Модернізм як естетична революція та етапність у розвитку самого поняття мистецтва. Мистецтво як окремішня дійсність (модерністське гасло «мистецтво для мистецтва»). Модернізм як с

10 клас Модернізм як естетична революція та етапність у розвитку самого поняття мистецтва. Мистецтво як окремішня дійсність (модерністське гасло «мистецтво для мистецтва»). Модернізм як соціальне бунтарство: ідеї емансипації, ніцшеанства (вдосконалення людини через зміцнення духу і волі), проникнення в глибини психології людини. Підготувала вчитель української мови та літератури Ярівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Лиманської міської ради Донецької областіФЕСЕНКО ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА

МЕТА: ознайомитися з поняттям «модернізм», з’ясувати його види й значення у розвитку самого мистецтва; зрозуміти модернізм як соціальне бунтарство: ідеї емансипації, ніцшеанства, проникнення в глибини психології людини; удосконалювати вміння працювати з теоретичним матеріалом; розвивати логічне мислення, вдосконалювати естетичні смаки; знати літературу і мистецтво рідної України. ТЕМА Модернізм як естетична революція та етапність у розвитку самого поняття мистецтва. Мистецтво як окремішня дійсність (модерністське гасло «мистецтво для мистецтва»). Модернізм як соціальне бунтарство: ідеї емансипації, ніцшеанства (вдосконалення людини через зміцнення духу і волі), проникнення в глибини психології людини.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ✵ Що сприяло розквіту українського художнього слова на зламі двох століть?✵ Які основні тенденції розвитку української літератури переважали в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. ?✵ Що таке модернізм? Розкрийте умови його виникнення.✵ Чому літературна молодь того часу тяжіла до модернізму?Літературний диктант на тему: «Літературний процес в Україні кінця ХІХ — початку ХХ ст.». Авангардизм, футуризм, імпресіонізм, символізм, експресіонізм, сюрреалізм, етеїзм, кубізм, імажизм, естетизм, модернізм.

Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. і поширився в ЄвропіБодлер Верлен А. Рембо

Модернізм (дослівно — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці 19 — початку 20 століть. Течії модернізму:експресіонізм авангардизм Імпресіонізм футуризм дадаїзм сюрреалізм. Символізм «новий роман» «драма абсурду»естеїзм « потік свідомості» кубізм

Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А. Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер. Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.

Модернізм у живописіКлод Моне. Вінсент Ван Гог. Поль Гоген. Едвард Мунк. Поль Сезан. Обрі Бердслі

Модернізм у архітектурі

«Мистецтво для мистецтва», «чисте мистецтво» (фр. l'Art pour l'Art) — естетична доктрина, що утверджує самоцільність художньої творчості, незалежність мистецтва від суспільного життя. Як художній напрямок «мистецтва для мистецтва» зародилося у французькій літературі середини 19 століття. «Чисте мистецтво» — назва ряду естетичних концепцій, що утверджують самоцільність художньої творчості, незалежність мистецтва від політики й суспільного життя. Філософською основою теорії «Мистецтва для мистецтва» було вчення І. Канта про незаінтересовану естетичну насолоду, про чисту форму мистецтва, а також Ф. В. Й. Шеллінга — про «абсолютно вільну творчість». Ідеї «Мистецтва для мистецтва» найповніше виявилися в поезії і творчих маніфестах французьких поетів Т. Готьє, П. Верлена та ін. Їхня творчість, відбиваючи розчарування в ідеалах буржуазії, була пройнята невірою в будь-які суспільні ідеали

ЗАГАЛЬНІ РИСИ МОДЕРНІЗМУ:*особлива увага до внутрішнього світу особистості;*проголошення самоцінності людини та мистецтва;*надання переваги творчій інтуїції;*розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;*пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);*прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Авангардизм. Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму . Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах. Наприкінці XIX ст. виникли імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку XX ст. до них додалися експресіонізм, футуризм, кубізм, а під час і після першої світової війни - дадаїзм, сюрреалізм.

Імпресіонізм (від фр. "враження") вів свій початок у другій половині XIX ст., і розквітнув у XX ст. Він виник як реакція на салонне мистецтво та натуралізм спершу у живописі (К. Моне, Е. Мане. О. Ренуар, Е. Дега), звідки поширився на інші мистецтва (О. Роден у скульптурі, М. Равель, К. Дебюссі, І. Стравинський у музиці) і літературу. Клод Моне « Враження»Е Мане. О. Ренуар. Е. Дега. Роден. П. Трубецький. М. Равель. К. ДебюссіІ. Стравинський

Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні враження від побаченого - зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб'єктивними. Художній твір імпресіоніста - це не об'єктивна картина світу, а система складних суб'єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею. СИМВОЛІЗМНайвизначнішою серед декадентських течій кінця XIX - початку XX ст. став символізм. Символ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ і потаємних або навіть містичних особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Символи вважалися найдосконалішим утіленням ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя, величний поступ невідворотної долі, зобразили потойбічне життя, метафізичний світ "інобуття", натякали на містичну сутність явищ життя. Для символістів поезія, як і музика, була найвищою формою пізнання таїн - пошуком і відкриттям "інобуття". Символ породжував численні асоціації, захоплював багатозначністю, глибинним прихованим змістом, який важко або навіть неможливо було зрозуміти. Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови, емоційному збудженню, яке огорнуло читача завдяки ритмові та мелодиці вірша, грі розмаїтих асоціацій.

Започаткували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо. "Завоювавши" Францію, символізм швидко поширився в усій Європі. В різних її країнах символізм представляли Габріель д'Анунціо (Італія), Райнер Марія Рільке та Гуго фон Гофмансталь (Австрія), Стефан Георге (Німеччина), Оскар Уайльд (Англія), Еміль Верхарн і Моріс Метерлінк (Бельгія), Генрік Ібсен (Норвегія), Станіслав Пшибишевський (Польща). Габріель Анунціо. Райнер Рільке. Гуго фон Гофмансталь. Стефан Георге. Еміль Верхарн. Станіслав Пшибишевський. Генрік Ібсен

Ознаки символізму:✵ заміна думок, понять відповідними знаками-символами, що мають прихований зміст;✵ бунт проти консервативної народної моралі;✵ естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту);✵ культ екзотичних і заборонених тем;✵ увага до позасвідомого з метою вирватися за межі повсякденного. В українській літературі представниками символізму були ранній П. Тичина, Д. Загул. Естетизм виник в останнє десятиліття ХІХ ст. в Англії Він породив культ витонченої краси. Творці естетизму вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва", "краса заради самої краси". Найвидатнішим представником англійського естетизму був Оскар Уайльд.

Експресіонізм. Експресіонізм (від фр. "виразність, вираження") започаткований теж у XIX ст. Ця авангардистська течія набула свого повного звучання та ваги в першій чверті XX ст. і стала значним внеском у розвиток світової літератури. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали. Ознаки експресіонізму:✵ увага до простих характерів;✵ пошуки джерел людського зла;✵ увага до проблем вини і кари;✵ віталізіція смерті;✵ рівних прав набуває потворне й прекрасне. Представники українського експресіонізму: В. Стефаник.

Імажизм (від фр. "образ") - течія, яка спричинила появу російського імажинізму. З'явилась вона в Англії напередодні першої світової війни і проіснувала до середини 20-х років. У Росії вперше імажиністи заявили про себе 1919 року. Образ імажисти та імажиністи проголосили самоціллю творчості. "Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна вийняти один образ, вставити ще десять", - стверджував теоретик російського імажинізму В. Шершеневич. Отже, вірш представники цієї течії вважали "каталогом образу", вишуканим сплетінням метафор, метонімій, епітетів, порівнянь та інших тропів - таким собі примхливим нагромадженням барв, відтінків, образів, ритмів і мелодій. Зміст імажиністи відсували на другий план: він "поїдається образом". Певна річ, що імажинізм не міг, якщо б навіть і прагнув того, цілком знехтувати змістом. Творчість С. Єсеніна - найкраще підтвердження цієї думки Представниками імажинізму в Англії та США є Т. С. Еліот, Р. Олдінгтон, Е. Паунд, Е. Лоуел та ін. Т. С. Еліот С. Есенін. Р. Олдінгтон. Е. Паунд. Е. Лоуел

Поняття авангардизму. Авангардистські течії у світовій літературі. Футуризм. Футуризм (від лат. "майбутнє") виник 1909 р, в Італії, його родоначальником був Ф. Марінетті(1). Звідти поширився по всій Європі, отримавши назву кубізму у Франції (М. Жакоб(2), Б. Сандрар, егофутуризму і кубофутуризму в Росії (І. Сєверянін(3), брати Бурдюки, В. Хлебніков, В. Махновський та ін.), авангардизму в Польщі (Ю. Пшибось(4) та ін.). Український футуризм, започаткований М. Семенком(5), отримав згодом назву "панфутуризм".12543

Футуристи проголошували, що вони створили мистецтво майбутнього, яке було співзвучним ритмам нової епохи "хмарочосно-машинно-автомобільної" культури, і закликали відкинути традиції старої культури. Футуристи співали гімни технічному прогресові, місту, машинам, моторам, пропелерам, "механічній" красі, наголошували на необхідності створення нової людини, гідної своєї доби техніки, людини нового складу душі. Вони відкинули традиції реалістичної літератури, її мову, поетичну техніку. Запроваджуючи свою мову, нові слова і словосполучення, футуристи доходили навіть до абсурду: часом вигадували слова без будь-якого змісту. КУБІСТИ ТА КУБОФУТУРИСТИФранцузькі кубісти та російські кубофутуристи були тісно пов'язані з маляра-ми-кубістами, які намагалися епатувати, вразити обивателів різкістю фарб і незвичністю змісту: вони розкладали зображуване на найпростіші геометричні елементи - куби (звідси й назва), квадрати, прямокутники, лінії, циліндри, кола тощо. Проголосивши культ форми, кубісти відсунули зміст на задній план, звели його до форми. Письменники спантеличували обивателя не тільки "мовою, якої ще ніхто не чув", а й відходом від милозвучності в бік какофонії, дисонансів, нагромадженням важких для вимови приголосних.

Сюрреалізм від фр. «сюр» – над, тобто надреалізм. Виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав "зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю". Він заявив, що єдиною сферою, де людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо, і вимагав від письменників- сюрреалістів "автоматичного письма", тобто на рівні підсвідомості. Школа "потоку свідомості" - це засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу, заглиблення у внутрішній світ. Для таких творів було характерне використання спогадів, внутрішніх монологів, асоціацій, ліричних відступів та інших художніх прийомів. Представники: Д. Джойс, М. Пруст, В. Вульф

«Драма абсурду"У "драмі абсурду" дійсність зображувалися через призму песимізму. Безвихідь, постійне передчуття краху, відмежованість від реального світу - характерні риси твору. Поведінка, мова персонажів алогічна, фабула зруйнована. Творці - С. Беккет, Е.Іонеско. (прізвище під фото)

В українській літературі одним з перших представників модернізму є Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський та інші.

Український модернізм. Письменники прагнуть відображати своєрідність українського життя у новій європейській манері. Не запозичують сліпо європейські традиції, а пропускають їх через серце, небайдуже до страждань народу. Українська література кінця ХІХ — початку ХХ ст. була явищем загальноєвропейським. Молоде покоління письменників активно переймалося питаннями зміни типу художнього мислення, методів і стилів, які визначали розвиток літератури і культури практично всіх європейських країн. А там проходив процес становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму. Незважаючи на те, що українські митці училися у своїх європейських братів по перу, все ж український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Причин було кілька, і всі досить вагомі: Україна не мала власної державності, її землі були роз’єднані, і на них дивилися як на провінцію. Це уповільнювало суспільний розвиток в Україні, особливо порівняно з провідними європейськими країнами. А ці умови розпалювали конфлікт між митцями і суспільством не таким гострим, як у більшості країн Європи. Названі фактори сприяли тому, що український модернізм мав слабовиражений характер і виявився у творчості окремих митців.

Важливою культурною подією стало знайомство українських літераторів з працями Ф. Ніцше. Зокрема, особливо близькими для них виявилися волюнтаристський пафос німецького філософа та його вчення про мораль панів і рабів. ці ідеї одразу почали використовуватись як засіб стимулювання національної свідомості українського народу. У творі «царівна». О. Кобилянська саме в ідеях автора «Заратустри». знаходить опертя, викриваючи рабський дух та конформізм більшості українців. Героїчним волюнтаризмом просякнуті твори Лесі Українки. На ніцшеанстві базуються естетизм М. Євшана, вітаїзм М. Хвильового, принцип «чесності з собою». В. Винниченка. Прапором і гаслом нових тенденцій стала творчість німецького філософа Ф. Ніцше, який найважливішою справою свого життя назвав переоцінку цінностей. Він виголосив сакраментальну фразу: «Бог помер». це означало, що всі старі моральні ідеї (і християнство насамперед) він назвав фальшивими і хворобливими. Разом з Богом відійшла певна система цінностей, а людина постала перед потребою вийти за межі старих, зручних відповідей на вічні запитання. Отже, сам Ніцше провістив початок нової всесвітньої кризи: «Уся наша європейська культура прямує до катастрофи». Але окремі люди, на думку філософа, мають надзвичайні можливості для розвитку духу і життя. Де існування так званої Надлюдини, яка, з точки зору Ніцше, є сенсом землі, найдосконалішою у світі істотою. Оспівуючи культ Надлюдини, філософ проголосив, що «померли всі боги, залишилася одна людина». Увесь світ має служити людині та її життю, тому проголошується гасло «Усе дозволено!». Концепція Надлюдини вплинула на творчість та життя більшості митців, що були сучасниками філософа.

Емансипація жінки була європейською тенденцією, і в українській літературі феміністичні ідеї почали запроваджувати саме письменниці-модерністки. Постмодернізм продовжив розвиток цих ідей, дійшовши до гендерних студій. Українська література лише на рубежі ХІХ — ХХ століть починає переосмислювати ті кардинальні зміни в традиційному світобаченні, що їх означив перший етап сексуальної революції. Жіночий рух в Україні пов’язують передусім з іменами Наталі Кобринської, Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, а також менш відомих авторок — Уляни Кравченко, Грицька Григоренка, Дніпрової Чайки, Наталі Романович-Ткаченко, які своєю творчою діяльністю засвідчили високий рівень розвитку жіночої свідомості й глибоке розуміння передових ідей емансипації суспільства загалом. Українська проза початку XX ст., досліджуючи взаємини людини й маси у процесі небувалих суспільних зрушень, почала звертати особливу увагу на внутрішній світ окремої особистості у всій складності й суперечливості її почуттів, настроїв, переживань, роздумів. Як помітив Іван Франко, новітня література намагалася показувати суспільні події через їхнє переломлення у свідомості тієї чи іншої людини, виявляти її ставлення до них. Справді, такі письменники, як Коцюбинський, Кобилянська, Стефаник, Марко черемшина, Тесленко, сягають вершин художнього психологізму у з’ясуванні найневловиміших порухів душі людини, дослідженні прихованих імпульсів її дій і вчинків. Не випадково дослідники називали новелу Коцюбинського «Інтермецо». «ліричною поемою». адже вся вона пройнята щирістю задушевних освідчень героя, розцвічена яскравою метафоричністю. Такий самий ліризм властивий новелам Марка Черемшини з циклу «Карби». оповіданням Васильченка.

Найбільш відповідними жанрами для втілення нового матеріалу у літературі кін. XIX — поч. XX ст. стали інтелектуальна, ідеологічна чи психологічна драма (Леся Українка) та психологічна повість і новела (М. Коцюбинський, Марко Черемшина, В. Стефаник, Лесь Мартович, О. Кобилянська та ін.). Найвищого свого розвитку в цей час досягає українська проза, явивши так звану «нову школу». письма. Українська проза цього періоду поступово відкидає описовість, акцентуючи на індивідуальному світі окремої особистості. Письменники цього періоду повністю виконали мистецьке завдання, яке постало перед українською прозою ще з початку ХІХ ст., заповнивши прогалини у жанровій системі новими формами. Українські прозаїки активно послуговуються зразками як фабульної прози (оповідання, повість, роман), так і безфабульної, т. зв. фрагментарної (ескіз, етюд, образок, поезії у прозі, акварель, мініатюра). Роман втрачає позицію першості у жанровій системі, поступаючись зразкам малої прози, серед яких найбільшої популярності набуває новела. «Новела — найбільш універсальний і свобідний рід літератури, найвідповідніший нашому нервовому часу…». (І. Франко). Цей жанр приваблював багатьох українських прозаїків. Так, у ХІХ — на початку ХХ ст. більше 170 письменників зверталися до нього. У новелістиці цього часу можна виділити кілька течій: покутська група (М. Черемшина, Г. Хоткевич), «симфонічна». словесність (М. Коцюбинський, С. Васильченко), «жіноча». проза (Христя Алчевська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Ольга Кобилянська, Леся Українка). Український модерн виник у значно важчих соціокультурних умовах, ніж модерн в інших країнах Європи внаслідок бездержавності України. Його корені — в пізньому українському романтизмі як стильовому напрямку мистецтва і літератури.

Будинок учителя м. Київ. Будинок полтавського земства. м. Полтава. Будинок з примарами Городецького м. Київ. В архітектурі панівною була еклектика в різноманітних стильових комбінаціях: ретроспективізм, неокласицизм, модерн, раціоналізм, при переважанні неокласицизму (Будинок учителя в Києві, колишній Педагогічний музей; бібліотека університету). У живописі модерн найяскравіше виявився у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурних проектах В. Кричевського (будинок полтавського губернаторського земства). Модерн в українській архітектурі був тісно пов’язаний зі стилістичним напрямком неоромантизму («будинок з примарами». в Києві архітектора Городецького).

У живописі О. Мурашка («Портрет дівчини у червоному капелюсі». вітальна енергія червоного кольору підкреслює красу як вияв молодості і оновлення. Еволюцію живопису можна визначити як перебіг від наслідування реальної дійсності, життєвої достовірності — до власної авторської міфотворчості (яка переважно походить від джерел народної поезії) з високим ступенем перетворення цієї дійсності, від критичного аналізу — до поетичного синтезу (П. Холодний «Казка про дівчину й паву». О. Новаківський «Русалка». «Музика». «Визволення». «Українська мадонна».. Найвиразніше можна простежити засвоєння здобутків імпресіонізму у творчості Михайла Коцюбинського. У його прозі, написаній в імпресіоністичному ключі, зникають залишки хронологічного викладу, розлогі описи замінюються записом вражень героя, які пливуть за випадковими асоціаціями. Дія із зовнішнього світу переноситься у внутрішній. Події передаються крізь призму свідомості персонажа, як, наприклад, у новелі «цвіт яблуні». та акварелі «На камені»Ознаки імпресіонізму:✵ тонкий психологізм змалювання персонажів;✵ прагнення відтворити найтонші відтінки настрою;✵ прагнення схопити миттєві враження;✵ тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності;✵ багатство відтінків у змалюванні дійсності;✵ посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей.

Першою мову про неоромантизм в українській літературі рубежу століть повела Леся Українка. Вона зазначала, що для неоромантизму «людина юрби перестає бути бутафорською приналежністю, як це було у старих романтиків, манекеном для примірки костюмів, пошитих із людських документів, як це було у натуралістів. «Людина юрби». — людина у повному значенні слова, але вона не виведена із юрби, не поставлена на самоті… для художньої студії. Кожна особистість суверенна, кожна людина, якою вона не була би, є герой для самої себе і частина середовища по відношенню до інших». Ця визначальна риса, на думку Лесі Українки, служить критерієм для істинного розуміння і оцінки творів письменників-неоромантиків. Ознаки неоромантизму:✵ прагнення поєднати ідеал з дійсністю;✵ виразність суспільних ідеалів;✵ прагнення до визволення особистості;✵ виняткова й активна особистість може підняти до свого рівня інших;✵ гострий конфлікт між добром і злом, правдою і кривдою;✵ привернення уваги до чуттєвої сфери людини;✵ піднесення постаті самотнього визначного героя. Яскравими зразками цього напряму в українській літературі є твори «Лісова пісня». Лесі Українки, «Земля». «Битва». О. Кобилянської, «Тіні забутих предків». М. Коцюбинського.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГОУгадай за ознакамивони створили мистецтво майбутнього, співали гімни технічному прогресові, місту, машинам, моторам, пропелерам, "механічній" красі, наголошували на необхідності створення нової людини, гідної своєї доби техніки, людини нового складу душі; людина може повністю виявити себе, є підсвідомі акти: сон, марення тощо;Образ проголосили самоціллю творчості. "Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна вийняти один образ, вставити ще десять«;вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали; - породив культ витонченої краси. Вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва«; - надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови, емоційному збудженню, яке огорнуло читача завдяки ритмові та мелодиці вірша, грі розмаїтих асоціацій. Застосовуючи технологію ПРЕС, дати відповідь на питання: «Якби ви творили на зламі епох, який би модерністський напрям обрали?».

Рефлексія«Незакінчені речення»Що позначає слово «модернізм»…Де зародився…Як пов’язаний модернізм з мистецтвом…Модерністські течії…Чим відрізняється український модернізм від європейського…Представники українського модернізму…Підсумок уроку

Домашнє завдання. Підготувати повідомлення на тему: «Модернізм як розрив із традицією класичної літератури – пошук нових виражальних засобів: жанри, символічні образи, тип оповіді.»Дякую за увагу!