Поняття про наочність. Засоби наочності

Зорова пам’ять у більшості людей розвинена краще за інші її види (слухову, рухову, тактильну). До 90% усіх знань про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Зорове сприйняття є значним потенційним резервом підвищення ефективності навчального процесу, що особливо важливо за швидкого і невпинного зростання обсягу наукової інформації, яку потрібно засвоїти.

Із зоровим сприйняттям інформації у навчальному процесі пов’язано поняття «наочність».

Наочність – це принцип навчання, що базується на безпосередньому сприйнятті реальних предметів, явищ або їхніх образних зображень для полегшення розуміння складного матеріалу, розвитку уяви та мислення, а також стимулювання інтересу у дітей.

Починаючи з ранньої стадії свідомості і до вищої, поняття і абстрактні положення осмислюються легше, якщо вони підкріплюються конкретними фактами і образами.

Наочність як принцип навчання був вперше сформульований Я.А.Коменським, а в подальшому розвинений І.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинським та іншими педагогами.

У психолого-педагогічній літературі та традиційній дидактиці функції наочності визначаються трьома позиціями:

1) наочність як джерело інформації (знань). Ця функція пов’язана головним чином із узагальненням фактів та індуктивним методом пізнання;

2) наочність як засіб ілюстрації (підтвердження) дедуктивних висновків;

3) наочність як основа чуттєвого сприйняття та опора пізнання.

З поняттям наочності, у свою чергу, пов’язаний термін «засоби наочності».

Засоби наочності – усі види спеціально створених із навчальною метою зображень предметів і явищ, що відтворюють їх у натуральному або умовно-схематичному вигляді.

Засоби наочності різноманітні. Для кращого пізнання їх класифікують за різними критеріями:

1. За критерієм відображення дійсності:

— натуральні об’єкти – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретність, повноту, багатогранність натуральних об’єктів не можуть замінити штучні зображення. Але використання на заняттях натуральних об’єктів не завжди можливе. Деякі натуральні об’єкти, що стосуються навчальних питань, можна показати під час екскурсій;

— зображальні засоби (образно-опосередковані), які зображують предмети і явища засобами мистецтва (живопису, графіки, скульптури) і техніки (відеозапис, діапроекція тощо). Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити вихованців читати картину, бачити головне в ній (ідею, основний зміст). Так само слід спрямовувати сприймання дітей на найістотніші ознаки й особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмета, основні його частини, взаємозалежність між ними).

— схематичні засоби – географічні, топографічні, історичні карти, схеми, малюнки, діаграми, графіки тощо. Вони відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах, схематично, але чітко показують кількість та просторові відношення між окремими елементами відображуваних явищ, зв’язки й залежності між різними сторонами об’єкта.

2. За змістом:

— понятійні засоби наочності, які дають уявлення про поняття, категорію чи закон у вигляді структурно-логічної або простої схеми;

— ілюстративні засоби наочності, що містять фактичний матеріал, який підтверджує певне теоретичне положення. Ілюстративними можуть бути як зображувані, образні (фотографії, портрети, картини тощо), так і умовно-схематичні (таблиці, схеми, діаграми, графіки тощо) засоби наочності, які використовують найчастіше.

3. За тривалістю практики використання:

— традиційні засоби наочності (дошка і крейда, книга, плакат, альбом, політична карта світу тощо);

— сучасні засоби наочності – технічні засоби навчання (комп’ютер, відеокамера, телевізор, кінопроектор, діапроектор та ін.).

4. За об’єктом звернення:

— зовнішня наочність, яка звернена до зорового сприйняття й охоплює всі відповідні засоби наочності;

— внутрішня наочність, яка звернена до пам’яті вихованців і полягає в тому, що педагог, нагадуючи гуртківцям факти, приклади з життя або художні образи з книги чи фільму, викликає в їхній пам’яті певні уявлення, поняття.

5. За критерієм взаємодії дитини з об’єктом наочності:

— споглядальною – коли вихованці під керівництвом педагога спостерігають, розглядають об’єкти в натурі або в зображеннях;

—  дієвою – коли пізнають об’єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

Наочні методи навчання

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування – оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін.

Метод демонстрування – показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Можливий показ вихованцям різноманітних наочних об’єктів – реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність).

Методика і техніка демонстрування наочності й ілюстрування вимагає чіткої організації спостереження, визначення його мети, ознак, предметів і явищ, спостережуваних вихованцями. При демонструванні предметів та їх моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення. Крім прийомів, що спонукають вихованців до аналітичної роботи в процесі сприймання, вдаються до групування виявлених ознак. До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами вихованців, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів.

Самостійне спостереження – безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб гуртківець здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів. Це природні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, функціонування механізмів. Спостереження здійснюють безпосередньо або з допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра, барометра та ін.).

Спостереження – це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення. Дитина ніби стає експериментатором, вона аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати. Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок та умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції.

Самостійні спостереження і досліди, які бувають короткочасними і тривалими, фронтальними й індивідуальними, гуртківці можуть проводити у процесі гурткової роботи або вдома за завданням педагога. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках спостережень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: вступний інструктаж педагога; вивчення або повторення раніше засвоєних знань, необхідних для проведення роботи; самостійні спостереження і досліди; висновки гуртківців; висновки педагога (найчастіше у формі бесіди); колективні теоретичні узагальнення та оцінювання виконаної роботи.

Переваги та недоліки використання наочності

Роль наочності для ефективного засвоєння матеріалу досить велика. Правильне використання наочності сприяє швидкому засвоєнню матеріалу, робить заняття яскравим та інформативними, активізує пізнавальну діяльність вихованців.

Розглянемо переваги наочності:

• застосування наочних засобів полегшує процес навчання, мотивує до власних роздумів, активізує психіку, розвиває цікавість та інтерес до отриманої інформації, полегшує процес навчання;
• стимулює процес засвоєння знань, знижує стомлюваність та стимулює інтерес до навчання;
• наочні засоби збагачують заняття зображеннями чи фото, тому що буває, що певний предмет чи явище природи чи певну тварину ми можемо побачити тільки через картинки чи ілюстрації;
• наочні засоби сприяють розвитку зорової та емоційної пам’яті, уяви та фантазії;
• наочні засоби є додатковим засобом збереження та запам’ятовування інформації.

Але існують і певні недоліки наочності:

• організовувати наочність треба правильно. Деякі педагоги не мають чіткого уявлення як треба це робити, щоб було дозовано, цікаво, корисно і пізнавально, тому іноді можуть перевантажувати деталями;
• надмірне захоплення наочністю і неправильне її використання переобтяжує формування певних понять, тому що відволікає увагу дітей від суттєвих ознак оглядових явищ чи предметів і прибільшує другорядні по суті, але більш помітні за виглядом, і це призводить до помилкових висновків;
• водночас у вихованців треба розвивати не тільки наочно-образне, а і абстрактно-логічне мислення, щоб розширювати можливості сприйняття навколишнього світу, включати логіку, розмірковувати і робити висновки.

Не рекомендується надмірно захоплюватись наочними засобами навчання.

Методичні вимоги щодо використання засобів наочності

У педагогічній практиці напрацьовано певні методичні вимоги щодо використання засобів наочності на навчальних заняттях:

1) попереднє визначення місця кожного наочного зображення у структурі заняття. Готуючись до заняття, добираючи наочні зображення, педагог має зробити помітки у тексті чи плані заняття, коли саме ці зображення потрібно використовувати;

2) обов’язкове коментування наочних зображень. Демонструючи зображення, педагог у логічній послідовності (назва, структура, зміст) коментує його. Обмеженість навчального часу та необхідність його економії спонукає педагога прискорювати сприйняття вихованцями зображення за допомогою цілеспрямованого пояснення;

3) органічне поєднання наочного зображення з його логічним поясненням. Будь-яке зображення повинно бути наочним аргументом або ілюстрацією того, що говорить педагог. Розбіжність між тим, що гуртківці бачать і що чують, знижує ефективність сприйняття матеріалу.

4) оволодіння педагогом навичками користування апаратурою, необхідною для демонстрування наочних зображень. Організаційно-технічний аспект заняття має бути чітко врегульованим, щоб на очах у гуртківців не виникало жодних затримок чи неполадок, що дезорганізують заняття;

5) забезпечення оптимальності у використанні наочних зображень. Не можна підмінювати усне викладення навчального матеріалу демонструванням наочних зображень, перетворювати заняття на коментування наочних зображень чи на кінофільм. Засоби наочності повинні відігравати допоміжну роль у проведенні занять, а педагог – вирішальну.

Дотримання міри є загальною методичною вимогою щодо використання будь-яких засобів наочності. Ще однією вимогою є систематичність – застосовувати засоби наочності потрібно на всіх або більшості занять, а не від випадку до випадку.

Список використаних джерел

1.               Багрій К.Л. Наочність у викладанні та її значення в навчальному процесі. URL: http://herald.chite.edu.ua/content/download/archive/2016/v1/NV-2016-v1_31.pdf
2.               Малафіїк І. В. Дидактика: навч. посібник. К.: Кондор, 2009. 406 c.
3.               Малафіїк І.В. Дидактика новітньої школи: навчальний посібник. К.: Видавничий дім «Слово», 2014. 632 с.
4.               Наочність на уроках. Все про якісні демонстраційні навчальні засоби. URL: https://nsta.com.ua/naochnist-na-urokah-vse-pro-yakisni-demonstraczijni-navchalni-zasoby/
5.               Шемендюк С. В. Психолого-педагогічні аспекти комунікації в навчальному процесі у контексті використання сучасних засобів наочності. URL: http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=15006&chapter=1