«Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем…». (Вивчення біографії Великого Кобзаря).

8 клас

  ТЕМА. «Ми  Шевченка  славить  будем  і  ніколи    не забудем…». (Вивчення біографії Великого  Кобзаря).

  Мета. Поглибити  знання учнів  про  життєпис  великого  Кобзаря;  виховувати  повагу  і  любов  до  спадщини  поета; розвивати  навички  виразного  читання  творів  митця.

   Обладнання. Портрет  Т. Шевченка,  рушники,  виставка  творів  поета, фотовиставка   «Життя і  творчість  поета»,  аудіозаписи  творів  митця,  презентація  «Тарас  Шевченко»,  відеофільм  «Шевченко  на  землі  Котляревського», інтерактивний  плакат  №2 («Т. Шевченко  й  Полтавщина»).

                                     ХІД   УРОКУ

    I.  Організаційний  момент.

    II. Забезпечення    емоційної  готовності  до  уроку.

   III. Основна  частина  уроку.

   Тихо  звучить  пісня  на  поезію  Т.  Шевченка  «Зоре  моя  вечірняя…»

   Учитель.

  10 березня 2014 року виповнюється 200 років від дня  народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря досить часто настільки зміфологізована, що за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і зраджувала, боялась і ненавиділа.

   Демонструється презентація  «Тарас  Шевченко».

   Ведеться  розповідь   про  митця.

   Учень 1.

   Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва. Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Уже в ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села й стає наймитом у попа.

     Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим,

В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено в пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

   Учень 2.

   У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

   Учень 3.

   Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

   Учень 4.

   Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

   Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

 

   Учень 5.

   В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

   Учень 6.

  Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.

  Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що його мучив.

  У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

   Слово  вчителя.

                   Конкурс  « Хто   знає  й  прочитає»

  Продовжте   рядки  і  продемонструйте  виразність  читання

 1.Садок  вишневий  коло  хати…

 2.Мені  тринадцятий  минало…

3. Як  умру,  то  поховайте…

4. На  панщині  пшеницю  жала…

5. Тече  вода  з-під  явора…

6. Думи  мої,  думи  мої…

7. Учітесь,   читайте…

8. За  сонцем  хмаронька  пливе…

                 Конкурс  «Хто  швидше?»

  Дати  відповіді на запитання.

1.   Скільки творів містив «Кобзар» у 1860 році ?

Відповідь. 17 .

2.  Хто написав,  що невелика книжечка «Кобзар» «внутрішнім   змістом  своїм  без  краю  величезна»   й «своєю появою грандіозне зрушення зробила»?

Відповідь. П. Тичина.

3.  Скількома мовами перекладений «Заповіт»?

 Відповідь. 100.

4.  Кому з кобзарів Шевченко надіслав свій «Коб­зар» з дарчим написом?

Відповідь. О. Вересаю.

5.  Хто присвятив Шевченку пісню «Дума про вели­кого Кобзаря»?

Відповідь. П. Носач.

6. До 100-річчя виходу «Кобзаря», яка була створе­на поема кобзарями і якими?

Відповідь. Носач, Кушнерик, Перепелюк написали поему «Слава Кобзареві», що складається з 9 пісень.

7. З якого часу Шевченка почали називати Кобзарем?

Відповідь. 1840 р. .

8. Кому писав Шевченко в листі, що він «безталанний   старий кобзар»?

Відповідь. А. Маркевичу 22.04.1857 р.

9. Назвати псевдоніми Шевченка?

Відповідь. Кобзар, Дармограй.

10. В  яких  роках  виходив   «Кобзар»   за  життя Шевченка?

Відповідь. 1840, 1844, 1860 pp.

11. Який твір написав Шевченко за десять днів до смерті?

Відповідь. «Чи не покинуть нам, небого».

12. Які поезії написав Шевченко, переклавши урив­ки із «Слова о полку Ігоревім»?

Відповідь. «Плач Ярославни», «З передсвіта до ве­чора»... у 1860 році.

Учитель.

  Як свідчать дослідження істориків, творчість класика української літератури Тараса Шевченка тісно пов'язана з Полтавщиною.

    З полтавською землею життя поета поєднав так званий період «трьох літ» – 1843-1846, 1859 роки. Тут Тарас Григорович написав чимало творів і намалював не одну картину. Наприклад, у повісті «Близнята» Полтава згадується близько 30 разів. Саме на Полтавщині відбувається дія поеми «Наймичка», написані вірші «Сліпий», «Великий льох», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі», «Маленькій Мар'яні».

   Історик Сергій Доценко у своїх наукових працях згадує, що у 1843 році Тарас Шевченко відвідав батьківський маєток полтавського письменника Євгена Гребінки, з яким добре товаришував. Маєток знаходився недалеко від Пирятина. У працях дослідника О. Афанасьєва-Чужбинського згадується, що поет відвідав і село Мойсівці тодішнього Пирятинського повіту. Власниця місцевого маєтку влаштовувала двічі на рік бали, на яких Тарас Шевченко бував неодноразово. Пізніше у листах до знайомих він згадував веселі вечори у маєтку, розмови про культуру, становище кріпосних селян.

    У серпні 1843 року Тарас Григорович прибув до міста Лубни. На той час, як говорив сам поет, він «повністю розчарувався у панах і відвідував лиш небагатьох». Шевченка запросили на обід до місцевого пана, офіцера Федора Трепова. Прийшовши до будинку, поет побачив стомленого служника, який дрімав у передпокої. Господар теж це помітив, що його слуга спить, і жорстоко покарав його. Тарас Григорович, не прощаючись, розвернувся і вийшов з дому. Пан просив його повернутися, але Шевченко навіть не захотів говорити.

    Відомо, що Тарас Шевченко працював співробітником Археографічної комісії, вів «Археологічні нотатки». Описував історичні пам'ятки, місця, де бував. Зокрема писав про старі укріплення у Лубнах.

    Часто Тарас Шевченко відвідував маєток панів Закревських у селі Березова Рудка Пирятинського повіту. Уперше приїхав із Яготина влітку 1843 року. У селі часто зустрічався з Софією Закревською, яка на той час була відомою російською письменницею. Вони знаходили цікаві спільні теми, які хвилювали обох. Господарем Березової Рудки був Платон Закревський, духовно обмежена і жорстока людина. За історичними даними, він шмагав кріпаків на власній конюшні. Пан Закревський мав красуню-дружину. Ганна Закревська була молодшою від чоловіка на двадцять років. Тарас Шевченко захопився  її вродою. Він намалював портрет Ганни, присвятив вірші «Якби зустрілися ми знову», «Г.З».

 У Березовій Рудці Шевченко також заприятелював з художником-кріпаком А. Третячевським. Саме у цьому селі зародилися перші рядки поеми «Кавказ»:

      За горами гори, хмарою повиті,

      Засіяні горем, кровію политі.

    Письменник любив спілкуватися з селянами та панськими дворовими. Зберігся історичний факт, що поет подарував одному панському козачкові «Кобзар» із власним підписом. У 1960 році у Березовій Рудці відкрито музей Шевченка, у якому знаходиться понад 300 експонатів. У 1961 році на колишньому будинку панів Закревських встановили меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку в 1843, 1845, 1846 роках перебував великий український народний поет

 Т. Г. Шевченко».

      У селі Решетилівка Тарас Шевченко зупинявся у будинку пана Попова, деспотичної й владолюбної людини. Пан мав велику бібліотеку, де зберігалися різні документальні матеріали та книги з історії України. Сучасники Шевченка у своїх спогадах згадують, що поет уважно вивчав їх, цікавився минулим своєї батьківщини. У Решетилівці Тарас Григорович виконав два малюнки, які так і називаються «У Решетилівці». Деякі історики схиляються до думки, що поет не дуже був прихильний до пана Попова, хоча той дозволяв користуватися книгами і радів товариству з досить уже відомим на той час автором.

  У липні 1845 року Тарас Шевченко відвідав Іллінський ярмарок у Ромнах. Звідти через Лохвицю і Миргород поїхав до села Василівка, що поблизу Хорола. Проте був обурений жорстоким поводженням із кріпаками паном Родзянкою і перебрався до села Веселий Поділ, батьківщини ще одного нашого земляка – Леоніда Глібова. Тут Шевченко намалював акварельний портрет дворічного сина місцевого поміщика, познайомився з учителем та композитором Венцеславом Єдлічкою. З Веселого Подолу навідувався до Хоролу, Заїчинців, Вишняків. Але з поміщиком Веселого Подолу Тарас Григорович спільної мови не знайшов і одного дня покинув маєток, коли всі спали. Причиною такого вчинку став ляпас, якого панський дворецький дав хлопчикові-служці у присутності поета. Простий народ, який потерпав від сваволі панів, Тарас Шевченко називав «раби німі», а панів – «катами, людоїдами». Недаремно ставлення панів до простих людей, «кріпаків» посіло значне місце у творчості кобзаря.

     Улітку 1845 року поет відвідав Старі Санжари, Прилуки, Хорол та інші населені пункти. У жовтні 1845-го - Миргород, де написав вірші «Не женися на багатій», «Не завидуй багатому». Поблизу було село Злодіївка (тепер село Псільське Великобагачанського району), туди поет любив приїжджати купатись. Під час перебування в Полтаві Шевченко намалював хату нашого славетного земляка – Івана Петровича Котляревського. Пізніше присилав до полтавських недільних шкіл свій «Буквар». У 1859 році побував у Гадячі.

    Деякі дослідники біографії Тараса Шевченка схиляються до думки, що той відвідував у 1845 році село Василівку Полтавського повіту (тепер це село Гоголеве Шишацького району). Начебто поет зустрічався з матір'ю письменника Миколи Гоголя, творчість якого високо цінував. Навіть намалював портрети його друзів, ілюстрацію до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». У селі змалював краєвид із церквою «У Василівці». Але скептики вважають, що малюнок виконано в іншому однойменному селі Хорольського повіту (тепер Семенівський район).

  Один із найвідоміших віршів Тараса Шевченка - «Заповіт». Після смерті поета твір поклали на ноти, він став народною піснею, символом нескореного українського духу. Тарас Шевченко написав його у грудні 1845 року у місті Переяслав Полтавської губернії. На той час він перебував у будинку лікаря Андрія Козачковського. Рядки були навіяні тяжкою хворобою, яка нещадно підкошувала сили поета. Уперше вірш був надрукований у 1859 році під назвою «Думка».Повністю «Заповіт» з'явився у «Кобзарі» у 1907 році. Текст вірша у 60-х роках XIX століття на музику поклали Микола Лисенко і Микола Вербицький. У 70-х роках музику до вірша написав полтавський композитор Гордій Гладкий. «Заповіт» належить до шедеврів світової поезії, перекладений майже на всі мови світу.

     У 1918 році у Ромнах на Полтавщині скульптор Іван Кавалерідзе звів перший в Україні монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку. Через вісім років пам'ятник великому поету було відкрито у Полтаві. Погруддя Тараса Шевченка споруджено у багатьох містах та селах Полтавщини. А на околиці Полтави досі росте дуб, посаджений на знак пам'яті про поета у травні 1861 року.

         Учитель  демонструє  уривок  із  відеофільму  «Шевченко  на  землі  Котляревського».

  Підсумок.

  Учитель . Як називається такий вірш?

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?

Дмитро Білоус (Акровірш)

  Учні  (читають вірш А. Камінчика «Кобзар»)

  Учень  1. У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.

  Учень  2. ...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт».

  Звучить пісня «Заповіт».