Міфи чи реальність давніх фортець

Про матеріал
Вважається що наш край доволі молодий по історичним міркам . Що ще три століття тому на місці багатолюдних міст регіону лише вітер гуляв по степу. І завдяки старанням інженерів і простих роботяг, Дике поле всього за декілька поколінь було перетворене на самий урбанізований край країни. Це відомо усім, проте, чи завжди тут був безлюдний простір? Зрозуміло, що ні. Наші предки почали заселяти Донбас в 15-16 віках.
Перегляд файлу

ВІДДІЛ ОСВІТИ СЕЛИДІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

СЕЛИДІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ГІМНАЗІЯ СЕЛИДІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

 

 

 

ЗАКОПАНІ МІСТА: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

 

 

 

Шашкіна Людмила Михайлівна,

вчитель історії та правознавства,

 вищої кваліфікаційної категорії,

учитель-методист Селидівської

загальноосвітньої гімназії

 

 

 

 

 

 

м. Селидове, 2019

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Як утворюється культурний шар................................5

Одесса

Каменоломні Одеси

Кам’янець-Подільська фортеця

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЕЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ............26

 


ВСТУП

Вважається що наш край доволі молодий  по історичним міркам . Що ще три століття тому на місці багатолюдних міст регіону лише вітер гуляв по степу. І завдяки   старанням  інженерів і простих роботяг, Дике поле всього за декілька поколінь було перетворене на самий урбанізований край країни.  Це відомо усім, проте, чи завжди тут був безлюдний простір? Зрозуміло, що ні. Наші предки почали заселяти Донбас в 15-16 віках.

Хоча і вони прийшли не на дикі запустілі степи, вони прийшли в край з стародавньою циклічною історією. Люди приходили сюди, а потім з якихось причин залишали наш регіон і природа швидко брала своє, знищуючи усі сліди цивілізації. Це свідчить про те що клімат землі мінявся, і зі зміною кліматичних умов мінялося населення нашого краю.

У останні декілька років завдяки тому що зараз є можливість швидко поширювати різну інформацію, з'явилося багато свідчень і фактів про те що під нашими ногами знаходяться будівлі і міста цілком сучасного вигляду з цеглини, дерева і інших будівельних матеріалів використовуваних зараз у будівництві. Ці будівлі частково або повністю занурені в грунт і частину з них існує і використовується зараз, а частина служить основою для знову відбудованих.

Мережами Інтернет простору поширюється теорія про те, що приблизно  200-300 років назад стався природний катаклізм який і привів до того, що частина будинків була занесена глиною, при чому цей історичний феномен, який проявляється тим, що майже в усіх містах нашої планети зустрічаються будинки та інші споруди, перші поверхи яких засипані ґрунтом неясного походження.

Засипані міста - сьогодні це одна з найактуальніших, цікавіших і загадковіших тем реальної історії. Хоча офіційна наука це спростовує, аргументуючи тим, що це просто історичний культурний.

Офіційне пояснення цього факту полягає в тому, що будинки  поступово занурюються в землю, оскільки "росте культурний шар" за рахунок поступового накопичення пилу, бруду і сміття. При цьому в деяких джерелах навіть вказується, що швидкість зростання культурного шару може досягати 1 метра за 100 років або в середньому по сантиметру в рік.

Хоча матеріал з вікіпедії стверджує , що «культу́рний шар — це  ґрунт на місці давніх поселень, в якому наявні предмети матеріальної культури, сліди господарювання. Цей ґрунт відрізняють від материкового, який утворювався природнім шляхом, поза впливами діяльності людини. Давні споруди або їх залишки завжди певним чином співвідносяться з товщею землі, в якій вони збудовані та іноді й поховані. Наявність культурного шару визначає цінність певної території як археологічної пам'ятки, а предметне наповнення розповідає про заняття та побут давнього населення, дозволяє датувати та класифікувати пам'ятку».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Як утворюється культурний шар

«Припустимо на необжитій місцевості з’явились люди і стали споруджувати житла і господарські об’єкти, внаслідок чого утворився новий шар, що складався з глини, трісок, соломи тощо. Все це змішалося з землею, яку відкидали, викопуючи півземлянку чи канави для фундаментів... Мешкаючи на забудованій території, люди збільшували цей шар, викидаючи сміття, кістки, рештки їжі, непотрібні речі, гублячи різні предмети... Восени опадало листя з дерев, взимку господиня викидала попіл і вугілля з печі, сміття, влітку вітер наносив пил і пісок. Минув певний час, житло стало старим і його розібрали... нове житло вже опинилось вище від старого. При спорудженні нового житла знову викидалась зайва глина, дерев’яна стружка і т.п. А тим часом земля ніби «росла» і в ній залишились речі, які свідчили про господарську діяльність людей, їх побут, культуру, суспільні відносини та й загалом про епоху.» — М. Кучинко, О. Златогорський Пам’ятки археології.

Висота культурного шару може сягати десятків метрів. «Деякі пам'ятки містять в собі культурні шари різних епох, що свідчить про неодноразове заселення та спустошення територій. Таким чином, їх класифікують як одно-, дво- та багатошарові пам'ятки.»

Роблячи висновки з попереднього матеріалу постає питання: як у великих містах з розвиненою культурою, інфраструктурою, витонченою архітектурою міг виникнути цей культурний шар, який повністю засипав перші поверхи будинків? Чому цей феномен спостерігається тільки у будівлях і споруд, які були  побудовані до 1820-х років?

А ось у тих будівель, які побудовані після 1820-го року ніякої засипки не спостерігається. Тобто, виходить, що після 1820 року культурний шар почав зростати значно повільніше. Адже пройшло вже майже 200 років, так що нехай якщо не 2 метри, то хоча б 20 см повинні були утворитися. І якщо це дійсно були підвальні приміщення, то навіщо в них будувати повноцінні вікна та двері які повністю співпадають з верхнім поверхом?

Отже Задача проекту дослідити  виникнення культурного шару ,змін кліматичних умов, вплив на міграцію населення.

Одесса

Читаю чи весь цей матеріал, я стала звертати увагу на будинки в місцях нашої країни, і виявилось що дійсно цей феномен присутній і розповсюджений майже по всій території нашої країни теж.

Коли ви йдете старими вуличками Одеси то неможливо не звернути увагу на засипані віконця,чи так званні цокольні поверхи чи напівпідвальні приміщення , в яких по версії офіційних істориків жила прислуга і ці поверхи раніше так і будували, чи під своєю вагою ці будинки просідали самі собою, або ж це культурний шар який підіймався і за 100-200 років засипав перші поверхи будинків так що людям приходилося переселятися поверхами вище   І замість вікон приходилося знову робити двері строїти сходи та добудовувати треті поверхи.

Напевно це було набагато простіше надбудувати ще один поверх, чим прибрати сміття з вулиці. Чому тільки зараз ці приміщення знову відкопують та облаштовують?

Отже, ми маємо з підручників історії те, що офіційно це місто було засновано після Ясского мирного договору 1791р за пропозицією А. Суворова тут почалося (1793 р.) будівництво фортеці; нове місто Одеса було засноване рескриптом Катерини II від 27 травня (7 червня) 1794 року на самому заході новопридбаної території Російської імперії - Новороссії. Проект спорудження міста, порту і нової фортеці (на місці якої пізніше був розбитий Александровский парк) вона доручила голландському військовому інженерові Францу де Воллану, який сповна утілив при цьому принципи давньоримського містобудування.

Але не можливо не згадати що це місто Одеса мало давню історію. Як і землі Донецької області, так і землі Одещини мали певний час назву дикого поля, практично мало заселені, а якщо прослідити історію з часів палеоліту, то мали ще й схожий розвиток.

З незапам'ятних часів на північному узбережжі Чорного моря жили люди. Одними з прадавніх жителів краю були кіммерійці, скіфи і древні слов'яни. Починаючи з VII століття до нашої ери з'явилися грецькі колоністи. У 13-14 повіках, коли в Північному Причорномор'ї господарювали татари, на місці нинішньої Одеси була стоянка генуезьких судів. Як відомо, до кінця 14 - початку 15 віків Північно-західне Причорномор'я перейшло з-під володарювання татар у володіння великого князівства Литовського.

І що цей самий "Хаджибей" - це відоме з 1415 р. поселення, що з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського при правлінні Великого Литовського князя Витовта.

У 15 столітті Північне Причорномор'я стало здобиччю султанської Туреччини і її васала - Кримського ханства. Завойовники спустошили цей родючий край, і він став іменуватися в народі Диким полем. Прийшов в запустіння і Качибей,

Саме до 15 століття відноситься перша згадка в письмових джерелах про поселення Качибей, хоча турки   назвали фортецю Ени-Дунья (Світло Заходу).

Турки будують фортецю Ени-Дунья (тур. Yeni Dünya - досл. "Новий Світ"), що розташовувалася між сучасними Потьомкінськими сходами і Воронцовским палацом на Приморському бульварі. Точніше вони не будують нову фортецю, а відновлюють зруйновану середньовічну.

Російсько-турецька війна 1787-1791 років закінчилася Ясским мирним договором. За його умовами султанська Туреччина відмовилася від домагань на Крим; Росії також була повернена уся територія, між Південним Бугом і Дністром, куди входив і Хаджибей.

Цікавий факт, що діставшись імперії  Хаджибей(нині Одесса) на момент передачі фортеці (про це свідчить найстаріший в Росії «Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона» видання 1907 року(с.726) мав в місті 4 захисних укріплення! Фортеця перебудована в центрі міста - Эни-Дунья (під "Дюком"), зірковий  бастіон в Парку Шевченко (залишилися пагорби), неподалік - захисна стіна (де зараз стоїть гармата, була метрів на 300 довше, і нижче ще одна стіна з гарматами. Окрім, місто було майже 200 років Литовським, 400 років Турецьким - основні будови зроблені ними, Не варто забувати і про римські будівлі. І по приходу россії, місто стало добудовуватися в поверхах. Далі в місті було більше 1500 будинків, порти, церкви, мечеті, лікарні.

І це вже може свідчити про те що є розбіжності в будівництві міста. Ось поглянемо на перші плани міста ,ще до того як воно перейшло у власність імперії

14 Вересня 1789 рікПлан захоплення турецької фортеці в місті Хаджибей (Гаджибей).

    На мапі ми можемо роздивитись море, дві балки, замок з укріпленнями, турецьку кав’ярню, татарське поселення, татарське кладовище, укріплені склади та колони і укріплення військ імперії. І більше ніяких споруд, ніякого міста на плані не існує.

22 серпня (2 вересня) 1794 року, з благословення митрополита Екатеринославского і Таврійського Гавриїла (Бэнулеску-Бодони) були забиті перші палі в заснування міста. І складені перші плани міста.

Мапа  1794. План міста Гаджибей з військовою гаванню і пристанню для купецьких судів.

    Виходить що в 1794 році ми маємо тільки план по забудівлі міста,а вже дивлячись на мапу  1809 ми вже маємо  повноцінне місто з будинками, театрами та лікарнями. Виходить, що з моменту закладки першого каменю і до забудівлі міста пройшло всього п'ятнадцять  років! При чому на мапі вже не має замка Ходжибея.

Що стосовно замка Ходжибея  зі слів історика Андрія Красножона - Навколо цієї теми існує стільки міфів, байок і легенд! Не випадково: навіть відомий рапорт самого Дерибаса про проведену їм військову операцію, місцями плутаний, складена картографія і плани теж викликає багато питань.

Не дивлячись на всі перепони, які навіть важко було припустити, кам'яний замок Хаджибей був узятий досить швидко. По суті, саме взяття замку, як розповідає Андрій Красножон, сталося за п'ять хвилин. Але ж знову постає питання: де ж подівся замок розміром в 40 на 40 метрів? Який займав частину теперішнього приморського бульвару?

 Виявляється, його було наказано знищити негайно. Катерині II навіть доповіли про виконання, але насправді в руїнах він простояв до 1793 року, поки не був остаточно розібраний, - говорить історик. І вважається що фундамент Хаджибея повинен був зберегтися.

Можливо, знамениті Потємкінські сходи можуть щось приховувати, або бути навіть частиною замка.

 

Навіщо було знищувати цілий замок, який міг би використовуватися як захисна споруда? А ось укріплені склади чомусь не знищують, вони на плані міста позначені як цитадель і мають форму зірки!

 Протиріччя в тому, що замок знищили, а згідно плану міста-фортеці Одеси від 1811 знову почали планувати будівлю фортифікаційних споруд, шефські штаби та дома офіцерів, які розташовуються згідно плану біля або на кріпосній стіні. Виходить, що спочатку будували місто, а вже потім фортецю.

Це, на думку альтернативних істориків, свідчить про те, що місто просто вже перейшло до  рук імперії в такому стані повністю відстроєне, так само, як і Петербуг.

 

Каменоломні Одеси

Нам кажуть, що вся стара Одеса була збудована виключно з піщаника, а добували його в відомих Одеських катакомбах. Їх тривалість складає більше ніж 2.5тис кілометрів. А виникли вони у наслідок добування каміння, із якого будувалась вся Одеса. І більше, ніж на 90% цих катакомб уявляють собою підземні каменоломні в котрих добувався будівельний матеріал:  черепашник, завдяки якому молоду Одесу називали жовтим містом. Але чому їх називають саме катакомби? Чому просто не назвати Одеські каменоломні, каменоломнями? Яким чином під містом міг з`явитися такий великий лабіринт?

Багато краєзнавців говорять, що раніше на місці Одеси було море і таким чином тут утворилось велика кількість каменю, блідо-жовтого кольору. Під час добування, тунелі пішли глибоко під город, утворюючи при цьому велику кількість безсистемних ходів, які включали в себе глухі кути, обвали, засипані переходи. Зверніть увагу на те, що не всі цеглини вивозилися на поверхню, а деякими з них обкладали стіни. Із цього виходить, що тут знаходився зайвий матеріал на непотрібне оформлення або тут хтось облаштовувався? Повного плану цих катакомб нема, але є приблизна мапа всіх ходів. Яким чином це схоже на каменоломні? Більше нагадує те, що всі тунелі копалися спеціально, а не просто для добування каміння. А ще там не відчувається недоліку кисню, наче в ходах є система вентиляції. Із цього можемо зробити висновок, що катакомби будувались скоріше як підземне місто, а не просто місто для добування матеріалу.   Як кажуть історики, в цих катакомбах було знайдено близько 50тис. кісток древніх тварин: коней, страусів, шаблезубих тигрів. Але яким чином тут знаходяться останки наземних тварин, якщо ці ж краєзнавці говорять, що черепашник утворюється на дні моря? Тобто, згідно з їхніми словами, вони могли спокійно жити під водою? Що взагалі повинно було трапитися, щоб така кількість тварин опинилася під прошарком глини та черепашнику? Це більше схоже на глобальну катастрофу, ніж на природні утворення.

Але з чого будувалася Одеса? Із піщанику, котрий був майже під ногами або з червоної цегли, котру треба було привозити. На приклад Воронцовський палац. При детальному огляді, можемо побачити на розвалених частинах колон, що всередині присутній вище згадана червона цегла. Будувався він в 1826р, а з моменту заснування Одеси не пройшло навіть і 30 років.

А при розкопках бачимо, що нижня частина будувалась із піщанику. Це нагадує Дом Руссова. Там зараз діє реставрація нібито фундаменту будівлі, але зі слів робітників, до нього вони так і не докопалися. Зате виявили бомбосховище та тунель, який веде під Соборную площу.

 

 

 

Приводячи всі ці аргументи,постає питання чи дійсно російська імперія будувала, а не відкопувала це місто.

  І куди поділася цитадель, навіщо її знищили, а ось в місті Брест навпаки присвоїли собі будівництво цитаделі.

Місто Брест - третє за віком місто в Білорусі після Полоцька (862 м) і Турова (980 м). Перша згадка про місто відноситься до 1019 році в "Повісті временних літ" під час боротьби за київський престол між братами князем Туровський і київським Святополком і князем новгородським Ярославом Мудрим. У той час Берестя входило до складу Туровського кніяжества і саме в Бересті біг Святополк після поразки: «Святополк побіжить і бежаще нападе на нь біс і расслабіша кістки його і не можаще сидіти і принесли і (його) до Берестя, бігати з ним ...»

Це місто з теж має дивовижну  історію.

З 1413 року Берестя стає центром Берестейського староства, а у 1441 році місто офіційно визнаний одним з 15 головних міст Великого князівства Литовського.

Багате місто в 1500 році було зруйноване військом кримських татар, але замок захоплений не був.

У ході Північної війни Речі Посполитої і Росії зі Швецією місто в 1706 році  було захоплено і спустошено шведськими військами. Берест бідніє, втрачає своє значення. Завдяки перебуванню в місті влади повіту і воєводства зберігається його право на самоврядування.

У 1795 році Брест Литовський з населенням понад 3 тисячі осіб увійшов до складу Російської імперії як повітове місто, втративши колишнє адміністративне значення і право на самоврядування.

  У 1812 році під час війни з Францією місто знаходиться в районі військових дій, кілька разів його захоплює військові частини армії Наполеона, в грудні 1812 місто було остаточно звільнене.

  Для зміцнення західних рубежів Російської імперії для захисту від ворожого вторгнення планувалося будівництво 9 фортець. У 1830 році російський імператор Микола I затвердив проект будівництва фортеці на місці стародавнього міста. З 1833 року почалися масові земляні роботи, понад 500 будівель міста були зруйновані або пристосовані для військових цілей.

Карта-схема Брестської фортеці,1834 року проект створення Брест-Литовської фортеці генерала К. І. Оппермана.

Основні будівельні роботи були завершені до 26 квітня 1842 року. Фортеця складалася з цитаделі і трьох захищали її укріплень загальною площею 4 км і протяжністю головною кріпосної лінії 6,4 км.

Цитадель, або Центральне укріплення, представляло собою дві двоповерхові казарми з червоної цегли 1,8 км в окружності. Цитадель, що мала стіни двометрової товщини, налічувала 500 казематів, розрахованих на 12 тисяч осіб. Центральне зміцнення знаходиться на острові, утвореному Бугом і двома рукавами Мухавця. Це данні вікіпедії, а ось інші історичні джерела:

  Найбільш детальний опис замку відноситься до 1566р. Про те, як він виглядав до цього є лише дуже розпливчасті відомості. Наприклад, відомо, що аж до XIII століття замок був повністю дерев'яним. А потім в одному з його кутів була споруджена кам'яна башта-стовп. Її зображення ніде не збереглося, але судячи з описів, вона дуже нагадувала Кам'янецьку вежу. Також в Іпатіївському літописі є згадка про будівництво укріплень в Бресті в 1259 році. Ймовірно, саме в цьому році з'явився повноцінний замок, а не просто укріплене поселення.

   У 1525 році замок, значна частина якого була дерев'яною, пережив сильна пожежа. Причому вогонь не тільки знищив все оборонні споруди, але перекинувся і на місто. Збиток був дуже великий і на відновлення замку пішло чимало часу. Роботи велися не менше двох десятиліть.

    А вже в 1566 році з'являється повноцінне і найдокладніше опис Брестського замку. У збройовій замку зберігалися металеві обладунки на 100 чоловік, 12 гармат, одна мортира, 96 гаківниць, списи, «болти» для арбалетів, 360 гарматних ядер, а також форма для їх відливання. За зброєю і оборонними спорудами доглядали спеціальні слуги і замкові ремісники: гармаш, тесля, коваль, слюсар, муляр і столяр.

   У замку було 5 веж. На найвищій, брамній, розташовувалися годинник, ще на одній вежі знаходився великий дзвін. Найімовірніше, він служив для оповіщення про наближення ворога або про пожежу.

   На жаль, у 1619 році сильний ураган, що пронісся над містом зламав вежу з годинником і скинув її в воду. Найімовірніше, її більше не відновлювали.

Image result for гравюру Дальберга осада Бреста 1657 года

А ось гравюра Дальберга осада Бреста 1657р.. Гравюра виявилася з першого видання Пуфендора 1696р. в Нюренберзі. Це перше зображення міста Брест.  

 

Ця гравюра цікава тим, що на плані міста ми вже бачимо фортецю-зірку або цитадель. 

На початку XVIII століття замок виглядає, як п'ятикутник з бастіонами на волинській стороні. Що сталося з вежами замку сказати складно. Цілком можливо, в ході перебудови вони були частково знищені. Новий же замок - результат будівництва відразу 3 держав: Речі Посполитої, Російського царства і Шведського королівства.

Всі ці країни в різні роки володіли Брестським замком і намагалися хоч якось зміцнити його підірвану обороноздатність. В кінці ж XVIII століття, коли Брест увійшов до складу Російської імперії, замок приходить в остаточне запустіння. Він перетворюється на місце для випасу худоби і розведення садів.

Ось опис замку, датоване 1810 роком: «в передмісті Волинському залишки стародавнього п'ятикутного замкового зміцнення на краю мису, що складався, як було видно по руїнах, з 5 бастіонів, з яких 2 звернені були на південь, а інші три на північ, захід і схід і 1 напівбастіонів при річці Буг, де при куртині був ставок ».

На початку XIX століття починає з'являтися безліч планів перебудови замку. По одному з них (1811 роки) передбачалося навіть зберегти «древній замок», але створити навколо нього 18 житлових кварталів.

Останнє опис замкових укріплень відноситься до 1822 році: «древнє зміцнення на Волинському мисі мало вигляд неправильного п'ятикутника і фас, звернений до міста довгою в 44 саж. Два бастіони по кутах були ще в доброму стані, досить високі і командували всім містом. Фас до Бугу лежачий абсолютно підмито був водою та обрушився, як і інше.

Посеред зміцнення знаходилося кілька невеликих будівель і садів ». Виходить, що до моменту будівництва Брестської фортеці, замок практично припинив своє існування.

 Хто чи що привело цей замок фортецю в запустіння,чи можливо вона теж була занесена глиною,бо вежі були в руїнах ,а на теріторї пасли худобу.

   І  хто ж був архітектором фортеці?  Чи дійсно автором цього проекту генерал Опперман? І всього за сім років з моменту будівництва вона стала одним з найдосконаліших укріплень Росії, яке відповідало своєму призначенню і всім вимогам оборони.

    Фрідріх Енгельс зазначав: «Росіяни, особливо після 1831 року, зробили те, що упустили зробити їхні попередники. Модлін, Варшава, Івангород, Брест-Литовська утворюють цілу систему фортець, яка по поєднанню своїх стратегічних можливостей є єдиною в світі »

Цікавим є те що такі ж фортеці є у Петропавловская фортеця в Санкт-Петербурзі, Аннінська фортеця у Ростові та інші. Фортеці такого плану розкидані по всій планеті.

На території нашої країни є залишки таких фортець у Києві, Севастополі, Перекопська, Арбатьська в Криму, Богородицька та Козацька фортеця на Дніпропетровщині, Елисаветовська на Кіровоградщині, Городецька на Полтавщині, Іванівська та Білевська на Харківщині, Кирилівська та Алексіївська на Запоріжжі, Змієвська на Херсонщині. Всього в нашій країні з відомих налічується близько 24 фортець. І всі вони зруйновані, а ії контури ми можемо бачити завдяки аєрофотозьемці.

Кам’янець-Подільська фортеця

Кам’янець-Подільська фортеця недарма називається замком – коли дивишся на цю неймовірну красу, мимоволі згадуєш про те, що це оборона споруда, яка багато років Кам’янець-Подільський замок, історія якого бере свій початок в 10-13 столітті, виник як невелика дерев’яна споруда на річці Смотрич, побудована за староруськими традиціями для охорони слов’янських поселень. захищала Полісся від атак завойовників.

Невідомо, як би склалася доля Кам’янець-Подільського замку, якби 1362 році він не перейшов у володіння п’ятьом племінникам литовського князя Ольгерда, який розбив татаро-монгол у битві під Синіми водами. Костянтин, Борис, Федір, Юрій та Олександр, зачаровані недоторканною природою та мальовничими краєвидами цього краю, вирішують тут залишитись. Вони починають відбудову оборонного пункту, заручившись підтримкою польської шляхти та римських священнослужителів, що виділяли на будівництво власноруч зібрані пожертви – милостиню Святого Петра.

Саме в 14 столітті Кам’янець-Подільський замок починає набувати того вигляду, що зберігся до наших днів. Однак, чвари між чисельними спадкоємцями сприяють переходу фортеці до рук Речі Посполитої, під покровительством якої вона знаходилась три століття (до 1793 року).

За ці роки було безліч бажаючих здолати неприступні мури Кам’янець-Подільської фортеці, однак під силу це було лише турецькому султану Магомету 4. Війську Порти вдалося зруйнувати Нову вежу та захопити місто.

Вважається, що на початку 17 століття до стін фортеці підступив хан Осман з військом, рішуче налаштований захопити замок. Побачивши його вперше, він, вражений високими  стінами та мурами, спитав у своїх підлеглих, чия рука створила це диво. «Аллах» – відповіли йому. «Нехай Аллах його і забирає», відповів Осман, та відступив, залишивши недоторканним Кам’янець-Подільський замок.

Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Поділля відійшло до Російської імперії. 21 квіт. 1793 рос. війська без бою оволоділи Кам'янцем. Місто було оголошено центром області, створеної замість Кам'янецького пов., в складі Ізяславської губ., а від 1 трав. 1795 стало центром Подільської губернії, з 22 трав. – Подільського намісництва, з 5 лип. цього року – знову Подільської губ. (ще на той час не сформованої). Згідно з указом імп. Катерини II від 17 січ. 1796 за Кам'янцем-Подільським остаточно закріплено статус губернського та повітового центру. Тут почали діяти губернська канцелярія, губернське правління, казенна палата, приказ громад. опіки, палати кримінального і совісного судів, губернський магістрат і губернська розправа. 1799 з Шаргорода до Кам'янця-Подільська переведено резиденцію правосл. єпископа, а 1806–08 – духовну семінарію, в результаті місто стало центром найбільшої (за кількістю парафій та віруючих) у Рос. імперії єпархії – Подільсько-Брацлавської. 1816 тут виник таємний політ. гурток "Залізні персні", до складу якого входили офіцери місц. гарнізону на чолі з майбутнім декабристом В.Раєвським. 1833 у місті було відкрито першу на Поділлі рос. казенну чол. г-зію.

У 2-й пол. 19 ст. починається буд-во Нового міста, яке було з'єднане зі Старим містом Новопланівським мостом (1874). Тут звели приміщення міськ. управи, казенної палати, духовної семінарії, губернську лікарню, Маріїнську жін. г-зію, публічну б-ку, Пушкінський будинок.

У верес. 1862 у Кам'янці-Подільську відбулися збори дворян польс. походження, на яких було ухвалено "всепіддану адресу" рос. царю з проханням приєднати Подільську губ. до Царства Польського. Ця подія стала прологом до польського повстання 1863–1864.

Кам’янець-Подільська фортеця, фото 1877 року

А тепер поглянемо на фортецю з іншого боку. Замок стоїть високо на горі. Ніяких повеней там бути не могло, щоб так занесло грунтом. Фортеця, очевидно, на скельній основі, так що і в грунт сама не могла піти. У той же час, внутрішня частина фортеці заповнена дуже сильно, а зовнішня, з південного боку відносно недавно розкопана, чому південна сторона носить характерний слід довгого перебування під землею.

 

На цих знімках добре видно заповненість грунтом внутрішнього двору і передпілля. Люди пишуть що і стара частина міста теж знаходиться в суцільних подібних засипах.

C:\Users\Хозяин\Desktop\10. Виды на Старую крепость (5).jpg

Старе місто, відокремлений каньйон від нового, в ньому 7 церков (4 діючих, три в руїнах, стін немає) і 2 костелу (діючих), так ось, все їхні підвали (кілька рівневі) свого часу вичищали від грунту. Як той грунт туди потрапив, приміщення заповнені були повністю, про це ніхто НЕ ЗНАЄ. Те що грунт завдано в результаті виходу річки з берегів - виключений, тому що, з за розташування міста на височини, повені в ньому не було ніколи.

І ще, цікаве доповнення по Ратуші, в якій були розкопані чотири нижні поверхи, при тому що то була не межа.

C:\Users\Хозяин\Desktop\08. Новая крепость (3).jpg

За різними оцінками будинок магістрату датують кінцем XIV-XVI століттям. Вважають, що спершу він був дерев'яним, а вже згодом мурованим. Розташований на Польському ринку в центральній дільниці старого міста. Сама ратуша складається з двох частин — двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша — будинок ради) та шестиярусної годинникової вежі. Початково вони стояли окремо — на відстані 3 метри одна від одної. Після пожежі 1616 року об'єднані в ансамбль. Будинок мурований з каменю, тинькований. Має два поверхи і два яруси пивниць. Перший поверх і пивниці розплановано на дев'ять кімнат, другий поверх на десять. Вхід на другий поверх з балкона, розміщеному на аркаді, на яку можна піднятись двоспадовими сходами, оздобленими балюстрадою. У середині XVIII століття ансамбль ратуші перебудовано за проектом архітектора Яна де Вітте. 

C:\Users\Хозяин\Desktop\Будинок_польського_магістрату.jpg

І ось тут теж йде розбіжність, навіщо в ратуші будувати пивницю, і пивні підвали, а для входу в адміністрацію робити сходи на другий  поверх?

Останні пошукові роботи на території Старого замку розпочались наприкінці травня 2018 року. Проводили їх на місці розташування церкви Покрови Богородиці ХІV-ХVІІ століття та костелу святого Станіслава кінця ХVІ- початку ХІХ століття. За понад місяць розкопок археологи натрапили на сенсаційні знахідки та зробили чимало відкриттів.

Та чи не найсенсаційнішою знахідкою стали древні поховання, на які археологи натрапили прямісінько посеред замкового двору. В межах фундаментів вони виявили залишки 16-ти поховань різної статі та збереженості, які відносяться до давньоруського часу.

Археологи мали за мету розкопати фундамент костелу – і таки його знайшли.

Керувала цією пошуковою експедицією старший науковий співробітник давньоруської та пізньосередньовічної археології Інституту археології Національної академії наук Лариса Виногродська: «Мали за мету розкопати фундамент костелу – і ми його знайшли й навіть уже знаємо в який бік він тягнеться далі. Хотіли знайти фундамент Покровської церкви – і на нього уже натрапили (саме у цій церкві були поховані князі Коріатовичі),  хотіли знайти склеп Потоцького – і його знайшли. І те, що мене особливо вразило, зовсім неочікувано ми натрапили на давньоруський могильник ХІІІ століття. Знайти таке давнє кладовище – варте багатого!»

  Додає, що у 2010-му році тут, на північному боці муру, уже велися розкопки. І тоді були знайдені залишки давньоруського валу та кераміка ХІІІ століття часів Данила Галицького.


ВИСНОВОК

В цьому проекті ми прослідкували історію виникнення таких міст, як Одеса, Брест, Кам’янець Подільський. Кожне з них має давню історію, пережили багато війн, катастроф та пожеж. Ми можемо сказати, що ці міста об’єднує – це наявність культурного слою(2-8метрів), засипані перші поверхи старовинних будинків та фортець. Розбіжності в історичних документах, мапах, датах утворення, протиріччя в археологічних знахідках. По суті ми мало знаємо, яка дійсно була історія нашої країни і скільки ще цікавих знахідок та сюрпризів може нам принести вивчення історичних документів, карт, гравюр та літографій.

Де хто з альтернативних дослідників стверджує ,що ми все таки в недалекому минулому мали масштабну катастрофу планетарного масштабу. І це таким чином могло вплинути і на нашу країну, привівши в запустіння на довгі часи наш Донецький край також.

Тому  що було кілька спроб заселити наш край. Останній указ було видано в 1778р. про переселення на територію Російської губернії християнського населення Криму, заселення цих територій німецькими колоністами, а також вихідцями з Білорусії, Італії. В 1838-1845рр. безпосередньо в нашому регіоні вихідцями з Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній.

Цікаво, що роки заселення нашого регіону співпадають з роками офіційного заснування таких міст, як Одеса, Брест(будування фортеці), Кам’янець Подільський відбудова міста і така тенденція відбувається по всій країні.

Гіпотезу з приводу всього цього висуває автор книги Метафізика клімату землі Тюняєва Андрія Олександрович в якій він дав перше обґрунтування причин тих процесів, які привели до засипання міст ґрунтом невідомого походження.

На побудованому в «Метафізика клімату Землі» кліматичному графіку перетин ЧЕРВОНОЇ і СИНЬОЇ ліній відбулося в 1824 році. В цей рік сталося передбачуване повінь, яке по його силі і тотальності можна класифікувати як всесвітній потоп. І про яке є багато свідчень іноземних метеорологів,а також письменників того часу.

За його версією, в першій половині XIX століття відбувалася чергова перебудова Землі під дією інферіометрових хвиль. Їх вплив на грунт і речовину «планети» було таким, що викликало кипіння Землі. У буквальному сенсі ґрунти перемішувалися між собою і переміщалися на різні відстані, а деякі камені викидалися вгору на різну висоту.  Вони і поверталися на Землю у вигляді метеоритів.

Наскільки ця гіпотеза має право на життя,я не можу стверджувати,але те що ми маємо багато незаперечних свідчень і багато недосліджених об’єктів.

І можливо в нашому регіоні теж є фортеці зірки та засипані цокольні стажі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Поліщук Я. Фронтирна ідентичність: Одеса ХХ століття. — Київ: Дух і Літера, 2019.
  2. Евлія Челебі. Книга подорожі. Північне Причорномор’я. — Одеса : Гермес, 1977. — 84 с.
  3. Балабанова Д. А., Веприцкая В. Н. Становление адвокатуры в Южноукраинских губерниях Российской империи в первой половине XIX века (на примере Одессы) // Раціональний та почуттєво-емоційний аспекти правосвідомості та поведінки суб’єктів права. — 2012. — С. 96—102. (рос.)
    ред. сост. 
  4. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О., Новицкий Е. Ю. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса : Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века. — С. 80. (рос.).
  5. Бондаренко Н. І., Вовк Л. В., Горбатюк А. І., Закіпна Г. В., Красножон А. В., Мельниченко Л. О., Розенберг Р. М., Суворова Н. А., Тарасенко О. А., Яворська О. Л. Одесознавство. Навчальний посібник. — Одеса, 2010. — 384 с. 
  6. Александра М. Ф., Винокур І. С., Гарнага І. В., Коваленко Л. А., Ланевський В. П. Кам'янець-Подільський // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 297—323.
  7. Винокур І. С., Хотюн Г. М. Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник. — Львів: Каменяр, 1981. — 96 с.
  8. Петров М. Б., Рибак І. В. Кам'янець-Подільський // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 55—64.
  9. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский: Историческое описание. — К., 1895. — 248 с.
  10. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny. — Kijow — Warszawa, 1915.
  11. Петров М. Б. Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця XVII — XVIII ст. (Історіографія. Джерела). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. — 384 с.
  12. Пламеницька Ольга. Кам'янець-Подільський. — К.: Абрис, 2004. — 256 с. — (Малі історичні міста України).
  13. Будзей Олег. Вулицями Кам'янця-Подільського. — Львів: Світ, 2005. — 272 с. — (Історичні місця України).

 

1

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
22 жовтня
Переглядів
51
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку