МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ВНЗ І І ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

Мотивація навчальної діяльності студентів ВНЗ І і ІІ рівнів акредитації

Анотація. Наразі перед освітньою системою України стоїть важливе завдання – виховання висококваліфікованих та компетентних фахівців.  Для досягнення цього завдання необхідно застосовувати методи мотивації, проте питання мотивації навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ І та ІІ рівня акредитації недостатньо висвітлене в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Аналіз праць авторів, що досліджували дану проблему показав, що на рівень мотивації студентів найбльше впливають внутрішні та професійні мотиви. Основними умовами формування стійкої мотивації у студентів ВНЗ є безперервність процесу мотивації та індивідуальний підхід із врахуванням особливостей особистості учня. Забезпечення стимулюючо-мотиваційного компоненту дозволить сформувати та розвивати професійні інтереси до процесу навчання у студентів.

Ключові слова: мотив, мотивація навчальної діяльності, навчально-пізнавальна діяльність, формування мотивації, ефективність навчальної діяльності, мотиваційний механізм.

Вивчення проблеми мотивації навчально-пізнавальної діяльності у студентів розглядалися багатьома авторами, проте їх погляди на дане питання відзначаються суперечливістю термінології та підходів до визнаечння сутності мотивації, її форм та структури. Наприклад, деякі дослідники розглядаться мотивацію як ціль або як готовність до дії, як намір, як внутрішній стан особистості в конктретний момент часу, як певну емоцію тощо. Як бачимо, немає чіткого понятійного апарату з досліджуваної теми. Розглядаючи предмет дослідження глибше, а саме досліджучи мотивацію навчально-пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі, ми можемо побачити аналіз даного питання в роботах таких авторів, як Д. Ельконін, С. Рубінштейн, Б. Баєв, О. Леонтьєв, В Асєєв, Л. Виготський, Л. Божович, В. Є. Михайличенко, В. В. Полянська. В їх працях обєктом вивчення стали аспекти внутрішнього життя особистості студента, а саме його уміння, знання, здібності, навички, цінності, інтереси , професійна спрямованість тощо.

Проаналізувавши противтавлення поняття «мотив» та поняття «мотивація» у працях психологів та дидактиків, ми бачимо, що термін «мотивація» ширший, ніж термін «мотив», оскільки включає в себе цілу систему мотивів і стимулів, які впливають на поведінку особистості.

Існує різний підхід до класифікації мотивів, О. Леонтьєв, Л. Божович виділяють пізнавальні та соціальні мотиви, І. Підласий виділяє: соціальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні мотиви. Інші автори пропонують не тільки класифікацію мотивів, а й класифікацію потреб, що формують мотиви.

Дослідження показало, що у психолого-дидактичній літературі не існує єдиного підходу до трактування понять «мотив» та «мотивація», але, на наш погляд, на рівень мотивації студентів найбльше впливають внутрішні та професійні мотиви.

Процес формування мотивації є одним з приорітетніших засвдань викладачів ВНЗ. Дослідження показали,  що в процесі формування мотивації у студентів найголовнішими умовами є можливість самореалізації (самостійність та ініціативність).

Основними методами стимулювання навчально-пізнавальної діяльності є метод формування пізнавального інтересу та метод стимулювання обов'язку й відповідальності в навчанні.

Методи формування пізнавального інтересу формують у студентів інтерес до процесу навчання, заохочують та стимулюють до навчальної діяльності. До таких методів відносять: дискусію, метод «мозкової атаки», роботу в малив групах, презентацію та інші.

Методи стимулювання обов'язку й відповідальності в навчанні мають на меті виховати у учнів відповідальність та дисциплінованість. Для цього застосовуються методи контролю та оцінки знань.

З метою підвищення ефективністі мотивації студентів ВНЗ сучасні педагоги поєднують традиційні методи навчання та творчий підхід. При застосуванні такого підходу важливими факторами (за В.В. Ягуповим) є: принцип загальності,  творчий характер завдані, професійний інтерес, емоційність та проблемність [2].

Форми організації навчальної та професійної діяльності суттєво відрізняються, саме томиу доцільно використовувати контекстний підхід. За визначенням А.О. Вербицького, контекстним є: “навчання, в якому за допомогою всієї системи дидактичних форм, методів та засобів моделюється предметний та соціальний зміст майбутньої професійної діяльності фахівця, а засвоєння ним абстрактних знань як знакових систем накладено на канву цієї діяльності…” [1, с. 32].

Використання контекстного підходу показало свою ефективність на практиці та дало кращі результати, ніж при застосуванні традиційного навчання.

Основними умовами формування стійкої мотивації у студентів ВНЗ є безперервність процесу мотивації та індивідуальний підхід із врахуванням особливостей особистості учня. Для забезпечення постйного процесу мотивації застосовують ряд методів і прийомів: доведення і переконання, комунікативної атаки, метод долання перешкод, сугестія, метод делегування, сетод закріплення позитивного враження та інші.

Отже, забезпечення стимулюючо-мотиваційного компоненту дозволить сформувати та розвивати професійні інтереси до процесу навчання у студентів.

Список використаних джерел

1.               Вербицкий А.А. Активное обучение в ВШ: контекстный подход: Метод. пособие. – М.: Высш. шк., 1991. – 207 с.
2.               Занюк С.С. Психологія мотивації/ Занюк С.С. – К.: Либідь, 2002. – 110с