Управління освіти і науки Славутицької міської ради

Вишгородського району Київської області

 

 

 

 

МИРУ НАМ НА УКРАЇНІ, І ВІЙНІ МИ КАЖЕМ «НІ!!!»

    

	Із досвіду роботи вчителя української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії, «старшого вчителя» СлавутицькогоЗЗСО І-ІІІ ступенів № 3 Купрієнко Тетяни Василівни

                                              

                                              Славутич,2022

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.... …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ПЕДАГОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА СИСТЕМА РОБОТИ

НАД СКЛАДАННЯМ  ТВОРІВ УЧНЯМИ ………………………………………..3

РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИЧНІ ТА ПРОЗОВІ  ТВОРИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

2.1. Патріотичні твори КатериниІгнатенко.............................................................10

2. 2. Патріотичні твори Єви Камишної.....................................................................13

2.3. Патріотичні твори Давида Даценка ………………………………...................15

2.4. Поетичний твір Софії Сухоставської …………………………………………18

2.5.  Твір  Аліси Катамай……………………………………………………………20

2.6. ТвірКарпенка Сергія   ……………………………………….............................25

2.6.Поетичні  та прозові твори Микити Санцевича ………………………………31

2.7. Твір Оксани Дідовець …………………………………………………………..43

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………........49

 

 

 

 

 

 

 

Опис експозиційного матеріалу

 

1. Номінація (розділ «Презентація»): «Робота з обдарованими дітьми» розділ «Презентація»
2. Автор (П.І.Б., посада, місце роботи): _Купрієнко Тетяна Василівна, учитель української мови та літератури, Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області
3. Назва матеріалу: «Миру нам на Україні, і війні ми кажем «НІ!»
4. Кількість сторінок: 51
5. Де, коли і ким схвалено:Методичною радою закладу від 23.02.2022 року протокол №3
6. Місце зберігання (адреса, контактний телефон): Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3, каб.313, 0954717387
7. Анотація на досвідКупрієнко, Т.В. Миру нам на Україні, і війні ми кажем «НІ!»[Текст] / Т.В.Купрієнко. – Славутич: СЗЗСО №3, 2022. – с.51. -  (Робота з обдарованими дітьми розділ « Презентація»)

 

У збірнику представлено педагогічні спостереження та система роботи над

складанням поетичних та прозових творів учнями.Це міркування дітей про значення миру усвіті, про патріотизм наших захисників,українського народу. Про совість політиків щодо загиблих воїнів у «чужій» Афганській війні.Звірства рашистів в окупованих містах України.У кожному творі звучить заклик берегти мир і «Герої не вмирають!»Збірник є відображенням виховання,становлення вчителем творчої патріотичної особистості протягом  останніх декількох років.

Адресовано прихильникам дитячої патріотичної поезії, вчителям української мови та літератури.

 

        РОЗДІЛ І. ПЕДАГОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА СИСТЕМА РОБОТИ

НАД СКЛАДАННЯМ  ТВОРІВ УЧНЯМИ

    Актуальним питанням для України є формування духовно багатої творчої особистості з високо розвиненим почуттям національної свідомості, здатної примножувати матеріальні та духовні цінності народу.Ефективним засобом у здійсненні цього завдання є написання учнями письмового твору.Дуже часто діти відчувають труднощі з написанням творів. І це цілком закономірно, адже правильно викладати свої думки на папері досить складно. Тому навчатися письменницької майстерності потрібно ще зі шкільної лави. Як правило, програми, якими користуються вчителі, передбачають поступовий розвиток таких навичок. Однак вони не завжди дієві, і в такій ситуації краще за все самим батькам приділити трохи свого часу для навчання в домашніх умовах. Як навчити дитину писати твір - саме цьому питанню  присвячено  нашу статтю.

        Для чого треба вміти писати твір?Це питання досить часто задають не тільки  самі діти, а й їхні батьки, вважаючи, що для сучасного світу це не дуже актуальна навичка. Разом з тим, вміння грамотного складання тексту важливе не тільки для отримання гарних оцінок в школі, але і для формування творчої особистості. Адже в процесі створення авторської роботи учневі прищеплюю повагу до літератури, особисте ставлення до подій у країні, до її історії.  Це дає можливість значно розширити словниковий запас школяра, навчити його коректно оперувати засвоєної лексикою, а також прищеплює прагнення читати не тільки «тому, що задали на уроці», а з мотивів щирого інтересу.

     Крім того, вміння писати твір - відмінний мотиватор до особистих роздумів. Отримуючи повну свободу самовираження, дитина отримує можливість висловитися на потрібну йому тему без обмежень. Іншими словами, розповідаючи , як писати твори, я  в кінцевому результаті навчаю їх говорити і мислити по-дорослому. Також постійна практика в цьому напрямку дає майже повну гарантію того, що учень чи учениця росте грамотною людиною, і при створенні будь-якого тексту вона не допускатиме десятки граматичних і пунктуаційних помилок.

Критерії твору

    Критерії твору. У прямому сенсі слова, критерії оцінювання хорошого твору - це прерогатива вчителів-філологів. Тому, якщо ви поставили перед собою мету навчити дитину правильно писати твори, то візьміть до уваги наступні показники хорошого рівня:

• присутність чіткої структури - зав'язки, кульмінації, розв'язки, інакше текст вийде нескладним, немов зшитий з різних клаптиків;
• продуманість теми - цей аспект передбачає складання основних питань, відповіді на які не дадуть дитині «йти» в процесі від обраної тематики;
• наявність аргументації - використання чужих цитат і тверджень - це дуже добре, але при цьому бажано привчати дитину пояснювати, чому він прийняв рішення застосувати саме ці висловлювання;

логічність тексту - слідуючи основним принципам, потрібно дотримуватися певної кількості слів в абзаці, правильно розставляти акценти, не перевантажувати речення;

• дозоване використання фактологічного матеріалу - тут важливе вміння знаходити йому гідне місце в творі, при цьому уникати заплутаності в послідовності і манері викладу;
• грамотність - використання граматичних норм, виразності мовлення, багатства словникового запасу.

При складанні плану потрібно врахувати те, що сам твір композиційно ділиться на кілька значущих частин.

1. Вступ.

Тут повинно бути формулювання основної тези, яку потім потрібно неодмінно розкрити в основній частині твору. Тут також дуже важливо визначити мету твору і подати характеристика епохи в разі аналізу творчості конкретного письменника.

2. Основна частина.

 Цей компонент твору найбільший і має на увазі повне і широке відображення задуманої теми. Тут вимагається розкриття і доказ тези, викладеної в першій частині. Частина може містити кілька пунктів і підпунктів, які з них випливають.

3. Висновок.

Ця частина передбачає підведення підсумків і за важливістю ні в чому не поступається вступу. Висновок повинен бути короткий і демонструвати вміння узагальнити свої думки, зробити правильний висновок.

Поради для самостійного написання твору

1.     Вступ і висновок у роботі не повинні займати багато місця, але обов’язково мають відповідати темі.

2.     У творі не обов’язково, але бажано використати епіграф, який відбиватиме основну думку роботи.

     3.     Вступ до твору має бути коротким, але оригінальним.

4.     Розглядаючи той чи інший образ художнього твору виділіть основні риси його характеру. Розкажіть про ставлення автора до нього, зазначте прийоми, якими він охарактеризував або змалював цього персонажа.

5.     Характеризуючи героя твору виділіть позитивні і негативні риси його характеру, поясніть як і в чому проявляється та чи інша його риса.

6.     Зверніть увагу на різні прийоми розкриття образів-персонажів, на їх вчинки, портрет, мову, авторську характеристику і характеристику іншими персонажами, на художні засоби тощо.

7.     Доберіть ілюстративний матеріал до твору. У доборі уривків твору надавайте перевагу тим, в яких розкриваються характерні риси зовнішності героя чи його характеру, ідейна суть образу. Причому не обов’язково це мають бути слова самого героя, адже його можуть влучно характеризувати і автор, й інші персонажі.

8.     Наступний етап – систематизуйте зібраний матеріал.

9.     Продумайте композиційну будову майбутнього тору.

10.        Складіть план до твору.

11.        При написанні уникайте повторів, слідкуйте за грамотністю мовлення та стилем.

12.        Твір завершіть образним висновком, що логічно пов'язаний із викладеним матеріалом в основній частині твору і відповідає темі.

13.        Останній етап роботи – редагування.

Як навчити дитину писати твори, складаючи історії

          У своїй практиці я використовую десять оригінальних завдань проекту «Розвиток дитини» для формування творчого мислення, мовної, соціальної та громадянської компетентностей молодших школярів.

Виконання запропонованих завдань сприятиме формуванню у дітей вміння вільно висловлювати свої думки, розширенню словникового запасу, розвитку зв’язного письмового мовлення та правопису, а також уяви, фантазії та творчих літературних здібностей.

Крути й пиши: складаємо історію. Це завдання спрямоване на розвиток мовної компетентності дітей. Виконуючи завдання, дитина вчитиметься писати креативні історії. Наоснові слів, обраних за допомогою спінера, дитина має написати цікаву історію. Завдання сприятиме розвитку уяви, фантазії, вміння писати творчі роботи.

Складаємо історії зі словами на літеру «Б» (українська мова). Це завдання допоможе розвинути уяву дитини, навички читання й письма. Потрібно придумати й написати історію, уякій буде використано якомога більше слів зі списку (можна додавати свої слова на відповідну літеру та змінювати їхню форму). Виконуючи завдання, дитина розвиватиме творче мислення й мовленнєву компетенцію.

Пишемо розповідь про країну. Це завдання сприятиме формуванню соціальної та громадянської компетентностей молодших школярів. Виконання завдання сприятиме формуванню уявлення про культуру різних країн, удосконаленню графічних навичок, розширенню словникового запасу.

Складаємо історію №1: вживаємо іменники. Це завдання покликано розвинути мовленнєву компетенцію, закріпити знання дитини про іменник, розвинути навички читання й письма. На сторінці дається перелік слів, з якого потрібно вибрати й обвести тільки ті слова, що є іменниками. Далі потрібно скласти з вибраними словами історію й записати її.

Пишемо веселу й сумну історію. Це завдання допоможе дитині розвинути уяву, навички письмового зв’язного мовлення, закріпити знання про частини мови. Дитині пропонується заповнити пропуски в двох варіантах історії про спортсменку таким чином, щоб утворилася весела і сумна історія. Виконуючи завдання, дитина розвиватиме гнучкість мислення, вчитиметься аналізувати варіанти розвитку подій, збагатить словниковий запас.

Доповнюємо й ілюструємо історію №1. Це завдання допоможе дитині розвинути мовленнєву компетенцію, розвинути навички письма, читання й малювання. Воно містить текст під назвою «Незвичайний гість». Дитині потрібно уявити, як розвивалися події у цій історії і заповнити пропуски на свій розсуд. Таким чином дитина створить оригінальне оповідання, розвине уяву й фантазію.

Моя таємнича історія: пишемо твір. Це завдання допоможе дитині розвивати вміння написання творівза шаблоном, навчитися вживати слова у правильній формі й розширити словниковий запас. Учням і ученицям пропонується заповнити пропуски словами й словосполученнями так, щоб вийшла таємнича історія, а також дібрати до неї заголовок.

Цікаві серединки: доповнюємо історію. Це завдання допоможе дитині навчитися передавати основні сюжетні події історії за поданим початком і кінцівкою. Дітям пропонується розглянути початок і кінцівку історій та написати або намалювати, що відбулося в основній частині кожної з них. Виконуючи завдання, дитина навчиться передавати основну інформацію словесно або графічно.

Мрія пірата: доповнюємо історію й малюємо. Це завдання допоможе дитині навчитись створювати розповідь за шаблоном. Учням і ученицям пропонується уявити себе справжнім піратом, записати про себе коротку вигадану розповідь, заповнивши пропуски в реченнях, а також намалювати пірата, його корабель чи скарби.

Пишемо казку «навиворіт». Це завдання допоможе дитині розвивати вміння складати креативні історії за шаблоном, вчитися висловлювати думку від імені різних персонажів й розширювати словниковий запас. Учням і ученицям пропонується заповнити пропуски словами й словосполученнями так, щоб вийшла казкова історія про Червону Шапочку, розказана від імені Вовка.

Кожне завдання можна роздрукувати на звичайному або кольоровому принтері та використовувати необмежену кількість разів. Завантаження завдань для дітей доступне для користувачів сайту після швидкої реєстрації.

ВИСНОВОК

  Отже, писати твіp - спpава не легка і не пpоста, пpоте захоплююча і цікава.  У твоpі слід пpагнути висловити власну думку чітко, виpазно, композиційно. Важливою рисою учнівського твору є вміння логічно зв’язувати і послідовно викладати свої думки.Приємне враження складає той твір, в якому цитати влучно й органічно пов’язані з власними висловлюваннями.Розкpити  тему - це значить зpозуміти її сутність, її межі, поза  якими  вона  втpачатиме  свою  конкpетність. А вже потім, спиpаючись на пpиклади з художньої літеpатуpи, послідовно, логічно і гpамотно офоpмити  свої  думки  стосовно пpоблеми, яка спpавді зацікавила, схвилювала. Важливим аспектом є висловлення у творі патріотичної позиції учнями.
 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИЧНІ  ТА ПРОЗОВІ ТВОРИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

2.1. Поетичні твори КатериниІгнатенко

Ігнатенко Катерина Миколаївна.

Дата народження :17 листопада 2000 рік

Адреса :м.Славутич, Добринінський квартал,буд. 10, квартира 14

Анотація:

*У вірші «Герої» йдеться про землі України та про українських героїв, які відважно захищають свою Батьківщину
*У вірші «Лист до тата» йдеться про надію , віру , переживання та про велику любов доньки Марусі до свого батька , її турбування за ним ,доки він захищає країну.
*У вірші «Чому розсердилась зима?» йдеться про зневолені окуповані землі України.

Поезії  складені    2014-2015 н. р.

 

 

 

 

 

 

 

*Чомурозсердилась зима?

Розсердилась на нас чогось зима.

Закрила враз мороз і сніг у скриню.

Що ж ми зробили, що розсердилась стара?

Який закон природи обманули?

А ми образили її самі,

Бо за наживою,забули все на світі,

Що помагать нам треба страждущим усім.

А ми лиш дбаємо про себе «незабутніх».

Враз світ піднявся з ніг до голови.

Стріляє брат у брата, як це страшно!

А отзима не хоче заморозити нас – ні!

Бо Україна й досі потерпає від нещастя!

*Лист до тата

Плаче тихо дівчинка маленька

Притуливши зошит до грудей.

Гіркі сльози капають дрібненько

На листа зіпсованого в руці.

Це його подряпала кицюня Муся

Погострила кігтики свої.

Та вона не знала, що Маруся.

Лист до тата старанно виводила на нім.

А татусь далеко десь воює.

Захищає мирний сон її.

Гірко крає серденько Манюні,

Що зіпсованим став ніжний лист її.

В нім вона так добре написала.

Що страшенно скучила за ним,

Що до всіх вона була ласкава.

І нехай він повертається живим!

*Герої

Україна – наша ненька.

А ми – її діти.

Як же рідну не любити?

Найкращу у світі!

Світить сонце на Вкраїні

Світить та не гріє.

Але віримо ми щиро,

Що добро поспіє.

Любі , хлопці – українці.

Ви наша надія.

Молим бога неупинно

За нашу перемогу.

Збережіть  ви , любі наші,

Життя у двобої.

Повертайтеся до нас ви живі та здорові.

2.2. Поетичні твори Єви Камишної

            Учениця Славутицького ЗЗСО І-ІІІ ст.№3  9-А класу Камишна Єва Олексіївна,09.10.00р.н.              Київський квартал,б. 1.,квартира 11

Пише про вічне. Пише про Україну. Намагається передати  страждання нашого людства від війни.

 

 

 

 

Хай буде мир на цій землі

Нам хочеться всім вже миру!

Не бажаємо  втрат людських!

Нас вже бісить,що відлітають душі,

Душі будуть на своїх місцях!

Хто зробив це,за все заплатить!

І за смерть людей, і за біль матерів,

за страждальниць дружин,

та за сльози дітей!

Що ж ви робите?Демони в людях.

Нащо губите душі людські?

Давайте нарешті жити у мирі?!

Ми не хочемо  ще одної війни!

Ти , мабуть, ще не знаєш"друже ",

Те ,що вбивство- великий гріх!

І не тільки вбивство людини!

А вбивство рідної Землі…

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Поетичні твори Давида Доценка

Анотація

 до поезій, Доценка Давида Євгеновича, учня 7-Б класу

СлавутицькогоЗЗСО І-ІІІ ступенів №3 Вишгородського району Київської області

Давид  справжній патріот, пише про мир, рідну землю, мову. Хоче, щоб «у кожному серці, наче сонячна мрія, засіяла веселка на добро і надію»

Напрям творчої роботи Зв'язок літературної творчості з долею рідного краю

Назва роботи «Щоб у кожному серці, наче сонячна мрія, засіяла веселка на добро та надію»

 

 

Зона АТО

Кожен день іде війна,

Кожен день десь біда!

Захопили вже наш Крим -

Кожен день вогонь і дим.

Кожен воїн каже:

Я в дитинстві тільки грався,

І тепер не здамся!

Я країну свою не кину,

З перемогою загину.

Ворог скільки хоч стріляй,

Але знай - країну не чіпай.

Захищала Батьківщину

Вся моя родина

І тепер буду я

Захищать свою країну

Рідну і єдину.

 

Ми живемо в Україні

Ми живемо в Україні.

А не в якійсь іншій країні.

Любіть рідну мову

Й не забувати ніколи.

Любили Вітчизну іще козаки

І ми ,як вони, будем любить,

За свою родину будемо міцно стояти,

І все це заради Вітчизни.

Наша країна дуже гарна

У нас річки Десна і Дніпро.

У нас іде, на жаль, зараз війна

Якщо ми допоможем

Та разом ми все зможем

Наша мова дуже красива

Лише послухайте,

Ну хіба не мило.

Заклик
А не в якійсь іншій країні.

Незабудем ніколи.

Нашу родину

Якщо її забудеш

То вже ніхто.

І вона тобі не батько, не мати.

Треба її захищати

Щоб в серці її мати

Давайте підтримувати наших військових.

Які ризикують життям.

Хтось скаже - вони ні на що не здатні.

Але це не ненадовго.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Поетичні твори Софії Сухоставської

Анотація

 до поезійСухоставської Софії Сергіївни, учениці 7-А класу

Славутицького ЗЗСО №3 І-ІІІ ступенів №3 Вишгородського району

У своїх віршах ученицявисвітлюєтему любові до Батьківщини та родини. Автор розповідає про своїх педагогів, які навчають її лише добрим і правильним речам. Напрям *творчої роботи Зв'язок літературної творчості з родиною, школою

Тема роботи «Педагоги вчать любити мир»

 2019-2021 нр.

 

Педагоги вчать любити мир

В небі жайворонок в'ється,

мирну пісню він співа.

В Україні в нас ведеться,

Є на все у нас права.

Й до навчання, і до праці

змалку нас привчають всюди.

Щоб зросли із нас хороші,

Працьовиті й добрі люди.

Хто ж веде нас у життя,

У щасливе майбуття.

В українську нашу днину,

вожаки є в нас повсюди.

Педагоги - це герої,

Славні й серцем добрі люди.

Це вони на Україні,

Вчать відстоювати мир,

Щоб жилося гарно дітям,

і не ліз ворожий двір.

Щиро їм спасибі кажем,

будем приклад брать із них

І тепер в усьому ділі

Станем зміною для них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Катамай Аліса,   учениця  7-Б класу

Славутицького ЗЗСО №3 І-ІІІ ступенів №3 Вишгородського району

І пам’ять ожива вогнем пекучих ран

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан. 

 Від імені мами, що не діждалася сина, 

Від імені дочасу посивілої дружини, 

Від імені батька, що мовчки сумує, 

 Від імені сина твого вже, солдате,

 Благаю, кричу я – війні вже повік не бувати. 

                                     Війні вже повік не бувати 

   Я,  Катамай Аліса,  навчаюся у 7-Б класі Славутицького ЗЗСО №3. Коли мені запропонувала учитель  української мови Купрієнко Тетяна Василівна взяти участь у І етапі мистецько-патріотичного конкурсу «Відлуння Афганської війни», у моїй уяві постали дві пари очей учасників АТО, учнів нашої школи, які зустрічають нас щоранку з меморіальних плит зі стіни закладу - Гултура Дениса, котрий загинув 02 лютого 2015 року, та Волнухіна Сергія, якого навчала, як і мене, рідної мови наша Тетяна Василівна з п’ятого класу, і сидів він за третьою партою середнього ряду у 209 кабінеті, а класними керівниками були у них Можега Валентина Володимирівна та Оганесян Роза Саркисівна. З розповіді наших вчителів відомо, що ці герої склали голови, добровільно захищаючи рідний край на східній Україні від російських агресорів, на війні, розв’язаній політиками. Ми на уроці української літератури приказку вчили:”Пани б’ються, а в мужиків чуби летять…» Але це моя рідна держава, а Афганістан чужа і мені  майже зовсім невідома, тільки дещо знала з розповіді вчителя та з Інтернету.У назві конкурсу бентежить два слова - відлуння війни… Що ж нас спонукає не забувати про криваву війну, яка забрала тисячі українських синів, які не залишили після себе нащадків? Що спонукає нас до згадки про цю криваву, чужу і нікому непотрібну війну? А спонукає нас, як наголошує наш учитель Тетяна Василівна, у якої  теж загинув у 1984 році на цій же війні однокласник із села Нова Попірня Ріпкинського району Чернігівської області Микола Волохін, -це пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим, для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління, щоб було постійне нагадування: якби не мали ми незалежної держави, хто знає, чи сьогодні наші діти й онуки не гинули б десь в Чечні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. Тисячі дівчат так і не стали нареченими. 

    Тетяні Василівні випала честь працювати  в Неданчицькій школі з матір’ю воїна-афганця Маринця Валерія Івановича - Маринець Марією Василівною, цією мужньою жінкою, яка майже пів року, не отримувала звістки від сина з тієї пекельної війни через його поранення.І треба було жити, навчати школярів…Тепер Валерій Іванович мешкає у м.Славутичі, як і його земляк Шедько Валерій Костянтинович.Приходили на зустріч зі школярами й розповідали про побачене.

Інтернет видає Реквієм про ті події  у цифрах: моторошний і болючий. 

Через війну в Афганістані пройшло: 620 тисяч радянських військовослужбовців; 21 тисяча робітників і службовців. Загальні безповоротні людські втрати в Афганістані склали 14 453 чоловіки.З них : убито в бою – 9 511; померли від ран – 2 386; померли від хвороб – 817; загинули в аваріях, катастрофах, наклали на себе руки -1 739. За категоріями : генералів – 4; офіцерів – 2 129; прапорщиків – 632; сержантів та солдатів – 11 549; робітників та службовців – 139. Втрати техніки та озброєння : літаків – 118; вертольотів – 333; танків – 147; бойових машин піхоти, десанту – 1314; гармат і мінометів – 433 ; радіостанцій та командно-штабних машин – 1 138; інженерних машин – 510; автомобілів бортових та бензовозів -11369. Український рахунок афганської війни: 160 тисяч українських хлопців пройшли пекло Афгану, 3 383 синів повернулися додому в цинкових трунах, 505 вдів, 711 дітей-сиріт, 12 тисяч юнаків лишилось інвалідами, 100 тисяч воїнів живуть зневиліковними хворобами, 86 синів у полоні, понад 3 тисячі солдат померло після війни.

У війни  своя безжалісна арифметика…  Не відболить це горе,  допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти загиблих  у горах Афганістану синів України. Чужа війна відібрала у них таку можливість. Не всі повернулися додому…Долучіть до цих цифр материнські безсонні ночі, батьківські переживання, сльози, передчасну сивину, пройміться горем сиріт, вдів, дружин та друзів – перед вами постане жахлива картина. До тих, хто вижив, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити, любити, ростити дітей та онуків, підняти гіркий «третій тост». Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх афганців він – за полеглих… 

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

– Синочку рідний, йди в обійми мами.

          Із спогадів самих воїнів-афганців: «Афганістан –країна високих шпилястих гір і неймовірної спеки, вузькі дороги, по яких ледь проходили бронетранспортери . Для місцевого населення удень ти- товариш, а в їхній оселі – шанований гість, який почувався себе безпечно, проте не було гарантії, що коли будеш покидати дім, тобі не вистрілять в спину. Адже «душман» в перекладі з узбецької означає «ворог». Повсталі маджахеди яро захищали свої інтереси. А наші солдати не ставили питання, навіщо вони тут в чужій країні, на чужій війні, ставали навідниками мінометів,тягали  зброю 700-кілограмову і їх жартома називали «слонами». В повітрі «чорні тюльпани»-гелікоптери  МІ-8, МІ-24…Дуже багато було втрат серед розвідників…З тих, хто потрапляв у полон,знущалися «духи» по-звірячому. Найстрашніше видовище - відправка до Союзу літаків АН-12, забитих вантажем «200»-загиблими воїнами у цинкових трунах, точніше того, що від них лишалося, абож просто їх форму. Там же побачили наші 18-річні хлопці море трави маріхуани й отримували безліч хвороб,зокрема гепатит. Аби підтримати започаткований комуністичний режим в Афгані, уряд СРСР мав намір це зробити швидко,а війна затягнулася на ціле десятиліття».

Нам,дітям,  важко уявити, як нелегко цим хлопцям було повертатися до мирного життя, скільки терпіння і мужнос­ті знадобилося, щоб навчитися просто жити. Хіба можуть роки залікувати отой оголений нерв, який досі болить за тих, хто лежить у землі, хто дивиться на них з небес? Допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти тих, хто загинув в Афганістані, ми повинні запалювати свічі на могилах жертв цієї війни і молитися за невинно убієнних. Усі післявоєнні роки Славутицька  СВА працює із школярами та молоддю, виховуючи їх в дусі патріотизму, національної свідомості, які з честю виконували інтернаціональний військовий обов’язок.
Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю.

А війна для людей – то пекельная рана,

Йшли солдати у бій, йшли у гори Афгана

Та пустеля страшна, лиш життя забирала,

І війна за «ніщо», дуже довго тривала…

Відповідно до Указу Президента України від 11.02. 2004 р., 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Він приурочений до річниці виведення військ СРСР з Афганістану. 15 лютого 1989 року останній солдат був виведений за межі республіки Афганістану. Припинили надходити похоронки з Кандагару і Гардеса, Джелалабада і Кабула…

 Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

 Шановні ветерани-інтернаціоналісти, прийміть найкращі побажання у зв’язку з  річницею закінчення бойових дій в Афганістані. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах! Ми низько схиляємо голови перед Вами, матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули.

З повагою Катамай Аліса від імені усього 7-Б класу Славутицького ЗЗСО №3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Твір

учня 7-Б класу Славутицького ЗЗСО І-ІІІ ст. №3 Вишгородського району                            Карпенка Сергія 

 

В Афгані вам зозулі не кували…
 

В Афгані вам зозулі не кували,
Сади там яблуневі не цвіли

Коли свинцем вас “духи” поливали,
Ви падали, та зводились і знову йшли.
В Афгані вам зозулі не кували,
Сади там яблуневі не цвіли…
На вірність клятву друзям ви давали-
Ту вірність і донині зберегли!!!!

   Сьогодні я хочу розповісти про таку країну, як Афганістан. Про її  народ, добробут, звичаї  і десятилітню війну, в яку була втягнута тоді ще керівництвом Радянського Союзу  й моя держава

Дивись на це , Верховно Свито,

Та фото на могильних плитах….

     Про Афганістан нам на уроці рідної мови розповіла  мій учитель  Купрієнко Тетяна Василівна, а ще показала відео. Їй дуже болить ця тема, тому що 24 березня 1985 року на цій війні загинув її однокласник Волохін Микола Віталійович, який народився 29 вересня 1966 року у селі Нова Папірня Ріпкинського р-ну. До призову на військову службу працював у колгоспі трактористом. У січні 1985 року відправлений рядовим в Афганістан. Нагороджений Орденом Червоної Зірки(посмертно). У смт. Ріпки Чернігівського району є вулиця ім. М.В.Волохіна, пам’ятний знак, його ім’я носить музей. Усього за час Афганської війни, як зазначає Вікіпедія, Чернігівщина втратила 116 своїх земляків. Усі вони нагороджені Орденом Червоної Зірки. В Чернігівській області немає ЖОДНОГОрайону, родини якого не зачепило  б лихо Афганської війни.

А жити хотілось, життя ТАК манило,

Фугасом у горах афганських злетіло.

Упав боєць  в Афганістані

– Іще безвусий мій земляк.

Упав, а в  очах бездонне море,

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що всевладні творять й

Людьми придумана війна! (М.Санцевич)

        А ще серед  вихованців Тетяни Василівни- учениці Яна та Іннеса –доньки  воїна - афганця Маринця Валерія Івановича, з родиною якого вона й зараз підтримує спілкування. А ще варто згадати її вихованця з села Неданчичі Чернігівського району Шедька Валерія Костянтиновича.

      Афганістан… Афганістан в перекладі означає «земля об’єднаних племен». Вона розташована на півдні Центральної Азії і межує з Такжикістаном, Туркменістаном, Узбекістаном, Іраном, Пакістаном, Китаєм та Індією. Ця країна, в моїй уяві, як середина квітки, з усіх сторін обгорнута пелюстками. На цьому, мабуть, усе хороше, що можна сказати про Афганістан, закінчується. Навкруги гори. Холодні й німі гори Гіндукушу. Смерть чатує в них постійно.

На серці смуток і тривога,
З чола тече холодний піт.
Баграм-Кабул. Біжить дорога.
Пообіч неї – сухоцвіт.
Удома в нас, на батьківщині,
В садах щебечуть солов”ї,
Розквітли вже й волошки сині,
Як очі,матінко,твої.
А тут весни немов немає:
Довкола лиш піски одні.
Безмірна туга серце крає,
Як Україну бачу в сні!

          Сприймаючи відомості про цю державу, можна із жахом уявляти життя її громадян. З острахом думав про те, що вони знаходяться у стані постійної ворожнечі. Людське життя немає цінності в ній. Ворожі угрупування ведуть постійні бойові перепалки. Людина вбиває людину, і це їх спосіб життя. У країні вирощують наркотичні рослини, виробляють наркотики, і заробляють гроші на чужій біді. Так  в Афганістані процвітає наркотичний бізнес. Люди затьмарені жагою наживи. Також велика частка народу Афганістану сама приймає опій. І це страшно, бо її розум затьмарений, і це дорога внікуди. В Афганістані дуже багато зброї знаходиться в руках людей. І це їх звичка – ходити зі зброєю. Тому і гинуло і гине чимало народу.  В цій країні ніяк не могли поділити владу, і весь час ведеться боротьба керманичів. Мені здається, що люди звикли воювати, що це ввійшло в їхній спосіб життя , і що афганці дуже жорстокий народ. А ще в Афганістані процвітає торгівля людьми. Дикий  варварський звичай: заради наживи ставати жорстокими, злими, неадекватними. І це страшно, що панує жага до влади. Керманичі країни особливо не переймаються проблемами  громадян, які прагнуть жити мирно, розвиватися, отримувати освіту, працювати, народжувати і ростити дітей. Багато людей живе за межею бідності. Медицина в занедбаному стані. Бракує ліків, лікарень, лікарів. Процвітають  хвороби, у тому числі й на СНІД, а через них – велика смертність. Афганістан знаходиться на першому місці за смертністю новонароджених дітей та їх матерів. У сфері освіти Афганістан - дуже відстала країна. Чимало громадян, які не вміють читати й писати. Шкіл недостатньо, і не всі учні є учнями. А ще мене дуже здивував той факт, що хлопчики тут навчаються до 13 років, а дівчатка до 8 років. Яка тут може бути освіта? Основна і стовідсоткова освіта - мусульманство. Всі вони дуже віруючі. Тільки немає логіки: як так можна вірити і так жити? Адже їхня віра розходиться з їхнім же способом життя. Вони щодня моляться, а потім беруть зброю і йдуть вбивати. Страшно, дуже страшно. Рівень життя простих людей – низький. Боротьба  за виживання. Натомість високий рівень безробіття. І це через міжусобну боротьбу моджахедів  за владу. Що повинно було  статися, щоб афганський народ побачив світло і нове життя? Кожен вибирає свою дорогу, куди і як йому йти.  І ось волею керманичів Радянського Союзу наших безвусих вісімнадцяти- та двадцятилітніх юнаків і їх офіцерів у 1979 році було закинуто на «тюльпанах» для встановлення комуністичної  «соціальної» справедливості  на території Афгану. “Радянський воїне! Знаходячись на території дружнього Афганістану, пам’ятай, що ти – представник армії, котра протягнула руку допомоги народам цієї країни в їх боротьбі проти внутрішньої реакції.
За своїм характером афганці довірливі, дуже сприймають інформацію, тонко відчувають добро та зло.” Так говорилось в “Пам”ятці радянському воїну-патріоту, інтернаціоналістові”. Її вручали кожному, хто потрапляв на територію Афганістану. А насправді?????  Ці воїни не ніжилися в юні роки у пуховиках, не засиджувалися допізна на вечірках, а зі зброєю в руках захищали себе і своїх товаришів від лютої, невблаганної смерті. Мені боляче від того,що їх дехто з політиків намагався незаслужено забути. Зрештою,є люди,котрі говорять,що нема за що їх згадувати. Як написав про це учень 8-А класу нашої школи (№3)Санцевич Микита в поезії «Зболена душа»:

Афганське кровопролиття вже скінчилося,

Однак у серцях залишилося воно,

У зболеній душі воїнів-афганців

На «чужій» війні,

Скільки вас скалічила – не знав?..

І душа в нас плаче та стражда…

Тож  хай забудеться та фраза:

– Так я ж  тебе туди не посилав…

І зжималося серце від болю,

Вже не стука воно, а гучить,

Хто йому нав’язав свою волю,

А в політиків совість мовчить.

Я ж думаю інакше: про них,про ту криваву війну довжиною в 10 років(1979-1989),на котрій кожен четвертий полеглий був українцем,говорити треба!Нагадувати щоденно,щоб ніколи вже не повторилась така трагедія з нашим народом!Честь і слава вам,воїни – афганці,за мужність,за вірність. Адже ви щороку зустрічаєтесь,не забуваєте своєї клятви.

          Перебуваючи в далекім Афганістані, кожен хотів доторкнутись рукою до яблуні зі свого саду біля хати, припасти опеченими афганським сонцем вустами до джерельця, що збігає з гори прямісінько біля хати...

          А ще мріялось, що матуся не плаче… 
Так, важкими були дороги в Афганістані.  Нелегко було юнакам в Афганістані. Але ще тяжче було тоді, коли залишалось небагато часу перебування в тій ворожій державі. Як хотілось кожному з них побачити свою Вітчизну, батьків,котрі дали життя,дівчину,якій присягав.
Розлука була незмінною супутницею військової долі. Проте вона ще більше зміцнювала любов,загартовувала серця та формувала мужність.

      На уроці української  літератури ми розглядали твори про війни Івана Франка «Захар Беркут», Григора Тютюнника «Климко». Народ наш завжди боронив свій край, але ніколи не нав’язував борню іншим народам.Війни завжди приносили горе.

 До ци пір в серці кожного афганця болить-болить рана: навіщо було посилати на ту криваву нав’язану їм війну сотні тисяч молодих юнаків? Вони захищали себе і своїх товаришів( росіян у тому числі) від жорстокої смерті.

Тож на завершення для них хай будуть слова мого ровесника Санцевича Микити:

О, земле рідна! Пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Й не довелося більш стріляти.

 

Україна хоче миру.

Щастя, радості в родині,

Щоб ніколи не стріляли,

Хлопців наших не вбивали,

Щоби серце материнське

Не щеміло би від болю,

Щоби кожен українець

Зміг відстоять свою волю.

 

                          Анотація

 до  творівСанцевича Микити, учня  8-А класу

                           Славутицького ЗЗСО І-ІІІ №3  

                          м.Славутича    Вишгородського району

                           Київської області

 

    Санцевич Микита- учень 8-А класу Славутицького ЗЗСО №3 Вишгородського району Київської області. Хлопчик переймається патріотичною тематикою. З розповіді учителя української мови та літератури, історії зрозумів, що  війни – це   не тільки захист Вітчизни, але й болючий спогад воїнів-ветеранів про участь у  «чужому» кровопролитті , це рана,  котра завжди кровитиме. Тому твори Микити – це присвята рідній Україні, спроба поставити  немеркнучу свічу на символічній могилі жертв воєн і скласти молитву про вічну пам’ять невинно убієнних, про вічну пам’ять людського болю...

 

 

 

 

 

 

ГЕРОЇ  НЕ ВМИРАЮТЬ

 

Якщо ти живеш, живи

Роби те, що хоче серце!

Ти людина, а не слуга!

Не служи іншим! Служи собі!

Санцевич Микита

 

                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   2020

 

 

 

Нам невідомі всіх їх імена,
        Хто їх чекає, хто за ними плаче,
     Де їхній дім, як їм болить війна,
      Яке в них серце - щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.

Вони - солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
І без імен вони для нас герої!

 

Мидинська Аліна,

студентка Могилів-Подільського   технолого-економічного коледжу

                                             Герої не вмирають

      Славетна історія нашої держави переплетена «червоними та чорними нитками». Та в основному в пам’яті народу події залишили гіркий слід. Голодомор, Друга Світова війна, Афганська війна,Чорнобильська трагедія, бойові дії на Сході України, і пригноблення сотні, тисячі великомучеників українських, які  вірили і безупинно йшли вперед до мети заради кращого життя за країну,за волю, за нас . Борці за мир, за добро, за щастя, вони любили землю українську більше за власне життя. Скільки їх? Історія пам’ятає тільки найвідоміші імена, про долю яких нам  розповідала наша вчитель Тетяна Василівна. На сторінках літературного альманаху науковцями вписано  тих, хто словом виборював правду.Легко бути україномовним письменником у Львові. Складніше – у Донецьку чи Луганську. Тут, окрім таланту до письма, треба мати ще й моральні сили для щоденної боротьби. Вони у різний час та за різних обставин відстоювали своє право на творчість, яка теж є абсолютно різною. Наслідки також у кожного були свої. Та їх об'єднує дещо спільне – талант надавати нового сенсу словам.Василь Стус, який більшість свого життя прожив у Донецьку.Через проукраїнську діяльність, творчість Стуса було заборонено, а його відправили у місця позбавлення волі, де й загинув.  Володимир Сосюра - знаменитий романтик Донбасу вмів як ніхто інший писати про любов, як до іншої людини, так і до своєї країни. Олекса Тихийталановитий письменник Донбасу, котрий, як і Василь Стус, заплатив за свою творчість власним життям. Цей перелік можна продовжити прізвищами Івана Дзюби, Миколи Руденка, Івана Світличного, Василя Голобородька, Ірени Роздобудько,Сергія Жадан. Василь Голобородько- вже з студентських років відчув на собі, як важко захищати українські інтереси на Донбасі: «Село заселялося чужими людьми…І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати «бандерою»…Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним  домом». А нині він - переселенець з окупованого Луганську, адже ворог посягає на його батьківщину.

          Ми живемо у стані війни, не знаємо , що нас чекає завтра…І моя душа сповнена двома почуттями: смутку і вдячності тим, хто воює за волю. Загальне ім’я їхнє - герої невмирущі. Сміливі, рішучі, відважні патріоти, які боронили Дебальцево, Ілловайськ, Донецьке літовище. Боротьба на межі неможливого. Бажання відстоювати зі зброєю в руках  кожен сантиметр рідної землі, це бажання героїв на Сході України…Герої без імен! Герої! Війна на Сході України, розв’язана можновладцями…Проте і там люди …Нещодавно вчитель нам розповіла, як її син Купрієнко Ігор в силу своїх посадових обов’язків віз з Києва необхідну апаратуру до Станиці Луганської, за десять кілометрів від самого Луганська навігатор збився, і машина  з обладнанням загрузла серед поля вночі. Їхали тамтешні  вісім юнаків на мопедах і охоче зголосилися допомогти, вивільнити загрузлу машину, навіть забулися , що поспішали в парадному одязі до своїх дівчат на дискотеку…Замурзалися, забрьохалися, але автомобіль з вантажем, який  з нетерпінням чекали у Станиці Луганській, вивільнили. Коли водій запропонував їм  солідну винагороду, вони, бачачи київські номери на автомобілі, категорично відмовилися: «Ми своїм українцям не за гроші допомагаємо». Таким чином апаратура ,хоча вже в дві години ночі, але була доставлена до Станиці Луганської.

              Щодня , приходячи  до школи, бачу на її стіні дві меморіальні дошки з портретами захисників України: Гултура Дениса та Волохіна Сергія, які  теж навчалися в нашій школі і залишилися вічно юними..А скільки таких юних українців залишилося на теренах Афгану…через так званий «інтернаціональний обов’язок», в чужій країні…Скільки б років після цих подій не пройшло, вони залишаться в нашій пам’яті. Я росту, залюбки вивчаю українську мову, відвідую факультатив з української мови, пробую писати вірші, і буду навчатися так, щоб коли долею випаде нагода керувати країною, то керувати так, щоб не гинули наші безвусі  козаки  на чужій землі, щоб не плакали їхні сиві матері і не носили їм гвоздики до пам’ятників… І щоб ГЕРОЇВ пам’ятали! З повагою Санцевич Микита, учень 8-А класу Славутицької ЗОШ І-ІІІ ст.№3.

Тридцять три роки проминуло,а біль у серці не минає…

 

 

15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.Саме цього дня  1989 року з Афганістану були виведені радянські війська, які протягом десяти років брали участь у війні на території цієї країни.  Афганська війна – найтрагічніша сторінка історії нашого народу, яка тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Її ніхто не оголошував, але вона забрала життя  українців і залишила по собі невиліковні рани у 150 тисячах українських родин.

          Київщина не дочекалась чимало своїх молодих синів, дехто пропали безвісти, частина  померли від ран, добра частка повернулися інвалідами. Розуміти чи  засуджувати  афганські події, не визнавати героїв цієї війни, проте для кожної розумної людини мужність і героїзм воїнів-інтернаціоналістів – речі безспірні.  Вони не були найманцями, не воювали за ідею, якою можна б було б гордитися, не були визволителями, але вони не могли відмолитися від своєї невблаганної долі. До того ж, ще живі матері, які  оплакують своїх полеглих синів, дружини і діти воїнів-афганців.  Варто побувати на кладовищах, де щороку стає все більше могил афганців, які передчасно померли через поранення і хвороби.

       Тридцять три  роки пройшло з лютого 1989 року, коли останній радянський солдат покинув  Афганістан.Багато горя принесла війна в родини простих українців.По -різному склалася доля юнаків, які повернулися живими з Афганістану.Ще й досі сняться їм гори, походи, стрілянина бою.. і друзі, яких втратили, або зранені і душевно спустошені повернулися додому.

Сьогодні у Славутичітеж проживають   воїни-інтернаціоналісти. Чимало з них, за проявлену у боях хоробрість, мають високі нагороди. Знаковою подією в житті Славутицької  Спілки воїнів-ветеранів Афганістану, ветерани вважають відкриття  пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам  «Танк-БеТеЕр», який зводили  зусиллями  усієї Славутицької  афганської громади  та багатьох добрих людей. Сьогодні афганці, як були, так і залишилися спадкоємцями  бойової слави і є носіями непідкупного, справжнього патріотизму. Нам, дітям, про історію цієї війни розповідають голова Славутицької міської організації «Українська спілка ветеранів Афганістану» Володимир Волков та його заступник Володимир Пронтенко у краєзнавчому музеї. В ньому ми,  як відвідувачі, знайомимося з далекою та невідомою Республікою Афганістан — її устроєм, історією, природою тощо.  В експозиції розміщені фотографії, нагороди, зброя, військове спорядження, афганські гроші, книги. Для нас «афганці  безстрашні, загартовані на дорогах війни і є справжнім еталоном  чоловічої дружби, почуттям обов’язку, небайдужість до чужого горя. До 30-ти річчя закінчення «прихованої війни» – у день виводу радянських військ з Афганістана, і щороку  у місті Славутичі відбуваються заходи , приурочені вшануванню героїзму воїнів-афганців та учасників бойових дій у зоні АТО із участюГолови ветеранської організації Івана Афанасовича Сівера, якийрозповідав про афганську війну та її наслідки.  А мої ровесники присвячують їм поетичні рядки. Наприклад, учениця 7-А класу нашої, Славутицького ЗЗСО №3 Сухоставська Софія:

Проводжали сина у АТО

Біля подвір’я  -авто..

І невимовна тиша- проводжають брата в АТО..

Тільки клен листочок колише…

По щоці у мами скотилась сльозина:

-Ну чому,чому мого сина???

Із берізки скотилась роса,

А в чеканні завмерла родина…

-Що ти ,мамо,ну хто ж як не я?

Така в козаків усіх доля єдина.

А я теж  присвячую воїнам-афганцям свої поетичні рядки :

В пам’ять про синів

Не всім відомі їхні імена…

І де їхній дім,

І хто на них чекає,

І сльози матерів, і де їх соколів могили…

Скажи, хіба ж то батьківська вина,

Що жити без синів немає сили?

 

Вічний біль

Ти вічний біль- Афганістан.

І не злічить глибоких ран.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей…

Їх сини не всі вернулися з війни, із тих ночей…

Афганістан- ти край війни і крові,

Тих молодих завзятих юнаків.

 

Служи рідній Вітчизні

Якщо ти живеш –живи.

Ти людина, а не слуга!

Тож служи рідній Вітчизні,

А не на «прихованій» війні в чужій державі.

Час вибрав їх

Холодні і німі гори Гіндукушу

Забрали козаків і материнську душу.

Довкола лиш піски одні

І дула маджахетів….

Як не хотіли ми вмирати-

Було нелегко на війні!

А дома ждала мати.

Неправильна війна…

Ну ось і все,братан,

Перед тобою «прихований» Афган.

А в ньому ми – чужії гості.

В горах «тюльпан» і спопелілі кості…

Ми не просили гучної слави

В керманичів радянської держави.

І грош ціна такій ціні

На тій неправильній війні.

Двохсотий вантаж

Кандагар і душмани-

Афганські партизани.

Дорога від «Чорного майдану» до «ГеСееМа»…

Вижити тут –найскладніша проблема.

В Панджваї, Даман

Ворог пісками веде караван.

А глиняні дували за собою смерть ховали.

Невимовна спека…скелясті гори, а в них небезпека…

Фугасом у горах життя злітає,

«Двохсотий» вантаж поповняє...

Лікарям Афганістану

У душі загасивши гіркоту,

Що болючим смутком пройма,

Починали ще засвіт роботу,

І було це усе не дарма.

Щоб не снилися дома могили,

Щоб у серці усіх зберегли,

Юнаків,що Батьківщину любили,

Захистить же себе не змогли.

І зжималося серце від болю,

Вже не стука воно,а гучить,

Хто йому нав’язав свою волю,

А в політиків совість мовчить.

Моя Україна

МояУкраїна -рідна земля,

Неосяжні ниви, гаї і поля,

Як можна її не любити-

Рідну країну,на якій живу.

Рідну солов’їнумову,яку я вчу,

Рідну землю,на якій стою.

Відправляли  наших безвусих

козаків на чужину воювати.

Далеко від рідної країни

було у них  афганське пекло- не  життя.

І рідної мови  не чули,

І в ріднім краю не стояли.

О, земле рідна!Пригорни

Усіхживихсвоїхсинів, як мати,

Щоб ми уже не бачиливійни,

Й не довелося більш стріляти.

 

Україна хоче миру

Україна хоче миру.

Щастя,радості в родині,

Щоб ніколи не стріляли,

Хлопців наших не вбивали,

Щоби серце материнське

Не щеміло би від болю,

Щоби кожен українець, зміг відстоять свою волю.

Життя і мир

Людям треба мирно жити,

один одного любити.

Поважати ,захищати

Та в біді не залишати.

Треба вміти домовлятись,

І ні з ким не сперечатись.

І тоді  настане МИР,

                                                 І війні ми скажемо «НІ!».

Передусім, Армія – це Люди. Люди, які постають проти ворога за спільні для всіх нас цінності. За нашу країну. За домівки і родини. За те, щоб наші діти могли відзначати тихі родинні свята у мирі та спокої.Армія – це не лише технічна міць та сила вогневих засобів. Не лише кількісні показники, не лише танкові армади, калібри артилерії, масиви літаків, бронемашин, ракет та інших засобів для втихомирення окупанта.

 

 

 

 

 

 

Дідовець Оксана Валеріївна,

учениця 8-А класу Славутицького ЗЗСО  І-ІІІ ступенів №3

Вишгородського району, 13.02.2008 рн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я не знаю, кому і навіщо це потрібно,

                                            Хто послав їх на смерть нетремтячою   рукою.

                                            Тільки так марно,так зло і не потрібно опускали їх

                                             У вічний спокій...

 

                                        Я хочу жити під мирним небом

          Мене звати Оксана, навчаюся у восьмому класі, історію країни вивчаю  четвертий рік. Про війни  тепер знаю не тільки з підручників, а й з власного досвіду, твердо переконана : хочу жити під мирним небом, адже здоров’я і мир –це усе, а усе без миру і здоров’я-це ніщо.  Мені пощастило, що мій тато Дідовець Валерій Михайлович викладає захист Вітчизни, навчає учнів тримати зброю, розрізняти роди військ, боронити рідний край, шанувати свій народ і державу. І хоча він не брав участі в афганській війні, служив у прикордонних військах на Далекому Сході, однак добре знає , що за події були в Афганістані. Адже чимало його земляків із с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області  виконували, як на той час було прийнято говорити, «інтернаціональний обов’язок». Демобілізувавшись,  вони приходили до учнів на зустріч в школу, де навчався тато, і розповідали про події в Кабулі, Баграмі, про пастки маджахедів,  про «чорні тюльпани». А ще наша вчитель української мови Тетяна Василівна показувала нам відео. Ми з однокласниками намагалися  правильно зрозуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських військ, бо через це пекло пройшло понад 160000 українців, з них  2 378 загинуло, 60 зникли безвісти, 8000 отримали поранення, 4 687 повернулися додому інвалідами. Загиблі «поверталися» додому  в цинкових домовинах. Відчиняти труни, як розповідала наша учителька Тетяна Василівна, рідним забороняли, хоча ті робили це таємно й жахалися, побачивши понівечені останки синів, яких плекали з пелюшок, а також  останки чоловіків, батьків. Що ж то за країна , що завдала своїм дітям стільки болю, горя ,смутку?!!!! У багатьох солдат так і лишилися неціловані дівчатами вуста, зате їх руки тримали зброю. А ті, що повернулися, неодноразово чули від можновладців болюче: «Я вас туди не посилав…» Я зрозуміла, що Афганістан –то біль і смуток, чиєсь обірване життя…Нав’язана участь у війні чужої держави. Великий сучасний тлумачний словник української мови гласить : «Військовослужбовець- людина, що служить у війську, виконує накази безвідмовно». І радянська держава кинула своїх безвусих хлопців в збройну боротьбу між суспільними класами Афганістану. Ця чужа війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в  60-х роках. Як тлумачить українське прислів’я:” НЕ ЙДІТЬ ВІЙНОЮ ПРОТИ ЗАКОНУ, ПРИЙМІТЬ ЗАКОНИ ПРОТИ ВІЙНИ, І ТОДІ НЕ БУДЕ ВІЙН», проклятих матерями . «Все більше спогадів і менше сподівань…,і на чолі утрат сліди глибокі…». Життя скрізь благословенне, а смерть хай застає людей серед трудів. Як писав Анрі Барбюс : «Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою». Війна в однаковій  мірі обкладає даниною чоловіків і жінок, але з одних стягує кров, а з других сльози. Українське прислів’я говорить : “ Війна людей їсть , кров’ю запиває і приємна тільки тим, хто її не знає» 

В пам’яті наших військових не тільки сльози українських матерів, але  крики болю афганських дітей від вибуху , кинутих на землю маджахедами іграшок, прокляття їх матерів. І це протистояння тривало 3340 днів і закінчилося 15 лютого 1989 року. Час і досі не загоїть рану- той одвічний біль Афганістану.

          А тепер точиться криваве пекло  не тільки  на Сході України, а по всій моїй країні  Ці події відображені у віршах про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова.

      Нині російські терористи руйнують наші селища.  Тому весь український народ прагне миру на теренах Чернігівської, Київської, Херсонської, Харківської, Луганської та Донецької області. І наші бійці боронять свій край від нападників .Волонтери здійснюють свою місію. На відміну від афганської війни,  вони це роблять добровільно. А нам , як нагадування , що мир треба здобувати, є дві меморіальні дошки на стінах нашої школи з портретами загиблих воїнів – захисників: Волохіна Сергія та Гултур Дениса. Останньому так і не довелося побачити синочка, який народився через місяць після його загибелі…Заслужений журналіст України, поет Василь Головецький написав проникливий вірш від імені загиблого в Ірпені українського захисника. Ліричний герой звертається до мами, вибачаючись за те, що не встиг посадити картоплю, познайомити з коханою дівчиною та подарувати онуків.Твір автор опублікував на особистій сторінці у Facebook. Вірш у виконанні актора та режисера Житомирського театру Петра Авраменка зворушив користувачів соцмережі до сліз. Загиблий під ворожим обстрілом воїн просить пробачення у самої рідної людини за те, що не зможе повернутися додому. Він звертається до мами з проханням з часом приїхати в Ірпінь, де він похований у братській могилі, щоб попрощатися:

Мамо, я убитий в Ірпені!

У бою під обстрілом ворожим,

І тому прости,прости мені,

Що уже приїхати не зможу!

Я б тобі картоплю посадив,

І малинку у садку хорошу,

Хату із тобою нарядив

На Великдень- але вже не зможу.

Жаль, додому привести не встиг,

Дівчину свою на тебе схожу,

Щоб онуків мала ти малих…

Ти пробач- тепер уже не зможу!

Тут в могилі Братській,- всі свої,

Я лежу скраєчку насторожі,

Якщо вийде,мамо,то приїдь,

Бо до тебе я уже - не зможу!

_______________________

Хіба можна таке пробачити —
Ваші танки, ракети, міни?
Вже немає у мене братика,
Він слухняним був...та загинув...
Хіба можна таке пробачити?
У підвалі живі та мертві...
От би хлібчика хоч окрайчика,
І водички, та ще цукерку...
Хіба можна таке пробачити?
Я ж маленька іще дитина...
Та дорослою зразу стала я...
                            Ворог нищить усю країну... (Тетяна Строкач)

ХІБА МОЖНА ТАКЕ ПРОБАЧИТИ?

Ворог нищить усю країну... Ворог прагнув окупувати наше рідне місто Славутич.Та.. « ми є народ,якого правди сила ніким звойована ще не була!» і всі мешканці неозброєні вийшли на мітинг з протестом проти рашистів ,супроти бронетранспортерів  та з гаслами «Домой!!!» Ми хоронили своїх загиблих захисників міста…Вічна їм пам’ять. Герої не вмирають.Сумно курличуть журавлі, повертаючись до своїх гнізд над пеклом спалених і зруйнованих вщент селищ та замордованих рашистами мешканців міст Бородянки, Бучі, Ірпеня, Ягідного, Чернігова, Гостомеля, Маріуполя, Охтирки, Харкова, Луганської, Донецької області. Плачуть не тільки люди, плачуть тварини в зоопарку Маріуполя, Мени, коні із чернігівського кінного клубу «Гармонія», де працює наша випускниця Підгайна Анна.Тварини нажахані, голодні. Клуб знаходився у Чернігові на лінії вогню. Постійні обстріли не давали евакуювати тварин…Деякі з них загинули… Звалтовані мародерами дівчатка, жінки…Тисячі людей змушені шукати порятунку за кордоном… і все тому .що ми не ліниві, і краще живем. ХІБА МОЖНА ТАКЕ ПРОБАЧИТИ?!!!!.  Я хочу жити під мирним небом!

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1. Українська література. 5-9 класи[Текст] програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. − Київ: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 07.06.2017 №804. – 2013. – 45 с.

2. Заболотний, О.В. Українська мова: 5 кл. [Текст]:книжка для вчителя / О.В. Заболотний, С.І. Мірошник [та ін.]. – Київ: Генеза, 2013. – 328с.

3. Ладоня, І.О. Українська мова [Текст]: навчальний посібник. / І.О. Ладоня. – Київ: Вища школа, 1993. – 143с.

4. Лисиченко,Л.А. Поширеність поетичної мови. Я вивчаю українську. [Текст] /Л.А. Лисиченко //– Харків: Основа, 2010. – № 2. - С.33.

5. Як навчити маленьку дитину писати вірші...[Електронний ресурс] / Сайт Всеовіта. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/ak-navciti-malenku-ditinu-pisati-virsi-60590.html-назва. – Назва з екрана. – Дата перегляду 20.10.2020.

6. Як навчити дітей писати твори: кілька корисних порад абітурієнтам....[Електронний ресурс] / Всеукраїнський портал з підготовки доЗНО. – Електрон. дані. – Режим доступу :https://znoclub.com/dovidnik-zno/353-yak-navchitisya-pisati-tvori-kilka-korisnikh-porad-abiturientam.html-назва.-Назва з екрана. – Дата перегляду 11.04.2022.

7. Як навчити школяра писати твір:поради дітям та їх батькам....[Електронний ресурс]/Сайт..– Електрон. дані. – Режим доступу:martum.com.ua/about_us/blog/vospitanie-detej/kak-nauchit-shkol-nika-pisat-sochinenie-sovety-detyam-i-ih-roditelyam/-назва.-Назва з екрана. – Дата перегляду 11.04.2022.

8. Як навчити дитину писати твори, складаючи історії...[Електронний ресурс]/Сайтosvita.ua–Електрон. дані. – Режим доступу:https://osvita.ua/school/73878/-назва.- Назва з екрана. – Дата перегляду 11.04.2022.

9. О.А. Хомуха. Твіp з  укpаїнської  мови  та літеpатуpи.  Рекомендації та матеpіали до твоpчих pобіт учнів. – Кривий Ріг, 2014. –C.51...[Електронний ресурс]/Блог Оксани Хомухи–Електрон. дані. – Режим доступу:http://vchitukrlit.blogspot.com/2015/04/blog-post_57.html- назва.- Назва з екрана. – Дата перегляду 11.04.2022.

10. В.Головецький .Вірші про війну....[Електронний ресурс]/СайтFacebookЕлектрон. дані. Режимдоступу:/https://mala.storinka.org/%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%83.html(вірші про війну)- назва.- Назва з екрана. – Дата перегляду 11.04.2022.