Мистецтво в культурі Індії (презентація)

ІНДІЯ Індія – так європейці здавна називали багаті країни Південної Азії, про які мали лише приблизне уявлення. Мовою хінді країна звалася Бахарат. Індію населяють кілька сотень націй, народностей, що розмовляють різними мовами (мов і діалектів 900). Державна мова Індії – хінді, а другою державною мовою тимчасово вважається англіська.

Релігія Релігія переважної більшості населення – індуїзм. Поширені також буддизм, християнство, іслам, джайнізм (релігія однієї із сект індуїзму). Буддизм – релігія, яка виникла у УІ-У ст. до н. е. Його засновником був індійський принц Сіддхарта Гаутама, який пізніше дістав ім'я Будди, що означає пробуджений, просвітлений. Індуїзм – заснований на поклонні трійці верховних богів: Брахмі – творцю Всесвіту і всіх форм життя, Вішну (охоронцю) і Шиві (творцю, охоронцю й руйнівнику водночас). Індуїзм проповідує вічність переродження душі, кожна форма якої визначається кармою (долею), яка утворюється вчинками самої людини.

ВЕДА (книга) Першою вивченою ідеологією Індії є релігія вед, яку принесли з собою завойовники арії у XIII ст. до н. е. У X—VI стст. до н. е. це вчення було викладене у чотирьох збірниках (самхітах): Рігведа («Книга гімнів»), Яджурведа («Книга жертв»), Самаведа («Книга пісень»), Атхарваведа («Книга жерців»). У Ведах зустрічаються також побутові замальовки та іронічні роздуми про богів. Молитви вед пронизані бажанням мати багатство — їжу і людське потомство, але в них так само часто згадуються способи його досягнення.

КОЛОНА АШОКИ Пізніше в Індії набули поширення стамбхи — культові стовпи з вибитими проповідями. Найзнаменитіший — Сарнатхскький (колона Ашоки). На барабані вибиті тварини — символи сторін світу, на капітелі — леви, які несуть колесо закону (образ Будди і знак його прозріння). Визначилися також місця паломництва: Капілавасту, де народився Будда; Гайа, де він прозрів; Бенарес, де він прочитав першу проповідь, і Кусінагара, де він впав у нірвану.

Якшиня із Дідарганджа Прикладом зображення, що вражає своєю довершеністю, є скульптура якшині (якші та якшині – духи підземних надр і сил природи) з Дідарганджа (близько ІІІ ст. до н.е.). пишно тіла, з широкими стегнами та великим бюстом жінка стоїть, тримаючи в руках опахало.

СТУПА В САНЧІ За часів правліня Ашоки в архітектурі з’явилися і меморіальні поховальні пам’ятки – ступи. Ступи раннього періоду слугували для зберігання реліквій Будди. За легендою , будда сам визначив форму ступи, перевернувши круглу чашу для збирання податків опуклістю вгору. Однією з найстаріших та величніших ступ Індії вважають ступу в санчі (близько 250 р. до н.е.).

Монументальна скульптура східної торани (ворота в огорожі) ступи в Санчі Буду та його учнів втілювали в образах священного дерева Бо ( під яким Будда став просвітленим), трону будди та колеса закону, ступи та відбитка стопи великого провідника. Усі ці зображення символізували етапи життя Вчителя: народження, поширення вчення, досягнення нірвани. Для таких зображень характерний узагальнено-декоративний стиль, що нагадує різблення по дереву чи слоновій кістці.

Храмовий комплекс Характерним прикладом архітектури Х-ХІ.ст. є храмовий комплекс Кандар’я Махадео в Кхаджрахо. Окремі частини споруди – святилище, зала для тих, хто молиться, вестибуль, вхід – розміщені на одній осі і щільно змикаються між собою. Кожна частина завершується баштовою надбудовою. Найвищою є вежа святилища, всі інші знижуються у напрямку до входу.

Внутрішній вигляд та скульптурні рельєфи чайтьї в Карлі Наступний період розквіту індійського мистецтва припадає на епоху правління Кушанської династії (І ст. до н.е. – ІІІ ст. до н.е.). В цей час у культовій архітектурі з’являються печерні храми – чайтьї.

Мечеть Тадж-Махал в Агрі – перлина мусульманської культури

Індійський танець Індійський танець – своєрідна танцювальна драма, завжди сюжетний, він став ознакою сюжетної культури країни. За допомогою танцю й музики можна, як вважали індуси, передавати найрізноманітніші почуття, відображати Всесвіт. В одному із давніх трактатів ідеться про 21 поворот голови. Що слугували виявом таких почуттів, як страх, подив, байдужість, холодність, пристрасть, нетерпіння тощо; гнучкою мовою почуттів були рухи рук (згадується 57 варіантів). Теми танців – сюжети легенд, епічних творів, підказані природою, життям ( риболовля, жнива, базар, ремесло, побут тощо).

Індійський танець До головних елементів індійського танцю належать: мудра – позиції пальців (пуп'янок лотоса, напіврозкрита квітка лотоса, лань, птах в польоті, риба, морська мушля); хаста – позиції рук щодо тіла. За допомогою жестів, позицій рук і пальців виконавці зображували “рибу”, “лотос”, “слона”, “крокодила” тощо.

Кінематограф Індії Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найбільш плідною кіностудією в світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії.

Мітхун Чакраборті Народився 16 червня 1950 року у місті Калькутта. У дитинстві навчався у Шотландському церковному коледжі у місті Калькутта. Закінчивши середню школу наприкінці 60-х років, Мітхун довго не міг знайти роботу. Навкруги панувала бідність, корупція та несправедливість, тож юнак із безвиході вирішив приєднатись до лівоекстрімістського молодіжного руху наксалітів, котрі називали себе «захисниками бідних верств населення» та збройним методом відстоювали свої ідеї і хотіли захопити владу у країні. Заколот наксалітів було жорстоко придушено владою. Багато друзів Мітхуна було страчено та кинуто за ґрати. Задля порятунку сина від суду батько відправив юнака у 1971 році до дядька у Бомбей. У місті Бомбей Мітхун влаштувався торговим представником однієї косметичної компанії та близько року їздив по всій країні, рекламуючи та продаючи парфумерні вироби. Якось молодикові трапилась об'ява про набір на акторський факультет Інституту кіно і телебачення у містечку Пуна, Мітхун не вагаючись вирішив втілити давню мрію стати кіноактором. На початку виникли труднощі з прийомом молодого Мітхуна через його походження, але завдяки своєму талантові та зовнішності йому вдалося здати вступні іспити і вступити до Інституту кіно і телебачення, який він закінчив із золотою медаллю.

Амітабх Баччан Амітабх Баччан народився 11 жовтня 1942 року в місті Аллахабад, штат Уттар-Прадеш, Індія) — один із найвідоміших індійських акторів кіно, який знявся в понад 200 кінострічках, а також продюсер, політик та телеведучий. Син відомого індійського поета Харіваншрая Баччана з дитинства мріє про акторську кар'єру. Спочатку працював диктором на радіо. Першу свою роль він зіграв 1969 року у фільмі «Сім індійців» режисера Х. А. Аббаса. Ця стрічка виявилася для молодого актора успішним дебютом, адже за неї він отримав Національну премію — найвищу нагороду як найкращий молодий кіноактор. Потім деякий час актора не запрошували на зйомки до кіно. Режисерів не зовсім влаштовував зріст Амітабха, який був під два метри. Але в 70-ті роки актор усе-таки підкорив Боллівуд. Індійський кінематограф потребував нових героїв і ним став молодий Амітабх Баччан.

Бханурекха Ганешан Рекха (повне ім’я Бханурекха Ганешан), як чимало виконавиць Боллівуду3,, не має професійної освіти – її школою стало зростання в акторській сім’ї. Вже у 13 років вона вперше з’явилася на великому екрані і певний час вважалася середньостатистичною виконавицею, аж доки її власний зовнішньо-ментальний образ не зазнав помітних трансформацій. Популярність Рекхи в індійському комерційному кіно рівнозначна тій, яку має Амітабх Баччан, тим більше, що їх професійне та особисте життя не раз перетиналося. Величезна кількість ролей (близько 300!), відсутність інформації та фахових оцінок доробку актриси не дає змоги сказати, коли вона вперше з’явилася у фільмах «нової хвилі». Сьогодні цій акторці не бракує гучних епітетів, щоправда, вони аж ніяк не виявляють її творчої суті: Рекха – «зірка» в традиційному розумінні, яка майже тридцять років поспіль втілює гламурний образ індійської кінодіви.

Та́бла — індійський ударний музичний інструмент. Та́бла — це індійський ударний музичний інструмент. Точний відомостей про походження табли немає. Але за сучасною традицією авторство цього інструменту приписують Аміру Хусро. Сама назва «табла» — іноземна, але вона ніяк не стосується цього інструменту. Існує легенда, що розповідає про походження табли. В часи Акбара жили два професійних виконавця на пакхаваджі. Вони були непримиримими суперниками і постійно змагалися. Якось під час палкої сварки барабанного змагання один із суперників — Судхар Хан — зазнав поразки і, не витримавши цього, кинув свій пакхавадж на землю. Барабан розбився, і на землі виявилося два нові інструменти — табла і дагга. Великий барабан називається байай, а малий — дайна. Один із найвідоміших музик, що прославив таблу, - Закір Хусейн.

Душка (музичний інструмент) Душка-дерев’яна деталь інструментів скрипкової родини, віол та інших. Душка має форму циліндричного дерев’яного стержня і вертикально встановлюється всередині корпуса інструмента для передачі звукових коливань від верхньої до нижньої деки. Розміри душки та місце її розташування емпірично визначаються якістю звучання інструмента.

Віна (музичний інструмент) Ві́на — стародавній індійський щіпковий (плекторний) музичний інструмент. Має форму лютні. У найбільш поширеної моделі 24 лади, 4 головних струни, що проходять через кобилку і 3 додаткових, які через кобилку не проходять і використовуються для ритмічного акомпанементa. Вважається важким для вивчення інструментом і вимагає багаторічної практики. Індійську богиню Сарасваті, що вважається покровителькою мистецтв, часто зображують з виною в руці.

ДЕКА