Методичний посібник з використанням зразків дитячих робіт "Жанри живопису та їх історичний розвиток"

 

 

                  

 

 

 

Заклад загальної середньої освіти

                             «Сурсько-Михайлівська гімназія»

Солонянської селищної ради Дніпропетровської області

 

 

 

 

            

              

                 Жанри живопису та їх

                 історичний розвиток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    

 

 

  Кошевич Олена Анатоліївна

                             

                            

 

                               

                                

 

 

 

 

Кошевич Олена Анатоліївна

Вчитель образотворчого мистецтва та трудового навчання   

 

Жанри живопису та їх історичний розвиток

 

Анотація

Методичний посібник знайомить з основними жанрами живопису, історією їх виникнення та розвитку.

Знайомство відбувається на основі творчості видатних художників, які приділяли значну увагу тому чи іншому жанру, та зразків дитячих робіт.

Посібник буде корисний вчителям образотворчого мистецтва, учням при вивченні теми «Жанри живопису» і усім, хто цікавиться мистецтвом.

 

 

Матеріали  схвалені педагогічною радою, протокол  №3

 від 04.12.2014)

 

 

Обсяг:  20  ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….. 4

І. Живопис -  різновид образотворчого мистецтва ………………. .5

ІІ. Жанри живопису та їх історичний розвиток …………………… 6

1. Анімалістичний жанр …………………………………………. 7
2. Пейзаж …………………………………………………………. .9
3. Портрет …………………………………………………………11
4. Натюрморт ……………………………………………………..12
5. Побутовий жанр ……………………………………………….14
6. Історичний жанр ……………………………………………….16
7. Батальний жанр ………………………………………………..17

ІІІ. Значення малювання для розвитку творчих здібностей учнів….18

 

Література …………………………………………………………….. 20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Невід'ємною частиною культури, одним із визначальних її проявів є образотворче мистецтво. Протягом тисячоліть мистецтво займало одне з пріоритетних місць за силою впливу на особистісний розвиток людини та її виховання. Високорозвинені цивілізації ставили і продовжують ставити мистецтво у центрі всієї освіти, розуміючи його унікальні можливості для розвитку духовності та інтелекту, універсальну доступність різних форм творчості для сприйняття і засвоєння з ранніх років дитинства.

Образотворче мистецтво відображує дійсність у наочних образах, об'єктивно передає наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Але образотворче мистецтво зображує не лише те, що є доступним безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Образотворче мистецтво розкриває духовний склад людини, її психологію. У сукупності своїх видів цей вид мистецтва створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.

Мета художнього виховання засобами образотворчого мистецтва — формування і розвиток в учнів комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі опанування художніх цінностей та способів художньої діяльності шляхом здобуття власного естетичного досвіду. 

Види образотворчого мистецтва

• Графіка

• Живопис

• Скульптура

• Вітраж

• Ювелірна справа

• Дизайн

• Фотографія

• Театрально-декораційне мистецтво

• Декоративно-ужиткове мистецтво

Образотворче мистецтво об'єднує близькі один одному живопис, графіку, скульптуру, художню фотографію.

Воно чи не найбільш давнє серед інших видів мистецтва і, по суті, супроводжує людину з доісторичних часів. Ще в епоху палеоліту первісні люди створили безліч печерних зображень, розписів і творів прикладного мистецтва, відтворивши конкретні факти і явища повсякденного життя. Відмінна риса цих перших проявів художнього дару людини - своєрідний наївний реалізм, пильність спостережень, неусвідомлене ще, але непереборне прагнення до освоєння і пізнання життя в образній формі.

Від цих перших ознак пробудження в людині спраги художнього освоєння дійсності образотворче мистецтво, розвиваючись протягом століть і тисячоліть у тісному зв'язку з розвитком суспільства і особливо його духовної культури, набуває все більшого і більшого поширення і розкриває свої практично невичерпні творчі можливості.

Образотворче мистецтво має особливість запам'ятовувати життя в наочній формі. При всіх відмінностях, які існують між живописом, графікою, скульптурою, художньою фотографією, всім їм властиві і деякі спільні риси: на відміну від літератури і музики, театру і кіно, здатних розгорнути відтворювані події в часі, образотворчі мистецтва, позбавлені цієї можливості, надають, однак, зображуваних ними явищ життя безпосередню зримість.

Найважливіша особливість образотворчого мистецтва складається у властивій йому дивну здатність передавати все різноманіття і складність життя, всю її динамічність через зображення однієї події або моменту.

             Знамените побажання гетевського Фауста: «Зупинися, мить, ти прекрасна!» - Виявилося як би підвладним видатним твором живопису, графіки, скульптури і такий молодий гілки образотворчого мистецтва, як фотографія. Через зображення «зупинених миттєвостей» живопис, графіка і скульптура висловлюють глибоко і всебічно типові, характерні риси дійсності. Істинно прекрасні твори образотворчого мистецтва роблять величезний ідейно-емоційний вплив на глядача. Специфічні особливості образотворчого мистецтва своєрідно розкриваються в кожному окремому його виді. Одним із таких видів є живопис.

 

І. Живопис – різновид образотворчого мистецтва.

 

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфічною особли­вістю якого є відтворення худож­ніх образів на площині за допомогою кольору.

Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям виз­начити манеру і стиль живописця і опе­рувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична па­літра» та ін.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Витоки мистецтва живопису сягають у глибину століть – у доісторичний період людської циві­лізації. Вони пов 'язані з так званим печерним розписом, зразки якого було знайдено у печерах Ласко та Кастільо (Франція), а також з кольо­ровими зображеннями тварин на скелях Сканди­навії, плато Тассилі (Африка}, капової печери (Урал}. Саме з цих наскельних малюнків і почи­нається формування жанрово-родової специфіки майбутнього мистецтва живопису.

  У живописі передається форма предмета, його колір, що висвітлює його світло, фактуру матеріалу, простір, в якому знаходиться зображуваний предмет. Тому живопис користується такими конкретними образотворчими засобами, як лінія, колір, світлотінь, повітряна і лінійна перспектива і т. Д. Ці образотворчі засоби дозволяють створити на площині ілюзію тривимірності, вірно передати відчуття об'ємності предметів оточуючого нас світу, зберегти і помножити багатобарвність природи і т . д. «На своїх полотнах, - писав Паустовський про Ван-Гога, - він зобразив землю. Він ніби промив її чудотворною росою, а вона засвітилася фарбами такої яскравості і густини, що кожне старе дерево перетворилося на твір скульптури, а кожне конюшинове поле - в сонячне світло, втілений у безлічі скромних квіткових віночків ». Це про Ван-Гога і в той же час - про живопис взагалі. Живописець відтворює реальний світ, використовуючи для цієї мети фарби, що накладаються на спеціально підготовлену поверхню. Об'ємна, тривимірна, повна дихання життя, як би застигає на двомірній площині. Багатобарвне, що переливається безліччю відтінків, насичене грою світлотіні, полотно справжнього майстра рельєфно передає у різноманітній кольоровій палітрі все багатство життя.

             Накладаючи фарби на полотно або будь-яку іншу поверхню, живописець перетворює їх в колір, що створює уявлення і про матеріальні якості зображуваного предмета, і про його забарвлення, і т. д. Поєднання кольорів, кольорова гармонія і утворюють в живописі колорит.

             Колорит має настільки велике значення, що інші художники навіть стверджують, ніби весь живопис заснований переважно на одному колориті. Вони вважають, що враження, які художник отримує від життя, в картині перетворюються «в чисто колористичні цінності». Звичайно, без колориту немає живопису. Засобами колориту художник висловлює зміст картини, викликає певний настрій при її сприйнятті. І часто буває так, що глядач ще не встигає вникнути в сюжет, а колорит відразу ж створює певне психологічне ставлення до картини, викликає відповідні почуття - радісні, тривожні, насторожені і т. д. Завдяки колориту живопис викликає в глядачів певний настрій, співпереживання, розуміння думок і почуттів людей, які зображені на картині.

             Але колорит - не самоціль в мистецтві, а засіб. Колірна гамма, мальовничі якості картини набувають більшу чи меншу цінність в прямій залежності від того, якою мірою вони допомагають розкриттю ідейно-естетичного задуму.

             Живописний твір створюється не одним кольором. Каркасом картини є малюнок. Малюнок передає форму предмета, його обриси.

             Зображуючи реальну дійсність на двомірній площині, живопис створює ілюзію тривимірності і об'ємності.

             Враження глибини досягається використанням закону перспективи. Лінійна перспектива дає можливість побудувати обриси предметів, а повітряна - зміни в кольорі і обрисах. Завдяки світлотіні створюється ілюзія об'єму, опуклості. Світлотінь утворюється тонким і точним поєднанням освітленого і неосвітленого боку зображуваних в картині предметів. Леонардо да Вінчі писав: «Якщо ти, поет, зумієш розповісти і описати явища форм, то живописець зробить це так, що вони здадуться жвавими завдяки світлотіні». Світлотіньовий принцип, на думку Леонардо, визначається тим, що «тіні тіл не повинні бути причетними іншому кольору, крім кольору тіла, на якому вони лежать».

             Живопис ділиться на монументальний і станковий. Монументальний живопис пов'язаний з архітектурою - це розпис фасадів будівель, стін, стель і т. д. Це, як правило, великі за своїми розмірами твори, пов'язані з призначенням архітектурних споруд. Станковий складається з тих творів, які мають самостійне значення, безвідносно до того, де вони будуть виставлені, - музеях, будинках культури або приватних квартирах. Станковий живопис з архітектурою не пов'язаний.

             Основними жанрами живопису є тематична картина (історична, батальна, побутова або, інакше, жанрова, анімалістична), портрет, пейзаж, натюрморт і т. Кожен з них духовно збагачує, виховує в людині почуття краси. Широко охоплюючи явища життя, живопис виступає у вигляді сукупності всіх своїх жанрів.

ІІ. Жанри живопису та їх історичний розвиток

  Жанр — цe поділ будь-якого . виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами. В кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму.

     За тематичним принципом у живопису та інших видах образотворчих мистецтв (графіці, скульптурі) виокремлюються жанри: портрет, пейзаж, натюрморт, історичний, міфологічний, батальний, побутовий, анімалістичний.
      Портрет — один із головних жанрів образотворчого мистецтва, зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим. Окремим Видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів Живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс). 

      Пейзаж — жанр, у якому основним об'єктом зображення є природні ландшафти, міста, архітектурні (в тому числі індустріальні) споруди, морські краєвиди та інша реально існуюча або вигадана місцевість. Пейзаж може мати історичний, героїчний, фантастичний, ліричний, епічний характер. Пейзаж також нерідко слугує тлом у творах інших жанрів (портрета, історичного, міфологічного, батального, анімалістичного).
    Натюрморт — жанр, присвячений зображенню світу речей, предметів повсякденного вжитку. Об'єктом зображення в натюрморті можуть бути також зірвані квіти, овочі, фрукти, дари моря, бита дичина, птахи. Як доповнення до основного мотиву в композицію натюрморту іноді включаються зображення людей та живих тварин, комах, птахів.

В історичному жанрі відтворюються видатні події минулого або сучасні події, які мають історичне значення. Історичний жанр часто переплітається з іншими жанрами: побутовим (утворюючи синтетичний, так званий історико-побутовий жанр), портретом (історичний портрет), пейзажем (історичний пейзаж), батальним.
     Батальний жанр відтворює тематику війни, битв, походів та інших військових подій, епізодів життя армії та флоту.

Міфологічний жанр — це зображення подій і героїв міфів, легенд, сказань.
    Побутовий жанр присвячений відтворенню приватного і повсякденного громадського життя людини. Побутові композиції іноді також називають „Жанровими".
 

1.               Анімалістичний жанр.

 

Тварина завжди було нерозривно пов’язано з людиною. М’ясо з незапам’ятних часів вживалося в їжу, з шкур майстрували одяг. Еволюція поступово відкривала і розширювала форми контакту з твариною: приручений звір став справжнісіньким партнером: собаки охороняли стада і житло, коні стали об’єктом пересування, корови і кози давали молоко. Список, як ви розумієте, неймовірно довгий.

Тварини, живучи поруч з людиною, стали мимоволі і об’єктом спостереження, втіленим у малюнки. Анімалістична живопис виникла ще в стародавньому світі. Кожен чув про малюнки на скелях. Сфінкси уособлювали єдність світу тварин і людини, бик символізував силу, кішка – грацію і природну мудрість. Тварина поступово стало засобом духовного розвитку людей, втіленням краси, досконалості. Так з’явився анімалістичний жанр.

Дивовижна краса живого світу оспівана плеядою художників-анімалістів. Всесвітньо відомий Ватагін, наприклад, буквально олюднював тварин, відображаючи зарозумілість, значущість, суворість, тугу, смуток. Аналогія між твариною і людиною дозволяла зробити образ тварини більш зрозумілим, більш ємним, зрозуміти поведінку і вчинки.

Анімалістичні жанр – не тільки частина образотворчого мистецтва, а й частина літератури. Адже при згадці тварин в літературі (казки, нариси, оповідання, фейлетони, байки), ми самі мимоволі приміряємо на них людський образ, людські риси.

Великий майстер Василь Ватагін не тільки писав тварин, а й висікав зображення на камені, вирізав їх з дерева.

“Багато чого забирає людина у тварини, багато чого отримує від нього, але рідко усвідомлює, що тварина не тільки сила, не тільки м’ясо. У руках наших – жива істота, найчастіше покірно терпить насильство, яка страждає і разом з тим второпати добро, яке відповідає тим же: глибокою прихильністю, любов’ю, відданістю, “- говорив він.

 

Таке ж ставлення висловлювали у своїх картинах і інші відомі художники-анімалісти: І. Юаньцзи (китайський художник, XI ст.); Франс Снейдерс, Ян Вільденс, Ян Фейт (фламандські живописці XV-XVI ст.), Паулюс Поттер ( Голландія, XVI в), Морі Сосен (Японія, XVII в), Агассі (швейцарський живописець, XVIII в), француз Ежен Делакруа (XVIII в), російський скульптор Петро Клодт, французький живописець Філіп Руссо, Брайтон Рів’єр (англійський живописець), німецький скульптора серпня Гаул, російські скульптори і живописці Ватагин, Гроот, Сверчков, Лансере та інші.

Сьогодні одним з найяскравіших художників-анімалістів є, мабуть, канадець Robert Bateman, який захопився жанром ще в 12 років. За кілька років їм були пережиті і захоплення імпресіонізмом, і зацікавленість у постімпресіонізму “а-ля Ван Гог”, і період кубізму, і імпресіоністська абстракція. Але всі етапи були пронизані природою. Будучи натуралістом по суті своїй, художник прагнув відобразити природу з максимально можливою точністю. У тридцять з невеликим років Robert Bateman перейнявся картинами Ендрю Уайєта, художника реаліста.

 Саме тоді до Бейтмену прийшло розкріпачення і бачення індивідуального шляху в мистецтві, якому він вірний і зараз. Тваринний світ, що відбивається в картинах Бейтмена, різноманітний до безкінечності. Це не відпочинок, не шлях до заробітку. Це титанічна праця, просочений любов’ю і невичерпним джерелом нових ідей. Анімалістичні жанр став для Роберта Бейтмена способом життя. Його картини не залишають байдужими нікого.

Анімалістичний жанр – не просто відображення тваринного світу, не просто картини, які ввібрали любов художників, що писали їх, це ще й привід, і заклик задуматися зайвий раз про причетність до відображеного світу, про неймовірно тісний з ним зв’язок, про те, наскільки крихкий він, цей світ і як залежний від нас з вами. Про все це починають задумуватися діти, коли створюють свої роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячі роботи в жанрі анімалістичного живопису.

 

                                                          2.   Пейзаж

       Пейзаж — жанр живопису, присвячений зображенню природи, міст, архітектурних комплексів тощо. Слово «пейзаж» - французького походження, воно означає місцевість. Пейзажі бувають різні. Пейзажі, на яких зображено море, називають мариною, а ті, на яких зображені мальовничі види, - ведутою. Пейзажі сучасних міст отримали назву урбаністичних (від латинського урбанус - міський). Пейзаж може доповнюватися постатями людей і тварин, навіть цілими сценами, але головним «героєм» в ньому завжди залишається природа.
Ще митці доби неоліту зображували людей і тварин в оточенні річок, дерев, трави. Художники в Давньому Єгипті використовували зображення природи в сценах жнив, полювання, рибальства. Тривалий час пейзаж виконував лише другорядну роль. Йому не приділяли особливої уваги.
Пейзаж як самостійний жанр мистецтва вперше виник у Китаї в VI ст. Китайські художники зображували добре відомі своєю красою краєвиди. Такий пейзаж потребував тривалого споглядання, створював особливий настрій. Під впливом китайського склався і японський пейзаж. У Візантії середньовічні художники застосовували систему схематичного зображення природи: кілька дерев означали ліс, гірки - скелясту місцевість, башта - місто .Такі умовні пейзажі можна також побачити на українських іконах. У цей самий час майстри в Західній Європі вже натуралістично (схожими на справжні, натуральні) зображували рослини в своїх картинах. Потяг до реальної картини природи був властивий і майстрам епохи Відродження. Проте пейзаж ще продовжував виконувати роль тла в портретах і сюжетних композиціях. Уперше в Європі природа стає головною «дійовою особою» в картині лише триста років тому. Однак тогочасні художники прикрашали і підправляли природу, намагалися намалювати її красивішою, ніж бачили. Лише в XIX ст. художники почали зображувати навколишню природу такою, якою вона є, якою вони її бачили.  Французькі живописці почали малювати природу з натури, на відкритому повітрі - на пленері.
У наш час пейзаж часто використовують як засіб відображення думок і настроїв художника. Утім реалістичні краєвиди цінуються глядачами завжди. Розвиток пейзажного живопису в Україні пов'язаний з роботами Т. Шевченка (серія «Мальовнича Україна. Розквіт цього жанру припадає на кінець XIX ст. Красу України відтворили у своїх полотнах С. Васильківський, П. Левченко. Найкращі традиції реалістичного пейзажного мистецтва продовжили українські майстри С. Шишко,Т. Яблопська, І. Бокшай та Архип Іванович Куїнджі - відомий пейзажист. Народився в Маріуполі. Навчався у І. Айвазовського. Картини Куїнджі: «Українська ніч», «Березовий гай», «Після дошу», «Місячна ніч на Дніпрі» та інші. V них надзвичайно точно і водночас несподівано відтворено складні ефекти освітлення.

Айвазовський Іван Костянтинович  - художник-мариніст. Народився в Феодосії.

За походженням вірменин. Автор близько 6000 пейзажів. Серед творів митця є такі: «Георгієвський монастир», «Чесменський бій», «Дев'ятий вал», «Серед хвиль». Навчався в Петербурзькій академії мистецтв, після закінчення якої (1837)

відвідав Італію, Францію, Англію. З 1847 р. І до кіния життя жив у Феодосії, де нині в галереї, шо носить ім'я Айвазовского, розмішена найкраша колекція його робіт.

Дитячі роботи у жанрі пейзажного живопису.

2.               Портрет.

Портрет - це зображення людини або кількох людей. Того, кого зображують на портреті, називають моделлю. Слово «портрет» походить від старофранцузької мови. Воно означає «відтворювати риса в рису». Найкращі портрети - це не тільки точне зображення зовнішності людини. Адже з першого погляду на такий портрет ми одразу пізнаємо, якою є зображена людина: скупою чи щедрою, шляхетною чи лихою. Вдалий портрет — це справжня розповідь про людину, її життя, хвилювання, професію, походження. До найбільшої схожості в портреті прагнули скульптори Давнього Єгипту та Давнього Риму.
У часи Середньовіччя портрети виконували досить рідко. Тоді зовнішність людини хвилювала майстрів набагато менше, ніж її духовність. Розвиток портретного жанру відновився в добу Відродження. Художники знову почали зображувати людину з портретною подібністю, відтворювати її особистий душевний стан, хвилювання. Існують різні типи портрету. Автопортрет - це власне зображення, створене художником. Залежно від кількості моделей портрет може бути парним (дві моделі) або груповим (якщо моделей більше). Владу чи багатство моделі підкреслює парадний портрет. Навпаки, інтимний (від фр. слова, що означає «найглибший», «внутрішній») або камерний (від лат. слова «камера» - кімната) портрет має на меті «зазирнути» в душу людини, відтворити її такою, якою вона є для найближчих людей, у «домашніх» умовах. На відміну від парадних, ці портрети часто бувають невеликого розміру. У минулому мали велику популярність також портрети в образах античних богів і богинь. Зазвичай усі чоловіки хотіли бути хоч трохи схожими на Зевса або Геракла, а жінки - на Венеру. Такі портрети називають алегоричними (від грец. слова «алегорія» - інакомовлення). У своїй творчості значне місце портрету віддали видатні майстри - Леонардо да Вінчі, Рафаель, Дієго Веласкес Деякі майстри присвятили себе майже виключно цьому жанру, як от Томас Гейнсборо.

 Славу портретного живопису Росії в XVIII ст. склали художники, що походили з України: Д. Левицький В. Боровиковський. Серію портретів і автопортретів створив Т. Шевченко.

 

 

 

 

 

 

 

 

І в наші часи  продовжується розвиток цього жанру. До портрету часто звертаються сучасні українські майстри.

 

Ян ван Ейк - славетний нідерландський живописець. Біографічних відомостей про нього збереглося небагато. Вважається, шо спочатку він був мініатюристом, потім працював при дворі графа Голландського, а від 1425 р. - для гериога Бургундського Філіппа Доброго, двір якого вважався найпишнішим у Європі. Сучасники ставилися до Яна вай Ейка з великою повагою. Найвідоміші його роботи - «Гентський вівтар», «Мадонна канцлера Роллена», «Мадонна каноніка ван дер Пале.
            Огюст Ренуар – французький художник. Свій творчий шлях розпочав із розписів віял і ширм. Ренуар – автор сонячних, оптимістичних творів, присвячених радості життя. Довге невизнання, грошові проблеми, важка хвороба в старості не вплинули на прекрасний світ, який створював Ренуар у своїх картинах. Про Ренуара говорили, шо він пише так, «як співає птах». Спадшина художника є величезною. Серед його творів: «Ложа», «Бал в Ле Мулен де ла Галетт», «Першій виїзд», «Портрет актриси Жанни Самарі»

Не завжди на портреті присутнє тільки зображення людини, портрет часто комбінується з елементами інтер’єру, пейзажу, може бути складовою історичного полотна. Щоб зацікавити глядача, художник має передати характер людини, показати суспільство і епоху, в яких мешкає герой.

Діти із задоволенням малюють портрети, через які відображують своє ставлення до того, хто на ньому зображений.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

Дитячі роботи в жанрі портретного живопису.

 

3.               Натюрморт.

 

Вихідну точку раннього натюрморту можна знайти в XV-XVI століттях, коли він розглядався як частина історичної або жанрової композиції. Довгий час натюрморт зберігав зв'язок з релігійною картиною, обрамляючи квітковими гірляндами фігури Богоматері та Христа, а також часто розташовуючись на зворотному боці вівтарного образу (як в «Триптиху сімейства Шлюб» Рогіра ван  дер Вейдена). Також в XVI столітті була поширена традиція створення портретів із зображенням черепа. Ранні натюрморти часто виконували утилітарну функцію, наприклад, в якості прикраси стулок шафи або для маскування стінної ніші.

Натюрморт остаточно оформляється як самостійний жанр живопису у творчості голландських і фламандських художників XVII століття. XVII століття в Європі – це вік розквіту натюрморту. Тоді були створені всі основні різновиди його і фактично вичерпані всі тематичні та іконографічні варіанти.

Небувалий розвиток натюрморту в західноєвропейського живопису XVII століття значною мірою може бути пояснено особливостями загальнокультурної та світоглядної ситуації, зокрема, граничним розведенням і одночасно взаємним уособленням таких категорій, як матеріальне і духовне, одиничне і загальне. У натюрморті художньо затверджувалася сама конкретна з усіх конкретностей поцейбічний світу – річ, продукт цілком конкретної діяльності людини, разом з тим ці земні рукотворні речі наділялися алегоричним, емблематичного значенням, сприймалися як знаки нематеріальних, духовних цінностей, як уособлене роздум над сенсом людського життя. Річ, втративши алегоричне значення, перестає бути об'єктом великого мистецтва. Жанр натюрморту починає поступово переборювати себе.

Відродження його звершується в кінці XIX – початку XX століття. Завдяки своїй сюжетній і, до деякої міри, смисловій стерильності натюрморт в ці бурхливі для розвитку мистецтва десятиліття виявляється особливо зручним для творчого експериментування. Один з найбільш консервативних, з точки зору іконографії, один із самих відсталих в композиційному відношенні, натюрморт дозволяв художникам здійснювати найсміливіші кроки, які часом доходили до парадоксу порушення законів жанру, залишаючись в той же час в межах його. Більшість експериментів у цій галузі мало своїм завданням, можливо, більш повне сюжетне та образне зображення речей.

Речі, як би виходять за свої межі, втрачають самозначімость, перестають бути рівними самим собі. Вони або розчиняються в світлі і кольорі, розпорошуються у випромінюванні енергій, або ущільнюються в згустки матерії, утворюючи сполучення найпростіших обрисів, або розсипаються на безліч осколків – і з усього цього кояться на полотні нові позаречові або, навпаки, супер нові речі. Як і на полотнах XVII століття, вони володіють алегоричним змістом, але, на відміну від класичних натюрмортів, роль первинних елементів в цих мальовничих криптограмах виконують не стільки самі предмети, скільки їх окремі ознаки, їх якості, які насичуються при цьому підвищеною смисловою напругою.

У перші роки XX століття відбувається не лише розмивання меж речей  всередині натюрморту, але і в значній мірі розмивання меж самого жанру. У розкритих полотнах Матісса складові натюрморт предмети, пронизані органічними ритмами природи, зливаються з пейзажем або самі перетворюються в пейзаж, долаючи перепону між світом живого і світом неживого.

У сконструйованих кубістичних пейзажах Пікассо сама природа  , набуває рис  речовитості, краєвид уподібнюється натюрморту.

У Росії натюрморт, як самостійний жанр живопису, з'явився на початку XVIII століття. Уявлення про нього спочатку було пов'язане з зображенням дарів землі та моря, різноманітного світу речей, що оточують людину. Аж до кінця XIX століття натюрморт, на відміну від портрета і історичної картини, розглядався в якості «нижчого» жанру. Він існував головним чином як навчальна постановка і допускався лише в обмеженому розумінні як живопис квітів і фруктів.

Початок XX століття ознаменувався розквітом російського натюрмортного живопису, вперше діставший рівноправність серед інших жанрів. Прагнення художників розширити можливості образотворчого мови супроводжувалося активними пошуками в області кольору, форми, композиції. Все це особливо яскраво проявилося в натюрморті. Збагачений новими темами, образами і художніми прийомами, російський натюрморт розвивався надзвичайно стрімко: за півтора десятка років він проходить шлях від імпресіонізму до абстрактного формотворення.У 30-40-ті роки XX століття цей розвиток призупинився, але вже з середини 50-х років натюрморт переживає в радянському живопису новий підйом і з цього часу остаточно і твердо встає врівень з іншими жанрами.

                            Дитячий малюнок у жанрі натюрморту.

 

4.               Побутовий жанр

 

Побутовий жанр - це жанр образотворчого мистецтва, що фіксує сцени з повсякденного побутового та суспільного життя людей.

Через дуже тісне сплетіння цього жанру з іншими - побутовий жанр в чистому вигляді зустрічається вкрай рідко. Найчастіше в картинах він з'єднується з історичним, портретним або пейзажним видом живопису.

Як окремий вид, побутовий жанр зародився і сформувався досить давно - це сталося на Сході в X столітті. В Європі своє поширення і розвиток побутовий жанр в живописі отримав у XVII столітті, а в Росії в XVIII.

Проходячи поступовий розвиток, побутові сцени, що зображують на полотнах художників, змінювалися одночасно зі зміною історичних епох.

За часів Епохи Відродження особливої актуальності набули картини, в яких відображалася реальне життя суспільства з усіма своїми проблемами та негараздами, вперше на полотнах була зафіксована трудова діяльність простої людини. Життя і побут простого людини став подаватися як суспільно значуще явище. До найяскравіших представників побутового жанру цієї епохи можна віднести К.Фабріціуса, Я.Вермера-Делфтського, і Г.Метсю. Карель Пітерс Фабрицис - великий голландський художник, основоположник жанру побутового живопису. Народившись в сім'ї шкільного вчителя, який захоплюється живописом, Карель з ранніх років пізнавав всі секрети й тонкощі писати на полотні.

Завдяки великим успіхам у написанні картин, у віці 18 років Карель стає учнем великого художника - Рембрандта ван Рейна. Усім творам художника властиві риси трагізму, які в цілому не були характерні для голландського мистецтва того часу. Всесвітньо відомими роботами К.Фабріціуса є "Продавець музичних інструментів", "Щегленок" і "Вартовий". Ці картини належать до перших робіт, написаних у побутовому жанрі, і показують життя простих людей. Як не сумно, але художник разом з усією своєю родиною загинув при вибуху порохового льоху. Йому було всього 32 роки.

Особливістю побутового жанру XVIII століття є те, що він в першу чергу спрямовувався проти вигаданої галантності мистецтва рококо. Картини починали висміювати звичаї і підвалини буржуазного суспільства. Основоположником цього напрямку розвитку став англійський художник - У. Хогарт. В картини поступово вносилися максимальний реалізм життя народу. Вони наситились драматизмом і психологічної тонкістю. Побутовий драматизм з'являється в Німеччині в роботах Д.Ходовецкого та Іспанії - Ф.Гойи. Не оминає мистецтво і Росію. Особливу популярність знаходять роботи М.Шібанова і І.Ерменёва.

Відомості про один з перших вітчизняних представників побутового жанру украй мізерні. Достовірно не відомі ні його походження, ні дата народження, ні отримана освіта. Наявна інформація вказує на те, що майстер працював над приватними замовленнями в Москві та Петербурзі, деякий час був придворним художником князя Потьомкіна. Крім того, художник писав іконостаси і образу для церков, розташованих в південних регіонах Росії.

Особливу популярність отримали дві роботи М.Шібанова: Селянський обід і  Свято весільного договору. Обидві датуються 1774-1777 роками і є першими полотнами, написаними в жанрі побутового живопису - в центрі робіт знаходиться звичайний селянин, який до цього часу ще жодного разу не був відображений на полотні.

У XIX столітті побутової жанр став знаряддям, спрямованим на викриття несправедливості у сформованих соціальних відносинах. Картинам цього періоду властиві поетична простодушність і зворушливо щире зображення побуту селян, їх картини і портрети. Олексій Венеціанов в Росії і його венециановськой школа, І.Рєпін, Дж.Бінгем і У.Маунт в Америці, Д.Уілкі в Шотландії були основними авторами. До середини XIX століття суть картин побутового жанру зазнала деяких змін, тепер їх основою стали життєва достовірність і значимість трудової людини.

 Приклади побутового жанру можна знайти у творчості І. Рєпіна, З. Се  ребрякової,  Т. Яблонської.

Вивчаючи різні навчальні дисципліни, учні також збагачують та поглиблюють свої знання про оточуючий світ. Створюючи тематичні малюнки на побутові теми, учні передають у них своє бачення навколишнього світу, своє відношення до нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливо діти полюбляють створювати тематичні композиції на тему «Зимові      розваги і свята»

 

5.               Історичний жанр

Історичний живопис або ширше Історичний жанр — важливий жанр живопису, спеціалізований на зображенні значущих для окремого народу чи людства подій

Практично завжди історичний жанр обслуговував потреби самоідентифікації, а в добу виникнення суспільств і держав - обслуговував потреби влади, панівної еліти( сенат в республіканському Римі, уряди римських пап, бонапартизм,фашизм в Німеччині, радянські уряди Кремля) чи тиранів, монархів при переході до монархічних типів правління державами.

Історичний живопис, можливо як ніякий інший, надто залежний від типу державного управління ( республіка, імперія, конституційна монархія) та конкретної політичної ситуації, відбиває смаки панівної еліти та уподобань художників-авторів — в першу чергу політичних, естетичних, філософських, протестних.

Таким чином, історичний жанр і історичний живопис як такий повернутий до конкретного сьогодення. Розбіжності в оцінках минулих подій можуть мати значний діапазон і відбивають боротьбу і коливання стану політичних партій ( християнство катакомбного періоду і християнство доби панівної державноїрелігії, історичний жанр доби кризи і років суспільного піднесення). Історичний жанр несе відбиток уподобань переможців чи програвших, що неминуче відзначається на оцінках і ставленні до спадку минулого, в прагненні зміцнити власні позиції будь що чи знизити авторитет супротивників за всяку ціну (масове знищення пам'яток античної культури християнами, масове знищення пам'яток цивілізацій доколумбової Америки іспанцями-католиками,Реформація і Контрреформація між прибічниками католицизму і протестантизму, медалі ганьби, масове нищення пам'яток минулого в революцію 1789-1793 рр., нищення в фашиській Німеччині альтернативного мистецтва, переведеного в стан «дегенеративного», масове нищення пам'яток доби російського царату більшовиками ).

Якщо більшість нинішніх жанрів склалась в 15 — 16 ст., історичний жанр має глибоке історичне коріння, відоме ще в мистецтві Стародавнього Єгипту, цивілізації майя чи Китаю. Але до живопису і рельєфів доби середньовіччя традиційно термін «історичний жанр» в мистецтвознавці не використовують, що неправильно. Зразки історичного жанру в європейському і неєвропейському середньовіччі були створені, особливо в країнах, де середньовіччя утримало позиції до 17-18 ст. ( арабські країни, Московія, Китай, Японія, колонії Іспанії і Португалії в Латинській Америці).

В періоди прискореного суспільного розвитку історичний жанр обслуговує потреби суспільств в реформах, в суспільних зрушеннях чи революційних зламах і радикальних перебудовах

Історичний жанр зовсім не обмежений тільки живописом, тим більше живописом олійними фарбами. Історичний жанр за століття власного існування і розвитку відбився в рельєфах  Стародавнього Єгипту і Стародавнього Риму, Ассірії та Індії, встелах і рукописах майя, в мініатюрах Візантії і могольської Індії ( доби її арабського захоплення), у фресках італійських митців доби Відродження, вбарокових композиціях 17 ст. та гобеленах Фландрії і Франції, в графічних циклах, картинах і скульптурах Нової доби.

В 20 ст. до історичного жанру додались фотодокументи і кінодокументалістика.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячі малюнки історичного жанру.

 

7. Батальний жанр

Бата́льний жанр — жанр образотворчого мистецтва, що відображає воєнні події і життя армії. Зображення битв зустрічаються вже в пам'ятках мистецтва Стародавнього Єгипту, Ассирії, Греції і Риму. Особливої виразності набуває Б. ж. в епоху Відродження. Прогресивний напрям в історії Б. ж. зв'язаний з правдивим відображенням воєнних подій, викриттям мілітаризму, прославлянням героїзму народу у визвольних війнах (Ж. Калло, Ф. Гойя, Е. Делакруа, А. Невіль, Я. Матейко та ін.).

В російському мистецтві батальний жанр сформувався в епоху Петра І (І. Нікітін, О. Зубов). Видатним твором є мозаїчна картина М. Ломоносова «Полтавська баталія» (1761). В 19 ст. розвивається т. з. академічний батальний жанр., в якому конкретні історичні події зображаються в ефектному парадно-видовищному плані (О. Зауервейд, О. Коцебу, Б. Віллевальде). В кін. 19 ст. академічний він зазнає впливу реалізму (панорами Ф. Рубо «Оборона Севастополя», 1902—04, і «Бородіно», 1911). Вершиною російського батального жанру є творчість В. Верещагіна і В. Сурикова. В творах Верещагіна виражений гарячий протест проти загарбницьких воєн («Апофеоз війни» та ін.). Картини Сурикова показують героїчні образи  солдатів («Підкорення Сибіру врмаком», «Перехід Суворова через Альпи»).

Батальний жанр відображує воєнні події та життя армії. Діти не стоять осторонь проблеми і відображують у малюнках своє бачення.

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Значення малювання для розвитку творчих здібностей учнів.

 

 Творчість – це результат розвитку людської особистості від найдавніших часів до наших днів. Людина пізнавала світ, пізнаючи саму себе, будувала свої стосунки з природою та світом людей. Від найпростіших наївних малюнків до безсмертних шедеврів майстра – все сповнене почуттями і думками творця.

 Через мистецтво людина вчиться відчувати і розуміти життя та людські цінності.

  Поштовхом для створення творчої тематичної композиції є думки та почуття, викликані подіями та явищами. Життя кожної людини або суспільства в цілому складається з низки подій, які згодом стають історією та сюжетами різноманітних картин. У таких картинах автори намагаються ближче роздивитися окремі прояви життя, наблизитися до повсякденності, її радощів та переживань.

 Вчителю у своїй роботі слід ініціативно та творчо підходити до рішення питання про те, які сюжети для малювання запропонувати дітям. Теми малюнків можуть бути однаковими для учнів різних класів, але, в той же час, навчальні задачі, композиційне та колірне рішення будуть різними в залежності від рівня загального розвитку дітей, від запасу накопичених ними знань.

 Малювання відіграє важливу роль в естетичному вихованні школярів. Однією із найважливіших задач естетичного виховання дітей на уроках є розвиток художніх смаків дітей, розвиток їх творчих здібностей, на що вчителю необхідно звертати серйозну увагу.

Для успішного виконання малюнка бажано, щоб деякі компоненти композиції вчитель малював на класній дошці, даючи відповідні пояснення. Це дуже зацікавлює учнів.

Стежачи за самостійним виконанням учнями тематичного завдання, учитель своєчасними порадами запобігає помилкам тих, хто швидко «все уже намалював». Типові помилки вчитель узагальнює і пояснює всьому класу.

Закінчені малюнки вчитель аналізує разом з учнями, допомагає їм помітити свої помилки, ставлячи відповідні запитання. Таке обговорення привчає дітей уважніше виконувати тематичні малюнки і не повторювати помилок.

Кращі учнівські роботи необхідно експонувати  на шкільну  виставку, це стимулює учнів до творчості. Такі виставки дають змогу учням порівняти свої роботи з малюнками товаришів, сміливіше і більш творчо працювати в майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. М. А. Кириченко. Основи образотворчої грамоти. –

     Київ. «Вища школа». 2002.

2. О.В Кись, Н.В. Чен. Усі уроки образотворчого мистецтва.-

Харків. Видавнича група «Основа». 2014.

3. Л. М. Масол. Мистецтво.- Київ. «Генеза». 2006.
4. Ресурси Internet: http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Жанри_живопису

http://www.krugosvet.ru/node/32752

http://www.letopis.info/themes/painting/janriy_jivopisi.html