Микола Вороний. Коротко про письменника. Поема «Євшан-зілля». Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів.

Пилиповицький заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів

Урок літератури в 6 класі.

Микола Вороний. Коротко про письменника.

Поема «Євшан-зілля».

Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів.

Роль слова, пісні, історії в житті будь-якої людини.

Краса природи і рідного краю

Учитель української мови та літератури

Н.В. Дідківська

Тема: Микола Вороний. Коротко про письменника. Поема «Євшан-зілля». Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів. Роль слова, пісні, історії в житті будь-якої людини. Краса природи і рідного краю.

Мета: стисло ознайомити учнів із життєвим шляхом М. Вороного, опрацювати зміст твору «Євшан-зілля», визначити його головну думку; охарактеризувати образ юнака-половця; співвіднести давноминулі події, описані в поемі, з сучасністю; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; робити висновки та узагальнення; вміння виразно і вдумливо читати твір, світогляд; виховувати почуття поваги до творчості М. Вороного, української класики, пошану до рідного народу, країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет М. Вороного, бібліотечка творів письменника.

Епіграф уроку:

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Дмитро Павличко.

Хід уроку

1. Організаційний момент
2.  Повідомлення теми й мети уроку

Звучить пісня Тіни Кароль, лунають слова учителя:

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

- Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі

Де ж найбільший на землі народ,

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

-Правда, все я бачу з висоти

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Дмитро Павличко.

Учитель. Ви прослухали пісню. Хай стане вона своєрідним місточком до сьогоднішнього уроку, який продовжує наше знайомство з розділом «Історичне минуле України». Впевнена: ця пісня надихнула кожного до роздумів про рід, про те найдорожче місце на землі, звідки всі ми родом, — про Батьківщину. Малу чи велику.

І сьогодні ми дізнаємося про видатного сина українського народу, патріота і неперевершеного майстра слова, творця політичних шедеврів, глибоко патріотичних творів, видатного перекладача і визначного ученого-мистецтвознавця – Миколу Кіндратовича Вороного.

На минулому уроці ви отримали випереджувальні завдання: прочитати поему “Євшан-зілля”, поставити питання щодо біографії поета, а один із учнів опрацював біографію і готовий відповісти на ваші питання.

Питання:

1.     Де народився поет і де минуло його дитинство?

Народився Микола Кіндратович Вороний 24 листопада 1871 року на Катеринославщині (сучасна Дніпропетровська область). Через півроку після його народження сім’я переїжджає на Слобожанщину, де на околицях Харкова в напівсільському-напівміському оточенні й пройшло дитинство письменника.

2.     Хто вплинув на формування його світогляду, розвинув настільки сильні патріотичні почуття?

Прапрадід по батькові був гайдамакою, а прапрадід по матері П. Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії. А мій дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, доживши до сторічного віку, завжди розмовляв виключно українською мовою.

3.     Що захоплювало поета у дитинстві, де він навчався?

Від матері разом із піснями й казками засвоїв він і першу науку, яку потім продовжував у гімназії і школах Харкова й Ростова-на-Дону. У дитинстві Микола захоплювався творами Ф. Купера, Ж. Верна і, звичайно, «Кобзарем» Т. Шевченка, з якого багато поезій знав напам’ять. У Ростові-на-Дону Вороний разом з іншими гімназистами організував гурток «Українська громада».

У більш старшому віці захопився театром, працював режисером у театрі «Руська бесіда», деякий час був актором трупи Марка Кропивницького, Петра Саксаганського та інших. Восени 1917 року став директором і режисером «Національного театру».

4.     Чи залишався у поета час на творчість, адже, як бачимо, він мав широке коло інтересів?

Звичайно! Він видав збірки віршів «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), «Євшан-зілля» (1917). А під час вимушеного перебування за кордоном  видав збірку поезій «За Україну»

5.     Чому поет був змушений виїхати за кордон?

Через діяльність гуртка «Українська громада», Микола Кіндратович зазнав переслідувань з боку уряду. Йому було заборонено вступати до університету й проживати в столиці та університетських містах. Саме тому він виїхав за кордон, як сам зазначав у листах «їхав з неохотою, з примусу»...

6.     Чому кажуть, що доля поета була трагічною?

У  М. Вороного навіть немає точної дати смерті. Після 1937 року слід його загубився. Лише нещодавно дослідникам творчості Вороного вдалося з’ясувати істину. У квітні 1938 року він був заарештований з групою селян, яких звинувачували у створенні «контрреволюційної військово-повстанської організації», засуджений до смертної кари та розстріляний 7 червня 1938 року.

Приблизно у той же період влада розстріляла й сина письменника – Марка Вороного...

Біографічна довідка

Є на території України славний куточок — Катеринославщина. У далекому 1871 році, 24 листопада, в сім’ї ремісника К. П. Вороного та О. Д. Колачинської народився син Микола. Хлопець ріс, навчався в Харківському, потім у Ростовському реальному училищі, згодом — у гімназії в Ростові-на-Дону. Вірші почав писати, будучи гімназистом. Захоплювався творчістю Т. Шевченка, театральною діяльністю М. Кропивницького, політичною літературою.

Через зв’язки з народницькими організаціями потрапив у поле зору поліції, йому заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та інших великих містах. Тому з 1895 року Микола Вороний (псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус) навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, працював режисером у театрі «Руська бесіда». Був актором трупи М. Кропивницького. Видав збірки віршів: «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), «Євшан-зілля» (1917). Восени 1917 року став директором і режисером «Національного театру».

Загибель УНР стала причиною виїзду поета за кордон. Змучений і виснажений, він 1920 року емігрував до Варшави («їхав з неохотою, з примусу»). Там видав збірку поезій «За Україну» (1921). 1926 року повернувся до Києва. 1934 року Акимов (Егідес) — уповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР — виніс постанову про початок попереднього слідства в справі М. К. Вороного, якому інкримінували «контрреволюційну діяльність». М. Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення в належності до контрреволюційного підпілля. Спочатку особлива нарада колегії ДПУ УРСР ухвалила ув’язнити Вороного у виправний трудовий табір терміном на три роки, який згодом замінили на трирічне заслання в Казахстан. Зрештою, на клопотання самого Вороного та його сина Марка — поета й публіциста— Судова трійка при колегії ДПУ УРСР зглянулася й замінила трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін із забороною проживати в Україні, Білорусі, Московській та Ленінградській областях.

За таких обставин якийсь час Вороний мешкав у Воронежі, згодом — у Одещині. Під час репресій його заарештували. У той же час влада розстріляла поета сина — Марка Вороного.

29 квітня 1938 року поетові було винесено вирок — «розстріляти». Як свідчить виписка із акта, вирок виконано 7 червня 1938 року о 24.00. Микола Вороний пішов у небуття, та залишилась пам’ять про нього — його творча спадщина.
Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України. Після посмертної реабілітації М. Вороного вийшли друком книги: «Вибрані поезії» (1959), «Твори», «Театр і драма» (1989).

Учитель.

Микола Вороний пішов у небуття, та залишилась пам’ять про нього — його творча спадщина.

Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України.

Хоч би про що писав М.Вороний,завжди в його творах присутній образ рідної землі. Для поета не було нічого святішого за страдницьку, підневільну Україну. То його – “заповітний сад,де розквітали найкращі квіти рідної краси, вона сама - найвища краса, найдорожча, «найсвятіша” (Черкасенко С.)

Про ці синівські почуття любові до своєї Батьківщини йдеться і в поемі “Євшан –зілля” (1899). Твір побудований на основі літописних джерел. Красива історична легенда привертала увагу й інших поетів, зокрема Л. Майкова, І.Франка. Проте ожила по-справжньому вона тільки у поемі М.Вороного. Поет надав твору українського історично-побутового колориту.

Тему і сюжет поеми “Євшан-зілля” Вороному навіяв “Галицько-Волинський літопис”, у якому збереглася легенда про чарівну силу степового зілля Євшан (полян).

Літописна легенда (під муз. супровід)

«…він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.

Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаянних агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою». Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, — дай йому понюхати зілля, що зветься євшан».

Той же не схотів [ні] вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах…» (1201 рік)

Галицький літописець, виголошуючи похвалу князеві Роману, порівняв його з рідним дідом Володимиром Мономахом, і як похвалу князям, автор вмонтовує коротке героїчне оповідання про те, як Мономах розбив половців і вигнав їх за Дін, взявши в полон меншого сина Отрока половецького хана Сирчана. Коли помер князь Мономах (грізний супротивник половецьких ханів) тоді Сирчан послав свого співця Оря до Отрока, щоб співець піснями або зіллям розбудив у душі вигнанця почуття туги за рідним краєм і повернув його в землю Половецьку. Однак пісні не схвилювали Отрока, і тільки понюхавши зілля євшан, юнак згадав свою Батьківщину і вирішив повернутися в рідну землю.

Робота над змістом твору

Євшан (слайд )

Словникова робота (слайд )

Половці — войовничі кочові племена;

Ясир — військова здобич;

Гудець — співець, віщун;

Сповиточок — вузлик;

Бадилля — сухі гілки;

Твар — обличчя;

Байрак — яр, порослий лісом.

Робота в парах (визначення роду й жанру твору)

На партах є у вас картки з ознаками епічного та ліричного творів.

Ваше завдання: у парах відзначити ті ознаки, що притаманні поемі “Євшан-зілля". (слайд )

КАРТКА №1

Ознаки епічного твору.

1. Зміст розкривається у формі авторської розповіді про людей і події; наявний сюжет

2. Події зображені у творі, подаються в минулому часі, тобто такі, що відбулися.

3. Твір написаний прозою або віршем.

4. Основні жанри: казка, переказ, оповідання, повість.

КАРТКА №2

 Ознаки ліричного твору

1. Життя   відображається   через   призму   почуттів,   переживань   під впливом певних подій.

2. Чітко простежується позиція автора.

3. Віршований твір.

Учитель. Який висновок можна зробити, проаналізувавши ознаки твору Миколи Вороного?

Висновок учнів: твір має ознаки і ліричного й епічного творів. (слайд)

Ліро-епічний твір — це такий віршований художній твір, у якому поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність.

Поема — це ліро-епічний твір, у якому зображено значні події та яскраві характери, а розповідь супроводжується розкриттям авторських переживань, роздумів.

Бесіда за змістом твору

    На скільки частин можна поділити поему? Поміркуйте над особливостями та призначенням кожної із них?

Учні знаходять у тексті слова, які показують:

1. Муки хана без любого сина

(...Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі...)

2. Шлях гудця до Києва

 (.. .Йде він три дні і три ночі,

На четвертий день приходить

 В місто Київ опівночі...)

3. Спочатку сильний а потім ніжний спів гудця

(...Мов скажена хуртовина,

 Мов страшні Перуна громи,

Так ревли - стогнали струни...

...Але ось затихає

 Бренькіт дужий акордовий –

І на місто його чути

Спів народний колисковий...

...Наче лагідна молитва,

 Журно пісня та лунає...)

4. Реакцію юнака на пахощі євшан - зілля

(Твар поблідла у небоги,

Затремтів,очима блиснув,

І зірвавсь на рівні ноги...)

5. Прозріння ханського сина

(Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми,сконати,

Ніж в землі чужій,ворожій

 В славі й шані пробувати!..)

Які епітети, що характеризують степ, ви зустріли в тексті? (Рідний, широкий, вільний, пишний, пишнобарвний, квітчастий).

У яких словах захована основна думка поеми?

Який настрій перемагає у поемі: туга, безнадія, відчай чи оптимізм, віра, надія?

Які роздуми у вас викликає зміст поеми?

Проблемні питання

1) Перечитайте рядки поеми, в яких йдеться про пісні гудця, «вслухайтесь», як вони звучать. До якого жанру фольклору вони подібні? Чи випадкова ця схожість?

Відповідь учнів. Вони подібні до історичних народних пісень, до колискових. Ця схожість не випадкова. Цим автор надав твору українського історично - побутового колориту.

2) Знайдіть у тексті й зачитайте рядки про те, як князь поставився до свого полоненого?

Відповідь учнів Оточив його почотом

І розкошами догідно —
І жилось тому хлоп'яті
І безпечно, і вигідно.

Який висновок можна зробити про особисті якості князя Володимира Мономаха?

Коментар учителя: ТОЛЕРАНТНІСТЬ – це визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностями і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї особи не можуть бути нав'язані іншим. (Декларація принципів толерантності ЮНЕСКО; Декларація, Міжнародний документ від 16.11.1995)

Чи можна назвати Володимира Мономаха толерантним?

3) Як ви думаєте, чому в поемі відсутнє ім'я юнака?

 Відповідь учнів. Сюжет має узагальнений характер

4) Чому тільки євшан-зілля розбудило в хлопця спогади про рідний край? Відповідь учнів. Коли хлопець понюхав євшан-зілля, він згадав «...степу вільного привілля», нещасного батька, рідні шатра, рідних людей.

5) Перечитайте епілог. Які думки турбували поета?

Відповідь учнів. Автора турбували такі думки: яка доля України, чи не всі сини відцуралися свого роду, своєї Вітчизни.

5) Чому поезія закінчується риторичним питанням?

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, –

Шлях у край свій повороту?!

Відповідь учнів. Багато українців виїхало за кордон на постійне проживання. Деякі забули про те, хто вони, звідки, їх не цікавить доля рідного краю.

Рольова гра «Редактор»

(учитель просить учнів об’єднатися у групи)

Ігрова ситуація. Ви редактор нового видання «Євшан-зілля» Миколи Вороного. Художник-оформлювач намалював три обкладинки до поеми М.Вороного «Євшан-зілля».

Ігрове завдання. Оберіть один малюнок із трьох для оформлення обкладинки книги. Поясніть свій вибір. 

Підсумок уроку.

Бесіда.

1. Чи актуальний твір Миколи Вороного і зараз?
2. Що може виконувати роль євшан-зілля для сучасних українців?

Слово вчителя.

Куди б не їхав ти, де б не був, завжди пам’ятай і знай: тебе люблять, на тебе чекають. Чекає твого повернення рідна земля, батьківська хата, мама і тато. Тобі не потрібно євшан-зілля, бо в твоєму серці живе пошана до історії, національних традицій, і особливе почуття — почуття національної гордості! «Без цього не буде тобі добре на землі і не будеш довголітнім на ній, зникнеш безслідно і без пам’яті.»

Оцінювання учнів.

Домашнє завдання.

Опрацювати сторінку 35 – 40 підручника.

На вибір:

скласти цитатний план поеми «Євшан-зілля»;

написати міні-твір «Що таке патріотизм і чи потрібен він у сучасному житті».