НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ. Тема: "Козак Мамай"

              КОЗАК МАМАЙ. (знаймо свою історію, знаймо себе, врешті-решт)
          Як пише нам енциклопедія “Українська міфологія” (В. Войтович. Львів, Либідь, 2002, с. 233), “Козак Мамай – легендарний герой-захисник. Дослідники вважають, що це половецько-татарське ім’я походить від ідолів на вершинах курганів, яких в давнину називали мамаями. Козак Мамай – своєрідне втілення українського характеру (і це з половецько-татарським ім’ям – пр.авт.), образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу. Протягом століть, од нападників всяких одбиваючись, плекав він одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома риштувати, мурувати, будувати. Козак Мамай – мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бадурист і співак, бабій і заразом чернець, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем влучиш, - справжній народний герой, котрого споконвіку знають між людьми на Вкраїні” (кінець цитати).
          Але, придивившись уважніше, ми знаходимо в цьому образі чимало дивного і таємничого, що ніяк не вписується в наші уявлення про звичайного козака. Адже Мамай сидить у незвичній, як для українця, позі і знаходиться ніби в стані медитації. Його очі нібито розфокусовані і направлені вдалечінь. Таке враження, що перед нами знаходиться тільки тіло, анатомічна оболонка, а Дух злетів до Вирію. Можливо, у такий спосіб Мамай живиться космічною енергією або через медитацію поєднується з божественною мудрістю. В руках у нього бандуРа чи домРа, які ще більше посилюють враження, що перед нами поет і пісняр, філософ і мудрець, маг і чарівник. Його обличчя сповнене неземними спокоєм і добротою, натхненням і любов'ю.
Але варто подивитися на козака Мамая спочатку з точки зору меншовартісного українського науковця, а потім вже незаангажованого радянською наукою українця.
          “Науковці” ім’я козака Мамая виводять від полководця Золотої Орди Мамая, котрий начебто зазнав поразки на Куликовому полі в “Мамаєвому побоїщі” 1380 року від Дмітрія Донського, що його “Задонщина” іменує “Заліською ордою” і чиї втрати оцінює у 273 тисячі полеглими. Дивна історична перемога, після якої москвини ще не одне десятиліття продовжували платити данину так званій Орді.
           Насправді половецького полководця, володаря Золотої Орди Мамая “переміг” хан Тохтамиш не на Куликовому полі, бо там досі не було знайдено ні одного артефакту, а у Москві на Куличках. Та й чи переміг?
          Щодо його імені, то ім’я Мамай, як пише у книжці Сергій Коваль (Сини Ра з берегів ДніпРа, Львів, Панорама, 2005, с.40) – є чоловічим відзеркаленням мами, матері, берегині; воїн, батько роду, що має все для роду, народу потрібне. І не одного тисячоліття традиція мала стояти за цим терміном, аби й чоловічі камінні подобизни пращурів, що по курганах наших степових з мечами, ритонами стояли, теж в народі Мамаями іменувалися. Авжеж. В оселях синів Ра (расинів) козаки Мамаї мальовані, на просторах рідної землі – вирізблені з каменю!
          Мамай - це ідеальний образ, що дає мітологічне вирішення проблеми України, показує шлях, яким треба прямувати, - шлях синтезу і універсалізму, шлях національного осягнення Єдності. Незаангажований читач в образі українського козака Мамая одразу впізнає козака характeрника, Кріра, котрий знаходиться у стані повного усвідомлення і цей стан цілісності переносить до своїх пісень. Може саме тому ці пісні так глибоко западали в душу українця?!