Мовна ситуація в Україні реферат

                       Міністерство освіти і науки України

                     Одеський Національний  Морський Університет

                                Факультет: суднобудівний

    Кафедра :Українознавство, історико-правові та мовні дисципліни

 

 

 

 

                  Реферат

                    на тему:

                    Мовна ситуація в Україні

              

 

                                                       Студентки КН11:

                                                               Глущук Єлизавети Сергіївни

                                                                Викладач:

                                                                     Дзинглюк Оксана Сергіївна

                                

 

                          Одеса-2021

Вступ

Українська мова — мова корінного населення України, державна мова України. Згідно з даними  останього перепису населення 2001 року більшість населення (67,5 %) вважає українську мову рідною. В місті Одеса, значна частина містян розмовляє саме російською мовою, навіть школярі які її не вивчають, спілкуються саме цією мовою, також в нашій області існують селища де на молдовській мові розмовляють 97,9 % жителів с. Міняйлівка

Саратського району, а болгарською в с. Нові Трояни Болградського району 95,6%.

 

Нинішня мовна ситуація в Україні є результатом тривалої війни проти української мови, української ідентичності й української державності, яку Росія розпочала після 1654 року та яка продовжується і нині у формі мовно-культурної експансії; є результатом русифікації, еміграції різних народів;

1938 вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей». В цій постанові не було прямих вказівок про якісь особливі привілеї для російської мови, але реалізація цієї постанови на практиці в різних регіонах СРСР призвела до поступового обмеження сфер функціонування місцевих національних мов різних народів СРСР[52].

 

Зросійщення, особливо посилене у 1940–1950-х роках (зокрема на приєднаних до УРСР західноукраїнських землях), викликала з початку 1960-х років рух опору, що охопив певні кола українські інтелігенції, а почасти й робітництва. Тоді були висловлені домагання, щоб вести українською мовою навчання в усіх вищих і середніх спеціальних школах і виховання в усіх дошкільних закладах, перевести на українську діловодство в установах і на підприємствах, залізницях, торгівлі і збільшити кількість видань АН УРСР, університетів і видавництв українською мовою, а також українських кінофільмів. Проте відповіддю на ці домагання було посилення репресій проти діячів опору, і в УРСР далі продовжував діяти «потужний і добре налагоджений механізм русифікації» (І. Дзюба). Російською мовою велися усі справи партійного, державного і громадського життя, всі галузі господарського життя та їхнє діловодство, вища, середня технічна і професійна освіта. У Києві та інших великих містах України школи з українською мовою навчання були нечисленні, в них навчалося 20 % дітей. Такий же стан був у культурно-освітній роботі. Одним з головних чинників зросійщення залишалася радянська армія.

1. Мовна ситуація України в соціолінгвістичних вимірах. Війна з Росією вплинула на багатьох

В наш час загалом мова є політичним інструментом, ситуація загострилися в 2014 році, після вторгнення Росії.

16 січня 2021 року вступив в силу мовний закон. Соціолінгвістичні дослідження, що виявляють ставлення наших громадян до української мови, на перший погляд, мають тішити тих, хто вболіває за її долю.

Так, результати масового опитування населення України, проведеного у 2017 році науковцями Інституту української мови НАНУ спільно з Ґіссенським інститутом славістичних студій (Німеччина), засвідчили високі показники позитивних відповідей на низку запитань стосовно державної мови.

Із запитанням «Чи згодні Ви з твердженням, що українська мова є одним з атрибутів державності України?» погодились 79,7% респондентів. На запитання «Чи обов’язково громадянам України володіти українською мовою?» ствердно відповіли 90,1% опитаних, натомість обов’язкове володіння російською підтримало значно менше респондентів – 33,2%, що навіть на один відсоток менше групи тих, хто вважає обов’язковим володіння англійською.

Знижуються, хоча й лишаються доволі високими для української, показники рідної мови. Українську вважають рідною 64,1% опитаних, російську – 17,1%, українську і російську однаковою мірою – 17,4%, іншу – 0,8%.

Однак позитивне враження від наведених даних нівелює розподіл відповідей, що стосуються вживання української мови у щоденній комунікації.

 

У відповідях на запитання «Якою мовою Ви спілкуєтесь у повсякденному житті?» частка української мови суттєво знижується, охоплюючи менше половини респондентів. Варіанти відповідей «тільки українською» і «в більшості випадків українською» сумарно становлять 46,9 %, аналогічні показники використання російської мови сумарно становлять 31,8%, відповідь «рівною мірою українською і російською мовами» обрали 20,8 % респондентів.

 

Як бачимо, кількість російськомовних громадян на 14,7% перевищує частку тих, хто вважає російську рідною. Це означає, що в повсякденному спілкуванні група російськомовних громадян збільшується й завдяки тим, хто називає рідною українську.

                                            Рис 1.2 Дослідження KANTAR

2. Ухвалення нового закону про мову. Перелік основних положень

Верховна Рада України 25 квітня 2019 року ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Закон, що зміцнює позиції державної мови в Україні, називають «історичним рішенням» і депутати, й посадовці, які підтримали його, і прості українці у соцмережах. Водночас в опозиційному таборі звинуватили парламентську більшість у тому, що цей закон нібито «розколює країну».

Чому мовний закон важливий?

 

Державний статус української мови гарантує Конституція. Але деталі використання мов у різних сферах життя має визначати закон. Щоправда, до 2012 року цю функцію виконував ще радянський закон «Про мови в УРСР». У 2012 році Верховна Рада ухвалила так званий «мовний закон Ківалова-Колесніченка», який давав змогу використовувати замість державної мови регіональну – ту мову, якою володіє понад 10% населення регіону. Тому він обмежував вживання української мови навіть у порівнянні з радянським законом, і сприяв подальшій русифікації, наголошують експерти і ціла низка українських політиків. Його ухвалення викликало масові протести.

Попри певні політичні перепони українська мова стає дедалі поширенішою у різних галузях, переконують фахівці, з якими вдалось поспілкуватись DW. "Тенденція невиразна, але вона є. Відбувається наростання кількості українськомовності", - каже Павло Гриценко. Соціологічні дослідження також підтверджують цю тезу, запевняє у свою чергу аналітик фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Сергій Шаповалов. За його словами, громадяни здебільшого позитивно оцінюють норми мовного закону, як-от обов'язкова українська для держслужбовців чи збільшення україномовного контенту у ЗМІ.

Наслідки мовного закону:

 

"Маємо позитивні тенденції у громадській думці стосовно мови, вона стає популярнішою, багато людей переходять на українську. Українською стає престижніше спілкуватися в університетах, на роботі тощо", - говорить у розмові з DW Шаповалов. Він також звертає увагу на те, що ще на початку 2000-х років близько 50 відсотків українців виступали за надання російській мові статусу офіційної. А відповідно до останніх опитувань у 2019 році, таких прихильників уже 27 відсотків. "Близько 70 відсотків висловлювалися за те, що російська має вільно використовуватися у приватному житті, але єдина державна - українська. Ще 15 відсотків виступали за надання російській статусу офіційної в окремих регіонах, близько 12 відсотків - за другу державну мову. Зараз цей баланс думок змінився", - підкреслює співрозмовник." Навіть якщо громадяни у повсякденному житті говорять російською, вони можуть вважати українську рідною, а її розвиток важливим для розвитку України, про що свідчать опитування", - додає аналітик. За його словами, така тенденція увиразнилася після 2014 року, коли відбулася анексія Криму та розпочалися бойові дії на Сході України.

Де використання української мови є обов'язковим?

• на роботі: 
• держслужбовцями та чиновниками
• військовослужбовцями
• правоохоронцями
• прокурорами і суддями
• адвокатами й нотаріусами
• освітянами
• медпрацівниками державних і комунальних закладів
• на афішах та квитках до кінотеатрів
• у рекламі
• у медичній документації
• у діловодстві комунальних та державних закладів
• під час проведення спортивних заходів та на квитках
• у написах і повідомленнях у транспорті, під час обслуговування пасажирів (обслуговування іншою мовою - за домовленістю сторін)
• на вивісках та дорожніх знаках
• у науці - поруч із англійською мовою

ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ, ЯКІ НАБУДУТЬ ЧИННОСТІ ПІЗНІШЕ

січень 2022:

• у всеукраїнських газетах та журналах: вони повинні мати українську версію (крім видань мовами ЄС та кримськотатарською)

липень 2022:

• на сайтах компаній та користувацьких інтерфейсах
• штрафи за повторне порушення закону

липень 2024:

• у регіональній пресі: повинна бути українська версія
• квоти на загальнонаціональному ТБ і радіо зростуть із 75 до 90 відсотків, на місцевому ТБ і радіо - із 60 до 80 відсотків

січень 2030:

• проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань учнів (ЗНО) лише українською (окрім іноземних мов)

 

Джерельним матеріалом, на підставі якого можна робити узагальнення щодо принципових положень, якими керуються європейські держави у мовній політиці є: 1) конституції та національні законодавства європейських держав; 2) міжнародні акти, що є правовими інструментами Ради Європи, насамперед Європейська хартія регіональних або міноритарних мов та Рамкова конвенція про захист національних меншин (схвалена Радою Європи й ратифікована Україною в 1997 р.); 3) документи рекомендаційного характеру, що віддзеркалюють погляди експертного середовища і справляють вплив на громадську думку, зокрема, “Загальна декларація мовних прав”, прийнята в 1996 р. на заключному засіданні “Всесвітнього конгресу з мовних прав” і схвалена ЮНЕСКО, “Ословські рекомендації ОБСЄ щодо мовних прав національних меншин” (1998 р.) і т. ін.; 4) рішення Комітету експертів Ради Європи щодо національних звітів про виконання мовної хартії та експертні висновки про мовне законодавство окремих держав, які надаються різними європейськими установами й комісіями, зокрема ОБСЄ, Венеціанською комісією і т. ін. 5) наукові публікації з проблем мовної політики і мовного планування. Аналіз цих матеріалів дає підстави сформулювати основні положення, якими визначаються європейські уявлення про мовну політику: 1) провідна роль державної мови як фактора національної єдності; 2) захист і підтримка міноритарних мов; 3) двомовність із достатнім володінням державною мовою; 4) ефективний механізм дотримання мовних прав. Підтримання балансу між об’єднавчою роллю державної мови, з одного боку, і задоволенням мовних потреб етномовних меншин, з другого, відповідає засадам лінгвістичної екології, яка пропонує теоретичне обґрунтування і практичні рекомендації для налагодження безконфліктних міжмовних стосунків на тривалій основі.

Хочу навести уривок статті автора Микола Рябчука від 15 січня 2009 року, яка актуальна до реалії і сьогоднішньої ситуації в Україні:

Знаючи українську звичку постійно наступати на ті самі граблі, можна не сумніватися, що й цього року з наближенням президентських, і, можливо, й парламентських виборів, українці знову стануть свідками запеклих пропагандистських баталій на тему "державної", "офіційної" чи, принаймні, "регіональної" двомовності.

 

При цьому одні, як завжди, покликатимуться на досвід західних демократій, зокрема тих, де офіційна двомовність - як у Канаді, Бельгії чи Фінляндії, або й багатомовність - як у Швейцарії - узаконені на загальнонаціональному рівні.

 

Інші доводитимуть – також небезпідставно, – що узаконення "другої офіційної" в українських специфічних умовах призведе до дискримінації "першої офіційної" та її носіїв, – приблизно так, як це вже було за умов фіктивної "двомовності" в УССР і як це відбувається сьогодні із повсюдно зневаженою і дискримінованою білоруською мовою у формально начебто "двомовній" та Білорусі.

 

При цьому ані захисники української не намагатимуться з’ясувати належним чином тієї специфіки, котра неминуче, на їхню думку, перетворить "офіційну двомовність" в Україні у лицемірну версію совєтської одномовності.

 

Ані оборонці російської так і не розтлумачать, які ж саме правові механізми слід би Україні запозичити у Швейцарії, Бельгії, чи Канади, аби "двомовність" була схожа на їхню, а не на совєтську, чи сьогоднішню білоруську. Отож саме з’ясуванню цих двох специфік та механізмів i присвячено пропонований нарис.

 

На мою думку, ситуація з російською мовою буде вирішено не скоро, може через 20-30 років, коли в наших дітей будуть діти, а поки за статистикою ми розмовляємо російсько-українським суржиком, бо так також розмовляють і наші батьки.

3. Ситуація з мовами наших сусідів

Згідно з міжнародними нормами та зобов'язаннями (Рамкова конвенція захисту прав національних меншин Ради Європи, Європейська хартія регіональних або мов меншин), представники всіх національностей України є важливими елементами багатонаціонального Українського народу і мають гарантоване право на збереження та розвиток своєї національно-культурної самобутності та використання власної мови у різних сферах суспільного життя.    Молдовани є третьою за чисельністю (після росіян і білорусів) етнічною групою в нашій державі (258,6 тис. осіб) (Додаток 1). Більшість представників молдовської етнічної спільноти мешкає в Одеській (123,7 тис.) і Чернівецькій (67,2 тис.) областях, значно менше – у Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях та в Криму. У переважній більшості представники молдовського етносу проживають у сільській місцевості (185,0 тис.).   Найбільше представників молдовської етнічної спільноти мешкає в Одеській області. Зокрема, в Ізмаїльському (15,083 тис. осіб.) та Ренійському (19,938 тис. осіб.) районах. Майже 10 тис. у Саратському районі, понад 8 тис. у Котовському, приблизно 7,5 тис. і 6 тис. відповідно у Тарутинському й Ананьївському районах. В інших районах області представників молдовського етносу налічується від 0,5 до 3 тис. осіб.   У Чернівецькій області проживає 67,2 тис. молдован. В основному, представники молдовського етносу компактно проживають у Новоселицькому (50329 осіб), Хотинському (5102), Глибоцькому (4425 осіб) районах. У Новоселицькому районі Чернівецької області представники молдовського етносу мешкають у таких населених пунктах, як: м. Новоселиця, с. Балківці, с. Берестя, с. Ванчиківці, с. Динівці, с. Драниця, с. Костичани, с. Малинівка, с. Мамалига, с. Маршинці, с. Тарасівці, с. Слобода, с. Строїнці, с. Форосна, с. Черленівці. У Глибоцькому районі – у с. Молодія, с. Привороки, с. Коровія; в Сокирянському районі – у с. Шишківці; у Хотинському районі – у с. Колінківці.   Співпраця влади Республіки Молдова з молдовською діаспорою дещо інтенсифікувалась з другої половини 2000-х років і по 2010 рік. Так, починаючи з 2004 року, раз на два роки проводиться конгрес молдовської діаспори. 

 

6 квітня 2021 з’явилася така стаття: Запровадження румунської мови в деяких школах Одеської області: суд відкрив провадження у справ

Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі щодо запровадження румунської мови у деяких навчальних закладах Одеської області.

 

Прес-служба ОАСК нагадала, що з відповідним позовом до Міністерства освіти і науки звернулись ГО «Асоціація вчителів етнічних румун в Одеській області» та жителі Татарбунарського, Ізмаїльського, Саратського, Ренійського та інших районів Одещини.

 

Суд просять зобов'язати МОН впровадити румунську мову як науково обґрунтовану назву мови викладання, яка є офіційною мовою викладання ЄС, в десяти загальноосвітніх навчальних закладах Одеської області, серед яких - Міняйлівська та Фуратівська загальноосвітні школи I - II ст. Саратської районної ради; Озернянський та Утконосівський заклади загальної середньої освіти Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району та ін.

 

Справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

 

 

 

Чи можна в Україні розв’язати мовне питання так, як у Бельгії, Швейцарії, Канаді

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела:

1. Бестерс-Дільґер Ю. Сильні та слабкі сторони Європейської хартії регіональних або

міноритарних мов: західноєвропейський досвід // Мовознавство. 2010. № 1. С. 94–99.

2. Київ видавничий Дім Дмитра Бураго  Екологія мови і мовна політика в сучасній Україні/ Микола Рябчук с.73-75
3.  https://www.pravda.com.ua/articles/2009/01/15/3674067/ уривок
4. http://old2.niss.gov.ua/articles/1254/ "Сучасний стан забезпечення національно-культурних потреб представників молдовського етносу в Україні". Аналітична записка
5. https://ms.detector.media/trendi/post/27518/2021-06-14-chy-mozhna-v-ukraini-rozvyazaty-movne-pytannya-tak-yak-u-belgii-shveytsarii-kanadi/