Національно-патріотичне виховання в організації навчально-виховної роботи з історії України

Кремінський медичний фаховий коледж

Народ, що не знає своєї історії,

є народ сліпців

О.Довженко

Національно-патріотичне виховання

в організації навчально-виховної роботи

з історії України

(з досвіду роботи Князєвої Вікторії Василівни, викладача дисциплін соціально-економічного циклу)

2020-2021 н.р.

У концепції національного виховання записано, що в жодній країні світу немає виховання взагалі. Воно завжди має конкретно-історичну, національно-державну форму вираження та спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не буває безнаціональною. Кожне суспільство має свою систему поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації, передавати соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Щоб сформувати нове покоління громадян України, яке б дійсно себе усвідомлювало представниками цієї держави, треба дати цьому поколінню необхідний запас знань з культури, моралі, природи, історії, систему законів і правил, вироблених народом у процесі його розвитку. Побудова демократичної України неможлива без створення людини нової генерації, яка розуміє своє значення в побудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрям руху до сприйняття демократичних цінностей, якщо навіть цей шлях буде тернистим.

Яку людину повинна готувати освіта для життя? На чому слід зосередити сьогодні увагу, модернізовуючи освітню діяльність?

Перш за все, треба розуміти, що освіта в сучасному світі є головним полем змагання, конкуренції, боротьби за місце країни і кожної людини, зокрема, в житті. Звідси випливає завдання: освіта повинна готувати знаннєву, інноваційну, самодостатню розвинуту особистість, демократичну людину.

Освіта повинна виховувати патріотичного громадянина України. Учителі історії, як ніхто інший розуміють вагомість внеску історичних знань в освіту молоді – майбутнього України. Засобами свого предмету вони проектують людину, формують зв’язки з рідною землею, мовою, традиціями, культурою, формують патріотичні почуття і переконання, використовуючи історичні приклади минулого.

Розкриваючи історичне джерело патріотизму, я обов’язково знайомлю студентів з життєвим шляхом відомого українського науковця з діаспори в Америці, культурного і громадського діяча, доктора історичних наук, професора Ратгерського університету Тараса Григоровича Гунчака. В книгах Т.Гунчака сотні достовірних історичних фактів та імен, які вписані автором в українське державотворення назавжди. Це літопис України, бо кожен абзац його книг «Україна ХХ століття», «Мої спогади – стежки життя» - це літопис України, кожне речення – це раптом просвітлена наша історія. Всю творчість Т.Гунчака пронизує його дивовижна любов до України та українців. А сам Т.Гунчак, звертаючись до викладачів історії, говорив: «Завдання історика – висвітлювати минуле і пов’язувати його з сучасністю».

Бачити істину і виносити її на люди – в цьому весь Гунчак! Отакий він і є, наш сучасний Тарас Григорович… Гунчак, справжній патріот України.

Я вважаю, що в формуванні студента, патріота рідної земля, велике значення має пошуково-дослідницька робота, спрямована на ознайомлення з видатними людьми району, які своєю роботою допомагали і допомагають вчителям історії виховувати молодь. Так, через організацію пошукової роботи, студенти ознайомились з життєвим і творчим шляхом викладача історії Лавки Г.М., який підготував історико-краєзнавчий  напис «Кремінщина – оазис Донбасу» і був першим організатором районного краєзнавчого музею.

Інтерес у студентів визвала творчість викладача музики, поета Васильцова А.М., який в кожному збірнику віршів в кожній пісні говорить про те, що без любові до мови, до рідного краю, до своїх батьків, без почуття доброти в відношеннях з людьми не можна говорити про високий рівень роботи медичного працівника. Незабутньою для студентів була зустріч з цією цікавою людиною, яка пише вірші, співає пісні, прославляючи рідну Україну.

Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують викладачів не тільки задовольнити допитливість студентів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її в повсякденному житті. Знання не заради знань, а знання – задля збагачення життєвого досвіду.

Сучасна тенденція практично безмежного розширення інформації, численних систем інтерпретацій і оцінок минулого з особливою силою виявляється в галузі історії, визначає необхідність зміщення цілей історичної освіти від засвоєння, запам’ятовування фактичної історії до самостійного здобуття студентом історичних знань. Так, вивчаючи тему: «Україна в роки війни 1941-1945 рр.», велику увагу приділяю організації пошуково-дослідницької роботи, підготовці індивідуальних і групових проектів, організації зустрічей з ветеранами війни, з учасниками партизанського руху в Кремінському районі. Серед них викладачі історії Яроцький М.В., Череповська К.П., Овчаренко І.Ф.

Студенти оформляють письмово спогади своїх дідів та бабусь, приносять воєнні листи-трикутнички, які чудом збереглися в окремих сім’ях. Така робота більше впливає на студентів, ніж прочитана сторінка книжки. Враховуючи сьогоднішню війну в нашому регіоні, я проводжу зустрічі з учасниками АТО, готуємо подарунки, листи для наших захисників. В процесі такої роботи студенти змінюються внутрішньо, у них появляється розуміння того, що історію свого народу забувати не можна, бо вона заставляє кожну людину замислюватись над вічним питанням – про сенс життя, любов, вірність. Я впевнена, що така робота допомагає викладачам виховувати і хороших спеціалістів, і достойних громадян, патріотів.

Програма з історії України передбачає виховання в студентів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Викладачу надані широкі можливості для формування громадянської та національної свідомості молоді.

Основними напрямами патріотичного виховання на заняттях історії є:

• ставлення до держави (державно-патріотичне виховання, орієнтоване на соціальні інтереси, патріотизм, почуття відданості);
• ставлення до суспільства (громадянське виховання, орієнтоване на виховання соціальних якостей особистості – громадянськості, поваги до закону, соціальної активності і відповідальності);
• ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень, виховання духовності, національної самобутності);
• ставлення до своєї особистості як унікальної цінності.

Для реалізації вказаних напрямів використовую різні форми і методи при проведенні занять:

• інтерактивні методи

«мозковий штурм» (наприклад, що, на вашу думку, означає «бути громадянином України»?);

«відкритий мікрофон» (наприклад, продовжте судження «Для мене Україна – це…»).

• робота в групах (необхідна попередня підготовка);
• метод «Займи позицію» (обговорення понять, як ви вважаєте? Еміграція – це право кожної людини чи втеча?);
• бесіди з елементами дискусії:

• назвіть видатних  українців нашого часу,  які прославили Україну?
• чим  ми, українці пишаємось і чого соромимось?
• назвіть місця в Україні, які б ви хотіли побачити чи показати друзям з інших країн;
• написати роздум, користуючись незакінченими реченнями:

«як громадянин моєї держави я люблю…, я вірю…, я сподіваюся…»;

• форми інтегрованих уроків

• заняття  творчого пошуку (студенти самостійно шукають розв`язання проблеми);
• дослідження, усний журнал, інтерв`ю, репортаж, рецензія та ін.;
• заняття обміну знаннями;
• заняття взаємоперевірки.

Значну увагу на заняттях приділяю факторам, які впливають на відчуття патріотизму: державним символам, національній аудіо-відео та друкованій продукції, національним героям, національним подіям, нормам поведінки керівництва країни, культурі та звичаям народу, системі державної пропаганди сьогодні.

Особливо цікавими є заняття, що проходять у краєзнавчому музеї рідного міста, який є потужним осередком патріотичного виховання молоді.

Я завжди прагну працювати над тим, щоб кожен студент відчував себе причетним до долі України (через свою причетність до повсякденного життя своєї родини, кола друзів, навчального закладу, рідного міста), відзначався національною гідністю. Використовую різні форми роботи:

• діяльнісно-практичні групові (групи дослідників-пошуковців, огляди-конкурси): тематичні презентації (відповідно теми заняття чи позааудиторного заходу);
• інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг). На заняттях історії також активно використовуються інтерактивні методи навчання («мозковий штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «акваріум», «займи позицію» і т.д.);
• діалогічні (бесіда, рольові ігри). На заняттях створюються ситуації, коли студенти уявляють себе історичною особою і прогнозують свої дії в тій чи іншій ситуації, висловлюють свої позиції;
• індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання);
• наочні (виставки, стенди, бюлетені, фото, відеоматеріал, презентації).

Вважаю, що для вчителя історії сьогодні важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану та збирання інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів – учасників АТО, волонтерів. На мій погляд важливим аспектом формування національно свідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови, пропагування історико-культурної спадщини українського народу.

Швидкий плин суспільного життя, активізація діяльності в світовій політичній сфері зумовлюють постійну роботу викладача по оновленню методів і форм організації форм і методів національно-патріотичного виховання. Сучасна епоха з її суперечностями та альтернативами формує новий, багатогранний облік патріотизму. В умовах розвитку інформаційної культури має формуватися громадсько-гуманістичний патріотизм, який домінантним чинником визначає гуманність. Освіта є важливою ланкою патріотичного становлення громадянина України, тому що вона – єдиний соціальний інститут, через який проходить кожна людина, набуваючи при цьому конкретних рис особистості, фахівця, громадянина.

Таким чином, національно-патріотичне виховання – це системотворчий елемент освітньої діяльності кожного навчального закладу.

Для мене, як для викладача історії, виховувати – означає зберігати й примножувати в кожного студента людське, плекати добро, формувати уміння знайомитися і вивчати історичне минуле нашої країни.

Не загубити, не втратити, відродити - це основна думка надає національно-патріотичного характеру навчально-виховної роботи з історії. Саме патріотизм, громадянськість повинні об`єднувати українців. Зберегти те, що протягом століть було метою – незалежну державу. Одним із важливих об`єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини. На жаль, людина не народжується з почуттям самоусвідомлення себе громадянином і патріотом власної держави. Вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду, стати носієм ціннісних пріоритетів. На думку К.Ушинського найбільшою вартістю людської душі є почуття національного, а ще він стверджував, що «в душі людини риса національності і корениться глибше за всі інші».