Номер слайду 3
Опера «Мазепа» Чайковського. Опера Чайковского — не перша спроба перенесення на музичну сцену поеми Пушкіна. Ще в 1859 р. у Великому театрі (Петербург) була поставлена однойменна опера Б. Фітінгофа-Шеля, пізніше виконана в Москві (1866) і Києві (1879), твір дилетантський і неоригінальний. На той же сюжет почав писати оперу К. Давидов, але не довів неї до кінця а лібрето В. Буреніна перейшло до Чайковського. Опера створювалася з літа 1881 до кінця квітня 1883 р. у роки реакції, що настала після вбивства Олександра ІІ народовольцями, в умовах страт і придушення вільної думки. Замовлення цієї опери було пов’язано із бажанням російської влади створити міф про Мазепу на противагу європейському, що зображував гетьмана у героїчних барвах.«Мазепа» — опера сильних страстей і характерів, гостро конфліктна, яскраво драматична. У ній трагедійна міць (Кочубей, Любов, Мазепа) сполучається із проникливим ліризмом (Марія, Андрій), гострою характерністю (П'яний козак), жанрово-побутовими, обрядовими сценами, різноманітним зображенням народного життя. Кожний з героїв опери, від основних до епізодичних, являє собою закінчений характер. Тут Чайковський виступає як геніальний майстер психологічного портрета. При цьому дійові і суперечливий образ Мазепи. Композитор відтінив його властолюбство, егоїзм, інтриганство, але, уступаючи наполяганню виконавця (Б. Корсова), увів арію («Про Марія»), що невиправдано підкреслила ліричну стихію, його любов до дочки Кочубея. Контрастність як основний принцип драматургії визначає весь розвиток дії й кожного з героїв. Чайковський використовує цей принцип глибоко й тонко. Він вводить у картину страти характерну сцену П'яного козака, що відтіняє жахливість ситуації, або проникливо-ліричну колискову божевільної Марії над трупом Андрія. Вражає міць у фіналі 2-й к. (клятва помсти Мазепі), у якій образ Любові Кочубей здобуває титанічні риси. Одна з вершин опери — сцена у в'язниці, допит Орликом Кочубея й аріозо Кочубея. Операаріозо Кочубея