Мітинг-реквієм "В понурій пам’яті віків, світиться будуть завжди Крути"

Відділ  освіти, молоді та спорту  Мостиської  міської ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В понурій пам’яті віків, світиться

будуть завжди Крути

 

 

 

   

                                                                                                              

                                                                                                              Конспект

                                                                                                    мітингу-реквієм

                                                                                                     учителя історії

                                                                       Чернівського ЗЗСО І- ІІІ ступенів

                                                                                             ім. Т. Г. Шевченка

                                                                                              Шибуньки Богдани

                                                                                                        Михайлівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черневе – 2022 рік

 

Мета:  Ознайомити  учнів  з  однією  із  трагічних  сторінок  історії  України,  закріпити і поглибити знання учнів про події під Крутами 29 січня 1918 року, розвивати творчі здібності учнів, сприяти становленню національної свідомості учнів; розвивати почуття патріотизму, готовність захищати Батьківщину, формувати толерантність, громадянську компетентність, відповідальність; виховувати пізнавальний інтерес до історичного минулого рідного краю, повагу до героїчних вчинків людей, залучати учнів до колективно-творчих справ; виховувати    повагу  до  пам’яті  тих,  хто  заради  незалежності  віддав  своє  життя.

Обладнання:  шкільний зал прибраний у синьо-жовтих кольорах, прикрашений рушниками, у центрі сцени назва виховного заходу і дата — 29 січня 1918 року, посередині стіл з хлібом-сіллю, свічки, біля сцени — виставка літератури та учнівських повідомлень про бій під Крутами,  фотографії,  книга  «Герої  Крут».

Форма проведення: мітинг-реквієм

 Епіграф:  Хто  вмирає  в  боротьбі – в  серцях  живе  повіки!

 

Хід заходу:

Учитель: Нерівність сил у чистім полі,

                  Розтанув сніг від теплих гільз.

                 Усе до купи: люди, коні,

                 Тачанки і соломи віз.

Студентські пальта і шинелі

На полі битви біля Крут.

У рай для душ відкриті двері,

Тризуб і стяг упали з рук.

                 Прийшли під Крути тільки триста,

                Спартанський дух, немов воскрес.

                Упали, як у осінь листя,

                Тілами вкрили сніг увесь.

 Сусід північний – брат чи ворог?

Втоптав у сніг усі стяги,

А вітер ніс на Київ порох

І дим неволі навкруги…

                                                               Олексій  Тичко    2010 р.

    «Шлях  звільнення  кожної  нації  від  поневолення  густо  кропиться  кров’ю  ворожою  і  своєю».  Так  писав  Головний  отаман  УНР  Симон  Петлюра  на  чужині.  Було  багато  величних  історичних  подій  в  Україні,  але  була  й  подія,  що  займає  окреме  місце. 

              29  січня…  Є  така  дата  в  нашій  історії.  Дата,  полита  кров’ю.

                         «Юних  сміливців,  яких  жменька  була –

                           Із  серцем  зі  сталі  і  духом  з  граніту.

                           О,  велич  летіла  у  вічність  з  їх  лав,

                           І  чин  їх  навіки  став  юности  мітом».

         Дата  нерозривно  пов’язана  із  словом  Крути,  яке  вчора  нам,  українцям,  ні  про  що  не  говорило.  Та  звідки  нам  було  знати,  що  назва  станції  уособлює  героїчний  подвиг  цілого  покоління,  яке  піднялося  на  захист  української  державності.

         Коли  більшовицька  Росія  в  грудні  1917  року  розпочала  війну  проти  Української  Народної  Республіки  і  з  переможним  наступом  пішла  на  Україну,  триста  юнаків-студентів  виступили  на  зустріч  шеститисячній  орді  Муравйова.  (Більшовицька  московська  армія  складалася  з  чотирьох  груп  під  командуванням  Муравйова,  Єгорова,  Берзіна,  Кудинського).  Ще  на  початку  січня  українське  студентство  Університету  Святого  Володимира  і  новоствореного  Українського  університету  вирушило  створити  курінь  січових  стрільців.  До  них  приєдналися  учні  другої  Української  гімназії.

           Не  віриться,  як  могли  ці  п’ятнадцятилітні  юнаки,  котрі  ще  не  вміли  тримати  зброї,  фактично  неозброєні  (кілька  гвинтівок,  одна  гармата  і  два  кулемети)  довгий  час  стримували  могутні  сили  ворога.  Адже  не  так  легко  було  розбити  українське  студентство.  Ворог  зазнав  значних  втрат.  Переконаність  у  святості  боротьби  не  давала  юним  сміливцям  скласти  зброю  навіть  тоді,  коли  довідалися,  що  не  надійде  очікувана  допомога  з  Києва.

           Страшним  був  той  останній  бій  за  Українську  державу,  нерівним.  Герої  Крутів,  котрі  вціліли,  потрапили  в  полон,  і  їх  майже  всіх  жорстоко  замучили  банди  Муравйова.  Коли  побитих,  змордованих  їх  вели  другого  дня  на  розстріл,  гімназист  Піпський,  родом  із  Західної  України,  заспівав  «Ще  не  вмерла  Україна»,  його  підтримали  й  інші  полонені.  Та  ворожі  постріли  назавжди  обірвали  нескорені  юнацькі  голоси.

Учень.    Нелегка  хлопцям  стрілась  доля

               Отам  під  Крутами  серед  зими,

               Їх  триста  не  вернулось  з  поля,

               Із  поля  бою  триста  не  прийшли.

               Зійшли  їх  мрії  ті  орлині

               Квітками  на  Аскольдовій  горі.

               Над  ними  плаче  Україна:

               «Синочки  волі,  дітоньки  мої»

Учениця.      Спом’янімо  в  пісні  славу  Крутів,

                     Найсвятіше  з  наших  бойовищ!

                     Крути!  Крути!  Смолоскип  в  майбутнє.

                     Підіймемо  наші  душі  ввиш!

                     Крути!  Крути!  Це  за  Батьківщину

                     Стати  муром,  шанцем  душ  і  тіл.

                     Крути!  Крути!  Мужньо,  воєдино

                     Прямувати  в  найсвятішу  ціль.

                     Крути!  Крути!  Час  розплати  близько,

                     Вже  червоний  ворог  кари  йде.

                     Крути!  Крути!  Вічне  бойовисько

                     За  майбутній,  за  святійший  день.

                     Крути!  Крути!  Мужність  і  посвята,

                     Вірність,  що  міцніла  понад  смерть.

                     Крути!  Крути!  Горда  і  завзята

                     Кличе  пісня  і  веде  вперед!

                                                                 (Богдан-Ігор  Антонич).

Учитель.  7  листопада  1917  року  Центральна  Рада,  виконуючи  волю  українського  народу,  проголосила  Українську  Народну  Республіку.  А  вже  через  три  дні,  10  листопада  1917  року,  у  Петрограді  було  прийнято  рішення  послати  армійські  частини  для  придушення  «контрреволюції»  на  півдні  Росії.  До  контрреволюції  була  віднесена  і  Центральна  Рада,  оскільки  вона,  на  думку  Раднаркому,  мала  буржуазний  характер.  Про  це  було  сказано  у  зверненні  Раднаркому  від  26  листопада  1917  року  «До  всього  населення»: 

      «Буржуазна  Центральна  Рада  Української  Республіки,  що  веде  боротьбу  проти  Українських  Рад,  допомагає  Каледіну  стягнути  війська  на  Дон,  заважає  Радянській  владі  спрямувати  необхідні  військові  сили  по  землі  братерського  українського  народу  для  придушення  каледінського  заколоту».

        Так  розпочалася  війна  Радянської  Росії  із  законною  владою  в  Українській  Народній  Республіці,  а  фактично  з  незалежністю  українського  народу.

       17  грудня  1917  року  Центральна  Рада  одержала  радіограму  від  більшовицького  Раднаркому  з  ультимативною  вимогою:  відмовитися  від  дезорганізації  фронту,  не  пропускати  через  Україну  козачі  війська  з  фронту  на  Дон,  пропускати  більшовицькі  війська  на  Південний  фронт,  припинити  роззброєння  радянських  полків  і  червоноармійців.  Великодержавний  ультиматум  було  відхилено.  Тоді  30-тисячна  більшовицька  армія  під  керівництвом  Антонова-Овсієнка  розпочала  проти  УНР  війну.

  Учень.  Їх – юних  сміливців – лиш  жменька  була

                 Із  серцем  зі  сталі  і  духом  з  граніту.

                 О,  велич  летіла  у  вічність  з  їх  лав,

                 І  чин  їх  навіки  став  юності  мітом.

                 Мчав  зойк  слабодухих  за  ними  у  путь:

• Куди  вам?  Ви  ж  діти!..  Загинете  марно…

                 … О  ні,  бо  ще  завтра  за  нами  підуть

                 Мільйони!  На  славу  ми  змінимо  ярма!

                 Чи  стримати  тих,  в  кого  серце  з  вогня,

                 Хто  душу  завзяту  до  бою  напняв,

                 Хто  любить  Отчизну  глибоко,  пречисто?

                 О,  прийде,  Вкраїно,  твій  радісний  день –

                 Поглянь  же – мільйони  до  бою  веде

                 Крізь  бурі  сердиті,  жорстокі – їх  триста!

                                                                        (Марко  Боєслав).

Учитель.  Для  багатьох  юнаків  це  була  перша  в  їхньому  житті  ніч,  проведена  поза  батьківським  домом,  і  це  була  для  них  остання  вже  ніч.

          Сам  бій  тривав  з  раннього  ранку  до  пізнього  вечора.  Заметене  снігом  поле,  а  на  ньому  похапцем  окопались  юнаки,  без  штабу,  маючи  по  три  набої  на  душу.  Зачорніло  здалеку:  колонами  наступали  більшовики.  Ворог  обійшов  лінію  оборони  з  обох  боків,  і  праве  крило,  де  були  юнкери,  змушене  було  відступати  з  боєм  до  своїх  вагонів.  Ліве,  студентсько-гімназійне  відійшло  до  станції,  що  вже  була  в  руках  ворога.  Юнаки  кинулись  у  свою  першу  й  останню  багнетну  атаку – і  майже  всі  загинули.

Читець.  Сніги,  сніги…  Вихрить  завія.

                  Над  Києвом  вітрюга  віє,

                  Мов  дихає  пітьма  сторіч…

                  Та  світиться  майдан  Софії –

                  Юнацтво,  сповнене  надії,

                  Іде  до  Крут  в  січневу  ніч…

                  Пішли…  І  задрижало  поле…

                  Ударив  бій – і  крик,  і  кров,

                  Героїв  кров,  щоб  ти,  монголе,

                  У  славен  Київ  не  прийшов!..

                  Там  над  Дніпром,  де  б’ється  хвиля,

                  Де  слава  їх  вінками  вкрила,

                  Відважних  лицарів-синів,-

                  Сія  Аскольдова  могила,

                  І  душі  їх – незрима  сила –

                  Благословення  до  боїв!

                                                        (Микола  Щербак).

Учитель. Скільки юнаків полягло під Крутами, досі достеменно не відомо. Кажуть, чоловік триста, а може й більше. Останки замордованих тільки 19 березня 1918 року перевезли до Києва, де на Аскольдовій горі перепоховали з військовими почестями. Дві доби родичі впізнавали тіла своїх закатованих дітей.

   19 березня 1918 року від Київського вокзалу рушив жалібний похід. Блакитні домовини, а за ними велика кількість народу. Фундуклеївська – Хрещатик – Олександрівська – Аскольдове кладовище. Коли домовини ставили над могилою, вийшов молодий місяць і сяяли зірки. Перші квіти весни, поставлені люблячою рукою, уже встигли померзнути і безсило похилились додолу.

      Над могилою чиясь мати мовила: «Коли Україні потрібні наші діти, - нехай ідуть. Тільки покляніться, що Україна наша не загине, і тоді я не буду плакати, не буду побиватись за єдиним моїм сином...».

     Небагато  імен  тих  героїв  зберегла  нам  історія.  Це,  зокрема,  студенти  Божко-Божинський,  Микола  Лизогуб,  Попович,  Володимир  Шульгін,  гімназисти  Павло  Кольченко,  Микола  Іванкевич,  Липський,  Тарнавський,  Соколовський. Серед учасників крутянських подій був також Гнат Зубрицький, родом з Комарно Турківського району. Він вижив, прожив 93 роки, помер у 1989 році, похоронений у Винниках. Минуть  роки,  століття,  та  пам’ять  про  юнаків-героїв  не  згине  повік.  Вона  світитиме  не  тільки  українцям,  а  й  усім  тим,  хто  готовий  віддати  життя  своє  в  ім’я  Батьківщини.  Багато  віршів,  пісень  та  легенд  складено  про  цей  героїчний  бій,  про  цю  видатну  подію  в  історії  України.  Навіть  учні  написали  невеличкі  вірші  в  пам’ять  героїв.

Учень.    Вони  загинули  ще  молоді,

               Бо  захищали  Вітчизну,

               І  полягли  в  жорстокій  борні,

               Віддавши  життя  за  Вкраїну.

               За  рідну  Вкраїну  квітучу  й  чарівну,

               За  рідних  своїх  українців,

               Вони  свою  землю  і  мову  свою

               Не  дали  жорстоким  чужинцям.

               Самі  ще  студенти,  а  йшли  вже  на  бій,

               Невже  вони  справді  загинуть?

               О  ні!  Адже  пісня  про  них

               Живе  серед  нас  і  до  нині.

                                                          Пилипчук  Віталій.

Учитель.  Сьогодні на Сході України точаться бої з російським агресором. Росія прагне захопити територію України, але на сторожі миру і спокою стоять наші воїни-захисники, які готові віддати соє життя за мир і спокій. Серед загиблих воїнів АТО є наш земляк Степан Вишневський, гордимося тим, що Україна виростила таких мужніх і відважних героїв. Тож вшануймо хвилиною мовчання, пам’ять загиблих юнаків під Крутами та Степана Вишневського.

Учениця.      Україно  рідненькая,  моя  ти  країно,

                     Ти  прекрасна,  ти  могутня,  ніколи  не  згинеш.

                     Дзвенить  в  тобі  спів  пташиний  й  мелодійна  мова,

                     В  тебе,  в  тебе,  Україно,  Карпати  чудові.

                     В  тебе  річки  швидкі  й  довгі,  як  дзеркало  чисті,

                     В  тебе  ліси  дрімучії,  мов  вбрані  в  намисто.

                     Не  забути  і  людей  тих,  що  впали  у  бою,

                     Ріки  крові  проливали  за  воленьку  твою.

                     Бо  тебе  всі  боронили  від  ворогів  лютих,

                     Не  давали  в  ярмо  тебе  чужинцям  закути.

                     І  тепер  ми  можем  жити  у  вільній  країні,

                     Гордитися  й  згадувати  героїв  сміливих.

  Підсумкове  слово  вчителя.  Крути – велика  трагедія  нашого  народу  і  його  велика  перемога.  Хтозна  чи  була  б  незалежною  держава  без  подвигу  тридцяти  юних  героїв,  які  склали  свої  голови  на  олтар  волі.

                          На  Аскольдовій  могилі  поховали  їх –

                          Тридцять  учнів-українців

                          Славних,  молодих…

           Так  писав  Павло  Тичина  у  вірші  «Пам’яті  Тридцяти».

        Бій  під  Крутами  належить  до  одних  з  найбільш  трагічних  сторінок  української  історії.  Але  трагедія  була  не  лише  в  тому,  що  під  Крутами  загинув  цілий  Студентський  Курінь,  триста  студентів – цвіт  української  молоді,  цвіт  українського  народу.  Справа,  за  яку  вони  полягли,  є  справді  священною,  тож  смерть  трьохсот  борців  на  полі  бою  не  можна  сприймати  лише  як  трагедію.  Трагедія  полягала  в  тому,  що  внаслідок  тодішньої  політики  Українського  Уряду  українська  держава  лишилася  без  своєї  збройної  сили,  без  армії.  Трагедія  була  в  тому,  що  на  розпачливий  заклик  Уряду,  виданий  до  українського  народу  в  останні  хвилини  («Бороніть  Україну!  Україна  в  небезпеці!  Московська  армія  наближається  до  Києва!»),  відгукнулися  лише  студенти,  які  й  виступили  захищати  Україну.  

         А  ми  повинні  шанувати  пам’ять  про  них,  вчитися  вірності,  героїзму,  справедливості  саме  у  них – героїв  Крутів.

 

Звучить  гімн  «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля…»