«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

Про матеріал
Роздуми над історією України, її культури, мови. Стаття стане у нагоді при підготовці до виховної години чи позакласного заходу з метою пробудити патріотичні почуття молоді.
Перегляд файлу

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами» (І.Багряний)  

 

 

                                У кожному з нас, хочемоми того

                                                      чи ні, закладена частинка Батьківщини.

                                             Не  любити  Батьківщину так само

                                          неприродно,  як не  любити себе.

                                                                                       Ілля Шевельов

   


        З давніх часів на долю України та її народу випало багато випробувань. Але всупереч усьому українці подолали все і вистояли, так само, як і вся Україна. Хто тільки не нападав на Україну, але вірний народ своєї Батьківщини відстоював право на життя, на власну думку, мову.
Колонізаторська політика Речі Посполитої, що виявилася у тяжкому гонінні на віру, культуру, мову українського народу, призвела до народного руху-народно-визвольної війни, яку очолив гетьман Богдан Хмельницький.      Становище України, на яку зазіхала шляхта, польські магнати, турецький хан ставало все дедалі тяжчим. Кримські татари вступали у військовий союз із козаками проти панської Польщі, але тим часом робили грабіжницькі набіги на міста і села України. Загони Хмельницького карали нападників. У цих сутичках гинуло багато татар і козаків. Але український народ не утратив своєї волелюбності та гідності. Український народ складав пісні та думи про славних своїх синів-героїв. Багато поневірянь,тяжких випробувань випало на долю нашого народу і нашої Вітчизни-України. Український народ пережив і війни, і революцію, і возз’єднання України з Західними землями. Але найтяжче випробування настало 22 червня 1941 року, коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, в складі якого була і Україна. Німці напали несподівано, радянські війська не були готові до нападу. В перші ж дні на фронтах було дуже багато українців, багато взято у полон, багато загинуло військових та мирних жителів. На початку війни наші солдати відступали з боями, потрапляли у полон. Німецькі загарбники захопили Україну і вважали себе господарями. Встановлювали свої режими найжорстокішого терору і насильства. У містах і селах  найменше порушення їхнього режиму каралося розстрілом, повішенням або табором. За кожного вбитого солдата Вермахту проводилися масові розстріли. Особливо з жорстокістю німці розправлялися з євреями, масове знищення яких відбулося у Києві, Бабиному Яру. Наш народ терплячий, але німецький режим підштовхував людей піднятися на боротьбу. Але були й такі, які йшли на співпрацю з німецькими загарбниками. Це були люди, яким не подобався радянський режим. Вони ставали поліцаями, зраджували свій народ. Виказували німцям тих селян, котрі допомагали партизанам. В містах створювалися підпільні організації, в лісах створювалися партизанські загони. Підпільники чинили опір у містах, вони підривали на станціях вагони з німецькою воєнною технікою, переводили відомості про рух гестапівців і есесівців, про їх каральні плани. А партизани воювали, підривали залізничні колії, підривали на дорогах машини, танки, мости. І з кожним днем партизанський рух ставав дедалі сильнішим. Люди,також і діти, вступали до партизанських загонів, щоб боротися за нашу вільну землю з німецькими загарбниками. Одним із партизанських загонів керував Сидір Ковпак. Партизани здійснювали набіги на Правобережну та Західну Україну. Вони міцно контролювали свою територію, яка з часом ставала набагато більша. Німці спалювали села, розстрілювали українців, які допомагали партизанам. Окупанти вивозили з України у Німеччину устаткування з заводів і фабрик, продовольства, картини і навіть природній чорнозем вивозили, пам’ятки української культури, або знищували їх. Примусово вивозили хлопців та дівчат для праці на заводах і на німецьких господарствах, на яких працювали по 14 годин. Потім, у 1943 році почалося визволення України. Місто за містом, село за селом визволялися від окупантів. За роки окупації в Україні загинуло близько п’яти мільйонів мирних жителів і військовополонених, які знаходилися у концтаборах,  перетворених на фабрики смерті. Але наш народ вистояв у цій війні, дух і силу якого не змогли зламати окупанти. Населення радо вітало своїх визволителів - радянських солдатів. Після звільнення почався сталінський тоталітарний режим – пошуки «ворогів народу». Жертвами розправ ставали часто випадкові особи . Підозри у співробітництві з німецькими солдатами падали на всіх, хто був у окупації, навіть підозрювали дітей. Після перемоги 9 травня 1945 року наш народ взявся відбудовувати народне господарство, промисловість, зруйновані міста і села. Було дуже тяжко,не вистачало продуктів, хліба, але люди намагалися не падати духом, адже вони пройшли і не таке пекло на війні. В ті часи було дуже голодно в селах, люди пекли хліб з трави, бо отримували дуже малі пайки на одну людину. Сільське господарство переживало труднощі, зменшувалися посівні площі, а основною робочою силою на землі стали жінки. На полях орали землю плугами, який тягнули корови, де-не-де коні. Там ще господарював голод, перше - неврожай, друге - політика держави, збереження продовольчих запасів. Селяни голодували, багато з них повмирало в цей післявоєнний голод. Були репресії, але по смерті Сталіна  припинені,  і почався процес реабілітації репресованих. Але в Українській РСР процес реабілітації просувався важко,тому що партійні керівники виступали проти критики сталінізму. Наш волелюбний народ переміг реформи, визвольний рух, русифікацію в школах, коли українська мова вивчалася за згоди батьків. У 1991 році було проголошення незалежності України, це проголошення зробило неможливим збереженням Радянського Союзу. Створення незалежної Української держави починалося за складних умов. Важливим чинником у державному будівництві стало створення збройних сил України, митної та прикордонної служби. Україна за короткий період перетворилася на самостійну організацію із власною економікою, власними структурами, збройними силами, фінансовою системою, політичними та культурно-освітніми інституціями. Наша країна стала активним об’єктом на міжнародній арені, невід’ємною частиною європейського та світового співтовариства. Сформувалося нове покоління людей, які усвідомили і сприйняли сучасні реакції та цінності, що базуються на принципах демократії,  відкритого громадянського суспільства. Збереження міжнаціонального спокою, завдяки чому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон, не лише в Співдружності Незалежних Держав, а в усьому нинішньому світі. Україна відома у світі своїми родючими землями, щедрими карпатськими лісами, золотими пляжами півдня. Україна має необмежений канонами, стереоткадровий ресурс, який може у 21 столітті здійснити мрію багатьох попередніх поколінь, а саме побудувати справді незалежну, щасливу і могутню європейську Україну. Ця висока мета має додати всім нам сил і натхнення. Україна - держава з розвиненою науковою та промисловою базою, член Світової Організації Торгівлі. Україна є найбільшим у світі виробником соняшникової олії, великим світовим виробником зерна, цукру, меду, яєць та м’яса птиці і майбутнім глобальним гравцем на м’ясному та молочному ринках.
Розвивається агропромисловий комплекс України. Власниками землі стали селяни. Здійснилася віковічна мрія українського селянина про землю. Нині на приватній основі виробляється практично вже вся аграрна продукція.
Великі зміни відбуваються не тільки в національній економіці, а й в ідеології. Закріплення Конституцією невід’ємного для всіх громадян України права на свободу світогляду та віросповідання, насичення його реальним змістом сприяють активізації релігійного життя. Свобода слова стала важливою складовою частиною духовного відродження народу. Велика держава з’явилася на світовій арені без пролиття бодай краплі крові й утвердилася без відкритих протистоянь - внутрішніх і зовнішніх. Утвердження в свідомості людей розуміння того, що демократія - не панацея від усіх бід, не вседозволеність,  анархія, а свобода, основана на врахуванні реалій і здатності приймати самостійні рішення та відповідати за їх наслідки.
Пріоритетною проблемою сьогодення та основним напрямком соціальної політики держави є боротьба з бідністю. Найбільш уразливі і найменш захищені верстви населення повинні бути оточені турботою держави, мати достатню підтримку суспільства. Визнано національну символіку як державну. На початку 1992 року Верховна Рада затвердила текст державного гімну «Ще не вмерла Україна» М.Вербицького, синьо-жовтий прапор і тризуб - малим гербом України. В Україні відкрилися нові музеї, історико-культурні центри. Видаються раніше заборонені твори українських письменників. За роки незалежності виник вітчизняний шоу-бізнес. Розширилася сфера вживання української мови, зросла мережа шкіл і класів з її поглибленим вивченням. Ми – молоде покоління нової держави України. Найголовніше, що залишили нам наші предки – ще з часів Київської Русі
славні русичі виборювали його в нескінченних битвах. Пізніше його високо
піднесли на своїх корогвах козаки. Потім будівничі УНР. Тепер ми
здобули цю волю. Віриться, що ми зможемо побудувати сучасну демократичну державу. За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні кордони, ніколи не спокушався на чужі землі. Він завжди жадав миру і братерства. Важко не любити свій край, але ще важче його любити таким, яким він є сьогодні. Національно свідомі люди розуміють, як важко зараз у молоді виховати почуття патріотизму, а без цього почуття не буде й України. Зараз Україна потихеньку розкрадається, розпродується і руйнується. Врятує її лише патріотизм і національна свідомість. Яка ж позиція молоді у долі країни? Більшість людей говорять, що справа молодих – вчитися, а політика – це справа дорослих. Але з цим погодиться важко, бо саме від молодої суспільної свідомості залежить майбутнє України. На початку 90-х до молоді, яка протестувала проти влади, придивлялися, вивчали її. На президентських виборах молодь також показала свою високу політичну активність. Наші руки готові до перетворень, знання ми одержуємо надійні, в наших думках – чистий вогонь прогресивних змін. За останні три роки кількість молодіжних організацій зросла в чотири рази. Сьогодні Україна має найсильніший з усіх країн СНД молодіжний рух. Україна нам довіряє свою долю, покладається на наші знання і любов. Але існує таке поняття як кульмінація. І саме нею є зведення наметового
містечка на майдані Незалежності. Зараз молодь не тільки показує свою
силу, а й проголошує свою позицію: ми спроможні посідати провідні місця
у суспільстві! Ми здатні на боротьбу! І зараз, в такий скрутний для
України час, коли її хочуть порвати на шматки, саме молодь з усієї
України не дозволяє це зробити. Також наша країна стоїть перед вибором:
щасливе майбутнє, розквіт держави чи кримінальне майбутнє і занепад
українців як народу? Важливу участь у виборі бере наша молодь, яка
обирає щасливе майбутнє, економічний, політичний і духовний розквіт
нашої держави. Саме вона хоче, щоб наша держава була високорозвиненою
європейською державою. Але кримінальна влада пригнічує, придушує ці
зрушення лише на деякий час. Молодь – рушійна сила, і вона протистоїть
владі у вигляді мітингів, страйків, демонстрацій, які зараз проходять на
майдані Незалежності. Зараз там понад тисячі чоловік, і всі вони за єдину
Україну, за нашу Україну. Політики ділять Україну, хто як може: на схід і
на захід, на три сорти, на промислову частину держави і на неспроможну
ні на що. Але ми повинні її зберегти цілою, єдиною і неушкодженою, бо в
нас єдина мета – Україна свята. Українська земля пройшла війни та мир, поразки та перемоги, пишалася вірними синами та доньками, чарувала світ своїми запашними паляницями та мелодійними піснями. Вона була і залишається вірною матір'ю українців, які свято шанують і люблять її.  Я вірю, що ця любов не зміниться з плином років, а з висоти на нас завжди дивитиметься лагідне зоряне українське небо. Небо України може пригадати усю нашу історію. З його пам'яті неможливо стерти величні бої козаків, коли вони, не вагаючись, віддавали своє життя заради волі рідної Батьківщини. Пригадаймо Богдана Хмельницького та Петра Сагайдачного, які хотіли тільки одного, щоб Україна- ненька була вільною державою, щоб квітували її вишневі садки, щоб біліли серед зеленого розмаїття хати, щоб тьохкали літньої ночі солов'ї, щоб кликало до себе важким колоссям поле. Щоб була жива Україна, вічна родюча земля, рідна земля для кожного українця. Настає ранок, прокидається природа. Прокидається небо, жовтіючи від яскравих променів сонця. Це український ранок, який сповіщає початок нового дня, нових сподівань, нового життя. Я милуюся незвичайно красивим небом України і відчуваю велику гордість за неї, за країну моєї мрії. Я вірю, що українське небо буде надихати своєю красою усіх нас на великі перемоги та здобутки, буде давати сили змінювати життя на краще. Чисте небо — чисте життя й думки, а отже — чисте майбутнє. Тільки мир повинен бути у нашій державі. Про це ще мріяв великий князь Ярослав Мудрий, намагаючись створити країну без війн та чвар. На мою думку, не треба відходити від його повчань, і це стане запорукою успішного розвитку нашої держави. Пам'ятаймо слова великого правителя й намагаймося їх дотримуватися: «Бо вищих я не відаю скарбів, Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі, Які весь час я чесно боронив». Боронити довелося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючу українську землі незчисленні завойовники, щоб стати власниками щедрої землі. Але усі їхні спроби виявилися марними. Не міг допустити волелюбний народ, щоб його ненька – Україна схилялася перед кимсь на коліна, ставала годувальницею нахабних поневолювачів. Тому завжди, за будь-яких обставин, українці намагалися відстояти свої права, захистити рідну землю. Згадаймо слова Василя Кравчини з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні»: «Ми б'ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий». Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній. Так, нашій країні довелося багато чого пережити: і підступні зради, і криваві війни, і страшну розпуку, і нелегкі роки поневолення. Але ми усе витримали, не зламалися, а стали ще міцнішими, ще дужчими, щоб будувати нову Україну — самостійну державу, здатну бути однією з найкращих та найвеличніших держав світу. Такою, про яку мріяли наші предки, якою бачили її наші видатні письменники та поети.

Україна ‒ скільки милозвучності тільки в самому слові! Багатство цього краю займає особливе місце в наших серцях. Це відносно маленька за територією краплинка сонця на карті світу. Вона осяяна багатовіковими традиціями, піснями та історією. Для нас Україна асоціюється з ніжною та  тендітною дівчиною, благословенною та обдарованою Богом, з наймилозвучнішою мовою, солов’їним співом та унікальною вродою.
Але в першу чергу Україна ‒ це могутня та сильна держава. ЇЇ історія та велич творилась віками, людьми, чиї імена викарбувані в серці кожного українця. Наша країна пройшла сходами еволюції, від хиткої та слабкої території до величної та незалежної держави. Держави, на яку завжди посягала рука ворога, адже наша країна, наша земля наділена неоціненними скарбами та багатствами родючих земель, повноводних рік та невимовно відважним народом. Тому незважаючи на багатовікові посягання, Україна  завжди залишалась ‒ неподільною! Хоча це й коштувало їй життям тисячі наших земляків. Українська земля наскрізь просочена кров’ю цих героїв. Їх відвага та відданість рідній землі, подарували нам вільне та незалежне сьогодення.
      Ми не маємо права знехтувати цим подарунком. Наш борг ‒ боронити рідну землю! Саме за це билися козаки у давнину, саме за це віддавали життя солдати. Від імені студентської родини нашого коледжу, ми ще раз наголошуємо Наша Україна ‒ єдина країна! І не важливо на якій частині цієї величної держави ми проживаємо, ми єдині. Єдині в думках, в помислах, в бажанні жити в вільній, незалежній державі з високими показниками її розвитку та співдружності її громадян. Як ми, нероздільні в нашій творчості так і нероздільна наша Батьківщина ‒ рідна Україна. Бо вона ‒ як той птах, з пошкодженим крилом, втратить здатність вільно летіти по безкрайому небі буття! Ми живемо в прекрасному краї — Україні. Він славиться родючими землями з багатими врожаями, чудовою природою. Ми вивчаємо унікальні природні та кліматичні умови нашої країни на уроках природознавства. Високі шпилі Карпат, їх букові ліси, родючі землі центральної України, яскраве сонце кримських курортів, уславлена Слобожанщина — це все моя країна. Але перш за все наш край відомий добрими працьовитими людьми. Що б не відбувалося — завжди українці відстоювали свободу і честь свого краю. У боротьбі з турками, польською шляхтою, німецько-фашистськими загарбниками вирішальну роль відігравав народ. Люди вважали за честь померти, захищаючи своїх рідних від ворога. Так само народ самовідданно відбудовував свої міста й села. У всі часи українцям були притаманні такі риси, як доброта, працелюбність, повага до інших людей, тяжіння до краси і духовності. Це є національними рисами нашого народу. Пересвідчитися в цьому я можу на прикладі своєї бабусі, яка живе в селі. Приїжджаючи до неї у гості, розумію, що для мене це найщасливіші дні. Бабуся — добра, лагідна людина, з любов'ю ставиться до мене. Вона часто розповідає мені історії про минуле, вчить поважати природу. Разом із нею ми працюємо на городі чи ходимо в ліс збирати білі гриби. Я знаю, що головне для кожного з нас — бути вірним своїй Батьківщині, бути її свідомим громадянином. І я намагаюся стати ним, бо прагну бути схожим на своїх батьків і мою улюблену бабусю. Чим більше утверджується Україна в своїй державності, тим інтенсивнішим стає пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство, зміцнити державу, вивести її на високий рівень цивілізованості й культури.

 Історія засвідчує, що послідовна боротьба за утвердження і зміцнення української державності невіддільна від почуття патріотизму. Адже любов до батьківщини, надихає людей на подвиги й самопожертвування в ім’я великої мети. Патріотизм зародився ще на світанку історії людського суспільства. В ньому знаходить вираження любов людей до своєї вітчизни, повага до її
минулого і сучасного, піклування про майбутнє. Не було в історії і нема
такої сили, яка могла б придушити в народі це почуття. Про його глибину
і силу засвідчують пам’ятки літератури, зокрема «Слово о полку
Ігоревім», думи та історичні пісні-балади, які виховували в народних
масах почуття любові до вітчизни, будили протест проти її ворогів та
панського гніту, прославляли народних героїв. Вони й понині служать
живим джерелом патріотичного виховання українських людей – гідних

наслідувачів культурного надбання своїх славних предків. Патріотизм - явище соціально історичне, в різні історичні епохи воно мало
конкретні прояви. Адже кожна людина, а тим більше соціальна група, має
свої специфічні інтереси, і цим визначається її розуміння патріотизму.
Нерідко виникають спекуляції на цьому святому почутті. Образно про це
сказав великий демократ І.Франко у вірші «Сідоглавому», викриваючи
показний патріотизм окремих людей: «... твій патріотизм - празнична
одежина, а мій - то труд важкий, гарячка невдержима». Проте є щось
єдине, визначальне в патріотизмі, щи виступає його основним мірилом.
Таким мірилом, зокрема для українця, є ставлення до української
державності. Наша історія багата прикладами патріотичних звершень в ім’я батьківщини. Свого часу виникла на терені української історії козаччина, і в ній український народ уособлював усі кращі якості патріота й борця. В ній він, як зазначав Д.Дорошенко, «виділив з поміж себе, найкращий, найбільш свідомий елемент». Козак був ідеалом вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю. Була визвольна війна 1648-1654 років під проводом великого патріота України Б.Хмельницького, який об’єднав навколо себе багатьох прибічників національної української ідеї. Були визвольні змагання за українську державність у 1917-1920 роках, в центрі яких знаходився визначний вчений і громадсько-політичний діяч М.С.Грушевський. Немеркнучими подвигами мільйонів патріотів сповнена історія Великої Вітчизняної війни нашого народу проти німецько-фашистської навали. На їх досвіді наступні покоління вчилися і вчаться любити батьківщину, боротися за її благо, віддаючи цій боротьбі самих себе без останку. Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна - це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, — це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Я можу впевнено сказати, що моя Україна — найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави стверджувати це так категорично?

Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене? Україна — це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність… Україна — це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах… Україна — це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна… Можна довго перераховувати все, чим для мене є моя країна, та чи буде тому край? Україна — це все, що навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожен порух моєї душі, кожен мій вчинок, кожен життєвий крок стосуються моєї країни. Однак головне, що Україна — це та земля, де я народився, де завжди на мене чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це — моя Батьківщина, найкраща і найрідніша, завжди захоплива у своїй непізнаності й навіть непізнанності. Державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава — це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили. Я щиро вірю в невмирущість української нації і завжди обстоюватиму свою віру, як робили це тисячі моїх предків і як роблять це тисячі моїх сучасників, Україна вічна, бо вічний її народ. А головним підтвердженням цьому є її давня і героїчна історія, що довела: попри лагідну вдачу українці надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе й боронити свою країну. Допоки буде мій народ вірити в себе, у свої сили, допоки буде шануватися, доти буде існувати й розвиватися незалежна українська держава, про неї знатиме, її поважатиме світ.

Я — часточка великого народу, і цим я по-справжньому пишаюся. Сьогодні часто можна почути, що наша країна ще дуже молода. Дещо дивно звучать такі слова, адже Україна має тисячолітню державну історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Однак таке твердження все ж таки слушне, бо можливість по-справжньому творити власну державу українці вибороли менше двадцяти років тому, коли було проголошено незалежність України. Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, а проте, отримавши таку бажану свободу, ми просто не знаємо, що з нею робити. У часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила, Україна, розривається щонайменше між трьома полюсами: прагне приєднатися до Європейської Спільноти, подружитися з Америкою і не зіпсувати стосунків із Росією. Тоді, коли нарешті українська мова, не скута заборонами, може повноцінно розвиватися, українці прагнуть другої державної мови. У період, коли національна економіка спромоглася вийти на світовий рівень, урядовці виступають проти вступу України до Світової організації торгівлі… На жаль, таких парадоксів дуже багато, і всі вони свідчать про те, що після здобуття довгоочікуваної незалежності наша держава опинилася сам-на-сам зі складними проблемами, які мусить вирішувати не хто інший, як її народ. Моє покоління стало очевидцем перехідного періоду нашої держави в побудові демократичного суспільства. Український народ рухається вперед, долаючи труднощі, виправляючи допущені помилки. Але, на жаль, щоразу нові зміни нашої влади призводять до нових змін у самій країні. Дуже часто все починається спочатку, у розбудові держави ми змушені зупинятися, повертатися назад, змінювати вже звичне… Однак жодне демократичне суспільство не може похвалитися легким і швидким досягненням своєї мети. Тому я вірю, що моя країна вийде на правильний шлях, вірю в майбутнє незалежної держави, яка посідатиме гідне місце серед інших європейських держав, буде популярною і шанованою у світі. Для цього всі ми, її свідомі громадяни, маємо докладати зусиль, працювати й творити задля її добробуту, сприяти розвитку всіх сфер її життя. Коли кожен з нас усвідомить, що майбутнє незалежної країни в наших руках, високорозвинені наука та економіка? Тільки бажання гордо заявити: «Я — українець» — може об’єднати громадян нашої величезної країни в одне ціле. Тому кожен з нас мусить дбати не про те, на кого рівнятися і до якої культури долучатися, а насамперед про свою єдину країну, про порозуміння й злагоду на всіх її землях.

У кожного з нас одна єдина Батьківщина. По-перше, це те місце, де ми народилися і виросли, яке не раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити не можна, як не можна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене Батьківщиною є моя рідна Україна. Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників. На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні, і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто їде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, ніби намагаючись втекти самі від себе.

Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справі, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі та за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають. Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і майже ховаєшся серед його колосків: тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу. У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів.

Я щиро вірю в найкраще. У кожної держави бувають визначальні, найважливіші історичні моменти. Ще недавно здавалося всім нам, що такі моменти для України вже сталися, коли наша країна стала суверенною і незалежною кілька десять років тому. Але життя здатне піднести сюрпризи завжди, з цієї причини дуже важливо готуватися до самого несподіваного, навіть якщо всім вже здавалося, що все стає добре. Так сталося і з Україною, з улюбленою для всіх нас країною. Сьогодні Україна стала на порозі повного розколу. Наша держава вже не змогла утримати Крим, цей регіон став частиною сусідньої держави, сьогодні існує великий ризик того, що східні області теж стануть незалежною державою. У цей складний момент, незважаючи ні на що, дуже важливо утвердитися в думці, що всі ми виступає за єдину і неподільну Україну. Наша країна є повноцінною і самодостатньою. Ми володіємо прекрасними регіонами, які можуть жити разом і не відчувати жодних великих проблем. На заході України розташовано безліч об’єктів культури, там добре відчувається вплив західної цивілізації, там українські традиції добре поєднуються з європейськими традиціями. Український схід – це великий промислової регіон, який може забезпечувати безліч інших країн і регіонів продуктами промисловості і тим самим збагачувати себе і країну. Я народився на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. Хтось скаже: «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самому... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побував, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці. Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожував би, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затримався, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернувся додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба. Я так, як і кожна нормальна людина, замислююсь над сенсом свого життя.

Моя Батьківщина – це моя Україна, яка має вигідне географічне положення. У нас є все для того, щоб існувати, розвиватися. Україна повинна процвітати, а не занепадати. Тому вже зараз мені потрібно переживати за те, що відбувається в нашій країні. Життя під вітчизняним небом на рідній українській землі нічим замінити не можна. Батьківщина – це наш з вами дім, в якому колись будуть зростати наші діти.  Деякі люди покидають Україну, в пошуках кращого життя. Можливо, за кордоном кращі умови для існування. Але чужа земля - те ж, що і чужа стихія. Як би там не було добре, але краще рідної хати нічого нема. Наші діти повинні пишатися Україною, а не цуратися її. Уже прийшов час працювати. Нашій Україні потрібні чесні компетентні працівники. Треба починати розвивати всі галузі, які вже зазнали занепаду. Кожен справжній українець повинен зробити так, щоб увесь світ уже завтра почув про нас, щоб країну почали поважати.
       Повинна відроджуватися наша мова, яка є офіційною в державі. Її багато років переслідували забороняли нею користуватися. Зараз вона є офіційною в нашій країні, ми можемо і мусимо розмовляти українською мовою.
Не цуратися рідної Батьківщини – моя мета. Хай Україна відроджується, хай панує щастя, мир. Коли вже українці стануть єдиною нацією? Коли ми не будемо ділитися на схід та захід? На ці питання поки що немає відповідей.
Колись, у далекому майбутньому запанує на наших землях радість, люди будуть щиро посміхатися один одному. Зникнуть ненависть, не буде більше несправедливості. Україна відродиться, вона встане з колін. Ми станемо незалежними по-справжньому. І ніхто нам не заборонить бути щасливими. Коли кожен з нас хоча б посадить по одному дереву, то вже країна стане зеленою, а повітря буде чистим. Це вже буде перший крок до щастя. Кожен має вийти на роботу і не ухилятися від відповідальності. Наша влада повинна теж докласти чимало зусиль і допомогти нам. Треба працювати всім. І лише тоді ми зможемо приєднатися до всього світу, який вже стоїть на крок попереду від нас. Але зараз про розвиток мало що можна сказати. Люди вже зовсім занепали духом, вони вже перестали в щось вірити. І мені на це все важко дивитися. Наші батьки, прадіди стільки всього зробили, а ми все зараз руйнуємо. Чому все трапляється так, а не навпаки? Що ми робимо не так?
У країні важливі питання не вирішуються, бідність зростає. Але не треба втрачати віри. Ми все зможемо витримати І вже зовсім скоро про нас почують у всьому світі. Яскраве та щасливе завтра скоро наступить. Ми почнемо жити зовсім навпаки. Українці – сильний народ. Я пишаюся, що я живу тут.

Яка буде Україна я в майбутньому? Важко дати відповідь. Кожен мріє про яскраве майбутнє нашої держави. Майбутнє України – це вирішені всі соціальні питання населення, прийняті справедливі та однакові для кожного громадянина закони, це плідне співробітництво з країнами Європи. Тільки до цього ми повинні прямувати. І сьогодні для того, щоб мої мрії стали реальними я починаю відповідально вчитися. Крок до майбутнього зроблений. Ми – молоде покоління нової держави України. Найголовніше, що залишили нам наші предки – це велике прагнення волі. Ще з часів Київської Русі славні русичі виборювали його нескінченних битвах. Пізніше його високо піднесли на своїх корогвах козаки. Потім будівничі першої УНР. Тепер ми здобули цю волю. Віриться, що ми зможемо побудувати сучасну демократичну державу. За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні кордони, ніколи не спокушався на чужі землі. Він завжди жадав миру і братерства.

      Багато хто вважає, що поняття «Батьківщина» на сьогодні не актуальне, називаючи себе космополітами, тобто громадянами світу. Нам змалечку намагалися прищепити любов до неї, але кожен трактує це слово по-різному. Для  когось це держава, за яку він ладен віддати життя. Для декого це незалежна країна. Є й такі, хто вважає себе космополітами. «В дитинстві відкриваєш материк,  Котрий назветься потім – Батьківщина».         Л.Костенко.

   Батьківщина – це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі надбання роду й народу: мова, пісня, традиції. Це те, що наймиліше твоєму серцю: земля твоїх батьків, до якої з дитинства ти ніби  привʼязаний невидимими ниточками, історія й культура рідного краю, твій рід і родина, усе те, що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар. Великий Тарас Шевченко вважав:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

 На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

  Багато талановитих людей, діячів культури, істориків та маловідомих молодих сучасників пожертвували собою з любові до рідного краю і свого народу. Не може бути життя без вірності матері, землі, бо людина починає своє життя з колиски і материнської пісні.

      Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

       Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Отже, Батьківщина – чи не найбільший скарб кожної людини, який вона береже в серці. Бути патріотом – означає любити, берегти, примножувати цей скарб, не дозволяти нікому нищити свій рід, і мені хочеться, щоб це почуття залишилося з вами на все життя і спонукало на добрі вчинки.

Не питай, що твоя батьківщина

може зробити для тебе, спитай,

що ти можеш зробити для своєї

батьківщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
17 жовтня
Переглядів
74
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку