Мотиваційна компетентність як передумова свідомого засвоєння знань

Мотиваційна компетентність

як передумова свідомого засвоєння знань

Сіміцька Жанна Вячеславівна,

учитель української мови і літератури

КЗЗСО «Луцький ліцей №14

імені Василя Сухомлинського Луцької міської ради»

Сьогодні учитель української мови повинен не лише забезпечити засвоєння учнями усіх лексичних, граматичних, стилістичних багатств рідної мови, а насамперед дбати про розвиток навичок самостійного навчання, здатності до самоорганізації й планування часу, відповідальності, комунікабельності, уміння працювати в команді. Важливо навчити дитину використовувати отримані знання. Тому на перший план виходить формування в неї навичок освоєння певних індивідуальних технік оволодіння знаннями, розвиток здатності діяти, використовуючи всі наявні ресурси. Учень не повинен поглинати «готові» знання – він їх має виробити сам і сам зрозуміти, чого йому не вистачає, щоб досягти успіху. Набуває значення пошук рішення: не саме рішення, а шлях, який веде до нього. Але для цього повинна бути мотивація, бажання навчатися.

Для того, щоб учень прагнув учитися, вмів оволодівати знаннями, його необхідно зацікавити предметом вивчення й кінцевим результатом роботи.

Мотиви навчальної діяльності у кожної дитини особистісні, індивідуальні. Працюючи з різними групами і окремими учнями, учителю-словеснику необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому практична діяльність педагогів у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися                             на міжпредметній основі, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проєктно-орієнтованій діяльності. Зазначені умови необхідно  визначати  у відповідних цілях організації навчального процесу на уроках української мови.

Виявом сформованості в учнів мотиваційного компонента вміння вчитися можуть бути такі характеристики їх ставлення до навчання:

- уміння визначити мету діяльності (здатність ставити цілі, спрямованість на досягнення мети);

- розвинена допитливість, пізнавальний інтерес;

- потреба у самостійному пошуку й засвоєнні нових знань;

- позитивні інтелектуальні почуття.

Відповідні мотиваційні складові мають бути закладені та розвиватися передусім у середній школі. При цьому необхідно узгоджувати зростання обсягу й складності предметного змісту з розвитком загальнонавчальних умінь, враховувати можливості міжпредметного впливу.

Щоб у процесі навчання відбувалося постійне удосконалення мотиваційної компетентності, необхідно забезпечити активну позицію учня у навчанні. Наявність цього вміння програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу та засобів навчання.

Учитель повинен насамперед вивчити мотивацію учнівського колективу й кожного учня. Для цього слід використовувати спеціальні прийоми:

• створення ситуації (визначити, як змінюватиметься поведінка учнів при зміні умов);
• вибір партнера (для вивчення ступеня самостійності мотивів учня залежно від взаємодії з однокласниками);
• незакінчені пропозиції (учням пропонується завдання: дописати пропозиції «Я думаю, що коли…», «Я був би радий, якби…» тощо);
•  незакінчена розповідь (те саме, що й у попередньому прийомі, але з більш розгорнутим змістом);
• домальовування ситуації (окреслення життєвої чи навчальної ситуації, яку учні самостійно домальовують і при цьому мимоволі розкривають проблеми, які їх хвилюють, висловлюють своє ставлення до цих проблем і їх вирішення).

Учитель повинен враховувати як індивідуальні особливості мотивації кожного учня, так і загальні мотиви опанування значущих для кожної людини знань.

Пропонуємо ряд методичних прийомів, які впливають на  формування в учнів  мотивації до вивчення рідної мови, активізують їхню навчальну діяльність.

«Образ». Активному засвоєнню знань сприяє позитивна емоційна  атмосфера на уроці та інтерес до внутрішнього стану учня з боку вчителя та однокласників. Учні описують своє самопочуття, використовуючи метафору або образ. Наприклад: «Мій стан в цю хвилину нагадує бурхливу гірську річку». Використання яскравих, влучних та цікавих метафор у житті надає йому барв та незвичності.

«Квітка настрою». Учитель цитує нідерландського філософа Бенедикта Спінозу: «Якщо ви хочете, щоб життя усміхалося вам, подаруйте йому свій хороший настрій». Висловлює побажання, щоб кожен із учнів продемонстрував свій настрій через знання та дії на уроці. Запрошує до співпраці і дарує нотку хорошого настрою, демонструючи відеоролик про квіти, що розпускаються.

 За допомогою рефреймінгу (з англійської – «зміна рамки», погляд на ситуацію з іншого боку, під іншим кутом зору) можна навчити учнів бачити позитивне навіть у найнесприятливішій ситуації, розвивати впевненість у собі. Учням з невисоким рівнем мотивації варто запропонувати продовжити думку: «За вікном холодно, зате…», «Ми працюємо уже на шостому уроці і втомилися, але…» та ін.

«Здивування». Слід пам’ятати, що діти відрізняються цікавістю. Тому вони виявляють особливу увагу до нових і невідомих обставин. Якщо навчальний матеріал містить недостатньо нової інформації, то в учнів пропадає інтерес до його вивчення. Подібне відбувається і в тому випадку, коли учні не спираються  на своєму минулому досвіді пізнання. Відомий психолог Л.С.Виготський пише: «Загальним психологічним правилом розвитку інтересу буде таке: для того, щоб предмет нас зацікавив, він повинен бути пов’язаний із будь-чим, що нас цікавить, із чимось уже знайомим, і водночас, він повинний завжди містити в собі деякі нові форми діяльності... Зовсім нове, як і зовсім старе, не здатне зацікавити нас, збудити інтерес до якогось предмета або явища. Отже, щоб поставити цей предмет або явище в особисте відношення до учня, треба зробити його вивчення особистою справою учня, тоді ми можемо бути упевнені в успіхові».

Здивування – початкова фаза розвитку пізнавального інтересу. Тому відомі явища треба подавати з несподіваної точки зору. Наприклад, учнів здивує той факт, що до 1933 року правильно побудованими вважалися словосполучення «дві руці, дві нозі», оскільки в українській мові тоді  існувала така  граматична категорія числа, як двоїна.

До цього ж методичного прийому можна віднести і пропозицію дати відповідь на запитання типу: «Що відбудеться, якщо…?» У цих запитаннях  розглядаються парадоксальні ситуації. Учні самі можуть знайти і запропонувати подібні ситуації для обговорення. Наприклад: «Що відбудеться, якщо з нашої мови зникнуть прийменники?», «Як змінилася б українська мова, якби не існувало синтаксичних синонімів?», «Чи може українська мова обійтися без апострофа?»

У прийомі «Фантастична добавка» вчитель доповнює реальну ситуацію елементами фантастики. Наприклад, перенести навчальну ситуацію на фантастичну планету. Варто запропонувати учням придумати мову мешканців цієї планети, застосовуючи закони і засоби словотворення  української мови. Цікавим для дітей стане і завдання написати фантастичну розповідь, есе, вірш, використовуючи теоретичні знання з предмета.

Учителеві варто використовувати на уроці ефект загадки. Оскільки учні охоче займаються різними непростими проблемами: із задоволенням розгадують загадки, кросворди, ребуси, предметні (лінгвістичні) задачі тощо. Можна запропонувати такі варіанти роботи з кросвордом:

1.Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.

2.Сформулювати питання до слів у заповненому кросворді.

3.Заповнюючи кросворд, визначити, яке ключове слово виділено, і пояснити його значення.

4.Створити кросворд самостійно, використовуючи терміни, які були вивчені раніше.

Ефективним є і прийом «Відстрочена загадка». На початку уроку вчитель дає загадку (або маловідомий і дивний факт), відгадку на яку можна дізнатися на уроці під час роботи над новим матеріалом. Наприклад, як правильно сказати: написати лист чи написати листа?

До пошуку пояснень учнів підштовхують і суперечності. Діти прагнуть впорядкувати навколишній світ. Якщо ж вони стикаються із протиріччями,  то намагаються знайти їм раціональне пояснення. Тому для посилення мотивації до навчання вчитель іноді може поставити під сумнів доступну учням логіку пояснень. Наприклад: -ти в інфінітива – це суфікс чи закінчення?

Застосування прийому «Читаємо!» передбачає використання художньої і науково-популярної літератури на різних етапах уроку для формування мотивації пошуку відповіді на цікаве запитання. Наприклад: чи правильним є словосполучення «з метою виявлення особливостей»? Відповідь учні шукають у книзі Б. Антоненка-Давидовича  «Як ми говоримо» і готують пам’ятку «Як уживати вислів з метою».

Для активізації навчальної діяльності учнів варто використовувати прийом «Джерела інформації». На початку уроку вчитель роздає учням посібники, додаткові підручники, енциклопедії або пропонує інтернет-джерела, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку.  Діти повинні знайти відповідь на конкретне запитання й підготувати коротке повідомлення для однокласників.

Прийом «Асоціації» доцільно використовувати під час мотивації до вивчення теоретичного матеріалу (ідеї, поняття). При цьому активізується власний досвід учнів. Учитель записує основне поняття, яке мають опрацювати учні. Учні дописують до кожної літери цього слова поняття або асоціації, які воно в них викликає. Наприклад:

«Анкетування» на етапі актуалізації знань з теми дасть можливість не тільки з’ясувати, наскільки учень готовий засвоювати новий матеріал, але й допоможе зрозуміти його  внутрішній стан, а також інтереси й цілі, які ставить перед собою учень. Наприклад, на уроці вивчення теми «Односкладні речення» дітям можна запропонувати психологічну анкету, відповіді на запитання якої вони мимоволі даватимуть односкладними реченнями, після чого визначать у них граматичні основи (Чи легко вам згадати найщасливіший день у житті? - Так, мені легко згадати такий день).

Важливо, аби учень, вивчаючи будь-яку тему, усвідомлював, чому саме цей матеріал необхідно вивчати, у чому полягає важливість засвоєння теми для нього особисто, який результат він повинен отримати в кінці уроку, тоді навчання стане не повинністю, а  особистою потребою дитини.