МОВНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ –КОУЧА, МЕНТОРА, ТЬЮТОРА, ФАЛІСИТАТОРА

МОВНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ –КОУЧА, МЕНТОРА, ТЬЮТОРА, ФАЛІСИТАТОРА(на прикладі програми “Освітологія”)Виконала студентка : Пшетаковська МГрупа ФПЛМ–14з

Людмила Зеленська, доктор педагогічних наук,професор кафедри освітології та інноваційної педагогіки. Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. У статті представлено пропозиції щодо формування соціально і професійно значимих мовнокомунікативної компетентності учителя сучасної української школи на прикладі аналізу освітньо-професійної програми “Освітологія”, для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти, галузь знань – освітні,педагогічні науки. Автором через призму нових ролей учителя – коуча, тьютора, ментора, фаліситатора – схарактерезовано компоненти мовно-комунікативної компетентності. Перспективою подальшого розроблення означеної проблеми визначено питання попередження і коригування патернів – стереотипів мовно-комунікативних взаємодій у системі “учитель – учень”.20 XXSample Footer Text2

Постановка проблеми. Україна і світ змінились. Змінилися вектори розвитку педагогічної освітию. Заявлені процеси актуалізували виклики передусім вищою педагогічною освітою, яка є основоположною у творенні нової генерації учителя – коуча, фаліситатора, ментора, координатора персоналізованого розвитку особистості дитини. Такий учитель не тільки володіє загальними компетентностями, але й здатний синтезувати академічні і гнучкі компетентності, мотивувати здобувача вчитися упродовж життя . Життєві і професійні практики підтверджують значимість мовно-комунікативної компетентності у цих процесах.

Мета статтіКонкретизувати компоненти мовно-комунікативноїкомпетентності через призму нових ролей учителясучасного закладу освіти, визначити сильністорони і перспективи в створенні формувальногосередовища на прикладі освітньо-науковоїпрограми “Освітологія” для здобувачів другого(магістерського) рівня вищої освіти, галузь знань– освітні, педагогічні науки.

Мовнокомунікативна компетентність є системоутворювальною не лише у становленні учителя сучасного закладу освіти. Її значимість важко переоцінити в особистісному і професійному розвитку, збереженні і продукуванні національної ідеї у світовій спільноті. Традиційно компетентністю визначають складне динамічне утворення, синтез осмислених знань, умінь, особистісних якостей, здатність людини успішно розв’язувати завдання особистісного і професійного розвитку. В розробленій освітньо-професійній програмі “Освітологія” підготовки здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти, галузь знань – освітні, педагогічні науки основний фокус зосереджено на “міждисциплінарний характер змісту, пріоритет професійних компетентностей в прогнозованих очікуваних результатах навчання, спрямованість на оволодіння фундаментальними та прикладними знаннями у галузіосвіти.

Уміння створювати та впроваджувати новий зміст освіти, новітні методики (технології) навчання; здійснювати моніторинг, експертизу, супервізію, консультування, адміністрування в освіті; проводити дослідницьку роботу й використовувати її результати в інноваційній освітній практиці; набуття навичок комунікації в професійному і науковому спілкуванні”. У змістовій частині презентованої для аналізу освітньо-професійної програми “Освітологія” базисом визначено педагогіку партнерства. “Освітологія” сформована у такий спосіб, щоб синтезувати фундаментальні завдання підготовки педагогів і сприяти їх особистісному прогресу, активувати вербальні і невербальні типи комунікації, створити спільне середовище для ефективного спілкуватися у різних сферах і ситуаціях життєдіяльності. Зазначимо, що якість комунікації залежить від розуміння і когнітивного осмислення двостороннього обміну інформацією, результатом якого є взаєморозуміння.

Висновки з даного дослідження іперспективи подальших розвідок у даномунапрямку. Підсумовуючи викладене , зазначимо, опанування мовно-комунікативними компетентностями сприятиме професійному і особистісному становленню учителя – тьютора, коуча, ментора, фаліситатора. На прикладі програми “Освітологія” у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, проаналізовано сильні сторони і окреслено перспективи формування мовно-комунікативної компетентності вчителя. Сильні сторони названої програми:системний підхід у формуванні освітніх компонент, орієнтування на Зальзбурзькі принципи створенні спільного дослідницького простору. Перспективами подальшої розробки проблеми формування мовно-комунікативної компетентності учителя в контексті нових соціально-педагогічних ролей вбачаємо міждисциплінарні дослідження патернів стереотипів навчально-пізнавальних процесів.

Дякую за увагу!20 XXSample Footer Text8