога над самим собою. (О. Леонов)
Кожна наша думка буквально творить наше майбутнє.

(Луїза Хей)

$E:\1.png$ 4.Досягнення Текстове дослідження учнів

Ми прослідкували послідовно у тексті, крок за кроком, які шляхи порятунку від пантери завдяки силі своєї думки обрав Лерой Кліві.(Всі результати текстового дослідження ми занесли у схему «Сила думки»).
Яка саме думка остаточно врятувала Лероя Кліві від пантери, а отже і від смерті?

«Сила думки»

Сила думки

↓

(Лерой Кліві)

↓

сів на З-М-22

↓

не думати про пантеру

↓

думати про інше

↓

уявити себе самицею пантери

↓

уявити себе кущем

↓

уявити себе трупом

↓

уявити себе смолоскипом

Презентація творчої роботи

( ілюстрація пантери):

Один з учнів отримав випереджальне творче завдання: після знайомства із змістом оповідання Р.Шеклі «Запах думки» намалювати пантеру такою, якою він її уявляє. Слово автору ілюстрації...

«На ілюстрації я зобразила пантеру такою, якою вона описана в оповіданні: жовто-бурого кольору, без вух, без очей. Стоїть на пагорбі, поряд висока трава. В тексті пантера зображена злою,жорстокою, хоче загризти Кліві, тому в неї вишкірені зуби.

Гнатюк Ольга

«Паралелі» світової літератури

Робота з ілюстрацією до книги Р.Кіплінга «Мауглі»:

А ця ілюстрація знайома? Хто зображений?

Дійсно, це ілюстрація до казкової повісті англійського письменника XIX століття Р. Кіплінга «Мауглі». Одним із персонажів цього твору є пантера Багіра. Але ця пантера навпаки захищала головного героя, хлопчика на ім'я Мауглі, від усіх небезпек. Вона була дуже доброю по відношенню до Мауглі, бо любила його.

В оповіданні Р.Шеклі «Запах думки» саме смолоскип, тобто вогонь, врятував Кліві життя, так само і в повісті Р. Кіплінга «Мауглі» герой рятує собі життя з допомогою Червоної квітки, тобто вогню. Як бачимо, світова література багата на паралелі.

Враження від твору

«Кожна наша думка буквально творить наше майбутнє…»

Читаючи оповідання Роберта Шеклі «Запах думки», не можеш не погодитися цим твердженням. Його герой Кліві зусиллями думки та за до помогою своєї спостережливості розгадав таємницю незнайомої планети і став діяти за її правилами, врятувавши таким чином собі життя. Щоразу, потрапляючи в надзвичайну ситуацію, коли, здавалося б, виходу ніякого немає, Кліві зосереджується, включав творчу уяву і — перемагає! Якщо взяти реальну, не фантастичну ситуацію, то дуже часто вона вимагає від людини сили духу, витримки, уміння не впадати у відчай, певних знань, сміливості. Тож оповідання Роберта Шеклі змушує читачів ще раз замислитися над якостями свого характеру та вміннями, над тим, яке майбутнє чекає наступні покоління.

Головна думка оповідання « Запах думки»

Утвердження сили людської думки, здатної знайти вихід із будь-якої ситуації.
Уславлення сили духу, творчої уяви, кмітливості людини, що здатна здолати всі перешкоди на своєму шляху.
Ніколи не можна втрачати самовладання, слід боротися за своє життя та здоров’я.
Людські можливості багато в чому безмежні і формуються пе¬реважно на рівні думки, самосвідомості.

«Рецепт успіху»

Ніколи не впадайте у відчай.
Не втрачайте бажання жити.
Повірте у свої сили, можливості, здібності.
Найдорожче, що є в людини,— це життя, бережіть його, як і життя інших людей.
Робіть те, що любите, і любіть те, що робите добре, корисно, красиво.

Сучасна література.

Зростання і взаємини зі світом.

$D:\відео 2014\cover_242028.jpg$

$E:\рамки різні малюнки\2013_10_29\book-on-a-trip-150x150.jpg$ Уміння читати і мислити – тісно взаємопов'язані.

К.Нестлінгер

$D:\шрифти\осінь2.png$ 1.Портрет

Сенкани:

Конрад

Чудовий, дивний

Цікавиться, навчається, намагається

Він палав бажанням переучуватись

Дитина

Конрад

Ідеальний, слухняний, ввічливий

Відмінно вчиться

Навчає бути культурними та вихованими

«казковий герой»

«Психологічний портрет» Конрада

Гречний, вихований, слухняний, ласкавий, чемний, емоційний, розумний, чітко виконує всі правила, ідеальний, дотримується здорового способу життя, має почуття провини,доброзичливий.

«Цитатна характеристика Конрада»:

-« І тепер пані Бартолотті була страшенно злякана. Вона бачила золоті зірки, за ними — синювато-золотаву імлу, за імлою — нижню частину бляшанки, а в бляшанці — верхню частину зморщеного карлика. Бачила його зморщену, як сушене яблуко, голову, зморщені руки, зморщену шию і зморщені груди. Потім побачила й зморщений живіт, бо карлик, що, мабуть, сидів у бляшанці, тепер підвівся на ноги…»

-« Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Він був голенький.»

-« Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина»

- « Йому, сказав він, завжди тяжко від того, що заборонене. Це в нього закладено»

- «…виявився дуже спритним. Він перший дострибав у мішку до дверей спальні, єдиний доніс у ложці яйце до кухняних дверей і єдиний не розхлюпав ані краплі води з повної склянки, поки доніс її до дверей ванної»

Портрет «ідеальної дитини»

«…Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Це портрет «ідеальної дитини…»

$D:\3.png$ Идеал - это путеводная звезда.

Без нее нет твердого направления, а нет направления - нет жизни.

Л. Толстой

Существенная часть нашего совершенства состоит в том,

чтобы замечать наши несовершенства.

Ф. Ламотт-Левайе

Реклама

Шановні читачі! Я сподіваюся, ви всі бажаєте дізнатися більше про життя незвичайного хлопчика Конрада, якого приніс поштар у здоровенній бляшанці та потоваришувати з ним. Ви переконаєтесь у тому, штучно створений хлопчик зазнає неймовірних пригод, перш ніж пристосовується до дійсності. Ви дізнаєтеся, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам…Тож прочитайте твір Крістіне Нестлінгер» Конрад, або дитина з бляшанки»та продовжуйте вірити в ідеальну казку!

2.Колектор

Таємниця успіху

$D:\відео 2014\10551_1.jpg$ Крістіне Нестлінгер

Твори австрійської письменниці Крістіне Нестлінґер, перекладені 38 мовами, зокрема й українською. В Україні володарку найпрестижніших у світі премій у галузі дитячої літератури імені Ганса Крістіана Андерсена та Астрід Ліндґрен знають за такими книжками: «Конрад, або Дитина з бляшанки», «Летіть, хрущі», «Пес іде в світ», «Начхати нам на огіркового короля», «Гном у голові», «Мене називають Мурахоїдом», «Маргаритко, моя квітко!».

Не одне покоління дітей і підлітків зачитувалися книжками
Нестлінґер, тож постає питання: у чому полягає таємниця успіху
письменниці та актуальності її творів для сучасних читачів, адже
перші її книжки вийшли понад сорок років тому?

Мабуть, найперша причина любові читачів — це чудове почуття гумору авторки. Багатьох у дитинстві тішили пригоди Конрада — дивовижної дитини збляшанки. Чому ж напівказковий сюжет видається читачам різного віку таким смішним? Письменниця гіперболізує ідею чемної, такої любої батькам дитини аж
до гротеску. Вона показує, що такий нібито бажаний для бать-
ків «скарб» може бути хіба що результатом технічного винаходу.
Сама письменниця пригадує, що була «неорганізованою і буйною
дитиною», викидала книги для зразкових дівчаток і вигадувала
свої власні історії про Конрада або про Х’юго — дитину, яка не хо-
тіла ставати дорослою.

Кристин Нестлінґер

Кристин Нестлінґер
Christine Nöstlinger
$D:\відео 2014\cover_242028.jpg$
Дата народження	13 жовтня 1936 (78 років)
Місце народження	Відень
Національність	австрійка
Громадянство	Австрія
Мова творів	німецька
Рід діяльності	письменниця
Напрямок	дитяча література

Кристи́на Не́стлінґер (13 жовтня 1936 року, Відень, Австрія) — австрійська дитяча письменниця. Автор більше сотні книг для дітей та підлітків, лауреат багатьох премій. Книжки Нестлінгер перекладені на 38 мов, у тому числі й на українську. Закінчила середню школу з гуманітарним ухилом, потім вчилася у Віденській Академії мистецтв. У молодості Кристина Нестлінгер не думала про письменницьку кар'єру, вона займалася графікою та ілюструвала книжки для дорослих. Потім графіку довелося відкласти: треба було дбати про маленьких дочок Крістіану і Барбару.Кристина стала малювати для них серію картинок про Фредеріку, неслухняну дівчину з червоними, як сік малини, волоссям і вигадувати про неї забавні історії. Коли доньки підросли, на кухні поставили друкарську машинку: Кристина хотіла записати все, що вона вигадує. Так в 1970 році виникла книга «Рудоволоса Фредеріка». Нестлінгер принесла її у видавництво разом з ілюстраціями. Книгу відразу опублікували, але оформляв її інший художник, видавцям не сподобалися картинки. За «Фредеріку» письменниця отримала приз Фрідріха Бедекера. Після другої книги Нестлінгер вирішила всерйоз зайнятися літературою. Дочки ходили до школи, а вона писала, намагаючись проводити за роботою не менше десяти годин на день. Діапазон її творчості надзвичайно широкий: вірші, оповідання для найменших, пародії на комікси, детективи, фантастичні повісті, літературні казки. Герої книг Кристини Нестлінгер — звичайні сучасні діти. Вони живуть не в ізольованому літературному світі, а по сусідству з нами, і, якщо постаратися, їх напевно можна зустріти. У персонажах Нестлінгер читачі впізнають самих себе: недосконалих, які помиляються, шукають виходу, що живуть нормальним життям з радощами і негараздами. Її герої часто бувають товстими, противними, нахабними і боязкими. Діти можуть жахливо розлютитися, почати грубити і хуліганити. Але це тому, що «життя стає все поганішим», як каже Софі, героїня книги «Мене називають мурахоїдом». Письменниця вважає, що у непослуху дітей найбільше винні дорослі. Вона розповідає не лише про дітей, а й про їх нервових матерів, безпорадних вчителів і про їхніх батьків, які завжди зайняті роботою. Найбільше їй не до душі дорослі, які забули своє дитинство, домашні тирани. Нестлінгер згадує, що була «неорганізованою і буйною дитиною», викидала книги для зразкових дівчаток і вигадувала свої власні історії про Конрада, дитину з консервної банки, або про Хюго — дитину, яка ніяк не хотла ставати дорослою. Вона — лауреат більш ніж 30 літературних премій, серед них — Медаль Ганса Крістіана Андерсена. У 2003 році Нестлінгер стала першим лауреатом премії пам'яті Астрід Ліндгрен. Тож і доросла Нестлінґер залюбки ставить ідею чемності з ніг на голову: Конрад знає, що варто, можна і потрібно робити хлопчикові його віку, а його новоспечена мамуся пані Бартолотті — палить і лається, мов швець, усіляко розніжує його та, схоже, не має жодного уявлення про педагогіку. Проте при всіх її дивацтвах і кумедних рисах вона справді може дати і дає те, що потрібно кожній дитині,— щиру любов. Вона нізащо не віддала б хлопця другові аптекарю Егонові, який вважає себе придатнішим для батьківства, а тим паче — розробникам, які за певний час виявили, що помилково надіслали пані Бартолотті дитину в бляшанці, та захотіли забрати «товар» назад. Єдиний порятунок для Конрада — стати неслухняним, нечемним хлопчиськом, навчитися лаятись, битись і робити всілякі капості, у чому сусідська дівчинка Кіті для нього — неперевершена вчителька. Звичайно, авторка не прагне, щоб її читачі ставали забіяками й хуліганами, але хоче, щоб вони вміли постояти за себе. Щоправда, вона й підкреслює, як важко Конрадові бути не собою, іти проти своєї «природи», чи то технічних характеристик: це вимагає від нього неабияких фізичних зусиль. У списку вигаданих Нестлінґер персонажів — гном у голові. Психологи стверджують, що самотні діти, яким приділяють мало уваги, часто вифантазовують собі уявних друзів, переконуючи в їх існуванні батьків та інших дорослих. Згадаймо хоча б ліндґренівських Малюка і Карлсона — адже ніхто з домашніх не захотів повірити хлопчикові, аж поки не побачив його друга, що живе на даху, на власні очі. Не дивно, що й тато малої Анни з повісті «Гном у голові» абсолютно не бажає вірити, що в її голові, залізши до вуха, оселився не більший від Анніного нігтика на мізинці гном, який читає думки дівчинки, говорить із нею і дає усілякі поради, а також любить досхочу поспати. Щоправда, Анна не раз зловживає цим, приписуючи новому знайомцеві свої непродумані рішення, і навіть свариться зі своїм шкільним другом Петером, однак вони знову легко знаходять спільну мову, з’ясувавши, що Петер має... власного гнома в голові! Авторка розповідає про міцну дитячу дружбу і дуже цікаво — про дитячі ревнощі й зародження першого кохання. Вона симпатизує і своїм маленьким героям, і фантастичним істоткам, таким, як гном. Однак уже в цій книжці для молодших школярів Нестлінґер торкається і проблем неповних сімей і розлучених батьків та самопочуття «дитини-валізи» Анни в такій ситуації. Неспроста дівчинка тягнеться до сім’ї Петера, де крім нього іще двоє дітей і панують згода та родинний затишок. Ще одна фантастична істотка — Огірковий король Кумі - Орі — $D:\відео 2014\10551.jpg$ з’являється одного дня у сім’ї Вольфганга Гоґельмана, який живе з татом, мамою, дідусем, сестрою Мартіною та братом Нікі. Огірковому королю-вигнанцю, який остогид власним підданим, на диво швидко вдається внести безлад і сварки в родину Вольфганга, однак невдовзі стає зрозумілим, що він є чимось на кшталт лакмусового папірця, який виказує тріщини у родинних стосунках. Вольфганг і Мартіна розуміють, що потрібно якомога швидше позбутися непроханого гостя, який підло шпигує за мамою і дітьми та доносить авторитарному батькові. Їм вдається і врятувати куміорців, на яких підступний король натравив тата, і позбутися Огіркового короля, а це вже, погодьтеся, неабияке досягнення. Крістіне Нестлінґер пише цікаво не лише для молодших дітей, а й для підлітків. Вона відчуває і розуміє їхні проблеми, страхи та комплекси і, допомагаючи долати їх власним героям, допомагає тим самим і читачам. У цьому ще одна важлива причина її письменницького успіху. Кому з підлітків, які ростуть і змінюються, не здавалося негарним власне тіло — кому не завдавали клопоту клаповухість чи вайлуватість, окуляри, вугри та веснянки, неслухняне волосся, прагнення і нестача друзів, сумніви, чи тебе люблять. Героїня повісті «Мене називають мурахоїдом», Тезі, натомість потерпає через свій надто великий ніс. Вона так зациклюється на своїй проблемі, що їй видається, наче всі навколо тільки те й роблять, що говорять про неї та її ніс, тому стає страшенно замкнутою і самотньою. Можна уявити страждання дівчинки-підлітка, яка вважає себе мало не чудовиськом, а надто в товаристві своєї вродливої сестри. Навіть другові за листуванням Тезі відправляє сестриччині фото, а не свої. Однак розвиток сюжету показує, що хоч зовнішність і важлива, а проте — не найважливіша, а в налагодженні стосунків передусім мають значення особистісні риси: відвага, сила волі, працьовитість, товариськість, справедливість, уміння пробачати. А нововіднайдена бабуся навчає дівчинку, що треба вміти перетворювати свої недоліки й мінуси на плюси. Тепер уже Тезі пишається, що має такий ніс, як у бабусі. А відчуття впевненості у собі та внутрішня гармонія зроблять гарним будь-кого. І, мабуть, зовсім не слід бути глянцевою красунею, аби в тебе закохався клаповухий хлопчисько, підсумовує авторка. Тож повість «Мене називають мурахоїдом» можна сміливо віднести до жанру книготерапії: впізнаючи в книжці свої проблеми, читачі разом із героями вчаться їх долати. Улюбленицею читачів стала і Маргарита з повісті «Маргаритко, моя квітко!». Уперше українською цю книжку видала вісім років тому львівська «Піраміда», а потім перевидало видавництво «Урбіно». У Маргарити проблем уже значно більше, аніж зайва вага, яка, утім, теж набридає. Дівчина опиняється у вирі домашньої війни. Мама-домогосподарка не хоче, аби куховарство надалі залишалося єдиним сенсом її життя, тож намагається знайти роботу, аби потім мати змогу навчатися. Тато, який звик до домашньої «няні», категорично проти, мотивуючи тим, що грошей вистачає, і не розуміє, що дружина прагне особистісного розвитку. Здавалось би, дрібниця збільшується до розміру катастрофи. Мама йде з двома доньками жити до подруги, тато з сином Гансиком залишається. Розпещений Гансик «заїдає» стрес, розростаючись до мегарозмірів та вигадуючи помсту невірним чоловікам і жінкам. Маргарита цілковито підтримує маму, адже розуміє, що та після школи не могла вчитися, присвятивши себе сім’ї та вихованню дітей. Від мами вона вчиться бути собою, і прикрий сімейний досвід також дає їй змогу розібратися у власних почуттях, зро:іу міти, хто з двох симпатичних юнаків насправді її любить, а хто і маніпулює, тішачи власне самолюбство. Самостійність, духовне зростання і фізичне вдосконалгчі’ ня — три кити, на яких тримається розвиток нестлінґерівських персонажів-підлітків. Вони шукають себе - отже, авторка не за суджує Гінцеля, який не хоче марнувати часу на нецікаву йому освіту, а натомість пробує себе в мистецтві. Цей персонаж зростав упродовж тексту — від трохи занехаяного і легковажного хлопчиська на початку до сердечного юнака наприкінці, який уміє визнавати свої помилки і шукати порозуміння.

«Дитина за обміном» - глибоко психологічна повість. У родину Міттермаєрів потрапляє на літні канікули складний підліток, хоча мав би прибути його брат, аби допомогти тринадцятилітному Евальдові попрактикуватися у розмовній англійській. Евальд не бажав жодного «товариша на літо», але саме він і його сестра можуть порозумітися з «важким» гостем і допомогти в цьому власним батькам, які й не сподівалися, що їхня добра ініціатива обернеться купою клопоту із мовчазним, неохайним, відлюдькуватим і злим на увесь світ Джаспером. Поступово усім членам родини вдається потоваришувати з хлопцем, дізнавшись, чому він став саме таким. Інша важка дитина — Ільза Янда, яка постійно конфліктує з батьками і врешті утікає з дому. Сестра, що дуже любить її, допомагає у пошуку. Як справжні детективи, вона зі шкільними друзями розмотують клубок, що виведе на слід зниклої.

В обох повістях про «нестерпних» підлітків письменниця не засуджує їх, а намагається зрозуміти. Вона показує, що в їхніх проблемах і поведінці винні також дорослі, авторитарні батьки, що осуджують постійно своїх дітей, навіть б’ють. Вони не намагаються поговорити з підлітками як уже з дорослими, з особистостями, а спілкуються як із дітьми. Відповідно таке ставлення породжує опір, бунт, зневагу та навіть утечу.

«Само собою і взагалі» — повість про розпад сім’ї та пов’язані з ним переживання трьох дітей: Карлі, Ані та Шустрика. Повість має дуже цікаву структуру, бо розповідь ведеться почергово від імені кожного з братів і сестри. Кожен із них сприймає розлучення батьків по - різному, кожен по- іншому адаптується до нової ситуації, коли мама і тато знаходять собі нові «половинки». Безумовно, розлучення батьків — травмуючий для дітей досвід, увесь їхній дотеперішній світ валиться, як картковий будиночок. Але Авторка показує, що, незважаючи на те разом батьки живуть чи нмрізно, у потрібний момент вони завжди горою стануть за своїх дітей, розрадять і допоможуть, бо ж хоч розлучитися з чоловіком чи дружиною можна, але з дітьми - ніколи.

Перу Крістіне Нестлінґер належать понад 100 книг як для дітей, так і для дорослих. Утім, треба визнати, що в цьому випадку поділ на дитячу й дорослу літературу досить умовний: твори письменниці однаково цікаві читачам будь-якого віку. Тим більше що вона довгий час вела свою власну передачу на австрійському радіо, яка так полюбилася тисячам слухачів.

Крістіне Нестлінґер уникає гучної слави та всіляко протестує проти намагань журналістів показати її «громадським діячем». «Я не виховую, я розважаю,— хитро посміхається Нестлінґер.— Боюся, перебудова світу не входить у мої плани... Мені здається, дитячі книжки потрібно оцінювати перш за все за їхньою літературною вартістю і тільки потім за їхньою виховною спрямованістю. Книги для дітей повинні бути дотепними й захопливими». За творами Крістіне Нестлінґер упродовж 1976-2004 років створено 11 фільмів.

Паломнический центр Осанна Австрія. Відень.Фотогалерея

Города Австрии: Вена и Зальцбург

Вена - Light

город Вена

Венская Академия Искусств: интервью с Констанце Рум - Наташа Фукс - Euroblogs - Euromag.ru

Путешествия вокруг света "Киев стал самым грязным городом Европы". Новости и обзоры на сайте "Новости мира"

Закордон очима донеччан: Відень (ФОТОРЕПОРТАЖ) ngo.donetsk.ua

$I:\i_007.png$ У світі фантазій художників

$I:\i_003.png$ $I:\i_005.png$

$I:\i_006.png$ $I:\i_004.png$

$I:\i_002.png$

$I:\i_010.png$

$I:\i_009.png$

$I:\i_008.png$

$I:\i_001.png$

Тлумачний словник

Повість – епічний прозовий твір, що характеризується однолінійним сюжетом і в якому змальовано картину життя ряду персонажів упродовж певного часу.

Характерні ознаки повісті – казки:

Однолінійний розгорнутий сюжет;
Переважно, один головний герой, навколо якого групуються другорядні персонажі;
Зображення тривалого періоду життя головного героя;
Наявність описів;
Використання художніх засобів, властивих прозовим творам.

Казка — один із основних жанрів народної творчості, , розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події.

Ідейно-тематичний аналіз повісті:

Тема – пригоди штучно створеного хлопчика в реальному світі.

Ідея – слухняним бути потрібно вміру, що "закладати" вчительці однокласників - ще не значить бути чесним і сумлінним, а значить не мати в майбутньому друзів в класі, що якщо дуже хочеться морозива, то чому б його не з'їсти…

Проблематика твору:

Батьки і діти
Добро і зло

Ідеал - досконале втілення чого-небудь, довершений взірець.

Ідеальний - досконалий, взірцевий, бездоганний.

$E:\рамки різні малюнки\i1083rp.gif$ «Це цікаво!»

Про «ідеальну дитину» пише у своїй повісті «Блакитна дитина» український письменник Анатолій Дімаров. Але там бабуся представляє онукові - бешкетникові його тата (свого сина), коли він був дитиною, як слухняне янголятко.

Літературними «побратимами» Конрада, яким він став, щоб його не впізнали представники фірми, можна назвати Яву та Павлушу з повісті українського письменника Всеволода Нестайка, Федька-халамидника з однойменного твору Володимира Винниченка, Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна з твору Марка Твена, Пеппі Довгупанчоху з твору

А. Ліндґрен та ін.

Презентація книжок

Крістіне Нестлінґер

Ми всі родом з дитинства

$D:\відео 2014\cover_242028.jpg$ А.де Сент-Екзюпері

3.Робочі матеріали

Характеристика персонажів твору:

Пані Берті Бартолотті:

Після чого пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази?

Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя».

Які дні були в пані Бартолотті?

Бо в неї були молоді й старі дні. Сьогодні їй випав молодий день, вона була задоволена своїм обличчям.

Скільки їй було років ?

Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку.

Чим займалася пані Бартолотті ?

Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими.

Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі!

Якого коника вона мала?

Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції.

6. Що любила пані Бартолотті ще дужче, ніж кукурудзяні палички?

Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.

Чому на пані Бартолотті люди зацікавлено позирали?

Проте пані Бартолотті вже звикла, що люди позирають на неї зацікавлено. Вона майже завжди надягала на себе щось таке, що людям здавалося дивним. Воно не пасувало або до пори року, або до обставин. Наприклад, пані Бартолотті могла піти грати в теніс у чорних штанях, а в оперу — в джинсах. До молочної крамниці вона ходила в довгій шовковій сукні, а в кіно — в альпіністських штанях.

За що їй було дуже шкода себе?

Їй було дуже шкода себе, бо прибирання вона вважала за найгіршу в світі роботу.

За що пані Бартолотті мешканці будинку вважали химерною особою?

Пані Бартолотті взагалі мало розмовляла з мешканцями будинку, бо вони не дуже хотіли розмовляти з нею. Мешканці будинку вважали пані Бартолотті химерною особою. Через її чудернацький одяг. І через те, що вона надто яскраво малювала обличчя. І через те, що часто розмовляла на сходах сама з собою.

Літературна гра « Перевір знання тексту»

Як пані Бартолотті любила себе називати? (Дитино моя)
Скільки років було пану Егону? (55 років)
В які два дні приятелювали пані Бартолотті і пан Егон? ( у вівторок і суботу)
Як звали дівчинку, сусідку пані Бартолотті? ( Кіті)

Літературна гра: «Вірю –не вірю»

- Рузіка дуже подобалась пану Егону, він вважав її чемною дівчинкою.

+ Берта вважала її нормальною дитиною.

- Конрад подарував Кіті на день народження книжку.

- Пані Бертолотті радила Конраду не звертати уваги,якщо його буде дражнити Фабіан.

+ Гіті і Міжі ставились до Конрада приязно.

+ Антонові Конрад не подобався тому, що дуже подобався Кіті.

- Пан Егон був у захваті,коли бачив що їсть Конрад на вечерю.

- Конраду було байдуже, коли сварилися батьки.

Жанр твору « Конрад, або Дитина з бляшанки»

Твір К. Нестлінгер « Конрад, або Дитина з бляшанки» - це фантастична й водночас психологічна повість. Письменниця використовує фантастичні елементи, створюючи захоплюючі пригоди для персонажів у цілком звичайному, реальному світі. Водночас вона ненав’язливо розмірковує в тексті повісті над взаєминами дітей і дорослих, заглиблюється у внутрішній світ персонажів і аналізує його.

Міні – диспут «Яким повинен бути Конрад»

Я відтепер завжди маю бути такий? — запитав Конрад.
Боронь боже! — вигукнув пан Егон.
То я відтепер завжди маю бути такий, як був раніше? — запитав Конрад.
Боронь боже! — вигукнула пані Бартолотті.

Кіті поклала руки йому на плечі і сказала:

Ох, Конраде, побачимо, який ти будеш.

Інтерактивна вправа «Займи позицію»

Ви знаєте таких дітей, що ведуть себе як Конрад?

Їх потрібно ображати

На них не потрібно звертати увагу

До них треба ставитись з розумінням

Сходинки материнства пані Бартолотті (опорна схема)

Пан Егон:

І двічі на тиждень приятелював із пані Бартолотті.
Приятелювали вони лише у вівторок і в суботу.
Пан Егон був у чорному костюмі й сірій краватці. В руці він тримав букетик фіалок.
… не така пісна зануда, як Егон. Приятелем два дні на тиждень він іще може бути, але ж не батьком!
Клієнти знали пана Егона як спокійну, привітну людину й тепер неабияк дивувалися, бо він просто кидав їм ліки і здачу на прилавок, не відповідав на привітання, не питав про їхнє здоров’я.

Ставлення аптекаря до хлопчика (опорна схема)

Самостійна робота: «Оживіть ілюстрацію» (інсценізація фрагмента твору «Життя-буття пані Бартолотті», «Іменини Кіті»)

Сюжет повісті

«Конрад, або Дитина з бляшанки».

Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і тому налагодили виробництво досконалих дітей. Конрад – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Конрад збиває з пантелику свою нову мама і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.

Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Конрад вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, авторка часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.

Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Конрадові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.

Втім, є в книзі і інший герой – антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Конрада на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.

Виходить - з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Бертіні.

Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості». В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Конрада немає в школі друзів, бо попри те, що вчителька вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять - він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» - так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.

Кросворд «Чи уважні ви?»

: розгадайте кросворд, прочитаєте ім’я головного героя твору?

Кого побачила пані Бартолотті в бляшанці? (Карлика)
Скільки у ванній пані Бартолотті плавало золотих рибинок? (Одинадцять)
Місце народження хлопчика? (Невідоме)
Чиєї пані був гордістю білий килим? (Рузіки)
Ім’я дядька пані Бартолотті? (Алоїз)
Яким був головний герой повісті? (Дивним)

Анкета письменниці Кристини Нестлінгер:

Країна: Австрія
Дата, місце народження: 13 жовтня 1936 року, Відень
Навчання: Закінчила середню школу з гуманітарним ухилом, потім вчилася у Віденській Академії мистецтв.
Творча спадщина: «Конрад, або Дитина з бляшанки», «Летіть, хрущі», «Пес іде в світ», «Начхати нам на огіркового короля», «Гном у голові», «Обзивають мене Мурахоїдом», «Маргаритко, моя квітко!» та ін..
Нагороди: Володарка найпрестижніших у світі премій у галузі дитячої літератури імені Ганса Христиана Андерсена та Астрід Лінгрен
Актуальність її творів: Чудове почуття гумору авторки;
Вона відчуває і розуміє проблеми, страхи та комплекси своїх персонажів, і, допомагаючи долати їх власним героям, допомагає тим самим і читачам.

Літературний диктант

1.Крістіна Нестлінгер стала першим лауреатом якої премії? (Астрід Лінгрен)

2. Як пані Берта отримала Конрада? (Поштою)

3. Звідки він родом? ( з фабрики)

4.Скільки років Конраду? ( 7 років)

5. У чому знаходився Конрад? (У бляшанці)

6. Що було у конверті, який Конрад передав Берті? (Метрика)

7.Чому за словами Конрада хлопчики не повинні дивитися в зеркало? (Бо стануть зарозумілі і самозакохані)

8.В який клас вирішив піти Конрад? ( У третій)

9.Як діти поставились до Конрада?( Не злюбили)

10. Як вчителька його називала? (Справжній скарб)

11.Хто допоміг Конраду змінитися? (Кіті Рузіка)

12.Чи одержав Конрад відповідь на запитання яким він повинен бути? (Ні)

Дати усну відповідь на питання: Чому ж напівказковий сюжет повісті «Конрад, або Дитина з бляшанки» видається читачам різного віку таким смішним?

Відповідь: Письменниця гіперболізує ідею чемної, такої любої батькам дитини аж до гротеску. Вона показує, що такий нібито бажаний для батьків «скарб» може бути хіба що результатом технічного винаходу. Конрад знає, що варто, можна і потрібно робити хлопчикові його віку, а його новоспечена мамуся пані Бартолотті – курить і лається, мов швець, усіляко балує його та, схоже, немає жодного уявлення про педагогіку. Проте при всіх її дивацтвах і кумедних рисах, вона справді може дати і дає те, що потрібно кожній дитині: щиру любов.

Тестування

1) Пані Бартолотті отримала в посилці:

а) дерев’яного чоловічка;

б) блискучу бляшанку;

в) маленького карлика.

2) З якою метою фірма надіслала їй хлопчика Конрада?

а) Щоб забезпечити радісним, ласкавим і здібним нащадком;

б) щоб усіх дітей у школі навчив бути ввічливими.

в) щоб врятувати країну від біди.

3) Конрад був хлопчиком:

а) ввічливим і розумним;

б) ледачим і брехливим;

в) байдужим і жадібним.

4) Чого найбільше хотів хлопчик?

а) розважатися і веселитися;

б) навчатися в школі;

в) лежати і нічого не робити.

Складання плану III умовної части твору

1. Пані Бартолотті й Кіті Рузіка придумують план порятунку Конрада.

2. Кіті разом із пані Берті несе великий килим до хімчистки.

3. Хитрий маневр.

4. Пані Берті розповідає аптекареві про те, що фірма хоче забрати дитину.

5. Конрад оселяється в батька й читає енциклопедії

6. Увечері пані Берті переодягається до невпізнання і йде до пана Егона.

7. Кіті береться перевчити Конрада на погану дитину.

8. До пані Бартолотті приходить чоловік із фірми й хоче забрати дитину з бляшанки, але та говорить, що дитина утекла, і проганяє посланця.

9. Кіті перемовляється з пані Берті через вентиляційну трубу.

10. Другий візит бригади з фірми.

11. Конрад піддається перевихованню Кіті.

12. Пані Рузіка дає шпигунці адресу пана Егона.

13. Прийом «гостей» і порятунок Конрада. План удався!

Гра «Відгадай, хто я»

Дидактична мета: вчити знаходити серед інших літературних чи народних казок подібні за сюжетом.
Після ознайомлення з казкою вчитель пропонує учням відгадати за описом чи уривком з казки іншого казкового героя, яким незвичним чином з’явився у своїх батьків. Наприклад, пропонують уривок з «Пригод Піноккіо» Карло Коллоді:
«— Сьогодні в школі я навчуся читати, завтра — писати, а післязавтра — рахувати. А потім, вивчившись, я зароблю багато грошей і на перший заробіток куплю батькові вовняну гарну куртку. Та не просто вовняну! Я знайду куртку, оздоблену золотом і сріблом, з діамантовими ґудзиками. Бідолашний батько цього таки заслужив, бо через мене лишився в самій сорочці в такий холод, аби лише я мав змогу вчитися! Не всі батьки здатні на такі жертви!»

— Як з’явився хлопчик у батька Карла?
— Яким він був хлопчиком? (Піноккіо — добрий хвалькуватий шибеник.)

Або: уривок з російської народної казки «Снігуронька».

«Жили собі дід і баба, і не було у них дітей. Настала зима, випало багато снігу, сільські дітлахи висипали на двір. Дід і каже до баби:

— Давай і собі ми виліпимо дівчинку…» (Снігуроньку)
— Якою вона була дівчинкою?

Робота в групах . Визначення ознак народної та літературної казок.

— З поданих ознак виберіть ті, що характерні для:

1-ша група — літературної казки;

2-га група — для народної казки.

Колективна робота з текстом

Чому однокласники не любили Конрада?( «проклятий вискочка», «говорить тільки правду», дуже чемний , нікого не ображає)
Як вчителька скористалася його ідеальністю?( призначила його своїм заступником)
Яку саме мету вона переслідувала?( щоб доповідав їй про все)
Чому Конрад не може змінитися?( бо його таким зробили. «Я не можу інакше!»)
Чи намагається Конрад якось змінити своє ставлення до дітей і ситуації?
Заради кого він готовий це зробити?(заради Кіті)
Яка подія прискорила його зміни в ставленні до оточуючих( лист з вимогою повернути хлопчика справжнім батькам)
Що вигадала пані Бертолотті та пан Егон , щоб у них не відібрали таку гарну дитину?( зробити його гіршим)
Хто їм в цьому допомагав? (Кіті)
В який спосіб вона це робила? (вчила лайливих слів, обмальовувати стіни, писати криві літери, намазувати кремом підлогу, колола його шпилькою, коли він робив щось не так, мама заохочували цукерками та поцілунками) )
Чому справжні батьки Конрада були шоковані, коли його побачили? ( Бо він був неідеальним, неслухняною дитиною)

Вправа «Комплімент - побажання»

Діти говорять один одному про його одну особливу рису , а потім бажають виховати в собі те, що наблизить його до ідеалу.

Наприклад: Ти - дуже спритний( розумний, гарний тощо ), але щоб наблизитись до ідеалу тобі потрібно не використовувати лайливих слів

( частіше посміхатися, бути щедрим тощо).

Опорна схема «Результати взаємин Конрада зі світом»

Закладено програмою	Вплив неідеального світу
Чемний	Використовує лайливі слова
Розумний	Вчиться абияк
Добрий	Обрізав китиці з килимів
Щирий	Обмалював стіни в школі
Люблячий	Поливав водою килим
ідеальний	звичайний

$E:\img5.jpg$ 7f4

4.Досягнення

Твір – есе «Ми – особистість!»

Пишучи книги для дітей, Крістіне Нестлігер добре розуміє, що бути ідеальним в цьому неідеальному світі дуже складно, а декому навіть не під силу. Але завжди можна знайти золоту середину: слухняним потрібно бути в міру , бо "закладати" вчительці однокласників - це ще не значить бути чесним і сумлінним, або якщо дуже хочеться морозива, то чому б його не з'їсти; а батьки - вони хоч і мріють про ідеальну дитину, все ж люблять вас такими як ви є. Тож прагнемо до ідеалу, не забуваючи, що ми - особистість, а не дитина з бляшанки.

Дослідницька робота учнів

Довести ідеальність Конрада.

Доведення:

- Треба мати співчуття до тварин!

- Солодощі ввечері, перед сном, дуже-дуже шкідливі

- Вчуся рахувати, — відповів хлопець. — Я ж бо завтра піду до школи. Тому хочу приготуватися як слід.

- Але ж треба все з’їсти, що покладено на стіл, а особливо те, що покладено на тарілку.

- Він почав із натяків: мовляв, батьки повинні миритися між собою, так краще для дітей, і якщо батьки сваряться, то здебільшого винні обоє. А ще сказав, що всі люди різні й треба бути поблажливим до своїх ближніх.

- Крім того, Конрад знав, як треба писати кожне слово. І писав дуже гарно, вмів, читаючи вголос, правильно ставити наголос У реченні, не крутився на місці, ніколи не балакав і не їв на уроках, не жував гумки, дивився тільки на пані Штайнц і уважно слухав її.

Метод «Гронування»

Складання характеристики головного героя

КОНРАД

Народився в бляшанці

Йому вже 7 років

Дуже розумний

Вихований, чемний, справедливий

???

____________________________

НЕЗВИЧНА ДИТИНА

Асоціативний кущ»Кристина Нестлінгер»

Асоціативний кущ «Квітка мого дитинства»

0_647e3_39c3af43_XL

$D:\відео 2014\13_5ba71ff3c6e6de42dd4bf942d615e3ea_1391016531.jpg$ Казка — вигадка, та в ній —
Шкаралупці золотій —
Зерня сховане смачне.
Хто дістане, той почне
Думу думать про життя,
Збудить в серці почуття,
Мов торкнеться до вогню —
Вийде сміло на борню
За добро і проти зла!
В казці — сила немала!
В. Бичко

Казка — вигадка, проте
Щось в ній, браття, не пусте…
О. Пушкін

Творча робота «Чи легко бути ідеальним в неідеальному світі?»

Книги для дітей – це моделі людського життя… Хороша дитяча книга має допомагати дитині у розв’язанні реально існуючих конфліктів, повинна не відводити нас, читачів, у світ пустих ілюзій, не викликати сліз безсилля, а підбадьорювати і вчити з оптимізмом дивитися у майбутнє, стимулювати до активних дій, виховувати волю, відповідальність, любов і доброту. Я вважаю, що мета та завдання саме будь – якої дитячої книги – уберегти майбутнього дорослого від песимізму, буденної рутини, навчити розуміти та берегти красу і добро, вміти критично сприймати дійсність – бути дієвою творчою особистістю. Адже, бездіяльність означає поразку, а джерело надії — це активна фантазія і дії, а не ілюзорні повітряні замки. Ідеальний світ, ідеальний день, ідеальні друзі, ідеальний будинок, ідеальна дитина...Цього не існує. На щастя. Бо що таке ідеальність як не суцільний суб’єктивізм плюс кілька загальноприйнятих стереотипів? Якщо дитина – то слухняна, ввічлива, тиха, робить те, що кажуть дорослі, не шумить, не бігає, не ламає речі, розумна, добра, відмінно вчиться... Більше схоже на шаблонного казкового героя - замальовку чи робота, позбавленого власних рис, проте повністю збігається з дорослим уявленням про ідеальну дитину. Книга цікава не тільки дітям, а й дорослим. Вона показує світ дорослих та їхнє сприйняття дітей. В той же час, вона розкриває мотиви деяких вчинків дорослих, що дає змогу дітям краще розуміти батьків і сприймати їх такими, якими вони є. Написана живою мовою, маючи динамічний сюжет та вдало перекладена Євгеном Поповичем, книга Нестлінгер вчить, що концентрована ідеальність – абсолютно неідеальна і що на те ідеали і потрібні, щоб бути недосяжними…

$E:\рамки різні малюнки\prikrasa4.gif$

Твір : «Моє перше знайомство з

Крістіне Нестлінгер…»

Крістіне Нестлінгер є ровесницею бабусь теперішніх підлітків, народилася 1936 року у Відні. Вона є дитиною війни, бо, як згадувала, у « дитинстві на мене як слід нагнали страху бомбами». Закінчила середню школу з гуманітарним ухилом, потім навчалася у Віденській Академії мистецтв.

Крістіане Нестлінгер дуже любить дітей. Її твори присвячені таким же звичайним дітлахам як і ми.

Уявляєте! За сорок років своєї літературної діяльності написала понад 40 книг для дітей. Серед них найбільшою популярністю в підлітків користуються її твори «Маргаритко, моя квітко», «Конрад, або Дитина з бляшанки», «Чоловік для мами», «Пес іде у світ», «Начхати нам на огіркового короля!», «Гном у голові», «Летіть, хрущі!», «Обзивають мене Мурахоїдом».

Крістіне Нестлінґер – австрійська письменниця, одна з найвідоміших дитячих письменниць сучасності, лауреат понад 30 літературних премій, австрійських та міжнародних. У 1984 році вона отримала медаль Ганса Крістіана Андерсена – найвищу нагороду у дитячій літературі, а у 2003 році стала першим лауреатом премії Астрід Ліндґрен.
Мені так сподобався гумор Нестлінґер, її відвертість та відкритість, розуміння дитячої психології, вміння знайти правильну тональність у спілкуванні – усе це робить книжки письменниці справжніми друзями.

Проблеми перехідного віку, любов, психологічні травми, проблеми у сім’ї та вміння давати собі з усім цим раду – ці теми і те, як про це говорить Нестлінґер, створило на її книжки неабиякий попит.

Я змогла познайомитися з одним із її творів, що має назву « Конрад або дитина з бляшанки».У цьому творі письменниця намагається пояснити мотиви деяких вчинків дорослих, що дає змогу , нам, дітям краще розуміти батьків і сприймати їх такими, якими вони є. А ще допомогти нам зрозуміти, чи легко бути ідеальною дитиною? Познайомтесь із творчістю Крістіне Нестлінгер!

Колективне складання тексту для інсценізації

1. Прочитайте фрагмент твору, поданий на картці. Поміркуйте, у скількох

сценах можна відобразити цей фрагмент у виставі. (Обговорення можливих сцен.)

2. Залишаючи репліки персонажів, які є у тексті повісті, складіть ремарки до сцени «Пані Бартолотті та носій посилок». Щоб створити ілюзію безпосереднього споглядання цієї сцени, використовуйте дієслова теперішнього часу.

Зразок виконання завдання

Сцена друга

До кімнати заходить пані Бартолотті. За нею носій посилок тягне обгорнений білим папером пакунок.

Н о с і й п о с и л о к (відсапуючись і витираючи піт із лоба). Важкенний, хай

йому біс. Кілограмів двадцять, не менше!

Пані Бартолотті розписується на квитанції, дістає з гаманця дрібні гроші і дає носію посилок.

Н о с і й п о с и л о к. До побачення!

П а н і Б а р т о л о т т і. До побачення!

Зразок виконання завдання

Сцена третя

Пані Бартолотті сідає на ослінчик і замислено дивиться на пакунок.

П а н і Б а р т о л о т т і (сама до себе). Це не вовна. Де там! Вона не така важка. Такий пакунок вовни важив би щонайбільше п’ять або шість кілограмів.

Пані Бартолотті підводиться зі стільця, обходить пакунок, шукаючи адресу відправника, але не знаходить.Перевертає пакунок, щоб поглянути на нього знизу.

П а н і Б а р т о л о т т і (сама до себе, задумливо). Мабуть, це пакунок від мого

любого дядька Алоїза. Мабуть, він прислав мені щось на день народження. Він, сердешний, не посилав мені подарунка вже тридцять років. І якщо тепер хоче надолужити прогаяне, то може й набратися разом двадцять кілограмів.

Пані Бартолотті бере ножиці і перерізає шнурок, яким зав’язаний пакунок. Потім зриває з пакунка білу паперову обгортку, під якою відкривається картонна коробка. Пані Бартолотті знімає накривку, дістає з-під накривки

блакитний конверт. Бере конверт, дістає листа.

П а н і Б а р т о л о т т і (читає). Вельмишановна пані Бартолотті!

Посилаємо Вам замовлений товар. Дуже шкодуємо, що надсилаємо його з таким запізненням, але, у зв’язку з перебудовою нашого підприємства, в нас несподівано виникли труднощі, які ми аж тепер змогли подолати. Якщо вам,— хоч ми цього не думаємо,— вже не потрібен наш товар, то ви, звичайно, можете повернути його нам поштою на свій кошт; але ми змушені попередити вас, що, з міркувань гігієни, приймаємо, певна річ, тільки невідкривані бляшанки.

Пані Бартолотті намагається розібрати підпис.

П а н і Б а р т о л о т т і (читає). Гунберт, ні — Тонберт, ні — «Монберт». (Швидко дочитує листа.) Товар у бездоганному стані, наше підприємство кілька разів перевіряло його, перш ніж вислати замовникові.

Пані Бартолотті розпаковує пакунок далі, доки перед глядачами не постає велика блискуча бляшанка з написами «ВЕРХ» і «НИЗ». Пані Бартолотті стукає по бляшанці. Нарешті вона береться за бляшане кільце, щоб відкрити

бляшанку.

П а н і Б а р т о л о т т і (тихо, сама до себе). Дитино моя, облиш, це може погано скінчитися.

Пані Бартолотті відсмикує руку від кільця. Пильно дивиться на бляшанку. Потім знову береться за кільце.

П а н і Б а р т о л о т т і (голосно). Дитино моя, ну відкрий уже нарешті цю чудну бляшанку!

Пані Бартолотті рішуче смикає кільце. У банці щось дивно сичить. Пані Бартолотті перелякано сідає на ослінчик.

З банки лунає голос: «Добрий день, люба матусю».

«Кола Вена»

«Світ дорослих та світ дітей у творі

«Конрад, або Дитина з бляшанки».

$E:\sign-in-vflvTYLtt.png$ « Паспорт» -повісті – казки «Конрад, або Дитина з бляшанки».

Місце написання: Австрія (Відень)

Автор: Крістіне Нестлінгер

Рік появи ( видання): 1970

Тема: образ «ідеальної дитини» - досягнення технічного прогресу. Такий герой чомусь викликає не захоплення, а посмішку. В реальному житті така дитина не цікава, але вона вказує дорослим на їхні недоліки, навіть присоромлює їх, вчить життю.

Головний герой: Конрад

Інші, другорядні герої: пані Бартолотті, пані Маєр, Міхі, пані Берту, Рузіки, пан Егон, аптекар та інші.

Головна думка ( ідея) : Напевне, у кожній родині батьки намахаються виховати дітей, поведінка яких, успіхи наближатимуться до ідеалу. І часто картають дітей за те, що роблять або не роблять самі. При цьому навіть не замислюються над тим, що діти — їхня маленька копія. Слід прагнути до пізнання світу, мріяти, бути чесним та сміливим, цінувати прості радості життя, щасливе дитинство.

Художні особливості мови: Наявність казкових елементів, фантастики, гротеску.

Гра «Інтерв'ю із письменницею Нестлінгер»

Журналіст. Пані Крістіне, герої Ваших творів — діти і дорослі. Як Ви думаєте, хто винен у тому, що діти стають неслухняними?

К. Нестлінґер. У непослухові дітей найбільше винні дорослі. Вони часто знервовані, зайняті роботою, бувають безпорадними перед проблемами. Найстрашніші ті дорослі, які забули своє дитинство, стали домашніми тиранами.

Журналіст. Пані Крістіне, Ви самі в дитинстві були слухняною дитиною?

К. Нестлінґер. Ні, швидше неорганізованою і буйною. Я часто викидала книги для зразкових дівчаток і вигадувала свої власні історії.

Журналіст. Серед Ваших книг багато фантастичних. Фантастика для Вас хобі?

К. Нестлінґер. У моїх книгах багато фантастичних і казкових елементів, тому що я люблю фантазувати. Окрім того, спираючись на ці елементи, я досягаю кращого розуміння дітьми реального життя.

Журналіст. Ви вірите в те, що Ваші книги зможуть змінити світ?

К. Нестлінґер. Знаєте, чесно кажучи, я так не думаю. Боюся, що перебудова світу не входить у мої плани. Я не піддаюся поширеній помилці і не вірю, що за допомогою друкарської машинки можна успішно із чимось боротися.

Журналіст. Яким є Ваше ставлення до дитячої літератури?

К. Нестлінґер. Я вважаю книги для дітей особливим видом літератури. Звичайно, їх можна використовувати і з виховними цілями, але пишуться вони не заради цього. Мені здається, дитячі книжки потрібно оцінювати насамперед за їх літературними перевагами і лише в другу чергу за їх виховною спрямованістю. Книги для дітей повинні бути дотепними і захоплюючими.

Журналіст. Пані Крістіне, Ви — відома письменниця. Як Ви вважаєте, у чому полягає «рецепт» Вашого успіху?

К. Нестлінґер. Ви знаєте, чітких рецептів немає ніколи. Немає однакових дітей, як немає однакових людей. Відповідно, дітям потрібні різні книги, вони мають право вибирати, як і дорослі. Не можна вважати книгу гарною лише тому, що вона подобається більшості дітей.

Журналіст. Що Ви прагнете сказати дітям?

К. Нестлінґер. Я про це не думаю. Просто в кожній моїй книзі відображається мій погляд на світ.

Журналіст. Якою ви бачите роль дитячої літератури в сучасному суспільстві?

Нестлінгер. Я вважаю, що це добре, коли діти читають. Звісно, так само добре, коли читають і дорослі. Гадаю, читання — це такий вид культурної діяльності, який переважає над усіма іншими. На мою думку, уміння читати й уміння мислити дуже тісно взаємопов’язані. Важливо, щоб діти читали, і, певна річ, має значення також те, що саме вони читають.

Інтерактивна вправа «Сонечко»

Складіть психологічний портрет письменниці Крістіне Нестлінґер.

Журналісти називають Крістіне Нестлінґер «австрійською Астрід Ліндґрен».

Діапазон творчості письменниці надзвичайно широкий: вірші, оповідання для найменших, пародії на комікси, детективи, фантастичні повісті, літературні казки, публіцистика, сценарії радіо і телевистав, кулінарні книги. Герої художніх книг К. Нестлінґер — звичайні сучасні діти, які живуть по сусідству з нами.

Письменниця — авторка більше сотні книг для дітей та підлітків, лауреат багатьох премій. Книжки Нестлінґер перекладені 38 мовами, у тому числі й українською.

Уміння читати і мислити — тісно взаємопов’язані.

К. Нестлінґер

Твір – реклама

«Конрад, або Дитина з бляшанки».

Народження дитини – то справжня таїна світу! Коли ми народжуємося, то маємо очі мами, ніс тата, характер дідуся чи бабусі. Ми народжуємося особливими, несхожими ні на кого. Як ті листочки клена, що на дереві. Немає ні одного схожого один на одного! Так і людина.

Вона – особлива! Ми – особливі!

Таким же особливим і незвичним був хлопчик з бляшанки, головний герой повісті - казки з однойменною назвою австрійської дитячої письменниці

Крістіне Нестлінгер. Талановита письменниця Крістіне Нестлінґер, описуючи життя дітей і дорослих, не прикрашує дійсність, говорить і про незручні, «дорослі» теми: розлучення, погані звички, стосунки в учнівському колективі — бійки, заздрість, дражніння, навіть підлість. І все це не наставницьким, моралізаторським тоном, а з гумором, тонкою насмішкою, іронією, що робить твір іще цікавішим, захопливішим. Чим закінчується історія хлопчика з бляшанки і яке вона справила на вас враження дізнаєтеся, коли прочитаєте повість Нестлінгер.

Ця оповідь дуже педагогічна, цікава, гумористична. Відкрийте сторінки цієї фантастичної книги і ви опинитеся в чарівній бляшанці Конрада. Багато ще пригод чекає на нашого Конрада в майбутньому. Багато запитань виникне в голові маленького хлопчика до людей, до світу , що його оточує. Чи справиться він з усіма випробуваннями , що випадуть на його долю?...

Чи не зламається під тиском суспільної думки, чи не втратить він того,

що робить його незвичним, особливим для батьків, друзів, оточуючих? І чи справді можливо бути ідеальним? Багато дитячих проблем піднято цією письменницею у творі. Якщо ви хочете дослідити їх, подивитися очима дітей на їх життя, обов’язково прочитайте цей цікавий твір!

$E:\2014\statti2.gif$ $E:\все до випуску та останнього дзвоника\34.jpg$

Портрет

Сенкани:

Джим – Ґудзик

Веселий, життєрадісний, хоробрий

Чудовий товариш

Зробив багато добрих справ

Звичайнісінький хлопчик

Машиніст Лукас

Відкритий та працьовитий

Машиніст локомотива «Крістоф»

Найкращий товариш Джима – Гудзика

Любить подорожувати

Житель острова Усландії

Добрий Гарний помічник

Життєрадісний Усвіті фантастики

И Нащадок короля Гаспара Допомагає Лукасу

Маленький Завжди відважний

И історія пригод

Крихітний

«Психологічний портрет» машиніста Лукаса

Л юб'язний

У урівноважений, у люблений герой автора

К красивий

А авторитетний

С мішний

Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібного річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчя та руки — майже зовсім чорними від мастила та кіптяви. І хоча він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в’їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років заново бруднився щодня. Коли Лукас сміявся — а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку в формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку. Ми бачимо людину красиву, відкриту, працьовиту, веселу, яка має на все свою думку; відчувається, що автор йому дуже симпатизує.

2. Колектор

Фе́нтезі (англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр, в якому магія та інші надприродні явища є головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де магія є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного. В популярній культурі переважає середньовічна форма жанру фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів» Дж.Р.Р. Толкіна. Проте в ширшому значенні фентезійний жанр включає в себе твори багатьох письменників, художників, кінорежисерів і музикантів — починаючи від стародавніх міфів та легенд і закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу. Також у наші дні фентезі — це жанр в живописі, кінематографі, комп'ютерних і настільних іграх.

Оптимізм – погляд на життя з позитивної точки зору. Оптиміст стверджує: світ чудовий, з будь – якої ситуації є вихід, все вийде добре, всі люди загалом гарні.

Пролог – вступна частина будь – якого тексту, передмова.

Знайомтесь:

Міхаель

Андреас Гельмут Енде (1929 -1995) - творець країни Фантазії(нім. Michael Andreas Helmuth Ende

(12 листопада 1929 р. – 28 серпня 1995 р.), німецький письменник, автор понад 30 книг, більшість з яких – для дітей, народився у містечку Гарміш-Партенкірхен у сім’ї художника-сюрреаліста Едгара Енде, виріс у Мюнхені. У 1936 р. його батько підпадає під заборону творити як «художник дегенеративного напряму мистецтва». Матері Луїзі вдається закінчити курси з основ лікувальної гімнастики, що згодом допомагає їй утримувати сім’ю. Однак у сім’ї постійно спалахують конфлікти між батьками, і Міхаель це дуже важко переносить. Школа ще дужче гнітить хлопчика: він відчуває відразу до навчання, вчителів, які насаджують дидактичні методи виховання. Розраду знаходить у друзях: один із них, Віллі, син купця, став прототипом Бастіана у «Нескінченній історії». Після закінчення початкової школи з 1940 р. навчається в гуманітарній гімназії Максиміліана в Мюнхені (1996 р. вона була перейменована на «Гімназію ім. Міхаеля Енде»), де йому знову ж таки не щастить із навчанням: його залишають на другий рік. Але у 1943 р. учнів евакуювали через бомбардування і відправили до місця для переховування дітей. Там він ближче познайомився і навіть зав’язав дружбу зі своїм однокласником, відмінником Матіасом (хоча навчаючись разом у гімназії, хлопці один одного дуже недолюблювали), який захоплюється читанням Шіллера, Новаліса і Гьольдерліна; класичною музикою, мистецтвом і театром. Під впливом нового друга Міхаель починає писати вірші. Його перший вірш – «Молитва Апокаліпсису», у якому відображені жахи війни. У 1945 р. юнак отримує припис про його призов до армії. Відтак дезертирує і долучається до організації «За свободу Баварії». Згодом знову зустрічається з другом Матіасом, співає в хорі. Коло друзів-інтелектуалів зростає. 1947-1948 закінчує школу Вальдорф у Штудгарті. У сімнадцять років здобуває стипендію на навчання в театральній школі (1948-1950). Разом з друзями відвідує бібліотеки, знайомиться з творами французьких екзистенціалістів. На всю подальшу письменницьку творчість Міхаеля Енде мали великий вплив картини батька-сюрреаліста, літературні читання в товаристві Матіаса, а також вчення екзистеціоналіста Жана Поля Сартра. Газети починають публікувати вірші Міхаеля; він сам грає у театрі, сам пише п’єси. У 1951 р. йому вручають диплом актора сцени. Але невдовзі юнак залишає театральну діяльність, щоб цілковито присвятити себе літературі. Працює кінокритиком на баварському радіо. І ось одного разу, подорожуючи по Італії на замовлення радіо, він якось ввечері натрапляє на молодече товариство, що сидить на площі королівського замку і слухає історії, які переповідає один чоловік з книжки Олександра Дюма. Ця подія, а також зустріч із однокласником, який попросив написати кілька слів до дитячої книжки з малюнками, стали визначальними для Міхаеля Енде як дитячого письменника – з-під його пера замість «кількох слів» вийшов перший роман для дітей про Джиммі-Ґудзика на 500 сторінок (опублікований у 1960 р.): «Є щось таке як перша любов. Вона завжди є якимось особливим переживанням. Маємо пізніше, можливо, важливіші, або більш доленосні любові, але перша любов таїть якесь чудо, яке більше не повториться. Ось так у мене з «Джимом - Ґудзиком». Це була моя перша книга і мій перший успіх. Я тоді писав цю історію не переслідуючи певної мети. Я нічого собі тим не обіцяв, я писав книгу просто для себе» (Zeitmagazin, November 1994). Енде стає успішним всесвітньовідомим (завдяки численним перекладам англійською, японською, італійською та багатьма іншими мовами світу) дитячим письменником, неодноразово нагороджений найвищими преміями за різні твори, серед яких особливе місце посідають «Момо» (1972) та «Нескінченна історія» (1979). Письменник одружувався двічі. А 28 серпня 1994 р., через важку хворобу видатний письменник, відомий на весь світ класик літератури для дітей, помер у Штудгарті. Як і заповідав сам автор, на його похороні звучала музика Моцарта, Глюка, а хор Державного театру виконав заключний акт з опери «Goggolori», до якої він написав і лібретто, і музику.

ЕКРАНІЗАЦІЇ творів М. Енде

• Вуншпунш (2000) - мультсеріал

• The Real Neverending Story (1999) - комп'ютерна гра

• Нескінченна історія 3 (1994)

• Нескінченна історія (2001) - серіал (1 сезон)

• Нескінченна історія 2 (1989)

• Момо (1986)

• Нескінченна історія (фільм) (1984)

• The NeverEnding Story (1995) - серіал (2 сезону)

• Момо (2001 ) - мультфільм

• Джим Баттон (2000 - 2001) - мультсеріал (1 сезон)

НАГОРОДИ ТА ПРЕМІЇ

• 1989 - Нагорода «Bundesverdienstkreuz» на честь 60-річчя

• 1961 - Німецька премія книг для дітей

• 1980 - Премія «Золотий диск» за інсценування роману «Нескінченна історія»

Площадь Мариенплац (Marienplatz), вид на Старую ратушу Рідне місто Міхаеля Енде - Мюнхен

Людвигштрассе (Ludwigstraße) /Фотогалерея/

Вид на Альпы с Автобана А8

$E:\munhen-foto-10.jpg$

$E:\munhen-foto-03-1.jpg$ $E:\munhen-foto-07-1.jpg$

Найвідоміші книжки

Міхаеля Енде

Сьогодні твори Енде перекладені більш ніж 40 мовами і вийшли загальним тиражем понад 20 мільйонів примірників. За мотивами «Нескінченної історії» зняті однойменні фільми. За мотивами казки «Чарівний напій» («Диявольсконгеніакогольний коктейль») знято мультиплікаційний серіал «Вуншпунш» (2000). У числі творів Енді також кілька п'єс, романів і повістей. Однак найбільшим успіхом користувалися саме казки.

Сторінка художника

3.Робочі матеріали

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

Визначте головну думку твору М. Енде.

Очікувана відповідь

Утвердження таких моральних цінностей, як дружба, кохання, сім’я, повага до інших, любов до батьківщини.

Цікаво пізнавати світ, долати свій страх перед невідомим.

Герої твору	Місця дії	Казкові елементи
Джим-Ґудзик, машиніст Лукас, усланд- ський король Альфонс За-Чверть-Дванадцята, пані Ваас, пан Ермель, цар мигдальський Пунь Гінь, Лі Сі, Пін-Понг, жителі Мигдалії	Усландія, Миг- далія, Ліс Тисячі■ Див, Корона Світу, Долина Сутінок, Кінець світу	Чарівне походження героя, фантастичні краї, перетворення героїв (локомотив Емма перетворюється на дракона), магічні числа (подорож тривала 7 днів, у палаці 99 сходинок), щасливе закінчення

Портрет фрау Зубпер

« На довгій худій шиї відчайдушно випирав кадик, а з хижої пащі стир чав єдиний зуб, який надавав драконівській морді абсолютно мер зенного виразу. Сумнівів не залишалося: цей Дракон не дракон, а Драконша — пані Зубпер власною персоною»

Портрет китайської принцеси Лі Ши: «У центрі ж сиділа чарівна маленька дівчинка з двома чорними косичками і ніжним личком, які бувають у порцелянових китайських лялечок. Не було ніякого сумніву, що це і є принцеса Лі Ши, дочка китайського імператора».

Гра «Відгадай анаграму»

(Анаграма — це слово, в якому літери переставлені в іншому порядку.)

Т-ш-о-к-р-ц-е. ( Штоцкер)
Ра –ста- яц – ил –ву. ( стара вулиця)
Я – ід –нал – деб. (Бедландія)
Ре –п – буз. ( Зубпер)

Літературна гра « Перевір знання тексту»

Яким телефоном користувався король Недогадії? (Золотим)
Номер будинку школи фрау Зубпер (133)
Із чим Джим – Ґудзик порівнював принцесу Лі – Ши при їхній першій зустрічі? (З порцеляновою лялькою)
Кого імператор Китаю призначив першим міністром, коли поїхав гостювати до Медландії? ( Пінг – Понга).
Чим вирізнялися діти в Китаї? ( Розумом)
Титул учених мужів у Китаї. ( Квітуча вченість)
Як звали велетня, якого зустріли Джим та Лукас? (Ка Лань Ча, або просто Лань).

Жанр, жанровий різновид твору М. Енде

Учням середніх класів більше подобаються казки, міфи, веселі оповідання й повісті. Пригодницькі й фантастичні твори. У розділі «Сучасна література. Зростання і взаємини зі світом» пропонується твір М. Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Літературознавча лінія передбачає поглиблення понять про повість (психологічна повість, повість - казка), роман (фантастичний роман).

Визначаючи жанр твору, звернемося до літературознавчого словника.

Повість – жанр літератури, прозовий твір, прозовий твір, у якому розповідається про невелику кількість подій, об’єднаних довкола одного – двох персонажів. За широтою охоплення життєвих явищ, повість посідає проміжне місце між оповіданням і романом. Залежно від того, про що йдеться у творі (тема), повість може бути

пригодницькою, історичною, фантастичною, автобіографічною тощо.

Роман – один із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу. Залежно від того, про що йдеться у творі, роман може бути пригодницьким, історичним, фантастичним, автобіографічним тощо. Як правило, у романі поєднується багато різних тем, проблем, сюжетів. У такому випадку різновид роману визначають за провідними(домінуючими) темами й проблемами.

Порівняльна таблиця ознак роману й повісті

Повість	Роман
Невеликий обсяг	Значний обсяг
Невелика кількість персонажів	Велика кількість персонажів
Небагато сюжетних ліній	Складність і розгалуженість сюжету
Зображення окремих епізодів, проміжку часу з життя героїв	Зображення тривалого періоду життя героїв
Поглиблена характеристика одного – двох персонажів, явищ	Глибоке розкриття життєвих історій, різноманітних людських доль
Вузьке коло тем і проблем, концентрація уваги на основному в них	Широке коло тем і проблем суспільства, особистості
Відкритий фінал	-----------------

Ознаки повісті у творі « Джим Ґудзик і машиніст Лукас»

Повість	Роман
Обсяг – середній між оповіданням і романом	Середній обсяг (326 сторінок)
У повісті можуть замальовуватися кілька подій, об’єднаних навколо одного або кількох персонажів(розгалужений сюжет)	Машиніст Лукас та Джим Ґудзик подорожують казковими країнами Мигдалією та Грусландією
Більша кількість персонажів, повніша та глибша їхня характеристика	Усландський король Альфонс Без – п’ятнадцяти – Дванадцять, пані Ваас, пан Ермель, Цар Мигдальський Пунь Гінь, Лі Сі, Пін Понг, жителі Мигдалії
Велика роль різноманітних описів, у тому числі портретів, пейзажних замальовок, а також відтворення душевних станів	Опис устою Усландії, Мигдалії, портрет Лукаса, описи: Лісу Тисячі Див, Корони Світу, Долини Сутінок, Кінця світу тощо
Сюжет часто незавершений (відкритий фінал), оскільки письменник зображує лише певну частину життя персонажів	Нова велика подорож у невідоме – знайти й перемогти Тринадцять Лютих

«Нині казки народжуються в сучасному світі телебачення, Інтернету, реактивних літаків і швидкісних автомобілів. Події в новітніх казкових творах відбуваються не в царських палатах і дрімучих лісах, а в нашому часі й близькому для нас просторі. У них діють не принци й принцеси, а звичайні герої з притаманними їм рисами

нашого покоління». Твір М. Енде заперечує твердження, взяте з підручника світової літератури для 5 класу (розділ «Роальд Дал. Сторінки життя і творчості»). Звернемося до літературознавчого словника:

«Казка (народна) – один з основних жанрів усної народної творчості. У якому розповідається про вигадані події, які сприймаються й розповідаються як реальні.

Літературна казка – авторський твір, який наслідує події, образи, будову, засоби виразності народної казки, але разом з тим утілює авторські думки, уявлення про світ, ідеали».

Порівняльна таблиця ознак фольклорної та літературної казок

Казка фольклорна	Казка літературна
Колективний автор	Індивідуальний автор (письменник)
Проста система подій	Ускладнена система подій
Відсутність розлогих описів	Розлогі описи природи
Події розгортаються неначе самі по собі, без утручання автора	Автор скеровує події, присутність автора виявляється постійно (в оцінках, зверненнях до читача, висновках тощо)
Персонажі зображені в загальних рисах	Персонажі ускладнені, вони зображені в індивідуальних рисах, автор звертає увагу на їхній внутрішній світ, почуття, зміни характеру
Прозова форма	Може існувати в прозі, у віршах, в драматичній формі (призначеній для театру, кіно тощо)

Традиції народної казки у творі

« Джим Ґудзик і машиніст Лукас»

Ознаки народної казки	Приклади з твору
Чарівне походження героя	Невідома історія народження героя
Образи - помічники	Локомотив Емма (прообраз залізного коня)
Використання магічних чисел	Подорож до Лісу Тисячі Див тривала 7 днів, 99 сходів
Імена персонажів	Персонажі твору мають конкретні сучасні імена
Випробування героя	Мотив подорожі, боротьба з панею Мальцан
Мотив змієборства	Вигадана країна Грусландія та Дракон – місто зі своїм державним устроєм. Відображена здатність змія змінюватися(пані Мальцан прертвориться на Золотого Дракона Мудрості)
Перевтіленя	Локомотив Емма перетворюється на драконшу
Щаслива кінцівка	Визволення принцеси Лі Сі та заручени її з Джімом Гудзиком

Ознаки літературної казки у творі

«Джим Ґудзик і машиніст Лукас»

Ознаки літературної казки М. Енде	Приклади з твору
Зв'язок із сучасністю (згадка про уряд, культуру, освіту тощо)	Суспільний устрій Усландії, Мигдалії, Дракон – міста, закони школи пані Мальцан
Розлогі описи	Портретна характеристика Лукаса, опис Корони Світу(гори), Долини Сутінок тощо
Персонажі, яких не могло бути в народній казці	Локомотив Емма, маленький локомотивчик Моллі
Заглиблення у внутрішній світ героя	Зображення переживань Джима Гудзика під час розлуки з панею Ваас, Усландією тощо
Відкритий фінал	Велика подорож у невідоме та перемога над 13 Лютими

Висновок: жанр твору М.Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» - повість - казка, а різновид – пригодницька.

ІІІ. Композиція

Художній твір – результат великої і наполегливої праці митця. Починаючи твір, письменник завжди обдумує його побудову.

Композиція – побудова, розташування і взаємозв’язок усіх частин, образів, епізодів, сцен твору.

3.1. Зовнішня композиція

Повість – казка складається з 27 розділів, у назві яких стисло розповідається зміст.

3.2.Внутрішня композиція

Розповідь у творі побудована у хронологічній послідовності

Сюжет – подія чи система подій, через які розкриваються конфлікти і характер персонажів у певних умовах соціального середовища.

Конфлікт – боротьба добра і зла з обов’язковою перемогою добра (особливість народної казки).

Складники (частини ) сюжету

Експозиція	Глава первая, в кoтoрoй истoрия начинается
Розвиток дії (міні – зав’язка)	Глава втoрая, в кoтoрoй прибывает загадoчная пoсылка Глава третья, в кoтoрoй почти принимается одно невеселое решение, с которым Джим не согласен Глава четвертая, в которой в море выходит необычный корабль, и Лукас узнает, что на Джима Кнопку можно положиться Глава пятая, в которой путешествие по океану заканчивается, и Джим видит прозрачные деревья Глава шестая, в которой большая желтая голова чинит друзьям препятствия Глава седьмая, в которой Эмма изображает карусель, а друзья знакомятся с одним внучонком
Зав’язка	Глава восьмая, в которой Джим с Лукасом обнаруживают загадочные надписи
Розвиток дії	Глава девятая, в которой выступают цирковые артисты, и кое-кто замышляет недоброе против Джима и Лукаса Глава десятая, в которой друзья попадают в беду Глава одиннадцатая, в которой Джим неожиданным образом узнает о своейтайне Глава двенадцатая, в которой начинается путешествие в неведомое, и друзья видят "Корону Мира" Глава тринадцатая, в которой начинают говорить голоса в "Долине Сумерек" Глава четырнадцатая, в которой Лукас должен признать, что без свого маленького друга Джима он бы пропал Глава пятнадцатая, в которой путешественники попадают в диковинную местность и обнаруживают гибельные следы Глава шестнадцатая, в которой Джим Кнопка приобретает важный опыт Глава семнадцатая, в которой мнимовеликан объясняет свою необчность и проявляет благодарность Глава восемнадцатая, в которой друзья расстаются с мнимовеликаном и застревают в "Устах Смерти" Глава девятнадцатая, в которой друзья ремонтируют небольшой вулканчик, а Эмма получает другое обличье Глава двадцатая, в которой один чистопородный дракон приглашает Эмму на вечернюю прогулку
Кульмінація	Глава двадцать первая, в кoтoрoй друзья узнают чтo такoе грусландская школа Глава двадцать вторая, в которой путешественники попадают под землю и видят чудеса
Розв’язка	Глава двадцать третья, в которой миндальская принцесса рассказывает свою историю, а Джим вдруг сердится на нее Глава двадцать четвертая, в которой Эмма получает необычную награду, а путешественники - обильный завтрак на любой вкус Глава двадцать пятая, в которой госпожа Мальцан прощается, а из Усландии приходит письмо Глава двадцать шестая, в которой ребятишки расстаются, а плавучий остров попадает в сети
Епілог (постпозиція)	Глава двадцать седьмая, в которой празднуется помолвка, и книга эта заканчивается приятным сюрпризом
Відкритий фінал	…И оба они были едины в том, что вскоре предпримут вдвоем новое большое путешествие в неведомое. Им следовало разгадать еще много загадок... Они хотели выяснить, откуда морские разбойники похитили Джима Кнопку, когда он был еще совсем маленьким. Но для этого друзьям сначала надо было отыскать и победить Тринадцать Лютых, которые все еще угрожали морям. А это уж точно не мелочь.

3.3.Позасюжетні компоненти та їхня художня роль

Назва твору

У назву твору автор виносить імена героїв твору, що нагадує традиції письменників – романиків (В.Скотт «Айвенго», О.Дюма «Графиня де Монсоро тощо»).

Описи

Опис країни Усландії виконує функцію прологу, вказуючи на місце, де буде розгортатися подальша дія твору. Опис «Лісу Тисячі Див» має художнє та пізнавальне значення. Ключовим словоспрлученням опису є «дикі джунглі». Автор створює образ джунглів зовсім неворожий до людини, поєднуючи реальність з фантастикою.

Описи значною мірою допомагають розкрити ідейний зміст твору.

Опис країни Усландії

«Страна, в кoтoрoй жил Лукас-машинист, называлась Усландия и была oчень маленькая.Даже исключительно маленькая по сравнению с другими странами, с Германией, например, или с Африкoй, или с Китаем. Будучи этак раза в два больше нашей квартиры, она, в oснoвнoм, сoстoяла из гoры с двумя верxушками, oдна пoниже другой.Гoру oбвивали всевoзмoжные дoрoги с маленькими мoстами и переездами.Крoме того, имелoсь железнoдoрoжнoе сooбщение, весьма извилистoе. Рельсывели через пять туннелей, вдоль и пoперек пролoженныx сквoзь гoру и две ее верxушки. Были в Усландии, кoнечнo, и дoма: oдин oбычный, а другой - с лавкoй.Еще к дoмам oтнoсилoсь маленькoе здание железнoдoрoжной станции, стoявшее прямo у пoднoжия гoры. В нем жил Лукас-машинист. А наверху, на гoре между двумя верxушками стoял замoк. Так чтo страна была застрoена oснoвательнo.Больше в нее ничего не пoмещалoсь».

Опис «Лісу Тисячі Див»

«Уже через несколько минут путешественники очутились прямо в "Лесу Тысячи Чудес". Совсем нешуточным делом оказалось найти в нем более или менее проезжий путь для локомотива, и

любой другой машинист, знающий свое дело не так хорошо как Лукас, точно бы безнадежно застрял. "Лес Тысячи Чудес" был огромными дикими джунглями из пестрых стеклянных деревьев, лиан и необычных цветов. А из-за того, что все они были прозрачными, в поле зрения друзей попало множество редких зверей, населявших джунгли. Тут летали бабочки величиной с зонтик. На ветках, как акробаты, кувыркались пестрые попугаи. Между цветов копошились большие черепахи с длинными усами на мудрых лицах, а по листьям ползали красные и синие улитки с многоэтажными домиками на спинках, которые выглядели как уменьшенные копии Пиньских домов с их золотыми крышами. Время от времени показывались изящные полосатые белочки с такими большими ушами, что днем они могли парить на них в воздухе, а ночью закутывались в них, как в теплые одеяла. Огромные змеи, отливающие медью, обвивали стволы деревьев. Они были абсолютно безопасными, потому что на каждом конце туловища имели по голове, и головы эти всякий раз выражали противоположные мнения по поводу того, куда им хочется ползти. Тут, конечно, и думать нечего было, чтобы разжиться какой-то добычей. Вот и приходилось им питаться плодами, которые не могли удрать. Один раз Джим и Лукас увидели даже групку пугливых нежно-розовых косуль, танцевавших друг с дружкой на лесной полянке».

Епілог

Епілог як складова частина композиції твору має за мету додати нову інформацію, авторську оцінку змальованої моделі життя або характерів персонажів тощо. В епілозі твору М.Енде показує подальшу долю героїв твору, коротко інформує про їхні майбутні плани.

«…И оба они были едины в том, что вскоре предпримут вдвоем новое большое путешествие в неведомое. Им следовало разгадать еще много загадок... Они хотели выяснить, откуда морские разбойники похитили Джима Кнопку, когда он был еще совсем маленьким. Но для этого друзьям сначала надо было отыскать и победить Тринадцать Лютых, которые все еще угрожали морям. А это уж точно не мелочь».

3.4. Персонажі

Персонаж – будь – яка дійова особа літературного твору.

Головний – Джим Ґудзик

Другорядні: машиніст Лукас, пані Ваас, Пін Понг, король Усландії, цар Мигдалії, пан Тур – Тур, напівдракон Непомук.

Епізодичні: пан Ермель, жителі Мигдалії тощо.

Краткое описание повести.

В повести «Джим Пуговка и машинист Лукас» рассказывается о том, как однажды жители славной страны Медландии получили необычную посылку. Там оказался маленький мальчик, которого назвали Джимом Пуговкой. Когда Джим немного подрос, он отправился со своим лучшим другом машинистом Лукасом в далекое путешествие. А в путь их повез удивительный паровоз Кристоф, который умеет не только мчаться вперед, но и плавать, и летать. «Джим Пуговка и Чертова Дюжина» — продолжение рассказа о невероятных приключениях Джима Пуговки и машиниста Лукаса. На этот раз они отправляются в путь, чтобы узнать тайну рождения Джима. А по дороге успевают совершить множество самых разных дел: помогают жителям морского царства, находят работу для мнимого великана по имени Ка Лань Ча, а главное — побеждают Чертову Дюжину, шайку страшных пиратов.

Міхаель Андреас Гельмут Енде біографія, фото, розповіді - німецький письменник, автор ряду творів для дітей, з яких найбільш відома повість «Нескінченна історія» 4.Досягнення

Сенкан

Міхаель Енде

Найпопулярніший дитячий письменник

Вдумлива та глибока людина

Доносить культурний досвід і позачасову мудрість до людей

Багатогранна особистість

Віртуальна екскурсія до «Драконячого міста»:

«На вулицях стояв неймовірний ґвалт. Дракони верещали, бурчали, гарчали, гуркотіли, обзивалися, репетували, горлопанили, кашляли, нестямно волали, вили, сміялися, свистіли, лаялися, чхали, тікали, сопіли, зітхали, тупотіли, гуділи, шипіли і бог .іти що ще вони там робили». Одним словом, в місті відбувалася метушня.

«Мешканці драконячого міста носилися як шалені, не розбираючи дороги,— їм нічого не варто було відіпхнути кого небудь вбік, збити з ніг, віддавити кому-небудь хвіст, а ти й просто без усякого сорому пройтися по чиїйсь голові, - галопом, особливою дружелюбністю і привітністю вони не відрізнялися». У Драконячому місті не було дітей. Дракони не вмирають, вони вічні. А діти - дракони не зможуть вирости в місті, де гуляють велетенські дракони з величезними хвостами. Джим та Лукас знайшли принцесу у школі фрау Зубпер. Друзів вжахнуло те,що учні були прикуті до парт, а Драконша била дітей.

$E:\рамки різні малюнки\1.png$

Реклама

повісті М.Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»

$E:\рамки різні малюнки\croppedimage220162-Risunok2.png$ Казкова повість німецького письменника М. Енде «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» вже півстоліття користується надзвичайною популярністю у дітей всього світу. У Західній Європі важко знайти дитячу кімнату, в якій би не було іграшок-персонажів цієї повісті. Чим же полонив уяву юних читачів цей твір? Це ви з’ясуєте, коли прочитаєте його. У книгах для дітей М. Енде читачів вражає дивовижний світ фантазії автора. Він створює та детально описує цілі казкові країни. У кожному його творі багато героїв, і кожен із них вирізняється особливими рисами. Якщо вам сумно і самотньо – раджу обов‘язково прочитати!

$E:\рамки різні малюнки\shd-kopija.jpg$

Реклама для книги Міхаеля Енде

Терміново познайомтесь з книжкою, якою захоплюються діти і дорослі! Повість – казка сучасного німецького автора Міхаеля Енде «Пригоди Джима - Гудзика та машиніста Лукаса»- яскравий приклад того, що в житті завжди необхідна мрія, чудовий товариш та незвичайні пригоди. А хто вже прочитав цю книжку, то, безперечно, захопилися перебігом подій, образом головного героя хлопчика Джима - Гудзика. Звісно, у вас виникла думка, що цю яскраву і цікаву книжку створила особлива людина. Ви не помиляєтеся, автор заслуговує на те, щоб ви дізналися про нього якнайбільше. Впевнена, що вам захочеться прочитати всі його твори про фантастичні пригоди Джима – Гудзика та його друга машиніста Лукаса!

Інтерактивна вправа «Сонечко»Машиніст Лукас

Завдання творчо – дослідницького характеру:

Які художні засоби вживаються в описі фантастичної країни Ісландії.

Відповідь: « Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія та була дуже маленька. Навіть виключно маленька в порівнянні з іншими країнами, Німеччиною, наприклад, чи з Африкою, чи з Китаєм. Будучи десь рази в два завбільшки нашої квартири, вона переважно складалася з гори з двома верхівками, одна нижча за іншу.

Гору оповивали усілякі дороги з малесенькими мостами та переїздами. Крім того, малося залізничне сполучення, вельми звивисте. Рейки вели крізь п’ять тунелів, вздовж і поперек прокладених крізь гору та дві її верхівки.

Були в Усландіі, звісно, і будинки: один звичайний, а інший — із крамничкою. Ще до будинків належала маленька будівля залізничної станції, що стояла просто біля підніжжя гори. У ній жив Лукас-машиніст. А наверху, на горі між двома верхівками, стояв замок. Так що країна була забудована ґрунтовно. Більше в неї нічого не вміщувалося.

Доведення: В описі фантастичної країни вживається художній засіб, протилежний до гіперболи,— літота, тобто применшення; це підкреслює казковість місця дії.

Гіпотеза: Твір М.Енде має так званий «відкритий фінал»…

Доведення. Із твору: «…І обоє вони були одностайні в тому, щоб незабаром здійснити нову велику мандрівку в невідоме. Їм треба розгадати ще багато загадок.. Вони хотіли з’ясувати, звідки морські розбійники викрали Джима-Ґудзика, коли він був зовсім маленьким. Але для цього друзям спочатку треба було відшукати й перемогти Тринадцять Лютих, які все ще погрожували морям. А це вже точно не дрібниці… Дійсно, твір має так званий «відкритий фінал».

Подорож до «Лісу Тисячі Див"

$D:\відео 2014\14_fead9385f6a09fff1b25d5c82b833a70_1391016540.jpg$ Уже через кілька хвилин мандрівники опинилися прямо в «Лісі Тисячі Див».

Зовсім неабияким справою виявилося знайти в ньому більш - менш проїжджий шлях для локомотива, і будь-який інший машиніст, який знає свою справу не так добре, як Лукас, точно б безнадійно застряг. «Ліс Тисячі Див» був величезними дикими джунглями зі строкатих скляних дерев, ліан і незвичайних квітів. А через те, що всі вони були прозорими, у поле зору друзів потрапило безліч рідкісних звірів, що населяли джунглі.

Тут літали метелики завбільшки з парасольку. На гілках, як акробати, перекидалися строкаті папуги. Між квітів копошилися великі черепахи з довгими вусами на мудрих особах, а по листю повзали червоні і сині равлики з багатоповерховими будиночками на спинках, які виглядали як зменшені копії пиньських будинків з їх золотими дахами. Час від часу показувалися витончені смугасті білочки з такими великими вухами, що вдень вони могли парити на них у повітрі, а вночі закутувалися в них, як у теплі ковдри. Величезні змії, що відливають міддю, обвивали стовбури дерев. Вони були абсолютно безпечними, тому що на кожному кінці тулуба мали по голові, і голови ці щоразу висловлювали протилежні думки з приводу того, куди їм хочеться повзти. Тут, звичайно, і думати нічого було, щоб розжитися якоюсь здобиччю. От і доводилося їм харчуватися плодами, які не могли утекти. Одного разу Джим і Лукас побачили навіть групку лякливих ніжно-рожевих косуль, які танцювали одна з одною на лісовій галявині. Міхаель Енде змальовує казкову картину природи з барвистими скляними рос линами, тварин з дивними якостями та поведінкою, і це викликає цікавість, подив, захоплення фантазією автора.

$E:\рамки різні малюнки\school2518.jpg$ Із рецензій читачів на книгу М. Енде

«Джим-Ґудзик і машиніст Лукас»

Відгук 1. Любі хлопчики й дівчатка, зайчики та каченятка! Хто ще не читав цю чудову книженцію, особливо українською мовою? Ого! Багацько рученяток піднялося. До недавнього часу й моя ручка була б серед ваших. Але... трапилося диво, Міністерство освіти до нової програми у 6 класі запропонувало мені цю неймовірну книжку. Ага! За так! І такі дива ще трапляються!

Я в захваті! Чудова історія, і зовсім не випадково саме з «Джима-Ґудзика...» почалася всесвітня слава Міхаеля Енде. Це потім були «Безкінечна історія», «Момо», «Театр тіней Офелії»... і любов дорослих та малих. Усе було потім.

А спочатку був Джим-Ґудзик. І він особливий, чесно-чесно, адже це його, коли він ще був отакеньким мацьопиком, прислали звичайною посилкою, так, саме поштою, на о. Усландію. Цей острів був такий крихітний, що на ньому всього було жителів аж... четверо, враховуючи й самого короля. А ще, а ще на цьому острові була власна залізна дорога та паротяжиха, угу, саме паротяжиха, яку звали Емма. Така собі товстенька залізнобока красуня!

Так от, повертаючись до Джима-Ґудзика... Звісно, він залишився на острові, хоча ця дивна посилка з чорненьким немовлятком була адресована якійсь пані. Хто така? Невідомо... І вона, ця пані, з’явиться, тільки потім. А Джим ріс собі й перетворився на звичайнісінького хлопчика, який часом міг викинути коника, грав на нервах панові Неталану і не надто любив умиватися — точнісінько як усі хлопчаки в його віці. Миття він вважав дурницею, як-не - як він був чорний, і по ньому годі було зрозуміти, чи мив він шию, чи ні. Проте пані Штоцкер (його прийомна матуся, але Джим ще про це нічого не знає) такі докази не діяли, й урешті Джим і сам це втямив. Ох, цей Джим-Ґудзик! Скільки ще пригод у нього буде! І небезпечні, зовсім недитячі пригоди, і дракони, і принцеси, і ще багато-багато чого. А чому саме Ґудзик? А от чому. У Джима щоразу на одному й тому місці була дірка в штанах. Разів сто пані Штоцкер приставляла до дірки латку, однак та щоразу кудись зникала, а дірка лишалася. І це при тому, що Джим берігся як міг. Але варто йому було одного разу залізти на дерево чи скотитися з якогось пагорба, і дірка тут як уродилася. Урешті-решт пані Штоцкер прийшла в голову рятівна думка. Вона обметала краї латки і зробила одного боку дірку, а з іншохю пришила великого ґудзика. Тепер досить було просто розстебнути хлястика, замість рвати. Та й дірку латати не випадало — годилося просто знову застебнути, і край. З цього дня всі острів’яни прозивали хлопця Джим-Ґудзик.

От такий він, Джим - Ґудзик. А що буде далі — читайте!

Відгук 2. «Джим Пуговка и машинист Лукас» во всех отношениях незаурядная книга, развитие событий и персонажи совершенно непредсказуемы. Отрицательные герои волей автора становятся положительными, проблемы решаются, герои добиваются своих целей. Сюжет очень динамичный, и, хотя описаний мало, нескольких ярких фраз достаточно, чтобы представить себе места, действующих лиц и место действия. Сказка совершенно выдуманная. Китай в произведении не имеет ничего общего с реальным, Мёдландии на картах нет, паровозы не летают, а мнимых великанов не существовало никогда. Но это не минус, просто сказка со своими законами и правилами. Обилие драконов, пиратов, казалось бы безвыходных ситуаций и невероятных событий делают её кладом для любителей сказочных приключений.

Відгук 3. Лучшая рецензия — детская. Пятилетняя Лиза после прочтения книги подошла к своей тёте и сказала: «Тётя, я тебе настоятельно рекомендую прочитать про Джима Пуговку, это очень важно! Там все такие хорошие. Очень, очень хорошая книга». Так и сказала, комментарии излишни. Добавлю от себя, с картинками в нашем издании очень плохо, книга совсем не тоненькая, и картинок хотелось бы побольше. Перевод М. Кореневой прекрасный! Больше всего книга подходит, конечно, мальчикам, но и увлечённые чтением девочки прочтут с удовольствием. Имеет смысл читать её не раньше пяти лет, так как многие понятия, предметы и их воплощения в сказке достаточно сложны.

В повести «Джим Пуговка и машинист Лукас» рассказывается отом, как однажды жители славной страны Мёдландии получили необычную посылку. Там оказался маленький мальчик, которого назвали Джимом Пуговкой. Когда Джим немного подрос, он отправился со своим лучшим другом машинистом Лукасом в далёкое путешествие. А в путь их повёз удивительный паровоз Кристоф, который умеет не только мчаться вперёд, но и плавать и летать. «Джим Пуговка и Чёртова Дюжина» — продолжение рассказа о невероятных приключениях Джима Пуговки и машиниста Лукаса. На этот раз они отправляются в путь, чтобы узнать тайну рождения Джима. А по дороге успевают совершить множество самых .разных дел: помогают жителям морского царства, находят работу для мнимого великана по имени Ка Лань Ча, а главное — побеждают Чёртову Дюжину, шайку страшных пиратов.

Прийоми творення образу – персонажа

Машиніст Лукас

Портрет

«Лукас-машинист был невысоким и немного полнoватым, и его ни капельки не забoтило, считается локомотив нужной вещью или нет. Oн нoсил рабoчий

кoмбинезoн и фуражку с кoзырькoм. Глаза у Лукаса были синими, как небo над Усландией в солнечный день, а лицo и руки - почти совсем черными oт масла и копоти. И xoтя oн ежедневнo мылся особым мылoм для локомотивних машинистoв, копоть так и не сходила. Она очень глубoкo въелась в его кoжу, потому что на работе Лукас много лет заново пачкался каждый день. Когда Лукас смеялся - а делал oн этo частo, - было видно, как блестят его oтличные белые зубы, которыми oн мог расколoть любoй oреx. Кроме того,Лукас нoсил в левoм уxе маленькую золoтую серьгу в фoрме кольца и курил кoрoткую толстую трубку носогрійку».

Риси характеру:

притаманна життєва мудрість;
чемний;
толерантний;
патріот;
цілеспрямований;
врівноважений.

життєві

цінності

VІ.Ідейний зміст твору, емоційні оцінки автора

Ідея – пізнання світу хлопчиком Джимом Гудзиком, утвердження важливих моральних цінностей: дружби, поваги до інших, любові до батьківщини, матері, кохання, взаєморозуміння, толерантності, гуманізму).

Пафос твору – життєстверджуючий, сповнений романтики пригод, душевного піднесення.

V. Проблематика

Проблема самотності, подолання страху перед невідомим

Чи потрібно дитині вчитися?

«Мужність та хоробрість важливіші, ніж навчання»

(Джим Гудзик)

Подорож Джима Гудзика та машиніста Лукаса

МОРЕ

МОРЕМОР

ПУСТЕЛЯ МОРОК

ШЛЯХ ДО ДРАКОН - МІСТА

$E:\72350954.jpg$

Чи можна прожити життя за дванадцять днів?

І. Портрет

Автобіографія

$E:\188536w (1).jpg$ Знайомтесь! Я, Оскар, десятирічний хлопчик та головний герой твору « Оскар і Рожева Пані» сучасного французького письменника Еріка - Еммануеля Шмітта. Мені залишилося жити дванадцять днів. Я маю померти десятирічним. До мене часто в лікарню приходила Рожева Пані , яка дала мені змогу прожити повне життя, стати дорослим. Я невиліковно хворий на рак, відчуваю, що хіміотерапія не принесить мені полегшення і тому залишилося жити недовго… Я відчуває себе покинутим батьками. Моя Рожева Пані замінила мені рідних батьків, розмовляє зі мною про життя і смерть. Щоби прийняти жахливу правду вона спонукала мене викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Крім того я маю собі уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям. Хоча мені важко повірити в Бога, проте я піду на цей експеримент і таким чином проживу все своє життя. Я написав 14 листів до Бога, де переповів йому про все своє прожите важке життя, свої стосунки з оточенням, я прохав Його про певні речі (обов’язково «духовні»).Так, я ще маленький, і мені хочеться жити, але на відміну від своїх батьків і лікаря, я зовсім не боюсь визнавати неминучість і близькість власної смерті. Але часом я гірко плачу, коли випадково дізнаюсь, наскільки мало часу мені відміряно. Я дуже вдячний Рожевій Пані, яка завдяки своїй уяві та фантазії, яка водночас містить у собі і смак правди, і смак витівки, допомогла мені жити. Я гідно зможу прожити життя до останніх днів!

Сенкан

$E:\18829_640 (1).jpg$ Оскар

Онкохворий хлопчик

Вчить нас цінувати кожну хвилину

Пише листи – прохання до Бога

Гідний життя!

Із листів Оскара (стосовно життя):

« А я думаю, Рожева мамо, що єдине рішення в житті — це жити»; «дивись завжди на світ так, ніби це вперше»; «життя — дивовижний дар. Спочатку ми його переоцінюємо: думаємо, що отримали у вічне користування, потім недооцінюємо, знаходячи життя занадто коротким і недосконалим,

і мало не готові від нього відмовитися. Нарешті, усвідомлюємо, що це був зовсім не дар, а тільки кредит. І тоді намагаємося його заслужити».

$E:\9785389024502.jpg$ «Скарбничка порад від Оскара»

Проживай кожен день гідно
Віддавай свою любов ближнім
Проявляй милосердя до хворих
У найтяжчі хвилини свого життя довірся своїм рідним та Богу.
Життя прекрасне - цінуй його!

Анкета – характеристика Оскара

Ім’я: Оскар

Місце проживання: Франція, лікарня для онкохворих дітей

Батьки, опікуни: батьки його залишили, Рожева Пані (працівниця лікарні для онкохворих дітей ) піклується про нього як рідна матір, вчить його цінувати кожну прожиту хвилину і просити в Бога терпіння та розуміння!

Вік: 10 років

Освіта: навчався в школі

Риси характеру: добрий, співчутливий, милосердний, балакучий, сильний, мужній, витривалий, самотній, розумний.

Вплив на життя й долі людей: цінувати життя, бути милосердним, допомагати хворим людям, віддавати свою любов ближнім, завжди вірити в Бога.

Мрії Оскара: Щоб усі люди були щасливими, раділи з того, що є, боролися за своє щастя й були більш уважними одне до одного. $E:\малюнки\3eLWxzdvElA.jpg$ Сенс написання Оскаром листів до Бога: Хлопчику залишилося жити дванадцять днів. Він мав померти десятирічним. За проханням Рожевої Пані він вирішив написати листи до Бога, щоб укріпити свій дух та вселити віру у життя.

Чому навчив дорослих і дітей: дорослих і дітей навчив радіти життю, допомагати одне одному, бути відкритішими, чутливішими до чужого горя й чужих проблем.

О птимістичний

С ильний

К ожну хвилину цінує

А соціюється з ангелом

Радіє життю

Р озуміє Оскара О птимічтична

Ж иттєрадісна

Е є милосердною В ірить в Бога

А соціюється з Ангелом - Хранителем

$E:\рамки різні малюнки\24.jpg$

$E:\рамки різні малюнки\34.jpg$

$E:\13.jpg$ ІІ. Колектор

Французький драматург, письменник, сценарист, філософ Ерік-Еммануель Шмітт — один із найбільш відомих у світі авторів, що пишуть французькою мовою.

ІЗ ІНТЕРВ'Ю ПИСЬМЕННИКА УКРАЇНСЬКОМУ КОРЕСПОНДЕНТОВІ (Львів)

Кореспондент. Вам, мабуть, невідомо, що «Оскара і Рожеву Пані» в Україні вклю чено у шкільну програму. (На обличчі письменника помітне здивування й усміх.) Як Ви до цього ставитесь? І чи включені Ваші твори у шкільну програму у Франції або в Бельгії?

Е.-Е. Ш м і т т. Я дуже радий і дуже наляканий водночас. Я волів би радше бути літературою підпільною, літературою контрабанди, літературою бажаною, а не літературою, яку нав'язують. Утім, у Франції та в Німеччині також багато моїх творів — деякі романи, деякі п'єси — внесено до шкільної програми.

Насправді це дуже хвилююче, коли до мене на автограф-сесії приходять діти 10, 11,12,13 років. На цю тему можу розповісти анекдот. Уперше зі мною таке трапилося на презентації «Оскара й Рожевої Пані» у Брюсселі: під час автограф-сесії до мене підійшли мама з хлопчиком 10 років. Я був дуже збентежений тим, що бачив хлопчика, він був дуже збентежений тим, що бачив мене, я запитав його: «Чому ти вирішив прочитати цю книжку?» Він відповів: «На обкладинці я прочитав, що в книжці йдеться про хвору дитину, яка помре. Книжка мене зацікавила». Я був дуже зворушений, потім глянув на матір і запитав: «Ви читали цю книжку?» Вона відповіла, що ні. Я запитав чому, і почув: «Тому що на обкладинці я прочитала, що книжка розповідає про хвору дитину, яка помре». У результаті я був дуже радий бачити своїм читачем хлопчика.

Цей сучасний письменник і любить розказувати історії, що змушують думати. Хто ж такий цей дивовижний письменник та філософ Е.Е.Шмітт?

$E:\21.jpg$ Фотогалерея

$E:\15shmitt.jpg$

$E:\i.jpg$

$E:\загруженное.jpg$

Рольова гра « Візьми інтерв'ю»

Уявна мандрівка Еріка-Емануеля Шмітта Україною

./Міркування письменника про літературу як сенс життя і життя загалом/

Шмітт привідкриває таємниці творчого ремесла, «оголює» свою письменницьку душу та розповідає про те, що для нього є важливим.

«Книжки існують для того, щоб краще жити. Література – це мудрість, мистецтво, яке робить нас більш толерантними, розумними і дозволяє нам жити краще».

«Є два види письменників: письменники, які пишуть про себе і які пишуть про інших. В своїх творах я не ставлю собі за ціль відкрити себе. Я хочу відкрити інших, нас. Письменництво – це подорож у часі, у віці. Адже я часто пишу про персонажів не свого віку чи статі. Для мене література – це пристрасть відкривати нас».

«Коли ми пишемо про себе, то дуже пильні і спостережливі за власним «я» і водночас намагаємось щось приховати. Письменницьке «я» є меш щирим, аніж коли він веде мову від третьої особи. Я пишу завжди «він». Це мені дає своєрідну «маску» завдяки якій я можу сказати правду про свій сум, про своє незадоволення, про свій спосіб любити. «Я» – це часта спроба письменника створити собі пам’ятник. Натомість маска – це спосіб сказати правду».

«Я не завжди задоволений тим, що написав. Часто після створення вдалого уривка відчуваєш радість. Проте перечитавши фрагмент на наступний день, міра моєї радості стає меншою. Я проводжу години, щоб змінити слово, кому – це ті речі, які ніхто не побачить, але які для мене є важливими».

«Процес творення – це найпрекрасніші години, в які я не самотній. У цей час я в «наповнений» персонажами, іншим світом, історією».

«Коли ми пишемо – це дає нам змогу вийти поза себе, прийняти бачення інших, побачити персонажа, який любить не так як ми, відчуває по-своєму. Це спосіб покинути власну оболонку, аби відкрити світ довкола нас. Мистецтво і література допомагають нам з того вийти, чи є ми читачем, чи письменником. Література – це смак інших».

«Зі мною живуть три собаки, які переконані, що це вони пишуть книги».

«Євангеліє від Пилата». Цю книгу я писав сім років, а обдумував впродовж десяти. У ній є два пункти, які відрізняють її від історії, яку ми всі знаємо. Перший – це точка зору Ісуса в пролозі, другий – погляд Пилата. Цей твір є дуже біографічним. Це мій шлях до християнства. Я народився в атеїстичній сім’ї. Мій шлях був дуже повільним і до віри я прийшов вже у дорослому віці.

Аби написати цей твір, я провів багато пошуків. Я читав літературу про право в Єрусалимі в першому столітті. Дуже багато прочитав медичних творів про процес розп’яття. Адже воно було не для того, щоб вбити людину, а для того, щоб завдати їй мук. Смерть внаслідок розп’яття могла прийти через 6 днів. Людина вмирала не від того, що її прикували цвяхами, не від втрати крові, а від того, що вона не могла дихати. Я дуже багато перечитав анти-і релігійної літератури. І мушу сказати, що більше часу зайняло не прочитати ці твори, а забути їх. Культура – це коли ми пам’ятаємо про основне».

«Оскар і Рожева пані» також є біографічною. Мій батько працював у дитячій лікарні. Він лікував дітей, які мали церебральний параліч, погано чули. Часто в суботу, після обіду тато приводив мене до лікарні. Серед тих дітей було багато моїх друзів. Це перша біографічна частина.

Друга, це те, що якось я сильно захворів. Після одужання я міг вийти з лікарні і тоді усвідомив, що ті люди, які були зі мною в клініці залишались. Я вважав, що це нечесно, що вони там зостались. Треба мати величезну хоробрість, аби продовжувати жити з хворобою».

Третя причина, з якої я написав цю книгу, це те, що ми часто маємо можливість супроводжувати своїх близьких у хворобі, у смерті.Важливим моментом, аби допомогти комусь жити є уява і людськість. У «Оскарі» це рожева пані, яка наче в казках Шехиризади завжди знаходить влучну історію і вона допоможе йому жити. В той час, коли медицина вже безсила, людськість може допомогти. Цей твір є гімном любові і людяності».

«Я людина надзвичайно емоційна, щоб захиститися від цих емоцій, я пішов вивчати філософію, яка допомагає мені вижити. Коли я слухаю музику, то можу плакати. Я дуже чутливий, надчутливий. Філософія можливо не дала мені захисного панциру, але завдяки їй я здобув вертикальний хребет, який дає мені можливість жити.

«Я є першою жертвою своїх текстів. Коли я їх читаю, то переживаю дуже багато емоцій.

Чотири роки тому моя собака народила цуценя, воно ще не знало, що буде собакою письменника. Якось цуценя сіло навпроти мене, коли я був у процесі творіння і спостерігало. (Навпроти мого столу є велика канапа, куди сідають всі мої собаки і споглядають на мене коли я пишу). Отож ця собачка, яку звати Дафне дивилась. Я писав твір, розчулився і заплакав, вона підбігла до мене, аби втішити. І тоді я почав їй пояснювати, що ці сльози – це сльози письменника і вони дають мені задоволення.

Наступного дня я читав цей самий уривок і знову розчулився й заплакав. Ситуація повторилась і Дафне підійшла до мене. І я знову пояснив їй, що це сльози письменника, які відрізняються від сліз життя. Третього дня, моє зворушення від прочитання уривка знову нахлинуло і я вкотре пустив сльозу. Дафне глянула на мене, побачила, що це сльози письменника і не підійшла».

Про інтерпретацію творів акторами. «Коли актор забирає кому, або слово це не є настільки важливим, якщо він залишається справедливим і відповідає твору, надає серцю, душі персонажу.

Я обожнюю акторів, вони є протилежністю до письменників. Автор коли пише, то покидає навколишній світ і занурюється в свій світ уяви, тоді як актор показує те, що було написано. Актори мають потребу в письменниках і навпаки. Відтак ми знайшли один одного».

«Я надаю перевагу сюжетам табу. Хвороба і смерть дитини – це питання табу. Я написав книгу про Гітлера, щоб зрозуміти, як можна бути монстром. У «Євангелії від Пилата» я дав слово Ісусу, що зазвичай не робиться. Коли є питання табу, це означає, що ми про них не думаємо, забороняємо собі. Проте важливо зайти вглиб цього питання і подивитися, що діється всередині нього, щоб знайти сенс».

«Я не є творцем, я служу історії, персонажам, які оточують, які приходять в мою уяву. Персонажі – це історія, вони диктують мені, що я повинен писати: роман, новелу, п’єсу чи фільм. Коли сюжет є кризою, це – театр. Це може бути криза в подружжі, психологічна. Коли сюжет уявляється мені як дорога, шлях, подорож по життю, тоді я напишу роман. Тому, що роман представляє тривалість: місяці, дні, години, хвилини. Це є важливим для роману, в той час коли у театрі тривалості не існує. В романі час існує для того, аби допомогти персонажам змінитися. Театр є песимістичним, тоді як роман є оптимістичним».

«Якщо я веду мову про релігію – це тому, що я цікавлюся людьми, якщо я говорю про Бога, то говорю по –іншому (про Нього я писав у своєму творі «Євангеліє від Пилата». Коли я говорю про релігію, я хочу розповісти про скарби духовності людства».

«Ми не можемо обійтися без духовного життя. Адже всьому, що з нами щоденно відбувається ми надаємо якийсь сенс: народженню, життю, смерті, хворобі. Питання цього сенсу, який надають люди вище переліченим процесам є для мене особливо цікавими».

«Сенс життя – для мене є жити. Сенсом є додавати життя життю, щось вносити особисте до життя Землі. Хтось це робить народжуючи дітей, хтось даючи любов іншим, хтось створюючи твори. Для мене це є життя, яке створює життя і яке б воно не було, для мене немає вищого чи вищого життя. Сенс життя – зробити життя більш красивим, більш насиченим, більш інтенсивним».

Це потрібно знати!

Епістолярний жанр – один з жанрів літературного твору, написаний у формі приватних листів У листах виражені душевні переживання героїв, висвітлена їх внутрішня еволюція. Творів у формі листів не так уже й багато у літературі. Такий жанр отримав назву епістолярного . Його використовують тоді, коли хочуть передати найтонші та найглибші порухи душі головного героя. Тому що листи пише не людина, а її серце та душа.

$E:\ліон франція 1.jpg$ Автобіографічна довідка

$E:\ліон.jpg$ Е́рік-Емануе́ль Шмі́тт (фр. Éric-Emmanuel Schmitt; 28 березня 1960, Сент-Фуа-лес-Ліон) — сучасний французький письменник, драматург, філософ. Живе у Брюсселі. Відомий по всьому світу письменник і драматург. Доктор наук з філософії. Захистив дисертацію в 1986 році у Вищій школі Парижу на тему «Дідро і метафізика». Тривалий час викладав філософію у вищих навчальних закладах Франції, зокрема в Шербурзі. Як письменник, Ерік-Емануель Шмітт став відомим у 1991 році після публікації першої драматургічної роботи «Ніч у Вавілоні». Та світову славу йому приніс сценарій «Відвідувач», написаний у 1993 році, за який автор був нагороджений багатьма літературними і театральними преміями. Ерік-Емануель Шмітт, вихований батьками в дусі атеїзму, заявляв про те, що він агностик, але віднедавна відомий автор визнав важливість релігії в своїй творчості і оголосив себе християнином. Письменник є громадянином двох країн — Франції і Бельгії (з 2008 р.). Твори Еріка-Емануеля Шмітта перекладено 40 мовами світу та інсценовані у 50 країнах.

Фотомандрівка до Франції

(Сент-Фуалес-Ліон )

$E:\ліон 12.jpg$ $E:\франція.jpg$

$E:\ліон 45.jpg$

$E:\Оскар.jpg$ Подорож книжковою виставкою

$E:\images.jpg$

$E:\72350954.jpg$

$E:\загруженное.jpg$ ІІІ. Робочі матеріали

Життєвий та творчий шлях Е.Е.Шмітта

Ерік Еммануель Шміт народився 28 березня 1960 року в французькому місті Ліон. Готувався до кар’єри композитора, вчився грати на фортепіано. Коли йому виповнилось 15 років, музика буквально врятувала йому життя. Ерік Шміт був у страшенній депресії і серйозно збирався покінчити життя самогубством. І от у цей час він потрапив до Ліонської опери на репетицію. Уявіть собі: стара обшарпана будівля, багато пилюки, жодних декорацій і товста співачка у недолугому вбранні... Але коли вона почала співати, підліток був приголомшений — так це було гарно. Письменник згадує : «Так музика повернула мене до світла. Якщо у світі є такі гарні речі, то варто жити. Моцарт — це ключ до краси, до захоплення. Того дня я був порятований мистецтвом, я знайшов сенс життя. Музика — дуже потужне мистецтво, її сприймаєш … не лише вухами, але й ногами, усім тілом, вона може схвилювати за 15 секунд».

З тих пір музика, поряд з філософією – захоплення його життя. Однак, крім музики, хлопчик захоплювався написанням творів: в одинадцять років написав першу книгу, в шістнадцять – першу п’єсу . В кінці кінців слово одержало верх над музикою. Закінчивши престижний Вищий педагогічний інститут і захистивши філософську дисертацію Е. Шміт починає викладати філософію спочатку в ліцеї Шербура, потім в університеті Шамбері.

Але надовго він там не затримується: наукова кар’єра була принесена в жертву літературі.

У 2008 році отримав бельгійське громадянство. Нині мешкає у Брюсселі. Творчість Шмітта не раз відзначали престижними преміями. Його п’єси перекладено й поставлено у понад 50 країнах світу, а письменник за свій літературний талант став володарем 26 різноманітних премій та нагород різних країн світу. Він один з найвідоміших письменників світу , що уміє достукується до сердець мільйонів читачів з фантастичною легкістю.

Його книжка «Оскар і рожева пані» ще 10 років тому ввійшла до рейтинґу книг, що змінили чиєсь життя – поруч із Біблією, «Маленьким принцом»

А.Сент- Екзюпері та «Мушкетерами» О. Дюма.

Драматична і життєлюбна історія про невиліковно хворого хлопчика, з’явившись у 2002 році на полицях книжкових магазинів, зворушила весь світ. А в 2009 році завдяки видавництву «Кальварія» з нею познайомилися і українські діти.

$E:\рамки різні малюнки\school03001.jpg$ Інтерактивна вправа « Мікрофон»

Сенс життя – відчувати дивовижність

життя щомиті

Ерік-Еммануель Шміт

Діти – філософи, справжні філософи.

Ерік-Еммануель Шміт

« Діти мають здатність щиро дивуватись і зачаровуватись. А ще вони вміють ставити запитання. Їм потрібні відповіді. Але не культурні відповіді з тоннами інформації, а розумні відповіді...»

Ерік-Еммануель Шміт

Чи справді діти - філософи?Чи здатні вони розмірковувати про примхи долі?
Як би ви прокоментували вислів Е Шміта про смисл життя?
В чому ви вбачаєте життєву мудрість?

Чи завжди в нашому житті присутні світлі моменти?

Коли ми можемо втратити віру в життя?
Чи варто щось робити для того ,щоб повернути собі цю віру, щоб відчути знову смак життя?

Колективне складання опорної схеми «Композиція повісті - казки «Оскар та Рожева пані» /проект/

БОГ

ОСКАР БАБЦЯ РОЖА( 1 лист)

13 листів

ЖИТТЄВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ОСКАРА

Книга написана у формі 14 листів десятирічного хлопчика Оскара, невиліковно хворого на рак. Він відчуває, що хіміотерапія не принесла полегшення і йому залишилося жити недовго. Він відчуває себе покинутим батьками. На противагу до батьків з ним розмовляє у лікарні рожева пані про життя і смерть. Щоби прийняти жахливу правду вона спонукає Оскара викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Крім того він має собі уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям. Хоча Оскару важко повірити в Бога, він проте йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя. В цих листах Оскар переповідає поважному адресатові своє життя, свої стосунки з оточенням, прохає Його про певні речі (обов’язково «духовні») тощо. Маленький Оскар ,на відміну від своїх батьків і лікаря, не боїться визнавати неминучість і близькість власної смерті, та навіть йому не під силу стримати гіркі сльози, коли він випадково дізнається, наскільки мало часу йому відміряно.

Рольова гра « Учитель – учень»

( Учні працюють у парах, розділивши ролі (один – учитель, другий учень). Вони мають дібрати 8 – 10 запитань на задану тему й підготувати відповіді на них( на це відводиться 7 – 10 хвилин). Потім створюють рольову ситуацію, де «вчитель ставить запитання, а «учень» відповідає на них. Усі присутні уважно стежать за діалогом, потім « учителі» можуть ставити «учневі» додаткові запитання, а «учні» поширювати відповіді на запитання « вчителя»)

$E:\рамки різні малюнки\school21012.jpg$ У якій незвичні формі написана повість - казка?( у формі листів)
За яким ознаками ви здогадалися, що це лист?( є звертання до адресата,в основі - монолог героя)
Чи часто ви пишете листи? Кому ви їх адресуєте?
Чи писали ви листи незвичному адресату? (наприклад, Діду Морозу, Святому Миколаю)
Що спонукало вас написати такого листа?
Кому адресує свій листи Оскар ?(Богові)
Чи зручно було Вам почуватися в ролі Оскара, Лікаря, Бабці- Ружі? Чому?
А що відчував Оскар в лікарні? Які думки його найбільше бентежили?( чому ніхто йому не хоче говорити правди?)

Чи готові були оточуючі люди повідомити хворому на лейкемію Оскару про невідворотнє ?
Чому Бабця Рожа запропонувала йому написати листа Богові?
(це єдиний спосіб, який може вберегти від смертельного розпачу —бути з Богом)
Чи не здається вам, що розмови про хворобу та смерть є неприємною для людини?
Чи приходилось вам переживати хворобу та смерть близької людини? Які емоції ви переживали?
Чи зворушила вас історія маленького Оскара?
Чому хлопчик перебуває в лікарні?
Чи вірить він у Бога? Як він пояснює своє ставлення до його існування?
Чому лікар Оскара ходить сумний та невеселий?
Хто допомагає хлопчику пережити тяжкі дні в лікарні?
Чому жінка отримала таке дивне ім’я Бабця Рожа?
Хто такі рожеві пані? Ще працівниці лікарні для онкохворих дітей. Вони носять рожеві халати. Ці жінки мають розважати хворих дітей, відволікати від сумних думок.)
Що відомо про Рожеву Пані, з якою дружив Оскар?
Як ви думаєте, чому Рожева Пані так багато уваги приділяла хлопчикові?
Як на вашу думку, що з того, що розповідала про себе Рожева Пані, було правдою?
Яке слово було заборонене в лікарні? (Слово «смерть».)
Як Рожева Пані реагувала на згадки про смерть? (Досить спокійно, навіть по-філософськи)
Знайдіть у тексті слова, які пояснюють, чому Рожева Пані так наполегливо, але тактовно радила писати Богові. З якою метою вона це робила? («Повідай йому свої думки. Ті, які ти не висловлюєш уголос, ті які тебе обтяжують, переслідують, турбують, сковують, займають місце свіжих ідей
і розкладають тебе зсередини. Якщо ти їх не висловиш, ризикуєш зробитися смердючим смітником старих думок». Психологи завжди радять звільнитися від важких думок, які роз’їдають душу людини. Способів є дуже багато. У Рожевої Пані був такий прийом звільнення від тягара переживань.)
Яким було найзаповітніше бажання Оскара?
Яку легенду розповіла Оскарові Рожева Пані? (Легенду про дванадцять пророчих днів, яка існувала на її батьківщині. Рожева Пані сказала, що за дванадцятьма останніми днями року можна визначити погоду кожного місяця року наступного.)
Яку гру запропонувала Рожева Пані Оскарові? (Гру у два надцять днів, кожен з яких рахується за десять років життя.)

Чому в Рожевої Пані виникла ідея гри у дванадцять днів? (Оскарові залишилося жити дванадцять днів. Він мав померти десятирічним. І Рожева Пані вирішила дати хлопчикові змогу прожити повне життя, стати дорослим.)

Як ви думаєте, з якою метою Рожева Пані привела Оскара до церкви? (Щоб пояснити йому такі страшні речі, як смерть
і страждання, щоб підтримати, укріпити його дух, вселити віру.)
Як Оскар почувався у каплиці? (Оскара вразило розп’яття. Він подумав про те, що, якби був богом, то ніколи не дав би себе розіп’яти. Його почуття були різними: здивування, злість, роздратованість, скептицизм.)
Про що свідчить те, що Оскар у своєму листі до Бога попросив допомоги для Пеггі? (Оскар навчився думати про інших. Хвилювання за Пеггі витіснило думки про власні страждання.)
Чому Оскар усиновив Рожеву Пані?
Які нові враження отримав Оскар завдяки Рожевій Пані?
Яким був подарунок Рожевої Пані Оскарові на Різдво? (Вона подарувала Оскарові рослину із Сахари, яка за один день проживала усе життя.)
Як ви думаєте, який із листів Оскара найтрагічніший?
Чому останній лист написаний Рожевою Пані? ( це лист, написаний після смерті хлопчика.)
Про що йдеться в листі Рожевої Пані? (Рожева Пані зізнається, що вигадувала всі історії, які розповідала Оскарові. Вона вчилася разом із ним вірити в Бога, любити життя. Вона дуже любила Оскара і переживала, що більше ніхто не буде називати її мамою.)
Жанр твору «Оскар і Рожева Пані»

(проблемне запитання)

Як відомо, твір Е.-Е. Шмітта «Оскар і Рожева Пані» входить до «Циклу про незриме», який складається із чотирьох невеликих творів. Усі твори циклу об’єднані темою духовності і релігії, сентиментальні, з елементами іронії та гумору. Жанр цих творів визначити важко. Одні дослідники називають їх романами, інші — моноп’єсами, оскільки вони написані від першої особи, треті відносять ці твори до дитячих казок. Усі сходяться на думці, що твори циклу написані швидше для постановки, ніж для читання (до речі, вони всі чудово граються на сцені). Твір «Оскар і Рожева Пані» можна назвати повістю, оскільки це епічний прозовий твір з невеликою кількістю героїв, однолінійним сюжетом, нетривалим часом дії (усього десять-дванадцять днів).

Незвичність твору «Оскар і Рожева Пані»

$E:\2014\51101879_Konyuhova.jpg$ ( Це десять листів-сповідей, листів-прохань хлопчика Оскара до Бога. Така форма оповіді дає можливість повірити у щирість усього того, про що говорить хлопчик.)

Інтелектуальна розминка

Твір «Оскар і Рожева Пані» присвячено Даніель Дар’є. Це відома французька акторка і співачка 30-60-х рр. XX ст. Вона грала у постановках творів Е.-Е. Шмітта.

Головна ідея твору

У повісті Е.Е.Шмітта «Оскар та рожева пані» мудра Бабця - Ружа стверджує: можна за все життя не прожити й одного гідного дня, а можна все життя прожити за дванадцять днів. В Оскара обмаль часу, тому він поспішає жити й устигнути померти старим досвідченим чоловіком. Прояв розуму і мужності у тому, щоб змінити щось у світі. Проблема у тому, щоб розрізнити, що можна змінити, а що неможливо. Ми не можемо змінити хворобу, смерть. Але коли ти не можеш чогось змінити у світі, ти можеш змінити своє бачення, своє ставлення до цього. У випадку Оскара, хлопчика, хворого на рак, наука, медицина безсилі. Але любов і сила фантазії допомагають йому жити. Ми не можемо змінити болісних моментів, але можемо чомусь навчитися. Коли хтось близький помирає, треба усвідомити, що єдине, що ми можемо, — передати їм свою любов...

Проблемне запитання:

« Тема табу у повісті Шмітта «Оскар» (міркування учнів)

Словникова робота

Табу- заборона певних дій, слів тощо

Ерік Еммануель Шмітт не приховує, що в своїй творчості віддає перевагу суспільним темам - табу. Візьмімо хоча би його повість «Оскар і Рожева пані»: там ідеться про хворобу та смерть дитини – а це тема - табу. На думку Е.Е.Шмітта місія мистецтва – допомагати нам жити. Письменник переконаний: треба мати причини, щоб жити. Причина жити для нього – це часто мистецтво. Звісно, любов також, але якраз мистецтво розповідає нам про красу світу, провокує, пробуджує подив... Краще жити допоможуть книжки, бо мета літератури – це мудрість. Література допомагає менше боятися, бути толерантнішим, розумнішим. Оскар – головний герой твору Е.Шміта у такі складні моменти свого життя міг би зламатися, та він знаходить в собі сили .протягом десяти відведених йому долею днів, прожити своє життя, хоча б у в листах до Бога.

Притчі $E:\рамки різні малюнки\school0507.jpg$

Довге життя

Прийшов час умирати цареві Яяти. Було йому вже сто років, і з'явилася за ним Смерть. - Послухай, Смерть, - сказав Яяти своїй незваній гості, - може ти забереш одного з моїх синів? Подумай над моєю пропозицією, адже я ще не пожив по-справжньому, я так занурився у справи держави, що просто забув про той момент, коли прийде час покинути це тіло. Будь до мене жалісливою, прошу тебе! - Добре, відповіла Смерть, - я згодна, але тільки якщо хтось із твоїх синів добровільно погодиться вмерти. Цар Яяти запитав у своїх синів - а було їх у нього сто - чи піде хто з них замість нього за Смертю. Усі промовчали, і тільки наймолодший, сімнадцятилітній юнак, підійшов і сказав: «Я згодний». Був він таким юним і прекрасним, що навіть смерть відчула жалість до нього. - Навіщо ти погодився? - запитала вона. - Адже ти ще нічого не знаєш, ти ще зовсім не бачив цей світ. У тебе дев'яносто дев'ять братів, деяким вже сімдесят років, і я однаково скоро прийду за ними. Подумай, хіба потрібна тобі така жертва? - Якщо мій батько не насолодився життям за сто років, - відповів юнак, - то як я зможу сподіватися на це? Ні, якщо моєму батькові не вистачило сто років, то і я не наживуся, навіть якщо проживу стільки ж, скільки й він. Не перешкоджай мені, я готовий йти за тобою. Смерть забрала юнака, після чого цар Яяти прожив ще сто років. Потім Смерть знову прийшла до нього. Яяти був здивований: - Невже сто років пройшли так швидко, я й не помітив. Я тільки все розпланував, тепер все готово, щоб зробити великі перетворення, а ти хочеш забрати мене? Візьми знову одного з моїх синів. Смерть знову забрала одного з синів Яяти. Так само відбувалося ще сім раз. Нарешті Яяти виповнилося тисяча років. - Яяти, тобі вже тисяча років, - сказала Смерть, - що ти скажеш мені цього разу? Я знову повинна забрати одного з твоїх синів? - Ні, - відповідав Яяти, - цього разу - ні. Тепер я знаю, що навіть тисяча років - це замало, якщо людина поринає в порожню суєту свого життя. Це не справа в часі, уся справа в моєму розумі. Тепер я готовий іти за тобою.

Людина і Господь

Людина шепотіла:

- Господи, поговори зі мною!

І лугові трави співали.

Але людина не чула!

Тоді людина закричала:

- Господи, мені хоча б тебе почути!

Грім та блискавка прокотилися по небу.

Але людина не слухала!

Людина подивилася навколо і сказала:

- Господь, дозволь мені побачити тебе!

І зірки яскраво сяяли...

Але людина не бачила.

І людина закричала знову:

- Боже, покажи мені видіння!

І нове життя було народжено повесні.

Але людина цього не помітила!

Людина плакала в розпачі:

- Доторкнись до мене, Господи. Дай мені знати, що ти тут!

І після цього Господь спустився і доторкнувся до людини!

Але людина змахнула з плеча метелика і пішла собі ...

бабочка (400x505, 35Kb) Все в твоїх руках

Ця історія відбулася давним-давно в стародавньому місті, де жив великий мудрець. Слава про його мудрість рознеслася по всій країні. Але був один чоловік, який заздрив його славі. І от вирішив він придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти.

Ця людина пішла в поле, спіймала метелика і, посадивши його між зімкнутих долонь, подумала:

«Запитаю я в мудреця: скажи, наймудріший, який метелик у мене в руках - живий чи мертвий? Якщо він скаже - живий, я зімкну долоні, і метелик помре, а якщо він скаже - мертвий, я розкрию долоні, і метелик полетить. От тоді всі і зрозуміють, хто з нас найрозумніший».

Так усе і трапилося. Заздрісник піймав метелика, посадив його між долонями і, прийшовши до мудреця, запитав у нього:

«Який метелик у мене в руках - живий чи мертвий?»

Мудрець відповів: «Все в твоїх руках…»

$E:\рамки різні малюнки\1296773559_dchg63mtjjqlneg.jpeg$ Досягнення

Есе « Оскар» Шмітта - Гімн любові і людяності»

Наше повсякденне життя сповнене несподіванок. Щодня ми всі ставимо собі філософські питання, на які немає однозначної відповіді: чи треба любити? чи люблю? чи щирий я з самим собою? як побороти життєві труднощі? чи боюся я смерті? І так зранку і до вечора.

Сьогодні я познайомилась із творчістю сучасного французького письменника Е.Шмітта. Багато своїх творів він присвятив дитячій тематиці, тобто відповідям на запитання , які хвилюють не одну дитину в світі. Та якби навіть ці запитання хвилювали лише одну дитину - не них варто було б шукати відповіді.

У своїх творах Ерік Шмітт відкриває світ очима дитини. У кожному із них юний герой потрапляє у непросту ситуацію – втрачає батьків, не знаходить любові, ховається від війни, хворіє. Чи впорається він з усим цим ? Як дорослішатиме?

$E:\Оскар.jpg$ Часто його юні герої стикаються з дорослими – і ця зустріч у людському та духовному сенсі визначає їхнє подальше життя…

Передісторія створення повісті - казки «Оскар та Рожева пані» (індивідуальне завдання)

Батько Е.Шміта був фізіотерапевтом.. Він завжди брав сина з собою в лікарню щочетверга і щосуботи у відділення для дітей з хворобами хребта чи для глухих. І дивним йому видалося те, що там нормально бути хворим чи слабким і ненормально було мати гарне здоров’я і вважати себе сильним.

Ця ідея ламкості життя, ламкості душі зробила письменника сильнішим. Так він привернув свій погляд до проблем інших - хворих дітей.

У дітей, що перебували в лікарні була одна мета - одужати, а письменнику Е.Е.Шмітту знадобилося 10 років, щоб із під його пера з’явилась його повість «Оскар та Рожева пані»,метою якої теж було бажання автора допомогти дитині одужати, здобути душевний спокій, навіть якщо вона проживає останні дні та хвилини свого життя. В одному з інтерв’ю письменника запитали про те, які події надихнули його написати «Оскара і Рожеву Пані». Ось що він відповів: «По-перше, “Оскар і Рожева Пані” повниться моїми спогадами про дитинство. Маленьким я багато часу проводив у дитячих лікарнях — не тому, що хворів, а тому, що мій тато був дитячим лікарем. Усі четверги й суботи по обіді я бував у закладах такого типу. Серед моїх друзів було чимало хворих дітей.

По-друге, було-таки, що я серйозно хворів, лежав у лікарні, й одного дня мені повідомили, що я видужав і можу йти додому. Ті діти, які лежали в лікарні разом зі мною, лишалися. Я йшов, а вони лишались — і це здалося мені дуже нечесним. Я думав тоді цро сміливість і розум, які потрібно мати навіть тоді, коли знаєш, що серйозно хворий і можеш померти. Того дня я пообіцяв собі, що напишу про це книжку,— ця книжка і стала “Оскаром”.

По-третє, в моєму вже дорослому житті було чимало близьких, любих людей, які серйозно хворіли, і дехто з них помер. Це були надзвичайно важкі моменти. Але тоді я зрозумів, що одна з найпрекрасніших речей — це уява, фантазія. Саме тому я вигадав Рожеву Пані — таку собі Шехерезаду, яка завжди має напоготові якусь історійку. Завдяки уяві, фантазії, яка водночас містить у собі і смак правди, і смак витівки, ця жінка допомогла хлопчикові

$D:\3.png$ жити. Медицина вже була безсила, але людяність могла його врятувати, себто допомогти гідно прожити життя до останніх днів.

Сенкани

«Оскар»

Надзвичайний, милосердний.

Навчає, любить, вірить.

Особлива увага до Бога.

Сильний хлопчик

«Рожева Пані»

Мудра, розумна, добряча.

Возвеличує, звільняє, підтримує.

Заставляє цінувати кожен день.

Ангел – хранитель

$E:\рамки різні малюнки\school2506.jpg$ Реклама

$E:\0805117.jpg$ Шановні друзі! Не баріться! Знайдіть і відкрийте книгу Шмітта « Оскар і Рожева Пані»! Історія маленького хлопчика Оскара розчулює і заставляє цінити кожен день та ті миті, які ти маєш, і які переживаєш в дійсності, на відміну від Оскара. Варто цінувати кожен прожитий день свого життя. І якщо ти колись будеш відчувати себе самотнім, пам’ятай - завжди є ТОЙ, хто готовий тебе вислухати і прожити з тобою кожну хвилину твого життя . Будьмо сильними та милосердними.

Не треба боятися. Саме з цього починається шлях мудрості. Потрібно прийняти те, що лякає, прийняти світ у всій його жорстокості та непередбачуваності. Саме тоді приходить справжнє розуміння того, наскільки цікавим є світ. Цінуймо кожну прожиту хвилину і просімо в Бога терпіння та розуміння! Повірте, вам ця книга дуже сподобається!!!

$E:\Upsovet.jpg$ Рецензії читачів

Ця історія написана відомим французьким автором, у якого багато оповідань, але саме це для мене відіграє найважливішу роль. Оповідання містить усього 14 сторінок і 10 листів до Бога. Воно про кохання, Бога, жагу до життя, воно трагічне. Але його треба прочитати, щоб замислитись над своїм життям. Такі книжки я не полюбляю читати і не шукаю зустрічі з ними, але коли стикаюсь з подібними речами, то не маю сил на опір. Існує багато п'єс та вистав, але не вистачає нервів, щоб переглядати їх, достатньо лиш раз прочитати, і ти будеш пам'ятати їх назавжди…
Наверное, единственная книга за несколько последних лет, во время чтения которой я плакала... Очень грустная, очень тонкая. Иногда смешная... Да, несмотря на все горе и страх, которые обрушились на маленького мальчика, он находит в себе силы на чистый, светлый юмор, на наивную веру и доброту. Его письма к Богу - письма каждого из нас, возможно, никогда не написанные на бумаге, но точно пережитые и выплаканные по ночам в подушку. В киевском театре «Сузір`я» поставили замечательнейший спектакль по этой книге Эрика Шмитта. Стоит и прочесть, и посмотреть.
$E:\1380535744.jpg$ Замечательно поставлен вопрос о жизни и смерти, о суетности жизни и вере. Можно и детям и взрослым рекомендовать для прочтения.

В девятнадцати страницах - и жизнь, и смерть, и любовь и вера... Прекрасная книга, и печальная, и кое-где пронзительно смешная... Как смех на краю пропасти...

Эта книга заставляет задуматься нас о том, как мы проживаем каждый день, на что мы тратим наше бесценное время. Спасибо автору за то, что лишний раз напомнил о том, что нужно ценить каждое мгновенье.

Письма на писаны не от имени мальчика, а от имени автора, думающего, что он знает, как думает 10-летний мальчик. Смотрела спектакль с Алисой Фрейндлих в главной роли. Очень люблю её игру и роли, но эта не понравилась. Всё время ловила себя на мысли, что от имени ребёнка озвучиваются не детские понятия, способ выражения мыслей и определения. От этого появляется элемент фальши, и то главное, о чём хотел сказать автор, нивелируется. Я работаю с больными детьми. В нашей группе был 11-летний мальчик. Он был очень толстый, знал, что умирает, и перед смертью всё волновался и спрашивал свою бабушку:"А как же я в гробу помещусь, я ведь такой большой? " Подумайте, что бы вы ему ответили, глядя в глаза? Что, не очень получается? Дети не терпят фальши и очень остро её чувствуют.
Ребёнок не может оценивать время, как описывает автор, у детей другое временное восприятие; современные дети в вопросе, откуда они берутся, по-моему более компетентны, чем автор и т. П.
И при всех своих плюсах, оптимизме и духовности, не считаю книгу такой удачей. Просили подсказать "подобные произведения"; если имеется ввиду искренность, жизненность и правдивость в изложении, сопереживание героям, тема детей да к тому же отличный литературный язык, советую Кассиля "Кондуит и швамбрания" и Искандера "Детство Чика"(одна из любимых книг, не имеет возрастного ценза).

$E:\DSC01179a.JPG$ $E:\0_ba39d_a509d58a_XL.jpg$

$E:\109804.jpg$

$E:\002.jpg$ $E:\9789666616725.jpg$ $E:\1.png$ Портфоліо Міо, Карла та Юнатана

$E:\рамки різні малюнки\41373.jpg$ 1. $E:\KINOKRITIK_COM_Mio_moj_Mio_ed7b7578ed6b1efa94a0adeaadba6323.jpg$ Портрет

«ДОСИТЬ МИТІ, ЩОБ СТАТИ ГЕРОЄМ, АЛЕ НЕОБХІДНЕ ЦІЛЕ ЖИТТЯ, ЩОБ СТАТИ ГІДНОЮ ЛЮДИНОЮ» (П. БРЮЛА)

$E:\5555555553.jpg$

Будьмо знайомі! Я –Міо–головний герой казкової повісті Астрід Ліндгрен! А точніше: Повість « Міо, мій Міо» присвячена мені, девятирічному хлопчику на імя Бу Вільгельму Ульсону ( або просто називайте мене Буссе)

Сенкан

Міо

Сміливий, вірний, добрий

Виховувався у чужій сімї

Врятував королівство Країни Далекої

Надійний друг

Есе « Мої враження від повісті Ліндгрен»

Як відомо, літературні твори не тільки розповідають про життя людей, нові країни, дивовижні подорожі, а й розкривають різні погляди на життя. Читаючи художній твір, кожен із нас отримує можливість над чимось замислитись, зробити певні висновки, чогось навчитися. Прочитавши повість, я зрозумів, що потрібно бути сміливим, чесним, не байдужим до іншого горя.

Провідною темою повісті «Міо, мій Міо» є тема родини. Хлопчик-сирота Буссе відчував себе зайвим у прийомній сім’ї, страждав від байдужості тітки й дядька, йому бракувало батьківської любові. У Країні Далекій Буссе знайшов те, про що мріяв,— люблячого і турботливого тата, який поводив себе із сином саме так, як завжди хотілося хлопчику. На прикладі прийомної та справжньої родини Міо шведська письменницяу показала, якими не мають бути і якими мають бути стосунки батьків…

Міні – анкета Міо

Міо: головний герой казкової повісті Астрід Ліндгрен « Міо, мій Міо», справжнє ім'я – Бу Вільгельм Ульсон ( Буссе)

Вік: 9 років

Родина: сирота, рано залишився без батьків, виховувався у чужій родині тітки Едлю та дядька Сікстена, які ставилася до нього холодно та байдуже.

Риси характеру: доброта, природність, ввічливість, мужність, життєрадісність, вірність, безстрашність, відданість, любов, благородство, сміливість.

Друзі: хлопчик Юм – Юм та досвідчений зброяр, який викував для Міо чарівний меч, кінь Міраміс, пастушок Нонно, природа Країни Далекої, тітка Лундін, батьки його друга Бенка.

Вороги: злий лицар Като, який мав кам'яне серце, перетворив підвладні йому землі та води на Мертвий Ліс та Мертве озеро.

Подвиг Міо: потрапляє в Країну Далеку, якою править його рідний батько. Разом зі своїм вірним другом Юм – Юмом вступає в боротьбу з різними чудовиськами і жорстоким лицарем Като.

Уроки від Міо: завжди надіятися у перемогу справедливості, розкривати у собі безмежні духовні та фізичні можливості, готовність пожертвувати собою заради щастя інших.

М мужньо долає свій страх

Інколи мріє про країну, де постійно панує Добро

Обирає боротьбу з лицарем Като

Портрет Міо: білявий чуб, блакитні очі,короткі брунатні штани,сіра вовняна сорочка, червона шапочка…

Сенкан:

Юм – Юм

Розумний, мужній,сміливий

Житель Країни Далекої

Допомагає Міо перемогти Като

Вірний друг

Brati_levyache_serze_2 Повість – казка « Брати Лев'яче серце»

Давайте знайомитись: Ми, рідні брати, Карл та Юнатан, герої зворушливої повісті про співчуття, дружбу, порозуміння двох близьких людей, які готові принести себе в жертву, щоб допомогти один одному.

Сенкани:

Карл Лев ( Хрущик)

Тяжко хворий десятирічний хлопчик

Живе у бідній родині

Борець за свободу жнаселення Нангіялу

Сміливий хлопчик

$E:\BRDER3~1.jpg$ Юнатан

Добрий, милосердний,вірний

Допомагає і співчуває рідному брату

Гине, рятуючи Карла

«Лев'яче серце»

$E:\jonatan20skorpa.jpg$

Я, Юнатан та мій братик Карл, народились у бідній шведській родині. Карлу – 10 років, він важко хворий. Мій братик здогадується, що скоро помре, і від передчуття смерті йому робиться дуже страшно. Для того щоб утішити і підтримати свого братика, я вирішив розповісти йому про існування далекої і чарівної країни Нангіялу, в яку після смерті потрапляє людина. Мій Сухарик, я так ніжно називав його за худобу, починає вірити, що в цій дивній країні він миттєво одужає і буде робити все, що заманеться. Проте випадкова подія внесла нам у життя свої корективи. У нашій квартирі несподівано почалася пожежа. Я, намагаючись врятувати Карла, прикутого до ліжка, вистрибнув з ним із вікна і загинув, прикриваючи собою тіло свого брата. Шкільна вчителька, дізнавшись про мій героїчний вчинок, назвала мене «Лев’яче Серце».

Після смерті Карл, ми знову змогли зустрілися в країні Нангіялу. У той час злий правитель Тенгіл захопив одну з долин цієї квітучої країни і тримав місцевих жителів у рабстві за допомогою страшної потвори Катли. Ми бачили страждання населення Нангіялу і змогли прийняти рішення допомогти борцям за свободу, яких очолював мужній воїн Урвар. Та ворогам вдалося захопити його завдяки зраднику і кинути в печеру. Проте ми разом з братом Карлом і друзями змогли звільнити Урвара і визволити країну Нангіялу від поневолювачів. Ми змогли покращити життя людей цієї дивовижної країни, адже ми із братом її вічні жителі…»

$E:\scZMoBQ6FdI.jpg$ 2. Колектор

Інсценівка

У клас із дирчанням забігає Карлсон із пропелером на спині. Карлсон. Привіт, друзі! Ви мене впізнали? Це я, Карлсон, чоловік у розквіті сил, який живе на даху! А де тут мій друг Малюк? Ага, ось він! (Вказує на одного з учнів, який грає роль Малюка.)

Любий друже! Сподіваюсь, що ти передбачив, коли я з’явлюся до тебе в гості, й припас для мене баночку варення, печиво або хоч щось солоденьке?

Малюк. Карлсоне! Я такий радий тебе бачити! Звичайно, у мене для тебе є багато ласощів! Я хочу познайомити тебе з моїми друзями — дивись, скільки їх тут!

Карлсон. Бачу, бачу. І всі такі розумні, з книжками. Мабуть, дуже люблять читати?

Малюк. Так, так, ми всі любимо читати, мандрувати з улюбленими героями різними краями, навіть фантастичними.

Карлсон. Я дуже радий цьому. Люблю кмітливих малюків.

То давай мою банку варення й летімо всі на нашу батьківщину, до

Швеції. Познайомимо твоїх однокласників з нашою літературною

мамою, Астрід Анною Емілією Ліндґрен.

Учень (піднімає руку). А що, у вас не одна «мама»?

Карлсон. Чому не одна?

Учень. Так ви ж, шановний Карлсоне, назвали і Астрід, і Анну, і Емілію!

Карлсон (сміється). А, зрозуміло! Просто у нас у Швеції прийнято давати і хлопчикам, і дівчаткам по кілька імен. Тож рушаймо швидше в подорож!

Літературознавчий словник:

Дехто з літературознавців відносить казкову повість А. Ліндґрен «Міо, мій Міо» до такого різновиду літератури, як «фентезі».

Фентезі (від англ. фазу — фантазія) — це вид фантастичної літератури, де магія та інші надприродні явища е головними елементами сюжету. Дія у творах фентезі зазвичай відбувається у вигаданих світах, де магія є звичною справою. Першими авторами фентезі вважаються Р. Говард (цикл романів про Конана-варвара) та Р. Р. Толкін («Володар перснів»), Існують різні види фентезі: героїчне, епічне, ігрове, історичне, гумористичне тощо.

Літературний герой – це образ, дійова особа, наділена яскравим характером, зображена широко і всебічно, у зв’язках з іншими людьми, зі світом речей і природи. Літературний герой місить у собі індивідуальні риси і є узагальненням певних людських якостей.

$E:\83417905_109806.jpg$

Цікаво знати!

Астрід Ліндгрен
Astrid Lindgren
$C:\Documents and Settings\All Users\Документы\1005205_sweden.gif$ В 1960 році
Ім’я при народженні:	Астрід Анна Эмілія Эрікссон
Дата народження:	14 листопада 1907
Місце народження:	Віммербю, Швеція
Дата смерті:	28 січня 2002 (94 року)
Місце смерті:	Стокгольм, Швеція
Громадянство:	Швеція
Рід діяльності:	Шведська письменниця
Жанр:	Дитяча література, казка

$C:\Documents and Settings\All Users\Документы\apteka1.jpg$

А́стрід А́нна Емі́лія Лі́ндгрен (швед. Astrid Anna Emilia Lindgren, дівоче прізвище Ерікссон, швед. Ericsson; 14 листопада 1907, Віммербю, Швеція — 28 січня 2002, Стокгольм, Швеція) — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. На сьогодні вона найбільш відома своїми персонажами «Карлсон, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоха».

У Стокгольмі, столиці Швеції, на вулиці Давлаган стоїть старий будинок, вікна якого дивляться на великий міський парк. Про цей будинок у Швеції, та й у багатьох країнах світу, знає чимало дітей і дорослих, бо більше 60 років (1941 по 2002) на другому поверсі тут мешкала Астрід Ліндгрен, десятки книжок якої перекладено майже півсотнею мов світу. "Народилася майбутня письменниця 14 листопада 1907 року, у шведській провінції Смоланд, у звичайній селянській родині, і назвали її Астрід Анна Емілія Еріксон. Зрозуміло, батьки й гадки не мали, що їхня донечка стане у майбутньому всесвітньовідомою письменницею. І "Першою жінкою Швеції”, як її шанебливо вивчають земляки. Вона була ніби таке ж, як і її ровесники, але відзначалась тим, що майже ніколи не розлучалась з книгами, була найзапеклішим читачем шкільної та сільської бібліотек, де читала все підряд! А ще вона краще за всіх писала шкільні твори. Один із них – "Життя у нашій садибі” – не лише отримав першу шкільну нагороду, я й був надрукований у місцевій газеті, через що однокласники дражнили Астрід малою "Сельмою Лагерлеф”. І хто міг тоді подумати, що ця маленька непосида дійсно прославиться на весь світ…

Почесні нагороди Астрід Ліндґрен

Твори Астрід Ліндґрен знайшли відгук в серцях мільйонів шанувальників різних куточків світу.
У 1958 році Ліндґрен була удостоєна золотої медалі Ганса Християна Андерсена, а 1969 року отримала шведську державну премію по літературі. У 1973 році письменниця була нагороджена премією імені Льюїса Керролла за книгу «Пеппі Довгапанчоха».

Nagoroda
Nagoroda_1

Астрід Ліндґрен на церемонії вручення почесних нагород

Її ім'ям названо одну з планет всесвіту, виявлену в 1978 році російським астрономом Миколою Черних. У 1995 році шведський мікросупутник отримав ім'я письменниці «Астрід». На цю звістку, Ліндґрен відреагувала з гумором, сказавши, що тепер її можна називати «Астероїд».


Медаль імені Г. Х. Андерсона	Медаль імені А. Швейцера

Крім численних літературних відзнак, якими нагороджувалися дитячі письменники, Ліндґрен була відзначена преміями для «дорослих» авторів. Так, Датська академія нагородила її медаллю імені Карєна Бліксена. Крім того, письменниця була удостоєна російською медаллю імені Льва Толстого, чилійською премією імені Ґабріели Містралі, шведською премією імені Сельми Лаґерльоф. За досягнення у сфері благодійної діяльності письменниця отримала Премію миру від німецької книготоргівлі за 1989 рік. Їй також вручили медаль імені Альберта Швейцера. Ця відзнака була заснована Президією Європейської Академії природничих наук і надається діячам науки і культури в знак визнання високих морально-етичних якостей і видатних заслуг.


Книги Г. Куійера «Флоріан Кноль», «Книга про все», «Поллеке»

   У 1997 році 350 депутатів шведського парламенту презентували Астрід Ліндґрен оригінальний подарунок на її дев'яносторічний ювілей. Вони висадили 350 дерев. За рішенням парламенту письменниця також була визнана жінкою року.
   У 2002 році після смерті письменниці уряд Швеції заснував Міжнародну премію імені Астрід Ліндґрен. Ця відзнака є найбільшою грошовою премією в світі. Її розмір нараховує п'ять мільйонів шведських крон. Премія щорічно вручається літераторам за внесок у розвиток дитячої і юнацької літератури. У 2012 році лауреатом такої премії став письменник з Нідерландів Гуус Куійер.
   У своїх творах автор розповідає про проблеми сучасного суспільства, вдало поєднуючи реальні події з фантазійними епізодами.


Музей Астрід Ліндґрен у Віммербю	Пам'ятник Астрід Ліндґрен	Музей Астрід Ліндґрен у Стокгольмі

   Літературна і суспільна творчість Астрід Ліндґрен отримала світове визнання. Ще при житті письменниці співвітчизники увіковічили її образ у бронзі, встановивши три пам'ятники. Один з них знаходиться в центрі Стокгольму. Астрід зображена сидячою у кріслі. В її руках розгорнута улюблена книга — «Брати Лев'яче Серце».
   Земляки присвятили два меморіальні музеї. Один з них знаходиться на батьківщині письменниці у Віммербю, а інший в Стокгольмі. Завдяки оригінальному концептуальному рішенню експозиції музею Юнібаккен, відвідувачі мають можливість проїхати поїздом через увесь світ популярних казок письменниці і познайомитися з її творчістю.
   У 1991 році датські садівники вивели на честь Ліндґрен новий сорт троянд, а співвітчизники присвятили їй випуск нових шведських купюр номіналом крон.
   Проте, найкращою винагородою для талановитої письменниці є надзвичайний інтерес читачів до її спадщини. Книги Астрід Ліндґрен переведені на 89 мов світу.


Іноземні видання творів Астрід Ліндґрен

У зібранні Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва представлені видання творівЛіндґрен в російських перекладах Людмили Брауде, Олени Паклиної, Ліліани Лунгіної.
З 60-х років ХХ століття українські читачі мали можливість ознайомитися з книжками Ліндґрен у перекладі Ольги Сенюк. Саме завдяки їй маленькі читачі з України подружилися з Пеппі Довгапанчохою, Карлсоном, Роні та іншими героями відомої авторки.


Київський муніципальнийм академічний театр ляльок	Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр

Свого часу Сенюк пощастило познайомитися і поспілкуватися з письменницею в Стокгольмі. При зустрічі з перекладачкою Ліндґрен була здивована звісткою, що українські видання її творів складають шлях довжиною 185 кілометрів і попросила Ольгу Сенюк надіслати їй два примірники книги «Пеппі Довгапанчоха» українською мовою.
Яскраві образи веселих героїв Астрід Ліндґрен надихали митців створювати художні й анімаційні фільми. Українські глядачі мали можливість насолоджуватися кінофільмами «Малюк і Карлсон», «Карлсон повернувся» режисера Б. Степанцова, «Малюк і Карлсон, що живе на даху» режисерів В. Плучека і М. Микаєляна, «Пеппі Довгапанчоха» режисера М. Микаєляна, «Міо, мій Міо» В. Грамматикова та ін.


Афіша вистави Житомирського обласного **музично-драматичного театру**	*Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської*

На сценах театрів Києва, Чернігова, Харкова, Житомира, в Закарпатті та інших місцях України протягом багатьох років успішно йдуть спектаклі для дітей, створені за творами Астрід Ліндґрен: «Пеппі Довгапанчоха», «Малюк і Карлсон», «Карлсон, який живе на даху»,«Роня,дочка розбійника». Незмінний інтерес дітей та їхніх рідних до творчої спадщини Астрід Ліндґрен свідчить про обдарованість автора, вміння доторкнутися до сердець маленьких читачів і наповнити їх дивним світом фантазій, захоплюючих пригод. Більшість літературних героїв, створених талановитою письменницею і сьогодні залишаються для нас привабливими й зрозумілими. За визнанням мільйонів шанувальників у світі унікальна творчість Астрід Ліндґрен підтверджується величезними виданнями її книг на мовах різних народів.

Фотогалерея обкладинок книг

Астрід Ліндгрен «Міо, мій Міо» та «Брати Лев'яче серце»

$E:\ronya__doch_razboynika_caf4.jpg$ $E:\05172010110034.jpg$ $E:\lin3.jpg$

$E:\1004453890.jpg$

$E:\1001198776.jpg$ $E:\386840_240.jpg$

$E:\1000469848.jpg$

$E:\image_346592.jpg$

$E:\1015502_0_Mio_moy_Mio_Astrid_Lindgren.jpg$

$E:\2516ae56fb74577133ccee195f7dd93443b3546b08c80a70143c4746987dc24a___jpg____4_cbef777c.jpg$

$E:\1000816618.jpg$

$E:\31969.jpg$

$E:\5201.max.jpg$ $E:\10110458_0_Bratya_Lvinoe_Serdce_Astrid_Lindgren.jpg$

$E:\9789666616732.jpg$

$E:\9789666616725.jpg$

Вистава « Міо,мій Міо»

$E:\Mio.jpg$

Аудіокнига «Брати Лев'яче серце»

$E:\c6ed9dfecb56.jpg$

Міо на великому екрані

Мио, мой Мио / Mio min Mio (1987) DVDRip

Жанр: Фэнтези, Драма, Приключения, Сказка, Семейный
Країна: Швеция, СССР, Норвегия
Режисер: Владимир Грамматиков
В ролях: Ник Пикард, Кристиан Бэй, Тимоти Боттомс, Сюзанна Йорк, Кристофер Ли, Игорь Ясулович, Сверри Энкер Осдал, Гунилла Ниросс, Линн Стоки, Андрюша Петров, Андрюша Сергеев, Денис Бодров, Анна Фогт, Жоффрей Стэйнс, Любовь Германова.

Сюжет / опис фільму:
Однажды жизнь сироты Боссе, живущего в доме у своих приемных родителей, волшебным образом изменилась. С помощью сказочного духа он оказался в прекрасной стране, где встретил своего отца-короля и стал принцем Мио. Но этой чудесной стране грозит опасность: жестокий рыцарь Като похищает детей и превращает их в птиц, обреченных вечно кружиться над Мертвым озером. Вместе со своим другом Юм-Юмом Мио предстоит сразиться с могучим и беспощадным рыцарем...

$E:\402899_main.jpg$ $E:\1306779191.jpg$

$E:\kristian_beyl_imperiya_solnca2.jpg$

$E:\scr_006.jpg$ $E:\10405038.jpg$

$E:\5555555553.jpg$

$E:\b68e68861cea220c32634ebb5eb.jpg$

$E:\kinopoisk.ru-Mio-min-Mio-561765.jpg$

$E:\output_545x307.jpg$

$E:\002.jpg$

$E:\img_4738044_5532_13.jpg$

$E:\402894_main.jpg$

$E:\large.jpg$ $E:\post-2025-1173636332.jpg$

$E:\251c8211e57e3457d5c94b77da5.jpg$ $E:\3712.jpg$

$E:\8057_szene_gross_01.jpg$ $E:\1687393,rWZx7p8vVzQUGr8rLFjDdWAv+jhDWfARkJc7p9xGumaFdyzA1EK6dR9zFWv7DVIccgQKA3rEcgDHeQi0oLEryA==.jpg$

BS00979_ 3.

Робочі

матеріали

Літературний диктант

Скільки років було головному героєві Бу Вільгельму Ульсону? (9)
Чому Буссе жив у тітки Едлі та дядька Сікстена? (Був сиротою)
Білявий чуб, блакитні очі, короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка, червона шапочка — це портрет... (Буссе).
Хто з дорослих добре ставився до хлопчика? (Тітка Лундін, батьки його друга Бенка)
Де опинився Буссе? (У Країні Далекій)
Як звали нового друга Міо? (Юм Юм)
У Міо був кінь на ім’я... (Міраміс).
Хто подарував хлопцям чарівні сопілки? (Пастушок Нонно)
Що шепотів колодязь біля хати їрі? (Казки та пісні)
Хто допомагав Міо та його другу в Країні Далекій? (Сама природа)
Чиє ім’я наводило на всіх жах? (Лицаря Като)
Які чарівні речі допомогли Міо здобути перемогу? (Меч, що рі/ бає камінь, срібна ложечка, плащ-невидимка)

Літературна гра «Пригадай зміст повісті

"Міо, мій Міо"»

Місто, в якому жив головний герой. (Стокгольм.)
Ім’я Міо в реальному житті. (Бу Вільгельм Ульсон, або Буссе.)
Хто спав у порожній пляшці? (Дух.)
Товариш Міо в реальному житті. (Бенко.)
Назва країни, куди потрапив Міо. (Країна Далека.)
Титул батька Міо. (Король.)
Скільки років король шукав свого сина? (Дев'ять років.)
Найжорстокіший лицар. (Като.)
Товариш Міо в Країні Далекій. (Юм-Юм.)
Кличка коня Міо. (Міраміс.)
Хлопчик-сопілкар. (Нонно.)

Гра «Відгадай анаграму»

(Анаграма — це слово, в якому літери переставлені в іншому порядку.)

1. Сі-ма-рі-м. (Міраміс.)

2. Ак-ел-да-на-ї-ра-к. (Країна Далека.)

3. Ор-ез-о-ве-тре-м. (Мертве Озеро.)

Бесіда за сюжетом твору

Яка казка з тих, що розповідав колодязь, найбільше вразила Міо? (Про королевича, який вирушив у мандри місячної ночі та їхав Пущею.)
Хто загрожував Країні Далекій? (Жорстокий лицар Като.)
Що лихого вчинив Като? (Він перетворив підвладні йому землі і води на Мертвий Ліс і Мертве Озеро, викрав і полонив дітей, чинив грабунки.)
Чому Міо мав їхати до Країни Чужинецької? (Тому, що за пророцтвом, Міо мав звільнити людей від страшного лицаря Като.)
Хто і чому вирушив разом з Міо до Країни Чужинецької? (Юм- Юм, оскільки у пророцтві було сказано, що «хлопець королівської крові на білому золотогривому коні разом зі своїм єдиним другом» мають перемогти Като. Крім того, Юм - Юм не міг покинути друга в небезпеці.)
Де Міо та Юм-Юм знайшли Зброяра? (У печері.)
Що розповів хлопцям Зброяр про лицаря Като? (Він розповів, що в лицаря Като кам’яне серце, правої кисті у нього немає, а замість неї — залізний пазур. Саме цим пазуром він види рає людям серця з грудей. А натомість кладе туди камінь.)
Як Зброяр допоміг хлопцям? (Він дав Міо палахкого меча, вказав шлях у скелі, подарував човна.)
Як Зброяр застерігав Міо? («Будь обережний, королевичу Міо! Будь обережний, коли побачиш залізний пазур. Якщо ти не триматимеш напоготові меча, тобі буде кінець, королевичу Міо».)
Що хвилювало Міо, коли він піднімався до замку Като? («Цікаво, чи знають про це ті, хто чекав тисячі років? Цікаво, чи знають вони, що боротьба має відбутися цієї ночі, і чи думають про мене? Чи думає про мене мій тато-король?»)

Інтерактивна гра «Мікрофон»

Розкажіть, яким вам уявляється життя в Країні Чужинецькій.
Як би ви допомогли Міо та Юм-Юму в поході проти Като, якби мали таку можливість?
Скажіть слова, які б підтримали Міо та Юм-Юма перед битвою?

Рольова гра

Уявіть себе на місці Міо, коли він дізнався про страшного лицаря Като і своє призначення. Розкажіть про ваші емоції в цей момент. Поясніть, чому ви все ж таки вирішили їхати до Країни Чужинецької на битву з Като.

Завдання учням

Проаналізуйте, як у повісті розкривається тема взаємодопомоги. Наведіть відповідні приклади з тексту.
Розкажіть історію дівчинки-пташки Мілімані. Поясніть, як її вдалося оживити.
Наведіть приклади з тексту, які ілюструють, як Міо, долав страх і невпевненість у своїх силах під час походу проти Като.

Проблемне запитання

Як ви думаєте, чому, за задумкою А. Ліндґрен, Міо, навіть потрапивши до казкової країни, змушений був подолати тяжкі випробування, перш ніж остаточно возз’єднатися з батьком і знайти сімейний затишок?

Кросворд

Розгадайте кросворд. Складіть із виділених букв слово.

1. Жінка, яка дала Міо яблуко. (Лундін.)

2. Сестра Нонно. (Ірі.)

3. Друг Буссе у Стокгольмі. (Бенко.)

4. Друге слово в назві країни, куди потрапив Міо. (Далека.)

5. Друге ім’я Бу... Ульсена. (Вільгельм.)

6. Той, хто дав Міо меча. (Зброяр.)

7. Ім’я хлопчика, який колись був птахом. (Ено.)

8. Квіти, що росли в саду короля-батька. (Троянди.) (Зашифроване слово — Ліндґрен.)

		1
		2
	3
		4
5
	6
		7
8

Літературна гра «Згадай зміст повісті

"Брати Лев'яче Серце"»

Як звали братів — головних героїв повісті? (Старшого — Юнатан, молодшого — Карл.)
Назвіть прізвище братів. (Лев.)
Із ким жили брати? (З мамою, Сігрід Лев.)
Як Юнатан називав свого меншого брата? (Хрущик.)
Про яку країну Юнатан розповів меншому братові? (Про Нангіялу.)
Хто першим назвав Юнатана Лев’ячим Серцем? (Учителька Грета Андерсон.)
Якою була адреса братів у Нангіялі? (Нангіяла, Вишнева Долина, Рицарський двір, Брати Лев’яче Серце.)
Що Карл написав мамі на прощання? («Не плачте, мамо! Зустрінемося у Нангіялі!»)
Тиран у країні Нангіялі. (Тенгіл.)
Яке чудовисько загрожувало жителям Вишневої Долини? (Катла.)
Що робив Юнатан, щоб підтримати хворого молодшого брата? (Щоб відволікти хлопчика від сумних думок, Юнатан вигадав країну Нангіялу, в якій, немає хвороб, здійснюються всі мрії і всі щасливі.)
Чому Юнатана назвали Лев’ячим Серцем? (Він загинув, рятуючи з пожежі Хрущика. Його вчинок був відважним і сміливим, а саме такими якостями славився англійський король Річард Лев'яче Серце.)
Як називається режим панування Тенгіла? (Тиранія.)
Як жителі Шипшинової Долини вирішили скинути владу Тенгіла? (Вони влаштували повстання.)
Хто з персонажів повісті виявився зрадником і як його було викрито? (Йоссі. Хрущик побачив його зустріч з розвідниками Тенгіла. Окрім того, на Йоссі було тавро Тенгіла.)
Що вам відомо про Матіаса? (Він керував підпільною роботою у Шипшиновій Долині і врятував Хрущика.)
Що сталося з Матіасом? (Він загинув у день повстання.)
Як брати зустрілися знову? (Хрущик помер і зустрівся з Юнатаном в Нангіялі.)
Як Юнатан пояснив Хрущикові смерть Матіаса? (Юнатан сказав, що Матіас зараз живе в країні Нангілімі, у старо винній садибі в Яблуневій Долині.)
Якою була подальша доля братів Лев’яче Серце?

Проблемне запитання

У чому полягає особливість повісті «Брати Лев’яче Серце»? (У тому, що розповідь про братів ведеться після їхньої смерті.) Висловте свою думку про цю особливість твору.
Чому, на вашу думку, А. Ліндґрен звернулася у своїй казковій повісті до теми смерті і загробного життя?
Що, на думку письменниці, є сильнішим за смерть? Як вона

підтверджує свою думку у творі?

Гра «Відгадай анаграму»

(Анаграма — це слово, в якому літери переставлені в іншому порядку.)

Лев’-ти-бра-сер-я-це-че. (Брати Лев'яче Серце.)
На-та-н-ю. (Юнатан.)
Ка-н-б-я. (Б’янка.)

$E:\97249-informatika-i-ikt-3-klass-chast-1-uchebnik-benenson.jpg$ Досягнення

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ТВОРЧО-ДОСЛІДНИЦЬКОГО ПРОЕКТУ учнів
«КУМИР МАЛЮКІВ УСЬОГО СВІТУ»

Діти не можуть жити без сонця, лісу і трави, берестяних човників і іграшкових куренів. Діти повинні гратися, радіти життю, бути щасливими!

Астрід Ліндгрен

/Захист проектів/

Група «географів» розповідає про Швецію — одну

з найрозвиненіших країн світу, демонструє ілюстрації.

Відеоряд із краєвидами Швеції

$E:\швеція.jpg$ $E:\швеція ліндгрен.jpg$

$E:\лінгрен.jpg$ $E:\швец.jpg$

$E:\ліндгрен 45.jpg$ $E:\ліндгрен 90.jpg$

$E:\лінгрен 78.jpg$ $E:\лідгрен 76.jpg$

Група «літературознавців» розповідає про письменницю

Астрід Ліндгрен

Астрід Анна Емілія Ліндґрен (1907-2002) — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. На сьогодні вона найбільш відома своїми творами «Карлсон, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоха». Астрід Ерікссон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю провінції Смоланд, у фермерській родині. Вона стала другою дитиною Самуеля Августа Ерікссона і його дружини Ганни. Її батько займався сільськими справами на арендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. В Астрід були старший брат Гуннар та дві сестри — Стіна й Інгегерд. Пізніше брат Астрід став членом шведського парламенту. Як написала сама Ліндґрен в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (1971), вона росла у вік «коня та кабріолета». Основним засобом пересування для сім’ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям просякнута вся творчість Ліндґрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгапанчоха до повісті про Ронні, доньку розбійника. Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив’язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі взаємини в сім’ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей,— «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975).

Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон по¬чала працювати журналістом у місцевій газеті. Астрід влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен. 1931 року вони одружилися. Через три роки Астрід народила дочку Карін, яка згодом стала перекладачем. Астрід Ліндґрен мала веселу вдачу, багату уяву, хист до жартів і до цікавих оповідей,— усі ці риси вона успадкувала від батька. Жарти, казки, історії, які вона чула від батька чи від друзів, лягли потім в основу її власних творів. А любов до книг і читання, як вона зізналася згодом, виникла на кухні у Крістін, з якою вона дружила. Саме Крістін прилучила Астрід до дивовижного хвилюючого світу, в який можна було потрапляти, читаючи казки. Вразлива Астрід була приголомшена цим відкриттям, а пізніше і сама опанувала магію слова. Вдома її розповіді любили слухати не тільки брат і сестри, а й сусідські діти, з якими вона завжди приятелювала. Не були до цих оповідок байдужі й дорослі. Її здібності стали очевидними вже в початковій школі, де Астрід називали «віммер- бюнською Сельмою Лагерльоф», чого, на її власну думку, вона не заслуговувала. Потім вона вигадувала різні цікаві історії для своїх дітей. 1941 року записала повість, яку розповідала своїй доньці, коли та хворіла, а через три роки подала її до одного з найбільших шведських видавництв. Там повість відхилили. Того ж року інше видавництво оголосило конкурс на найкращу книжку для дітей. Астрід Ліндґрен написала повість «У Бріт-Марі легшає на серці», подала рукопис на той конкурс, і він отримав другу премію. Так у шведській літературі з’явилося нове ім’я — Астрід Ліндґрен. Через рік те саме видавництво знов оголосило конкурс, і Астрід Ліндґрен подала на нього відхилений рукопис. Він отримав першу премію. Це була «Пеппі Довгапанчоха». Книжку видали, і вона мала великий успіх — на сьогодні її перекладено більш як шістдесятьма мовами світу, серед них і українською.

Астрід Ліндґрен створила за своє життя понад сорок повістей і стільки ж так званих «Книжок-малюнків», де тексту менше, ніж ілюстрацій,— ці книжки призначені для наймолодших читачів. Твори її можна поділити на дві групи. Одна — повісті з казковим сюжетом або такі, де дія відбувається у світі, створеному уявою їхніх героїв, як та ж «Пеппі Довгапанчоха», чи «Малий і Карлсон, що живе на даху», чи «Міо, мій Міо», чи «Брати Лев’яче Серце». Друга — реалістичні твори, такі, як «Расмус-волоцюга» або три повісті про Калле Блюмквіста. Це пригодницькі твори. Їхні герої — звичайні діти з малого містечка, веселі, дотепні, винахідливі, часом здатні на нерозважливі вчинки, але й спроможні стати на захист справедливості проти підступів і навіть злочинів. Астрід Ліндґрен була не просто відомою письменницею, а й дуже шанованою людиною. Людиною, відомою всій країні, вона стала завдяки численним виступам по радіо й телебаченню. Тисячі шведських дітей виросли, слухаючи по радіо книги Астрід Ліндґрен в авторському виконанні. Її голос, її обличчя, її погляди, її почуття гумору були знайомі більшості шведів ще з 1950- 1960-х років, коли вона вела на радіо й телебаченні різноманітні вікторини й мовні програми. До того ж Астрід Ліндґрен завоювала публіку своїми виступами на захист такого типово шведського явища, як любов до природи й захоплення її красою. Властиві їй прагнення до рівноправності й турботливе ставлення до людей допомагали письменниці долати бар’єри, що поставали у зв’язку з її високим становищем у суспільстві. Вона з усіма спілкувалася однаково сердечно та з повагою — чи то був шведський прем’єр-міністр, чи голова іноземної держави, чи один з її читачів-дітей. Перші дві повісті про детектива Блюмквіста раніше виходили українською мовою у видавництві «Веселка». Заключна книжка трилогії — «Калле Блюмквіст і Расмус» — перекладена Ольгою Сенюк, вийшла 2003 року у видавництві «Школа». Твори «Расмус-волоцюга», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці», «Пригоди Еміля з Льоннеберги», «Роня, дочка розбійника», «Домовичок Нільс Карлсон», «Сонячна галявина» українською мовою випустило видавництво «Махаон-Україна». 1958 року Астрід Ліндґрен нагородили медаллю Ганса Крістіана Андерсена, яку називають Нобелівською премією в дитячій літературі. Крім нагород, які присуджуються суто дитячим письменникам, Ліндґрен отримала і ряд премій для «дорослих» авторів, зокрема засновану Данською академією медаль Карен Бліксен, російську медаль імені Льва Толстого, чилійську премію Габріели Містраль і шведську премію Сельми Лагерльоф. 1969 року письменниця отримала Шведську державну премію з літератури. Її благодійницька робота була відзначена Премією миру німецької книготоргівлі за 1978 рік і медаллю Альберта Швейцера за 1989 рік (присуджується американським Інститутом покращення життя тварин). Астрід є також кавалером Ордену усмішки. 2002 року урядом Швеції, у пам’ять та на честь видатної дитячої письменниці, було засновано премію імені Астрід Ліндґрен. За роки своєї літературної діяльності Ліндґрен заробила не один мільйон крон, продаючи права на видання своїх книг та їх екранізацію, на випуски аудіо - та відеокасет, а пізніше й ком пакт - дисків із записами своїх пісень чи літературних творів у власному виконанні, але зовсім не змінила свого способу життя. З 1940-х років вона жила в тій самій — досить скромній — стокгольмській квартирі і не так накопичувала багатств, як роздавала гроші іншим. Значну частину своїх доходів вона перераховувала шведським податковим органам.

$D:\відео 2014\09341201.jpg$ Група «літературних критиків» презентує книги А. Ліндґрен

Казкова повість «Міо, мій Міо»

1954 року Астрід Ліндґрен познайомила читачів з чарівною казковою повістю «Міо, мій Міо». Письменниця присвятила книжку долі дев’ятирічного хлопчика на ім’я Бу Вільгельм Ульсон (або просто Буссе), який рано залишився без батьків і виховувався у чужій сім’ї. Дратівливість і байдужість прийомних батьків часто викликали у Буссе страждання і відчуття самотності. Проте у казковій повісті все раптово змінюється, і герой несподівано потрапляє в Країну Далеку. З часом він дізнається, що королем цієї красивої Країни був його рідний батько. За задумом автора, Міо, як тепер усі називали хлопчика, судилося битися зі злим лицарем Като, який перетворив підвладні йому землі та води на Мертвий Ліс і Мертве Озеро.

Головний герой долає свій страх заради спасіння королівства Країни Далекої. Він вступає в боротьбу з різними чудовиськами і жорстоким лицарем Като, який захопив у полон багато людей. Вірними помічниками Міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик Юм-Юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікти кам’яне серце лицаря Като.

Дія сюжету відбувається на тлі чарівної природи, яка чутливо реагує на події, що відбуваються, нібито підказуючи героям книжки про пересування війська супротивника.

Хлопчикам Міо і Юм-Юму допомагають добрі сили. Так, в Мертвому Лісі дітей врятувало «дуплисте дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. На стороні сміливих дітей виступають також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. Книга «Міо, мій Міо» викликає у читачів надію на перемогу справедливості, розкриває безмежні фізичні і духовні можливості людей, які готові пожертвувати собою заради щастя інших.

Brati_levyache_serze Повість-казка «Брати Лев'яче Серце»

— Задум повісті-ісазки «Брати Лев’яче Серце» з’явився у письменниці в містечку Віммербю, коли на цвинтарі вона випадково побачила могилу, де були поховані двоє братів.

Астрід Ліндґрен відразу вирішила написати зворушливу повість про співчуття, дружбу, порозуміння двох близьких людей, які готові принести себе в жертву, щоб допомогти один одному.

Події відбуваються у бідній шведській родині, де є тяжко хво¬рий десятирічний хлопчик Карл. Він здогадується, що скоро помре, і від передчуття смерті йому робиться дуже страшно. Для того щоб утішити Карла, його рідний брат Юнатан розповідає йому про існування далекої і чарівної країни Нангіялу, в яку після смерті потрапляє людина. Сухарик, як ніжно називає його старший брат за худобу, починає вірити, що в цій дивній країні він миттєво одужає і буде роботи все, що заманеться. Проте випадкова подія внесла у життя двох братів свої корективи. У їхній квартирі несподівано почалася пожежа. Юнатан, намагаючись врятувати Карла, прикутого до ліжка, вистрибує з ним із вікна і гине, прикриваючи собою тіло брата. Шкільна вчителька, дізнавшись про цей героїчний вчинок Юнатана, назвала його «Лев’яче Серце».

Після смерті Карла брати зустрілися в Нангіялу. У той час злий правитель Тенгіл захопив одну з долин цієї квітучої країни і тримав місцевих жителів у рабстві за допомогою страшної потвори Катли. Брати, побачивши страждання населення Нангіялу, приймають рішення допомогти борцям за свободу, яких очолює мужній воїн Урвар. Та ворогам вдалося захопити його завдяки зраднику і кинути в печеру. Проте Юнатанові разом з братом Карлом і друзями вдалося звільнити Урвара і визволити країну Нангіялу від поневолювачів.

У творі «Брати Лев’яче Серце» Ліндґрен підіймає важливі питання, які стосуються покращення життя людей. Авторка, порівнюючи земний і фантастичний світи, приводить читача до думки, що людині не слід перебувати у відчаї, потрапляючи у важку ситуацію. У різних життєвих випадках треба знаходити сили для боротьби проти хвороби, зла і тиранії. Письменниця вважає, що людям необхідно докладати зусиль, щоб зробити своє майбутнє щасливішим.

Для казкових повістей Ліндґрен характерно поєднання фантазії з реальністю, фольклорних мотивів із повсякденним побутом, чарівного вимислу з сучасною дійсністю. Творче кредо письменниці — «дітям треба говорити правду і тільки правду» — залишається в силі і в казкових повістях, в яких Ліндґрен, вдаючись до прозорих алегорій, нерідко зачіпає серйозні життєві питання. Так, наприклад, у повісті «Міо, мій Міо» традиційна в казкових сюжетах боротьба добра зі злом набуває антифашистського звучання. Образ злого лицаря Като наділений відразливими і водночас карикатурними рисами Гітлера. Улюблениця дітей усього світу, Пеппі Довгапанчоха володіє велетенською силою, невичерпною валізою золота і безмежним запасом доброти. Всі ці властивості, помножені на витончену вигадку, дозволяють їй творити чудеса, карати зло і допомагати всім, хто потребує її безкорисливої участі.

Група «художників» презентує ілюстрації художників

$E:\1390373279937427702.jpeg$ $E:\13903733362944391400.jpeg$

$E:\1266868452_bruxanow_lindgren_mio-moi-mio_34.jpg$

$E:\i (2).jpg$

$E:\555832_original.jpg$ $E:\559945_original.jpg$ $E:\553465_original.jpg$ $E:\6_c38b99617f9d7dc25832295b2ad522f0_1391016814.jpg$

$E:\559945_original.jpg$ Твір – реклама « Чарівниця із Швеції»

Українською «Чарівницею із Швеції» називають дитячу письменницю Астрід Анну Емілію Ліндґрен. Її повісті та казки «Малюк та Карлсон, який живе на даху», «Пеппі Довгапанчоха», «Расмус- волоцюга», «Міо, мій Міо», «Брати Лев’яче Серце» та багато інших стали відомими на весь світ. Важко знайти дитину, яка б не читала жодного із цих творів. Українською мовою багато її творів переклала Ольга Сенюк. Астрід Ліндґрен була дуже шанованою людиною. Вона вражала людяною манерою спілкування з усіма, незалежно від соціального становища особи.

Була великою гуманісткою, дуже любила природу, закликала берегти її та вчила захоплюватися її красою. Вимагала поваги до тварин і вважала, що вони мають здатність відчувати. Виступала за виховання дітей без насильства і тілесних покарань.

Письменниця часто виступала по радіо й телебаченню, читала власні твори, проводила різноманітні вікторини й розмовні програми.

Астрід Ліндґрен є лауреатом Ордену Усмішки. На церемонії вручення цієї премії, лауреат має, посміхаючись, випити склянку лимонного соку.

Урядом Швеції у пам’ять та на честь видатної дитячої письменниці, було засновано премію імені Астрід Ліндґрен. У столиці Швеції Стокгольмі споруджено пам’ятник письменниці, її іменем названа одна з вулиць. Ім’я Астрід Ліндґрен носить також невеликий астероїд.

Книги письменниці перекладено більше ніж 60 мовами світу. Я дуже захоплююся цією доброю та мрійливою жінкою. То чому ж вам не прочитати ці зворушливі твори швецької письменниці!

Відгуки про повість « Брати Лев'яче Серце»

«Астрід Ліндґрен вважала, що з дітьми треба говорити на різні теми, не оминаючи і таких важких, як тема смерті. Одвічні дитячі жахи ґрунтуються на страху перед невідомим. Побороти цей страх, на думку письменниці, можна лише зрозумівши сутність таємничого явища, хоча б і за допомогою казки.

У своїй казковій повісті «Брати Лев’яче Серце» Ліндґрен показала, що смерть — це лише перехід до нового світу, обрати який під силу самій людині. На прикладі самовідданості двох братів авторка продемонструвала, як любов, вірність, взаємодопомога допомагають подолати страх смерті, знайти шлях до країни, в якій здійснюються всі мрії…»

«…Карл Лев (Хрущик), який виступає розповідачем надзвичайної історії, був невиліковно хворим. Усе життя він відчував себе слабким і безпорадним, понад усе боявся самотності і смерті.

У Нангіялі Хрущик отримав змогу здійснити всі свої бажання —

бігати, гратися, їздити верхи тощо. Але щоб відчути себе повноцінним і дійсно щасливим, йому необхідно було подолати власні страхи. Прикладом у цьому для нього став, як і завжди, старший брат Юнатан…»

«У повісті переплітаються реальний і фантастичний світи. Це надає змогу говорити про багато серйозних речей, унаочнюючи їх за допомогою фантастичних засобів.

Письменниця говорить про добро і зло, вияви яких бувають різними, але завжди протистоять один одному. У повісті вияви зла — це хвороба Карла, смерть братів, тиранія в Нангіялі, чудовиська, які погрожують життю людей, поранення Юнатана тощо. Авторка показує, що у будь-якій ситуації слід знайти сили для боротьби, не піддаватися відчаю і намагатися знайти вихід. Юнатан, і Карл у Нангіялі випробували себе в небезпечних пригодах, допомогли зробити кращим життя людей.

хоча може здатися несправедливим, що зрештою брати знову постали перед обличчям смерті, у такий спосіб Ліндґрен нагадує: сміливість і любов здатні подолати все. Оптимізм Юнатана і готовність Хрущика завжди бути поряд із братом відкрили хлопчикам дорогу до світу, в якому вже точно на них чекають лише мир і щастя. Брати Лев’яче Серце пройшли випробування у Нангіяли, щоб потрапити до Нангіліми, зробили непростий вибір, подолавши свій страх, і разом пішли до світла — символа нового життя.»

Уроки казкової повісті «Брати Лев’яче Серце»

«Абетка дружби»

А —акуратність

Б —бадьорість

В — веселощі

Г — гідність

Ґ - ґречність

Д — доброта (дружба)

Е — ерудованість

Є — єдність

Ж — життєрадісність

З — злагода

І — інтелігентність

К — красота

Л — любов

М — милосердя (мудрість)

Н — надійність

О —освіченість

П — повага

Р — радість

С — сміливість

Т — талановитість

У — уміння

Ф — фантазія

X — хоробрість

Ц — цілеспрямованість

Ч — чесність

Ш — шанування

Щ — щирість (щедрість)

Ю — юність

Я — ясність

$D:\відео 2014\KINOKRITIK_dot_COM_O_shvjedskoj_pisatjelnicje_Astrid_Lindgrjen_snimut_film_ce42f6ebfd7bb2e555f6835bfb836a12.jpg$ Презентація результатів

дослідницької роботи учнів

«Феномен творів Астрід Ліндґрен»

$C:\Documents and Settings\All Users\Документы\D2AstridLindgren.jpg$ Плідна праця Астрід Ліндґрен на літературній ниві залишила нам її безцінну спадщину. Кожен рік діти різних континентів починають знайомитися з популярними книжками цієї всесвітньовідомої шведської письменниці. Більшість з прочитаних ними казок-повістей, перевірені часом і стали справжніми бестселерами. Ознайомимося докладніше з найбільш відомими творами Астрід Ліндґрен, які були написані для дітей та підлітків.

Спробуємо зрозуміти надзвичайний феномен твору «Пеппі Довгапанчоха», який понад сімдесят років не залишає байдужими, як маленьких читачів, так і дорослих. Чому головна героїня «Піппі» або «Пеппі», як її прозвали радянські перекладачі, щоб уникнути непотрібну асоціацію у читачів, викликала і викликає неоднозначну реакцію, як в середині минулого століття, так і сьогодні?

Ліндґрен займалася літературною обробкою історій про Пеппі у той час, коли в шведському суспільстві відбувалися палкі дискусії з приводу методики виховання дітей. Більшість спеціалістів вважала, що необхідно враховувати дитячу психологію і запобігати застарілим умовностям, виявляючи повагу до їх почуття і мислення. Така новаторська позиція в дитячому вихованні заінтригувала Астрід і вона вирішила проекспериментувати, створюючи оригінальний сюжет про пригоди дівчинки Пеппі.

Pippi_3 Усі події цієї повісті-казки послідовно розкриваються з точки зору дитини — хороброї дев'ятирічної дівчинки Піппі або «Пеппі» (як назвали героїню в українських і російських виданнях). З перших сторінок книжки «Пеппі Довгапанчоха» ми дізнаємося, що героїня твору «сама-самісінька» мешкала в старому будинку на віллі «Хованка». Її мама давно померла, а батька — капітана корабля змила велика хвиля під час бурі. Однак дівчинка сподівалася, що він врятувався і живе на одному з островів, «де повно негрів».

Pippi Пеппі Довгапанчоха навіть уявляла його королем «із золотою короною на голові». Дівчинка вірила, що її батько збудує корабель і обов'язково повернеться до неї. Для того, щоб дочекатися батька на суші, Піппі вирішила оселитися в будиночку, який він для них придбав. Дівчинка залишила корабель, взявши з собою лише маленьке мавпеня, «що звалося паном Нільсоном» і велику торбу власних золотих монет. Пізніше, на одну з них, вона купила собі коня, про якого давно мріяла.

Зі слів автора книжки, ми бачимо, що Пеппі була неймовірно сильною дівчинкою і тому «жоден поліцай на світі» не подужав би її. Коли їй хотілося випити кави на веранді, то вона могла спокійно підняти свого коня і перенести його в садок.

З точки зору дорослих людей з їх «застарілими», консервативними поглядами, Піппі мала досить дивний і непривабливий вигляд. «Її волосся морквяного кольору, цупко заплетене в дві кіски, стирчали мов палички, ніс нагадував картоплинку і був весь поцяткований ластовинням, рот був великий з білими зубами». Одяг Пеппі, позбавлений смаку, теж викликав велике здивування. Так, дівчинка носила «екстравагантну» сукню, яку сама пошила з блакитної тканини, додавши до неї декілька червоних клаптиків. Цей наряд доповнювали довгі різнокольорові панчохи. Одна — руда, друга — чорна. До того ж, дівчинка носила дивне взуття — чорні черевики, які були рівно вдвічі довші за її ступні. Незважаючи на свою не зовсім привабливу зовнішність, Піппі Довгапанчоха стає подругою сусідських дітей Томмі і Аніки, а також інших дітлахів, які жили поблизу від її вілли «Хованка». Виникає питання, чому вони товаришували з цією досить дивною героїнею?

По-перше, Пеппі була надзвичайно справедливою і доброю дівчинкою, яка ніколи не жалкувала свого часу і грошей, щоб зробити життя своїх друзів трохи веселішим і яскравішим. Вона завжди була готова пригостити їх тістечками; поснідати з ними на гілках дуба; погратися у пошуковців та відправитися у далеку подорож до острова Химерія. Пеппі могла витратити купу грошей, щоб купувати сусідським дітям смачні цукерки та різні іграшки. Всі ці покупки Пеппі Довгапанчоха дарувала дітворі від щирого серця і ні крапельки не жалкувала власних золотих монет.

Головна героїня повісті ніколи не сумує. Пеппі завжди готова прийти на допомогу усім, хто її потребує. Так, під час пожежі в житловому будинку, вона без страху врятувала двох хлопчиків, які залишилися самі вдома. Крім того, під час перебування на острові Химерія, Пеппі встигла «вправити мізки акулі», яка заважала дітям пірнати за перлинами. Вона також зробила серйозне попередження справжнім бандитам Джімі і Букку, за те що вони хотіли бити її «доброго коника» та забрати у дітей коштовні перлини.

Незважаючи на те, що Пеппі мала багато достоїнств, її манери з точки зору дорослих, не завжди були взірцем для наслідування. Але, хіба можна зустріти дитину, яка у дев'ятирічному віці відповідала б усім вимогам «моралістів». Не треба забувати, що Пеппі — маленька дівчинка, яка живе самостійно, без рідних і її поведінку ніхто з дорослих не «корегував».

Ольга Мяєотс, відома перекладачка, зав. відділом дитячої літератури Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури імені М. Рудомино справедливо відмітила в статті, що «новаторство» і «несхожість» часто викликають у людей заперечення і неприйняття. Мяєотс наводить такий приклад. У 1994 році на Конгресі Міжнародної Ради по книгах для дітей (ІВВY) в Севільї дитяча письменниця з Бразилії несподівано почала звинувачувати Піппі у розповіді неправдивих історій про свою подорож до Америки і Африки. Цей факт дуже обурив письменницю і вона почала питати колег, чому Піппі не придумує всіляких небилиць про європейські країни, а торкається лише розвиваючих країн. Її здивувала розповідь Піппі про те, що в Бразилії люди розбивають яйця об голову і так розгулюють вулицями. Доповідачка питала у колег, чому фантазії Піппі торкаються лише Бразилії, а не відбуваються, наприклад, у Бельгії?

Слід відзначити, що через непорозуміння поведінки маленької дівчини в книгу Ліндґрен про Пеппі Довгапанчоху вносилися різні зміни. Так, Ольга Мяєотс наводить приклади, коли французькі видавці і перекладачі на чверть скоротили текст «Піппі Довгапанчоха», не узгодивши це рішення з Астрід Ліндґрен. В інших зарубіжних виданнях також траплялися випадки переробки твору відомої письменниці. Слід відмітити, що таке порушення авторського права негативно впливає на виховання читацької культури. Ніякий сурогат, підготовлений видавцями, не зможе замінити читачеві первісного прочитання твору письменника. У 1946 році Ліндґрен спробувала себе як літератор в новому пригодницькому жанрі. Оскільки, на той час у багатьох країнах світу люди захоплювалися детективними історіями, Астрід Ліндґрен написала повість про допитливого юного сищика Калле Блюмквіста. На літературному конкурсі, який відбувся в Швеції, твір «Калле Блюмквіст грає» привабив членів журі оригінальним сюжетом і вони одностайно удостоїли його першої премії.

У 1951 році письменниця написала продовження цієї книжки під назвою «Калле Блюмквіст ризикує життям», а два роки потому видала останню частину трилогії «Калле Блюмквіст і Расмус».

Kalle Події твору розгортаються у невеличкому шведському місті, який за описом нагадує місто, де народилася письменниця і провела своє дитинство. Автор знайомить читачів з головними героями — хлопчиком Калле Блюмквістом, його другом Андерсом і подругою Єві-Лоттою. На перший погляд, в їхньому житті не відбувається нічого цікавого. Друзі із захопленням грають з сусідніми дітьми у війну.

Проте в місті з'являється справжній злочинець. Ним виявився дядько Ейнар, родич Єви-Лотти. Астрід описує, як наполегливо розмірковує Калле Блюмквіст над поведінкою цього неприємного, на його погляд, чоловіка. Знайомство хлопця з літературою про всесвітньо відомих сищиків Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро; вміння аналізувати події, що відбулися, а також спритність наближають його до розгадки викрадення великих коштовностей.

У другій книзі «Детектив Блюмквіст ризикує» Астрід Ліндґрен розповідає як «сищик» Калле з друзями допомагають поліції розкрити вбивство лихваря Грена. Дітям навіть вдається переслідувати злочинця. Проте головний герой, побачивши непривабливу реальність життя, розчаровується в своєму бажанні бути відомим сищиком. Калле вирішує кинути своє заняття криміналістикою і починає гратися з друзями у війну Червоних і Білих Троянд.

У трилогії «Калле Блюмквіст і Расмус» читачі знову зустрілися з улюбленими персонажами детективних історій. В цьому творі, до вже знайомих героїв, приєднується веселий хлопчик Расмус, син відомого професора Расмуссона, який прибув на відпочинок у тихе містечко Лільчепінг. Винахідник знайшов таємницю виробництва надзвичайно легкого металу, який можна використовувати у військовій промисловості. Про це наукове відкриття дізналися злодії і вирішили продати секрет нового металу представникам однієї з зацікавлених іноземних держав.

Проте герої книжки своїми активними діями сприяють розкриттю злочину. Завдяки відвертості дітей, відбувається поступова зміна настрою у злочинця-моряка Ніка. Він почав каятися у своїх поганих вчинках і покинув на острові своїх спільників.

У цьому творі головні персонажі вражають читача сміливістю і винахідливістю. Так, Єва-Лотта сідає в автомобіль викрадачів заради порятунку Расмуса. Юні дослідники вміють користуватися мотоциклом, а Калле навіть знає як надсилати сигнал тривоги в ефір.

Mio_moj_Mio У 1954 році Астрід Ліндґрен познайомила читачів з чарівною казковою повістю «Міо, мій Міо». Письменниця присвятила книжку долі дев'ятирічного хлопчика на ім'я Бу Вільгельм Ульсон (або просто Буссе), який рано залишився без батьків і виховувався у чужій сім'ї. Дратівливість і байдужість прийомних батьків часто викликали у Буссе страждання і відчуття самотності. Проте у казковій повісті все раптово змінюється і герой несподівано потрапляє в Країну Далеку. З часом він дізнається, що королем цієї красивої Країни був його рідний батько. За задумом автора, Міо, як тепер усі називали хлопчика, судилося битися зі злим лицарем Като, який перетворив підвладні йому землі і води на Мертвий Ліс і Мертве Озеро. Головний герой долає свій страх заради спасіння королівства Країни Далекої. Він вступає в боротьбу з різними чудовиськами і жорстоким лицарем Като, який захопив у полон багато людей. Вірними помічниками Міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик Юм-Юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам'яне серце лицаря Като.

My_vse_iz_byullerbyu Книга «Міо, мій Міо» викликає у читачів надію на перемогу справедливості; розкриває безмежні фізичні і духовні можливості людей, які готові пожертвувати собою заради щастя інших.

Важливе значення для розуміння автобіографічних рис характеру Астрід Ліндґрен має знайомство читачів з її трилогією: «Всі ми — діти з Буллерб'ю» (1947), «Знову про дітей із Буллерб'ю» (1949), «Весело живеться в Буллерб'ю» (1952).

У перекладі зі шведської «буллерб'ю» означає «галаслива». На хуторі «Буллерб'ю» мешкає шестеро дітлахів, які разом граються, проріджують ріпу, возять сіно, а у вільний час мріють про майбутнє.

Оповідання ведеться від імені семирічної дівчинки Лиси. Вона докладно розповідає як її постійно дразнять її рідні брати — Лассе і Буссе. Старший брат Лассе мріяв стати інженером, а молодший брат — індійським вождем. Потім Буссе змінив свої плани і захотів обрати професію машиніста на залізниці.

З розповіді героїні повісті ми дізнаємося, що у неї є власна бібліотека з тринадцятьма книжками і колекція книжкових закладок з двадцяти семи штук.

Здається, що такі дрібниці можуть здатися занадто нудотними читачеві, але ми повинні пам'ятати, що з точки зору оповідача, маленької дівчинки, усі події в її житті є для неї важливими.

У трилогії про дітей з хутора Буллерб'ю Астрід Ліндґрен знову підкреслює важливість проведення різних ігор для дітей. За її думкою, гра сприяє не тільки фізичному і духовному розвитку дитини, але й наділяє її життя привабливими подіями.

Надзвичайно цікаво оповідачка описує гру дітлахів «в бездротовий телефон». Так, шестеро дітей з хутора Буллерб'ю вирішили спілкуватися між собою таким чином: кожен з них протягнув шнур через вікно і відправляв кореспонденцію в коробці з під сигар. Завдяки такій вигадці діти могли контактувати між собою, не виходячи з кімнати.

У книжці про дітей з Буллерб'ю Астрід Ліндґрен зображує майже ідеалістичну картину взаємовідношень між дітьми і дорослими, які ввічливо і спокійно розмовляють вони між собою. Про необхідність такого спілкування розуміє навіть маленька оповідачка Лиса, яка вважає, що діти будуть краще слухатися, якщо дорослі розмовлятимуть з ними урівноважено і без окриків.

Kti_v_Italii
Kti_v_Amerike
Kti_v_Parize
У такій же м'якій, ліричній тональності Астрід Ліндґрен описує події в трилогії про юну дівчину: «Каті в Америці» (1950), «Каті в Італії» (1952), «Каті в Парижі» (1954). Проте її Тітонька не давала згоди на таку далеку подорож і постійно нагадувала племінниці, що треба економити гроші. Слід відмітити, що у повісті «Каті в Америці» Астрід Ліндґрен вдалося створити колоритний образ Тітоньки, яка гідно продемонструвала американцям своє вміння готувати національні шведські страви.

   Пройшло понад шістдесят років з того часу, коли читачі вперше ознайомилися з чарівною і зворушливою героїнею Каті. Ця дівчина давно вважала себе дорослою і мріяла побачити Америку.                                                         Здавалось, що читачів ХХІ століття важко чимось здивувати. Тепер діти змалечку мають можливість подорожувати різними країнами. Вони дивляться художні і телевізійні фільми про історію іноземних держав; отримують достатньо інформації щодо найважливіших етапів їх розвитку. Хоча у сучасній історії країн відбувається багато змін, однак перегортаючи сторінки цієї книжки, ми і сьогодні знаходимо багато спільних деталей. Так, ми можемо погодитися з Каті, що американці насправді привітливі, часто посміхаються, люблять цікавитися справами свого співбесідника. З ними дійсно легко спілкуватися і знаходити різні теми для розмови.
    Надзвичайно цікаво разом з Каті побачити найвідоміші міста Італії, прогулятися з нею старовинними вулицями Риму, Венеції, Мілану, Наполю та побачити палаци італійських аристократів. Читач встигає не тільки помилуватися красотами Італії, але й поспівчувати стражданням закоханої героїні, порадіти за неї, коли юнак Леннарт освідчився їй у коханні.                                                                                                                                            В останній частині трилогії «Каті в Парижі» читачам буде цікаво спостерігати за перебуванням молодої сім'ї у великому і романтичному місті Франції. Із захопленням ми разом з ними зможемо відвідувати популярні кав'ярні, бродити в студентських кварталах. У кінці повісті зітхнемо з полегшенням, коли побачимо, як закінчаться хвилювання Єви, подруги Каті, коли вона дізнається, що мужній і широкоплечий Петер Бьєркман її дійсно кохає. Підсумовуючи історію взаємовідносин Єви і Петера, героїня трилогії висловлює таку важливу думку, яка завжди турбує молодь: «треба вірити, що на світі є кохання».
    Трилогія повістей про Каті викликає інтерес у сучасних читачів своєю життєрадісністю, позитивним настроєм юної героїні, яка поступово стає дорослішою і трошки мудрішою. За думкою Л. Брауде, російської перекладачки творів Ліндґрен, легковажна Каті в кінці Karlson_3 повісті «здатна оцінити все, що бачить, пізнавши щастя розділеної любові і щастя материнства».                                                                                                                 Наступну фантазійну трилогію «Малий і Карлсон, що живе на даху» (1955), «Карлсон прилітає знов» (1962), «Нові пригоди Карлсона, що живе на даху» (1968) Астрід Ліндґрен присвятила двом чарівним героям — маленькому і звичайнісінькому хлопчикові Сванте Свантесону та його другу Карлсону, чоловічку з пропелером на спині. Появленню цього надзвичайно цікавого персонажу передували такі події. Якось увечері Карін, дочка Астрід Ліндґрен, запропонувала їй розповісти історію про доброго пана Лільонкваста, що прилітає до дітей. Письменниця погодилася з такою пропозицію. Так, несподівано з'явилася історія про нового літературного героя, який почав прилітати до тяжкохворого хлопчика і показувати йому Казкову країну, яка існує між Світлом і Мороком.                                                                                                                               Йшов час і незабаром пана Лільонкваста замінив Карлсон, який «мешкав на даху Karlson_2 багатоповерхового будинку в Стокгольмі», де знаходилася квартира семирічного хлопчика на прізвисько Малий.
    Астрід Ліндґрен вдалося створити образ незабутнього фантазійного героя, в якому є багато привабливих і негативних рис характеру. Як вважає собі Карлсон, він «вродливий і розумний», в міру вгодований чоловічок, «не позбавлений чарівності». Проте читачам не завжди подобається його жадібність, постійні хвастощі, надмірна надутість, а також хвилини періодичного жаління себе. Та незважаючи на ці недоліки, Карлсон — «маленький кругленький чоловік у самому розквіті сил», стає єдиним другом Малого.

Karlson_1 Дитині сподобалося, як Карлсон постійно його підбадьорював, кажучи прості і зрозумілі слова: «неприємності — це дурниці, справа житейська і засмучуватися тут нічого». В трилогії повісті-казки про Карлсона Астрід Ліндґрен знову піднімає важливе питання про відношення дорослих до дітей. Письменниця вважає, що рідним слід надавати їм більше уваги. За її думкою, діти мають бути більш щасливими і радісними, і не повинні відчувати себе приниженими чи ображеними.

Розглянемо один з невдалих днів Малого, про який розповідає Ліндґрен на перших сторінках своєї книжки. За словами головного героя, в той день у нього все йшло шкереберть. Мати сварила його за те, що він знов розірвав штани. Тато розсердився на нього тому, що він пізно прийшов зі школи, а сестра Бетан образливо викрикнула йому «мала замурза».

Хоча у Малого в школі були друзі — Крістер і Гунілла, він більше всього на світі мріяв завести собі маленького песика. Проте батьки були категорично проти цього. Лише наприкінці першої частини трилогії бажання Малого здійснилося і йому на день народження подарували «справжнього живого песика Бімбо».

Астрід Ліндґрен захопливе розповідає читачам про знайомство Малого з Карлсоном, їхні захоплюючі ігри, прогулянки по дахам міста. З появою нового друга, хлопчикові стало надзвичайно цікаво жити, гратися з дітьми і розповідати їм про свого товариша. Під час забав Карлсон вмів не тільки бешкетувати. Він декілька разів встигав покарати злодіїв. Так, Карлсон, накинувши на себе звичайне простирадло, злякав квартирних злодіїв Філле й Рухле, які намагалися винести з квартири Свантесонів гроші і цінні коштовності.

Успіх книжки був настільки приголомшуючим, що маленькі читачі наполягали, щоб Астрід Ліндґрен написала продовження історії про Карлсона. З часом на полицях магазинів з'явилася друга частина повісті-казки «Карлсон прилітає знов». У цьому творі письменниця розповіла, як нудьгував головний герой за своїм веселим другом, як він вечорами лежав і думав про нього, а часом схлипував нишком під ковдрою, щоб ніхто не бачив.

Минали дні, а Карлсон так і не з'являвся. Та одного разу, він несподівано виникнув і Малий провів зі своїм улюбленцем багато часу. Читач дізнається про різні жарти Карлсона над служницею, коли вона почала господарювати в квартирі Свантесонів.

Новим пригодам Карлсона, що живе на даху була присвячена остання частина трилогії книги Астрід Ліндґрен. У цьому творі Малий виступає проти переслідувань свого «найкращого приятеля», за якого газета запропонувала винагороду у «десять тисяч крон». Хлопець вважає, що кожен має право бути Карлсоном, хоча погоджується з дорослими, що його друг трохи «незвичайний». Так, у нього є «складний пропелер на спині і пусковий ґудзик на животі і він живе в окремій хатці на даху».

Deti Трилогія Астрід Ліндґрен про чарівного «чоловічка у розквіті сил» викликала сенсацію в світі дитячої літератури. В різних країнах світу за сценаріями видатних режисерів були поставлені спектаклі про Карлсона, а на екрани кінотеатрів вийшли фільми, які відразу опинилися в рейтингу найкращих.

Видання книг Астрід Ліндґрен про дітей з Бешкетної вулиці

У 1958 році Астрід Ліндґрен написала книжку, присвячену дітям з Бешкетної вулиці. Три роки потому читачі побачили продовження цієї повісті. У новому творі «Лотта з Бешкетної вулиці» письменниця більш докладно знайомить читачів з молодшою сестрою родини Нюманів. Описуючи найбільш характерні епізоди життя героїв, Ліндґрен вдалося не ідеалізувати взаємовідносини батьків і дітей.

Ми бачимо як часто діти — Юнас, Марія і Лотта стають учасниками пустотливих витівок, як вони посміхаються над молодшою сестрою, вважаючи її «маленькою дурочкою». Для того, щоб Лотта не заважала їм гратися, брат Юнас пропонує їй бути «морською розбійницю», яка повинна сховатися під ліжком і періодично повторювати такі слова —«хочу більше їжі».

Lotta Незважаючи на свій суперечливий характер, маленька Лотта, якій на початку повісті було трохи більше трьох років, все ж таки залишається по-своєму милою і зворушливою. Посмішку викликає сцена, коли маленька героїня вирішила стати дорослішою і тому встала на купу перегною під зливою.

Посварившись з матусею, Лотта вирішила залишити батьківський дім і оселитися у тітоньки Берг. Там дівчинка несподівано проявила домовитість і практичність, наводячи порядок у своєму приміщенні.

Deti_1 У творі «Лотта з Бешкетної вулиці» Астрід Ліндґрен показує наскільки тонко, вміло і тактовно виховують батьки свою неслухняну дочку. Їй не говорять, що вона погана дівчинка, тому що без дозволу покинула дім. Власними діями дорослі дають можливість дитині усвідомити свої помилки.

Так, рідні не соромляться вибачитися перед дочкою за непорозуміння, яке відбулося з її переїздом до тітоньки Берг. Мати навіть приходить провідати Лотту в нову оселю і дарує їй горщик з червоною геранню. Оглянувши нову кімнату дочки, вона відмічає, що в неї «затишно». Батько теж навідує Лотту і розповідає, як без неї горює мати, а увечері він буде плакати, якщо не побачить вдома своєї маленької дівчинки. Ці слова призводять до того, що Лотта усвідомлює свою помилку і повертається до батьків. Вона просить пробачення у матері за свою поведінку, говорячи такі слова: «прости, мамо прости, що я стільки разів безглуздо поводилася з тобою».

Перечитуєш твори Астрід Ліндґрен, дивуєшся наскільки точно вона передає образи різних дітей.Психологічні портрети маленьких героїв описані нею з такою теплотою і вподобою, що читач починає доброзичливо ставитися до їхніх витівок. Адже у дитинстві кожному хотілося вередувати, відстоювати свою правоту і вважити, що дорослі не завжди справедливо поводяться з ними.

Emil_2 Майстерність письменниці передавати надзвичайно цікаву і сердечну атмосферу дитинства стало запорукою її постійного успіху у читачів.

Поява на сторінках дитячих книжок нового героя — Еміля із Леннеберги відразу привабило шанувальників літератури. Астрід Ліндґрен присвятила йому такі повісті: «Еміль із Леннеберги», «Нові витівки Еміля із Леннеберги», «Ще живий Еміль із Леннеберги», «Іда та Еміль із Леннеберги», «Емілева витівка № 325», «Не будемо розмінюватися на дрібниці сказав Еміль із Леннеберги». Вищезазначені твори Ліндґрен видавалися в Швеції протягом 1963-1986 років.

Літературознавці вбачають, що в цих книгах Ліндґрен створила типажі деяких діючих персонажів і опис природи під впливом близького знайомства з багатьма мешканцями Неса і дивної природи Віммербю.

Письменниця згадувала, що в роботі над повістями про Еміля її часто надихав рідний батько, який виявився чудовим оповідачем. Він з гумором розповідав дочці про свої витівки в дитинстві та юності. Його яскрава розповідь про далеке минуле містечка Віммербю пізніше знайшла вдале втілення на сторінках книжок про Еміля. Астрід достовірно передає картину повсякденного життя в шведській провінції, проведення різних ярмарок. Авторка правдоподібно створює образи хуторян і бідняків, з якими їй доводилося зустрічатися в юності. Портрет Амми Свенсон, матері Еміля, чимось схожий на матір Астрід, підкорює читачів своєю добротою, працьовитістю та терплячістю по відношенню до свого неслухняного сина. Авторка бачить в головному героєві не тільки недоліки, але й позитивні риси. Так, герой навчився працювати з деревом й уміло вирізьблює фігурки старців, а також управлятися з кіньми. Крім того, Еміль проявив себе досвідченим ковалем і зміг майстерно підкувати свого коня. Письменниця вважає, що гідністю Еміля є прояв співчуття до бідняків. Про це свідчить, його бажання врятувати працівника Альфреда. Незважаючи на сильний буран, хлопець не побоявся відвезти хворого до лікаря. Еміль також відчуває жалість до служниці Ліни, яка неймовірно страждала від зубного болю. Та усі його зусилля вирвати у неї хворий зуб, викликають у читача лише посмішку. Ми бачимо небайдужість хлопця, який бачить страждання дівчини і намагається їй допомогти. У багатьох випадках Еміль виявляє кмітливість. Так, йому вдалося швидко розборонити забіяк на ярмарку, використавши пожежну помпу. А коли батько купив корову Реллу, яка повела себе мов «скажена», хлопець знайшов оригінальний вихід як відігнати її на хутір.

На сторінках повістей Ліндґрен ми зустрічаємо веселого і життєрадісного Еміля, який без кінця пустує: то посадить жабу в кошик з їжею, влаштує феєрверк у саду бургомістра, то підніме на флагшток сестричку Іду або розмалює їй обличчя у фіолетовий колір, коли грає у лікаря. Звичайно батьки, карають хлопця за витівки і часто закривають в столярній майстерні. Проте хлопець замість обмірковування своїх поганих вчинків, знаходить для себе цікаву розвагу — вирізьблює з дерева фігурки старців. За час перебування в майстерні Еміль встиг зробити 369 фігурок. Така численність його дерев'яних робіт свідчить про те, що хлопець зовсім не каявся в своїй поведінці.

Астрід Ліндґрен, закінчуючи розповідь про Еміля все ж таки, сподівається, що «відчайдушні бешкетники виростуть і з часом можуть стати корисними людьми». Невипадково, що головний герой повісті, пустун із Леннеберги подорослішав і став головою муніципалітету.

У ряді чудових книг, написаних Астрід Ліндґрен для дітей, особливе місце займає повість «Ми — на острові Сальткрока». Na_ostrove_Saltkroka Знайомлячи читачів з долями маленьких героїв, які проживають на невеличкому острові, вдалині від міської цивілізації, авторка пише про їхню доброту, щире бажання підтримувати своїх друзів, доглядати за улюбленими тваринами.

У творі «Ми — на острові Сальткрока» автор підкреслює думку, що діти не повинні бути обділені увагою дорослих, які зайняті своїми справами і не піклуються їхнім внутрішнім станом. Астрід бачить в сучасному світі багато несправедливості і тому визнає, що дитинство має бути більш світлим і радісним, а маленькі діти заслуговують любові та взаєморозуміння з боку рідних.

Книга «Ми — на острові Сальткрока» починається з опису приїзду стокгольмського письменника Мелькера Малькерссона з дітьми до старого будинку, який колись належав столяреві. Читач знайомиться з чудовими членами родини Малькерссона — привабливою дочкою і трьома її братами — Нікласом, Юханом і Пелле. Дружина Малькерссона померла при пологах молодшого сина і всі турботи з ведення домашнього господарства взяла на себе дев'ятнадцятирічна Малін. Незважаючи на непристосованість родини Малькерссонів до сільського життя, їм подобається острів Сальткрока з його яскравими краєвидами і доброзичливими мешканцями.

У творі «Ми — на острові Сальткрока» Астрід Ліндґрен знову створює виразні образи дітей — розумної дівчинки на прізвисько Чьорвен (у перекладі зі шведської мови — «Ковбаска»), яка любила влаштовувати свій день народження чотири рази на рік.

Чьорвен була улюбленицею остров'ян і тому, не соромилася часто навідуватися до них у гості і пропонувати свою допомогу. Одного разу вона вирішила стати служницею у старого чоловіка на ім'я Сьодерман. Але після двохгодинної праці в його будинку, дівчинка була вимушена відмовитися від своєї пропозиції.

Чьорвен неодноразово проявляла свою безстрашність. Так, вона вступила в протиборство з рибалкою Вестерманом, який спочатку віддав їй маленького тюленя, а потім хотів повернути його, щоб вигідно продати. Читач спостерігає, як Чьорвен зі своїми друзями відчайдушно бореться за порятунок свого улюбленця і врешті-решт відпускає його у відкрите море, розуміючи, що там йому нічого не загрожує. Описуючи щоденне життя мешканців острова, Астрід Ліндґрен звертає увагу читачів на зворушливу любов дітлахів до тварин. Так, у Чьорвен була слухняна собака Боцман, а потім з'явився маленький тюлень Мосес. Дівчинка Стіна мала кішку Матильду і чорного ворона Кале, якого вважала зачарованим принцом. Лише хлопчик Пелле був вимушений опікуватися осами, тому що не мав дозволу батька придбати собі яку-небудь тваринку.

Автор реалістично передає радість Пелле, коли у нього з'явився «маленький пухкенький кролик з білими плямами». Ліндґрен зворушливо описує тяжкий внутрішній стан хлопчика, коли він побачив, як трагічно загинув його улюбленець.

У повісті зустрічаються й інші драматичні події, які викликають страждання маленьких героїв. Письменниця достовірно показує реакцію дітей, які вперше стикаються зі світом користолюбства дорослих мешканців острова, їх злобою і жорстокістю по відношенню до тваринного світу.

Розповідаючи про серйозні життєві випробування дітей, Ліндґрен підкреслює важливість того, як важливо в різних ситуаціях залишатися справжньою людиною. Саме чуйність і доброта маленьких дітей з острова Сальткрока допомогла родині Малькерсонів вирішити проблему з придбанням «садиби Столяра», залишивши за собою старий будинок, в якому вони так чудово провели літо. Викликає повагу відчуття товариства у Чьорвен, яка допомогла своєму другові Пелле знайти будинок власниці «садиби Столяра» і настроїти її проти нечесного агента, поспілкувавшись з нею.

Аналізуючи твір «Ми — на острові Сальткрока», можна констатувати, що Ліндґрен правдиво відтворює реальну картину життя мешканців острова і уникає можливості настирливо повчати читачів. Письменниця дає їм шанс розібратися в ситуаціях, в яких опинилися герої і самим зробити висновки.

Brati_levyache_serze_2 Brati_levyache_serze_1 Оригінальністю сюжетів відзначаються повісті-казки Астрід Ліндґрен «Брати Лев'яче Серце» (1973), «Роня, дочка розбійника» (1981). У цих творах читач бачить реальні події, які розгортаються на фоні яскравих казкових епізодів. Задум повісті-казки «Брати Лев'яче Серце» з'явився у письменниці в містечку Віммербю, коли на цвинтарі вона випадково побачила могилу, де були поховані двоє братів.

Brati_levyache_serze Події відбуваються у бідній шведській родині, де знаходиться тяжко хворий десятирічний хлопчик Карл. Він здогадується, що скоро помре і від передчуття смерті, йому робиться дуже страшно. Для того, щоб утішити Карла, його рідний брат Юнатан розповідає йому про існування далекої і чарівної країни Нангіялу, в яку після смерті потрапляє людина. Сухарик, як ніжно називає його старший брат за худобу, починає вірити, що в цій дивній країні він миттєво одужає і буде роботи все, що захочеться. Проте випадкова подія внесла у життя двох братів свої корективи. У їхній квартирі несподівано почалася пожежа. Юнатан, намагаючись врятувати Карла прикутого до ліжка, вистрибує з ним із вікна і гине, прикриваючи собою тіло брата. Шкільна вчителька, дізнавшись про цей героїчний вчинок Юнатана, назвала його «Лев'яче Серце».

Після смерті Карла брати зустрілися в Нангіялу. У той час злий правитель Тенгіл захопив одну з долин цієї квітучої країни і тримав місцевих жителів у рабстві при допомозі страшної потвори Катли. Брати, побачивши страждання населення Нангіялу, приймають рішення допомогти борцям за свободу, яких очолює мужній воїн Урвар. Та ворогам вдалося захопити його завдяки зраднику і кинути в печеру. Проте Юнатану разом з братом Карлом і друзями вдалося звільнити Урвара і визволити країну Нангіялу від поневолювачів.

У творі «Брати Лев'яче Серце» Ліндґрен підіймає важливі питання, які стосуються покращення життя людей. Авторка, порівнюючи земний і фантастичний світ, приводить читача до думки, що людині не слід перебувати у відчаї, потрапляючи у важку ситуацію.

Ronya_dochka_razbiynika У різних життєвих випадках треба знаходити сили для боротьби проти хвороби, зла і тиранії. Письменниця вважає, що людям необхідно прикладати зусилля, щоб зробити наше майбутнє більш щасливим.

До питання збереження миру на нашій прекрасній землі, припинення ворожнечі між людьми Астрід Ліндґрен знов звертається у казковій повісті «Роня, дочка розбійника» (1982). За визнанням багатьох літературознавців цей твір — гімн нашої природи, гімн землі-годувальниці, яку необхідно захищати. На сторінках книжки авторка переконливо показує на прикладі діючих персонажів, що Ronya_dochka_razbiynika_1 ворожнеча і ненависть між людьми призводить до руйнування їхніх фізичних сил і загрожує життю.

У творі «Роня, дочка розбійника» вустами головних героїв звучать справедливі слова до ватажків Маттіса і Борка. Їхні діти Роня і Бірк, спостерігаючи за життям батьків, приходять до висновку, що вони не хочуть бути розбійниками і продовжувати кровопролитну боротьбу між двома ворогуючими родинами, займатися розбоєм.

Діти не поділяють думку отамана Маттіса, що він поступає справедливо, коли відбирає гроші, золото і різне барахло у багатих людей і віддає награбоване біднякам. Проте така «благодійність», як уточнив один з розбійників, відбувалася не рідше, ніж один раз за десять років. Життя розбійників не влаштовувало Роні і Бірка, тому що вони мріяли стати рудокопами і шукати срібні самородки.

Астрід Ліндґрен зворушливо розповідає про дружбу Роні і Бірка, їхнє бажання допомогти один одному. Так, Роні виявила надзвичайну сміливість, щоб врятувати Бірка, коли він зірвався у Пекельне провалля. Дівчинка зірвала свій шкіряний ремінь, зробила зашморг, передавши його Бірку. Підв'язавшись іншим кінцем ременя, Роні витягнула хлопця з прірви.

Іншим разом, Роні вирішила допомогти Бірку незважаючи на побоювання, що батько її покарає. Під час облоги фортеці родини Борків дівчина відкрила шлях до приміщення, де знаходився хлопець. Побачивши, що він змарнів, Роні кожен день приносила йому мішок борошна і горіхи.

Взаємовідношення дітей, які вважали себе «братом» і «сестрою», їхня щирість і доброта, готовність протистояти ворогам, викликає у читачів повагу і симпатію.

У творі «Роня, дочка розбійника» Ліндґрен показує, як хоробрість дітей, їхня самовідданість і завзятість приводить до припинення ворожнечі між родинами розбійників Маттіса і Борка.

Ronya_dochka_razbiynika_2 Астрід Ліндґрен залишила нам багату літературну спадщину, яка складає понад вісімдесят творів написаних в різних жанрах. Її книжки не втрачають своєї цінності і в наші дні. Акцентуючи увагу читачів на необхідність спостерігати високі моральні цінності в суспільстві, авторка ненав'язливо розкриває нам світ маленьких дітей, їхні проблеми і мрії, закликаючи дорослих приділяти їм більше уваги і любові. За визнанням багатьох літературознавців цей твір — гімн нашої природи, гімн землі-годувальниці, яку необхідно захищати. На сторінках книжки авторка переконливо показує на прикладі діючих персонажів, що ворожнеча і ненависть між людьми призводить до руйнування їхніх фізичних сил і загрожує життю.

Астрід Ліндґрен залишила нам багату літературну спадщину, яка складає понад вісімдесят творів написаних в різних жанрах. Її книжки не втрачають своєї цінності і в наші дні. Акцентуючи увагу читачів на необхідність спостерігати високі моральні цінності в суспільстві, авторка ненав'язливо розкриває нам світ маленьких дітей, їхні проблеми і мрії, закликаючи дорослих приділяти їм більше уваги і любові.

$E:\images (1).jpg$

Висновки та пропозиції:

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

$E:\рамки різні малюнки\23 (2).jpg$

$E:\s30208187.jpg$

$E:\рамки різні малюнки\%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_3.png$

Список використаних джерел:

Концепція літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі (наказ МОН № 58 від 26.01.2011р.) // Директор школи (Шкільний світ). – 2011. – № 27/28. – С. 58-63;
Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. Освітня галузь «Мови і літератури» (Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1392) // Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. – 2012. – № 4-5. – С. 3-56;
Програма зі світової літератури для 5 – 9 класів.
Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник / Л. Ф. Мірошниченко – К. : Видавничий дім «Слово», 2010. – 432 с.
Навчально – методичний комплект «Світова література». 5 клас (підручник «Світова література», хрестоматії зі світової літератури «Срібна книжка», «Золота книжка», книжка для вчителя «Уроки світової літератури»).
«Не треба боятися змін!» ( Інтерв’ю з керівником робочої групи з розробки програми зі світової літератури для 5-9 класів Ніколенко О.М.) / «Всесвітня література в сучасній школі», №6, 2012.
Ніколенко О., Кобзар О., Конєва Т., Орлова О., Зуєнко М. Концептуальні засади підручників нового покоління зі світової літератури/ «Всесвітня література в сучасній школі», №11 - 12, 2012.
Ніколенко О. Емоціннісно – ціннісна лінія літературної освіти/ «Всесвітня література в сучасній школі», №1, 2013.
Поліщук А., Рудик І. Притчі для тренінгу: збірник.- Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2012 -164 с.
Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 6 клас. ІІ семестр– Харків.: Видавнича група « Основа», 2014 – 286 с.
Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: науково-методичний посібник; [за ред. О. І. Пометун] – К. : АСК, 2004 – 192 с.
Ситченко А. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу / А. Ситченко. – К. : Ленвіт, 2004.
Словник художніх засобів і тропів / автор-укладач В.Ф. Святовець. – К. : ВЦ «Академія», 2011. – 176 с. (Серія «Nota bene»)
Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи. Антологія [за заг. ред. Д.С. Наливайка]. – К. : Видавничий дім «КМ Академія», 2009. – 487 с.
Міхаель Енде. Чарівний пунш. - М.: Амфора, 2003. - 226 стор ISBN 5-94278-396-9
Міхаель Енде. Джим Пуговка і Чортова Дюжина. - М.: Амфора, 2003. - 336 стор ISBN 5-94278-394-2
Чередник Л.А. Світова література. Розробки уроків.6 клас.- Харків. Видавництво « ранок», 2014.-319с.
http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl http://znaimo.com.ua
Сайти Інтернет - мережі.

$E:\все до випуску та останнього дзвоника\s5980016.jpg$ $E:\4276997d72e0.jpg$ Посібник допоможе вчителю:

Середня оцінка розробки

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0

Загальна:

5.0

Всього відгуків: 3

Оцінки та відгуки

Гиренко Наталія Сергіївна 09.08.2022 в 08:13

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0
Перетятько Ольга Олексіївна 06.05.2020 в 18:21

Актуально!

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0
Примаченко Римма 29.11.2018 в 20:55

Чудово, добротно.

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0