1 квітня о 15:00Вебінар: Викладання іноземної мови в умовах дистанційного та онлайн-навчання

Микола Пильчиков - український Едісон

Про матеріал
До нас, в наше сьогодення, повертаються імена вчених, які були незаслужено забуті, хоча за часів свого життя вони були широковідомими в наукових колах, бо зробили вагомий внесок у розвиток світової науки. До них належить і Микола Дмитрович Пильчиков – геніальний, дивовижно обдарований фізик із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення.
Перегляд файлу

МИКОЛА ПИЛЬЧИКОВ –УКРАЇНСЬКИЙ ЕДІСОН

 

 

Як багато справ вважалося неможливими,

поки вони не були здійснені.
Пліній Старший

 

 

        До нас, в наше сьогодення, повертаються імена вчених, які були незаслужено забуті, хоча за часів свого життя вони були широковідомими в наукових колах, бо зробили вагомий внесок у розвиток світової науки. До них належить і Микола Дмитрович Пильчиков – геніальний, дивовижно обдарований фізик із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення (Додаток А). Основоположник радіотелекерування та електрофотографії, один з перших дослідників властивостей рентгенівських променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики. Його образно називають російським (українським, харківським) Едісоном (Теслою).  

        У наші дні це ім’я відоме небагатьом, хоча серед вчених-фізиків воно
займає далеко не останнє місце. Незвичайна доля цієї людини, дивовижна
доля його чудових відкриттів, незрозуміла смерть і до сьогодні залишаються
загадкою. Талановитий винахідник українець Микола Пильчиков був забутий навіть у себе на Батьківщині.      

        Перед нами стоїть завдання донести до суспільства про неабияку значущість наукових відкриттів Миколи Пильчикова, а також дослідити фізика як Людину з великої літери, яка зробила неоціненний вклад в розвиток науки не тільки в Україні, а й у всьому світі. Треба, щоб український народ знав своїх
геніїв!

         Микола Пильчиков народився в місті Полтаві 21 травня 1857 року в сім’ї
родовитих дворян. Рано втративши матір (вона померла, коли синові не було
ще й року), хлопчик ріс на руках батька та бабусі. Батько, Дмитро Пильчиков,
був чудовим педагогом. Він близько знав Тараса Шевченка (з 1846 року), був
організатором недільних шкіл у Полтаві, одним із засновників літературного
товариства імені Тараса Шевченка у Львові в 1873 році. Його вважали своїм
духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий [3].

        Микола навчався в Полтавській
гімназії, наполегливо вивчав фізику і хімію. У 1876 році, після закінчення
гімназії, Микола Пильчиков вступив до Харківського університету (Додаток В). Уже на другому курсі студент винайшов електричний фонавтограф – прилад для
вивчення звукових коливань графічним способом (Додаток Б). Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Ним Микола Дмитрович випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, з-поміж яких – сам Едісон, фонограф якого був механічним (та й винайшов він його пізніше – у 1877 році) [2].
       Наукова кар’єра М.Д. Пильчикова була блискучою й стрімкою. Після
закінчення університету він залишився асистентом кафедри фізики. У цьому
самому році вийшла перша наукова стаття Пильчикова – «Про новий спосіб
визначення показника заломлення рідин», – у якій він описав власний
рефрактометр, що забезпечував високу точність вимірювання й потребував
незначної кількості досліджуваної рідини (2 – 3 краплі). Наступного року (1882)
Пильчиков продемонстрував перед членами фізико-хімічної секції другий
прилад – автоматичний регулятор електричного струму.
      1883 року Микола Дмитрович почав досліджувати Курську магнітну
аномалію (Додаток Г) й одним з перших заклав основи теорії аномалій геомагнетизму, обґрунтував наявність родовищ залізної руди, відкрив нові ділянки аномалії біля Прохоровки та Мар’їної. Саме за це дослідження Микола Пильчиков був нагороджений медаллю Російського географічного товариства.
      Така інтенсивна наукова й експериментальна діяльність не могла бути не
поміченою. І наприкінці 1885 року молодого вченого призначили приватдоцентом кафедри фізики і фізичної географії. За сім років наукової праці
талановитий винахідник продемонстрував дев’ять власних приладів та
пристроїв, що були новим словом в експериментальній фізиці. Історики науки
засвідчують: «Теорію магнітометричних методів розвідки вперше в Росії почав
розробляти харківський фізик Микола Пильчиков».
       У 1893 році Микола Пильчиков переїхав до Одеси, де був призначений
на посаду екстра-ординарного професора Новоросійського університету. Тут, в
Одесі, Микола Пильчиков, зробив відкриття в галузі електрохімії: ідеться про
фотогальванографію, пріоритет винайдення якої підтверджують і сучасні
історики науки [5].
        Микола Пильчиков, використовуючи трубку Пулюя, відкрив цілу низку
незнаних властивостей Х-променів. Сам автор читав публічні лекції, займався
просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі
університету, показав Х-променеграми, слухачі винесли Пильчикова на руках.
Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав Миколі Пильчикову лист-подяку.  
       В Одесі Пильчиков провів чимало віртуозних експериментів з
радіозв’язку, які були кроками до найвидатнішого відкриття – керування різними пристроями та механізмами за допомогою радіо. 5 квітня 1898 року
Пильчиков уперше публічно продемонстрував це своє досягнення, яке
розпочало відлік подальшого розвитку радіотелемеханіки [1].
      У 1943 році ідеї професора Пильчикова були покладені в основу блискучої
операції радянської контррозвідки – керованого по радіо з Воронежа підриву
штабу генерала фон Брауна, розташованого в окупованому Харкові.
На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав
заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно
продемонстрував винахід у вересні цього самого року.
       Отже, сталося так, що Пильчиков і Тесла майже в один і той самий час на
різних континентах уперше у світі продемонстрували радіокеровані
телемеханічні системи! Але чому про успішні досліди Пильчикова не знала
широка наукова громадськість Росії? Чому нічого не відомо про подальші
розробки Пильчикова?
       Єдина публікація про досліди Пильчикова була зроблена в «Одеському
огляді» – виданні, вельми далекому від науки, що нерідко пропонувало до уваги
читачів порожні сенсації й навіть відкрите шарлатанство. Можливо, тому
наукова громадськість Росії залишила повідомлення Миколи Дмитровича без
уваги [7].
      Кардинальним відкриттям професора Пильчикова слід вважати
винайдений ним протектор, що захищає прилади – телефони, маяки,
семафори, гармати, міни – від дії на них електричних хвиль стороннього
походження. Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські
вчені й механіки – а Пильчиков зміг – у березні 1898 року. Однак нерозуміння
важливості наукових результатів, отриманих Миколою Пильчиковим, з боку
військового міністерства Росії затягнули практичну реалізацію найзначнішого
винаходу українського вченого [2].
      Будучи всебічно розвиненою особистістю, професор Пильчиков, як і його
батько, присвятив життя не тільки науці, але й діяльності на благо рідного краю.
Він чудово грав на скрипці, захоплювався живописом, писав вірші, підготував
переклади українською декількох поем різних авторів, видати які не було
можливості через заборону української мови, що діяла до 1905 року.
      І ось постає запитання, чому так трагічно закінчилося земне життя
вченого? Чому в розквіті творчих сил, маючи світове визнання, науковий
авторитет серед вітчизняних та зарубіжних вчених, Микола Пильчиков обірвав
власне життя пострілом у серце? Чи могла зробити це людина, яка була
вихована в дусі християнської моралі? Надто вже сумнівними видаються
обставини смерті вченого: о 7-й годині ранку 19 травня 1908 року в палаті
Пильчикова пролунав револьверний постріл. Коли виламали замкнені
ізсередини двері, то побачили людину, яка спокійно лежала зі складеними на
грудях руками. Поруч, на поличці нічного столика, стояла склянка з недопитим
чаєм і лежав акуратно покладений револьвер. Червона пляма на сорочці
навпроти серця ніяк не вписувалася в цю картину. Медична експертиза
констатувала смерть унаслідок пострілу в серце. Але ж чому револьвер
акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера? Напевно, це
залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років відтоді минуло чимало (Додаток Д) [4].
      Може все, що сталося 19 травня 1908 року, має інше пояснення? Адже
вчений здобув уже й славу, і визнання в науковому світі. Що могло стати
поштовхом до такого трагічного кінця?
      Насправді Микола Пильчиков був виснажений працею, у нього не
складалися стосунки з новим ректором університету Шіллером. Ученому
доводилося ставати на захист переслідуваних тоді професорів та студентів. Але
чи міг Микола Пильчиков обірвати своє життя сам? Певно, були інші причини,
що змушували його шукати захисту, навіть у лікарні… для психічно хворих.
Коли 18 травня приятель Михайло Лободовський приїхав туди з Миколою Пильчиківим, то лікар Платонов, давно знайомий з професором, відзначив, що «будь-яких ознак психічної ненормальності після найретельнішого обстеження не помітив», і розцінив це звернення професора Пильчиківа як намагання побути деякий час під чиєюсь опікою. А трагедія сталася на другий день…

«Думається мені, що підтяли Миколу Дмитровича сучасні обставини російські. Кров, кров, шибениці, розстріли, самоволя умундированих дикунів і тьма, безпросвітна тьма попереду, — се підтинає, се руйнує,» — писав у некролозі Михайло Лободовський.

Зруйнувало це і душу цієї талановитої людини. Несприятливі обставини, що склалися навколо Миколи Пильчиківа, можливо й штовхнули його на такий крок. Але, як було сказано, ця трагедія до кінця не розкрита.

Світ знає винахідника, американця Едісона, який став лауреатом Нобелівської премії в 1915 році; світ знає серба Ніколу Теслу, якому Ґеорг Вестингауз віддав без зайвих запитань мільйон доларів за пакет із сорока патентами, а не менш талановитий винахідник українець Микола Пильчиків був знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині.

 

 

 

 

Список літератури

 

  1. Дятлов Ю. Становлення світлотехніки й електротехніки в Україні / Ю. Дятлов, В. Козирський, В. Шендеровський // Світогляд. – 2009. – № 3.
    Жуванов Д. Професор М.Д. Пильчиков – харківський Тесла [Електронний ресурс] / Д. Жуванов. – Режим доступу до статті: http://www.romanenko.biz/ua/library/article_pilchikov.html
  2. Иволгин А. Судьба профессора Пильчикова / А. Иволгин // Техника молодежи. – 1965. – № 9. – С.24 – 26.
  3. Дятлов Ю. Доля унікального проекту українського вченого / Ю. Дятлов // Чумацький шлях. – 2009. – № 1. – С. 10-12
  4. Кухар Л. Біля витоків української фізики: до 150-річчя М. Д. Пильчикова / Л. Кухар // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2007. – № 2. – С. 73-81 – Библиогр. в конце ст.
  5. Свириденко О. Видатні фізики Полтавщини: проект / О. Свириденко // Фізика. Сер., Шкільний світ. – 2016. – № 6 (черв.). – С. 43-65.
  6. Шаров Ігор Федорович. Вчені України: 100 видатних імен: енциклопедія / І. Ф. Шаров; ред. В. М. Вакулич – К.: Артек, 2006. – 486 с.
  7. Кежоян А. Судьба профессора Пильчикова / А. Кежоян, А. Драбкин // Техника – молодежи. – 1967. – № 4. – С. 7.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

 

Результат пошуку зображень за запитом "микола пильчиков"

 

Зображення потрета М. Пильчикова

 

 

 

 

Додаток Б

 

C:\Users\User\Desktop\доповідь Пильчиков\Безымянный.png

 

Схема фонавтографа М. Пильчикова

 

 

 

 

Додаток В

 

C:\Users\User\Desktop\доповідь Пильчиков\Безымянный 1.png

 

Додаток Г

 

C:\Users\User\Desktop\доповідь Пильчиков\Безымянный3.png

 

Додаток Д

 

C:\Users\User\Desktop\доповідь Пильчиков\Безымянный4.png

 

C:\Users\User\Desktop\доповідь Пильчиков\Безымянный5.png

 

 

 

Некрологи про смерть М. Пильчикова

 

 

1

 

docx
Додано
19 березня 2019
Переглядів
287
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку