29 травня о 18:00Вебінар: Фізика для сучасного школяра: традиції, інновації, STEM

Мова врятує нас і державу

Про матеріал
Тематичний захід з мовознавства до Дня рідної мови з використанням такого засобу як флешмоб, виконаний учнями училища.
Перегляд файлу

Тема: Мова врятує нас і державу

Мета: донести учням інформацію про заснування Міжнародного дня рідної мови, сформувати в учнів знання про шлях становлення рідної мови, прищепити і розвинути почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб.

(Звучить запис вірша)

 

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

 

Де іще від матінки – матусі

ти почуєш : спатоньки – спатусі ?

 

Ну яка на світі знає мова

зменшувальні форми дієслова?

 

Хоч у нас і кажуть, що невістка

буцімто чужа у хаті кістка,

 

та недавно ув одній господі

чув таке я, що повірить годі:

 

каже до невістоньки свекруня:

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?»

 

Хто ж сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

 

Ну скоріше - незбагненна мова,

лагідно – чарівно - загадкова.

 

Де ще в світі є така країна,

як терпляча Україна - ненька,

 

щоб і тих, хто їй завдав руїни,

звала незлобливо – воріженьки ?!

Дмитро Білоус

 

Вступне слово викладача української мови і літератури Ганни Сосинець

 

Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою, в переважній більшості випадків, має для нас величезне значення. Мова та її наріччя стають не просто засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до неї та її душі мова.

Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття, глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.

“Мови – це важливо!” – цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови, який щорічно  відзначає увесь світ 21 лютого.

Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти:

– Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві;

– Вона була спільною мовою для українців та білорусів;

– Активною мовою Молдавського князівства;

– Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською;

– Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами.

Хтось із мудрих сказав: «Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна». А мені ще хочеться додати, що той, хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мова – пісня колискова.
Мова – матері  уста.
І. Багряний

(Звучить пісня про мову у виконанні учня училища)


Виступ бібліотекаря училища

Шановні слухачі, поціновувачі української!

Я хочу вдатися до промови, поета і видавця Івана Малковича, яку він виголосив на врученні йому Шевченківської премії за збірку "Подорожник з новими віршами" у знакову дату для України, а саме 9 березня 2017 р. у день народження Тараса.

 

Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про горопашного кріпака Тараса Шевченка, а вестимуть мову про неймовірного хлопчика, який створив сам себе.

 

В середині 1980-х улюбленою розвагою кількох молодих поетів була, зокрема, й така: комусь із «непосвячених» ми цитували певні знакові рядки і просили відгадати, хто їх написав.

 

От, наприклад: «Слова дощем позамивались… І не дощем, і не слова…»  Люди називали і Вінграновського, і ще когось. І як солодко було відкривати їм, що це – Шевченко! І що «Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий» чи, скажімо, «Готово! Парус розпустили…» – це теж Шевченко.

 

Ми хвалилися Шевченком, як у тому давньоукраїнському канті: «І Тобою, милий Боже, повсякчас хвалюся». Як же нам хотілося довести всьому світові, що Шевченко і модерний, і сучасний, адже з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного кобзаря, що печально пощипує струни кобзи чи бандури.

 

Біда в тому, що в багатьох шкільних і студентських авдиторіях саме такий образ Шевченка переважає й досі — кріпак і селянський поет-мученик.

 

«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха…» – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя.

 

Багато поетів страждали і гинули, але небагато давали прихисток у слові цілій нації.

 

І не випадково уже в наші драматичні дні відважний син древнього вірменського народу Сергій Нігоян гине в центрі Києва за ідеали гідності саме з Шевченковими словами на вустах: «Борітеся – поборете!».

 

Справжні Шевченкові смисли в багатьох його творах звучать як важкий, глибокий рок, а не мелясна попса.

 

(Звучить запис рок-групи MANHATTAN «Заповіт»)

 

Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про горопашного кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а змінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх, створив сам себе.

 

І це його світіння бачили всі – і той свавільний п’яний дячок, з яким малий Тарас читає псалтиря над померлими, – а читає він найкраще за всіх своїх ровесників — і навіть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозвіл навчатися у хлипнівського маляра, бо з дитинства любить малювати вояків і коней, це його найбільша пристрасть, і він вперто шукає вчителя.

 

Енгельгардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжній скарб, адже Тарас найдотепніший, найспритніший, він усе робить завиграшки, талановито, – кращого за нього не знайти! І він бере хлопця спочатку у Вільно, а потім і в столицю.

 

А Шевченко тим часом вишколюється в малярстві, і його мистецьке око все помічає. Виявляється, панське життя теж має свої протиріччя. У кожного суспільного стану – своя морока. І, попри зрозумілий класовий антагонізм, Шевченко згодом напише й таке, що в нас нечасто цитували:

 

Не завидуй багатому:

 

Багатий не знає

 

Ні приязні, ні любові —

 

Він те все наймає…

 

А уявіть, який потужний і світлий талант треба було мати, щоб довкола його викупу з кріпацтва і вступу в Академію закрутилися такі імениті люди, як Жуковський, Брюлов і багато інших. Це просто якась нереальна історія!.. Достоту історія про успіх. Хоча, треба чесно визнати: якби більшість з тих людей знали, що допомагають передовсім поету, а не художнику, нічого б такого не сталося. 

 

Отож, сильна і дієва мрія відкриває нам усі шляхи, навіть, здавалося б, у найнесприятливішому середовищі, однак для цього треба вперто і каторжно працювати. Тож приклад Шевченка має нас окрилювати, а не вганяти в безнадію.

 

Срібна медаль Академії, академік гравюри, розпис Большого театру, високоосвічений юнак, що має шанс продовжити навчання в Римі, – це все про Шевченка. Його чекає феєричне життя – він бачив, як живуть вищі суспільні прошарки, він умів бути франтом, був улюбленцем веселого творчого товариства – адже він не тільки художник, а ще й чудово співає, легко віршує…

 

Але виявляється, що те його внутрішнє світіння, то далеко не абажурне сяйво, то – вогонь правди. Він ані на мить не забуває про своє коріння і про ту не - правду, яка панує на його батьківщині.

 

Шевченко має мужність не записатися в лави прославляльників російського царя, який хай і лівим ґудзиком правої поли, але теж був причетний до його викупу з неволі. Але для генія правда – понад усе.

 

І Шевченко переливає свою правду в поезію, і його слова снуються в такій божистій послідовності, що, змикаючись одне з одним, дають нам вічну, непроминальну енергію українського духу.

 

Шевченко розуміє, як ця правда може окошитися на його долі, він знає, що роблять з тими, хто йде супроти – і словом, і дією.

 

Однак Шевченко не вміє і не хоче кривити душею, у якій клекотить праведний гнів і мрія про ідеальну, майже міфічну Україну.

 

І ось його землякам уже й не соромно показатися на люди: дивіться, ми є, бо в часи, коли над слов’янщиною літав Бог-Творець і розсіював зерно геніїв, яке зійшло у Польщі в 1798-му (Міцкевич), у Московії – 1799-го (Пушкін), а в Україні – 1814-го року – про нас не забуто, ми теж присутні у Великому Божому задумі.

 

Незрідка в наших зрусифікованих містах до мене підходять на вулицях люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої – українські. Тобто люди в такий спосіб дають зрозуміти, що вони за те, щоб їхні діти читали і навчалися українською мовою. У них з різних причин з мовою не склалося, але діти їхні мають її знати й шанувати.

 

Нарешті мусить бути закон, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги української мовою – від крамниць і громадських установ — до ґлянцевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі, без винятку, ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою (за чітко виписаними винятками для кримських татарів та кількох інших національних меншин, які купно тут проживають).

 

Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт «Варєнічная Катюша» – так неначе той москаль щодня й щогодини безчестить нашу безталанну Катерину.

 

Кажуть, що мовний закон може комусь зашкодити, але це неправда. Шкодить його відсутність. Згадайте, скільки чудових сучасних українських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про музичні квоти.

 

Адже відомо, що мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб, і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства…».

 

Коли в часи Другої світової Черчіль обговорював зі своїми урядовцями бюджет, і вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії, Черчіль обурився: «А що ж ми тоді будемо захищати?» – спитав він.

 

Ми повинні пам’ятати, що тільки тут, між цим небом і цією землею, народилися такі слова, як жито, Дніпро, човенце, мрія, і тисячі інших прекрасних слів. І що тут все наладиться лише тоді, коли українська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океані рідної мови.

 

Адже сказано: на початку було Слово, яке, як відомо, формує свідомість. І з цим словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з’явимося на культурній карті світу.

 

У моїй скромній книжечці, яку сьогодні удостоєно такої високої відзнаки, є вірш про дивовижну особливість української абетки, яка починається з Ангела, а закінчується Янголом, і вони обидва мовби захищають нашу абетку від А до Я – Ангел і Янгол.

 

Такого нема в жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати Українська Держава. І ось коли ми матимемо гідний захист і Мови, і держави, тоді нарешті:

…Буде бито

 

Царями сіянеє жито!

 

А люди виростуть. Умруть

 

Ще незачатії царята…

 

І на оновленій землі

 

Врага не буде, супостата.

 

А буде син, і буде мати,

 

І будуть люди на землі.

 

Флешмоб

(кожен із учнів читає і підіймає свій надрукований на окремому аркуші рядок із вірша «Зима»)

 

З И М А

  1. Зимонька завила, зразу загула, - Арутюнов Володимир;
  2. Закружляла, захазяйнувала, – Брой Максим;
  3. Завітрила, засніжила, замела, – Верешко Станіслав;
  4. Землю заметілями заткала, – Дерлюк Станіслав;
  5. Задубіла, зажурилася земля, - Єрган Ярослав;
  6. Змерзла зовсім, змучилась, заснула, – Комар Валентин;
  7. Закрутила завірюха звіддаля, – Куськовець Роман;
  8. Захурделила, завіяла, задула, – Кухарець Роман;
  9. Заховались зорі зазвичай, – Левков Микола;
  10.  З-за завії, звісно, заглядали, - Миронюк Артур;
  11.  Зблідли зовсім, затремтіли, знай, - Невмержицький Віталій;
  12.  Звисока, зоріючи, зітхали, - Омелянець Дмитро;
  13.  Засміялась злісно заметіль, - Пилипчук Іван;
  14.  Заскрипіла, злобою завила, - Порошин Дмитро;
  15.  Замела, задула звідусіль, - Решиковець Максим;
  16.  Задихалася, загрозливо злетіла, - Савонік Андрій;
  17.  Збудувала замки заметіль, - Савчук Миколай;
  18.  Засопла, знесилено заснула, - Самойлов Богдан;
  19.  Засвітилась зіронька. Звідтіль – Симонюк Сергій;
  20.  Заясніло, злість зима забула, - Сніжко Дмитро;
  21.  Засміялась зіронька згори, - Талах Артем;
  22.  Здолана зима! Земля зраділа! – Хомич Павло;
  23.  Зацвілися зіроньки з землі, - Чернишов Микита;
  24.  Забриніли звуки, завесніло! – Шарко Богдан;
  25.  Зачарована, замріяна земля, - Ярошик Андрій;
  26.  Заспівала, знадно заквітчалась, - Арутюнов Володимир;
  27.  Затепліло, загуло здаля - - Брой Максим;
  28.  Зимонька занила, запручалась… - Сосинець Ганна;
  29.  Затепліло! Здолана зима! – Скібчик Ніна.

 

Цей вірш про зиму, у якому всі слова розпочинались буквою «з» прозвучав як доказ неймовірного багатства і розкоші нашої мови.

 

Щиро дякую всім за увагу!

 

    

  

 

Проведення флешмобу до Дня рідної мови «Зима»

 

 

 

Пісня про мову

doc
Додано
21 травня
Переглядів
38
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку