Методика літературного читання

 

 МЕТОДИКА ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ

План

1.            Літературне читання як навчальний предмет в початковій школі
2.            Функції літературного читання у сучасній початковій школі
3.            Значення та завдання  уроків літературного читання
4.            Види та способи літературного читання.
5.            Основні форми роботи на уроках літературного читання.
6.            Зміст та структура підручників  «Читанка»

 

1.            Методика викладання української мови в початкових класах /за ред. С.І.Дорошенка. – К.:Вища шк., 1989. – С. 251-349.
2.            Олійник Г. Виразне читання. Основи теорії: Посібник для вчителів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.
3.            Савченко О.Я. Читання в 4-му класі:Посібник  для вчителя. – К.:Освіта, 2002. – 160 с.
4.            Коваль Г.П. Іванова Л.І., Суржук Т.Б.  Методика читання: Навчальний посібник. – Тернопіль :Навчальна книга – Богдан, 2009. – 280 с.
5.            Наумчук М., Лушпинська Л. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Астон, 2003. – 132 с.

Додаткова література:

1. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Віконечко: Навчальний посібник для 1 класу початкової школи. – К.: Освіта, 1996

2. Зотова М., Зотов С. Начальное обучение технике чтения: Учебно-методичесое пособие. – Ростов н/Д: Фенікс, СПб.: Союз, 2004. – 120 с.

3. Наумчук М. Оволодіваємо навичками читання. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 96 с.

4.Савченко О.Я. Барвистий клубок: Дивись, міркуй, відпо-
відай: Навчання і розваги: пробний навчальний посібник.- К.: Бліц, 1996.- 112с.

5. Савченко О.Я. Розвивай свої здібності : Навч. посібник для молодших школярів.-К:Освіта, 1998-159с.

 

 

1.

До найважливіших цінностей шкільної освіти належить прилучення ді­тей до книги, яка виконує у навчанні і вихованні різні функції: пізнавальну, інтелектуальну, естетичну, патріотичну, морально-етичну тощо. Впродовж багатьох віків книга була і залишається унікальним джерелом виховання і розвитку людини. Вона розкриває світ культури кожного народу, кожної на­ції, відображає стиль певної епохи, об'єднує покоління.

Курс “Літературне читання” – органічна складова освітньої галузі “Мови і літератури”.

Метою літературного читання є формування читацької компетентності учнів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення літератури в основній школі.

Читацька компетентність є особистісно-діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних ставлень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Читання».

У процесі навчання відбувається становлення читача, що здатний до самостійної читацької, творчої діяльності, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба у систематичному читанні.

Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:

•              формування в учнів навички читання як виду мовленнєвої діяльності;
• ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності; формування в учнів соціальних, морально-етичних цінностей за допомогою художніх образів літературних творів;
• формування умінь сприймати, розуміти, аналізувати різні види літературних і навчальних текстів з використанням елементарних літературознавчих понять;
• розвиток мовлення учнів, формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);
• формування в учнів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для виконання навчально-пізнавальних завдань;
• розвиток творчої літературної діяльності школярів;
• виховання потреби у систематичному читанні як засобі пізнання світу, самопізнання та загальнокультурного розвитку.

З урахуванням зазначеної мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: коло читання, навичка читання, досвід читацької діяльності і літературна діяльність

Отже, навчальний предмет “Літературне читання” – багатофункціональний. Уміння і навички – складова читацької компетентності, які формуються на уроках літературного читання, мають не лише предметний, а й загальнонавчальний характер, є засобом вивчення практично всіх навчальних предметів, забезпечують їх подальше засвоєння у наступних ланках загальноосвітньої школи.

Зміст літературного читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, естетичного, літературознавчого.

 

Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів художні твори різних родів і жанрів, науково-художні, науково-пізнавальні, фольклорні твори української та зарубіжної літератури, періодику, довідкову літературу.

Тематика творів відображає різні сторони життя і діяльності людини, сприяє розширенню світогляду дітей, поповненню їхніх знань, засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей. вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій свого народу та культури інших народів.

Естетичний принцип передбачає відбір творів словесного мистецтва за критеріями естетичної цінності. Зміст відібраних творів розкриває перед читачем різноманітність навколишнього світу, людських взаємин, сприяє розвитку почуттів гармонії і краси, формуванню особистісного ставлення до дійсності.

Літературознавчий принцип передбачає введення до системи підготовки дитини-читача початкових літературознавчих понять, які засвоюються учнями практично, на рівні уявлень. Він реалізується в процесі використання елементів аналізу й інтерпретації літературного тексту. Об’єктом уваги читача стає слово, що осмислюється ним як засіб створення словесно-художнього образу, за допомогою якого автор виражає свої почуття, ідеї, ставлення до світу. Впровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності.

Комунікативно-мовленнєвий принцип є визначальним у  мовленнєвому розвитку учнів, формуванні у них досвіду міжособистісного спілкування, комунікацію з джерелом інформації. Під час навчання відбувається інтенсивний розвиток всіх характеристик навички читання вголос і мовчки при провідній ролі смислового читання; учні оволодівають прийомами виразного читання, уміннями будувати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого), виявляти готовність уважно слухати і розуміти співбесідника, брати участь у діалозі.

Впровадження комунікативно-мовленнєвого принципу передбачає діалогову взаємодію читача з текстом, автором, героями його твору, застосування технологій кооперативного навчання, створення спеціальних навчальних ситуацій, (робота в парах, малих групах, колективне обговорення змісту прочитаного, прослуханого, участь у літературній бесіді, рольових літературних іграх, декламація, драматизація тощо), у процесі яких формується культура спілкування.

2

У змісті початкової освіти літературному читанню належить особлива роль. Цей предмет є багатофункціональним. Пере­дусім читання рідною мовою є могутнім засобом ви­ховного впливу на свідомість учнів: воно прилучає їх до скарбниць народної духовності і культури, літера­турних надбань українського народу і народів світу, сприяє моральному та естетичному розвитку особистості.

Поряд з цим на всіх уроках читання проводиться систематична, послідовна робота щодо формування в учнів повноцінної читацької навички, розвитку комунікативних умінь, образного мислення і мовлення. У процесі читання та аналізу текстів різних жанрів створюються передумови для формування читацької самостійності, літературного смаку учнів, стимулювання елементарної творчої діяльності на основі прочитаного. Учні збагачують, уточнюють, активізують свій словник, у них формуються нові уявлення, поняття, вміння висловлюватись усно і письмово.

Крім того, зміст предмета «Читання» має винятково сприятливі можливості для цілеспрямованого формування усіх загальнонавчальних умінь, визначених програмою. Особливо – умінь аналізувати, виділяти головне, узагальнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, планувати, висловлювати оцінні судження.

Важливо усвідомити, що у початковій школі формується не просто учень, який вміє читати і писати, а мовна особистість з достатніми комунікативними можливостями. Посиленої уваги і більш глибокої,послідовної роботи потребує літературний розвиток учнів, збагачення досвіду естетичного сприймання, введення дітей у світ морально-етичних і естетичних цінностей через художні образи, розвиток їхньої читацької самостійності, творчої діяльності.

Щоб досягти цілісного впливу на мовленнєвий розвиток учнів, маємо постійно використовувати міжпредметні зв'язки з відповідними знаннями, вміннями з уроків української мови, природознавства тощо. Винятково важливо, щоб у класі був хоча б один комплект тлумачного словника української мови. Звертаючись до нього у процесі словникової роботи в класі, діти на­бувають досвіду роботи із словниками, переконують­ся у важливості точного розуміння значення слова.

3.

•              освітнє: підручники з читання будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори року. Різноманітна тематика читання представлена різними жанрами: оповіданнями, казками, віршами, байками, нарисами (ділові, науково-пізнавальні тексти, науково-популярні статті тощо). Смисл блокових поєднань текстів...
•              розвивальне – всі психічні функції, але найбільше – мовлення  і мислення.
•              виховне – напрямки: мовне, патріотичне, моральне, естетичне, культурологічне, народознавче.

Мовне виховання учнів на різних уроках органічно поєднується з розу­мовим, моральним, естетичним, патріотичним. Наприклад, у початкових класах третьокласники, вивчаючи тему „Мовний скарб", охоче декламують напам'ять образні і точні рядки з вірша Володимира Забаштанського, вміють пояснити зміст твору, його ідею:

У сучасному суспільстві важливу роль відіграє інформаційна культура. У контексті цього вже у шкільні роки діти мають усвідомити виняткову цінність інформації і вміти працювати з нею – виховання інформаційної культури.

Щоб посилити у дітей сприйнятливість до краси поетичного слова, не­обхідно гармонійно вплітати у тканину уроків, позакласних заходів слухання уривків музичних творів, розгляд і обговорення картин, малюнків, відеозаписів.

Дмитро Лихачов, відомий діяч російської культури, влучно сказав, що живопис — це поезія, яку бачать, але не чують, а поезія — це живопис, який чують, але не бачать. Сприймання художнього слова і живопису, поєднане за змістом і часом, одухотворює дитячу думку, стимулює образне мислення і мов­лення.

Завдання уроків читання:

1. Пізнавальні  – збагачення знань про природу, суспільне життя, трудову діяльність людей тощо.

2. Виховні: сприяти громадянському, етичному, моральному, естетичному, трудовому та фізичному вихованню молодших школярів; формувати національну самосвідомість учнів, їх духовність, викликати інтерес до традицій свого народу, його минулого, сьогодення й майбутнього; розвивати навички мовленнєвої етики.

3. Розвивальні: формувати мовленнєві уміння; розвивати увагу, пам’ять, спостережливість, аналітико-синтетичні уміння порівнювати, узагальнювати, доводити, тощо; розвивати творчі здібності, самостійність, навички самоконтролю.

4. Навчальні (за розділами програми):  удосконалення техніки читання (способи читання, якості читання); робота з текстом (формування вмінь повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти, виховувати розвинутого читача, розвивати інтерес до книжок, самостійного читання); розвиток зв’язного мовлення.

Ці завдання мають бути реалізовані в змісті та структурі уроку читання в комплексі. Крім того, успішність навчання молодших школярів значною мірою визначається рівнем оволодіння загальнонавчальними уміннями й навичками, отже,  учитель має постійно дбати про їх розвиток.

Першочерговим же завданням уроків читання є удосконалення техніки читання, оскільки вже на цьому етапі слід готувати учня до самостійної роботи з книгою, допомогти йому в пізнанні навколишнього. Саме тому тут важливі вправи з техніки читання, застосування індивідуально-диференційованих завдань, контроль за розвитком навички читання кожного учня класу.

4

Види: Мовчазне і вголос. Роль кожного з видів. Мовчазне – провідне у 3-4 кл.

Читання вголос – забезпечує “зворотній зв’язок” для вчителя.

Етапи навчання мовчазному читанню: 1) мовчазне читання вже прочитаних вголос творів, осмислення прочитаного, добір речень... 2) мовчазне читання без попереднього читання вголос з вказівкою часу, а потім - вголос. Це привчає до швидкого читання  3) самостійне читання мовчки з обов’язковою бесідою потім. До повного читання мовчки – читання пошепки.

У 3-4 кл. ці види застосовуються паралельно.

Способи: побуквене,  поскладове,  склад + слово, цілими словами. Поскладове – до кінця 1 чверті 2 кл. За розвитком способів читання в школярів слід стежити, оскільки відставання в оволодіння способами читання відбивається на навчанні. перевірка проводиться індивідуально в урочний та позаурочний час. Учень читає 1 – 2 хв., учитель проти його прізвища в списку позначає спосіб (б., скл., скл.+сл., ц.сл.). Експериментально доведено, що на завершення початкової школи частина учнів  ще користується третім способом. Це шкодить розвиткові інших сторін навички читання, унаслідок чого можуть порушуватися й мовленнєві, фонематичні навички.

5.

Форми: індивідуальне, групове і колективне (хорове). Стосуються читання вголос. Серед індивідуального – ланцюжкове, естафетою, вибіркове та читання в особах, гра – “Диктор”, читання з різними завданнями: прочитати, як казку, як статтю в газеті, скоромовкою тощо). 

Ігрові форми колективного: “Буксир”, “Блискавка”, “Засічка – кидок”,  та ін.

Групове (парне): читання в парах (один учень краще читає, інший гірше, мають читати одночасно), «Луна», «Ігрові команди» (по-різному: вголос, пошепки, мовчки з наступною перевіркою).

6.

Зміст і структура підручника «Читанка». Чинні та альтернативні підручники, їх автори.

У доборі творів для уроків читання автори вра­ховували передусім функції цього предмета, а також необхідність їх жанрової різноманітності, художньої цінності, цікавості, доступності для дітей. Хоча зміст усіх розділів «Читанки» надає можливість комплекс­но вирішувати завдання курсу, однак кожен з них у тематичному плані має конкретне спрямування. Так, патріотичному вихованню учнів, прилученню їх до культурної спадщини українського народу найбіль­шою мірою сприяє зміст розділів «На світі є одним одна Вкраїна», «Давно те діялось...», «Видатні пись­менники України», «Народні звитяжці», «Краса землі, краса життя». У наведених тут творах на ху­дожньому рівні розкривається значущість понять Україна, Батьківщина, рідна земля, рідна мова, довкілля, народна традиція тощо.

Україна пишається видатними письменниками, художниками, композиторами, науковцями. Читаю­чи художньо-пізнавальні твори розділу «Творці пре­красного й величного», діти дізнаються про Миколу Лисенка, Соломію Крушельницьку, Катерину Білокур, Сергія Корольова.

Підручники містить розділи, зміст яких дає змогу цілеспрямовано здійснювати літературознавчу пропе­девтику на рівні практичного засвоєння учнями особ­ливостей жанрової різноманітності художніх та науково-художніх творів, знань та уявлень про життя і творчість українських прозаїків і поетів (давніх часів і сучасних), а також прилучати дітей до літературної спадщини відомих зарубіжних письменників. Маємо на увазі виховний і розвивальний потенціал розділів «Усна народна творчість», «Видатні письменники України», «Твори зарубіжних письменників».

Формуванню морально-етичних почуттів, розши­ренню і збагаченню морального досвіду дітей сприяє тематика розділів «Зростайте справжніми людьми», «Святе слово — рідна мати».

Передбачено також авторську і жанрову різноманітсть текстів, що водночас з достатньою повторюваністю творів одних авторів дає змогу нагромадити спостереження для узагальнення щодо тематики творів, запам'ятати найважливіші факти з їхнього життя.

Зміст предмета створює передумови для того, щоб, закінчуючи початкову школу, діти мали уявлення про жанрові ознаки і тематичне спрямування творів найвизначніших українських письменників, розрізняли прозові, поетичні твори, знали й шанували видатних митців, культурних діячів українського народу.

 

 

 

 

 

Тема 2. Формування основних якостей читання

1. Якості читання. Методика відпрацювання правильного читання.

2. Прийоми навчання свідомого читання.

3.  Вироблення навичок виразного читання.

4.  Напрямки вдосконалення темпу читання

5. Резерви навчання читати

 

1. Правильне:  основи закладаються ще у добукварний період, коли вчаться вимовляти звуки.

Напрямки вдосконалення:

- практичне ознайомлення з основними орфоепічними правилами (виправляти учня можна по-різному: ставити питання, що наведуть на правильне читання, питати в інших учнів і виправляти самому вчителю; спостереження за артикуляцією звуків, порівняння артикуляції, розстановка наголосів у словах); чітка вимова слів (клинок – кленок, розвелося – розвилося, заплету – за плиту, мене – мине; правильна вимова з –ться, -шся, -жся, -чся;

- виявлення і виправлення недоліків вимови звуків, звукосполучень. Вади вимови  мають різні причини: неправильний мовний вплив, недостатній розвиток фонематичного слуху, відхилення у будові мовленнєвого апарату. Шляхи перевірки вимови: 1. вірш, у яком повторюються певні групи звуків (свистячі, шиплячі, сонорні), 2. набір картинок, у назви яких входять різні звуки, 3. набір картинок з обома диференційованими звуками: свистячі і шиплячі, П-Р, 4 набір картинок, у назвах яких є лише один диференційований звук, але із зміною його, змінюється зміст слова – мишка – миска, лак – рак.  Безпосередня робота над усуненням недоліків вимови проводиться у 3 етапи: 1. постановка звука, тобто навчання правильної його артикуляції, 2. закріплення або автоматизація правильної вимови, 3. диференціація подібних звуків і розвиток  звукового аналізу.

- розвиток артикуляційного апарату: скоромовки, чистомовки, лічилки, дражнилки тощо. Вчити прислів’я, приказки, артикуляційна гімнастика;

- розвиток фонетичного слуху

- фонетичний аналіз слів;

- розвиток дикції.

- читання з підкресленим вимовлянням закінчення слів;

- редагування слів (перестановка складів);

- підготовча робота (розповіді за темою тексту, добір рим до контрольних слів, аналіз слів з подальшим прочитуванням).

 

2. Свідоме:  

Напрямки:

- словникова робота (прийоми пояснення змісту незрозумілих слів),

- питання до тексту,

- переказ,

- вибіркове читання,

- складання плану тексту.

І.Ґудзик рекомендує для того, щоб діти з першого разу “схоплювали” суть тексту такі прийоми:

1. розташувати малюнки до тексту у потрібному порядку

2. розташувати імена дійових осіб у тому порядку, у якому вони з’являються у тексті. 

3. “Зверни увагу на запитання” (вчитель виготовляє на цупкому папері, так, щоб вони  підкладалися під сторінку і виглядали відповідно “своїй” частині тексту. Учень читає і зразу ж відповідає).

4. “Розташуй запитання”.

5. “Поділи твір на частини”.

6. “Яке з двох речень є у тексті?” Напр. В.Близнець Як гуси з’їли свитку. 1. Випростався – і очам своїм не повірив: чи ба, води і до пояса немає.  2. Випростався – і очам своїм не повірив: чи ба, вода ледве до грудей доходить. Різниця має бути у змісті.

7. Знайди місце у творі, де могло б стояти подане речення. (додаткове речення. Учні пояснюють куди і чому).

8. Розташуй речення у потрібному порядку (Вчитель готує стислий переказ, перемішує речення і подає для відновлення).

9. Тестові завдання.

На етапі аналізу твору доцільно пропонувати учням

•              знайти і пояснити образні слова та вислови, якими передаються суттєві ознаки явища, події;
•              пояснити походження слів, які мають важливе значення для розуміння ідеї твору (П.Воронько “Помагай”, М.Сингаївський “Нечуйвітер”);
•              знайти і пояснити роль повторюваних слів, словосполучень, дій (“Колосок”);
•              знайти слова, які підказують від чиєї особи ведеться розповідь;
•              поставити питання до тексту;
•              розвиток творчої уяви за текстом (що можна побачити, почути та ін.);
•              пошук порівняльних зворотів у тексту та пояснення їх;
•              сформулювати оцінні судження: морально-етичні або естетичні;
•              встановлення та пояснення причинно-наслідкових, часових, просторових тощо зв’язків;
•              визначити головну думку прочитаного;
•              пояснення смислу назви твору;
•              встановлення зв’язку між  ГД та назвою або прислів’ями та приказками, поданими до твору;
•              визначити ставлення автора або читача до твору;
•              вибіркове читання для доведення власної думки.

 

3. Виразне: 

Виразність складається з інтонації, тобто емоційного насичення мовлення, та техніки читання, що містить багато складників. З огляду на це і робота над виразністю мовлення проводиться у таких напрямках:

1.            Відпрацювання інтонації (вправи на визначення емоційного навантаження тексту, на розвиток інтонаційного слуху: складання і читання  одного і того ж речення з різною інтонацією (констатуючий факт, запитання, подив, радість та ін.),  читання речень однієї форми зі спробою відтворення інтонаційних відтінків: лагідності, радості, злості, тривоги, суму, лякливості тощо, добирання речень і складання коротеньких оповідань для переказування їх уголос із відповідними інтонаціями, продовження розповіді, розпочатої вчителем, в якій би явно виражався певний настрій, почуття.
2.            Відпрацювання техніки мовлення:
   •   уміння робити логічний наголос (вправи: читання речення із зміною логічного наголосу, читання із заданим логічним наголосом, визначення слова під логічним наголосом на слух, визначення слова під логічним наголосом за смислом речення);
   •   уміння користуватися паузами (ознайомлення з різновидами пауз – коротка, середня, довга, їх тривалістю та місцем; вправи: визначити місце пауз у тексті, читання з рахунком довжини пауз вголос і мовчки);
   •   уміння використовувати мелодику мовлення (ознайомлення з висхідною мелодикою, спадною та монотоном; вправи: визначення мелодики на слух, читання за поданими схемами певного словосполучення або речення; визначення потрібних змін мелодики залежно від змісту тексту, дотримування потрібної мелодики під час читання);
   •   уміння користуватися силою голосу (вправи: читання із поступовим зниженням чи підвищенням сили голосу, визначення потрібної за змістом сили голосу);
   •   уміння користуватися висотою голосу (вправи: читання із поступовим зниженням або підвищенням висоти голосу), визначення потрібної за змістом висоти голосу).

 

4.   В міру швидке: Цю якість потрібно розвивати у кількох напрямках , виходячи з її виняткової важливості: 

•                                         розвиток дихання (дихальна гімнастика, значення пауз, проговорювання речень на одному подиху, звуконаслідувальні вправи, “Задуй свічку”(кульбабка);
•                                         розвиток артикуляційного апарату (артикуляційна гімнастика, спостереження за артикуляційними органами, скоромовки,  чистомовки);
•                                         розвиток навичок антиципації (читання з лінійкою, антиципаційною решіткою, загадки-домовлянки, дидактичні тренажера, речення з пропущеними головними або другорядними членами, читання тексту з малюнками замість деяких слів або пропущеними місцями, читання «суцільних» речень, ігри «Словниковий ланцюжок», «Поєднай ситуації»);
•                                         розширення кута зору  (читання  розрізаної сторінки, таблиці Шульте,  піраміди, трикутники, “Знайди пеньок”).

 

5. Цікавий матеріал був підготовлений на основі дослідження лабораторії педагогічної діагностики Донецького університету під керівництвом В.М.Зайцева. Науковці розглянули найбільш ефективні резерви навчання читати:

1.            Важлива не тривалість, а частота проведення вправ – коротенькі завдання, але часто.
2.            Читання-гудіння (жужжащее – за Сухомлинським) щоурочно, на початку.
3.            Націлювання на перечитування домашнього чи позакласного тексту перед сном.
4.            Розвиток оперативної пам’яті (система Федоренка – Пальченка):

•              читання  пірамід з речень;
•              багаторазове читання ( 1 раз – разом з учителем уривок тексту, 2 – самі, але трохи більше, третій читати той самий уривок не радять, краще на ньому ж потренувати іншу форму);
•              читання в темпі скоромовки (чітко, не більше 30 сек.), у сучасній риториці використовуються також вправи:

Читати подані скоромовки як репліки в діалозі:

•               Від тупоту копит пил по полю летить?
•               Від тупоту копит пил по полю летить!

Прочитати пропонований текст (можна з вивчених скоромовок) як інформаційне повідомлення (казку) краще напам’ять.

Я йому по секрету, а він усьому світу, що на вулиці медовик, мені не до медовика, що на вулиці дьоготник, мені не до дьоготника. Так от скаже друг дружці, а дружка подружці, а подружка – борову, а боров – усьому городу – язик від брехні не червоніє, й без того червоний, а тільки честь бережи змолоду: один раз збрешеш – в другий не повірять; адже коли брехун, так і обманщик, а обманщик, так і крутій, а як крутій, то і шахрай, а шахрай, то і злодій.

•          виразне читання з переходом на незнайому частину тексту;
•          самозамір швидкості читання (наприкінці уроку протягом 1 хв. Кожен напівголосно прочитує частину тексту, перелічує слова і записує до щоденника (пропонується на кожному уроці читання).

5.            Стимуляція розвитку мовленнєвих зон мозку на уроках читання (психологічні та фізіологічні дослідження свідчать, що імпульси від пальців рук сприяють цьому розвитку (після перевірки домашнього завдання на уроці читання):

•              поставивши лікті на парту, обертати кисті рук в різних напрямках:
•              витягнувши руки, скласти разом долоні, розводити їх в різні боки;
•              поставивши лікті на парту, склавши разом долоні, зводити й розводити стулені пальці;
•              із силою стискати почергово пальці обох рук у кулак;
•              випрямивши долоні, вказівним пальцем однієї руки натискувати на першу фалангу пальців другої руки, піднімаючи та опускаючи їх. Під час виконання цієї вправи доцільно завчити з дітьми „Французьку пісеньку пальців”:

Зголоднів великий палець:

„От якби дістати смалець!”

Вказівний за ним зітхає:

„Смалець – що? Крупи немає!”

А середній мовить тихо:

„Що крупа? Без хліба лихо!”

Підмізинний ледь не плаче:

„Отаке життя ледаче”.

А мізинець: „Годі, братці,

 За роботу треба браться”.

•              по черзі обертати пальці на різні боки;
•              повільно й плавно стискувати в кулак пальці витягнутих рук, поступово збільшуючи темп до максимального, а потім знову зменшувати його.

 

•                                          

 

ТИПИ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ КЛАСНОГО ЧИТАННЯ

 

 

1.            Типи уроків класного читання.
2.            Основні етапи роботи над текстом на уроці ознайомлення з новим твором.
3.            Урок узагальнення знань з розділу
4.            Особливості підготовки і проведення нетрадиційних уроків узагальнення знань (самост.)

 

1.

Читання  у початкових класах розподіляється на класне та позакласне. Класне читання посідає провідне місце, його тематика, добір текстів та ін. визначається програмою і є чітко регламентованим. Уроки позакласного читання проводяться значно рідше і основна його вага припадає на позаурочний час; це читання на дозвіллі. У класі лише підводяться загальні  підсумки, формулюються висновки.

Класне читання відбувається у формі двох типів уроків: урок ознайомлення з новим твором і урок узагальнення знань з розділу. Кожен з цих уроків має свою структуру і особливості проведення.

Загалом, плануючи урок читання, слід передбачати: виховну спрямованість уроку, раціональне використання часу, дотримання принципу наступності і перспективності, раціональний добір форм роботи з урахуванням наступн6ості у вивченні тексту (більш складні у порівнянні з попереднім уроком), багаторазове варіативне читання, роботу з індивідуальну удосконалення техніки читання, використання під час читання та  аналізу тексті прийомів, різних за ступенем складності, розвиток умінь і  навичок,потрібних для самостійної роботи над текстом (вибіркове читання, постановка питань до прочитаного, читання мовчки тощо), вдале використання  наочності, роздаткового матеріалу, проведення словникової роботи (розвиток навичок слововживання), удосконалення навичок ЗМ (різні види переказування, словесне малювання), зв’язок навчання із життєвим досвідом учнів, активізація розумової діяльності (застосування зіставлень, порівнянь, аналогій, аналітико-синтетичних вправ), використання диференційованих та індивід. завдань, цілеспрямовану організацію класу. 

Ці дидактичні структури уроків орієнтують на оптимальний урок читання, втілюють провідні ідеї навчальних програм, сучасні вимоги до уроків, до змісту та методичного навантаження кожного етапу, чітко визначають загально дидактичні та спеціальні вимоги. Застосування їх потребує врахування умов навчання.

2.

Уроки ознайомлення з новим твором мають більшу питому вагу, оскільки саме за допомогою уроків цього  типу проводиться кожен новий урок читання. В цьому уроці виділяються такі основі етапи:

І. Оргмомент

ІІ. Підготовка до сприймання твору.

ІІІ. Первинне читання.

IV. Бесіда за змістом прочитаного.

V.  Повторне (вторинне) читання.

VI. Аналіз тексту твору. На цьому етапі виділяють такі види завдань:

•              знайти і пояснити образні слова та вислови, якими передаються суттєві ознаки явища, події;
•              пояснити походження слів, які мають важливе значення для розуміння ідеї твору (П.Воронько “Помагай”, М.Сингаївський “Нечуйвітер”);
•              знайти і пояснити роль повторюваних слів, словосполучень, дій (“Колосок”);
•              знайти слова, які підказують від чиєї особи ведеться розповідь;
•              поставити питання до тексту;
•              розвиток творчої уяви за текстом (що можна побачити, почути та ін.);
•              пошук порівняльних зворотів у тексту та пояснення їх;
•              сформулювати оцінні судження: морально-етичні або естетичні;
•              встановлення та пояснення причинно-наслідкових, часових, просторових тощо зв’язків;
•              визначити головну думку прочитаного;
•              пояснення смислу назви твору;
•              встановлення зв’язку між  ГД та назвою або прислів’ями та приказками, поданими до твору;
•              визначити ставлення автора або читача до твору;
•              вибіркове читання для доведення власної думки.

ІІІХ Складання плану твору (етапи).

ІІХ. Переказ прочитаного (враховувати різні види переказу щодо обсягу відтворюваного матеріалу).

ІХ. Підсумок уроку.

3.

 Урок узагальнення знань. Проводиться по завершенні вивчення певного розділу “Читанки”. Готується вчитель заздалегідь. Немає перевірки д/з та читання твору. Основна частина такого уроку – узагальнення та повторення вивченого. Рекомендуються такі форми: повторювально-узагальнююча бесіда, переказування фрагментів творів, різні форми читання за книгою і напам’ять, розповідь учителя (рідко, лише для повідомлення нових фактів та підсумовування). Можна весь урок – у  формі  вікторини, КВК, відгадування кросворду, подорожі тощо.

Першочерговим же завданням уроків читання є удосконалення техніки читання, оскільки вже на цьому етапі слід готувати учня до самостійної роботи з книгою, допомогти йому в пізнанні навколишнього. Саме тому тут важливі вправи з техніки читання, застосування індивідуально-диференційованих завдань, контроль за розвитком навички читання кожного учня класу.

 

МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ

1.            Методика роботи над художніми оповіданнями.
2.            Вивчення віршів.
3.            Особливості роботи над казкою.
4.            Опрацювання байки.
5.            Методика вивчення науково-пізнавальних статей і нарисів.
6.            Опрацювання малих фольклорних жанрів.

 

1. Оповідання в «Читанках» для 2 – 4 кл. – на дві групи: про людей (при початковому ознайомленні варто читати самому вчителю) та про природу й діяльність у ній людей (перше ознайомлення – можна доручати учням не раніше 3-го класу). Це ж слід враховувати й під час навчання мовчазного читання: 1 – краще сприймаються вголос, 2, що не мають виразного сюжетного змісту, можна давати й для мовчазного первинного читання.

 Специфіка – на етапі повторення вивченого: велика кількість синтетичних робіт, спрямованих на розвиток техніки читання та РЗМ: «орфоепічне» та тлумачне читання, вибіркове за пунктами плану; словникова робота (важкі за значенням слова); з’ясування композиційної структури тексту, робота з малюнком, діафільмом (опис, розповідь окремих епізодів, добір заголовків тощо); вибірковий, стислий та творчий перекази, словесне малювання, перебудовування діалогів у розповідну форму, виразне читання, драматизація, колективна декламація, екранізація, визначення головної думки, характеристика дійових осіб, оцінка, зіставлення з іншими героями, повторення вивченого напам’ять;

На етапі підготовчої роботи – уточнення та поповнення знань, уявлень про факти і події, узагальнення спостережень після екскурсії, розгляд малюнків до тексту, розповідь учителя, демонстрація діафільмів, словникова робота, створення проблемних ситуацій. Слід зважати на вдалу постанову запитань, емоційну спрямованість бесіди, якість та виразність розповідей учителя, раціональне використання способів семантизації слів, розвиток творчої уяви дітей, зв’язок з попереднім уроком,ефективне використання наочних посібників.

Первинне читання (цілісне сприймання) –  1. Читання тексту учнями мовчки, відповіді на запитання (1 – 2 запитання на дошці до початку читання), 2. Учні напівголосно чи пошепки (хором – у слабкішому класі), відповіді на запитання. 3. Зразкове читання  вчителя за опрацьованою партитурою (як підсумок всієї самостійної роботи учнів щодо впізнання нового тексту). Читанням мають бути охоплені всі учні класу, самостійно озвучуючи текст, учні розвивають смислову здогадку.

Повторне читання –  поглиблення сприймання, розвиток техніки читання: «орфоепічне», тлумачне та індивідуальне читання, читання в парах ( з учителем клас, із сильнішим – слабший учень), вправи з техніки читання. Після кожного читання слід пропонувати запитання, щоб не механічно, застосовувати вправи на розвиток способів, якостей читання, вдало поєднувати колективне та індивідуальне читання, організовувати самостійну роботу учнів.

Аналіз фактичного й образного змісту тексту – застосовується різні види аналізу: смисловий, композиційний, лексико-стилістичний, емоційно-образний. Відповіді на запитання, вибіркове читання, постановка запитань до тексту, виділення основних компонентів сюжетної лінії, розбір частин тексту – читання, відповіді на запитання, читання та з’ясування діалогів, переказ, визначення головної думки, добір заголовків, складання плану, визначення його структури (зачин, основна подія, кінцівка), словесне малювання, переказ з перебудовою діалогів у розповідну форму,  робота з малюнком, (впізнавання та переказ епізодів, опис), діафільмом, опрацювання логічної партитури читання тексту (визначення логічного центру залежно від головної думки, логічних наголосів), екранізація.  Тут слід виховувати культуру сприймання тексту, використовувати різні види переказів, аналізувати мовні засоби в постійному поєднанні із розбором змісту та удосконаленням навичок читання, має переважати читання вголос, розвиватися образні уявлення дітей. Доцільно запроваджувати додаткове «слухання» текстів, близьких до теми уроку чи проводити паралелі з вивченими раніше.

2. Молодші школярі знайомляться із епічними (сюжетними) («Помагай» П.Воронька, «Знать цю бувальщину треба усім Н.Забіли) та ліричними віршами. Відмінність цих типів відбивається на методиці опрацювання.

Епічні подібні до інших художніх жанрів, таких, як оповідання й казки, тому й організація цих уроків подібна: після вступної бесіди та ознайомлення з текстом застосовується повторне читання, аналіз головної думки та художнього її втілення. Хоча у віршах додаткового опрацювання потребує поетична форма – образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує бути особливо уважним до пояснення окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень. Позиція автора у цих віршах виявляється в осуді чи схваленні героїв, побажаннях, рекомендаціях читачам – слід орієнтуватися під час визначення головної думки. Такий аналіз образного апарату вірша допоможе дітям сприйняти текст як поетичний твір, якому притаманні художність, ритміка викладу подій.

У ліричних – немає сюжету, відтворено переживання поета чи його почуття, що передаються в змалюванні картин природи або розкритті політичних подій. У «Читанках» –  громадянська та пейзажна лірика. У громадянській – важливо показати головну думку поезії, виявити складові ідейного задуму, а також висновки з описуваного. Зміст цих віршів слід розкривати на тлі політичного життя, історичних екскурсів, доповнювати розповідями про власні спостереження чи відоме раніше. Заключне слово вчителя має стати закликом чи порадою, виразом гордості за Батьківщину чи осуду її ворогів, але робити це слід ненав’язливо, без повчань. 

Твори пейзажної лірики зазвичай невеличкі за обсягом і передають не події з життя людей, а почуття, пов’язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності –  вимога: читанням ліричних віршів вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі – до думок і висновків. Настроїти допомагають спогади про екскурсію, музичні фрагменти, вірші. Аналіз такого вірша спрямовується на розвиток уваги до переживань, настроїв і на основі цього словник збагачується лексемами на позначення почуттів.

А.Коваль зауважує, що особливу складність являє собою навчання читати й розуміти вірші, тому слід застосовувати смисловий аналіз, композиційний розбір, емоційно-образний аналіз в поєднанні з розбором мовних та композиційних засобів, лексико-стилістичний аналіз, виразне читання на основі цих видів аналізу.

Пропонується така методика опрацювання вірша:

І. Вступне слово вчителя про автора, спрямування на усвідомлення змісту (підготовча робота).

ІІ. Зразкове читання (краще напам’ять) вірша вчителем за опрацьованою партитурою (первинне читання)

ІІІ. Читання учнями мовчки (повторне читання).

ІV. Аналіз фактичного змісту тексту (композиційний аналіз, складання плану, смисловий аналіз, словесне малювання,  емоційно-образний розбір, визначення головної думки, ідеї вірша.

V. Опрацювання разом з учнями партитури для виразного читання вірша. Якщо партитура складна, то вчитель повідомляє її учням. Послідовність опрацювання партитури за методикою А.Коваль має бути такою: 1) з’ясування головної думки тексту або частин (якщо текст великий), 2) знаходження логічного центру відповідно до головної думки, 3) розбивка речень на логічні ланки (такти, визначення пауз, 4) виділення логічних наголосів для усього рядка та його частин, 5) встановлення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу, 6) добір інтонації читання.

VІ. Повторне читання вірша учнями одночасно з подальшою роботою щодо усвідомлення тексту (спочатку вчитель вголос разом із учнями (напівголоса, пошепки), потім учитель і кращий учень, учитель і група учнів тощо.

VІІ. Творча робота на основі тексту: читання в особах, продовження авторської думки, складання тексту за аналогією до вірша, розповідь від певної особи, від автора, продовження подій та ін.

Під час опрацювання віршів доцільно практикувати хорову (колективну) декламацію.

 

3.  Казка є дуже привабливим для дітей жанром, оскільки завжди сюжетна, таємнича, фантастична. Учні мають засвоїти, що казка – це розповідь про незвичну подію, а в її основі – видумка, фантазія. У «Читанках» вміщено казки трьох видів: про звірів, чарівні та побутові. Про тварин (спочатку) та про людей,  народні та авторські. Будову казки вивчають у 3-му класі (зазвичай – повторення однотипних дій та ситуацій визначає структуру казки. Неодмінні частини – зачин із характерним початком та кінцівка, у якій результат усього здійсненого героями). Отже, визначення ж казки як жанру не дається, хоча у процесі читання розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повторами однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні можуть виділяти казку з-поміж інших жанрів, класифікація ж казок не опрацьовується.

Структура уроку збігається з уроком опрацювання оповідання. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, інсценізація та драматизація.

 

4. Уперше з цим жанром діти знайомляться в 2-му класі. Байка – алегорична розповідь повчального характеру. Складається з двох частин: зображення подій чи розповідь про них і повчання (мораль). У початкових класах вивчаються переважно байки віршованого характеру. Говорити про алегоричність байки в початкових класах не варто (термін не вжив.)  Говорити про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Щоб полегшити розкриття алегорій, слід вдатися до аналогій із життя. Перед роботою над байкою учитель має розповісти про відповідних птахів чи тварин, їхні повадки, щоб настроїти учнів на сприймання тексту. Є два погляди: читати мораль зразу після змісту чи наприкінці уроку як підсумок – треба відразу, бо важко зрозуміти зміст.

Робота над байкою включає такі компоненти:

- сприйняття конкретного змісту;

- усвідомлення композиції;

- з’ясування характерних рис дійових осіб, мотивів їхньої поведінки;

- визначення головної думки байки;

- розкриття алегорії;

- аналіз моралі.

У підготовчій роботі можна застосовувати такі прийоми: розповідь учителя про автора, вікторина за матеріалами байок, бесіди про тварин – дійових осіб та ін. Характерними є прийоми драматизації та інсценізації, вибіркового читання, порівняння моралі з відомими прислів’ями та приказками. Як і вірші байки рекомендуються для заучування напам’ять.

 

5. Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні життєві факти, події, конкретні люди. Вони розширюють знання учнів з різних галузей життя. Переважна більшість нарисів характеризується тим, що в них виклад наукових даних базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності. У роботі над нарисами слід враховувати своєрідність викладу. Насиченість тексту фактичними відомостями потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їхнього досвіду.

Основна вимога до опрацювання нарисів – вони мають давати певну суму знань, розширювати світогляд дітей. Досягати цього слід кожного разу по-різному, в залежності від самого нарису: в одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших – роз’яснити, про що йдеться в творі, коли й де відбувалися події, яке значення вони мали в історії тощо.

Під час аналізу змісту нарисів слід багато уваги приділяти точному витлумаченню термінів та нових для учнів понять. Найбільший ефект дає образне тлумачення смислу слів, яке має спиратися на життєвий досвід учнів. Завершуватися урок має узагальнювальною бесідою, яка передбачає повторення сприйнятого матеріалу, розповідь про нове, формулювання свого ставлення до опрацьованого.

 

 

ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ

План

1. Позакласне читання як різновид предмета читання.

2. Система навчання самостійного читання.

3. Форми керівництва позакласним читанням.

4. Місце бібліотечних уроків у позакласному читанні.

5. Методика використання матеріалів позакласного читання на уроках читання в класі.

 

 

1. Самостійне читання – це добровільне індивідуальне читання учнів без безпосередньої допомоги вчителя, бібліотекаря, батьків, друзів. Самостійна читацька діяльність молодших школярів спрямована на свідомий вибір книги, її читання та міркування, відповідні висновки з огляду на прочитане. Таке читання є підсумком, результатом системи знань, умінь і навичок, отриманих у процесі навчання на уроках читання.

Завдання учителя – забезпечувати педагогічне керівництво самостійним читанням учнів та формувати в них основи читацької самостійності: а) орієнтуватися в книжковому світі, вибирати для читання художні твори відповідно до своїх літературних уподобань, інтересів; б) повноцінно сприймати твір; правильно, швидко, свідомо, виразно його читати; в) осмислювати й відтворювати зміст прочитаних творів, висловлювати своє ставлення до прочитаного, тобто формувати здатність самостійно засвоювати з прочитаного найкраще й найцінніше.

 На уроці позакласного читання розширюються, поглиблюються знання, здобуті під час класного читання. Програма ПЧ має реалізовуватися через провідні методики опанування літератури та дитячих книжок: читання-розгляд з цільовою метою довідково-інформаційного апарату книжки та її художньо-графічного оформлення; виразне читання вчителем твору без будь-якої пояснювальної роботи і читання учнями на основі наслідування; тлумачне читання; літературне читання з елементами літературного аналізу, виховне читання з вільною бесідою морально-етичного плану; метод творчого читання з цільовим спрямуванням на творче втілення прочитаного. Оцінюють результативність навчання учнів 1 – 2 класів за програмою з позакласного читання за допомогою змістовної вмотивованої словесної оцінки. У 3 – 4 класах педагог використовує бальну форму оцінювання, стимулюючи розвиток читацьких потреб школярів лише позитивними оцінками.

Типи та структура уроків залежать від змісту літературного матеріалу та мети його опрацювання. Під час уроку важливо максимально реалізовувати пізнавальні, виховні та розвивальні можливості книжок.

 

2. Розподіл методики читацької підготовки за класами зумовлено основними завданнями та метою навчання, які так само безпосередньо залежать від рівня загальної готовності до навчання, ступеня оволодіння технікою читання, уміння слухати, сприймати і відтворювати прочитаний твір в уяві, від знання дитячих книг. Для читача 6 років та третьокласника методика уроку має бути різною: за структурою, кількістю відведеного часу (у 1 кл. – 15 – 20 хв. щотижня, у 3 – 4 кл. – 1 урок два рази на місяць), складністю навчального матеріалу, обсягом і змістом читацької діяльності.

Уся система навчання позакласного читання поділяється на етапи: підготовчий (1 кл.), початковий (2 кл.), основний (3, 4 кл.).

Підготовчий – це виховання інтересу до роботи з дитячою книгою, набуття початкових знань про книгу як об’єкт діяльності, сприйняття й відтворення прослуханого твору з допомогою вчителя. Обсяг тексту для читання вчителем вголос – 1 – 2 стор. Підготовчий етап є за суттю навчанням читацької грамоти.

Діти під керівництвом учителя колективно опрацьовують орієнтири в книзі, знаходять запропонований твір, визначають кількість і тематику творів, що увійшли до змісту книги, вчаться за зовнішніми ознаками книги (за заголовком, ілюстраціями, прізвищем автора, якщо з його творчістю вони вже знайомі), визначати тему, жанр, емоційне забарвлення вміщених творів. 

Після підготовчого етапу діти повинні: вміти правильно називати книгу (прізвище автора, заголовок), знати, про що чи про кого в ній розповідається (про тварин, людей, рослини тощо), орієнтуватися у різноманітності книг за оформленням (книга-театр, книга-іграшка, книга-планшетка, книга-панорама, книга-саморобка, книга-виставка тощо), визначати, яка книга – твір, а яка – збірка, знати структурні елементи книги. Рекомендується така дидактична структура заняття на підготовчому етапі:

І Підготовча робота до сприймання твору (3 – 5 хв.) – ознайомлення з дитячими книжками через книжкову виставку, слово вчителя, бесіда, перегляд предметно-сюжетних малюнків, одного-двох кадрів діафільму, слайдів, бесіда за спостереженнями учнів, актуалізації відповідного життєвого соціального досвіду.

ІІ. Виразне читання твору (3 – 7 хв.) – зразок правильного виразного читання вчителем твору, первинне ознайомлення з різними жанрами (сприяє розвитку вмінь розрізнювати їх на практичному рівні), зразок правильного користування книгою, що надає дітям можливість наслідувати вчителя, його бережливе ставлення до книги. Учитель має читати зібрано, але невимушено, надмірно не жестикулюючи. Усі пісеньки, приказки, повтори читає напам’ять, не заглиблюється в книгу, дивиться в очі учням.

ІІІ. Колективне відтворення прослуханого, роздуми над прочитаним (4 – 5 хв.). Осмислення ознак сприйнятого на слух тексту, відповіді на запитання учителя, бесіда-дискусія, роздуми над прослуханим, відтворення деталей змісту, картин сюжету твору, читання уривків, інсценізація, хорова декламація, заучування напам’ять рядків вірша, діалогів, відгадування загадок, вільні висловлювання щодо прочитаного, словесне й графічне малювання, постановка живих картин, літературні ігри тощо.

ІV. Ознайомлення з новим твором, книгою під керівництвом учителя (15 хв.) - перегляд книги, знаходження відповідного твору, обкладинки, ілюстрацій, визначення за допомогою вчителя орієнтовного змісту книги, оповідання, осмислення заголовка з опорою на текст і власний досвід, самостійне читання – розгляд названого вчителем твору за диференційованими завданнями: прочитати, розглянути ілюстрації, зіставити їх зміст з текстом; бесіда за змістом прочитаного, бесіда-дискусія, бесіда-роздуми.

V. Рекомендації щодо самостійної роботи з книгою вдома, у класі, в позаурочний час (2 – 3 хв.) – відшукування певної книги, малювання, ліплення, виготовлення поробок головних героїв, епізодів твору, проектування обкладинки книги, придумування казок, загадок, лічилок, прислів’їв тощо, створення власних міні-творів на основі прочитаного та інших творчих робіт.

Початковий етап переслідує мету пробуджувати й формувати в школярів інтерес до самостійного читання. Основними завданнями його є формування читацької самостійності учнів та сприяння розвитку їхньої інформаційної культури. Важливого значення набуває тут індивідуалізація самостійної читацької діяльності: учитель визначає навчальні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожного, поступово ускладнюючи матеріал.

Учні вчаться самостійно визначати зовнішні показники змісту кожної книжки, вибирати з них потрібну за окресленими педагогом показниками,зіставляти їх і на цій основі доходити загального висновку про тематику, зміст, характер, кількість у ній творів. Така діяльність сприяє швидшому входженню дитини в самостійно читаний текст.

Основне місце в структурі уроку посідає самостійне читання-розгляд учнями книжок під керівництвом учителя. Учні засвоюють структурні елементи книжок, гігієнічні правила поводження з книгою, усвідомлюють найпростіший зв’язок між її змістом та зовнішнім виглядом. У результаті дитина привчається без допомоги вчителя налаштовуватися на читання нової дитячої книги і свідомо прочитувати вказані твори.

Відмінністю уроку ПЧ від попереднього етапу є те, що учень самостійно готується до читання, сам працює з книгою, обмірковує її. У зв’язку з цим змінюється і зміст уроків: центральною частиною є індивідуальне ознайомлення учня з книгою і самостійне тихе, а потім мовчазне причитування твору під наглядом учителя, але без його безпосереднього втручання. Тому добираються твори невеликі за обсягом (приблизно 1 стор.), доступні за змістом. Пам’ятаючи про зону ближнього літературного розвитку дітей 7 років, учитель добирає для голосного читання складніші книги, важливі для формування творчої уяви, інтересу до слова, але для самостійного прочитання недоступні. Після прослуховування у виконанні вчителя і колективного осмислення книжки стають посильними для перечитування у вільний час за бажанням. Для цього добираються дитячі книжки двох видів: для індивідуальної роботи (для самостійного читання; обсяг – 140 – 400 сл.) та для колективної роботи (текст читає вчитель; обсяг – 500 – 1500 сл.). Гармонійне поєднання двох центральних частин уроку ПЧ на початковому етапі проходить на такою структурою:

І. Робота з книжковою виставкою (до 5 хв.) – вирішення завдань орієнтування в книгах, формування уявлень про книжкову виставку, структурні елементи книги та їх призначення (обкладинка, корінець, сторінка, ілюстрації), правила користування бібліотекою.

ІІ. Читання  твору учителем вголос  (5 хв.) – твір із книги з виставки, яку вже розглядали на попередньому етапі.

ІІІ. Колективне відтворення прослуханого (8 хв.) – бесіда-роздум над прочитаним, розрізнення прослуханого твору за жанровими ознаками, оцінювання за допомогою вчителя вчинку героя з опорою на текст і власний досвід; осмислення й відтворення ідейного задуму прослуханого, висловлення власного ставлення до прочитаного, формування здатності засвоювати з тексту найкраще й найцінніше, що виробило людство.

ІV. Самостійне ознайомлення з новою книгою (до 5 хв.) – самостійний розгляд зовнішніх прикмет та визначення за ними можливого змісту, настроювання на читання без допомоги вчителя.

V. Читання твору мовчки (7 – 10 хв.) – створити умови для правильного, самостійного, спокійного, вдумливого читання без відволікань.

VІ. Перевірка якості самостійного читання (7 – 10 хв.) – бесіда, переказ.

VІІ. Рекомендації до позаурочної роботи з книгою (1 – 2 хв.) – повідомлення наступної теми уроку позакласного читання, рекомендації щодо правильного вибору книг, основних правил користування бібліотекою, ознайомлення з книжковою виставкою, книжковим рекомендаційним плакатом, ілюстративною картотекою.

З першого класу варто організувати в класі читацький куточок, який у 2 класі доповнюється рекомендаційним плакатом, що готується до кожного уроку ПЧ, дитячими книгами, розміщеними за темами, каталожними карточками на книги, які діти вже прочитали.

Рекомендаційний плакат – перший бібліотечно-бібліографічний посібник для учнів. Змістом його є список рекомендованої для прочитання літератури та завдань для самостійної читацької діяльності (напр., доповніть перелік прізвищ письменників, які писали  з теми…, створіть ілюстрації до твору, розмістіть їх у потрібному порядку, випишіть яскраві образні вислови, придумайте літературну гру на основі прочитаного, складіть запитання до учнів класу за змістом прочитаного тощо; варто вміщувати й творчі завдання: напишіть твір-мініатюру за прочитаним, придумайте й виправдайте ситуацію, у якій можлива зустріч героїв різних творів, за допомогою міміки й жестів покажіть одного з героїв так, щоб відгадати його ім’я та ін.)

Основний етап становить власне ПЧ, тобто формування умінь добирати й читати книги без допомоги вчителя, розвиток читацьких інтересів з обмеження кола читання в 3-му кл – формування умінь думати над книгою, культура читання і без обмеження в 4-му кл. – розвиток літературного світогляду, індивідуальних літературних смаків і уподобань.

На основі набутих на попередніх етапах знань формуються поняття: каталог, каталожні роздільники, каталожна картка, науково-художня книжка, довідкова література, рекомендаційний покажчик, прийоми вибору книжок в бібліотеці. Уроки ускладнюються тим, що учні самостійно добирають і читають книги без допомоги вчителя – поза школою, а на уроці відбувається колективне обговорення того, що діти прочитали заздалегідь. До активного читання включаються значні за обсягом твори, читацьке коло інтенсивно поповнюється науково-популярною та довідковою літературою.

Основним завдання учителя є формування: правильної читацької діяльності учнів (уміння думати над книгою під час читання й після нього), читацького кругозору, вмінь читати вибірково, усвідомлювати мету. Структура уроку:

І. Робота з прочитаними на урок книгами (10 хв.) – розширення й упорядкування читацького кругозору учнів, контроль самостійної читацької діяльності, удосконалення знань про принципи розстановки книжок на стелажах в умовах вільного доступу, структурні елементи книг (титульний лист, зміст, передмова, анотація, післямова) та їх призначення, усвідомлення  особливостей періодичних видань порівняно з іншими друкованими виданнями, засобів ознайомлення з ними, спрямування на читання дитячих газет і журналів.

ІІ. Обговорення прочитаних до уроку книг (до 25 хв.) – бесіда про героїв книг та їх авторів, формування вмінь ставити й обговорювати питання, у відповідях яких з’ясовуються вміння учнів розрізняти види інформації (наукова, художня), робити повідомлення з певного питання, читати й осмислювати науковий текст, користуватися малюнками, схемами, таблицями, вміщеними в книжках для уточнення суті прочитаного, енциклопедичним текстом для одержання фактичних відомостей, вільно орієнтуватися в прочитаному тексті і користуватися вибірковим читанням, користуватися довідковою літературою для уточнення значень слів.

ІІІ. Доповнення й уточнення читацького досвіду дітей (до 5 хв.) – учитель доповнює точністю висновків, коригує дитячі судження, розширює кругозір новими літературними іменами, назвами книг тощо.

ІV. Завдання додому (3 хв.) – оголошення теми наступного уроку ПЧ, робота з рекомендаційним плакатом, усвідомлення питань, які ставить нова тема, який інтерес може викликати.

Куточок ПЧ на цьому етапі має складатися з книжкового стенда та трьох книжкових полиць – художня, науково-пізнавальна та довідкова л-ра (розміщені тематично, а всередині теми – за алфавітом) та періодика.

 Уроки ПЧ варто проводити й у нестандартній формі: звіт (на початку семестру), зустріч (запрошена цікава людина розповідає про своє ставлення до книг, їх роль у житті), семінар (всі читають одну книгу, а потім 2 – 3 доповідають, інші висловлюються, журі оцінює), вільного читання (весь урок кожен продовжує читати свою книгу, розпочату вдома), КВК, усний журнал (театралізована вистава з емблемою, музичною заставкою, обкладинкою, сторінками(рубриками); матеріал добирається з урахуванням тем ПЧ).

Наприкінці семестру проводиться контрольно-підсумковий урок.

Особливо результативною формою навчання читацької самостійності є бібліотечно-бібліографічні уроки, метою яких є формування ББ знань, підвищення інтересу до книг, до читання. У 1 кл. їх 2 і проводять учитель і бібліотекар, у 2-му – 4 (бібл. – 3 ур., учитель – 1), у 4-му – 4 (бібл. – 1, учитель – 3).

Важливим спрямуванням у процесі організації читацької діяльності є проведення уроків з теми «Періодична преса». Ознайомленню з нею відводиться 2 – 3 уроки, на яких в учнів має формуватися уявлення про журнал і газету, їх відмінності, вміння самостійно їх розглядати, працювати з ними. Учитель зосереджує увагу учнів на їх періодичності, основних постійних рубриках, змісті, тематиці, на особливостях перегляду газети (журналу).

З метою встановлення рівня сформованості читацької самостійності та корекції отриманих результатів проводять тестування, опитування.