Історія створення «Лунной сонаты» Людвіга Ван Бетховена

Історія створення «Лунной сонаты»

Людвіга Ван Бетховена

Напевне, майже всі чули безсмертний твір німецького композитора Людвіга Ван Бетховена «Лунную сонату». Когось  трагічні розмірені звуки розслабляють, когось заставляють плакати, когось вганяють в транс, але не залишають байдужим жодну людину. І це не дивує, адже створено було  чудесний твір завдяки таким сильним почуттям, як кохання, туга, страждання і надія.

Між тим, мелодія, яку ми узнаємо як «Лунную сонату» – лише частина цілої сонати, яка спочатку  «лунной» навіть і не називалась.

В самому кінці XVIII століття Бетховен знаходився в розквіті сил, він був неймовірно популярним, вів активне світське  життя, його з повним правом можна було назвати кумиром молоді того часу. Але одна обставина робила життя композитора дуже важким – він поступово втрачав слух.

Для звичайної людини, і для музиканта в особливості, це справжнє потрясіння. Страждаючи через недугу, Бетховен перестав виходити в світ і став практично затвірником. Його здолювали фізичні муки: постійно невиліковний шум у вухах.

В 1800 році Бетховен познайомився з аристократами Гвіччарді, які приїхали з Італії у Відень. Дочка цього сімейства, шістнадцятирічна Джульєтта, з першого погляду вразила композитора. Незабаром Бетховен став давати дівчині уроки гри на фортепіано, причому, абсолютно безкоштовно. Джульєтта мала непогані музичні дані і схоплювала на льоту всі його поради. Вона була гарна собою, юна, дружелюбна та кокетлива зі своїм 30-річним учителем.

І ось уявіть: сидять вони перед інструментом зовсім близько, так, що відчувають подих один одного… Музика наповнює простір романтикою, емоціями і таємницею… Підкрадається вечір, свічка, яка освітлює нотні листки, теплим вогником танцює на обличчях учителя та учениці… Бетховен ніжно бере руку дівчини, щоб правильно поставити її на клавіатуру, і його серце тріпоче від хвилювання…

Бетховен закохався, щиро, зі всією пристрастю своєї натури. Закохався вперше, і душа його була повна чистої радості та світлої надії. Він не молодий! Але вона, як йому здавалось, сама довершеність, і може стати для нього втіхою в хворобі, радістю в буднях і музою в творчості. Бетховен серйозно намірений одружитися на Джульєтті, адже вона привітна з ним та начебто відповідає на його почуття.

Щоправда, все частіше композитор відчуває свою безпомічність через прогресуючу втрату слуху, його матеріальне положення нестійке, він не має титулу чи «блакитної крові», адже Джульєтта аристократка! До того ж його кохана почина віддавати перевагу графу Галленбергу.

Всю бурю людських емоцій, яка була в його душі в той час, композитор передає в «Лунной сонате». Цей сум, сумніви, ревність, приреченість, пристрасть, надія, нудьга, ніжність і, звісно, кохання.

Сила почуттів, які він відчував під час створення шедевра, показують події які відбулися вже після його написання. Джульєтта, забувши про Бетховена, погодилась стати дружиною графа Галленберга, який до того ж був бездарним композитором. І, напевно вирішивши пограти в дорослу спокусницю, наостанок відправила Бетховену листа, в якому повідомляла: «Я іду від одного генія до іншого». Це був жорстокий «подвійний удар» – як чоловіку і як музиканту.

Композитор в пошуках самотності, який розривався від почуттів відвернутого закоханого, поїхав до маєтку свого друга Марії Ердеди. Три дня і три ночі він бродив по лісу. Коли його знайшли в захаращених чагарниках знесиленим від голоду, він навіть не міг говорити...

Бетховен написав сонату в 1800-1801 роках, називаючи її quasi una Fantasia – тобто  «в дусі фантазії». Її перше видання датується 1802 роком і присвячено Джульєтті Гвіччарді. Спочатку це була просто Соната №14 до-дієз мінор, яка складалася з трьох частин – Адажио, Аллегро та Фінала. В 1832 році німецький поет Людвіг Рельштаб порівняв першу частину з прогулянкою по посеребряному місяцем озеру. Пройдуть роки, і перша розмірена частина твору стане хітом всіх часів та народів. І, напевно, заради зручності, «Адажио сонати №14 quasi una Fantasia» заміниться більшістю населенням просто на «Лунную сонату».

Ось так народився великий твір: в стражданнях кохання, метаннях і самотності. Але, напевно, воно того коштувало. Бетховен пізніше ще відчував світле почуття до іншої жінки. А Джульєтта, до речі, по одній з версій потім зрозуміла неточність своїх розрахунків. І, усвідомивши геніальність Бетховена, приходила до нього і молила його про пробачення. Однак, він її вже не пробачив…