Національно-патріотичне
виховання 
на  уроках історіі

 

 

Власне творче дослідження
вчителя історії та правознавства
Бондарчук О.Л.

 

 

 

 

         Тульчин 2016р.

 

 

 

 

 

 

 

                           Передмова

  Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується

                                                                     ( В. О. Сухомлинський)

                 Реалізація патріотичного напрямку виховання :

    Для педагогічного колективу нашої школи  патріотичний напрямок роботи був і залишається пріоритетним.

      Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене. 

Патріотичний напрямок виховання учнів в  Тульчинській ЗОШ - І-ІІІ ст.- ліцеї  реалізується через:

     - громадянську освіту та громадянське виховання;

      - військово - патріотичне виховання;

      - правове виховання;

      - морально - етичне виховання на основі вивчення традицій українського народу.

 В нашому закладі патріотичне виховання також конкретизується через систему таких виховних завдань:

• утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
•  виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
• підвищення престижу військової служби як виду державної служби, а звідси культивування ставлення до солдата як до державного службовця;
•    визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;
• усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
•   сприяння набуттю дітьми та учнівською молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
• формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності його культурної спадщини та майбутнього;
• формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
• утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства; культивування кращих рис української ментальності – 
• працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;
• спонукання зростаючої особистості до активної протидії аморальності, правопорушенням, шовінізму, фашизму.            

      Патріотичне виховання здійснюється насамперед у процесі навчання, де в учнів закладається фундамент глибоких знань, форму­ються світогляд, національна самос­відомість.

Процес патріотичного виховання здійснюється й у позакласній і позашкільній діяльності .Цей напрямок  виховання в школі починають з першого класу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

 

 

Вступ

1. Програма національно-патріотичного виховання

2   Теоретичні основи патріотичного виховання

3. Патріотичне виховання : мета, завдання, принципи.

4. Краєзнавча робота  як форма патріотичного виховання

5. Національно -  патріотичне виховання  на уроках історії.

 

Висновок

Список використаної літератури

Додаток
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В С Т У П

Як   писав Олександр  Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». І такий народ завжди будуть зневажати й поневолювати. Українська держава зможе розвиватися лише знаючи своє минуле, і пам’ятати, що саме історична свідомість є вищою духовною цінністю будь-якої нації.

У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах. В історії України чимало подій, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного життя. Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише 200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти, серед них – Україна.

На уроках історії закладаються підвалини історичних уявлень майбутніх громадян про давнє минуле власне українського народу, його мови, культури, ментальних рис характеру, державно-політичного життя, як невід’ємної складової формування європейської цивілізації. Тут учні мають отримати базові наукові знання, що слугуватимуть фундаментом формування їх історичної свідомості, патріотизму. Український патріотизм – явище, яке відображає все незаперечно цінне в історії української державності, визнає природну закономірність довготривалого історичного розвитку української нації, народу аж до створення своєї державності.

Під час уроків історії вчитель має донести до учнів ідею української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації в цілому. Історія Руси-України, Литовсько-Руська держава, Запорозька Січ, Гетьманщина, УНР, ЗУНР - яскравий приклад тривалих державницьких традицій України. Висвітлюючи теми, пов’язані з відновленням історичної пам’яті про них, особливого наголосу потребують порівняльно-історичні відомості про переривання державності в інших європейських країнах, які на сьогодні є потужними європейськими націями, а також на історичні обставини, які призводять до переривання державності. Система патріотичного виховання передбачає формування історичної свідомості молодого покоління українців,  що базується  на вивченні історії боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху,  особливо  у  ХХ-ХХІ   століттях.  Існування  України   сьогодні – це результат тисячолітньої  боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна  стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

Вивчаючи славні сторінки історії варто звертати увагу на те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже українці - єдина в світі козацька нація. Козацтво було дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. А Запорозька Січ була і залишається нині синонімом свободи, незалежності, людської й національної гідності.

Історія України – це  не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького,  П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка,  М.Грушевського, та багатьох інших, вчитель має продемонструвати національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу.

На всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.

Особливими мають стати уроки, присвячені революційним змінам, що відбулись у листопаді 2013 - березні 2014 р.р., що продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на фундаментальні орієнтири світової цивілізації. Вчитель має довести учням, що завдяки базовим цивілізаційним цінностям вдалося розмежувати світ диктаторських цінностей євразійства і загальнолюдських цінностей Європи.

Події, які пережив народ України упродовж 2013 – 2015 рр. ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р. державна незалежність потребує постійного захисту, глибокого розуміння та оцінки того, що відбувається навколо нас. Саме тому на уроках, присвячених сьогоденню, особлива увага приділяється ролі учасникам бойових дій на Сході України та волонтерам.

Вчителі мають ґрунтовно опрацювати терміни «патріотизм», «нація», їх розуміння учнями. Необхідно акцентувати увагу на тому, що патріотизм в нинішній час проявляється не лише в безпосередній боротьбі на Сході із зовнішнім ворогом, не тільки в надзвичайних ситуаціях, але є звичайним станом повсякденного життя людини.

На уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Вчитель має домогтися усвідомлення учнями спільності інтересів усіх етносів українського народу в розбудові України, формування міжнаціональної толерантності, необхідності розвитку духовної, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури тощо.

При цьому одним із завдань учителя є максимальне використання потенціалу творчих здібностей та обдарувань учнів. Інтелектуальні ігри, дискусії, диспути, прес-конференції, засідання «круглого столу», тематичні діалоги, ділові ігри та інші інтерактивні форми роботи емоційно збагатять уроки. Рекомендується широко використовувати документи, спогади, кіно- і фотоматеріали, звукозаписи, художні твори, які допоможуть створити на уроках відповідну емоційну атмосферу, підсилять виховний вплив навчального матеріалу.

1.     Програма національно-патріотичного виховання.

 

 Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізації навчально-виховного процесу.

 Формування особистості – це процес докорінної зміни її свідомості.  У сучасних суспільно-політичних умовах, коли Україна ціною життя Героїв Небесної Сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національно-патріотичне виховання дітей та учнівської молоді.

Це і визначає актуальність створення шкільної Програми національно -   патріотичного виховання учнів, формування у дітей та молоді громадянських якостей, розуміння приналежності до Українського народу, здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад учнів  навчально-виховного закладу.

 

       Програма спрямована на:

 -          забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; 

-    виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь; 

-   сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу; 

-   формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації; 

-   утвердження в свідомості громадян  об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності; 

 -   формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу  і розвиток мотивації учнівської молоді до державної та військової служби; 

-  забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами; 

-  виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності. 

 

                     Основними завданнями Програми є:

 -         утвердження в свідомості учнів школи притаманних українському народові високих моральних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини; 

-         виховання патріотизму, високої політичної культури та трудової моралі, оптимізація в світогляді учнівської молоді; 

-         запобігання негативному впливу на свідомість дітей інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства пропагує тютюнопаління, наркоманію, пияцтво, антисоціальну поведінку; 

-         впровадження в свідомість учнів переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості. 

  

Реалізація Програми здійснюється через низку виховних завдань:

 -         сприяння активізації роботи органів учнівського самоврядування; 

-         забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; 

-         виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь; 

-         сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу; 

-         формування мовної культури, оволодіння  та вживання української мови як духовного коду нації; 

-         формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини; 

-         утвердження в свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності; 

-         відновлення і вшанування національної  пам ’яті; 

-         забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами; 

-         зв'язок з закладами культури, міським центром сім'ї, молоді та спорту,центром позашкільної освіти ім. О. Разумкова, фізкультурно-спортивними клубами, які пропагують кращі здобутки українського суспільства, виховують почуття гордості за свою Батьківщину.     

 

Очікувані результати впровадження Програми: 

     - утвердження патріотизму та національної самосвідомості молоді, поглиблення процесу формування основ гуманістичного світогляду; пріоритетності високих моральних, культурних, національних та загальнолюдських цінностей, що сприятиме зміцненню духовної, моральної єдності суспільства; 

    - формування в молоді характерних рис патріота: активна підтримка і розвиток Української державності, дотримання Конституції України; 

   - дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, готовність до захисту Батьківщини, пошана до історичної пам’яті, любові до рідної культури, мови, національних  свят і традицій, збереження та зміцнення власного здоров’я; 

   - підвищення зацікавленості молоді щодо державної служби та служби у Збройних Силах України, її готовності до захисту України, збереження та шанування національної пам’яті;

   - збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки; 

   - створення ефективної виховної системи національно-патріотичного виховання молоді; 

   - консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

2.     Теоретичні основи патріотичного виховання

 

 Національне виховання – факт цілісного формування особистості, що відображає систему поглядів , переконань, ідеї, ідеалів,традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість і цілісність орієнтації молоді. Найголовніше завдання вчителя – це формування в школярів національної гідності і гордості за свою землю, народ, Батьківщину, усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності і державності. Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і поведінки людини, її ставлення до рідної країни,всіх націй та народів. Відданість Україні - невід’ємна ознака національно свідомого громадянина.Патріотизм є одним з найсуттєвіших показників моральності людини. Патріотизм – (грец. patris– батьківщина) – любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства. Вважаю, що патріотичні відчуття учнів засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів школярів має приклад дорослих. На мою думку, основними напрямами патріотичного виховання на уроках історії рідного краю є:

• краєзнавство;
• ознайомлення з явищами суспільного життя;
• формування знань про  історію держави, державні символи;
• ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.

       Оскільки,  національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу.

 

На уроках ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми. Вважаю,   що  учні мають чітко  усвідомлювати себе  частиною своєї сім’ї.  Також  знайомлю  дітей із народною творчістю про  родинні стосунки:  приказками,  прислів’ями,  промовками, казками, народними оповіданнями, розширюю  знання про народний одяг, його символічні елементи, з’ясовую наявність у сім’ях переданого у спадок старовин. З цією метою пропоную дітям пригадати, які мистецькі вироби є у них вдома, як вони виглядають, які їх колір, орнамент, характерні деталі. Вважаю, що учні мають знати назви професій майстрів прикладного мистецтва: гончар, склодув, різьбяр, карбувальник, ткач, швець. На уроках ознайомлюю дітей з легендами про рідний край, його героїв, героїчними піснями і думами, продовжую знайомити їх з традиційними святами українського народу: національними, обрядовими, релігійними, залучаю дітей до активної участі в них, а також знайомлю із святами інших народів. Під час проведеної роботи учні вчаться систематизувати матеріал .          

На уроках історії рідного краю розвиваю особисті якості громадянина України: національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної і художньо-естетичної культури, а також правової, трудової, фізичної, екологічної культури. Роботу проводжу за такими напрямками:

1. Історія рідної землі: «Український патріотизм як стан душі українця».

 2.Творчі роботи  на тему козацтва і козаччини:

2.1 «Історія українського козацтва»,

 2.2«А ми тую славу збережемо»,

  2.3 «Згадаймо праведних гетьманів. Де їх могили?» (Т.Шевченко)

2.4 «Козак Мамай», «Козак Максим Кривоніс»,

2.5 «Про Байду Вишневецького»,

2.6 «Людина з легенди», «Вони були українцями» (знайомство з козаками – героями).

 3. Виставка «Козацька символіка».

 4. Пізнавальні уроки «Таємниця козацького танцю «Гопак»,»Історія козаччини в музичних творах»(між предметні зв’язки: музика).

5. Вікторина на тему козацтва. Знайомство з життям і побутом козаків, з одягом, який носили ці предки

6. Ранок. «Мій духмяний самоцвіт, через терни йшла до волі стільки літ», «Україно, ти моя молитва»,

 7. Народознавство. Використання матеріалів з народознавства на уроках історії рідного краю:

7.1. «Літопис мого села, міста». Історія походження та виникнення села (міста), розвиток та роль села (міста) у різні часи.

7.2. Прислів’я, приказки, загадки. Легенди мого села(міста). Пісні мого села (міста).

7.3. Заочні ігри-подорожі визначними місцями рідного краю («Шляхом козацької слави»).

7.4 Знову цвітуть каштани (знайомство із столицею України). 7.5. Ремесла нашого краю ( ковальство, бондарство, бджільництво).

7.5. «Відгадаю загадку та й посію на грядку» - конкурс українських народних загадок.

7.6. «Заспіваймо пісню веселеньку» - конкурс українських пісень нашої місцевості.

 8. Символи держави.  присвячене іменам і символам, пов’язаних з козаччиною, Запорізькою Січчю, побутом українського народу.

9. Написання рефератів, творів «Духовні скарби народу», «Найстрашніші втрати – духовні», «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь», «Мистецтво жити гідно. В чому воно полягає?», «Неси закон», «Громадянин України», «Держава та особа», «Чи все в житті стосується тебе?», «Право і мораль», «Громадянином бути зобов’язаний» (диспут).

 10.Використання фольклору та віршів, пісень, оповідань, легенд про Україну (зокрема про козацтво) .

На мою думку, успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів. Спрямованість патріотичного виховання на загальний особистісний розвиток школяра, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високопрофесійної та моральної культури вчителя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти учня і діяти спільно з ним. Результатом такої роботи може стати вищий рівень виховання національної самосвідомості, здатність учнів до морального самовдосконалення. Виховання національної самосвідомості на уроках історії рідного краю сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

3.     Патріотине виховання: мета, завдання принципи.

Мета – виховання громадянина-патріота, який володіє глибоким розумінням громадянського обов’язку, готовий у будь-який час стати на захист атьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, прагнути до фізичного вдосконалення, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії Українського народу, його Збройних Сил.

Завданням є формування патріотичних почуттів, тобто, вироблення високого ідеалу служіння народові, готовність до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави.

У ліцеї звертається увага на розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Зміст патріотичного виховання реалізується в ході проведення низки заходів культурно – просвітницького спрямування у позакласній роботі та на уроках.

Ключові слова:патріотичне виховання, патріотизм, національна свідомість, виховна робота, форми і методи виховної роботи.

 

             Без оновлення національної освіти, розробки прогресивних технологій, гуманізації, диференціації та інтеграції навчання, науково обґрунтованої системи патріотичного виховання майбутніх громадян  неможлива розбудова незалежної Української держави. Тому  на сучасному етапі становлення правової демократичної держави та інтеграції України до загальноєвропейського співтовариства все більшої гостроти набуває проблема виховання в суспільстві  духовної, високоморальної особистості – творця власного майбутнього, гуманіста, громадянина – патріота України. Адже зміцнити і розвинути демократичну правову державу, яка ввійшла б повноправним суб’єктом до європейської спільноти можуть громадяни, які люблять свій народ, свою державу, готові самовіддано її розбудовувати й захищати; які мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну моральність, знають свої права і свободи та вміють цивілізовано відстоювати їх, підтримуючи громадянський мир і злагоду в суспільстві. Таких громадян можна виховати за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях  української національної історії, багатої культури, народних звичаях та глибокому знанні рідної мови, літератури, поваги до національних символів.

Проблема патріотизму розглядалась різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції.  Так  розкритий зміст поняття «патріотизм»  у О.А.Апраксіна: «Патріотизм – це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм – це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність.»

І.Ф.Харламов розглядає  патріотизм як взаємопов’язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає  любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, дбайливе ставлення до історичних пам’яток і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до  зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її.  Особливе значення в дослідженні питань патріотичного виховання мають роботи В.О.Сухомлинського, який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної діяльності. У своїх роботах В.О.Сухомлинський вказував також і на складності  у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємось з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю  «важко зрозумілу цінність» - патріотизм.

 В Національній доктрині  розвитку освіти (затверджена Указом Президента № 347 від 17.04.2002 р.) зазначається, що національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. (5) Його основна мета – виховання свідомого громадянина , патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин. Одним із шляхів забезпечення  патріотичного виховання в школі є створення відповідних навчальних програм з предметів гуманітарного циклу ( Історія, Людина і світ), які б відображали основні етапи становлення української державності та висвітлювали життя та діяльність видатних українських діячів. Особлива увага приділяється викладанню історичних дисциплін, так як саме вони допомагають  оновлювати погляди на минуле України. В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями».

4.     Краєзнавча робота як форма патріотичного виховання

 

Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури  або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно.

.

Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що набуває сьогодні особливого значення. Головною запорукою процвітання держави є національно-патріотичне виховання молоді, частина якої  щороку поповнює лави державних службовців. Адже саме вони вносять свої корективи в закони,суспільне життя, етико-моральні засади. Щоб ці реформи не призводили до краху, національно-патріотичне виховання повинно супроводжувати молодь впродовж всього їхнього шкільного й студентського життя. Щоб змінити становище на краще, необхідно розуміти, що не можна за короткий період часу змінити молодь, не змінивши суспільство.  Ось чому стрижнем усієї системи виховання в Україні повинна бути національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Особливу відповідальність за  виховання молодого покоління мають взяти засоби масової інформації. На сьогоднішній день вони відіграють найбільшу роль у формуванні дитячої свідомості. На мою думку, вони мають нести позитивну інформацію, яка б створювала позитивний настрій, віру в світле майбутнє і впевненість в завтрашньому дні, а також популяризацію української мови, як єдиної державної.

    Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті.

 Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення до багатьох подій минулого та сучасності. Саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, - незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини.

 

 

 

 

 Основними напрямами патріотичного виховання є:

-         формування уявлень про сім’ю, родину, рід;

-         краєзнавство;

-         ознайомлення з явищами суспільного життя;

-         формування знань про історію держави, державні символи;

-         ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

-         формування знань про людство.

 

 Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.  Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуються у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей

 Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського ) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов’язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях. Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

 Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка. Українці єдина в світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі, як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті  і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій  і звичаїв.

Особливе  значення має залучення школярів до суспільного життя: участь у добродійних акціях, в благоустрої міст і сіл, у збереженні народного добра та охороні навколишнього середовища.

 Важливим початком доручення до історії  рідного краю є знайомство з рідним селом, містом, екскурсії, вивчення історії міста, села з перших років його  існування; пошукова робота шляхом зустрічей із людьми поважного віку, що є корінними жителями даної місцевості; по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів, писанок та ін.. Учні можуть самостійно або під керівництвом вчителя знайомитись з матеріалами про видатних земляків ( політичних та військових діячів, письменників, інженерів, педагогів, підприємців…), визначити їх місце та роль у розвитку рідного краю, світової науки, культури, економіки.

 

 

 

 

 

 

 

Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї – ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О.Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина. Будь-який школяр, що цікавиться краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі. Розрізняють такі види краєзнавчої роботи: географічний, краєзнавчий, історичний, літературний, екологічний.

 

Основними джерелами краєзнавчої роботи є:

-         періодична преса ( газети, журнали);

-         матеріали статистики;

-         плани і карти;

-         фонди музеїв та архівів;

-         свідоцтва старожилів.

Я, як вчитель історії,  використовую  різні форми краєзнавчої роботи – урочну і позаурочну, як активну (пошук, екскурсії), так і пасивну (проведення екскурсій для молодших школярів у шкільному музеї, усні тематичні журнали для однолітків). Позаурочна краєзнавча робота – це пошукові експедиції, туризм, тематичні вечори, конкурси, олімпіади.

У жовтні  місяці   ми разом  із  учнями 10-их  класів  відвідали  стародавній Львів.Розпочали свою подорож  Львовом ми із  Личаківського кладовища    де і  вшанували  пам»ять  загиблих воїнів  АТО

 

 

 

 

Вивчаючи  історію   нашої історичної  Вінниччини  ми відвідали  Історико – культурний заповідник «Буша» Ямпільського району. Буша  яка увійшла в історію України як одна зі славних віх визвольної війни 1648-1654 років, що проходила під проводом Богдана Хмельницького.

 На той час це було велике місто Брацлавщини з замками, підземними ходами та баштами, одна з них, до речі, збереглася і до сьогодні. Решта будівель та підземні ходи у ході оборони міста під час визвольної війни були зруйновані та завалені.

5.     Національно патріотине виховання на уроках історії

 

Важлива передумова ефективності патріотичного виховання підлітків – своєчасне залучення їх до традицій, що були зароджені в школі і націлені на підготовку  патріотів. Але саме на  уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних  відчуттів і поведінки громадянина – будівника і захисника Вітчизни.

 Адже Вінниччина–  край, де відбувались особливі події минувшини. І учні різних класів про це дізнаються на уроках історії. Вже в 5 - му класі учні дізнаються про походження історичної назви нашого міста, з допомогою батьків готують розповідь про назву своєї вулиці, долучаючись, таким чином до історії нашого краю. Розглядаючи герб міста та навчального закладу.

Семикласники дізнаються на уроці з історії України про заселення нашого краю в ранньому середньовіччі. У восьмому класі учні знайомляться з історією українського козацтва.   Уроки історії України – це особлива можливість для патріотичного виховання.  Патріотизм учнівської молоді повинен ґрунтуватись на знанні про історико – культурні  традиції народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, Січових стрільців, борців із німецьким фашизмом. 

Крім вивчення теоретичного матеріалу, я пропоную учням для ознайомлення і дослідження фото-  та відеодокументи.  Цей вид роботи доцільніше використовувати в старших класах. Тим більше, що й такі історичні джерела з’явились якраз, приблизно, в той період, який вивчається саме в 9 – 11 класах.

Використання відеосвідчень на уроках історії  дозволяє відійти від традиційного методу вивчення історії, за якого на перший план висувається масштабна подія , а пересічна людина залишається поза увагою. Фіксація свідчень очевидців історичних подій на папері практично знищує головну цінність усного історичного джерела – передачу емоцій та почуттів людини, яка розповідає «власну» історію. Адже саме через почуття свідок поєднує фізичну реальність того, що сталось в минулому, з сьогоденням за допомогою емоцій, в яких виражається значущий для нього досвід.

Варто зазначити, що Програма з історії  для 11-го класу, наприклад, передбачає розгляд питань, повноцінне вивчення яких без залучення  спогадів безпосередніх свідків та учасників подій стає дуже проблематичним. Це такі теми: «Радянська модернізація України ( 1928 – 1939 рр.)»; «Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1941 рр.)», «Наш край в 30-50-з рр.. ХХ ст..», «Україна за умов лібералізації суспільства (1953 – 1964 рр. ХХ ст..)» та ін..

Відеосвідчення дозволяє викликати чуйність та симпатію до людей, які «пережили»  історію.  Разом з тим, збираючи такі свідчення, учні дізнаються про минуле свого краю, своєї держави. Знайомляться із ставленням окремих громадян до історичних подій минулого, можливо змінюючи власну думку до цих подій. Працюючи з безпосередніми свідками або учасниками певних подій, учні  відчувають свою причетність не лише до подій минулого, а й до «творення історії» сьогодні. Адже та робота, яку вони виконують, є дуже важливою для наступних поколінь. Активізація пізнавальної діяльності учнів через заохочення їх до самостійної роботи, має дуже високу ефективність. Учні не лише краще  засвоюють історичний матеріал. На цій основі здійснюється також національно – патріотичне виховання на уроках історії.

Благодатними в цьому відношенні є багато тем з програмного курсу історії України. Наприклад, такі: «Формування і бойовий шлях Легіону український січових стрільців», «Українська революція», «Бій під Крутами», «Рух Опору в Україні під час Другої світової війни» та ін.. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я нації та держави.

 Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка,  М.Грушевського,та багатьох інших, я висвітлюю національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати, статті та презентації про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках. При засвоєнні матеріалу учні дискутують, ставлять питання. Це означає, що їх душі і серця захоплюють факти боротьби за українську державність, вони сповнюються почуттями гордості за героїв цієї боротьби; пишаються історичним минулим та героїчним сьогоденням українського народу. Таким чином, на уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості.

 

                                                        Висновок

         

 Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського  суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя. На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання  - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян. Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

 Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, пошані до всіх інших культурницьких систем і традицій. Тільки глибока й усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути чутливим до трагедій Вітчизни і народу.

 Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної  літератури

 

1.   Апраксина О.А. Позакласна робота в школі, К., Освіта 2007. – 130 с.

2.   Арчажникова Л.Г. Теорія і методика виховання. Програма для вищих педагогічних учбових закладів - Ужгород, 1991. 309.С.

3.   Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма матер; 2004. — 271 с.

4.   Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. "Українська козацька педагогіка і духовність", Умань, 2005 .

5.    Грушевський М. “Ілюстрована історія України”, видання Шкільної ради.

6.   Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.

7.   Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в школі:Київ, 2000р. – 320 с.

8.   Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980

9.   Куберский И.Ю. Энциклопедия для педагога. Санкт – Петербург, 1997- 576.с.

10. Кленов А.С. Я пізнаю світ: Дитяча енциклопедія. К.: 2009г с.864.

11. Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. – К., Юрайт, 2008 – 607 с.

12. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.-260.с.

13. “Мистецтво в школі 2006 № 2 С.11

14. Назаров Л. Пісенний фольклор,// Народна творчість.1999. № 6 С.22. 2000 № 1 С.15.

 

15. Програма шкільного курсу “Допризовна підготовка".

16. Рачина Б.С. Методичні рекомендації. Харків, 2001.- 310.с.

17. Старікова К.Л. У витоків народної мудрості, Львів: Відділення пед. Суспільства 1994.-89.с.

18. Старікова К.Л. Народні обряди і обрядова поезія, Львів: Відділення пед. Суспільства 1994.-150.с.