Мистецтво Київської Русі (іконопис, фрески, мозаїка, книжкова мініатюра та ін.).

Мистецтво Київської Русі (іконопис, фрески, мозаїка, книжкова мініатюра та ін.).

Іконопис. Окрім монументального, на Русі значного розвитку набуло й станкове малярство. Станкове мистецтво — термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі — то це іконопис). Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій, який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво-Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. Очевидно Алімпій мав свою школу при монастирі. За легендою, йому допомагали навіть самі ангели. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім'я ще одного художника — Григорія.

До числа найдавніших і найцінніших у мистецькому відношенні знахідок належить "Нікола з житієм" із цвинтаря Любоні Новгородської області. Тут ніщо не підкреслено надмірно. Постать Миколи, сувора по контурах, вільно розміщена в середній частині ікони. Житійні клейма ілюструють лише головні події в житті Миколи: народження, дитинство, отримання священних санів і чудеса, що прославили його ім'я. Як у виборі сюжетів, так і в самих зображеннях увагу не відволікається на другорядне, повсякденне, буденне. Показано лише необхідне для ілюстрації подія: мінімальне число персонажів, скупий натяк на місце дії.

"Ілля Пророк" змушує перенестися в художню атмосферу іншого, більш пізнього часу, ніж попередні ікони. Зосередженість і спокій образу, відповідність і врівноваженість композиції, делікатна легкість і згладжена узагальненість живопису - у всьому пізнається дух мистецтва XV століття.  Це видно і по яскравості кольору, і за характерною чіткості малюнка, і навіть за поширеним саме в новгородському іконопису XV століття типу лику, з окресленим єдиною лінією контуром носа.

"Архангел Гавриїл" з Муромського монастиря на Онезькім озері - частина великої багатофігурної композиції деисусного ряду іконостасу. Велика, могутня фігура архангела написана віртуозно. Майстер немов милується сміливими обрисами темних крил, пишним каскадом спадаючих драпіровок, гострими і ламким голками світлових відблисків. Традиційним для архангелів - червоним і зеленим - одягам він надає надзвичайно насичені відтінки.

Ікона "Яків, Нікола та Ігнатій" з Муромського монастиря, на відміну від архангела, - твір глибоко індивідуальної творчості. Вона продовжує стійку новгородську традицію ікон "вибраних святих", представлених в ряд, фронтально, в строго симетричної і врівноваженою композиції.

Місцевому мистецтву, що стояв в кінці XV століття на межі вичерпаності стилю, схилятися до повторення старих прийомів, майстри на метіліновое, дуже перспективний напрям розвитку, на жаль, мало підтримане їх сучасниками і наступниками.

Фрески, мозаїки. У Софії Київській добре збереглися мозаїки і фрески, створені в 30-ті — 40-ві роки XI ст. грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями. Насичена і різнобарвна палітра фарб, особлива щільність кладки кубиків смальти, непохитність могутніх форм, статурна монументальність поз і жестів, жива, майже портретна вірогідність облич апостолів, святителів, мучеників, погляди яких спрямовані безпосередньо у простір храму.

Новаторством було сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер'єру. Для візантійських храмів типовим було сполучення мармурового облицювання стін з мозаїками. Таке облицювання створювало блискучу поліровану поверхню в нижній частині стін, підкреслюючи художні ефекти мозаїки, що вкривала верхні частини інтер'єру. У Софії Київській застосовано інший прийом — протиставлення матової поверхні фресок і мерехтливих переливів мозаїки.

Складніше з фресковим ансамблем Софії Київської. Фрескам, на відміну від мозаїк, властива — і щодо добору сюжетів, і щодо їх розподілу — значно більша свобода. Особливе місце у системі розписів посідають фрески на світську тематику, до яких належить композиція "Сім'я Ярослава Мудрого", а також розписи в північній і південній вежах. Нині переглянуто погляд на хронологічний час створення фресок. Виявилось, що вони виконані в XI ст., одночасно з розписами всього інтер'єру, хоча їх окремість і світські за характером сюжети припускали їх створення у XVII ст.

Мозаїкам і фрескам Софії притаманні свіжість та безпосередність. У них немає властивих чисто візантійським пам'яткам витонченості і надмірного спіритизму, як немає і того сліпого копіювання античних зразків, від чого так страждає багато творів візантійського мистецтва, овіяних духом холодного класицизму. Образи Софії Київської сповнені величавого спокою і мужньої сили. І, хоча в цих образах є ще чимало від архаїчної скутості, вони вражають монументальним розмахом, могутністю, повнокровністю. Художники, що працювали в Софії Київській, віддавали перевагу приземленим постатям з великими рисами обличчя. Типове положення постаті — строго фронтальне, що мало підкреслити іконний характер образу. Головний психологічний акцент — у зображенні очей, зосередженні погляду на глядачеві.

Прекрасні фрески мав Михайлівський Золотоверхий собор XI—XIII ст., більшість яких загинула під час його зруйнування в радянські часи. Тоді ж було втрачено фрески й інших церков XII—ХШ ст., а в 1941 р. загинув з його фресками й Успенський собор Києво-Печерської лаври. Дуже цінні фрески Кирилівської церкви, будівництво якої розпочав 1136 р. Всеволод II, а закінчила його вдова.

Храми Чернігова, Переяслава, Білгорода, Володимира та інших міст були також розмальовані фресками. Здебільшого вони загинули, але подекуди їх рештки залишились. Поширення фрескового розпису по храмах княжих міст Русі свідчить про те, що малярство як вид мистецтва було досить високо розвиненим і знаним по всій державі.

Мініатюра книжко́ва — зроблені від руки малюнки, багатобарвні ілюстрації клейовими й іншими фарбами в рукописних книгах, а також декоративні елементи оформлення цих книг — ініціали, заставки та інше. Розповсюдження писемності і поява книг зумовили виникненню в Київській Русі такого виду живопису, як книжкова мініатюра. Перші твори оригінальної давньоруської писемності, що дійшли до нас, були створені в епоху правління князя Ярослава Мудрого та його синів Ізяслава та Святослава.

Серед найвизначніших пам’яток давньоруської літератури — «Остромирове Євангеліє», Ізборник Святослава, «Слово про закон і благодать», «Руська Правда» і, звичайно, «Повість минулих літ». Художнє оздоблення рукописних книг складалося з мініатюр (сюжетні зображення, розміщені на початку книги чи її розділу), буквиці (великі орнаментовані кольорові літери на початку тексту), також рукописи часто прикрашалися кінцівками й візерунками на полях. Значення заставок в рукописних книгах дуже велике: вони мали налаштувати читача на зміст тексту, дати йому певний філософсько- естетичний настрій.

Художня культура Київської Русі у кольоровому рішенні перевагу віддавали червоному, синьому та зеленому. Буквиці часто зображували у формі птахів, фантастичних тварин. Прикладом давньоруського книжкового живопису можуть слугувати прекрасні заставки й буквиці «Остромирового Євангелія» та Ізборника Святослава — найдавніші рукописні твори, що збереглися до нашого часу. Рукописні книги в Київській Русі часто виготовлялись на замовлення, були передбачені для подарунка, вкладу в скарбницю церкви і представляли собою визначні зразки книжкового оформлення. Так, наприклад, оформлення «Остромирового Євангелія» свідчить, що ця книга не була призначена для буденного користування. Витвори образотворчого мистецтва й архітектури часів Київської Русі відзначаються художньою довершеністю й майстерністю виконання. Більшість із них сучасні дослідники визначають як геніальні творіння. Нетлінність давньоукраїнських шедеврів — неспростовний доказ духовної єдності України сучасної та України княжої.