Національно-патріотичне виховання учнів на уроках української мови: навчальний посібник

 

Н.В.Величко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Величко Н.В.: Національно-патріотичне виховання учнів на уроках української мови: навчальний посібник / Н.В.Величко. – м. Буча, 2022. – 96 с.

      

 

 Сьогодні Україна переживає найбільше випробування в своїй боротьбі за незалежність та територіальну цілісність. Тому зараз, як ніколи, важливе та актуальне питання формування громадянина – патріота України, захисника Вітчизни. Виходячи з актуальності даного питання посібник забезпечить учителя-філолога текстами диктантів, матеріалами для аудіювання та читання мовчки, текстами для різних видів переказів патріотичного спрямування.

 Також у посібнику вміщено короткий словничок термінів, прислів’я та приказки про козаків, патріотизм, Батьківщину, крилаті вирази, вислови і цитати видатних людей про Батьківщину, патріотизм та  українську  мову.

         Посібник буде корисним для вчителів української мови.     

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………………..3
2. Розділ І. Впровадження національно-патріотичного виховання учнів

     на уроках української мови………………………………………….…6

3. Розділ ІІ. Дидактичний матеріал патріотичного змісту:……………..10

3.1. Диктанти (тексти)………………………………………………….10

•               3.2. Контрольне аудіювання та читання мовчки (тексти)…………....21
•               3.4. Перекази (тексти) ……………………………………………….....36
•          4.  Короткий словничок…………………………........................................83
•          5.  Прислів’я та приказки:…………………………………………………85
•              5.1. Прислів’я  та приказки про козаків………………………………..85
•              5.2. Прислів’я  та приказки про козацьку звитягу…………………….87

 5.3. Прислів’я  про козацьку славу……………………………………..87             5.4. Прислів’я  про козацьку вдачу  та звичаї……………………........88

•              5.5. Прислів’я  та приказки про козацьку долю та військову
•                    доблесть………………………………………………………………89    
•              5.6. Прислів’я  та приказки про козаків та панів………………………89
•              5.7. Прислів’я  та приказки про козацьких командирів……………….89

    5.8. Прислів’я  та приказки про козацькі місця та історичну пам’ять..90

    5.9. Прислів’я та приказки про патріотизм, Батьківщину……………..90

    6.  Крилаті вирази, вислови, цитати  про Батьківщину, патріотизм та     українську  мову…………………………………………………………. 92

    7.  Використані джерела……………………………………………………..96

 

Вступ                                                                                                                           

            В Україні національно-патріотичне виховання дітей та молоді має стати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави та суспільства щодо розвитку громадянина як високоморальної особистості, яка плекає українські традиції, духовні цінності, володіє відповідними знаннями, вміннями та навичками, здатна реалізувати свій потенціал в умовах сучасного суспільства, сповідує європейські цінності, готова до виконання обов’язку із захисту Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

Актуальність національно-патріотичного виховання громадян, особливо дітей та молоді, зумовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства, сучасними викликами, що стоять перед Україною і вимагають дальшого вдосконалення системи національно-патріотичного виховання, оптимізації державної політики у зазначеній сфері [15, с.1].

         Серед  виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають  патріотичне та громадянське виховання. Засади такого виховання відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають  підвалини для нинішнього та прийдешніх  поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного  розвитку, що ґрунтується на ідеях гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності  та  готовності до змін. Змістом патріотичного виховання є формування особистості, зорієнтованої на національні цінності. Тому нині потрібні нові підходи  і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості [12,с.3]. Світовий досвід розвитку освіти переконливо свідчить, що в багатьох цивілізованих європейських країнах були закладені потужні засади для розвитку національної системи освіти і виховання, яка формувала глибокий патріотизм  молоді. Відомо, що національно державницький патріотизм як осереддя культури і духовності інтелігенції, політичної та державної еліти суспільства в кожній цивілізованій державі формувався рідною, державною  мовою та засобами історії, культури, мистецтва, національними традиціями нації, яка дала назву тій чи іншій державі.

 Важливо підкреслити, що патріотизм у попередні історичні періоди вважався потужною моральною силою, а витоки сучасного українського патріотизму сягають ще античної давнини: патріотизм князів, дружинників, церковних і культурних діячів епохи Київської Русі, патріотизм гетьманів, козацької старшини та козаків, а також діячів культури, науки та освіти Українського відродження, широких селянських верств, представників національної інтелігенції в наступні  історичні періоди розвитку української нації.

 Яскравим  свідченням високих злетів духовності нашої нації є українське козацтво. Козацька філософія, ідеологія, психологія, демократичний лад, незгасаюча героїчна боротьба за волю і свободу є вищими досягненнями нашого національного духу, невичерпним культурно-історичним джерелом патріотичного виховання молодих людей. У XVI-XVIII столітті українське козацтво було головною військовою, економічною, суспільно-політичною та національною державницькою силою, яка успішно розвивала освіту, культуру та національну державність. Із сивої давнини наш народ плекав у зростаючих поколінь якості богатиря, витязя, козака-лицаря, який має бути фізично дужий і духовно багатий,не буде коритися  поневолювачам і звитяжно захищатиме від них свою землю, рідний народ. Тому важливо сьогодні відродити вікові національні традиції, адже саме в них сконцентровано духовні цінності  української нації.

Відповідно до Концепції  Нової Української школи ми маємо випустити зі школи випускника – відповідального громадянина і патріота з активною позицією, який діє згідно з морально-етичними принципами.

Український патріотизм – це історично обумовлена любов до рідної землі, її природи, мови і  культури, пошани до історичного минулого.  Ми маємо плекати українську ідентичність, виховувати висококваліфікованих, компетентних професіоналів-патріотів, в яких любов до рідної землі, свого народу є найвищим стимулом чесного і самовідданого служіння українській державі.

 У затвердженій Указом Президента України від 13 жовтня 2015 року «Стратегії національно-патріотичного виховання дітей і молоді на 2016-2020 роки» зазначається, що національно-патріотичне виховання має здійснюватися на прикладах боротьби українського народу за свою свободу і побудову національної держави, героїчних традицій, успадкованих від князів – патріотів,  українських козаків, Українських Січових стрільців,армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, учасників антибільшовицьких селянських повстань, загонів Карпатської Січі, УПА, українців-повстанців у сталінських таборах, учасників дисидентського руху в Україні [15, с.1]. У процесі навчання та позакласній роботі необхідно цілеспрямовано збагачувати учнів науковими і художніми знаннями про історичні й доленосні  факти.

Виховання в учнів патріотичних почуттів, поглядів, переконань, ідеалів і ціннісних орієнтирів є пріоритетним завданням у процесі розвитку нашого суспільства і зміцнення незалежності України.

 

Розділ І                                                                                                 

ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО   ВИХОВАННЯ  НА  УРОКАХ   УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Патріотизм є могутньою і непереможною духовною силою кожного народу. Цивілізовані народи плекали і продовжують плекати в підростаючих поколінь глибоку любов до рідної землі, мови, культури, Батьківщини. Любити свій народ, свою Вітчизну - природна потреба і водночас високе покликання кожної вихованої людини.

Провідне місце у формуванні національно-патріотичних почуттів у школярів посідає вивчення української мови. Адже патріотизм починається саме зі ставлення до рідної мови. Підростаюче покоління має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати  повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства.

         Випускник школи — це патріот України, який знає її історію; носій української культури, який поважає культуру інших народів; компетентний мовець, що  вільно спілкується державною мовою. 

        Однією    з     ключових     компетентностей     Нової   української   школи    є    спілкування     державною    мовою.    Українська   (державна)  мова   –   найважливіший      засіб     патріотичного      виховання.   Вона     була    і     є   важливою      сферою     впливу      на    національну     свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації.
        Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, утвердженні її гуманістичного світогляду, національних і загальнолюдських цінностей.

Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в державі,   саме школа повинна стати  осередком становлення громадянина-патріота України, виховувати у молодого покоління високу патріотичну свідомість, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності держави.

Тож основна мета, яку повинен поставити перед собою учитель-словесник, – це формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, а головне завдання – формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень.

Велике значення на уроках української мови має послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь: лелека, калина, кладка, чорнобривці, вишиваний рушник і под. Саме вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють нові покоління в ґрунт духовності. 

Збагачення учнівського словника колоритними фразеологічними одиницями, що витворені попередніми поколіннями, позитивно позначатиметься на розвиткові образного мислення, розумінні ментальності свого народу: або пан, або пропав; у степу і хрущ м’ясо; береженого Бог береже, а козака – шабля; де два козаки, там три гетьмани і под. Тому необхідно на кожному уроці збагачувати словник учнів щонайменше однією такою ідіомою. 

           Розмова  про героїчні вчинки Хмельницького, Морозенка, Кармалюка має формувати чітке розуміння наступності поколінь, відгомін колишніх перемог у сучасному житті: справжні герої жили не лише в минулому, вони були в нашій недавній історії, є і серед нас, тобто ми, сучасні українці, - нащадки духовно і фізично сильних людей. Аналіз сюжетів народних творів має сприяти формуванню в учнів морально-етичних цінностей, усвідомлення себе як частини великого етносу з величною історією.

           Узагалі, бесіди про минуле нашого народу треба проводити в оптимістичному аспекті, наголошувати на світлих сторінках української історії, а про труднощі варто говорити як про чинники, які робили нас, українців, сильнішими й досвідченішими. Саме такий підхід формуватиме в учнів любов і повагу до рідної землі, вироблятиме стійкий імунітет до негативних викликів сучасного суспільства.

          Ще одним складником національного виховання є культивація таких важливих концептів, як «Україна», «мати», «хата», «лелека», «вишиваний рушник» і под. Вони міцною ниткою духовності прив’язують людину до свого дому, стежки, до близької чи рідної людини (саме на них тримається сучасний світ із його труднощами й викликами, саме вони цементують свідому особистість з багатим духовним світом). Таке розуміння історичного процесу гартуватиме гордість за свій народ, а отже, формуватиме патріотичну особистість.

         В   основу   системи  патріотичного   виховання   потрібно    покласти    правдиве    слово  про  свій  народ,  його споконвічне    прагнення   розбудовувати   Українську   державу. Творчі зусилля кожного   вчителя   мають   бути   спрямовані   на   те,   щоб    підвищити    виховний   рівень сучасного уроку  та   його   творчий   потенціал,  створити оптимальні  можливості  для   розвитку   самостійного   творчого   мислення  учнів, активізації   їхньої  пізнавальної діяльності, формування патріотичних почуттів.
         Робота над формуванням патріотизму проводиться як на уроках української мови у процесі виконання різних видів роботи: написанні диктантів, творів, переказів, аудіюванні художніх та наукових текстів, читанні текстів мовчки та вголос. При  цьому необхідно   звертати   увагу    на послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний   досвід   минулих   поколінь   нашого   народу. Словесник   також має приділяти  велику  увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура,  скульптура,  музика)   й   між    предметним  зв’язкам (іноземні мови,  українська  література, зарубіжна   література,   історія   України,  всесвітня   історія)  з  метою  успішної   реалізації   завдань   національного патріотичного виховання на уроках української мови.
         Добираючи для опрацювання на уроках мови дидактичний матеріал, доцільно зосередитися на патріотичній тематиці, яка сприяє  вихованню честі, гідності та інших важливих духовних якостей захисників і будівничих вітчизняної державності.

    Всебічно дослідивши український фольклор з часів Київської Русі й до середини ХХ століття включно, Григорій Ващенко серед характерних рис світогляду українця виявив  щирий патріотизм. «Український лицар живе для Батьківщини: він завжди готовий віддати за неї своє життя. Найдорожче для нього – лицарська честь і слово; найбільша ганьба для нього – зрада вірі й Україні», - вважав педагог.

 Особливу цікавість і симпатію в учнів викликає образ українського козака – захисника Батьківщини від чужоземних загарбників, носія високої національної свідомості  та  глибокої духовності.

«Сьогодні образ козака-лицаря входить до змісту виховного ідеалу, але скоріше, власне, як ідеалу і свідчення того, як багато значить для нації сила, і що не позичати її треба в сусідів, а виробляти у власному характері, - вважає Омелян Вишневський. - Досвід козацтва підказує висновок, що мав би спонукати нас воскрешати в собі не лише автентичні для нас духовність, порядність і благородство, але й (можливо, найперше) силу, експансивність і здатність не тільки до оборони, але й до наступу, який часто і є найкращою обороною.  Потребуємо розвивати в нашій молоді не тільки те, чим наділила нас природа,  але й те,  завдяки чому хлібороби колись ставали козаками…». Сьогодні ці слова звучать особливо актуально.

 

 

  Розділ ІІ                                                                                            

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ПАТРІОТИЧНОГО ЗМІСТУ

 Диктант

Одним із основних видів вправ для закріплення знань з української мови є диктант. Здавна вчені зробили висновок, що вправа відноситься до однієї з найефективніших, оскільки виконуючи такого типу вправу, в учні розвивається мислення, увага, сприймання, аналіз, і закріплюються ті правила, які вчитель поставив за мету донести до свідомості учня.

Диктанти – активна форма тренувальних вправ, яка вимагає уваги, зосередженості, активної розумової діяльності. Ми використовуємо їх для роботи на уроці під час вивчення теми, а також для контролю за засвоєнням навчального матеріалу з граматики та правопису.

Диктант (від лат. dikto – говорити, диктувати) – письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії і пунктуації).

Диктант – один з найбільш використовуваних видів граматико-правописних (орфографічних і пунктуаційних) вправ, суть яких полягає в письмовому відтворенні тексту, тобто у записуванні тексту під диктовку. Залежно від того , який критерій покладено в основу класифікації, розрізняють диктанти навчальні та контрольні, без змін тексту (попереджувальний, пояснювальний, контрольний) і зі змінами тексту (творчий, вільний, вибірковий). Диктанти розвивають уважність, виробляють навички сприйняття тексту на слух, що потрібно не лише у середній школі, а й поза нею: слухання лекцій, доповідей, нарад.

Отже, можна зробити висновок, що диктант і справді одна із основних видів вправ для закріплення навчального матеріалу. Тому в школі у школярів буде багато таких диктантів. А для того, щоб вам було легше їх писати у школі, ми створили спеціально для вас наш сайт з диктантами.

Тексти для контрольного диктанту (5 клас)

Вирушаймо в путь! 

     Як хороше мандрувати літом в Україні! Як приємно проїхати її шляхами, коли розкриваються перед тобою все нові обрії!

     Сонячне, колосисте безмежжя вабить і кличе до себе. Легкі тепловії лоскочуть покрите бронзовою смагою лице.

     Безмежна голуба далечінь розгортає перед тобою дивну красу барв різних відтінків. То замерехтить жовтогаряча золотиста нива. То розстелеться синіми, червоними, рожевими килимами буйнота трав.

     Вогнисто спалахував небокрай на сході. День зводить над Дніпром свої вітрила. Заграв вітерець на хвилях Каховського моря, рожева смуга пролягла на воді. То сонце розіслало червоні шовкові полотна.

     Пливемо на зустріч сонцю.

 (І.Цюпа, 94 сл.)

Козаки

      Козаки спершу звалися вільні вояки, що своєю охотою ходили у степ за здобиччю або поступали на службу до якого князя чи царя московського. Були козаки християнські й татарські. Були цілі села козацькі, особливо на півдні України й Московщини. Багаті вельможні пани на Вкраїні й Білій Русі залюбки підмовляли козаків, щоб укупі обороняти землі свої від татар, ходити самим на татар, одбивати у них полон людський, табуни та іншу здобич.

      На одному з дніпровських островів козаки стали кошем, і з того часу почалась Запорізька Січ. Від турецьких галер боронили її  дніпровські рукави, бо по їхніх берегах ріс тоді високий очерет. Турки вже ніколи не їздили Дніпром до Січі.

 Тексти для контрольного диктанту (6 клас)

Тече й тече в глибину століть загадкова дорога історії.  Чому нас так манить та дорога?

Свою історію має кожна людина, рід, село, місто. Кожен топче свою стежку. Якщо ті стежки з’єднати, утвориться історичний шлях народу.

Наш український народ свою дорогу не згубив. Він пройшов через тяжкі випробування, проте зберіг своє ім’я, свою гідність і честь.

Історія нашого народу героїчна. Не завжди дорога його була широкою. Він падав і знову підіймався, він боровся, оборонявся. Він будував фортеці й міста, орав свої ниви, творив дивовижний світ казок, пісень та легенд.

Найпершою ознакою культури й розуму людини та  суспільства є відчуття  історії власного народу.

(За В.Шевчуком, 101 сл.)

Національні символи

«Людина хороша, коли на себе схожа»,— говорять у на­роді. Кожна нація намагається виявити себе і свою суть у національних символах. Гербом України є тризуб, а прапор складають два кольори: жовтий і синій. Який же зміст, яка історія у цих символах?

Зображення тризуба з'явилося дуже давно: його розрізняють ще на монетах київських князів. Ось лише деякі версії походження цього знака: скіфський або ві­зантійський скіпетр, корона, голуб Святий Дух, якір, лук і стріла, шолом, сокира.

У Київській Русі тризуб зображали, вносячи у його форму національні елементи, але зберігаючи незмінною основу.

Яке минуле українського прапора? Синій і жовтий ко­льори ми бачимо на знаменах українських козаків, у козацькому й гайдамацькому одязі.

Краю, де зародилась хліборобська цивілізація, притаманні саме сині й жовті фарби. Золотаві хліб­ні лани і блакитне над ними небо, синя дніпровська або морська вода і жовтий пісок - все це зроду-звіку складало краєвид України. Око українця милували жовті квіти горицвіту й соняшника, голубі пелюстки цикорію, барвінку й волошки. Жовте уособлює вогонь, а синє - холод, це два полюси буття, два кінці осі, нав­коло якої буття обертається.

Сторінки української історії

Щоб правильно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченою людиною, треба вивчати минуле свого народу, знати його історію.

Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. В героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його незрівнянний талант. Ці сторінки особливо хвилюють, захоплюють, викликають почуття національної гордості.

В історичному минулому українського народу було неповторне й легендарне явище. Це Запорозька Січ. Про неї Микола Гоголь у своєму творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось яка Січ! Ось яке гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

(З кн. «Як козаки воювали», 100 сл.)

 

 

Тексти для контрольного диктанту (7 клас)

Славнозвісний ватажок

За літописними джерелами, Іван Сірко був людиною релігійною та високоморальною. Відзначають такі суто людські  риси характеру Івана Дмитровича: розважливість,  мудрість,  скромність у побуті.

Виняткова мужність Сірка увійшла в легенду. Його справедливо вважають найуспішнішим оборонцем українського народу. Жоден інший полководець не зажив серед  січового товариства такої любові й шани.

Аж вісім разів обирався Іван Сірко кошовим Запорозької Січі. Кількість звитяжних перемог Сірка прискіпливо підрахував дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький. За його дослідженнями, кошовий здійснив п’ятдесят п’ять походів проти турецько-татарських завойовників і жодного разу не зазнав поразки.

Не існує достовірних даних про участь Івана Сірка в селянсько-козацьких повстаннях. Але відомо, що він брав участь у визвольній війні проти шляхетсько-польського панування.

(З підруч. історії, 108 сл.)

Тексти для контрольного диктанту (8 клас)

Гордість Верхньої Хортиці

У Верхній Хортиці стоїть і досі могутній запорозький дуб, про який існує чимало переказів і легенд. Це один із найстаріших дубів в Україні: йому вже понад сім століть.

Чому ж цей велетень живе ось уже сьомий вік і щовесни зеленіє? Старі люди, запорозькі нащадки, пояснюють це тим, що дуб виріс біля джерела, яке щедро напоювало його коріння, давало йому силу і снагу. Пишний крислатий дуб привертає увагу багатьох мандрівників, які цікавляться пам'ятниками минулого. Людність міста Запоріжжя та Хортиці пишається цим дубом і з великою любов'ю оберігає його.

Люди пов'язують життя цього дуба з історичним минулим нашого краю, зокрема з історією запорозького козацтва.

Охочі до вигадок люди запевняли, ніби під цим дубом запорожці разом Із своїм отаманом Сірком писали знаменитого листа турецькому султанові. Інші оповідали, що Богдан Хмельницький, ведучи запорожців у квітні 1648 року до Жовтих Вод, де він уперше переміг ворога, зупинив військо біля кринички, що недалеко від цього дуба. Перед виступом у похід Хмельницький звернувся до козаків з промовою і закликав їх бути такими ж дужими й міцними в наступному бою, як цей дуб-велетень.

(169 сл.)   

Запорожжя

Запорожжя було одним із найзнаменитіших військо­вих орденів. Подвиги Сагайдачного, Палія, Сірка, Нечая, Сулими, Павлюка були великою школою для кожного, хто зрікався нудного життя у рабстві й приходив шука­ти волі. Вже на самому початку шістнадцятого століття Запорожжя — військо вишколене, в якому кожен вико­нував відому йому службу, військо знамените. Недарма Богдан Хмельницький підписувався то «старший війська Запорозького», то «запорозький гетьман», то «гетьман Запорозького війська».

Це була школа войовничості не скореного ніким на­роду, велике горнило уміння підпорядковувати людині будь-що: ворогів-напасників, ревучу навалу води, мов­чазність гордого каменю.

Річище Дніпра з краю в край неодмінно перетинали пороги — гранітні хребтини, що стовбурчились понад водою інколи усього на кілька кроків, а то ушир цілої версти! Порогів було дев'ять. Від порога низового до горішнього було двісті шістдесят п'ять островів, і усі, як один, мали сліди укріплень запорожців.

Окрім грізно перекинутих гранітів, порогів дніпров­ських, лежали споконвіку сотні заборогів, окремих скель із граніту, порозкиданих по руслові; та лежали вони, перепиняючи шлях воді, не всуціль, від берега до берега, а тільки подекуди.

(За Г. Колісником, 163 сл.)   

ЮНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

      Недалеко від міста Чигирина, над річкою Тясмином, під великим лісом притулився хутір Хмельницьких на ймення Суботів. Заснував його Богданів батько, Михайло. Ходили там табуни диких коней, сай­гаків, турів. Далі, ближче до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари.

     Гарно було тут господарювати, але небезпечно. Михайло Хмельниченко поставив двір міцний, завів господарство, жив заможно, у достатках. З дітей один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався, сильний, як вогонь, скорий, розумний і дотепний, сміливий і завзятий.

     Підучивши вдома, батько послав Богданка в Галичину, в колегію. Там учив він, окрім різних предметів, найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке діловодство велося по судах, по урядах.

     Тягло його на Дніпро, у безкраї, сповнені свободою степи. Пішов на Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитися воєн­ного ремесла, стати досвідченим вояком, нещадним до своїх ворогів.

 (За М. Грушевським, 137 сл.)

 

 

 

 

  Тексти для контрольного диктанту (9-11класи)

Диво велике

Київ —  одне  з  найкрасивіших  міст Європи,  і,  здається,  найвеличніша  його  окраса —  Софіївський  собор,  храм  на  честь  Божої Мудрості. Наші  далекі  прадіди  називали  його  «диво  велике».  Якщо  порівняти з  сучасними  висотними будовами,  собор  зовсім не  високий. Проте  вже дев’ять  століть  здається  людям, що  його  бані,  увінчані  золотими  хрестами,  сягають неба.

Минають століття, та незмінна невмируща краса Софії. Її силові лінії пориваються  на  всебіч:  у  космос  через  релігію,  у  Західну  Європу,  Азію та  за океан через українську культуру.

Софія Київська —  джерело  пізнання  історії  нашої  культури,  зокрема мистецтва Київської Русі. Майже два століття триває вивчення храму.

Навіть на  питання,  коли  побудовано  собор,  й  досі немає  точної  відповіді. Широко відомі рядки «Повісті минулих літ»: «Заложив Ярослав город —  великий Київ,  а  в  города  цього  ворота  є  Золоті. Заложив  він  також  церкву Святої Софії,  а  потім  церкву  на  Золотих  воротах,  кам’яну, Благовіщення Святої Богородиці…».

В особливо значущі дні в соборі відбуваються урочисті відправи. Знов під древнім склепінням лунає молитовний спів, знов віруючі дослухаються Божого  слова.

Національні символи

«Людина хороша, коли на себе схожа»,— говорять у на­роді. Кожна нація намагається виявити себе і свою суть у національних символах. Гербом України є тризуб, а прапор складають два кольори: жовтий і синій. Який же зміст, яка історія у цих символах?

Зображення тризуба з'явилося дуже давно: його розрізняють ще на монетах київських князів. Ось лише деякі версії походження цього знака: скіфський або ві­зантійський скіпетр, корона, голуб Святий Дух, якір, лук і стріла, шолом, сокира.

У Київській Русі тризуб зображали, вносячи у його форму національні елементи, але зберігаючи незмінною основу.

Яке минуле українського прапора? Синій і жовтий ко­льори ми бачимо на знаменах українських козаків, у козацькому й гайдамацькому одязі.

Краю, де зародилась хліборобська цивілізація, притаманні саме сині й жовті фарби. Золотаві хліб­ні лани і блакитне над ними небо, синя дніпровська або морська вода і жовтий пісок - все це зроду-звіку складало краєвид України. Око українця милували жовті квіти горицвіту й соняшника, голубі пелюстки цикорію, барвінку й волошки. Жовте уособлює вогонь, а синє - холод, це два полюси буття, два кінці осі, нав­коло якої буття обертається.

(За В. Супруненком,173 сл.)

РІДНА МОВА

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здіб­ностей, нахилів і прагнень. Але найкраще, найдосконаліше вона має володіти рідною мовою. Рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу. Та наймилішою і найдорожчою для людини є її рідна мова. Бо рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя людини й зв'язує її з сучасниками. В ній чується голос предків, відлунюють пере­горнені сторінки історії свого народу. Вона є тим найдорожчим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує усі покоління народу в одне велике істо­ричне живе ціле. Мова народу — це саме життя.

Український народ завжди ставився з великою пошаною, вірою й любов'ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння в сумній минувшині і за єдину зброю, і за єдину втіху. Нашою мелодійною, співучою мовою милувались іноземці, що побували в Україні.

Ми повинні цінувати нашу мову — нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину

(За Б. Антоненком-Давидовичем, 181 слово)

Могутні козаки

Велично їхали Сагайдачний з гетьманською булавою в руці. За ним ішли хорунжі з військовими корогвами та з турецькими й татарськими бунчуками здобутими під час походу. За ними ішли козаки куренями. Поперед кожного куреня ішов отаман. Дивна це була картина! Вона вражала навіть тих, хто багато вже дива бачив на своєму віку. Пишне турецьке вбрання на козаках, здобуте під час останнього походу, козацькі та польські кунтуші з вильотами, попідшиваними всякого кольору дорогими тканинами… — все так і горіло на сонці, аж сліпило очі.
           Гордо виступало козацьке військо, знати було, що люди почувають себе ні від кого на світі не залежними і вільними робити що схочуть і як схочуть.
           Старий Небаба йшов поперед свого коріння і ледве помітно всміхнувся під сивим усом, скоса поглядаючи на велетня, що ніс на руках маленьку татарочку. Дитина вхопилася правою ручкою за шию Хоми і здивовано дивилася навкруги своїми чорними оченятами. Біля Хоми йшов вусатий Карпо з своїми товаришами — з веселим Грицьком та чорнобровим Юхимом, що колись возили на собі лозяну чортохайку з довготелесим ксьондзом Загайлом. Не було з ними тільки колишнього друкаря Хведора Безрідного: зостався він довіку лежати край старого Дніпра під Кизикерменом, а замість його пішов його джура Ярема.

(За М. Загірною, 195 сл.)

Козацькі музики

На Січі бувало рідко, щоб зібрався увесь цех, усі двісті п’ятдесят чоловіків. Здебільшого блукали малими ватагами по зимівниках, по ярмарках; невідлучними були тільки литаврники, сурмачі й трубачі. А зараз, обнизавши чотири ряди колод, сиділи просто на землі, стояли під куренем. Попереду, на нижній, найдовшій, колоді — кобзарі й бандуристи, трохи вище — мірники, сопілкарі, скрипалі, а вже далі — волинкарі, трубачі й усі інші, яким Сірко й назви не знав. Піввіку звікував на Запоріжжі, не одні підошви стоптав на цьому майдані, а й зараз йому вдивовижу, яким робом потрапляють у лад усі оці свистілки, баси, кози, дримби, тимпани і бубни. Бо, опріч усього, половина музикантів — сліпці. Цимбаліст був молодий, вибивав шпарко, і плечима підкидав, і бровами підморгував; і троє молодих скрипалів стояли плече в плече, довгі чуби повибивались їм з-під шапок, обличчя мали непроникні, смичками водили, наче шаблями.

Ось разом загули труби, залилися сріблом, різонули, наче гострими бритвами, сурми й умовкли враз, відтак заторохтіли тимпани, розсипали по майдану невидимі горіхи, аж кортіло нагнутися, назбирати їх,— і теж примовкли; гудів тільки найбільший тулумбас, він зі шкури тура, у котрий било одразу восьмеро довбишів, та ще пузаніст надимав щоки, й басова труба гухала, ніби Сурський поріг. І яка то музика — сумна і мрійна, золота й оксамитова, ніжна й прекрасна, як сам світ! 

(Ю. Мушкетик, 200 сл.)

 

                   Контрольне аудіювання та читання мовчки         

Аудіювання та читання мовчки дозволяють учителю скласти уявлення про здатність учня сприймати на слух та візуально незнайомий текст, визначати мету висловлювання, запам’ятовувати фактичний зміст, виявляти причинно- наслідкові зв’язки, тему й основну думку, зображальні засоби з одного прослуховування або прочитання тексту.

Тексти для контрольного аудіювання (7 клас)

Северин Наливайкo

Северин зайшов до землянки. Низенька, скoцюрблена, почoрніла від гoря бабуся низько вклонилася йoму, запросила сідати. В неї булo дрібненьке, сухорляве, пoкрите безліччю зморщoк лице, гарні карі oчі, тонкi губи. Вона являлась чистенька, охайненька, мов висушена хoлодними осiнніми вітрами і прибита морoзами лісова квiтка.

— Бабусю, в вас жила дівчина із Гусятина, Настя, Степана Крайнього дoчка. А це десь зникла вона. Або не лихе щось трапилoсь…

Бабуся окинула йогo поглядoм.

— Северине!

Гетьман одсахнувся, підхoпився із ослoна.

— Сядь, сину. Не дивуйся, що знаю, хто ти. Дoбра вістка меж не знає. Про тебе люди загoворили.

— Де Настуня, бабусю? Це ж вона рoзповіла вам…

— Сину мiй… Послухай мене, стару. Я вік прoжила. Дітей похoвала, чоловiка втратила. Послухай мене. Або чуєш ти, як стогне земля наша? Або бачиш, як ряснo вона полита сльoзами?

— Чую, бабусю, і бачу. Все знаю.

— Тoж не шукай Насті, сину. Шукай для нас волi. Богом тoбі призначено Україну рятувати. Тoж собі ти уже не належиш. Маєш Настю забути, із голови викинути.

Нi, не міг Северин забути Настю. Не мiг забути, як на одній з зупинок недалеко вiд Дністра він влаштував oгляд своєму війську. На ширoкому рівнoму полі пoсеред ніжногo плетива весняних квітів йoго вояки стoяли стрункими шерегами.

Яка кількість відваги було у їх очах! із такими молoдцями ворог не страшний. Северин спoвільна дійшoв до краю, зупинився. Що це? Низькoрослий юнак, удвічi нижчий за списа, збентежено і розгубленo дивився на нього досить великого синіми очима, схoжими на польовi волошки. На ратищi списа біліли крихiтні рученята.

Зібраши сoтників, Наливайко вiддав накази про напрям дальшoго руху. Тодi повернувся назад, ще разів пильно глянув на юнака. Невже дівчина? Невже йoго, Северина Наливайка, ошукалo якесь дівчисько?

Рoзпускаючи усіх, кинув юнакoві:

• До мене, кoзаче!

Побачив, як затремтіли у «козака» руки і сполотніло обличчя. Однак змовчав. Лиш у наметi, коли лишилися сам на сам, дав волю гнiву:

• Розказуй. Як ти міг… мoгла?

Дівчина опустилася на кoліна. По блiдих щоках текли сльози, капали на висoкі груди. Сині, із відтінкoм осінньoго неба очi проникали у душу, гамували гнів, родили спiвчуття.

Настя розповiла, що родoм з Гусятина. Розказала, як пан Калиновський шаблею рубoнув груди її батькові за те, щo боронив її, Настю, не хoтів віддати на пoталу панові. Рoзказала, як опісля батькoвої смерті вoна усе ж не скoрилася Калиновському, як нiгтями вчепилася у йoго ненависні безстиднi очi. Як за це тиждень тримали її посеред панськогo двору на прив'язі, в собачoму наморднику. Як панські слуги плювали їй в вiчі, пані називала пoкриткою, а паненята шпурляли у неї недоїдками і каменюччям. Як її oбстригли, вимазали смолою, викачали у пір'ї і довго водили містом. А необхідно купали у річці і гoтували до весілля. Пан звелiв віддати її за п'ятдесятилітньoго горбаня Данила, щo служив конюхом й вносив йому в вуха усе, що чув од селян. Напередoдні вінчання Настя втекла дo Наливайковогo війська.

Звіснo, того ж дня Северин випрoвадив її: війна — не жінoче діло. Й хіба ж її розпoвідь, її схвильований гoлос, її сині oчі можна булo забути?

          — Бабусю, де Настя? — знову спитав Наливайко.

— Іди, сину, дoрогою, визначенoю Богoм. Не звертай з неї…

Северин вийшов з землянки. Узявши кoня за гнуздечку, пішов стежкoю. Коли наблизився до узлiсся. У кущах шелеснуло. Не роздумуючи, Северин кинувся туди. Пiд розлогим деревoм стояв Матвій Перепiчка.

— Ти звідки?

— За тобoю, гетьмане, приглядаю. Від злогo ока бережу.

— Як ти смів?

— Пoлковники мене послали, гетьмане. Он та Петро позаду із кіньми. А я збоку увесь час iду, стежки пильную.

— А це ж в тебе щo? — Наливайко показав на невеличкий вузлик в Матвiєвих руках.

— Це тобі вiд однієї дiвчини. Стрілася дорoгою. Дала мені даний вузличок, а сама чимдуж в ліс. Котра кущі зашелестіли. Обличчя навiть не розгледів. Уся у чорному, мoв черниця.

Северин розв'язав вузлик. Там лежала вишивана сорoчка і пoлотняний, теж вишиваний, рушник.

— Це гетьмановi, сказала. Україну хай визволяє, на дорoгу… жди, як це вона сказала? — на дoрогу звитяги ставши, каже, хай по нiй певно йде, нікуди не звертає. Далі перехрестилась, бережи йогo, Боже, сказала — та шасть. Не поженешся ж за нею…

Пiдійшов Петрo.

— Гаразд, хлопці, забудьте,— мoвив гетьман.— Їдьмо!

(За У. Кулакoвським, 650 сл.)

На кожне з запитань вибрати правильну відпoвідь.

1. Бубуся, до котрої прийшов Наливайко, являлась подібна на

а) зламаний вітрoм колосoк;

б) прибиту морозами степoву квітку;

у) прибитий морoзами кущ калини;

г) посічену зливами вербу.

2. Гетьмана Наливайка бабуся впiзнала,

а) побачивши у нього булаву;

б) так як уже з ним зустрічалася;

у) так як він прибув з почтом;

г) адже він розшукував Настю.

3. Не рoзшукувати Настю бабуся умовляла Северина, адже

а) дівчина кoхала іншогo;

б) хотіла oдружити із Северином свою дочку;

у) сама не знала, де подiлася дівчина;

г) аби нiчого не вiдволікалo гетьмана від борoтьби за волю.

4. В момент огляду війська низькoрослий юнак дивився на Наливайка

а) сміливо і відверто;

б) з зухвалим викликом;

у) збентежено і розгублено;

г) сумно і стривоженo.

5. Настя розповiла, як за непокору панoві її булo

а) вигнано із ріднoго Гусятина;

б) відданo до суду;

у) побито на стайнi різками;

г) принижено і виставленo на глум.

6. Наливайко випровадив дiвчину із війська, адже

а) війна — не жінoче діло;

б) вiдчув, що закохується у неї;

у) не хотів, аби про неї дізналися кoзаки;

г) Настя являлась досить кволoю.

7. Двоє козакiв вирушили слідом за гетьманoм,

а) аби убити його з засідки;

б) аби захищати за наказом полковників;

у) аби простежити, або не зраджує він власних;

г) із цiкавості.

8. Вузлик Наливайкoві передала

а) бабуся у землянці;

б) дівчина у лісі;

у) кoзак на шляху;

г) полковник в військовому таборі.

9. В вузликoві булo зав'язано

а) хлібину і рушник;

б) рушник й грудку землі;

у) рушник й шапку;

г) рушник та сорочку.

10. Для українця рушник

а) являється попередженням прo небезпеку;

б) уособлює дoлю;

у) являється знакoм, що час одружуватися;

г) oзначає звістку, що йoго розшукують.

11. Вираз дoбра звістка меж не знає являється

а) назвoю народної пiсні;

б) загадкою;

у) приказкою;

г) прислiв'ям

12. Головна думка прoслуханого тексту така:

а) oсуд безсердечності бабусi;

б) захоплення самопoжертвою Насті;

у) уславлення відваги Северина Наливайка;

г) уславлення визвoльної борoтьби народу пiд проводoм Наливайка.

 

 

Тексти для контрольного аудіювання (8 клас)

Козак Мамай

   Улюбленим героєм народного малярства є козак Мамай. Картини з його зображенням виконували олією на дошці, стінах хат, дверях, вуликах і скринях. У давнину зображення Мамая прикрашало майже кожну хату. 
Першими авторами таких народних картин слід, очевидно, вважати учнів духовної академії та духовних шкіл – мандрівних дяків, як їх називали в народі. Розбредаючись під час літніх канікул селами, вони заробляли на шматок хліба хто чим міг: декламуванням віршів, виступами вертепу (лялькового театру), створенням картин для оздоблення селянських жител. 
   Картини   із   зображенням   козака   уособлювали   любов   народу   до свого захисника від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Найпершими композиційними   схемами   таких   народних   картин є дві: «Козак-бандурист»   та   «Козак,  душа  правдивая». «Козак   Мамай» – це,   власне, третій тип народної картини. Він стосується періоду нашої історії, пов’язаного   з   повстаннями   народних  месників – гайдамаків.  Ім’я «Мамай» з’являється на картині з середини ХVІІІ ст. 
   Слово «мамай» тюркського походження. На південній та Лівобережній Україні   воно  досі   розповсюджене   як   діалектне. «Мамаями»  там називають степовиків, кочовиків, волоцюг, можливо, тому, що Мамаєм звався   золотоординський    воєначальник,   який   1380   року  зазнав поразки   на   Куликовому   полі.  Крім   того,   мамаями   називають  кам’яних баб на степових могилах, а також безруких людей. 
   Цікаво, що ім’я «Мамай» мали й конкретні особи. Знайдено архівні матеріали про двох гайдамацьких ватажків, які звались Мамаями. З документів відомо, що запорозький козак Мамай, 1758 року прийшовши на байдаку в містечко Мошни, зруйнував замок князя Любомирського. За це його було засуджено, повішено і четвертовано, а голову його в шапці виставлено на шпилі Торговиці на мосту. Ту шапку зняв якийсь Андрій Марченко і, надівши на себе, теж назвався Мамаєм. Продовжуючи справу свого попередника, він загинув на палі. 
   Тепер   важко  сказати, чи саме ці конкретні історичні особи спричинилися до   назви   персонажа   народної   картини. Однак, з ХVІІІ ст.  ім’я «Мамай» міцно закріпилося за героєм народної картини. 
   Згодом ця назва перейшла і на копії старовинних картин, ставши загальною для козацьких зображень різних типів. Образ Мамая народ створив як уособлення самого себе, відтак він став символом України, її немеркнучим знаком. 
         Образи Мамая народ творив як ікони. На картинах із його зображенням народне мистецтво поступово починає переплітатися з професійним. Образ козака творився без жодного прикрашання, він був близьким і зрозумілим як творцеві картини, так і глядачам. Зовні це був типовий запорожець. Ось як описує портрет козака історик Дмитро Яворницький: «Плечистий, ставний, дужий, повновидий, від літнього сонця та степової спекоти смаглявий. З довгими   вусами   на  верхній   губі, з   розкішним  оселедцем   або   чуприною на  тім’ї, завжди  з  люлькою  в  зубах... Уся   його  постать   дихала   мужністю, хвацькістю, заразливою веселістю і неповторним гумором». 
        У Мамаєві втілилися характерні національні риси українця: патріотизм, сила духу, мужність, миролюбність, дотепність і всеперемагаюча віра в життя. 
       Мамая ніколи не зображували зі зброєю в руках. Шабля, рушниця, інколи й пістоль лежать поруч на траві або й розвішені на гілках дуба. Неподалік – розсідланий козацький кінь. Цим підкреслено миролюбність запорожця: він не шукає пригод, не полює за здобиччю, проте завжди готовий дати напасникові гідну відсіч, адже вірненький кінь поряд, а ясненькая зброя завжди напохваті. 
        Найчастіше козак Мамай зображений із бандурою чи кобзою в руках. Рідше – музичний інструмент біля козака, на відстані могутньої руки. Більшість козаків уміли грати й звикли розважати себе у хвилини відпочинку піснею. 
Крім того, бандура уособлювала мрію так само, як кінь – волю, а дуб – могутність. Таким чином, у картині широко використана народна символіка.     Часто зображували спис із прапорцем - таким списом позначали місце поховання козака. Малювали козацький штоф чи чарку – речі, що їх клали в могилу.  Усі    ці   деталі  натякали на смертельну загрозу, що повсякчас чигала на   козака в  його   нелегкому   житті,  а також нагадували про швидкоплинність життя, прожити яке потрібно як годиться. 
       Народна  картина  була    декоративною,   її    писали   яскравими   фарбами,   і   переважала   серед   них   здебільшого   червона.   За   колоритом   картина була    підкреслено    мажорна,   перейнята   настроєм  оптимізму, що сприймалося як заповідь минулих поколінь прийдешнім. 
      У народному мистецтві в основу композиції твору найчастіше закладена симетрія, завдяки якій посилюється звучання теми все загальності й вічності. Центром   композиції    завжди    був    козак  Мамай, а   деталі   картини   майже симетрично розміщувались навколо його постаті. 
     Традиційний для народної картини супровідний текст. Це або рядки з народної пісні, або дотепні зауваження до козацького портрета. 
     Найбільшу колекцію народних картин «Козак Мамай» зібрав Дмитро Яворницький. Вона зберігається в Дніпропетровському обласному історичному музеї. 
      Мамай – символ непереможності українського козацтва та незборимості українського народу.

 (З журн., 690 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Картини із зображенням козака Мамая малювали 
а) на папері; 
б) на полотні; 
в) на шкірі; 
г) на дошці, дверях, стінах, вуликах, скринях. 
2. Картини «Козак Мамай» писали 
а) гуашшю; 
б) аквареллю; 
в) саморобними фарбами з природних барвників; 
г) олією. 
3. Найпершими авторами картин про Мамая вважають 
а) козаків-запорожців; 
б) професійних іконописців; 
в) учнів духовної академії та духовних шкіл; 
г) сільських священиків. 
4. Слово «мамай» 
а) грецького походження; 
б) латинського походження; 
в) слов’янського походження; 
г) тюркського походження. 
5. Ім’я «Мамай» з’явилося на народній картині 
а) у ХV ст.; 
б) у ХVІ ст.; 
в) у ХVІІ ст.; 
г) у ХVІІІ ст. 
6. В образі Мамая втілено такі характерні риси українця: 
а) патріотизм, запальність, войовничість, нестримність; 
б) патріотизм, індивідуалізм, відособленість від суспільних справ; 
в) патріотизм, мужність, волелюбність, дотепність; 
г) працелюбність, хазяйновитість, відповідальність, сміливість. 
7. Зображена на картині кобза або бандура уособлює 
а) мрію; 
б) волю; 
в) музичні здібності козака; 
г) музичну освіченість козака. 
8. Зображений на картині дуб символізує 
а) любов козака до природи; 
б) єдність козака з рідною землею; 
в) силу, могутність козака; 
г) впертість, затятість козака. 
9. Ужите в переносному значенні слово мажорний означає 
а) пов’язаний з музикою; 
б) невпевнений у собі; 
в) піднесений, життєствердний; 
г) самозаглиблений. 
10. Визначальним кольором народної картини здебільшого був 
а) червоний; 
б) зелений; 
в) синій; 
г) коричневий. 
11. Найбільшу колекцію народних картин «Козак Мамай» зібрав 
а) письменник Михайло Старицький; 
б) композитор Микола Лисенко; 
в) історик Дмитро Яворницький; 
г) колекціонер Микола Тарновський. 
12. Козак Мамай уособлює 
а) фізичну й моральну силу запорозького козацтва; 
б) гармонійність співіснування українця з природою; 
в) дотепність та оптимізм українського народу; 
г) непереможність козацтва та незборимість українського народу.

Останній гетьман

   Ця історія дуже подібна до казки. 
   Жив  у   селі   Лемеші   пастушок   Олексій,  син   Наталки   Розум, а   в просторіччі   -   Розумихи.   Співав   у церковному хорі, допомагав дячкові. А тут сталося диво. Селом проїздив високий російський сановник, котрий, почувши рідкісний голос Олексія, забрав юного співуна з собою до Петербурга. Привіз прямісінько в хор при царському дворі. Там юнак упав в око царівні Єлизаветі Петрівні. Вона гаряче полюбила вродливця з Лемешів. Олексій став дворянином, йому   подаровано   великі   маєтності. Але це ще не все! Впливовий   сановник   став   не    просто   фаворитом   Єлизавети   Петрівни, вона,  як    виявилося,  таємно  з  ним   обвінчалася!  Невдовзі   Олексій   отримує звання фельдмаршала Російської імперії. 
        Цікаво, що Олексій Розум умудрився не втратити від такої запаморочливої кар’єри голову. Російські, а за ним і радянські історики показували Розумовського лакеєм та пияком. Факти ж свідчать про те, що він був розумним, вольовим, наполегливим і рідкісно артистичним чоловіком, який блискуче виконував роль, яку сам для себе написав і зрежисирував. Він свідомо вдавав із себе пияцюгу, повсякчасно повторюючи, що політика йому не цікава. Проте цей вдавано простодушний і підкреслено наївний чоловік зазвичай грав людьми, як шаховими фігурами. На відміну від царського двору, потаємна канцелярія імперії аж ніяк не вважала Розумовського простаком, яким він намагався  удаватися.  Польський   історик   охарактеризував   його  так: «Був він вдачі   насмішкуватої,   без   жодного  натяку   на   лестощі   і   мав   власний, справді широкий філософський погляд...» 
       Єлизавета   Петрівна  багато   зробила   для   російської   культури.  Саме   при    ній   відкрилися   Московський   університет  та  Академія  мистецтв. Як  писав історик,  «при    новій    государині   помітно   змінилися    звичаї:  народ    біг  дивитися    вже   не    на    смертну   кару  –  до   речі,   зійшовши   на престол, Єлизавета її відмінила, – а ломився в театр...» 
     Олексій  мав   на   19  років   молодшого   брата   Кирила. Опосівши  в Петербурзі   здобуту   висоту,   він  послідовно  взявся   опікувати  брата. Найперше   допоміг   йому   здобути добру європейську освіту. Кирило навчався у Німеччині, Франції та Італії. А коли повернувся до Росії, на нього, як грім з неба, впало звання президента Петербурзької академії наук. Це було 1746 року. Президентові академії наук виповнилося 18 років! 
      Під час подорожі імператриці Україною козацька старшина передала їй чолобитну з проханням відновити гетьманство. Після смерті Скоропадського  царський   уряд    заборонив   обирати   нового   гетьмана. Його обов’язки тимчасово   виконував   наказний    гетьман Петро Полуботок,   закатований    за   патріотичні    настрої   Петром І.   Пізніше,   коли   в    Росії   загострилися   стосунки   з   Туреччиною   й   виникла загроза війни,  російський   двір  визнав за необхідне дозволити знову обирати  в   Україні гетьмана – козацька воєнна машина була вкрай необхідна. Гетьманом став старий  миргородський  полковник  Данило Апостол.  Після   його смерті влада зосередилась в руках так званого «Правління гетьманського уряду», що складалося з чиновників. 
        І ось   цариця   видає   спеціальну    грамоту, якою дозволяє   обирати  в Україні   гетьмана   й    рекомендує    козацькій старшині Кирила Розумовського. Усе це нагадувало спектакль,   адже   гетьманом   мала   стати   людина, якої   ніхто не знав.   Все   ж   ця   подія   була   важлива,   адже   в    Україні    відновлювалася    посада гетьмана. Це відроджувало сподівання на  повернення колишніх українських прав і козацьких вольностей. 
        Царський   указ   від  5  червня  1750  року  затвердив   сходження   Кирила Розумовського    на   гетьманську   посаду.   Згодом   під   його   владу   передано    й    Запорозьку   Січ.  Після    підведення  до   присяги   Кирилові   було   вручено   булаву  й   клейноди.  Гетьманською столицею   було   йому призначено сплюндрований Меншиковим Батурин. 
Гетьман   Кирило   Розумовський   плекав   великі    плани. Він   почав   активно втручатися у господарсько-економічні справи України, домігся ліквідації поборів   з   населення. У    його   задумах    був   університет   у   Батурині, в якому мали навчатися козацькі діти. 
       Самостійність   Розумовського  у діях викликала   невдоволення   царського уряду. І це в той час, коли він   мав   таких   сильних   захисників, як всемогутній   брат  Олексій і сама   імператриця Єлизавета! Але російським урядовцям постійно ввижався привид українського сепаратизму... 
        Гетьманові   забороняють   мати    листування    з     іншими    державами,    самостійно   призначати   в    українські   полки    полковників, його обсаджено російськими радниками. 
     Після появи на царському престолі Катерини ІІ гетьман Розумовський звернувся до   неї   з   чолобитною, в   якій   йшлося   про   відновлення   давніх прав    українців   в   Україні.   Була   така   важлива   деталь: він   наполягав   на необхідності    перетворення    Києво-Могилянської    академії    на   університет та заснування університету в Батурині. 
Однак царському уряду український університет був не потрібен, поскільки він ніяк не вписувався у відверто колоніальний статус України. Сміливий проект Розумовського був назавжди похований. 
      Через якийсь час Катерина ІІ зажадала, щоб Розумовський зрікся гетьманського звання. Гетьман  навідріз  відмовився, і його було викинуто з імператорського  оточення.  Врешті   Розумовський    написав   таки   зречення. 10 листопада  1764  року  з’явився   царський  указ   про   ліквідацію    гетьманства взагалі. Тепер українськими справами займалася спеціальна Малоросійська   колегія,  у  відання   якої   було  передано  й  Запорозьку Січ. Так рішуче руйнувалися рештки нашої державності. 
     Невдовзі після зречення гетьманства Розумовський складає з себе повноваження  президента  Петербурзької   академії   наук   і   надовго   виїздить   за  кордон. Катерина   заборонила  йому   й   бувати   в   Україні.  І лише через 12 років він зміг повернутися в рідний край... 
      Поховано останнього українського гетьмана у трапезній Батуринської церкви Воскресіння Христового, що він її відбудував на руїнах мазепинської церкви, яку зруйнували під час розгрому Батурина російські війська. Подробиця символічна. В ній можна побачити прагнення Розумовського бути будівничим, як і Мазепа. Історія йому такого шансу не дала. Проте він робив для свого краю все, що міг.

(За М.Слабошпицьким, 815 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Брати Розумовські родом із 
а) Батурина; 
б) Глухова; 
в)Лемешів. 
2. До Петербурга Олексій Розумовський потрапив завдяки 
а) родинним зв’язкам; 
б) здібностям до малювання; 
в) музичним здібностям. 
3. Імператриці Єлизаветі Петрівні Олексій Розумовський стає 
а) радником; 
б) фаворитом; 
в) чоловіком. 
4. Олексій Розумовський був оголошений 
а) імператором Російської імперії; 
б) фельдмаршалом Російської імперії; 
в) міністром Російської імперії. 
5. Брат Кирило був молодшим від Олексія 
а) на 5 років; 
б) на 10 років; 
в) на 19 років. 
6. Кирило Розумовський навчався 
а) у Австрії, Франції та Італії; 
б) у Німеччині, Франції та Італії; 
в) у Німеччині, Франції та Швейцарії. 
7. Президентом Петербурзької академії наук Кирило Розумовський став, маючи 
а) 30 років; 
б) 25 років; 
в) 18 років. 
8. Перед Кирилом Розумовським гетьманом України був 
а) Павло Полуботок; 
б) Данило Апостол; 
в) Іван Скоропадський. 
9. Сходження Кирила Розумовського на гетьманську посаду відбулося 
а) 1750 року; 
б) 1760 року; 
в) 1775 року. 
10. Гетьманською столицею Кирилові Розумовському було йому призначено 
а) Глухів; 
б) Батурин; 
в) Чигирин. 
11. Зречення Розумовським гетьманського звання зажадала 
а) імператриця Єлизавета; 
б) імператриця Катерина І; 
в) імператриця Катерина ІІ. 
12. Гетьманство в Україні було повністю зліквідоване 
а) 1760 року; 
б) 1764 року; 
в) 1780 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     Переказ                                         

       Переказ — це вид роботи з розвитку зв'язного мов­лення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту.   Велике значення переказу перш за все у тому, що він навчає глибоко розуміти і правильно передавати чужі слова, виробляє навички самостійного викладу думок в усній і письмовій формі.

       Переказ виробляє навички уважно слухати (чи уважно читати) текст, з тим щоб зрозуміти й запам'ятати його зміст, а потім з належною повнотою й докладністю відтворити в усній чи письмовій формі.

        Проведення переказу сприяє розвитку логічного мислення, оскільки виробляє вміння й навички аналізувати текст, виділяти в ньому головне й другорядне, родові й видові поняття, розкривати внутрішні зв'язки й закономірності, що лежать в основі змісту тексту, а потім у чіткій послідовності переказувати його. У про­цесі проведення переказів актуалізується і збагачується лексика учнів, розвивається вміння правильно вживати слова, а також користуватися засобами виразності мови. Учні практично переконуються у великій ролі мовних засобів і необхідності дбайливого відбору їх для повноцінного розкриття ідейного змісту й забез­печення вимог художньої передачі.

Види переказів:

1. За способом передачі тексту: усні, письмові;

2. За характером текстового матеріалу: розповіді, описи, роздуми.

3. Залежно від докладності передачі змісту тексту й міри збереження його композиції: докладні, або близькі до тексту, стислі, вибіркові, творчі, перекази-переклади.

4. За метою проведення: навчальні, контрольні.

ТЕКСТИ РОЗПОВІДНОГО ХАРАКТЕРУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ

ОКРЕМИХ ПРЕДМЕТІВ (5 клас)

КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ

Запорожці любили й шанували свою зброю, пишалися нею, утримували у великій чистоті. Козаки мали рушниці, пістолі, списи, шаблі. У рушниць були довгі стволи, прикрашені сріблом. Кожен козак мав по чотири пістолі.          

Запорожці широко використовували списи. Вони були виготовлені з легкого дерева, спірально помальовані червоною й чорною фарбами. На один із кінців списа одягали залізний наконечник, на протилежному кінці списа були дві невеличкі дірочки для петлі, що одягалася на ногу. Деякі списи мали вістря на обох кінцях. Шабля була не дуже довгою, зате гострою. Носили її при лівому боці й за два кільця прив’язували до пояса. Шаблі запорожець віддавав перевагу перед іншою зброєю. Зброєю козаки володіли надзвичайно майстерно.

(За Д. Яворницьким, 106 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слова спіраль (крива лінія, що закручується навколо певної точки або осі).

2. Записати на дошці: спірально, наконечник, петля, вістря.

3. Скласти план опису списа (о р і є н т о в н и й : 1. З чого виготовляли спис. 2. Як спис був пофарбований. 3. Залізний наконечник. 4. Дірочки для петлі. 5. Подвійне вістря на деяких списах).

4. Усно переказати опис козацького списа.

 

ТЕКСТ НАУКОВОГО СТИЛЮ (5 клас)

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

Запорозька Січ – один із світових феноменів, незвичайне, рідкісне явище в світовій історії. Точних даних про час заснування Січі не збереглося. Проте вже в другій половині ХVІ ст. Січ широко відома за межами України.           

Запорозька Січ очолила боротьбу українців проти панування шляхетської Польщі, проти агресії турків і татар. Роль козацтва в житті України була така велика, що в документах ХVІІ – ХVІІІ ст. нашу землю називали «країною козаків». Деякі факти життя, побуту, боротьби запорожців не з’ясовані. Вивчення історії Запорозької Січі продовжується.

(За О. Апанович, 85 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: феномен (виняткове, незвичайне, рідкісне явище), агресія (застосування сили).

 2. Скласти план тексту (о р і є н т о в н и й : 1. Запорозька Січ – один із світових феноменів. 2. Точних даних про час заснування Січі немає. 3. За межами України Січ відома з ХVІ ст. 4. Січ була на чолі боротьби проти панування шляхетської Польщі та агресії турків і татар. 5. Чому Україну називали «країною козаків». 6. Вивчення історії Запорозької Січі продовжується).

3. Зробити усний детальний переказ.

 

 

 

ТЕКСТИ РОЗПОВІДНОГО ХАРАКТЕРУ З ЕЛЕМЕНТАМИ РОЗДУМУ (5 клас)

ПОКРОВА

Християнське свято Покрови Святої Богородиці було запроваджене у Візантії.

Коли підступили до стін міста вороги, Божа Матір зняла зі своєї голови білу хустку й розкинула її над людьми, що зібралися в церкві. Богородиця молилася за їхнє спасіння й урятування від біди. Завдяки цьому чудові Візантія була визволена від загарбників.

Свято було назване Покровою, бо Діва Марія «покрила» людей своєю хусткою як оберегом.

Ця легенда припала до душі українцям, тому що століттями наша земля страждала від чужоземних набігів. Божу Матір вважали своєю покровителькою запорожці, тому на Січі свято Покрови щорічно відзначали з великою урочистістю. Від порога Покровської церкви січовики вирушали на захист рідної землі. Сюди ж із подякою за порятунок вони поверталися після походів.

Ось чому свято Богородиці Покрови так шанують в Україні.

(За В. Супруненком, 126 сл.)

Завдання

1. Записати на дошці: Богородиця, Божа Матір, Діва Марія, Покрова, покровителька, оберег, Покровська церква, Візантія.

2. Скласти план тексту (о р і є н т о в н и й : 1.Християнське свято Покрови Святої Богородиці. 2. Що сталося у візантійській церкві. 3. Чому свято назвали Покровою. 4. Чому легенда припала до душі українцям. 5. Божа Матір – покровителька січовиків. 6. Шановане в Україні свято.

 3. Написати детальний переказ.

 

РОЗПОВІДНИЙ ТЕКСТ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ПРИРОДИ ТА ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ УСНОГО АБО ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКАЗУ

(6 клас)

Козацькі чайки

З моря вставала рожева зоря. Вона простелила перед козацькими чайками  рожевий, гаптований сріблом килим. Золоте сонце затопило рожевим кольором білі хмарки. Весело глянули ті хмарки в блакитне море, як у люстро. І не можна було розрізнити тепер, де море, а де небо.

Море прокинулося разом із сонцем і заграло дрібною хвилею. Подихнув вітерець, понадимав на чайках вітрила і погнав їх уперед.

Щодалі хвиля більшала. Та козаки були до хвилі байдужі. Не первина їм у море ходити. Вони запалили люльки та завели пісню про Сагайдачного.

Отаманський байдак ішов посередині, до нього, мов діти до матері, горнулись усі чайки.

Та ось з моря назустріч козакам  виринають вітрила турецької галери. Щоб не виявити себе, кошовий поставив чайки так, щоб од галери вони ховались у сяйві сонця.

Аж ось козацькі чайки оточують  галеру тісним  колом. На галері збився галас, повибігали перелякані турки. Та козаки вже зчепилися з ворогами в кривавій січі.

Невольники вже здогадалися, що сталося те, про що вони тільки вві сні мріяли, що прийшла до них бажана воля.  Почали вони бити й рвати на собі кайдани.

А козаки  забрали на чайки визволених, потопили галеру, запалили люльки й попливли далі.

 (За А.Кащенком; 190 сл.)

Завдання

• Пояснити лексичне значення слів чайка (бойовий човен запорозьких козаків – довбаний, із вітрилами та веслами, зовні обшитий очеретом для кращої плавучості),  галера (старовинне вітрильне багатовеслове військове судно), байдак (великий човен), люстро (дзеркало).
• Дібрати синоніми до слів люстро(дзеркало), гаптувати (вишивати), горнутися (тулитися), галас (крик), січа (битва).
• Визначити в тексті застарілі слова, обгрунтувати доцільність їхнього  вживання.
• Визначити тему та головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.
• Скласти і записати план тексту.

Орієнтовний:

1. Рожева зоря над морем.

2. Хмарки дивляться в море, як у люстро.

3. Вітрець понадимав вітрила.

4. Козаки байдужі до хвилі.

5. Чайки навколо отаманського байдака.

6. Турецька галера.

7. Кривава січа.

8. Прийшла бажана воля.

9. Попливли далі.

• Написати детальний переказ тексту.

 

Рабиня

   Довго, ритмічно гойдалися ноші. Потім Настю підхопили міцні руки й понесли до палацу. Вона не оглядалася, не бачила, скільки проминули високих покоїв. Настю поклали на низький і м’який диван. Носії беззвучно вислизнули. Дівчина лишилася на самоті.

  Щойно Настю продали. Що відчувала вона, коли сиділа на терезах? Тепер вона не людина, а рабиня. Її зважили на терезах і купили за гроші.

  Кімната була невелика, напівтемна. На візерунчастій стелі зображено зорі й багатокутники. Двері  низькі й склепінчасті. У вікнах – кольорові шибки.

  На кам’яній долівці – килим на всю кімнату. Вздовж стін – дивани. Посередині – маленький восьминогий столик, не вищий від звичайного дзиґлика. Кілька строкатих подушок. От і все.

  Клітка. Чепурна, барвиста клітка. З неї не вирватися на волю.

  Як божевільна, Настя схопилася й припала до вікна. Воно виходило в сад. Міцні кам’яні мури свідчили про неможливість втечі.

  Настині думки запрацювали гостро й напружено. Мовчати! Удавано скоритись! А коли обізнається зі звичаями татар, заговорить по-татарськи, тоді втекти, привести козаків і стерти із землі оцю в’язницю!

  І плакала в розкішній клітці, і билась об грати вікон Гюль-Хуррем, Троянда Щастя. Так прозвали Настю людолови (За З.Тулуб, 179 сл.)

 

 

Завдання

• Пояснити лексичне значення слів терези (ваги), дзиґлик (стільчик), склепінчастий (склепіння – опукле перекриття, що з’єднує стіни, підпори будівель), мур (висока кам'яна або цегляна стіна).
• Дібрати синоніми до слів барвистий (різнокольоровий), строкатий (пістрявий), чепурний (охайний).
• Визначити тему та головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.
• Скласти і записати план тексту.

Орієнтовний:

І.  Дівчину понесли до палацу.

ІІ. Тепер вона рабиня.

ІІІ. Невелика напівтемна кімната.

      1.  Зорі й багатокутники на стелі.

      2. Низькі склепінчасті двері.

      3. Кольорові шибки у вікнах.

      4. Килим на долівці.

      5. Низькі м»які дивани.

      6. Восьмикутний столик.

      7. Строкаті подушки.

       ІV. Втекти й привести козаків!

• Написати докладний переказ тексту.

 

 

 

ТЕКСТ ДЛЯ ДОКЛАДНОГО УСНОГО ПЕРЕКАЗУ

Традиційна зброя українців

«…Не годен ти синів християнських під собою мати! Твого війська не боїмося, землею й водою будемо битися з тобою!» - це рядки з відомого листа  запорожців турецькому султану. На довгі роки це послання стало справжньою секретною зброєю  проти ворожої загрози. Лист живив дух і підтримував  волю наших предків у нелегкій боротьбі із завойовниками за право жити вільним життям. «Сильний тілом може перемогти десяток ворогів, а сильний духом – тисячі»,  -  стверджує народне прислів’я.

Історія написання  листа довго залишалася загадковою.  У питанні походження цього документа науковці не могли дійти згоди. Одні вважали, що кошовий Запорозької Січі справді  надіслав такий лист  султану. Інші стверджували, що текст має літературне походження, його створив якийсь писарчук задля звеселення козаків.

Лише на початку минулого століття історики дійшли остаточного висновку: послання запорожців є літературним твором початку ХVІІ ст. По-перше, оригінального тексту не віднайдено, а численні копії мають різних адресатів. В одній із них названо Ахмета ІІІ, в іншій – Ахмета ІV, ще в якихось – інші імена. Підписи під копіями також різні: «Іван Сірко», «отаман Захарченко», «низові козаки»... По-друге, дипломатичне листування козаків із очільниками інших країн ніколи не порушувало тогочасного етикету.

Хоч славнозвісному листові майже 400 років, він має велику популярність. Це засвідчує невмирущість традиційної української зброї – іскрометного гумору.

(За В.Горобцем, Т.Чухлібом, 200  сл.).

   Опрацювання тексту слід розпочати з виконання учнями традиційних завдань. Пропонуємо їм:                                                                                                      

• Витлумачити лексичне значення слів етикет (норми поведінки і правила ввічливості в товаристві),  кошовий (вождь, отаман козаків на Запорозькій Січі), дипломатичний (спрямований на досягнення певної мети).
• Дібрати синонім і антонім до слова  оригінальний (синонім: справжній; антоніми: підробний, фейковий).
• Визначити тему й головну думку тексту.
• Визначити стиль  тексту,  свою думку довести.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.

Пропонуємо учням відповісти на такі запитання:

• Що вам відомо про українське козацтво і його роль в історії України? На яких уроках про це йшлося?
• З яких джерел ми маємо інформацію про Запорозьку Січ і воїнів-козаків?
• Кого з  козаків -  історичних осіб ви знаєте? Хто з них  зображений на картині І.Рєпіна?
• Назвіть узагальнені образи козаків з народних казок, пісень, народних картин.
• Чому народ століттями береже пам’ять про козаків? Що уособлює для українця образ козака?
• Чому слова «справжній козак» і сьогодні передають найвищу оцінку моральних якостей українського чоловіка?
• У чому козак є для сучасного українця прикладом?
• Які почуття викликає у вас лист козаків турецькому султанові?
• Що автори тексту вважають «традиційною українською зброєю»? Чи актуальна ця суто українська «зброя» сьогодні? Відповідь потвердіть прикладами.

Після  заслуховування  й обговорення відповідей на запитання пропонуємо учням скласти  план тексту.

Орієнтовний:

1. Лист живив дух і підтримував  волю наших предків.
2. Суперечки щодо походження документа.
3. Лист -  літературний твір початку ХVІІ ст.
4. Різні адресати на різні підписи в різних копіях листа.
5. Дипломатичний етикет ніколи не порушувався.
6. Невмирущість традиційної «зброї» українців – гумору.

• Підготувати докладний усний переказ тексту.

     Продовжити «козацьку» тему можна, запропонувавши для письмового детального переказу такий текст:

У кам’яній темниці

 У кам’яному льоху було темно, хоч в око стрель. Сюди кинули вороги Андрія  Закривидорогу.  Після аркана в козака боліла шия, від ударів – голова.

Навпомацки Андрій обміряв свою темницю.  Десять кроків уздовж, дев’ять – у ширину. Висота? Вона, певно, сягала двох Андрієвих зростів. Стеля йшла дугою, власне, це було склепіння. Дугу цю Андрій промацав біля стін.  Двері були обковані залізом. Вікон козак не намацав, та й навіщо вони потрібні під землею, ті вікна?

Не раз доводилося Андрієві сидіти в темницях. Він почав пригадувати  будову підземних камер. Часто їх обладнували так,  що склепіння ловило всі звуки внизу,  вони передавались у сусідню кімнату. В цій сусідній кімнаті  під стелею був ряд тонких ялинових, укритих лаком дощечок. Вони передавали кожен звук, шепіт і схлип. Кати сиділи й слухали. Звуки проходили, повітря – ні.

Закривидорога ходив темницею та прислухався до своїх кроків. Вони лунали то тихіше, то голосніше. Подумалося, що тихшими звуки можуть бути напроти отієї діри, що веде в сусідню кімнату…

Козак вибрав місце, де звук був найтихіший. Зупинився, підстрибнув, ухопився руками за виступ каменя…

Коли наступного дня стражники відчинили кімнату й увійшли туди зі смолоскипами, вони нікого там не побачили (За С.Тельнюком: 193 сл.)

   Опрацювання тексту потрібно розпочати з  виконання учнями таких  завдань: 

• Пояснити лексичне значення слова склепіння (опукле перекриття, що з’єднує стіни, підпори будівель).
• Дібрати синоніми до слів темниця (тюрма), стражник (вартовий), смолоскип (факел).
• Визначити тему та головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.

Пропонуємо шестикласникам відповісти на такі запитання:

• За що козака було ув’язнено ворогами? З чого видно, що його захопили в бою?
• Чому козак знав будову підземних камер?
• Як ви гадаєте, які почуття, охопили козака в темниці?
• Які риси вдачі виявив  ув’язнений  Закривидорога? Завдяки яким якостям вибрався на волю?
• Які почуття викликав у вас текст? Як ви оцінюєте вчинок козака Закривидороги?

Після  заслуховування  й обговорення відповідей на питання шестикласники складають  план тексту.

     Орієнтовний:

1. Козак Закривидорога в темниці.

2. Андрій навпомацки вивчає підземну камеру.

3. Якою була темниця:

а) десять кроків уздовж, дев’ять – у ширину;

б) висота сягала двох людських зростів;

в) стеля утворювала склепіння;

г) двері були обковані залізом, вікон не було.

3.  Особливості обладнання «кам’яних мішків».

4. Кроки потихшали напроти дірки.

5. Козак визначив місце для втечі.

6. Наступного дня темниця була порожня.

 

РОЗПОВІДНІ ТЕКСТИ, ЩО МІСТЯТЬ РОЗДУМ, ДЛЯ УСНОГО ДОКЛАДНОГО ПЕРЕКАЗУ (6 клас)

Чому потрібно знати історію

Як відомо, історія не любить слова «якби». Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді зовсім не було б України, українського народу, так само, як і багатьох племен і народів на землі. Їх знищили б вороги, розтоптала б жорстока дійсність.

Наш народ існує тому, що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі й бути українцями.

І як буває прикро, коли ми захоплюємось воєнним мистецтвом римських легіонерів, але не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про звитягу Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося мужністю спартанців біля Фермопілів і не чули нічого про подвиг козаків під Берестечком…

Історією потрібно не лише цікавитися, її потрібно досконало знати, бо історія – не просто минуле народу, це – його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.

 (За М.Слабошпицьким, 165 сл.)

Довідка. Ганнібал – полководець карфагенського війська (ІІІ ст. до н.е.). Самійло Кішка – український гетьман (ХVІ ст.) Петро Сагайдачний – український гетьман (ХVІІ ст.) Іван Сірко – кошовий отаман Запорозької Січі (ХVІІ ст.) Фермопіли – грецьке місто, що уславилося героїчною обороню від перських загарбників (480 р. до н.е.). Берестечко – місто, біля якого відбулася битва в найтрагічніший момент визвольної війни проти шляхетської Польщі (червень 1651 р.).

Записати на дошці опорні слова: Запорозька Січ, лицарі Запорожжя, римські легіонери, Ганнібал, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, спартанці, Фермопіли, Берестечко.

Завдання

Пояснити лексичне значення слів легіонер (воїн, який входить до складу легіону), спартанець (громадянин старогрецької держави Спарти), лицар (те саме, що й рицар – букв. середньовічний феодал на військовій службі, перен.  самовідданий захисник).

• Дібрати синоніми до слів  розтерзати (розідрати), ратний (воєнний), майстерність (вправність).
• Визначити тему й головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.
• Скласти і записати план тексту.

Орієнтовний:

1. Історія не любить слова «якби».

2.Що було б з Україною, якби не Січ.

3. Завдяки кому існує наш народ.

4. Прикро, що не знаємо своєї історії.

5. Чому історію треба знати досконало.

• За планом усно переказати текст.

 

Художник Васильківський

 

   Гуркоче колесами по рейках поїзд. Пропливають назад зелені ялини, білокорі берези. Сергій Васильківський стоїть біля вікна, міркує.

   Роки навчання минули. Йому вже за тридцять. Шевченко в такому віці вже був автором «Кобзаря», Рафаель уже створив «Сікстинську мадонну». Час і йому показати, на що він здатний.

  У чому сенс життя людини? Не вперше обмірковує це питання художник. На його думку, щасливим можна стати, якщо житимеш на повну силу, бігато знатимеш і вмітимеш. Щасливим будеш, якщо кожен свій помисел і всі діла спрямовуватимеш на добро. А художник має стверджувати добро своїми картинами.

  Доля українського народу склалася так, що і сльозою в горі, і виявом радості, і заповітом нащадкам стала для нього пісня. У пісні для українців усе:  найтонші відтінки почуттів,  хвилювання, страждання, радощі.

  Пісня – душа народу. Але живопис – так само сплеск душі! Отож однією з особливостей українського живопису має бути пісенність. Пісенність має виявлятися в барвах та лініях.

  Як же хочеться відтворити фарбами природу рідної України! Як хочеться зробити картину живописною піснею свого народу!

  Отже, треба негайно братися за роботу. Як хотілося б, щоб Україна назвала його своїм співцем!

(За М.Безхутрим,  197 сл.)

 

Завдання

• Пояснити лексичне значення слів сенс (суть, доцільність, корисність чогось), барва (колір, забарвлення).
• Визначити тему й головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.
• Скласти і записати план тексту

 Орієнтовний:

І. Роздуми в дорозі.

1. Час показати, на що він здатний!

2.У чому сенс людського життя?

3. Стверджувати добро картинами.

ІІ. Пісня для українців – усе.

ІІІ. І живопис, і пісня – сплески душі.

ІV. Як хочеться зробити піснею народу картину!

V. Прагнення стати співцем України.

• Усно переказати текст.

 

Чому варто носити вишиванку

Українські вишиванки ніколи не втрачали популярності. Їх носять дорослі й діти, чоловіки і жінки, українці та іноземці. Якщо раніше вишиванку  одягали лише на тематичні заходи, то сьогодні вишита сорочка стала звичною частиною повсякденного гардероба.  

Чому до вишиванки ставляться з такою повагою та любов’ю?

По-перше, це не лише зручний, а й безпечний для здоров’я одяг. Адже традиційно вишивають на полотні або льоні, а ці тканини чудово пропускають вологу, не викликають алергії, вони приємні для тіла.

По-друге, вишиванка ідеально поєднується з будь-яким одягом: шкільною формою, джинсами, шортами різних фасонів. Вишита сорочка завжди має вигляд елегантний та стриманий і водночас яскравий та оригінальний.

По-третє, вишиванку вважають потужним оберегом. Наші предки вірили в силу вишитих візерунків. Кожен елемент вишивки має своє значення, а всі разом бережуть людину від негараздів.

По-четверте, вишиванку здавна вважають символом  і гордістю української культури. Вона береже традиції наших предків. Вишита сорочка – як патріотична пісня.

Ось чому вишиванка є такою улюбленою й  популярною в нашому народі.

(З журналу,160 сл.)

Завдання

• Пояснити лексичне значення слів оберіг (предмет, який забезпечує захист, береже від біди), символ (умовне позначення певного предмета, поняття або явища), традиція (досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління.), гардероб (тут: увесь одяг однієї людини), алергія (підвищена чутливість організму до певних речовин).
• Дібрати синоніми до слів негаразди (біди, неприємності), елегантний (вишуканий, витончений), популярний (відомий).
• Визначити тему й головну думку тексту.
• З’ясувати, які типи мовлення поєднано в тексті.
• Визначити стиль тексту, свою думку довести.
• Скласти і записати план тексту

Орієнтовний:

І. Вишиванки ніколи не втрачали популярності.

ІІ. Чому до вишиванки ставляться з повагою та любов’ю.

1. І зручний, і корисний для здоров»я одяг.

2. Ідеально поєднується з будь-яким одягом.

3. Вишиванка – потужний оберіг.

4. Символ і гордість української культури.

5. Такі причини популярності вишитої сорочки.

• Усно переказати текст.

 

РОЗПОВІДНІ ТЕКСТИ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ (7 клас)

КОЗАК  МАМАЙ

У небесній високості ширяли сокіл та соколиця. Сокола вважали в народі недоторканим, оспівували в думах та піснях. Він був священним знаком вільної козацької душі.

Обозний вихопив із сагайдака стрілу, рвонув тятиву. Проспівала стріла, і один птах почав падати. Другий сокіл каменем падав за підбитою подругою, проводжав її в останньому смертному льоті.

Обозний видер у джури з рук рушницю й вистрілив у сокола. Але не влучив. Хтось сильно двигонув обозного під лікоть.

Це був невеличкий, кругленький, вельми кремезний чоловічок. Він був у небагатому, але чепурному голубому жупані. Важка золота серга гойдалася в лівому вусі.

На вухо був намотаний довжелезний оселедець. На чоловікові була трохи розхристана на грудях свіжа, білісінька мережана сорочка. У руці було ратище, за поясом – пістоль, на боці блищала шабля.

Нічим не відрізнявся від інших запорожців цей козак. Довжелезні вуса, які ворушились у нього, мов у кота, пишний оселедець – усе це було звичайнісіньке, як у всіх інших січовиків.

Незвичайними були тільки очі, бо горіли зараз гнівом, болем, тугою прощання з милою його серцю соколицею.

Очі були великі, поставлені на диво широко. Мали колір несталий, мінилися щогодини, щохвилини від освітлення, від настрою, від обставин. Очі були то зелені, то сиві, то карі. Від гніву очі темнішали. Всякими бували ті очі, тільки байдужими не бували ніколи, завжди були терпкі та ярі. 

- Козак Мамай! – загомоніли навколо. І чулися в шелестінні людських голосів і радість, і любов, і подив. (За О. Ільченком.) (230 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: обозний (виборна службова особа; очолював артилерійську та фортифікаційну справу), джура (зброєносець у козацької старшини), сагайдак, тятива, жупан, оселедець, ратище.

2. Дібрати синоніми до слів: кремезний, чепурний, розхристаний, ярий (шалений, непогамовний).

3. Пояснити переносне значення слів у словосполученнях горіти гнівом, терпкі очі.

4. Скласти план опису зовнішності козака (о р і є н т о в н и й: 1. Невеличкий кремезний чоловік. 2. Небагатий, але чепурний жупан. 3. Важка серга, оселедець. 4. Свіжа мережана сорочка. 5. Озброєння козака. 6. Нічим не відрізнявся від січовиків. 7. Незвичайними були очі).

5. Усно переказати опис зовнішності козака (усний вибірковий переказ).

 

ГЕТЬМАН ТА ОТАМАН

Це був кремезний чолов’яга років під сорок п’ять. Був він вайлуватий і присадкуватий. Коротка бурякова шия його прямою лінією зливалася зі спиною. Від цього здавалося, ніби він схилив голову наперед, як готовий буцатися бик. Він мав обвітрене засмагле обличчя, товстий ніс і маленькі сірі пронизливі очі. Таким був отаман Яків Бородавка.

Коли він увійшов до гетьмана Сагайдачного, то не скинув шапки, не вклонився, а узявся руками в боки.

  Бородавка вимагав, щоб гетьман негайно повів запорожців бити й палити панів. Він закликав потопити шляхтичів у криницях, а добро їхнє поділити між людьми.

Сагайдачний підвівся. Перед присадкуватим Бородавкою він здавався худорлявим та гнучким, але в його постаті відчувалася величезна сила.

 - Усе сказав? – запитав гетьман. – Тепер я розповім тобі, що буде потім. Мине рік, вороги отямляться й зберуться. Тоді не встояти проти них твоїй буйній ватазі. Не так добиваються волі розумні й обачні люди.

Сагайдачний схрестив руки на грудях, голос його забринів металево. Він говорив, що гасить у собі біль та образу. Вже десять літ він згуртовує козацтво, по зернятку збирає силу. Повільно, але невпинно, як дуб, росте козацька сила. А коли набереться сто тисяч добірного війська з доброю зброєю, коли навчаться запорожці військового ладу, тоді він діятиме інакше…

Приголомшений Бородавка мовчав. Сагайдачний раптом виріс у його очах, перетворився на казкового велетня, героя.

  Отаман постояв ще мить, низько вклонився гетьманові й затупотів до дверей.

(За З. Тулуб, 235 сл.)

Завдання

1. Дібрати синоніми до слів: ватага (організована збройна група), обачний (передбачливий, обережний), приголомшений (знічений), згуртувати. Дібрати антоніми до слів: присадкуватий, вайлуватий, гнучкий, мудрий.

2. Пояснити переносне значення слів у словосполученнях: металево бриніти, буйна ватага, гасити образу, вирости в очах.

3. Скласти план тексту (о р і є н т о в н и й : 1. Таким був отаман Бородавка: а) років під сорок п’ять; б) вайлуватий та кремезний; в) як готовий буцатися бик; г) обвітрене обличчя, пронизливі очі. 2. Як увійшов отаман до Сагайдачного. 3. Бородавка ставить вимоги. 4. Сила в постаті гетьмана. 5. Що буде потім? 6. Росте козацька сила. 7. Бородавка приголомшений).

4. Усно детально переказати текст.

 

РОЗПОВІДНІ ТЕКСТИ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ПРОЦЕСІВ ПРАЦІ

КОЗАЦЬКА СТОРОЖА

Від ріки Орелі аж до ріки Кінської козаки будували земляні укріплення. Такі укріплення називалися редутами. У кожному редуті був курінь на п’ятдесят чоловік. З редутів козаки висилали в степ пікети й розвідки.                             Редути – це були хитромудро збудовані маяки. Біля кожного редута ставилися «фігури». За допомогою «фігур» можна було швидко оповістити весь край про несподіваний ворожий набіг.                                                                                                  Кожна «фігура» складалася з двадцяти смоляних бочок.                                                         В основу ставили сторчма шість бочок. Їх міцно з’єднували, обв’язавши смоляним канатом. На них ставили п’ять бочок, а там – чотири, іще дві – одна на одну. Усередині залишали порожнє місце.                                                                                     Верхня бочка була найменшою і не мала дна. Всередину її вставляли залізний прут. До прута прив’язували довгий мотузок. Один кінець мотузка звисав аж до самої землі. Біля другого кінця прив’язували здоровенний пук вивареного в селітрі лика.                                                                                   

Щоб не трапилося пожежі, такі «фігури» ставили подалі від редуту. Вдень і вночі біля кожної пильнували вартові.

Від редуту снували козаки, чоловік по п’ять і більше. Як вгледять татарву, то й біжать до укріплення. Там осавул звелить запалювати «фігуру». По інших редутах побачать і собі запалюють.

Так в одну годину козаки весь край оповістять, щоб люди рятувалися. (Нар. Оповідання,187 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: редут (зімкнуте польове укріплення для самостійної оборони), пікет (невеликий сторожовий загін), курінь, канат, лико (кора лози, липи, в’яза), селітра (хімічна сполука, вибухова речовина), осавул (представник військової старшини, в обов’язки якого входила організація й ведення прикордонної служби запорозьких земель, охорона шляхів на Січ).

2. Дібрати синоніми до слів: оповістити, з’єднати, пильнувати, снувати, чкурнути.

3. Скласти план (о р і є н т о в н и й : 1. Редути від Орелі аж до Кінської. 2. «Фігури» - хитромудрі маяки. 3. Як і з чого будували «Фігури»: а) шість з’єднаних бочок в основі; б) п’ять бочок другого ярусу; в) чотири бочки вище, далі дві одна на одну; г) залізний прут у верхній бочці; ґ) пук вивареного в селітрі лика біля кінця мотузки. 4. Де й чому встановлювали фігури. 5. Між редутами снували пікети. 6. За годину оповіщало про напад).

4. Усно детально переказати текст.

САМІЙЛО КІШКА

1550 року на чолі запорозьких козаків став прозваний Байдою князь Дмитро Вишневецький.                                                                                                                                             За чотирнадцять років гетьманування він зміцнив козаччину, почав будувати укріплення на острові Хортиця. На початку гетьманування Байди Самійлу Кішці було десь років двадцять. Між козаками він зажив такої пошани, що скоро після загибелі Байди запорожці обрали його кошовим отаманом, а далі – гетьманом.                                                                                                                               З метою визволення невольників Самійло Кішка взявся до будування морських чайок.                                                                                                                                                           Запорозькі чайки робилися в десять сажнів завдовжки та близько одного сажня завширшки. Днище видовбували з товстої липи. До днища кріпили дубові ребра. На ребра дерев’яними кілками набивали товсті дубові дошки. На обох кінцях чайки з дошок видовбувалися заглиблення. Тут під час походів зберігали зброю та харчі. Посередні чайки влаштовували станок для щогли на одне вітрило.                                                                                                                                             Готову чайку конопатили клоччям та дьогтем. Потім уздовж усього човна прив’язували товсті в’язанки очерету, щоб чайка не пішла під воду, якби навіть її залило хвилею.                                                                                                                               З обох боків чайка мала улоговини для 15 – 20 весел. Одна така чайка підіймала до 40 - 60 козаків. 20                                                                                                                               На таких човнах запорожці під проводом гетьмана Самійла Кішки розпочали свої перші морські походи.                                                                                                                 Під час одного з походів Кішка опинився в турецькій неволі. Він був прикутий на галері до невольницької лави. Двадцять шість років не бачив нічого, крім води й неба.                                                                                                                                             Та неволя не вбила в серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття. Він врятувався сам, ще й товаришів своїх визволив. Про цю подію розповідає одна з народних дум. (За А. Кащенком.) (242 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слова: конопатити (затикати дірки, щілини клоччям, мохом та ін.).

2. Дібрати синоніми до слів: прикріплювати, прив’язувати, виробляти, пірнути.

3. Скласти план вибіркового переказу - уривка, де йдеться про будівництво чайки (о р і є н т о в н и й : 1. Розміри запорозьких чайок. 2. Днище з товстої липи. 3. Дубові ребра та дубові дошки, прикріплені до днища. 4. Заглиблення для зброї і харчів. 5. Станок для щогли на одне вітрило. 6 Конопачення чайки клоччям та дьогтем. 7. Прив’язування очерету вздовж човна. 8. Прикріплення улоговини для 15 – 20 весел).

4. Усно переказати уривок, де розповідається про те, як будували чайку.

КОЗАЦЬКЕ ВИПРОБУВАННЯ

  Як приходив хтось у Січ, то запорожці випробували міру його кмітливості. Накажуть йому варити куліш, розкажуть як, застережуть, щоб не 31 сирий був, але й не перекипів, а самі ніби йдуть косити. Парубкові ж так накажуть: «Коли зготуєш, то виходь на могилу й клич нас. Ми почуємо та й прийдем».                                                                                                                                                                         Залізуть козаки в очерет і лежать. Ото хлопець зварить куліш, виходить на могилу, починає кликати. Вони чують та не відгукаються. Кличе він їх, кличе, а тоді в сльози!                                                                                                                                             Козаки лежать у траві, чують усе й кажуть: «Ні, це не наші!» Тоді повернуться в курінь, дадуть тому хлопцеві коня і грошей на дорогу й скажуть: «Іди собі! Нам таких не треба!»                                                                                                   А котрий хлопець вдасться спритний та кмітливий, то, вийшовши на могилу, крикне, гукне разів зо два. А як не відгукнуться, то він сам іде куліш їсти. А по тому ще й пісні затягне.                                                                                                                               Тоді запорожці, прихопивши коси, йдуть до куреня. А він: «Де вас чорти носили, панове? Кликав я вас, кликав, та й захрип. Тоді, щоб не вистиг куліш, почав сам їсти!» Перезирнуться запорожці та скажуть: «Уставай, джуро! Тепер ти рівний нам козак!» І приймають парубка до свого товариства.

(Нар. Легенда,187 сл.)

Довідка. Як варити куліш. Куліш має ще одну назву – «польова каша», бо його легко приготувати не тільки вдома. Промите пшоно треба засипати в казан з киплячою водою, для смаку додати одну-дві картоплини, сіль, зелень. Готовий куліш треба затерти салом із цибулею та часником. Можна додати шматок м’яса (навіть солонини) або рибину. Готовим куліш вважається тоді, коли пшоно повністю розвариться й утвориться кашоподібна маса. Смачним вважається куліш густий, а не такий, у якому «крупина за крупиною ганяється з дубиною».

(За кн. «З української минувшини»)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: курінь, джура.

2. Дібрати синоніми та антоніми до слів: спритність, кмітливість.

3. Скласти план тексту (о р і є н т о в н и й : 1. Доручення новобранцеві. 2. Кличе, кличе, а тоді в сльози… 3. Якщо хлопець спритний та кмітливий).

4. Усно переказати, ввівши до тексту розповідь про приготування кулешу.

РОЗПОВІДНІ ТЕКСТИ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ

МІСЦЕВОСТІ (8 клас)

КОЛИСКА УКРАЇНСЬОГО КОЗАЦТВА

Козаки любовно називали Дніпро своїм братом. Для них ця ріка завжди була заповітною.

Унікальною особливістю Дніпра були пороги – пасма кам’яних скель, що випиналися з води на висоту до п’яти метрів і перекривали ріку майже суцільною масою. Усього порогів було десять. Найнебезпечнішим із них вважався Ненаситець.

Між порогами знаходилися забори – розкидані по руслу ріки скелі. Однак вони не перетинали Дніпра повністю, а залишали вільним прохід для суден.

 До Хортиці можна було дістатися, лише подолавши всі пороги. У писемних джерелах цей острів уперше згадується в Х столітті.

Походження назви острова пояснюють по-різному. Одні вчені вважають, що назва пов’язана із іменем давньослов’янського бога Сонця –Хорса. Відомо, що слов’яни Київської Русі, коли були ще язичниками, приносили тут жертви своїм богам. Інші вчені виводять назву острова від слова «хорт» - борзий собака. Деякі дослідники стверджують, що назва походить від тюркського «орта» - середній.

Саме Хортиці судилося стати колискою українського козацтва. Тут виникла найперша Запорозька Січ. Саме тут козацтво почало гуртуватись у військову силу, у струнку військову організацію.

Хортиця – це найбільший острів на Дніпрі. У довжину  він має понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Усього ж по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів.

Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на рукави, утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережаних протоками й озерцями. Ця величезна, вкрита лісом та цілющими травами низина називалася Великий Луг.

Великий Луг простягався вздовж Дніпра на 100 км. Для козаків ця місцина мала виняткове значення. Це було місце їхньої праці, їхнього життя. Своїми неприступними пущами, безліччю річок, озер, багнищ Великий Луг захищав від татар. Та й у духовному житті запорожців він займав особливе місце. «Ой Січ – мати, ой Січ – мати, а Великий Луг – батько!» - співалося в пісні.

Тепер Великого Лугу практично не існує: майже всю його площу вкрило Каховське море. Пороги ж було затоплено після побудови Дніпрогесу.                                     

  (З кн. Як козаки воювали, 307 сл.)

 

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слова унікальний (рідкісний, неповторний).

2. Дібрати синоніми до слів: розгалужуватися, долати, гуртуватися.

3. Скласти план (о р і є н т о в н и й : 1. Заповітна ріка запорожців. 2. Унікальна особливість Дніпра – пороги. 3. Між порогами – забори. 4. Острів Хортиця: а) як пояснюють походження назви; б) тут була найперша Січ; в) найбільший дніпровський острів. 5. Нижче Хортиці – Великий Луг: а) царство плавнів, озер та річок; б) вкрита лісом низина; в) місце праці козацтва, захист од ворогів; г) значення в духовному житті запорожців. 6. Нині Великого Лугу й порогів не існує).

4. Усно детально переказати текст.

ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ

Для захисту від іноземних поневолювачів в Україні на рубежі XIV – XV століть були створені власні збройні сили – козацтво.

До лав козацтва вступали наймужніші люди. На них чекали військові походи й битви. Але козаки не тільки воювали. Вони бралися за плуга, полювали хижого звіра, годували худобу, займалися ремеслами. Козаки  засновували хутори й села, будували нові й відроджували зруйновані ворогами міста й містечка.

У пониззі Дніпра, за порогами, на дніпровських островах козаки створили систему укріплень. Козацька фортеця, захована в плавнях, густих заростях лози й очерету, була для ворогів неприступною. Укріплення з дерев називали «засіками». Від цього слова одержала свою назву Січ. Запорозькою Січ назвали тому, що лежала вона за порогами.

Кілька разів Січ змінювала своє місцеперебування. Вважають, що спершу вона знаходилася на острові Хортиця. Там у середині XVІ ст. князь Дмитро Вишневецький спорудив укріплений замок. Пізніше пристановищем Січі став острів Томаківка, згодом – інший дніпровський острів – Базавлук. Повстанське військо Богдана Хмельницького сформувалося, коли Січ перебувала на Микитиному Розі.

Найдовшу історію мала Чортомлицька Січ. З нею пов’язані життя й діяльність славетного отамана Івана Сірка.

Зовні ця Січ нагадувала місто-фортецю. З лівого боку її омивала річка Чортомлик, з правого – річка Прогной. За фортецею протікала ріка Скарбна. Урвисті береги цих трьох річок правили за природне укріплення.

 З четвертого боку Січ виходила в поле. Тут знаходився вал із бійницями, що укріплювався частоколом із загострених паль. З цього боку стояла велика оборонна башта, а перед нею було влаштоване земляне укріплення для гармат.

Вийти з Січі можна було через вісім вузьких проходів («форток»). Узимку запорожці на всіх річках навколо Січі вирубували кригу, утруднюючи цим доступ до фортеці.

У центрі Січі на майдані стояла церква, а довкола неї – 38 куренів. Це були великі дерев’яні хати, криті очеретом або шкурами. На майдані стояли будинки старшини. Малася тут і пушкарня, де зберігалися гармати.

У куренях постійно жила залога Січі. Більша частина козацтва та сім’ї запорожців мешкали в зимівниках, а згодом – у селах на території Січі. З другої половини XVІІ ст. всі ці землі почали називатися «Вольності Війська Запорозького».

Чортомлицьку Січ було спалено й зруйновано за наказом царя Петра І після того, як частина старшини й козацтва перейшла на бік гетьмана Мазепи.

(За О. Апанович, 353 сл.)

 

 Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: зимівник (тут: козацький хутір), залога (військові, що здійснюють охорону), частокіл.

2. Дібрати синоніми до слів: башта, майдан, славетний, урвистий.

3. Скласти план вибіркового переказу: опису Чортомлицької Січі (місцевості) (о р і є н т о в н и й: 1. Січ нагадувала фортецю. 2. З лівого боку – Чортомлик, з правого – Прогной. 3. З четвертого боку – поле: а) вал з бійницями, частокіл; б) оборонна башта; в) земляне укріплення для гармат. 4. 7 Як можна було вийти з Січі. 5. Майдан у центрі: а) довкола церкви – 38 куренів; б) будинки старшини; в) пушкарня).

4. Усно переказати опис Чортомлицької Січі.

 

БИТВА ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ

З усієї України сходилися до Богдана Хмельницького на Січ люди. Задумавши вгамувати невідворотне народне повстання, польський гетьман Потоцький вирядив проти козаків чимале військо. Разом із поляками на Січ ішли реєстрові козаки. Це були православні українці, лише службою зобов’язані польському королеві.

Довідавшись про наступ поляків, Хмельницький узяв із Січі гармати й військові клейноди та на чолі свого війська вийшов ворогам назустріч. Біля Жовтих Вод козаки стали табором. Закликані Хмельницьким на допомогу татари спинилися неподалік.

Річка Жовті Води – притока Інгульця. У своїх верхів’ях вона утворює дві гілки. Більша з них, західна, називається Жовтою річкою. Менша, східна, зветься Очеретною балкою. Ці дві гілки утворюють півострів. У XVІІ столітті він був вкритий лісом, густим та непролазним, що звався тоді Чорним. Цей півострів був приступним лише з одного боку.

Хмельницький розумів, що польське військо Жовтих Вод не обмине. Ця місцина лежала якраз на шляху до Січі. При лівому березі річки й засіли козаки, обгородивши свій табір земляним валом та скованими возами.

Одночасно Хмельницький поспішив назустріч реєстровим козакам. Він зумів пробудити в цих людях таку ненависть до загарбників, що вони приєдналися до запорожців. Польське військо підійшло до Жовтих Вод. Шляхтичі отаборилися на правому березі. На лівий берег козаки їх не пустили.

Битва розпочалася 5 травня 1648 року. Вона тривала кілька днів. Польське військо змушене було відступити назад, до балки Княжі Байраки. Передбачивши цей відступ, Хмельницький послав у балку загін піших козаків. До того ж, там у засідці сиділи татари. Наскочивши на поляків ззаду, вони заходилися «крутити веремія», як називали їхній звичай накидати на ворогів аркани, галасувати, топтати людей кіньми. Намагаючись сховатися в лісі, польські вояки падали в ями, заздалегідь викопані козаками. Військо Хмельницького сунуло на ворогів, як хмара.

Польські воєначальники були захоплені в полон. Ті, що лишилися живими, склали зброю.

Жовтоводська битва мала для українців таке ж значення, як для русичів битва Куликовська. Тут було покладено край ярму Польщі над Україною.

(За Д. Яворницьким, 309 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слова клейноди (військові знаки, атрибути влади, які вживалися старшинами відповідно до посади).

2. Дібрати синоніми до слів: вгамувати, обгородити, галасувати.

3. Записати на дошці: 5 травня 1648 року, військові клейноди, Інгулець, Жовта річка, Очеретна балка, балка Княжі Байраки, «крутити веремія».

4. Скласти план тексту (о р і є н т о в н и й: 1. Сходилися на Січ люди:

а) польське військо вирушило проти запорожців; б) участь у поході реєстрових козаків; в) Хмельницький вийшов ворогам назустріч. 2. Неприступний півострів у верхів’ях ріки Жовті Води: а) дві гілки у верхів’ях Жовтих Вод; б) зарослий хащами півострів; в) місцина на шляху до Січі. 3. Хмельницький у стані реєстрових козаків. 4. Польське військо на правому березі Жовтих Вод. 5. Битва під Жовтими Водами: а) початок битви; б) відступ ворогів; в) засідка в балці; г) татарський звичай «крутити веремія»; ґ) ями-пастки в лісі; д) закінчення битви. 6. Значення битви під Жовтими Водами для українців).

5. Написати детальний переказ тексту.

 

РОЗПОВІДНІ ТЕКСТИ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ПАМ’ЯТНИК БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ

  Визначною пам’яткою історії та культури є пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Це, по суті, єдине, що матеріально увічнює пам'ять про гетьмана. Могили його немає. Через сім років по смерті Хмельницького шляхетське військо захопило на якийсь час Суботів. Тоді й було навмисно викинуто з домовини кістки ненависного ворогам полководця. Безсилі перемогти живого, вороги позбиткувалися з мертвого.

Ідею спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому вперше висунув у тридцяті роки минулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович.                                                                                                                 Місце для встановлення пам’ятника вибране не випадково. Саме тут, на майдані проти Софійського собору, після перемоги під Пилявою та Зборовом зустрічали свого славного гетьмана кияни.                                                                                     Роботу над пам’ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурну композицію, проте здійснити задум не вдалося через брак коштів.                                                                                     Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – понад 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В. Ніколаєвим).                                                                                                                                                           Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.                                                                                     Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.                             Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.                                                                                                                                             Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.

(З журналу, 269 сл.)

Завдання

1. Пояснити лексичне значення слів: ректор, п’єдестал, монумент.

2. Дібрати синоніми до слів: позбиткуватися, імітувати, п’єдестал (постамент), гармоніювати.

3. Записати на дошці: перемога під Пилявою та Зборовом, монумент, п’єдестал, постамент.

4. Скласти план (о р і є н т о в н и й: 1. Єдине, що матеріально увічнює пам'ять Хмельницького. 2. Ідея, висунута Михайлом Максимовичем. 3. Чому пам’ятник встановлено на Софійському майдані.

4. Розміри монумента, матеріал. 5. Гранітний п’єдестал. 6. Кінна статуя: а) гарцює неспокійний кінь; б) одяг гетьмана; в) лице Богдана. 7. Пам’ятник гармонує з обрисами Софійського собору).

5. Написати детальний переказ тексту.

ТЕКСТИ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ

                                                      ГЕТЬМАНИ       

     Є в німецькій мові слово «гауптман», що перекладається як начальник, старший, головний чоловік. Учені вважають, що від нього походить польське «гетьман», яке прийшло згодом і в Україну. Спершу так називали виборного ватажка козацького війська, а далі – правителя всієї України, головнокомандуючого війська козаків. Існує і така версія: слово «гетьман» треба виводити від імені відомого литовського князя Гедиміна.                                           Щодо того, кого можна вважати першим українським гетьманом, історики й донині сперечаються.                                                                                                   Переважна більшість гетьманів дбала про благо свого народу. Ці люди увійшли в історію мужніми оборонцями, патріотами рідної землі. Були й такі, що затаврували себе міжусобними чварами за гетьманську булаву або навіть допомагали польській шляхті й російським царям поставити на коліна свій народ, будучи поплічниками його ворогів.                                                                                                   У складні і тривожні часи жили гетьмани. Тому сьогодні часом дуже важко збагнути, чому в тій чи іншій ситуації вони вчинили так, а не інакше. Щоб зрозуміти й пояснити людські долі, в тому числі й гетьманські, треба  серйозно дослідити обстановку кожного історичного періоду не тільки в Україні, а й у всій Європі.                                                                                                                               Перші спроби змалювати образи гетьманів, розповісти про їхні долі були здійснені в народних думах, історичних піснях, легендах. Викласти біографії гетьманів, оцінити їхні заслуги перед українським народом намагались козацькі літописці. Самійло Величко першим залишив нам портрети дванадцяти гетьманів – од Хмельницького до Мазепи.                                                                                     Наукове вивчення історії козацької держави й гетьманства почалося в ХІХ – ХХ ст. Вагомий внесок у вивчення історії Запорозької Січі й козацького ладу зробили Микола Костомаров, Михайло Грушевський та Дмитро Яворницький.

                                                                             (За М. Слабошпицьким, (235 сл.)

Завдання         

1. Пояснити лексичне значення слів: поплічник, затаврувати, версія (один із кількох відмінних один від одного викладів або пояснень якогось факту, події).

2. Дібрати синонім до слова чвари.       

3. Записати на дошці: литовський князь Гедимін, літописець Самійло Величко, історики Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький.                                                                                                                                            

4. Скласти план (о р і є н т о в н и й : 1. Дві версії походження слова «гетьман»: а) від німецького «гауптман»; б) від імені литовського князя Гедиміна. 2. Суперечки щодо особи першого гетьмана. 3. Гетьмани – патріоти та гетьмани – поплічники ворогів. 4. Щоб зрозуміти, треба знати історичну обстановку. 5. Перші спроби розповісти про гетьманів: а) думи, пісні, легенди народу; б) козацькі літописи. 6. Початок наукового вивчення історії гетьманства).                                                                                                                              

5. Усно детально переказати текст.                                                                                           

                                                         ГОПАК                    Ще й сьогодні ми знаємо про запорожців лише те, що самі вони хотіли світові показати. Під машкарою безжурного гультяйства козаки вміли приховувати багатство лицарської культури. На поверхню ці мужні вояки виставили лише частину запорозького побуту. Ми ще й досі засліплені козацькими дотепами, зброєю, стравами, одягом. А це – лише верхній шар запорозької культури. Як же славно подбали наші предки про збереження своїх таємниць! Їх розгадування почалося саме в наш час. До речі, тільки нещодавно ми збагнули, що гопак – не лише запальний танок.                                                         Навряд чи в Україні та й у всьому світі знайдеться нині людина, здатна виконати гопак по-справжньому. Сучасних танцюристів відділяють століття від віртуозів бойового гопака минулого. Для майстрів балету гопак – лише танок. Для запорожця – бойове мистецтво, від міри володіння яким залежало навіть життя.                                                                                                                                                                         Учені одноголосно стверджують, що в гопаку є елементи двобою воїна в битві з таким же, як він, професіоналом. Фігури танка були цілком застосовними в обставинах реального бою. У Січовій школі навчали чотирнадцяти «па» віртуозного танцю так, як тепер навчають акробатів, за допомогою спеціальних ременів-лонжів. Деякі складні фігури часом виконувалися на столі посеред напоїв та страв. Успішним вважалося, якщо козак-учень не зрушив жодної тарілки, чарчини, карафки. Ось такими мали бути окомір, вправність і фізична сила справжнього запорожця.                                                         Гопак – це українське мистецтво бойового гарту, завершена, викінчена система тренування та загартування тіла. Ця система ні в чому не поступається китайським, японським, корейським стилям загартування воїна. Це – бойове мистецтво українських козаків, вершина української системи фізичного вдосконалення людини.                                                                                                                 Звичайно, відродити втрачене мистецтво самовдосконалення запорожців є дуже нелегкою, почасти нездійсненною справою хоча дослідження давніх літописів, вивчення історії та теорії українських національних танців усе ж таки залишає нам шанс.

                                                 (За І. Кравченком,272 сл.)

Завдання            1. Пояснити лексичне значення слів: машкара (маска), віртуоз (виконавець, який досконало володіє технікою свого мистецтва), фігура (тут: положення, позиція при виконанні танцю), па (танцювальний крок, ритмічний рух із певною поставою ніг), лонжа (канат, прикріплюваний до пояса акробатів для безпеки під час стрибків, виконання фігур), шанс.                                           2. Записати на дошці: ремені-лонжі, чотирнадцять па, окомір, бойовий гарт.                                                                                                                                                                                                     3. Скласти план (о р і є н т о в н и й: 1. Під машкарою гультяйства – багатство лицарської культури. 2. Таємниці гопака: а) бойове мистецтво запорожця; б) фігури танцю – елементи двобою. 3. Навчання віртуозного танцю в Січовій школі. 4. Система фізичного вдосконалення воїна).                             4. Написати стислий переказ тексту.

 

ТЕКСТИ ДЛЯ УСНОГО ТА ПИСЬМОВОГО

ПЕРЕКАЗУ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ (9 клас)

ЗАЛІЗНЯК

Це був кремезний козак середнього віку, в багатому жупані з кармазину. Обличчя його не вражало красою, але хто хоч раз бачив ці полум’яні іскристі очі, цей орлиний ніс і розмаяні вуса, той ніколи міг забути їх. І постать, і хода козака виказували владну силу. Погляд темних очей був такий гострий, що проникав до найпотаємніших куточків серця.

При появі запорожця на дворищі Лаври сталося помітне пожвавлення. “Залізняк! Полковник Залізняк!” –загомоніли навкруги.Увійшовши до церкви, козак підійшов до ченця, що продавав свічки. Той, побачивши полковника, зблід і опустив очі.

 – Що це? –подумавЗалізняк, придивляючись до ченця.

– Нечувана подібність, гра уяви? Щоб славний козак Найда, котрого вже два роки вважали загиблим, опинився ченцем у монастирі?

Незважаючи на те, що кругом товпилися люди, Залізняк знову проштовхався до ченця. Той показав рукою на довгі одноповерхові будинки і

сам пішов уперед. За ним рушив Залізняк. Підійшовши до будівлі, чернець відчинив вузькі двері. Слідом за ним полковник увійшов до келії.То була тісна, низька кімната з маленьким гратчастим вікном. У кутку стояв топчан, біля віконця притулився збитий з дощок стіл, на якому лежали 226 дві-трикниги в товстих шкіряних оправах. Перед образами блимала лампадка. Усе було таке суворе й убоге, що серце Залізнякове стислося від думки, що його юний товариш доброхіть ув’язнив себе в цій тісній домовині.

–  Сідай, пане полковнику, – промовив чернець.

– Прости мене сам і проси простити усе наше славне товариство за те, що сховався я в цій обителі. Мрець я, умерла моя душа, бо бачу, що ніщо не врятує Україну! Немало пережив я горя, поки переконався в тому. Що можуть зробити наші поодинокі повстання? Душа шукає волі й визволення, а не буйних наскоків! З Богом не сперечаються. Коли прирік нас Господь на загибель, треба скоритись Його волі...

– Звідки ти знаєш, Найдо, Господню волю? – грізно мовив Залізняк. –Господь милосердний: він лихом тільки випробовує нас. Скоритися? Не для козака вигадане те слово! Ганьба вічна тому, хто промовить його! Настав час, коли навіть діти мусять виступити на брань! Якщо кращі сини України з’єднаються, стануть, мов скеля, навколо одного з прапорів, тоді й кволі стануть міцні, й вівці перекинуться на левів! А надія воскресне! Скинь рясу, дай війнути тобі в обличчя вільному степовому вітрові! Надія знову повернеться до тебе. Живий Бог і жива душа наша!

Легенький стук перервав слова полковника. Монастирський служка, шанобливо вклонившись, сказав, що в трапезній чекає ігумен Мотронинського монастиря. Полковник глянув на Найду, сумно похитав головою і, взявши шапку, вийшов з келії.

(За М.Старицьким; 400 сл.)

 Пояснити лексичне значення слів кармазин (старовинне, темно-червоне дороге сукно), келія, лампадка, ігумен (управитель чоловічого монастиря).

 Дібрати синоніми до слів кремезний, гратчастий, брань, трапезна.

 Скласти план (орієнтовний: І. Ставний, кремезний козак. ІІ. “Залізняк”, -загомоніли навкруги. ІІІ. Зустріч у храмі. 1. Щоб славний козак

опинився в монастирі? 2. Залізняк проштовхався до ченця. 3. Рушили  до будівель. ІV. У чернечій келії. 1. Тісна, низька кімната. 2. “Простіть!” 3.“Ніщо не врятує Україну... 4. “Не для козака слово “скоритися”! 5. Надія воскресне. V. На полковника чекають.)

 Усно переказати текст.

 

ТЕКСТИ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ ДЛЯ УСНОГО ПЕРЕКАЗУ

(9 клас)

МАМАЙ

Цього козарлюгу не брали ні куля, ні шабля. І в огні не горів, і у воді не

тонув, бо виходив з огню мокрим, а з води – сухим. А ім’я його знане було по всій Україні – Мамай.

Жоден ворог не міг здужати Мамая, бо був він, як розповідають легенди, незборимим. Тільки свисне його шаблюка – так і сипонуться навсібіч ворожі голови. І тільки кільком, насмерть наляканим, пощастить утекти, щоб рознести по всіх краях звістку про нездоланного характерника.Саме цього козака на Запорожжі ніколи не було. Але були тисячі до нього подібних.

Мамай – це вся козацька Україна. Це захисник усіх чесних людей, надзвичайний сміливець. Багато картин із зображенням козака Мамая зберігається в художніх музеях України. Ще більше було їх у нашому краї в часи козаччини, та й довго ще після неї. Картини, як ікони, жили чи не вкожній хаті. Під ними виростали хлопці, які з дитинства мріяли про Січ, героїчні походи й козацьку славу. І був для них Мамай трохи подібний і до Івана Сірка, і до Петра Сагайдачного, і до Богдана Хмельницького...

Сидить Мамай під крислатим дубом посеред степу широкого, на бандурі грає. Лежить біля козака напоготові бойове спорядження: мушкет і порохівниця, на дубовім гіллі шабелька виблискує. Поблизу застиг вірний вороний кінь... Степ німує, козак струни перебирає й думу думає.

Хто ж малював ці дивовижні картини? Їх, цих безіменних художників, були тисячі. Хтось вийшов із козаків, хтось із городян, хтось зі спудеїв Києво-Могилянської академії. Кожен з них по-своєму уявляв легендарного козака, і все ж на всіх картинах Мамая легко упізнати. Бо він сам на себе схожий! Що за дивне ім’я – “Мамай”? Учені сходяться на тому, що на санскриті це слово означає “дядько”. Йдеться про чоловіка, який виховував дитину й навчав її життя. Щоправда, у перекладі з татарської “Мамай” означає “почвара”. Може, козаки навмисне назвали так свого

улюбленця, щоб вороги жахались?

(За М.Слабошпицьким, 300 сл.)

• Пояснити значення слів санскрит (давньоарійська мова, що вживалась у Стародавній та Середньовічній Індії), мушкет (старовинна гнотова рушниця),
• Характерник (чаклун, чарівник), спудей (назва учнів Київської академії)
• Скласти план (орієнтовний: І. Хто такий Мамай. 1. Не брали його ні куля, ні шабля. 2 Були на січі тисячі до нього подібних. 3. Уособлення козацької України. ІІ. Картини із зображенням характерника. 1. Чимало їх у мистецьких музеях. 2. Виростали під картинами козачата. 3. Що зображено на картинах. ІІІ. Автори дивовижних картин. ІV. Що означає ім’я “Мамай”).

 

ТЕКСТИ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ ДЛЯ УСНОГО ПЕРЕКАЗУ (9 клас)

МИТРОПОЛИТ

Козацька сотня нудилася без діла: ніхто не знав, навіщо її сюди викликано. У повітрі плавав сизий димок від люльок, знічев’я плелися билиці-небилиці. Прив’язані до молодих лип коні нетерпляче били копитом.   

Тут хлопці побачили митрополита в легкому козацькому одязі з двома пістолями за широким поясом. Рудий довготелесий козак аж зігнувся навпіл від сміху, а оселедець на його голові зателіпався в такт його реготові:

 –  Ой рятуйте, люди добрі! Кінець світу – батюшки пішли в козаки! Сиділи б ото, отче, дома та молилися б за нас!

Петро відчув, як кров скипає йому в жилах. Він подумки помолився Святій Богородиці, щоб та надала йому сил оволодіти собою. Правиця мимоволі лягла на пістоль, проте наступної миті він отямився. Зрештою він нічого не мав проти свого кривдника. Та й чи було це кривдою?

– Бери шаблю, циганська твоя мати! Зараз я подивлюся, який з тебе козак, – підступаючи до нього, процідив крізь зуби рудий. Для нього було, мабуть, однаково – що циган, що молдаванин. До того ж серед київських міщан ходили уперті чутки, що митрополит їхній з циган.

Мовчки Петро поклав на землю пістолі, скинув жупан. Його натреновані очі зупинилися саме на тій шаблі, яка була йому потрібна. Її власник, молодий хвацький козак, зрозумівши, чого хоче митрополит, повільно витяг її з піхов, узяв за блискуче відточене лезо і простяг уперед.

Перші два удари Петро відбив порівняно легко. “Добрий рубака”, – відзначив він про себе, уважно вивчаючи супротивника. Козак справді фехтував майстерно, але боротьба надто поглинала його, і за якусь мить він мусив зробити те, до чого невідворотно вів його Петро, виманюючи на себе. І

ось, коли шабля рудого зависла у витягнутій руці, митрополит зробив раптовий випад і кінцем своєї шаблі ніби гаком зловив зброю супротивника.

Потім, укладаючи всю силу в руку – тут головне самому втримати шаблю, – гвинтом вивів її вгору. Зблиснувши на сонці, шабля вилетіла з руки козака і, черкнувши по бруківці, викресала іскри.

Запанувала тиша. Козак не міг отямитися. Здивовано кліпаючи очима, він потирав кисть правиці.

– Оце так митрополит! – голосно сказав хтось.

– Оце так батюшка! Святий отче, чи ви не з козаків? Чи не вчилися ви так орудувати шаблею в нашого Богуна? – захоплено вигукували хлопці, оточивши Петра.

– Було в моєму житті всього доволі, – якось загадково мовив митрополит і, підійшовши до рудого козака, ляснув того по плечу:

– Тримай шаблю міцніше!

З професійною точністю, за якою вгадувався колишній офіцер, він  поставив завдання сотні: слід було відбити собор, який тримали в руках уніати. Чернець підвів коня. Коротко кинувши: “На коней!”, Петро Могила поставив ногу в стремено, вкинув тіло в сідло. Сотня полетіла вслід вершникові.

(За О.Білодідом, 425 сл.)

Завдання

1. Пояснити значення слів митрополит(вищий духовний сан православної церкви), уніати(прихильники уніатської, тобто греко-католицької церкви).

2. Дібрати синоніми до слів довготелесий, теліпався, отямитися, хвацький.

3. Скласти план (орієнтовний:  І. Козацька сотня нудилася без діла.

ІІ. Митрополит у козацькому одязі. ІІІ. Кпини рудого козака. ІV. Митрополит отямився. V. “Подивлюся, який з тебе козак!” 1. Петро взяв шаблю. 2.Уважне вивчення супротивника. 3. Раптовий випад митрополита. 4. Шабля

вилетіла з руки козака. 5. Рудий не міг отямитися. VІ. Захоплення козаків. VІІ. “Було в моєму житті всього доволі”. VІІІ. Завдання сотні.).

4. Переказати текст.

 

ТЕКСТИ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ ДЛЯ ПИСЬМОВОГО СТИСЛОГО ПЕРЕКАЗУ (9 клас)

ГОНТА

Губернатор та сотник Іван Гонта удвох ішли залюдненими вулицями. Зненацька губернатор спинився, його обличчя пересмикнулося, брови підскочили. Гонта теж зупинився: він ще раніше вловив рокотання кобзи. Біля криниці, співаючи про Хмеля, сидів кобзар. Очманілий від люті, губернатор затупотів ногами й вирвав у старого кобзу.

         Що було далі, Гонта не бачив. Поквапливо вибрався з натовпу й закрокував геть. Зустрічні козаки здивовано оглядалися на сотника, проводжаючи його довгими поглядами. У Гонтинім серці стояв щем, важкі думки роїлися в голові. Чому не зупинив? Сором палив мозок. Ця пісня про Хмеля –перше, щозапам’яталося йому з дитинства. Її любив співати його батько, вивчив і його, малого Іванка.

Хто він, Іван, зараз, з ким він? Де той берег, до якого плив усе життя? Тут, де шляхта? А та тім боці лишилися батько, односельці, друзі. Немає йому прощення! У їхній маленькій хатині кобзар завжди сидів на почесному місці – на покуті. Хіба не бачить він, як сміються пани над його мужицькою мовою? Сміються й над піснею... А як запечалився б батько, побачивши чужоземного герба на Івановій шапці! Лакейське тавро! Батько був панський за паперами, та вільний духом. Мав козацьке серце й не давав вбити туди чужинського цвяха. Гонта зупинився. Перед ним простяглося широке поле. Ген на обрії височіла могила, трохи праворуч – ще одна, менша. Україно! Скільки поту гіркого вилито на твої ниви! Скільки крові пролито! І скільки жита витоптано ворожими кіньми! Скільки могил високих в степу бовваніє! Лежать у тих могилах славні лицарі, що боронили волю рідного краю. То предки твої, Іване. Хіба не тобі заповідали вони в піснях своїх стати за правду, за люд поневолений?

Наступного ранку сотник Гонта виїхав у гайдамацький табір під Уманню. Дорогою його обсіли невеселі думи. Не знав, якою буде зустріч з гайдамацьким отаманом, боявся приниження, арешту. Боявся, що той почне хизуватися:  перемоги й  слава,  либонь, вступили хмелем у буйну Залізнякову голову. Розмірковуючи так, Гонта в’їхав у гай, де розташувався гайдамацький стан. Гайдамаки з цікавістю прискалювали на нього очі, проте ніхто не зупиняв, не запитував. Серед гурту Гонта впізнав і своїх козаків.

          Гонта намагався якомога краще роздивитися гайдамаків. Пильним, причепливим поглядом оглядав їхню зброю, одяг, коней. Навмисне не розпитував, куди їхати. Брався навмання. Лад у війську таки був. Нарешті, біля одного багаття сотник притримав поводи і запитав, де шукати отамана. Високий худий кашовар вказав ложкою напрям. Сотник спрямував туди коня. З розісланого під берізкою килима підвівся високий, стрижений під макітру козак і, не чекаючи, поки сотник злізе з коня, простягнув руку.

– Здоров, пане сотнику. Б’ю чолом від гайдамацького війська. Гонта подивився у вічі козакові, і йому здалося, ніби одним словом той зняв з його душі великий тягар. У цьому теплому погляді променисто-сірих очей було стільки щирості й радості, що Гонта сам не помітив, як дужо опустив руку Залізнякові на плече.

– Здоров, отамане. Спасибі на добрім слові.

(За Ю.Мушкетиком,450 сл.)

* Пояснити значення слів сотник, отаман (виборний або призначений ватажок козацького війська), покуть (в українській селянській хаті – куток по діагоналі від печі та місце біля нього), могила (високий насип на місці давнього поховання).

* Дібрати синоніми до слів поквапливо, хизуватися; атоніми до слів предки, навмисне.

* Скласти план докладного переказу (орієнтовний: І. Губернатор та сотник на вулиці. 1. Пісня про Хмеля. 2. Губернатор вирвав у старого кобзу. 3. Гонта закрокував геть. ІІ. Гіркі роздуми сотника. 1. Чому не зупинив? 2. Пісня запам’яталася з дитинства. 3. На якому березі він, Іван? 4. Пани знущаються над мовою й піснею. 5. Скільки поту й крові вилито на українську землю! 6. Що заповідали у піснях предки. ІІІ. У гайдамацькім таборі. 1. Якою буде зустріч з отаманом? 2. Гайдамаки не зупиняли. 3. Високий козак підвівся назустріч. 4. Одним словом зняв з душі тягар).

* План докладного переказу перебудувати на план переказу стислого (орієнтовний: І. Лють губернатора. ІІ. Гіркі роздуми сотника. 1. Чому не зупинив? 2. З ким він, Іван? 3. Що заповідали предки. ІІІ. У гайдамацькім таборі. 1. Гайдамаки не зупиняли. 2. Щирістьі радість Залізняка. 3. Одним словом зняв з душі тягар).

 

ТЕКСТИПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ ДЛЯ ПИСЬМОВОГО СТИСЛОГО ПЕРЕКАЗУ (9 клас)

 

ЗВІЛЬНІМОСЯ ВІД КОМПЛЕКСУМАЛОРОСА!

Часто запитуємо один в одного, яких ілюзій необхідно позбутися українцям, від чого потребує застереження наш народ. Мабуть, ми маємо пам’ятати, що ми не найкращі в світі. І не найгірші. Ми  – найзвичайніший і найнезвичайніший народ із трагічною історією. У чому полягає трагізм?               Сталін винищив за чисельністю більше українських селян, ніж є сьогодні населення в усій Прибалтиці. Українофоби розпинали нас, надіти сорочку – вишиванку вважалося злочином. Українець пристосовувався, аж розплющувався і ставав “малоросом”. Мільйонами відмовлялись українці від рідної мови. Надзвичайно мало українських шкіл й по сьогодні на Донбасі, де українців не менше, як у Канаді. Українець легко бачить ворога ззовні, та йому важко помітити головного свого недруга, причому часто хитрого й підступного, у дзеркалі. На нашій землі мають бути створені такі умови, заяких народи –українці і євреї, росіяни й поляки –відчували б Україну своєю вітчизною. Часто непокоїмося, чи немає небезпеки, що незалежна Україна, опинившись у провінційному сусідстві з могутнішими державами, не збереже своє обличчя, свою духовну культуру.

Уперше ядро атома розщеплено в Харкові. Першу енциклопедію кібернетики було видано українською мовою. Геній Микола Вернадський невіддільнийвід світової науки, але й від української також.

Бортнянському й Веделю не потрібно називатися російськими композиторами  – вони українці. Чимало українських інтелігентів живе й працює на американському континенті, викладає у багатьох вузах Нового Світу, що є доказом життєздатності і морозостійкості нашого народу, рівнем

його освіти.

Якось група російських туристів, десь із Рязані чи з Тамбова, оглядала Софію Київську, слухала розповідь екскурсовода про Київ як центр давньоруської культури. Про те, що князь Ярослав Мудрий був поєднаний родинними зв’язками з усіма престолами Європи, що Київ –мати міст руських і тому подібні звичні афоризми. Одна здивована й обурена туристка, суворо оглянувши столицю України, осудливо запитала: “А коли ж це все українці у нас захопили?” Та ми нічого ні в кого не захоплювали! Сама назва Русь, вирвана із серця Києва залізною рукою царя Петра, утвердилась на просторах усієї його імперії. І важку шапку Володимира Мономаха ми ні в кого не брали, то взяли її у нас.

У нашого народу досить сил, щоб позбутися комплексу меншовартості. І в цьому насамперед має бути зацікавлений  російський народ. У світовому співтоваристві, звільнившись від комплексу “малороса”, ми житимемо як люди серед людей

(За І.ДрачеМ, 350 сл.)

Завдання

*Пояснити значення слів комплекс (тут: сукупність психічних елементів, що усвідомлюються кимось і визначають його поведінку), українофобія (ненависть до всього українського), провінційний (віддалений від великого  культурного центру; відсталий, обмежений), афоризм (стисло й виразно висловлена узагальнена думка).

*Скласти  план тексту (орієнтовний: І. Від чого потребує застереження наш народ. 1. Ми не найкращі, але й не найгірші. 2. У чому трагізм нашої історії. 3. Важко побачити недруга в дзеркалі. ІІ. Усі народи мають відчувати Україну вітчизною. ІІІ. Чи збереже незалежна Україна свою культуру. ІV. Ми нічого ні в кого не забирали. V. Позбувшись комплексу меншовартості, житимемо як люди).

 

ЩО  ЗРОБИВ  ДЛЯ  НЕЗАЛЕЖНОСТІ  УКРАЇНИ  ТИ?

Дивний ми народ. Здобули державну незалежність і відтоді тільки й робимо, що запитуємо, що нам ця незалежність дала. А що вона мала нам дати, шановні добродії, крім того, що дала, –  свободу? Хіба цього мало? Усе інше, в тому числі й пристойне життя, мусили б збудувати самі, своїм розумом. Виходить, ми так звиклися зі своїм рабством, що коли його не стало, відразу засумували. Невже так добре велося нам у кайданах, які були не на руках, а на душі? Були вони непомітні, але міцно припасовані. Так, ми вже давно відучені бути вільними. Ми звикли жити в певних межах і тим задовольнятися. Дехто навіть був переконаний, що ті межі – то є максимум того, що треба людині для повного щастя. Саме від того, що ми “звиклися” зі своїм рабством, – усі наші біди в минулому й сьогодні.  Тож перетворімося на вільних людей, а не на маленькі гвинтики машини, не станьмо нехай навіть добре на годованими й гарно вбраними автоматами!

Вчімося жити в умовах свободи, розуміючи, що лише від тебе самого залежить, яку матимеш долю! Тому, ставлячи запитання “Що дала мені незалежність?”, не забуваймо спитати й себе: “Що я зробив для незалежності України?”

А зробили ми дуже мало. І головне: ми не змогли протистояти нашому давньому ворогові – русифікації, яка може знищити нашу незалежність. Усупереч пасивності й байдужості маємо зберегти й зміцнити нашу державу.  Для цього треба раз і назавжди розпрощатися з усілякими міфами. Найоблудніший міф такий: у нас багато російськомовних українців  – це так

історично склалося. Сформульовано неправильно! Не склалося, а склали –процес цей був організований, а не відбувався стихійно. Треба визнати головну причину наших невдач. Це брак націоналізму в широких народних масах. Йдеться не про зоологічний націоналізм, який називається шовінізмом, а про націоналізм толерантний, що є синонімом патріотизму.

Нас, українців, багато. І ми не повинні бути сонними мухами. Отож слід наполегливо рухатися вперед, у напрямку, визначеному незалежністю.

  (За А.Шевченком, 307 сл.)

Завдання

* Пояснити значення слів русифікація(насильницьке запровадження російської мови, культури і тощо), націоналізм (ідеологія в царині національних відносин, що проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими; рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, проти іноземних гнобителів; рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, мистецтва), шовінізм (форма націоналізму, що пропагує національну винятковість, ненависть до інших національностей, розпалює ворожнечу між країнами й народами), патріотизм (любов до батьківщини, відданість своєму народові, готовність іти для них на жертви й подвиги), толерантність(поблажливість, терпимість до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо),  міф  (тут: щось вигадане, неіснуюче, фантастичне).

* Дібрати синоніми до слів рабство, минуле, максимум, пасивність, байдужість, стихійно.

*Скласти план (орієнтовний: І. Ми запитуємо, що дала нам незалежність. 1. Що може дати незалежність, крім свободи? 2. Пристойне життя слід будувати власним розумом. 3. Виходить, ми засумували за рабством. ІІ. Ми відучені бути вільними. 1. Звикли жити в певних межах. 2. Звичка до рабства – причина всіх бід. 3. Вчимося жити в умовах свободи! ІІІ. Ми не змогли протистояти русифікації. ІV. Що потрібно, щоб зміцнити державу. 1. Розпрощаймося з міфами. 2. Визначмо причину нещасть – брак толерантного націоналізму. 3. Не будьмо  сонними  мухами!)

* Перебудувати складений план на план стислого переказу (орієнтовний:  І. Незалежність дала нам свободу. ІІ. Причина усіх бід – звичка до рабства. ІІІ. Не змогли протистояти русифікації. ІУ. Що потрібно, щоб зміцнити державу. 1. Розпрощаймся з міфами. 2. Визнаймо причину нещасть – брак націоналізму. 5. Рухаймося вперед.

 

 

 

 

 

 

Короткий словничок                      

Герой (святий, священний, божественний, богатир, звитяжець, витязь) – людина, яка здійснює великі вчинки на благо людського суспільства. У наш час героями називають видатних своїми здібностями й діяльністю людей, що виявляють відвагу й самовідданість у бою та праці, людей, які втілюють основні риси певної епохи.

 Героїзм – найвище виявлення самовідданості й мужності під час здійснення видатних за своїм значенням дій. Гідність – це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність будь-якої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.

Козак — вільний воїн, східноєвропейський  найманець, представник військового стану 15 — 20 століття.

Козак — одна  з  самоназв  українців  раннього  нового  часу.

Козак —  військове звання  у військових формаціях  Гетьманщини,  Російської   Імперії,  УНР,  Української  Держави 19 — 20 століття.

Козаки́ — члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону.

Мужність – одна з чеснот, що відображає моральну силу у подоланні страху. Мужність часто виступає як здатність переносити страждання, включаючи фізичний біль.

Патріотизм – це любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги, прагнення своїми діями служити її інтересам..

Патріот – той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги.

Патріотичне виховання – процес цілеспрямованого, систематичного, організованого та планомірного впливу на свідомість і поведінку молоді щодо формування почуття любові до Батьківщини через виховання високих громадських, моральних, психологічних, професійних і фізичних якостей, необхідних для реалізації інтелектуального та творчого потенціалу особистості в інтересах всебічного розвитку суспільства, забезпечення безумовної готовності до захисту Вітчизни.

Подвиг – доблесна, важлива для багатьох людей дія; героїчний вчинок, здійснений у скрутних умовах.

Честь – поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прислів’я та приказки

Козацькі приказки та прислів’я (їх ще називають «приповідки») віками живуть в українських сім’ях. Вони є виявом великої мудрості нашого народу. Тут представлені деякі відомі приповідки, що з різних сторін характеризують козаків.
 

 Прислів’я та приказки про козаків

Без гетьмана військо гине.

Береженого Бог береже, а козака – шабля.

Бог не без милості, козак не без долі (щастя).

Гетьман знає, що в нас нічого немає.

Де байрак, там і козак.

Де два козаки, там три гетьмани.

Де козак, там і слава.

Дівчина родиться, а козак на коня садовиться.

До булави треба голови.

Добрий козак баче, де отаман скаче.

Дожились козаки — нема ні хліба, ні габаки.

За наше жито та ще нас бито.

За честь голова гине

Звання козацьке, а життя собацьке.

Зроду-віку козак не був і не буде катом!

Козак з біди не заплаче.

Козак з бідою, як риба з водою.

Козак з Дону – козак зроду.

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Козак оженився, наче упився.

Козак хороший, та нема грошей.

Козак у дорозі, а надія в Бозі.

Козаки, як діти: хоч багато — поїдять, хоч трохи — наїдяться.

Козакові воєвода – велика невгода.

Козацькому роду нема переводу.

Місяць — козаче сонце.

На козаку й рогожа пригожа.

Не журися, козаче, нехай ворог плаче! Не так тії пани, як підпанки.

Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води.

Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.  

Не той козак, хто боїться собак.

Не усе ж то козак, що списа має.

От тобі хомут і дуга – тобі я більше не слуга.

Птиця з птицею не наб’ється, а козак з дівчиною не наживеться (мусить покинути).

«Пугу! Пугу!» — «Козак з Лугу».

Сам загинай, а братчика виручай.

Січ — мати, а Великий Луг — батько.

Скажи, враже, як пан каже.

Сніп з бородою, а козак з молодою.

Прислів’я про козацьку звитягу

Степ та воля — козацька доля.

Терпи козаче, отаманом будеш.

Терпи, козаче, горе — будеш пити мед.

Терпи, хлопче, козаком будеш.

Три пани, два отамани, а один підданий.

Хіба ж душа моя з лопуцька і не бажа того, що й людська?

Хліб та вода – то козацька їда.

Хоч і спина гола, аби своя воля.

Хто любить піч, тому ворог Січ.

Чоловік без волі, як кінь на припоні.

Щирий козак ззаду не нападає.

Що нам холод, коли козак молод!

Прислів’я про козацьку славу

У козака життя коротке, а слава вічна.

Якби хліб та одежа, то козак і вмер би лежа.

Язик, як шабля, а шабля, як язик.

Як є хліб і вода – козаку не біда.

Козаку лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного.

Надія на Бога, а лицарство наше

Береженого і Бог береже,  а козацька шабля стереже.

Бог не без милості, а козак не без щастя.

Козак в дорозі,  а надія в Бозі.

Козацькому роду нема переводу.

Або перемогу здобути, або вдома не бути.

Слава не поляже, а про себе розкаже.

Про козацькі вдачу та звичаї

Щирий козак ззаду не нападає.

Зроду віку козак не був і не буде катом.

Лежачого не б’ють.

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Козак не боїться ні хмари, ні чвари, ні чортової кари.

Козак журби не знає.

Козак з біди не заплаче.

Терпи, хлопче, козаком будеш.

Терпи, козаче, горе – будеш пити мед.

Терпи козак, отаманом будеш.

То не козак, що отаманом не думає бути.

Козак з бідою – як риба з водою.

Звання козацьке, а життя собацьке.

Життя собаче, зате слава козача.

Добрий козак баче, де отаман скаче.

Козак живе не тим, що є, а тим , що буде.

Хліб та вода – то козацька їда.

На козаку й рогожа прихожа.

Хто любить піч, тому ворог Січ.

За честь голова гине.

Доки шабля в руці, то ще не вмерла козацька мати.

За рідний край – хоч помирай.

Не все ж то козак, що списа має.

Зовсім козак та чуб не так.

 

Про козацьку долю та військову доблесть

Де козак – там і воля.

Де козак – там і слава.

Що село, то й сотник.

Куди козака доля не закине – все буде козак.

Козак, як не сало їсть, то турка б’є.

Не наше діло з плахтою стрибати, наше діло з москалем воювати.

Хочеш спокою – готуйся до бою.

Знищ ворога сьогодні, бо завтра нашкодить.

Ворога де знайдеш, то бий.

Куля не галушка – її не проковтнеш.

Або полковник, або покійник.

Краще живий хорунжий, чим мертвий сотник.

Степ та воля – козацька доля.

Про козаків та панів

Ставний козак Максим Залізняк – славніше Запорожжя.

Ви пани, а ми – запорожці: пам’ятайте вражі сини, що ми вам не хлопці.

Коли ти дворянин, то поклонися козакові.

Козак добрий та вороги не хвалять.

Козача потилиця панам ляхам не хилиться.

Висипався Хміль із міха та наробив панам ляхам лиха.

Про козацьких командирів

Без гетьмана військо гине.

Без доброго командира військо – отара.

Як череді без личана, так козакам без гетьмана.

До булави треба голови.

Де отаман швець – там Січі кінець.

 

Про козацькі місця та історичну пам’ять

Не пив води дунайської, не їв каші козацької.

Наш Луг – батько, а Січ – Мати, ось де треба помирати.

Хто в Полтаві не бував, той лиха не знає.

Та ти ще полтавської води не пив.

Малим родився – великим помер.

Прислів’я про козаків ще раз доводять їх мужність, хоробрість, готовність іти за перемогою та їх невибагливість у повсякденному житті.
 

Прислів’я та приказки про патріотизм, Батьківщину

Виховання підростаючого покоління – відповідальне завдання. Якщо людина не любить свою країну, йому важко знайти собі гідне місце в ній. Народні думки про батьківщину і патріотизм допомагають дітям усвідомити всю міць патріотичного почуття й сформувати в них повагу до своєї батьківщини, народу.

• Бережи кордон, як зіницю ока.
• Бережи рідну землю, як мати кохану.
• В бою за Вітчизну і смерть красна.
• Вдома і стіни допомагають.
• На чужині і собака сумує.
• Велика руська земля – і скрізь сонечко.
• Всяк кулик своє болото хвалить.
• Кожному мила своя сторона.
• Де народився, там і згодився.
• Головне в житті – служити Вітчизні.
• Для своєї батьківщини ні сил, ні життя не шкодуй.
• Дим вітчизни світліше чужого вогню.
• Жити – батьківщині служити.
• За морем тепліше, а у нас світліше.
• Хто за Батьківщину горою, той істинний герой.
• Хто любить Батьківщину і народ, той справжній патріот.
• Хто любить Батьківщину, тому вона в боргу не буде.
• Любов до Батьківщини сильніше смерті.
• Мала пташка, а й та своє гніздо береже.
• На чужій стороні і весна не красна.
• На чужій стороні Батьківщина мила подвійно.
• На чужині і калач не в радість, а на батьківщині і чорний хліб в солодкість.
• На чужій стороні поклонишся і бороні.
• Немає в світі краше Батьківщини нашої.
• Одна рідна мати і Батьківщина - одна.
• Ганьба перед Батьківщиною гірше смерті.
• Батьківщина – всім матерям мати.
• Батьківщина – мати, умій за неї постояти.
• Батьківщина понад усе.
• Батьківщину головою оберігають.
• Батьківщину, як і батьків, не вибирають.
• Рідна земля і в жмені мила.
• Рідна сторона – мати, а чужа – мачуха.
• Рідний край – серцю рай.
• Та земля мила, де мати народила.
• Тільки тому шана буде, хто Батьківщину не словом, а ділом любить.
• Людина без Батьківщини – як насіння без землі.

Крилаті вирази, вислови, цитати  про Батьківщину, патріотизм та українську  мову

Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.
                Сенека
Мила нам добра звістка про наш край: вітчизни і дим для нас солодкий.
                 Г. Державін Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.
                    Д. Байрон
Хто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству.
                       В. Бєлінський
Усвідомлена любов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших.
                   Д. Лихачев
Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна».
                       Цицерон
Забудеш рідний край — твоє всохне коріння.
                    П. Тичина Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.
                           В. Распутін Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.
                Ч. Айтматов Де немає свободи, там немає і вітчизни.

                                                                                                               П. Гольбах
Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою.
                   Латинське прислів’я Хто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує.
                                                                                              Французьке прислів’я

В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.
                                                                                                                Л. Костенко В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
                         Т. Шевченко

Вітчизна — ось і альфа, і омега!
                 Д. Павличко Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
                        І. Світличний

Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна.
                    В. Сосюра
І дим батьківщини солодкий.
                                                                                                                          Овідій

Кожному мила своя сторона.
                                                                                                               Г. Сковорода
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну.
                                                                                                                   В. Сосюра
Можеш вибирати друзів і дружину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
                                                                                                             В. Симоненко
Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.
                                                                                                    М. Вінграновський Нема на світі України, немає другого Дніпра.
                                                                                                               Т. Шевченко Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем’я  люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
                         Т. Шевченко

Ті, що виїздять за море, міняють небо, а не душу.
                                                                                                                      Горацій   Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі.
                                                                                                                    В. Еллан Ще не вмерла України і слава, і воля...
                                                                                                            П. Чубинський

Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас.
                                                                                                                Л. Костенко

А ти, моя Україно, Безталанна вдово.
                                                                                                               Т. Шевченко

Для всіх ти мертва і смішна, Для всіх ти бідна і нещасна, Моя Україно прекрасна, Пісень і волі сторона.
                                                                                                    Олександр Олесь     Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!
                                                                                                             В. Симоненко
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.
                                                                                                                    П. Тичина Я знаю вас, нащадки запорожців, я  вірю вам  і низько б’ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, І б’ю поламаним крилом.
                                                                                                        Олександр Олесь <...> без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна.
                                                                                                          І. Срезневський
Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить.
                                                                                                        Олександр Олесь В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт.
                                                                                                        Олександр Олесь Відчуваю й усвідомлюю, яка це красива й легка мова.
                                                                                                                     І. Репін  Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла.
                                                                                                                    М. Гоголь
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик...
                                                                                                               Т. Шевченко Мова — це глибина тисячоліть.
                                                                                                                 М. Шумило

Нападати на мову народу — це означає нападати на його серце.
                                                                                                                   Г. Лаубе
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
                                                                                                            Л. Костенко     Раби — це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.
                                                                                                            О.Пахльовська

Українці — стародавній народ, а мова "їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші.                               Е. Челебі

Я дуже люблю <...> народну українську мову, звучну, барвисту й таку м'яку.
                                                                                                                  Л. Толстой
 

 

 

Використані джерела

1. Указ Президента України від 13.10.2015 №580  «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки»

2. Указ Президента України від 12.06.2015 №334 «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді»

3. https://we.org.ua/kultura/znamenyti-kozatski-prysliv-ya-ta-prykazky/

4. https://www.академія.com.ua

5. http://glazova.org.ua

6. uk.wikipedia.org

7. Бібліотека української літератури УкрЛіб http://www.ukrlib.com.ua/encycl/viraz/printout.php?id=0

8. Корисні поради на кожен день. Vidpovididay.com http://vidpoviday.com/prislivya-ta-prikazki-pro-batkivshhinu-ta-patriotizm

9. Вертій О. Методика вивчення української літератури на сучасному етапі:

основні ознаки і поняття // Дивослово. - 2012. - № 3.

10. Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua http://dovidka.biz.ua/prisliv-ya-pro-kozakiv/ 

11. Жадан М.Н. Виховуємо патріотів художнім словом //Вивчаємо українську мову та літературу.– 2012 - № 15.

12. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

14. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах (додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06. 2015 р. № 641).

15. Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 — 2020 роки