Незалежність Чехословаччини була проголошена 28 жовтня 1918 року після розпаду Австро-Угорської імперії, яка зазнала поразки у Першій

Світовій війні. До її складу увійшли Богемія, Моравія, Сілезія,

Словаччина і Закарпатська Русь. 12 листопада на території колишньої імперії, де проживало німецькомовне населення, була створена

республіка Німецька Австрія, яка проголосила себе правонаступницею Австро-Угорщини і заявила претензії на провінції Німецька Богемія і Судетську область (Судетенланд), що були у складі Чехословаччини.

Спроби приєднання їх до Австрії були придушені чехословацькою армією і закріплені Сен-Жерменським договором 1919 року. Згідно з його

положеннями, назва республіки була змінена з «Німецька Австрія» на «Австрія» і були заборонені будь-які спроби об'єднання країни з Німеччиною.

Перша Чехословацька республіка успадкувала до 70% всієї промисловості Австро-Угорської імперії, значна частина якої

знаходилась у Судетській області і належала німцям та перебувала під контролем німецьких банків. В той же час чехи домінували в центральному уряді та загальнодержавних установах, що дало

привід Судетській німецькій партії під керівництвом Конрада Генлейна, створеній в 1935 році, заявити про утиски німецького населення.

Чехословацький уряд здійснив ряд заходів для забезпечення представництва судетських німців в парламенті, місцевих органах

влади, проте це не завадило Судетській партії вимагати автономії, що спровокувало кризу в березні 1938 року.

8 вересня у Лондоні відбулись франко-британські консультації, в результаті яких було прийнято рішення звернутись до уряду Чехословаччини

передати Німеччині території, на яких проживає

над 50% німців; в іншому випадку Франція і Велика

Британія відмовлялись від свого союзницького

обов'язку, а в разі звернення Чехословаччини по

допомогу до СРСР, висловили готовність виступити проти більшовиків. 22 вересня Гітлер заявив, що одночасно із передачею Судетів Чехословаччина

овинна задовільнити і територіальні претензії до неї боку Польщі та Угорщини і в разі відмови 28 вересня розпочне «акцію» проти Чехословаччини.

Мюнхенський договір став останнім

роком в політиці "умиртворення", котру сповідували керівники Франції та

Великої Британії по відношенню до кспансіоністськи настроєного Гітлера, а

Чехословаччина стала приреченою на розчленування — 30 вересня Польща анексувала Тешинську область в

Сілезії, 2 листопада Угорщина отримала південні райони Словаччини,

14 березня наступного року Словаччина за підтримки Німеччини заявила про незалежність, 15 березня Чехія була

окупована Німеччиною і перетворена на протекторат Богемія і Моравія; того ж дня Закарпатська Русь проголосила незалежністьь і була окупована Угорщиною.

Всі намагання Британії і Франції "замирити" Гітлера виявились марними — 5 січня 1939 року Німеччина заявила претензії на "вільне місто" Данциг (нині

Результат

 23 березня змусила Литву передати їй Клайпедський край (Мемель), а 1 вересня того ж року напала на Польщу, що стало початком Другої світової війни.

Позитивний аспект

Запобігання війні (на короткий час):

Великобританія та Франція намагалися уникнути нового збройного конфлікту

після Першої світової війни. На момент

підписання угода сприймалася як спосіб зберегти мир в Європі.

Політика умиротворення: Прем'єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен вважав, що поступка території допоможе уникнути більшої війни. Багато європейських

політиків, стомлених війнами, вважали це компромісом для збереження стабільності.

Негативний аспект

Зрада Чехословаччини: Угода була укладена без участі Чехословаччини, що сприймалося як акт зради з боку

союзників. Це підірвало довіру до

міжнародних договорів і дипломатії. Посилення агресора: Мюнхенська угода лише стимулювала Гітлера до подальшої

експансії. Вона показала, що політика поступок може працювати на короткостроковий мир, але в

довгостроковій перспективі заохочує агресора до ще більш сміливих дій.

Шлях до Другої світової війни: Угодою були закладені основи для подальшого

розширення Третього рейху. Через рік, у

1939 році, Гітлер вторгся в Польщу, що стало початком Другої світової війни.

Урок для сучасності

Мюнхенська угода є класичним прикладом того, як спроби умиротворити агресора можуть мати

катастрофічні наслідки. Уроки цієї події полягають у важливості колективної безпеки, необхідності чіткої міжнародної дипломатії та запобігання уступкам країнам, які демонструють агресивну зовнішню політику.

Цей історичний приклад демонструє, що короткострокова вигода в міжнародних відносинах може призвести до значно серйозніших проблем у майбутньому. Політика умиротворення, хоча й

здавалася раціональною в 1938 році, в результаті

посилила загрозу і спровокувала конфлікт світового масштабу.