Михайло Коцюбинський

Життєвий і творчий шлях. Михайла Михайловича Коцюбинського(1864 - 1913)

Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку… С.Єфремов Михайло Коцюбинський - одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя. У своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя, відобразив соціальні і національні прагнення українського народу , оспівав його високу поетичність. Український письменник і земляк М. М. Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: "Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя."

Дитячі та юнацькі роки Михайла Коцюбинського. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864року у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, не терпів утисків від начальства, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Мабуть, не від добра Коцюбинські залишили Вінницю, і переїхали жити у село, згодом — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем. Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (у 1886 році) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (8 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886—1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а у 1891, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Дитинство Михайла Коцюбинського минало в теплій, дружній сімейній обстановці, хоч інколи в скрутних матеріальних умовах. Кволий, худенький хлопчик з блідим матовим лицем був улюбленцем родини, особливо матері Ликери Максимівни,- жінки доброї, люблячої, із складною і глибокою душею. Їй було властиве тонке розуміння літератури та мистецтва. Під впливом матері у хлопчика рано розвинувся інтерес до читання.«Дитячий вік мій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». Тут народилася й розвинулася велика любов Михайла до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти років сам починає творити пісні на взірець народних.

Коли Коцюбинські переїхали у містечко Бар, то Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем. Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. У творчості М. Коцюбинського відбилася ціла епоха кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це був не тільки справжній художник-новатор, але й зовсім новий тип письменника-гуманіста. Характерний відсвіт кидають на письменницький образ М. Коцюбинського його фотографічні знімки. Бачимо тут пиьменника в оточенні літераторів, у родинному колі, на дозвіллі.

Перший друкований твір Михайла Коцюбинського — вірш “Наша хатка” — з'явився на сторінках львівською дитячою журналу “Дзвінок” 1890 року. В той час на Наддніпрянській Україні не було газет і журналів українською мовою. Письменники друкували свої твори здебільшого за кордоном, в Галичині, що входила тоді до складу Австро-Угорщини. Маючи на меті встановити особисті контакти з галицькими літераторами, М. Коцюбинський їде у червні 1890 року до Львова і Кракова. Знайомиться там з І. Франком та прогресивно настроєною студентською молоддю, зустрічається з редакторами журналів, де згодом друкуватимуться його твори. Писати Коцюбинський почав рано, перші його твори не збереглися. Ранні оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21 грудня на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886) за життя письменника не друкувалися. Перше оповідання позначене впливом поширених у колах української народницької інтелігенції 70-80-х рр. поглядів на просвіту як на ефективний засіб поліпшення становища народних мас. Уже з перших друкованих творів особливу увагу сучасників привернув цикл дитячих оповідань «Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), які високо оцінив Панас Мирний.

Видатний український письменник Михайло Михайлович Коцюбинський ще за життя здобув широке визнання: твори його перекладалися російською, польською, чеською, німецькою, шведською ти іншими мовами, про нього багато писали європейські дослідники і журналісти. Відзначивши, що М. Коцюбинський “міг би стати окрасою будь-якої літератури”, І. Франко так характеризував його у статті “З останніх десятиліть”: “Його оповідання пливе натурально і свобідно… Стиль його простий, без жодної форсованої штучності, без риторичних ефектів. Із всіх наших письменників він найбільш нагадує Тургєнєва, того “найбільш артиста і найбільш європейця” між російськими белетристами... Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високим гуманним чуттям і ясним поглядом на життя”.

29 жовтня 1891 року М. Коцюбинський склав при Вінницькому реальному училищі іспит на звання народного вчителя і одержав свідоцтво, для якого й призначалася ось ця фотографія. В літературі він робив лише перші кроки: писав вірші, оповідання, перекладав з Г. Гейне. А. Міцкевича, Е. Ожешко, виступав з публіцистичними статтями: дещо встиг опублікувати. Відчував уже, що може ввійти у великий світ красного письменства. Треба було тільки багато працювати над собою. Обставини не дозволяли юнакові вчитися далі по закінченні Шаргородського духовного училища: після смерті батька велика сім'я, у якій Михайло був найстарший, потребувала його допомоги. Працюючи заради хліба насущною, початкуючий письменник вчиться самотужки, багато читає, прилучається до громадського життя. “Визвольний рух в Росії захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком,— писав пізніше М. Коцюбинський,— і я ходив "у народ”, займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція”.

Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною». З 16 років був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Працює в Бесарабії і Криму. В кінці листопада 1897 року М. Коцюбинський переїхав до Житомира і протягом кількох місяців працював у редакції газети “Волинь”. Навесні 1898 року М. Коцюбинський повернувся до Чернігова. Тринадцять років працював він тут в губернському земстві діловодом, якийсь час завідував столом народної освіти, був редактором “Земського сборника”. Робота

Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Згодом він ще двічі приїжджатиме у цей край, а свої враження увічнив чудовим твором «Тіні забутих предків» (1911 р.). Здається, це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою. За станом здоров'я М. Коцюбинський у квітні 1905 року виїхав на медичну консультацію до Берліна. Виявилось, недуга була викликана розладом нервової системи. Лікарі радили активний відпочинок. Письменник їде в подорож по Західній Європі.Їдучи до Берліна, М. Коцюбинський зупинився у Львові й майже два тижні гостював у І. Франка та В. Гнатюка. Мандрували в гори, ходили ловити рибу, відвідали рідне село В. Гнатюка, фотографувались.

У будинку Коцюбинського щопонеділка збиралася демократична інтелігенція. Відвідували письменника Борис Грінченко з дружиною Марією Миколаївною, В.І. Cамійленко, М. К. Вороний, письменник і художник М.І. Жук та інші. В будинку грав на роялі М. В. Лисенко, відвідав письменника у 1909 шведський вчений-славіст, перекладач творів Коцюбинського Альфред Єнсен. З 1911 літературні вечори почали відвідувати юні П. Г. Тичина, В. М. Еллінський (Блакитний), Г. Г. Верьовка, А. Казка та ін. За рекомендацією Коцюбинського в першій книзі "Літературно-наукового вісника" за 1912р. було надруковано вірш Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить..."М. Коцюбинський – письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства Тарасівців. Знав 9 іноземних мов. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо понад усе любив сонце, квіти і дітей. На роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх творах оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську красу і біду.

М. Коцюбинський увійшов в українську літературу як найвизначніший майстер імпресіонізму Імпресіонізм – напрям у мистецтві й літературі середини ХІХ – початку ХХ століть, представники якого намагалися відтворити навколишній світ у всій його змінюваності й рухливості, а також показати найтонші відтінки настрою, почуттів людини.

Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок

Дякую за увагу!