Наголошення слів. Практичний порадник.

 

 

Гірда В. М. -- кер. роботи, учитель укр. мови

Богатир Ю. О. – упорядник, учениця

Наголошення слів.

Практичний порадник.

Маріуполь, 2017. – 35с.

 

Українська мова нині потерпає від засилля помилок, як лексичного, граматичного, так і орфоепічного рівня. Носії рідної мови не дбають про нормативне наголошення слів, культуру мовлення, а значить - і свою освіченість. Вивченням процесу становлення українського літературного наголосу займалася учениці 10 – А класу гімназії №2 міста Маріуполя Богатир Юлія, а результати дослідження стали ґрунтовною основою наукової роботи з МАН «Роль наголосу в сучасному мовленні».

Самостійно дібраний ілюстративний матеріал яскраво підкреслив основні теоретичні положення про динамічність, незакріпленість, вільність, рухомість українського наголосу. Саме тоді виникла ідея створення словничка – довідника з орфоепії – «Наголошення слів» (практичний порадник).

Даний посібник містить основні правила нормативного наголошення слів. Допоможе  з’ясувати вимову слів із подвійним наголосом, а також значення слів, яке залежить від наголосу.

Практичний порадник – словничок призначений для учнів 5 - 11 класів, учителів та носіїв української мови.

 

Зміст

1.   Основні правила наголошення слів.
2. Вплив наголосу на значення та правопис слів.

 2.1. Розрізнення значення слів за допомогою наголосу.

 2.2. Різне значення слів при незмінному наголосі.

 2.3. Складні випадки наголошення слів.

 2.4. Подвійний наголос.

 2.5. Вплив наголосу на правопис слів.

 

 

I.  Основні правила наголошення слів

1. Віддієслівні іменники середнього роду на  -анн(я), що мають більш як два склади, здебільшого зберігають місце наголосу тих інфінітивів, від яких вони утворені:

завда’ти — завда’ння, навча’ти — навча’ння, чита’ти — чита’ння.

Нечисленні винятки зумовлені  аналогією:  ви’дати  - вида’ння,

                     ви’гнати  -  вигна’ння,

                    ви’знати  -  визна’ння,

                   але зобов’яза’ти — зобов’я’зання.

2. Правильне наголошування іменників жіночого роду із суфіксом –к(а) у формах множини: голки’, жінки’,   качки’,    квітки’, книжки’, копійки’,  ластівки’, ложки’, миски’, сторінки’, учительки’, хатки’.

При числівниках дві, три, чотири  ці іменники мають наголос Р. відмінка однини, наприклад: дві кві’тки, три го’лки, чотири жі’нки тощо.

3. Від прикметникові іменники із суфіксом -ин(а) в однині зі значенням місця, простору, території та абстрактних понять мають наголос на закінченні: величина’, височина’, низина’,   новина’, (але горо’дина).

4. З префіксами: від-, за-, на-, над-, недо-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, ви- утворені безафіксним способом від дієслів та суфіксальним способом (рідше префіксально-суфіксальним), здебільшого наголошували на префіксі: ви’падок, ви’трата, ви’слуга, за’гадка, на’клейка, на’личка, на’ліпка, недо’гризок, недо’гарок, недо’биток, пере’пад, пере’купка, пере’спів, пере’пустка, пере’страх, по’значка, при’зов, при’писка, про’шарок, ро’зпірка.

5. Односкладові іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири, зберігають місце наголосу початкової форми: два го’ли, чотири скла’ди, три шля’хи, два да’хи.

6. Непохідні прикметники наголошують на закінченні: легки’й, нови’й, стари’й, тонки’й.

Похідні суфіксальні та префіксально-суфіксальні прикметники мають наголос зрідка на префіксі, здебільшого на корені, суфіксі й закінченні: багаторазо’вий, безгроше’вий, безгрошови’й, безстроко’вий,  валови’й, вира’зний, визво’льний,  гуртови’й, двоколі’сний ,     двоко’лірний,    догові’рний,,  до’ларовий, дворазо’вий, домо’ва (книга), дозві’льний (який дозволяє),  жада’ний,  житлови’й,   зру’чний,     зустрі’чний,     їстівни’й, камі’нний, ка’вовий, католи’цький, ко’ри’сний, контракто’вий, кре’дито’вий, кри’це’вий,  льодяни’й,  мармуро’вий,          мармуро’вий, маршови’й,  ме’блевий, мовчазни’й, нена’висний, недоторка’нний,        обтічни’й,  пека’рський, пі’длітковий,         пересі’чний,   помі’щицький, податко’вий,        поло’го’вий,   профспілко’вий, ри’нковий, світо’глядний, стовідсо’тковий,   судови’й, текстови’й, торфя’ни’й, тришаро’вий,  фахови’й, фі’рмо’вий, хутрови’й, цегляни’й, центрови’й, цехови’й, цифрови’й, ці’лий,
цілодобови’й, цільови’й, цукро’вий, чарівни’й, черстви’й,    шовко’вий,      ярмарко’вий.

7. До своєрідної наголошувальної ознаки української мови, на відміну від інших слов’янських мов, належить рухомий наголос у присвійних     прикметниках     на  -ин, що мотивовані іменниками жіночого роду I відміни. Такі присвійні прикметники і власні назви наголошують на закінченні в однині й у множині:

вдови’н,    вдовина’,       вдовине’,      вдовині’; доччи’н,    доччина’,      доччине’,      доччині’; куми’н,     кумина’,        кумине’,        кумині’;

Хоми’н,    Хомина’,       Хомине’,       Хомині’.

8. Своєрідність наголошення  у  південно-західних діалектах на корені,   яке  й   досі

повсюдне в розмовному мовленні всупереч нормі: да’ли   замість   дали’,   ро’блю   замість   роблю’.

9. Усі похідні форми від слова  нена’висть мають наголос на другому складі, крім ненави’сництво,    ненави’сницький.

10. Іменники жіночого роду із суфіксом -к-         (-ечк-, -єчк-, -очк-) у формах множини (сюди належать дво-, три- і чотирискладові слова) отримують наголос на закінченні: кни’жки — книжки’, копі’йки — копійки’. Така  опозиція дає можливість відрізняти родовий відмінок однини від називного  множини. Проте функціювання в нашій мові такої тенденції не  виключає можливості закріплювати подвійне наголошення, а в деяких  випадках — і кореневе: бо’чки — бочки’, ку’льки — кульки’ , але кана’рки. З  огляду на частоту вживання, особливого коментаря потребує наголошення  іменника помилка. Із другої половини ХVII століття це слово має подвійний наголос по’ми’лка.

11. В іншомовних словах із компонентом –метр наголос падає:

а) на останній склад у назвах мір, наприклад: дециме’тр, кіломе’тр,  міліме’тр,   сантиме’тр;

б) на передостанній – у назвах вимірювальний приладів, наприклад: баро’метр, динамо’метр, мано’метр, спідо’метр, спіро’метр.

12. Зазвичай у запозиченнях наголос є постійним   для   однієї   моделі,  наприклад:

а) з формою на –лог - на останньому складі (діало’г, катало’г, моноло’г, поліло’г), хоча для назв професій – на передостанньому (алерго’лог, еко’лог, офтальмо’лог, філо’лог);

б) з  формою   на   –кратія   -  (автокра’тія, аристокра’тія,   бюрокра’тія,   демокра’тія, партокра’тія);

в) з формою на –ист, -іст (-їст) на останньому складі (арти’ст, візажи’ст, пацифі’ст, філателі’ст, автомобілі’ст, альтруї’ст).

13. Існує певна традиційна мовна практика щодо наголошування запозичених слів. Іншомовні власні назви зазвичай наголошуємо так, як у мові - джерелі, тобто англійські мають наголос на першому складі, наприклад: Га’млет, Да’рвін,  Ді’ккенс, Те’ккерей, Фу’лтон;

польські – на передостанньому, наприклад: Дзержи’нський, Міку’льський, Міцке’вич, Пото’цький, Слова’цький;

французькі прізвища та псевдо – на останньому, наприклад: Бальза’к, Беранже’, Дюма’, Лавінья’к, Моруа’, Стенда’ль, Рабле’, Фіґаро’.

Незначна частина іншомовних прізвищ, географічних назв, особливо тих, що давно засвоєні нашою мовою, змінила наголос, пристосувавшись до нових фонетичних умов або зазнавши впливу тих мов-посередників, через які це слово прийшло до нас. Так, ми говоримо Шекспі’р (хоч по-англійськи Ше’кспір), Чемберле’н (а не Че’мберлен), Ньюто’н (а не Нью’тон),

Рентґе’н (а треба б Ре’нтґен, бо це прізвище німецьке), : у нас говорять місто Вашинґто’н, ріка Гудзо’н, хоч американці вимовляють Уо’шінгтон, Ху’дзон, німці говорять Ля’йпціг, - у нас прийнято – Ле’йпциг.

У зв’язку з тим, що кількість іншомовних слів у мові зростає, можна сподіватись, що вони в переважній більшості засвоюватимуться з тим наголосом, з яким уживались у мові-джерела, навіть коли це слово засвоїлось у нас з іншим наголосом, не

слід вважати помилкою (порівняйте: у мові-джерелі – Ве’ллінгтон, у нас – Веллінгто’н, можна і Ве’ллінгтон, але неприпустимо – Веллі’нгтон).

14. Складні   та   складноскорочені   слова можуть   мати   два   наголоси – основний і побічний     (другорядний),     наприклад:    кі’нодокуме’нт,          те’лекорпора’ція,   во’докористува’ння,   фо’то- си’н-тез.

15. Географічні назви на –ин(а) мають наголос на корені твірного слова, наприклад: Ві’нниця – Ві’нниччина, Доне’цьк – Доне’ччина, Жито’мир –Жито’мирщина, Ки’їв – Ки’ївщина, Полта’ва – Полта’вщина, Ха’рків – Ха’рківщина,  але абстрактні іменники на –ин(а)  мають наголос на закінченні, наприклад: височина’, глибина’, новина’, старовина’.

16. У числівниках від одина’дцяти до дев’ятна’дцяти наголошуємо склад –на, наприклад: двана’дцять, чотирна’дцять. вісімна’дцять  тощо.              

17. Іменники чоловічого роду, що в Н. відмінку множини мають наголос на флексії (від лат. flexio - згинання, перехід – службова неподільна значуща частина слова (суфікс, закінчення), що стоїть після суфікса або після кореня (у непохідних словах), у сполученні з числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у Р. відмінку однини: дім, множина доми’, але два, три, чотири до’ми; дуб, множина дуби’, але два, три, чотири ду’би; учи’тель,

множина учителі’, але два, три, чотири учи’телі.

 

18. Чіткою є акцентуаційна модель українських прізвищ на -ук (-юк) — наголос на останньому складі (при відмінюванні він пересувається на закінчення): Антоню’к, Боденчу’к, Бойчу’к, Вакарчу’к, Ватаманю’к,  Винничу’к, Гайду’к, Гончару’к, Демчу’к, Денисю’к, Долинчу’к, Житарю’к, Іваничу’к, Івасю’к, Ковальчу’к, Кондратю’к, Лизанчу’к, Литвинчу’к, Макарчу’к, Маланчу’к, Марчу’к, Матвійчу’к, Мельничу’к, Миколайчу’к, Назару’к, Павлю’к, Парасю’к, Рикалю’к, Римару’к, Романчу’к, Покальчу’к,   Самчу’к,  Сенчу’к,   Снісарчу’к,

Тарасю’к, Ткачу’к, Франчу’к.

Відступ від нормативного наголосу можна пояснювати різними причинами: можливо, інтерферує наголос контактуючої мови, є якась сімейна традиція .

19. Зміна наголосу відбувається в імені по батькові у другому випадку, якщо воно походить від прізвища в першому : Борисо’вич – Бори’сович, Григоро’вич – Григо’рович,   Івано’вич – Івано’вич,   Максимо’вич – Макси’мович, Пе’трович – Петрови’ч, Прокопо’вич – Проко’пович, Трохимо’вич – Трохи’мович, Федо’ро’вич – Фе’дорович, Юхимо’вич – Юхи’мович.

 

II.  Вплив  наголосу  на  значення та правопис слів

1.  Розрізнення значення слів за  допомогою наголосу:

а’тлас (збірник мап)  -   атла’с (тканина);

бігма’ (немає)  -   бі’гма (бігом);

ви’года (користь) -   виго’да (зручність);

відо’мість (повідомлення, знання, дані)  -    ві’домість документ);

ви’ходити (доглядаючи)  -  вихо’дити (звідки-небудь);

во’дяний (багатий на воду)  -   водяни’й (пов'язаний із водою);

дово’дитися (бути спорідненим)  -   доводи’тися (спричиняти небажані   наслідки водінням);                        

доро’га (шлях)  -   дорога’ (прикм.);

доси’пати (від сипати)  -   досипа’ти (від спати);

жи’ла (ім. анат.)  -   жила’ (дієсл. існувала);

за’мок (споруда)  -   замо’к (на дверях);

запа’льний (від запал)  -   запальни’й (від гарячий);

за’раз (негайно)  -   зара’з (за одним разом);

за’хват (захоплення)  -   захва’т (ширина робочого ходу   механізму);

коло’нковий (від колонка)  -   колонко’вий ( від колонок);

 ко’лос (рослини)  -   коло’с (велика статуя);

контро’лер (перемикач)  -   контроле’р (людина, яка контролює);

ко’ровий (від кір)  -   корови’й (від кора);

недо’носок (старе взуття або одяг)  -   недоно’сок (передчасно    народженний);

лупа’ (збільшуване скло)  -  лу’па (дрібні рогові усочки);

об’є’днання (ціле, що складається  шляхом поєднання) -   об’єдна’ння (дія);

о’браза (ікона ім. Р. в од.)  -  обра’за (кривда ім.. Н. в.);

по’діл (поділка)  -   поді’л (низина);                                                                                                                        по’перек (ім. анат.)  -   попере’к (присл.);

по’ра (анат. у шкірі)  -  пора’ (час);

пох’ідний (від похід)  -   похідни’й (від походити);

пта’шник (робітник)  -   пташни’к (приміщення);

пу’гач (птах)  -   пуга’ч (іграшковий пістолет);

пустота’ (пустощі, витівки)  -  пусто’та (порожнеча, порожнява);

розхо’дитися (у різні боки)  -   розходи’тися (розім’я- тися);                                                            

розси’льний (кур’єр)  -   розсильни’й (призначений для  розсилання);

скла’дний (доладний, справний)  -  складни’й (не прос- тий);

сто’янка (процес)  -   стоя’нка (ім.. місце);

су’ма (певні кошти)  -   сума’ (торба);

тве’рдити (запевняти)  -  тверди’ти (повторювати);

торо’чити ( повторювати те саме)  -   торочи’ти (висмикувати нитки із тканини);               

тип’овий (характерний)  -   типови’й (зразковий);

хлібе’ць (пестливо)  -   хлі’бець (невелика хлібина).

 

            2.2. Різне значення слів пр.  незмінному наголосі:

ба’л (оцінка)  -   ба’л (вечір із танцями);

ба’лка (дерев’яний чи металевий брус) -  ба’лка (яр);

баранці’ (молоді барани)  -   баранці’ (  піна   на греблях хвиль);

за’хід (одна з 4-х сторін світу)  -   за’хід ( дія  для досяг-нення якоїсь  мети)  -  за’хід (спуск небсного світила за обрій);                     

звільня’ти (непримушувати)  -   звільня’ти (розра -ховувати з   роботи);

злі’т (злітати)  -   злі’т (рос. слет);

зли’ти (полити)  -   зли’ти (сердити);

ко’ло (біля)  -   ко’ло (геометрична фігура);

кра’й (межа)  -   кра’й (біля);

ла’ва (скамійка)  -   ла’ва  (побудова   військової частини)  -  ла’ва (вулканічна)  -   ла’ва ( гірська лава);

ла’йка (сорт шкіри)  -  ла’йка (порода собаки) - ла’йка  (сварка);

ма’ти (рідна людина)  -   ма’ти (володіти);

мото’рний (швидкий) -  мото’рний  (пов'язаний   із   мотором);

наво’дити (обводити)  -   наво’дити (приводити);

на’хил (дія)  -   на’хил (можливість);

ні’ж (іменник)  -   ні’ж (сполучник);

обве’сти (обійти гравця)  -   обве’сти (навести);

оберта’ти  (направляти)  -   оберта’ти (крутити навколо  себе)  -  оберта’ти

(змінювати стан)  -    оберта’ти (замінювати іншим числовим значенням);

о’браз (зображення)  -   о’браз (ікона);

плі’т (огорожа, тин) - плі’т (предмет для переправи);

 по’за (положення тіла)  -   по’за (за межами зазна- ченого);

 при’мус (дія)  -   при’мус (прибор);

ста’н (корпус людини)  -   ста’н (становище)  -  ста’н (стоянка)  -  ста’н (машина, прокатний стан);

точи’ти (робити гострим)  -   точи’ти (цідити).

 

3. Складні випадки наголошення слів:

 Бе’сіда, болоти’стий, боро’давка, бо’сий;

 Верете’но, верба’, ви’соко, відсто’яти,    ві’льха, вітчи’м, вуди’ла, ву’дити, вузьки’й, ву’са (ву’си),   в’язки’й;

 Гороши’на, граблі’;

 Ди’хання, допі’зна, дочка’, до’шка,           до’щечка,        дро’ва;

 Живо’пис;

 Заво’дити, за’гадка, за’мазка, за’тичка,    зда’лека, здво’їти, зірки’й, зле’гка;

 І’грашка;

Ки’дати, ки’шка, кімна’та, кінчи’ти, клопітни’й,     ковки’й,     ко’лесо,      ко’лія,

коро’мисло, ко’сий, кре’мінь, кре’мсати, кро’їти, кропива’, кружни’й, кряжи’стий, ку’кіль, ку’піль, ку’рятина, кухо’нний;

Ласка’вий, легки’й, ле’гко, липки’й, літо’пис, ломки’й, лу’джений, лу’щити;

Мали’й, маршови’й, милки’й, мілки’й, мозоли’стий, мо’зочок, мускули’стий;

Наго’лову, нажи’тий, на’ймит, насосни’й, на’скок, насто’яти, нена’видіти, нена’висть, низина’, низьки’й, ні’здря, нови’й, нудни’й;

О’бруч, о’бстріл, о’лень, осока’;

 Пара’ліч, па’сти, пере’даний, пере’каз, пере’кис, пере’пис, переси’діти, переско’чити, перехідни’й, перчи’ти, пете’лька,   петля’,   пеня’,   підда’ний (ім..),

підно’сити, підтве’рдити, підхо’дити, пісни’й, пітни’й, плавки’й, плига’ти, плодоно’сити, по’друга, пожни’вний, по’каз, поле’жати, помо’вчати, попільни’ця,  поси’діти, посто’яти, по’темки,   при’ступка, при’сядка, при’чіп, при’язнь, при’ятель, про’різ, про’стір, пу’рхати, п’яни’ця ;

Реєстро’вий, ре’шето, риби’на, рідки’й, рі’дний, різки’й, розво’дити, ро’злад, ро’змах, ро’зпад, ро’зпірка, ро’зстріл, ро’зтруб, ро’зщіп, рука’ва (мн.), руко’пис, русло’;

Сві’тло, се’рдити, сере’дина, сестри’н, си’нява,    сипки’й,    сиро’ватка,    сільськи’й,

ска’терка, скучни’й, слаби’й, сли’на, сли’нити, смі’шно, соломи’на, сороко’вий, спи’на, спусто’, стари’й, стійки’й, стійлови’й, стічни’й, сто’ляр, страшни’й, стрі’ха, су’глинок;

Тверди’й, те’мно, те’пло, ти’гровий, ти’шком, тісни’й, то’впитися, товсти’й, трудни’й, тряськи’й, тяжки’й;

Удо’брення, уро’дженець, уси’діти, уско’чити, у’спіх;

Фарту’х;

Хва’лений, хватки’й, хльо’стати, хмільни’к, худе’нький;

Ци’ган;

Чадни’й, черпа’ти,  черстви’й,  чисте’нький,

чітки’й, чу’дно, чутки’й;

Шелюга’, ши’роко, шкільни’й, шовко’вий, шовко’виця;

Щи’голь, щи’пці;

Юроди’вий.

 

4. Слова з подвійним наголосом:

 А’віаескадри’лья,

 а’віамото’робудува’ння,

 алфа’ві’т,

 Анаста’сі’я,

 апо’стро’ф,

 бага’томільйо’нний,

 бе’згомі’нь,

 безза’хи’сний,

 ва’ре’ний,

 весня’ни’й,

 ви’нагоро’да,

 ви’сокопродукти’вний,

 ви’сокошано’вний,

 га’ря’че,

 гі’дроеле’ктроста’нція,

 де’нце’,

 дра’нкови’й,

 дро’хва’,

 заче’рстві’лий,

 ко’гу’т,

 ко’рша’к,

 ло’ви’,

 мандрі’ве’ць,

 на’дво’є,

 на’тро’є, 

 недо’ро’сток,

 пе’че’ний,

 про’сти’й,

 про’сто’ро,

 ра’зови’й,

 си’ві’ти,

 то’вче’ний,

 шко’да.

 

2.5. Вплив наголосу на правопис слів:

на’бік                                           на бі’к;

наві’ки                                         на віки’;

надво’рі                                       на дворі’;

наза’вжди                                   на завжди’;

на’сміх                                         на смі’х;

невблага’нний                             невбла’ганий;

невпізна’нний                              невпі’знаний;

незбагне’нний                             незба’гнений;

нездійсне’нний                            незді’йснений;                                                                                 незліче’нний                                  незлі’чений;

незрівня’нний                              незрі’вняний;

несказа’нний                               неска’заний;

ніза’що                                         ні за що’;

по – мо’єму                                  по моє’му;  

по – но’вому                                 по ново’му  ;

по – тво’єму                                по твоє’му;

 якби’                                               я’к би.