Моральне виховання дошкільників засобами українських народних традицій

Шуляк Марія

                    МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ

Моральне виховання особистості дитини - одне з найважливіших завдань закладу дошкільної освіти. І це закономірно, тому що у житті нашого суспільства все більшої ваги набуває роль моральної поведінки кожної особистості, розширюється сфера дії морального чинника.

Моральне виховання це процес, що спрямований на цілісне формування та розвиток особистості дитини, і обумовлює становлення її відносин до суспільства, людей, праці, своїх обов'язків, тощо. Учені наголошують, що моральність є складовою комплексного підходу до формування цілісної особистості «Формування моральності є не що інше, як перетворення моральних норм, правил і вимог у знання, навички та звички поведінки особистості і їх неухильне дотримання», – зазначає І. Харламов [5].

Специфічною особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі. Процес морального виховання динамічний і творчий. Основними критеріями моральності людини можуть бути її уявлення, переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей. Ми вважаємо, що моральною можна вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.

Оволодіння моральними уявленнями і поняттями – тривалий і складний процес. Діти долають великий шлях, починаючи із засвоєння моральних понять спочатку на рівні ознайомлення до повного оволодіння їх змістом. Сьогодні широко впроваджуються в практику виховної роботи ЗДО заходи, організовані на основі українських народних традицій. Традиції – це своєрідні вічні духовні підвалини розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому житті. За допомогою традицій дошкільники усвідомлюють, що знання про свій народ - це пізнання себе, свого народу, його історії та культури, усвідомлюють безперервний зв'язок з попередніми поколіннями українського народу, з їх духовним світом.

Поняття «традиції» походить від латинського слова traditio, що в перекладі означає передача. Кожне покоління входить в життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивіда як особистості. І тому, саме традиції шляхом передачі соціального досвіду від старших молодшим поколінням забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних (створених століттями) цінностей, норм, правил, ідеалів, відображують послідовність соціального досвіду. Традиції, спрямовані на розширення знань про свій народ, сприяють реальному особистісному вибору в житті, роботі, моралі, в сучасному естетично-творчому, побутовому відродженні національного менталітету. Таким чином традиції з'єднуються способом передачі найцінніших моральних та матеріальних здобутків українського народу минулих епох і нинішнього часу.

У філософській енциклопедії підкреслюється, що традиційними стають норми поведінки, народний досвід, ідеї, погляди, смаки, звичаї, обряди, свята та інші форми соціальних і культурних явищ. У науковій спільноті під національними традиціями розуміють своєрідні вічні духовні підвалини розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому житті [3].

Педагогічна сутність українських народних традицій полягає у відтворенні у наступних поколінь того найкращого, що створено українським народом протягом всієї історії свого існування. Отже, виховання дітей старшого дошкільного віку на основі традицій українського народу забезпечує їх залучення до високого духовного надбання свого народу, засвоєнню і примноженню кращих звичаїв, моральних норм, естетичних цінностей та інших елементів культурної спадщини, кращих психічних якостей українського народу, специфіки його емоційної та інтелектуальної сфери, які зберігаються нацією, розвиваються і передаються нащадкам протягом століть. Серед українських діячів, педагогів М. Грушевський першим розробив концепцію національних традицій і надав їм загальнолюдського значення. Відомий педагог М. Драгоманов у своїх працях з українознавства переконливо обґрунтував національні моральні скарби як найвищі цінності.

Педагоги минулого і сучасності одностайно дотримуються думки, що зміст виховання на ґрунті народної педагогіки – це цілісний процес формування особистості та її підготовки до активної участі у суспільному і духовному житті. У вузькому, але більш конкретному значенні зміст виховання в народній педагогіці полягає у формуванні морального обличчя, інтелектуального і фізичного розвитку, прищепленні працездатності та естетичних смаків. Практика народного виховання передбачає формування у кожної людини моральних оцінок з позиції добра і справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто праведний, чесний, вихований. До цих моральних норм слід віднести й такі поняття, як людська гідність, честь, колективізм. Всі вони конкретизовані в моральному кодексі народу, основні принципи якого представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів'ях і приказках, які сформульовані стисло, з образною емоційністю, легко запам'ятовуються. Саме вони застерігають людину від таких серйозних моральних вад, як підступність, нещирість, хитрість, скупість, нечесність.

Основою моральності народна педагогіка вбачає любов до рідного краю, ставлення людини до праці, до людей, до себе особисто. Так, наприклад, українські народні приказки закликають любити свій рідний край – («Кожному мила своя сторона»), захищати її («За рідний край – хоч помирай»), боротися проти соціального гніту і несправедливості («Хліб- Сіль Їж, а правду ріж»), цінувати працю («Без праці нема плода»), поважати гідність чесної людини, цінувати справжню дружбу («Для приятеля нового не пускайся старого»), бути вимогливим до себе («Не лінися рано вставати, та змолоду більше знаті»). Щоб дитина була сміливою, а не боягузливою, її навчили – «На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає». Засуджуючи лінь, в народі казали – «Тяжко тому жити, хто не хоче робити». Застерігаючи дітей від брехні, дітям говорили – «Правда із дна моря виринає, а неправда потопає» [4].

Аналізуючи українські народні традиції і обряди, можна з впевненістю казати, що за допомогою прислів'їв і приказок, які відбивають такі моральні якості, як честь, гідність, відповідальність, щирість, добро, справедливість та інші, здійснюється патріотичне, трудове виховання дітей; на основі народних казок виховується: ввічливість, коректність у відносинах з людьми, працелюбність, любов до рідного краю, розуміння понять «добро» і «зло»; застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідного краю, батькам, праці; повазі старших, щирості, довіри, інтересу до культурної спадщини українського народу.

Надзвичайно важливу роль у формуванні моральності дошкільника відіграють народні казки. Кожна українська народна казка містить у собі своєрідно зашифровані знання, які можуть сприйматися як на свідомому, так і на несвідомому рівнях. Традиційно казкові герої поділяються на добрих і злих, але після подолання багатьох труднощів, добро завжди перемагає. Народні казки можна розглядати як перший засіб формування духовних цінностей у дитини. При цьому, у кожної дитини є улюблена казка, яку вона просить повторювати знову і знову, це та казка, принципи якої співзвучні дитячій сутності і які будуть слугувати основою її поведінки протягом подальшого життя.

Позитивний вплив казок на формування морально-ціннісної сфери дитини можна розглядати на багатьох прикладах, але спільною рисою цих народних творів є виховання у дітей найкращих якостей, що спрямовують дитячу енергію на досягнення загальнолюдських ідеалів, духовних цінностей [2].

Важливе місце серед народних традицій займає народний календар, у якому втілювалася етнічна історія, традиційний побут, весь уклад життя народу. Зміст народного календаря мудро спрямований на виховання у людини почуття власника рідної землі, працьовитості, ініціативності, якостей добропорядного сім'янина, гідності та інших важливих моральних якостей. Народний календар - це енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту, відпочинку народу, могутній комплекс засобів ідейно-морального, емоційно-естетичного виховання підростаючого покоління.

Залучення дошкільників до традиційних українських свят та розваг сприяють моральному вихованню дітей: вони об'єднуються загальними переживаннями, у них виховуються основи колективізму; твори фольклору, пісні та вірші про рідну країну, про рідну природу, працю, формують патріотичні почуття.

Українські народні традиції є ефективним засобом морального виховання, вони цілісно відображають сутність, характерні ознаки всього народу. Використання українських народних традицій необхідно для того, щоб повною мірою прищепити дошкільникам любов до свого народу, і в той же час, морально виховати кожного з них.

Список використаних джерел

1. Базовий компонент дошкільної освіти / наук. кер. А.М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф. д-р пед. наук ; авт. кол.: Богуш А.М., Бєлєнька Г. В., Богініч О.Л. та ін. К., 2012. 26 с.

2. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі. К. : Вища. шк., 1992. 398 с.

3. Калуська Л. О. Поспішаймо закладати моральний фундамент Дошкільне виховання. 2006 No 7. С. 13.

4. Мосіяшенко В. А. Українська етнопедагогіка: навч.посіб. Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. 176 с.

5. Харламов И. Ф. Педагогика: учеб. пособ. 4-е изд., перераб. и доп. М. : Гардарики, 2002. 519 с.