Наполеонівські війни. Віденський конгрес. Священний союз.

Дата __________      Номер  уроку ___________               Всесвітня  історія  9   клас

Тема: Наполеонівські війни. Віденський конгрес. Священний союз.

Мета: пояснювати, у чому полягала криза імперії Наполеона І та основні причини її

 загибелі; характеризувати російський похід Наполеона; пояснювати, як  відбувалася боротьба Наполеона з шостою та сьомою антифранцузькими ко­              аліціями; визначати територіальні зміни в Європі, спри­чинені рішеннями               Віденського конгресу; пояснювати зміст понять і термінів: «національно-              визвольний рух», «Віденський конгрес», «Сто днів», «Священний союз»;               розвивати вміння прослідковувати причинно-наслідкові зв'язки між подіями та               працювати з історичною картою; сприяти виробленню в учнів власного               ставлення до істо­ричних подій, виховувати патріотизм.

Формувати групи компетентностей:

-Компетентність спілкування державною мовою для розуміння україномовних текстів різних жанрів, вміння переказувати прочитане, висловлювати власну думку в усній та письмовій формі;

- Соціальну та громадянську компетентності для розуміння важливості

вивчення світової історії; толерантного ставлення до інших народів; виховувати

патріотизм на прикладах історичних осіб;

-Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

-Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації;

Тип  уроку: комбінований.

Форма проведення: практичне заняття

Обладнання: зошити, підручник, роздатковий матеріал, таблиця, картки, схеми.

План:

1. Наполеонівські війни
2. Криза імперії. Російський похід Наполеона
3. Падіння імперії Наполеона
4. Початок роботи Віденського конгресу. «Сто днів» Наполеона
5. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу

Хід  уроку:

І. Організація  навчальної  діяльності.

ІІ. Актуалізація  опорних  знань.

Запитання та завдання

1. Основною метою своєї внутрішньої політики в період Консульства Наполеон Бонапарт проголосив «заспокоєння, порядок і закон­ність» . Якими засобами це гасло реалізувалося в тогочасній Фран­ції?
2. Схарактеризуйте зовнішню політику Наполеона Бонапарта в пе­ріод Консульства.
3. Як відбулося встановлення Першої імперії у Франції?
4. Схарактеризуйте перебіг наполеонівських війн у період імперії Наполеона І.
5. Яким був характер і результати наполеонівських війн?
6. Назвіть і покажіть на карті найбільші битви наполеонівських війн у періоди Консульства та Імперії. Чиєю перемогою заверши­лася кожна з них?
7. Як змінився характер війн Франції після термідоріанського пере­вороту?
8. Із якими антифранцузькими коаліціями вела боротьбу Франція в 1799—1810 рр.? Які країни до них входили?
9. Назвіть територіальні надбання Франції 1799—1810 рр.

ІІІ. Вивчення  нової  теми.

Проблемне завдання

«Я буваю або лисом, або левом, — казав про себе Наполеон Бонапарт. — Увесь секрет управління полягає в тому, щоб знати, коли саме потрібно бути тим або іншим». Проаналізуйте діяльність Наполеона і наведіть приклади, що підтверджують ці слова.

1. Наполеонівські війни

2. Криза імперії. Російський похід Наполеона

Політика Наполеона в перші роки його правління мала підтримку більшості французів. Пожвавлення в економіці сприяло зростанню за­робітної плати більшості працюючого населення. Наполеона вважали рятівником вітчизни, війни спричиняли національне піднесення, а пе­ремоги — почуття гордості. Адже імператор був людиною революції, а чимало його маршалів походили з простонароддя. Простими солдата­ми починали службу Іоахім Мюрат і Жан Ланн, у 24 роки став генералом син конюха Лазар Гош. Французька армія, на відміну від армій інших країн Європи, мала високий бойовий дух. Вона захищала країну, де був знищений «старий порядок» і були визнані права людини й громадяни­на. Проте поступово французи втомилися від тривалих війн. Лише в 1800—1810 рр. до французької армії було призвано близько 780 тис. осіб. Нові мобілізації чоловіків віком від 18 до 25 років стали дедалі частіше викликати невдоволення.

Стан промисловості, фінансів і торгівлі Франції погіршився в резуль­таті обмежень, накладених Континентальною блокадою. У 1810 р. країну охопила економічна криза.

Поступово ускладнювалися відносини імперії із завойованими краї­нами. Спочатку в більшості з них французьку армію, яка несла на своїх багнетах ідеали свободи і рівності, зустрічали не як завойовників, а як визволителів від станової нерівності та «старого порядку». У країнах, що увійшли до складу імперії Наполеона або залежних від неї, відбува­лися важливі зміни: скасовувалися феодальні повинності й станові при­вілеї, затверджувалася рівність громадян, запроваджувався «Кодекс Наполеона», церковні землі передавалися у власність держави тощо. Одночасно з цим захоплення нових територій французами часто супро­воджувалося пограбуваннями та реквізиціями, оскільки постачання їхньої армії здійснювалося за принципом «війна годує війну» — за раху­нок підкорених територій. Важким тягарем ставали контрибуції та не­обхідність постачати десятки тисяч солдатів до наполеонівської армії. У поєднанні з поширеними у Франції уявленнями про націю як єдине джерело державної влади це спричиняло зростання патріотичних почут­тів і виникнення національно-визвольних рухів, спрямованих проти наполеонівського панування. Так, в Італії в 1807 р. виникло таємне то­вариство карбонаріїв (вуглярів), метою якого була підготовка повстання для звільнення країни. У Пруссії з'явилося таємне товариство «Туген-бунд», що виступало за об'єднання країни та звільнення від залежності Наполеона. В Іспанії в результаті партизанської війни проти французів у 1810 р. розпочали роботу вибрані народом Установчі кортеси, які в 1812 р. прийняли першу в історії країни конституцію, що перетворила її на конституційну монархію.

Робота з термінами та поняттями .

Континентальна блокада — торговельна блокада Великої Британії, запроваджена Наполеоном І у 1806 р. Формально була скасована зі зреченням Наполеона влади у квітні 1814 р.

Контрибуція — плата, що накладається на переможену державу на користь держави-переможниці.

Національно-визвольний рух — боротьба поневолених народів проти чу­жоземного панування, за ліквідацію національного й колоніального гноблен­ня, завоювання національної незалежності.

Однак Наполеон, імовірно, не помічав цих змін у своїх володіннях і вва­жав, що для створення всесвітньої монархії йому необхідно завоювати Росію. Похід до Росії розпочався в червні 1812 р. та одразу склався невдало для імператора. Розгромити російські армії окремо, як планувалося, він не зміг, і поблизу Смоленська вони об'єдналися. Уникаючи вирішальної битви, командувач російської армії Михайло Кутузов заманював фран­цузів углиб країни. 7 вересня 1812 р. під Бородином відбулася битва, яку Наполеон вважав своєю перемогою, оскільки росіяни відступили й зали­шили Москву. Проте Москва стала пасткою для французів. Зайнявши її, Наполеон так і не дочекався від російського імператора укладання бажа­ного миру. Із настанням холодів він залишив спалене місто й рушив спус­тошеним раніше шляхом додому. Переслідування російських військ, на­пади партизанів і нестерпні морози перетворили відступ французів на повільну загибель. Зрозумівши, що врятувати армію неможливо, Наполе­он залишив її та рушив до Парижа. Поразка французької армії в Росії ста­ла вирішальним чинником, який призвів до краху імперії Наполеона.

Цікаво знати

Повертаючись із Росії, Наполеон зупинився у Вільно (Вільнюсі). У бесіді зі своїм міністром закордонних справ Маре імператор на його запитання: «А як армія?» — відповів: «Армії немає!» Після цього він додав відому фразу: «Від великого до кумедного лише один крок».

Для походу в Росію було зібрано так звану «Велику армію», що складала 148 тис. солдатів. Жоден європейський полководець до Наполеона не керував таким військом. У його складі французів було менше ніж половина, усі інші — представники підкорених ними країн. З усієї «Великої армії» вціліло .пише 20 тис. солдатів та офіцерів.

2. Падіння імперії Наполеона

Колективна робота за підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, ви­значаючи, як відбулося падіння Першої імперії у Франції. Для система­тизації і доповнення результатів роботи учнів учитель використовує наведений матеріал.

Додаткова інформація

Повернувшись до Парижа, імператор став збирати нову армію. Тим часом навесні 1813 р. його противники створили шосту антифранцузьку коаліцію. Восени того ж року вона зібрала мільйонне військо, якому Наполеон зміг Протиставити лише 500-тисячну армію, більшість якої становили щойно мо­білізовані юнаки. 16—19 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася «битва народів», як її назвали сучасники. Наполеон її програв і відступив на територію Франції. Він відхилив пропозицію учасників коаліції укласти мир і підмовитися від завоювань Франції після 1792 р., оскільки був перекона­ний, що переможе їх. У відповідь на це Велика Британія, Росія, Австрія та Пруссія домовилися продовжувати війну з Наполеоном, із метою відновлення попередніх кордонів у Європі.

31 березня 1814 р. війська союзників без бою зайняли Париж. 6 квітня 1814 р. Наполеон зрікся престолу. Його було заслано на невеликий острів Ельба поблизу берегів Італії, який союзники надали у володіння колишнього Імператора. Переможці разом зі старою французькою аристократією здійснили в країні політичну реставрацію монархії Бурбонів.

Робота з термінами та поняттями

Реставрація — відновлення будь-чого в початковому вигляді.

Королем Франції було проголошено Людовіка XVIII (1814—1824 рр.), 59-річного брата Людовіка XVI, страченого в роки революції. Держав­ним прапором замість синьо-біло-червоного триколора, що виник у роки революції, знову став білий прапор із ліліями Бурбонів. Союзники під­тримували відновлення в країні дореволюційних порядків, але зобов'язали Людовіка XVIII дати народу конституцію. Усі посади в дер­жаві отримали прихильники Бурбонів. Як висловився колишній міністр закордонних справ Франції ІІІарль Моріс Талейран: «Вони нічого не за­були і нічого не навчилися». З армії було звільнено 20 тис. офіцерів, які служили за Наполеона. Колишні емігранти не приховували своїх на­мірів повернути втрачену в роки революції власність. Покращення від­носин із Великою Британією призвело до повернення на ринки Франції англійських товарів, що негативно вплинуло на місцевих виробників. У країні стало наростати незадоволення і почали посилюватися симпатії до колишнього імператора.

3. Початок роботи Віденського конгресу. «Сто днів» Наполеона

Робота з термінами та поняттями

Віденський конгрес 1 листопада 1814— 9 червня 1815р. — з'їзд представ­ників європейських держав (за винятком Туреччини), яким завершилися війни коаліцій європейських держав із Наполеоном І.

Після першого зречення Наполеона І у Відні зібралися представники держав Європи для того, щоб визначити нове становище Франції та до­сягти згоди про територіальні зміни. Головну роль у прийнятті рішень відігравали Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія. Під час облаштунку післявоєнної Європи вони дотримувалися таких принципів:

•   Створення навколо Франції бар'єру, який у разі ускладнень дозво­лив би її ізолювати.
•   Надання країнам — учасницям антифранцузьких коаліцій ком­пенсації! за участь у боротьбі з Наполеоном. Відновлення кордонів і форм політичного устрою держав такими,; якими вони були в 1792 р.
•   Створення у Європі системи політичної рівноваги: сила однієї держави врівноважується іншими, що не дозволяє їй установити своє пану­вання.

Уже на початку роботи конгресу з'ясувалося, що між учасниками від­сутня згода, і його робота, імовірно, буде складною і тривалою.

У цей час Наполеон зі свого вигнання на острові Ельба уважно стежив за подіями у Франції. Упевнившись, що французи не підтримують Бур­бонів, імператор (цей титул за ним зберігався) вирішив спробувати по­вернути владу. 1 березня 1815 р. Наполеон із 1600 солдатами висадився на узбережжі Жуанвільської затоки і рушив на Париж, закликаючи приєднуватися всіх, хто його підтримує.

Робота з документом

Із промови Наполеона 12 березня 1815 р. у Греноблі

Звільнити Францію від образ із боку дворян, які повернулися, забезпечити селянам вільне володіння їхніми землями, захистити здобуті в роки револю­ції соціальні надбання від меншості, яка прагне відновити станові привілеї та феодальні права минулого століття. Монархія Бурбонів довела свою не­здатність відмовитися від своєї найгіршої опори — духівництва і дворян. Со­ціальна справа революції може бути зміцнена лише династією, зобов'язаною своїм троном революції.

Запитання до документа

1.   Що засуджував Наполеон і до чого закликав французів?

2. Якою, на його думку, мала бути форма державного правління у Франції?

Французи вітали Наполеона як визволителя. На його бік переходили війська, які спрямовував проти нього Людовік XVIII. 21 березня 1815 р. ввечері імператора було внесено парижанами на руках до палацу Тюїльрі. Людовік XVIII утік. Так розпочалися «сто днів» — період повернення до влади Наполеона (20 березня — 22 червня 1815 р.).

Перед небезпекою відновлення імперії Наполеона його противники у Відні забули про розбіжності в поглядах і знову об'єдналися. Для бо­ротьби з імператором вони створили сьому антифранцузьку коаліцію, найчисленнішу за кількістю країн-учасниць. У той час, коли Наполеон зібрав 120-тисячну армію, його противники мали у своєму розпоряджен­ні 850 тис. солдатів. 18 червня 1815 р. поблизу селища Ватерлоо в Бель­гії англійська армія, очолювана Артуром Веллінгтоном (1769—1852), і прусська під командуванням Гебхарда Блюхера (1742—1819) завдали поразки армії Наполеона. Після цього 22 червня 1815 р. імператор удру­ге зрікся престолу. Наполеон здався в полон англійцям і був засланий  на невеликий острів Святої Єлени в Атлантичному океані. Перебу­ваючи там під постійною охороною 3 тис. солдатів, 5 травня 1821 р. він помер за нез'ясованих обставин.

4. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу

9 червня 1815 р. було підписано заключний акт Віденського конгресу, де були сформульовані його основні рішення. Франція поверталася до кор­донів 1792 р. без втрати власних територій і сплачувала переможцям 700 млн франків контрибуції. У Франції, Іспанії та Неаполітанському ко­ролівстві відновлювалася влада Бурбонів. Велика Британія закріпила за собою частину колишніх французьких і голландських колоній — острови Мальту й Цейлон, Капську колонію на півдні Африки, отримала право кон­тролю над Іонічними островами в Середземному морі. За наполяганням Великої Британії союзникам було передано весь французький військовий флот. Росія отримала колишнє Варшавське герцогство та зберегла приєд­нані раніше Фінляндію та Бессарабію. Вона повертала Австрії Тернопіль­щину, подаровану їй Наполеоном у 1809 р., а від австрійського імператора отримувала інші українські землі — Холмщииу і Підляшшя. "Зберігалася політична роздробленість Італії. Австрія відновлювала свою владу над Лом­бардією та отримувала Венецію. Зміцнювалося Сардинське королівство, до якого були включені Савойя, Ніцца і територія Генуезької республіки. Від­новлювалися Папська держава й Неаполітанське королівство. Замість 350 німецьких держав, які входили до колишньої Священної Римської імперії до наполеонівських війн, шляхом збільшення створили 39, які разом скла­дали Німецький союз, очолюваний спільним сеймом. Створювалася Швей­царська конфедерація з 19 кантонів, яка отримала стратегічно важливі альпійські перевали та проголосила вічний нейтралітет. До Голландії при­єднувалися Бельгія та Люксембург, до Швеції — Норвегія, до Данії — Шлезвіг і Гольштейн. Пруссія отримала Північну Саксонію, лівий берег Рейну, більшу частину Вестфалії, шведську Померанію та острів Рюген.

Для утримання виробленої у Відні системи територіальних змін і бороть­би з революційними рухами в Європі за пропозицією російського імперато­ра Олександра І 25 вересня 1815 р. в Парижі монархи Австрії, Пруссії та Росії підписали акт про створення Священного союзу. Пізніше до нього приєдналися Франція і більшість європейських держав. Характер діяль­ності Священного союзу суттєво змінився після конгресу в місті Троппау в 1820 р., де було проголошено право воєнного втручання у внутрішні спра­ви інших держав (принцип інтервенції).

 Робота з документом

Із протоколу конгресу Священного союзу в Троппау від 19 листопада 1820 р.

I. Держави — учасниці європейського союзу, які у своєму внутрішньому устрої зазнали в результаті заколоту змін, що своїми наслідками загрожують іншим державам, перестають бути складовою названого союзу... до того часу, поки їхнє становище не переконуватиме в гарантіях законного порядку й міцності.

II. Союзні держави не обмежаться оголошенням цього виключення, але...
зобов'язуються відмовити у визнанні всіх змін, здійснених незаконними шляхами.

III. Якщо держави, у яких... здійснюються ці зміни, викликатимуть побоювання в інших країн... і якщо союзні держави матимуть можливість серйозного і благодійного впливу, вони використають... попередньо дружні зусилля, а потім примусову силу...

Запитання до документа

1. Яку інформацію про політику Священного союзу ви можете отри­мати за наведеним документом?
2. За яких умов держави — учасниці союзу вважали можливим воєнне втручання у справи інших держав?

ІV. Висновки  та  узагальнення.

Обговорення з учнями проблемного завдання, поставленого на почат­ку уроку.

•    Тривалі війни, процеси в підкорених Наполеоном країнах і провал його російського походу стали головними чинниками, що обумовили крах Першої імперії у Франції. Розгром Наполеона призвів до появи в прихильників «старого по­рядку» намагання відновити його та знищити всі зміни, які відбулися в період революції.
•    Віденський конгрес уперше виробив систему договорів, якими було врегульовано міжнародні відносини й закріплено нові кордони в масш­табах усієї Європи. Однак територіальні зміни, спричинені рішеннями конгресу, відповідали виключно інтересам монархів країн — перемоги Наполеона. Проігноровані ними прагнення італійців і німців до створення власних національних держав призвели до багатьох конфлік­тів у майбутньому.

V. Домашнє  завдання.

Вивчити  параграф  з  підручника.