Мустафа Кемаль Ататюрк

Мустафа Кемаль Ататюрк

Відголоски участі Туреччини в Першій світовій війні на боці Німеччини позначилися на країні й після її завершення.

Європа на початку 1914 р.

Турецьке місто

Територіальні й матеріальні втрати турків за умовами Севрського мирного договору 1920р., введення на початку 1919 р. до Туреччини та в протоки Босфор і Дарданелли британських військ та грецька окупація Ізміра спричинили наростання націоналістичних настроїв у країні.

Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав націю до боротьби проти антантівської окупації країни. Кемаль Мустафа Ататюрк

Кемаль Мустафа Ататюрк. Ататюрк Мустафа Кемаль (12.03.1881 —10.11.1938) — народився в грецькому м. Салоніки в родині дрібного митного службовця. Військову освіту здобув у військових училищах в Салоніках і Монастирі. У 1905 р. успішно закінчив Академію генерального штабу в Константинополі. Армійську службу молодий офіцер поєднував з активною участю в русі молодотурків.

Коли султан Мехмед VI скинув уряд Талаат-паші і замінив його безпартійним кабінетом Ахмета-іззет-паші, керівництво турецькою армією перейшло на бік Мустафи Кемаля-паші — ад'ютанта султана. Він мав незаперечний авторитет в армійських колах і прагнув до справжнього суверенітету переможеної у світовій війні Туреччини. Кемаль Мустафа Ататюрк

За перемогу турецької армії в багатоденних запеклих боях у серпні — вересні 1921 р. на р. Сакар'я Мустафа Кемаль-паша, який особисто командував тут турецькою армією, дістав вище військове звання маршала і почесний титул "газі" ("переможець"). Кемаль Мустафа Ататюрк

На початку листопада 1922 р. М. Кемаль ініціював скасування влади султана, а в жовтні 1923р. Туреччину було проголошено республікою.

Засади розбудови Турецької республіки: Республіканізм;Націоналізм;Державництво;Реформізм;Відокремлення ісламу від держави;Популізм.

Республіканізм. Республіканські ідеї дали Ататюрку змогу об`єднати націю довкола гасла “Геть султана!” й заклали підвалини сучасного державного й політичного устрою країни.

Націоналізм. Націоналізм режиму Ататюрка був набагато менш агресивний щодо інших країн, ніж стосовно національних меншин, насамперед курдів у провінції Курдистан, у самій Туреччині.

З метою створення конкурентоспроможної на континенті країни Ататюрк проголошував Турецьку державу найважливішим інструментом змін на краще в економічному і суспільному житті своїх співвітчизників. Державництво

Реформізм. Прагнучи сформувати модерну турецьку націю, режим Ататюрка робив наголос на впровадженні нових, найчастіше західноєвропейського зразка, методів управління державою, армією, суспільством у цілому.

Відокремлення ісламу від держави. Полягало в зменшенні впливу ісламської релігії до винятково релігійних функцій. Державний устрій і управління, освіта і культура були виведені з-під ісламського впливу.

Популізм. За відсутності в Турецькій республіці багатопартійної демократії Ататюрк не міг мати опори у вигляді численних пропрезидентських політичних партій, тому звертався напряму до народу для підтримки режиму.

Реформи Кемаля Ататюрка: Проголошення демократичних прав і свобод людини. Надання в 1930 р. виборчих прав жінкам. Зміна адміністративного управління на місцях.

Ісламська релігія відокремлювалася від школи і держави. Населенню дозволялося носити європейський одяг. Запровадження європейського літочислення та календаря. Відкриття середніх і вищих навчальних закладів.

Відмова від латинської абетки повернення до арабської. Заборона багатоженства й запровадження громадянського шлюбу. Заміна мусульманського законодавства цивільними кодексами за європейським зразком.

Загалом політична система кемалістської Туреччини формально була цілком демократичною — президентсько-парламентська республіка. Втім, із тими, в кому Ататюрк вбачав найменшу загрозу владі Народної партії, він поводився дуже жорстко.

Було повністю змінено ідеологічну парадигму Туреччини. Якщо Османська імперія позиціонувала себе передусім як ісламську державу, оплот і захисника всіх "правовірних", тобто послідовників сунізму, то кемалістська республіка — як національну державу турків. "Яке щастя — мати змогу гордо сказати: "Я — турок", — писав засновник Турецької Республіки.

Ататюрку вдалося досягти найголовнішого - стара, корумпована й недійова Туреччина залишалася в минулому й на політичній карті світу з`явилася країна, що швидкими темпами прогресувала.