Напрямки,зміст і форми роботи щодо подолання гіперактивності молодших школярів

Про матеріал

Завданням сучасної школи являється досягнення найбільш ефективної суспільної форми організації навчальної діяльності дітей. Однак,для цього необхідно знати природу й закономірності індивідуальних особливостей дітей, як суб'єктів навчальної діяльності. Необхідність спеціального вивче-ння індивідуальних особливостей дітей, як суб'єктів навчальної діяльності також являється актуальним в аспекті розробки проблеми формування особистості молодших школярів. В початковій школі у дитини закладається фундамент системи знань,який поповнюється в подальші роки,в цей же час формуються розумові та практичні операції,дії та навички,без яких неможливе подальше навчання та практична діяльність.

Причини труднощів в навчальній діяльності дітей в масовій школі розглядалися багатьма психологами і в якості таких називалися як непідго- товленість до шкільного навчання,в крайній своїй формі виступаюча, як соціальна та педагогічна запущеність,соматичнаослабленістьдитини, неактивні взаємовідношення з однокласниками та вчителем,гіперактивність дітей.

Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, відмічений у дітей; основний дефект, пов'язаний з недостатністю механізмів уваги й гальмуючого контролю. Проблема гіперактивності в даний час набуває особливої актуальності,оскільки число гіперактивних дітей з кожним роком збільшується. За даними різних авторів від 2 до 20 % виявляють гіперактивні розлади,які характеризуються надмірною рухливістю, розторможеністю. Педагоги кажуть: «Один розторможений дитина – це проблема, два-біда», тому що на інших дітей часу вже не вистачає. Актуальність проблеми в тому,що гіперактивність є розлад,що має безліч різноманітнихаспектів
Перегляд файлу

Косівске навчально – виховне об`єднання

 

 

 

 

 

Напрямки,зміст і форми роботи щодо подолання гіперактивності молодших школярів

 

 

 

 

                                                        З досвіду роботи практичного психолога

        Косівського НВО

          Зюзь Зої Петрівни

 

 

 

           с. Косівка 2018 рік


 

 

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………3-5               

РОЗДІЛ І. Гіперактивна дитина як психолого – педагогічна проблема

 1.1.Феномен гіперактивності дитини………………………………………..5-12

 1.2.Причини гіперактивності ……………………………………………...12-16

РОЗДІЛ II. Напрямки,зміст і форми роботи щодо подолання гіперактивності молодших школярів

2.1.Актуальність проблеми гіперактивності у Косівському НВО………. 16-18

2.2.Взаємодія учасників навчально – виховного процесу у роботі з корекції гіперактивності ………………………………………………………………19-20

2.3.Діяльність психолога…………………………………………………….20-21

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….22

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….22-74                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Завданням сучасної школи являється досягнення найбільш ефективної суспільної форми організації навчальної діяльності дітей. Однак,для цього необхідно знати природу й закономірності індивідуальних особливостей дітей, як суб’єктів навчальної діяльності. Необхідність спеціального вивче-ння індивідуальних особливостей дітей, як суб’єктів навчальної діяльності також являється актуальним в аспекті розробки проблеми формування особистості молодших школярів. В початковій школі у дитини закладається фундамент системи знань,який поповнюється в подальші роки,в цей же час формуються розумові та практичні операції,дії та навички,без яких неможливе подальше навчання та практична діяльність.

Причини труднощів в навчальній діяльності дітей в масовій школі розглядалися багатьма психологами і в якості таких називалися як непідго- товленість до шкільного навчання,в крайній своїй формі виступаюча, як соціальна та педагогічна запущеність,соматичнаослабленістьдитини, неактивні взаємовідношення з однокласниками та вчителем,гіперактивність дітей.

   Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, відмічений у дітей; основний дефект, пов’язаний з недостатністю механізмів  уваги й гальмуючого контролю. Проблема гіперактивності в даний час набуває особливої актуальності,оскільки число гіперактивних дітей з кожним роком збільшується. За даними різних авторів від 2 до 20 % виявляють гіперактивні розлади,які характеризуються надмірною рухливістю,  розторможеністю. Педагоги кажуть: «Один розторможений дитина – це проблема, два-біда», тому що на інших дітей часу вже не вистачає. Актуальність проблеми в тому,що гіперактивність є розлад,що має безліч різноманітнихаспектів : неврологічні,психіатричні,рухові,мовні,виховні,соціальні, психологічні і т. д.                       

Найчастіше  шлях дітини з симптомами гіперактивності в школі починає- ться з невдач. Відсутність відчуття успіху викликає вторинні емоційнірозлади і зниження самооцінки. Навіть самі здатні діти, з високим рівнем інтелекту, показують низьку успішність. Хоча деякі з них все ж таки досягають непоганих результатів,але і вони не реалізують повністю свої високі інтелектуальні можливості.

Кожна дитина має свій темперамент,який характеризує психічну індивідуальність, насамперед – динаміку нервово-психічних процесів і станів, їхню інтенсивність,швидкість,ритм,тривалість і перебіг. Якщо взяти до уваги всі чотири типи темпераменту, то найчастіше гіперактивність виявляють діти з холеричним темпераментом. Будуючи взаємини з цими дітьми,доводиться застосовувати спеціальну тактику,яка враховувала б притаманну їм запальність. Це стосується насамперед ситуацій,коли перед дорослим постає потреба зробити дитині-холерику критичне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно і вдумливо.

Проблема надання допомоги гіперактивним дітям багато років являється актуальною проблемою в психології та педагогіці. В навчальному закладі ведеться пошук умов, адекватних психічним та фізичним можливостям учнів з даної категорії. Аналіз наукової літератури засвідчує проблеми гіперактив- ності дітей шкільного віку проводилися у різних аспектах ( Брязгунов І.П., Касатікова С.В., Дмітрієва О.А.,Макаренко С., Прищепа Т.,Скворчевська О.В.). Проте єдиної думки  щодо корекційних заходів щодо цього явища ще не вироблено. У всьому вищеописаному визначається актуальність  обраної теми для написання атестаційної роботи.

Мета дослідження – вироблення шляхів психолого – педагогічного впливу, щодо подолання дитячої гіперактивності.

Завдання дослідження:

1.Проаналізувати наукова літературу з питань гіперактивної поведінки дітей.

2.Виявити причини і фактори ризику у процесі розвитку дитини з     гіперактивною поведінкою.

3.Описати правила роботи з гіперактивними дітьми.

4.Дати практичні рекомендації з корекції гіперактивності в молодших класах.

Об’єктдослідження-гіперактивність дітей, як порушення емоційно – вольової сфери молодшого школяра.

Предмет дослідження –психолого-педагогічна робота з гіперактивними дітьми.

При написанні роботи використовувавсяметод  емпіричного дослідження:

спостереження,елементи психолого – педагогічного експерименту.

 

РОЗДІЛ I. Гіперактивна поведінка дитини як психолого –педагогічнапроблема

1.1. Феномен гіперактивності дитини

Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». Гіпер – (від грецьк. πέρ – над, зверх), прийменник або складова частина складних слів, що означає: 1) перебуваючий вгорі, 2) збільшений щодо норми.

Активність (з лат. aktivus – дієвий, діючий), а зокрема що стосується роботи «активність особистості» – особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами й прийманнями дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність.

Отже, гіперактивність – стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.

У широкому сенсі «гіперактивність» означає коло різноманітних проблем поведінки – неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав'язлива або залежна поведінка і т.д. У психіатрії під гіперактивністю розуміють руховий неспокій дитини.

Гіперкінетичний розлад – згідно міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду включає гіперактивність, порушення уваги, імпульсивність. Синонімами є терміни: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), мінімальна мозкова дизфункція (ММД), синдром рухової гіперактивності з порушеннями уваги.

Спеціальні обстеження показують, що протягом останніх років близько 15–20% дітей, що вступають до школи, мають різні порушення нервово-психічного здоров'я. Порушення нервово-психічного здоров'я автори відносять до категорії так званих «прикордонних розладів», тобто що знаходяться на межі норми і хвороби. Їх настільки важко розпізнати в дошкільний період, проте при щонайменшому «поштовху», яким і є початок систематичного навчання в школі і весь комплекс шкільних навантажень, вони приймають виражений характер, і вчитель стикається з цим раніше всіх.

Не дивлячись на те, що цією проблемою займаються багато фахівців (педагоги, дефектологи, логопеди, психологи, психіатри), в даний час серед батьків і педагогів все ще існує думка, що гіперактивність – це всього лише поведінкова проблема, а іноді і просто «розбещеність» дитини або результат невмілого виховання.

Наприкінці XIX століття в книзі Ф. Шольца «Недоліки в характері дитини. Друга золота книжка» було виділено й описано групу дітей, названа їм «неспокійними, важкими» дітьми.

За словами автора, подібна дитина від інших відрізняється тим, що рухливість у нього поширюється здебільшого на весь організм. Руки й ноги перебувають у неспокійному довільному русі, але ці рухи діти виконують не твердо й упевнено,а, навпаки, вони зайво «мечуться» в усі сторони й своєю незграбністю лише ускладнюють справу. Таких дітей, пише автор, можна назвати «тріпотливими», а балакучість ніщо інше, як перенесення мускулатурного занепокоєння на область мови.

Позначка досить складного й суперечливого феномена дитячої поведінки достатньо умовна, тому й сьогодні як і раніше дискусійним залишається питання: визначення поняття «гіперактивність» і його зміст, виділення основних структурних компонентів і зв'язків між ними.

З аналізу вітчизняної й закордонної літератури випливає, що гіперактивна поведінка вже стала об'єктом дослідження різних фахівців, однак найбільше число опублікованих робіт є дослідженнями клінічного напрямку.

Але незрозуміло, чи говорять вони про зв'язок гіперактивності з емоційними проявами, або ж про те, що емоційна сфера являється одним із структурних компонентів гіперактивності.

Останнім часом дослідники, що затверджували головною характеристикою гіперактивності підвищену активність поведінки, підкреслюють важливість такого симптому, як ускладнення внаслідок порушення уваги, тим самим переносимо акцент на особливості уваги й настрою дитину. Гіперактивність як особливий варіант поведінки виражається в характерних рисах рухового розвитку й тісно пов'язана з порушенням уваги й емоційної сфери. В узагальненому виді ці провідні симптоми виглядають у такий спосіб.

Особливості моторно-рухового розвитку: незручність руху; порушення координації й гармонійності рухових комплексів: дитина здатна робити певні рухи, але не може скласти з них гармонічного цілого; загальна підвищена активність, утруднення в освоєнні рухів; синкінези – зв'язаність цілеспрямованих рухів з рухами кінцівок тіла, мови і т.д.; підвищена м'язова напруга, підвищений м'язовий тонус.

Особливості уваги й контролю: короткочасна концентрація уваги; слабка концентрація уваги; розосередження уваги; ригідність уваги (погана переключаємість); персеверації (не може відірватися від певного предмета або способу розв'язку)

Особливості емоційної сфери: збудливість, апатія, невпевненість, внутрішнє напруження, емоційна лабільність, зміна настрою, негативізм, почуття страху, агресивність.

Одне з недавніх досліджень, виконаних у руслі клінічного підходу й присвячених даній проблемі, так і називаються «Гіпердинамічний синдром у дітей молодшого шкільного віку» (В.А. Красов 1989) У цій роботі картина гіперактивної поведінки в дітей молодшого шкільного віку представлене комбінацією рухового розгальмування, підвищеного відволікання, тобто порушень уваги й емоційно-вольових розладів. Ці порушення, за даними автора, перебувають у різних співвідношеннях, проявляються не постійно й мають не виразний ситуаційний характер. Особливо складної для лікувально-корекційної роботи є випадки гіперактивної поведінки з яскраво вираженим порушенням емоційно-вольової сфери.

У роботі Д. Добсона гіперактивна поведінка й прояв підвищеної активності розглядається як хвороба або недуга.

Підвищена рухова активність не контрольована, включає схильність дитини швидко відволікатися, перебувати в постійно неспокійному стані й нездатність до рухової концентрації уваги. У таких дітей також можуть бути проблеми візуального сприйняття, що полягають у нездатності правильно сприймати зміст символу й друкованого матеріалу, а також проблеми емоційного характеру; при наявності останніх, хвороба важко піддається лікуванню. Згідно з точкою зору автора, можна зробити висновок: порушення візуального сприйняття й емоційного порушення не є специфічними для гіперактивної поведінки.

Аналіз робіт клінічного напрямку дозволяє зробити наступні висновки:

1. Психофізіологічною основою гіперактивної поведінки в дитини може бути незрілість, недосконалість, порушення або розлади роботи мозку (по типу малих мозкових дизфункцій);

2. Прояв гіперактивної поведінки дитини, захоплює кілька сфер, серед яких найчастіше зустрічаються різні варіанти комбінації трьох симптом: надлишку рухової активності, порушення емоційної поведінки, дефіцит уваги.

Перейдемо до розгляду проблеми гіперактивності в психолого-педагогічних дослідженнях. Потрібно відзначити, що у вітчизняній психології майже немає робіт, спеціально присвячених вивченню гіперактивних дітей. Деякі дослідження стосуються лише окремих характеристик дітей з таким типом поведінки.

У дослідженнях В. Петрунек, В.П. Таран, спрямованих на вивчення темпераменту, дається характеристика холеричного темпераменту, близького до характеристики досліджуваного нами гіперактивного типу поведінки: дитина активна, непосидюча, легко вступає в контакт із незнайомими людьми, але якщо спілкування не цікаве, відразу байдужіє увага, відволікається. Вона непосидюча і неспокійна, хапається за багато справ, але при зниженні до них інтересу швидко відволікається, міняє гру. Легко збудима, часто вступає в конфлікт, але не злопам'ятна.

У публікаціях Є. Госпарової дана аналогічна характеристика дітей названа автором «шустриками». Яскраво виражений «шустрик» – це непосидюча, невгамовна, рухлива гіперактивна дитина, її важко привчити до порядку, їй із труднощами вдається будь-яка діяльність, що сковує її активність. Ця дитина не здатна виконати завдання, результат якого невидний відразу. Таким дітям важко утримати образ мети. Ціль міняється кілька раз під час діяльності. Діти не можуть утримати в пам'яті певну послідовність діяльності, тому що вона для них внутрішньо неструктурована, а звідси – безладні випадкові відволікання.

Як один з варіантів категорії важких дітей галаслива, рухлива дитина представлена в дослідженні Є.Є. Сапогової. У її роботах діти розділені на дві категорії. До однієї з них відносяться дуже гучні, зухвалі, рухливі, агресивні, некеровані, неслухняні діти; іншу ж утворюють діти мляві, повільні, тихі, плаксиві, примхливі, уперті, не контактні, «неслухняні».

Залишається незрозумілимпідстава поділу дітей на такі дві категорії. В обох випадках мова йде про психічно нормальних, здорових дітей. Ближче до 6-ти років, доповнює автор, перший тип обновлюється новими якісними характеристиками: підвищеною збудливістю й розгальмуванням.

На думку інших дослідників, гіперактивність проявляється в надлишку рухової активності, не залежить від віку й статі. У роботах Є.М. Мостюкової, Г.В. Грибонової, А.Г. Московкіної указують, що в дітей при сімейному алкоголізмі синдром підвищеної збудливості й руховому розгальмуванні вже проявляється при народженні і є навіть одним із симптомів алкогольного синдрому плода. У дошкільних установах труднощі в поведінці поступово наростають і здобувають для дитини характер звичного поведінкового стереотипу. Ближче до підліткового віку емоційна збудливість, коливання настрою й труднощі поведінки підсилюються. У роботі М.Е. Полякової гіперактивність зустрічається у дітей від 2 до 4 років.

При визначенні гіперактивності частково підійшли до питання про причини поведінки даного типу дітей, оскільки розуміння причин дає можливість намітити систему психолого-педагогічної корекції гіперактивності, як особливого варіанту розвитку й сформулювати окремі принципи реалізації індивідуального підходу до цих дітей.

У дослідженні В.Д. Єремеєвої (1989) вивчається залежність модальності емоційних проявів від роботи лівої й правої півкулі головного мозку. У дослідженнях виявлено, що в групі дітей з явною перевагою правої руки в 1,5–2 рази частіше зустрічається пасивні види емоцій; в іншій групі – з низьким ступенем підпорядкування правої руки в 2–3 рази частіше спостерігається активні види емоцій. У той же час виявилося, що в першій групі переважають повільні діти, а в другий – швидкі, активні. У тому ж руслі в роботах С.Е. Казакової підкреслюється, що розгальмування, непосидючість, моторні занепокоєння більш виражені у хлопчиків, ніж у дівчаток, і що це все пояснюється своєрідною мозковою (міжпівкульні та внутрипівкульні) організацією нейропсихологічних процесів і підвищеною уразливістю шульгів стосовно психотравмуючих факторів.

У дослідженнях В. Красова гіпердинамічний синдром розглядається як комбінація власне рухового розгальмування, підвищеній абстрагованості різних емоційно-вольових розладів, а причини утвору гіпердинамічного синдрому диференціюються відповідно співвідношень, у яких перебувають ці три компоненти порушення. Так у групі дітей з вираженим руховим розгальмуванням нестійкими, у більшості випадків, короткочасними емоційними порушеннями, які проявляються у вигляді афективної збудливості, нестійкості настрою, підвищеної дратівливості в анамнезі в більшості дітей відзначена патологія пренатального періоду (токсикоз другої половини вагітності, родова травма, асфіксія в родах, недоношеність, перенесення нейроінфекції в ранньому віці, черепно-мозкова травма).

На підставі зроблених аналізів літератури можна зробити наступні висновки:

1. Найбільше число опублікованих робіт з вивчення гіперактивності є дослідженнями клінічного напрямку. Психофізіологічною основою гіперактивної поведінки в цих роботах виступає незрілість, недосконалість, порушення й розлади роботи мозку (по типу малих мозкових дизфункцій). Однак залишається неясним, яким чином гіперактивність співвідноситися з мінімальними мозковими дизфункціями: в одних дослідженнях вони виступають по відношенню один до одного як наслідок і причина, в інших вивчаються паралельно й незалежно один від одного.

2. Наявність мінімальних мозкових дизфункцій різних ступенів складності не може вважатися універсальним пояснювальним фактором, відповідальним за зміст гіперактивності і її причини; необхідна розробка психолого-педагогічного підходу до вивчення даного феномена поведінки, його структури й динаміки в конкретних умовах виховання й навчання дитини.

3. У більшості досліджень гіперактивність розглядається як ряд симптомів, серед яких найчастіше зустрічається різні варіанти сумісництва трьох з них: надлишку рухової активності, порушення емоційної поведінки й дефіцит уваги. Різне співвідношення цих (основних) симптомів і ряду додаткових проявів дозволяють припустити різні варіанти гіперактивності, відповідно до яких і повинна будуватися диференційована робота.

4. Вивчення гіперактивності в психологічній літературі йде в напрямок уточнення поняття «гіперактивність» її основних складових. Однак і сьогодні актуальними завданнями залишаються: виявлення динаміки різних форм гіперактивної поведінки, з'ясування причин, що лежать в основі гіперактивної поведінки; пошук психологічних шляхів корекції знижених регулятивних можливостей психіки у гіперактивних дітей.

Отже, проаналізувавши літературу, я визначила що таке гіперактивна поведінка, характеристика гіперактивної поведінки. В цьому питанні я проаналізувала досвід різних науковців, дослідила історію виникнення проблеми гіперактивності.

 

 

 

1.2. Причини гіперактивності

 

Причини гіперактивності дуже індивідуальні й у більшості випадків це поєднання різних факторів, серед яких:

- Спадковість. Як правило, у гіперактивних дітей хтось із близьких родичів гіперактивний.

- Здоров'я матері. Гіперактивні діти часто народжуються у матерів, які страждають на алергічні захворювання, наприклад сінну лихоманку, астму екзему або мігренню.

- Вагітність і пологи. Проблеми, пов'язані з вагітністю (стреси, алергія), ускладнені пологи також можуть призвести до гіперактивності у дитини.

- Навколишнє середовище. Деякі дослідники висловлюють припущення, що екологічне неблагополуччя, яке зараз переживають усі країни, робить певний внесок у зростання кількості нервово-психічних захворювань, в тому числі і СДУГ.

-Дефіцит поживних елементів. За даними досліджень у багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію і вітаміну В12 .

- Харчування. Повідомлення доктора BFFeingolda (1975) про те, то у 35-50% гіперактивних дітей спостерігалося значне поліпшення поведінки після виключення з їх дієти продуктів, що містять харчові добавки, але ці дані наступними дослідженнями не підтвердилися.

-  Відносини у сім'ї.

Причиною формування гіперактивності може стати і мікросоціальне середовище дитини - його сім'я, за даними досліджень (Barkley, 1998b) не менш ніж у 15% випадків. Перш за все, визначаючи емоційний зв'язок дитини з матір'ю, сім'я закріплює, а іноді і провокує виникнення гіперактивності, як певного способу взаємодії дитини зі світом. Саме незадоволеність дитини спілкуванням з близькими дорослими часто є причиною такої поведінки, бо дорослий для дошкільника - центр його емоційного життя: відносин, контактів з іншими людьми, уподобань.

Дуже часто мами гіперактивних дітей не витримують бурхливої емоційності і рухливості своїх дітей та вдаються до погроз «позбавлення любові», впливаючи таким чином на незміцнілі почуття дитини, маніпулюючи ними і створюючи основу для виникнення тривоги, неспокою і страху і тим самим закріплюючи стан гіперактивності.

У багатьох сім'ях гіперактивних дітей постійно контролюють, гальмуючи розвиток незалежності і самостійності. У  поведінці родичів значно більше вказівок і набагато менше ласки, заохочення і похвали.

Надалі в таких сім'ях усе частіше спостерігається надмірне посилення режиму виховання. У деяких випадках діти з гіперактивністю можуть провокувати батьків до різко агресивних реакцій, особливо якщо самі батьки неврівноважені й недосвідчені. Дитину часто карають, починають сумніватися в його здібностях, постійно вказують на помилки, а іноді починають вважати неповноцінним.

Іноді родичі проявляють до гіперактивних дітей непомірну жалість. У деяких випадках у батьків з'являється апатія від відчуття безвиході або, навпаки, почуття провини за неправильне виховання.

Гіперактивні діти мають велечезний дефіцит фізичного та емоційного контакту з матір'ю. В силу своєї підвищеної активності вони, як би самі «йдуть», відсторонюються від таких контактів з матір'ю, але насправді глибоко потребують їх. Через відсутність цих важливих контактів найчастіше й виникають порушення в емоційній сфері: тривожність, невпевненість, збудливість, негативізм. А вони, у свою чергу, відбиваються на умінні дитини контролювати себе, стримуватися, бути уважним, перемикатися на інше (Л. С. Алексєєва, 1997) ..

Таким чином, з одного боку, гіперактивність у дітей може бути сильно виражена через недостатнє або неадекватного виховання, а з іншого боку, дитина з гіперактивністю сама створює умови, які стають причиною труднощів стосунків у сім'ї, аж до її розпаду.

Дослідження, проведені Брязгуновим І.П., Касатикова Є.В. показали, що дві третини дітей, що характеризуються як гіперактивні - це діти з родин високого соціального ризику. До них належать сім'ї:

- З неблагополучним економічним становищем (один або обидва батьки безробітні, незадовільні матеріально-побутові умови, відсутність постійного місця проживання);

- З несприятливою демографічною ситуацією (неповні та багатодітні сім'ї, відсутність обох батьків);

- Сім'ї з високі рівнем психологічної напруженості (постійні сварки і конфлікти між батьками, труднощі у взаєминах між батьками і дітьми, жорстоке поводження з дитиною);

- Сім'ї,які ведуть асоціальний спосіб життя (батьки страждають алкоголізмом, наркоманією, психічними захворюваннями, ведуть аморальний спосіб життя, скоюють правопорушення).

У родинах високого соціального ризику дітям практично не приділяють уваги. Педагогічна занедбаність сприяє відставання дитини у психічному розвитку. Такі діти, маючи від народження нормальний рівень інтелекту, на 2-3 році навчання потрапляють в класи корекції, тому що батьки зовсім не займаються їх розвитком. У цих дітей можуть з'являтися ознаки емоційної депривації - емоційного "голоду", внаслідок нестачі материнської ласки і нормального людського спілкування. Вони готові прив'язатися до будь-якої людини,яка проявить турботу про них.У пілітковому віці вони часто потрапляють в асоціальні компанії.

При виконанні тесту «малюнок сім'ї» у гіперактивних дітей простежуються певні закономірності. Розуміючи, що таке сім'я, перерахувавши всіх її членів, в тому числі і себе, вони, перш за все, малюють предмети: будинки, дерева, хмари, траву, тільки потім переходять до зображення людей. Після того, як дитина зобразила всіх членів сім'ї, він може згадати про себе, а може і не згадати, але, навіть згадавши, він не може знайти місце, де б себе намалювати.

На запитання: «Чому ж тебе немає на малюнку?» - Дитина зазвичай швидко знаходить відповідь, кажучи, що він у цей час був на кухні, на прогулянці і т.д. Характеризуючи малюнок і процес малювання, можна чітко простежити відсутність теплого, тісного контакту дитини з близькими дорослими, почуття інших і себе серед цих інших, виявляється віддаленість дитини від близьких, і, перш за все від матері.

При зверненні батьків до психолога з приводу гіперактивності їхньої дитини, як правило, характеристики дітей зводяться до наступних їм собливостям: маючи досить хороші інтелектуальні здібності, діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до придбання інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних, які вимагають уваги занять, а значить, і майбутньої або цієї навчальної діяльності.

Так само батьки звертають увагу на те, що в повсякденній поведінці їх дітям властиві непослідовність, імпульсивність, непередбачуваність. Все це робить їх небажаними членами дитячого колективу, ускладнюють взаємодію з

однолітками,а  вдома з братами, сестрами, батьками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛII. Напрямки, зміст і форми роботи щодо подолання гіперактивності молодших школярів

2.1. Актуальність проблеми гіперактивності у Косівській ЗШ.

Проблеми дітей, які мають порушення поведінки та пов'язані з ними труднощі у навчанні, у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, — такі діти приковуютьдосебе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам.Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчиелів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.

Ще кілька років тому у початкових класах Косівського НВО гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють же близько 20-30% учнів. І цей відсоток постійно збільшується. Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і такою, що її обговорюють педагоги і шкільні психологи.

При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальні функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі, для них психотравмуюча і така, що призводить до виникнення у дітей дезадаптивних станів.

Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену потребу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4—6 уроків по 40 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.

Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невід­повідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не до­слухавши запитання і часто вигукує з місця.

Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є при­чиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час вико­нання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і нега­тивних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.

Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Пись­мові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мов­леннєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від ди­тини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперак­тивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповід­ність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.

І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гі­перактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки до­зволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігравати агре­сивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, іотже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.

Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лі­карів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педаго­гічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Взаємодія учасників навчально – виховного процесу у роботі з корекції гіперактивності.

В організації допомоги гіперактивним дітям і їх батькам необхідна і участь педагогів – вихователів, вчителів. І тут роль  шкільного психолога неоцінима. Виконання ряду його рекомендацій дозволяє нормалізувати взаємини педагога з "важким" учнем і його батьками, допомагає дитині досягати вищих результатів на заняттях, в навчанні.

З досвіду моєї роботи я як психолог надаю вчителеві, вихователеві докладні відомості про природу гіперактивності, про характер поведінки дітей з гіперактивністю в дитячому саду, школі. Підкреслюю, що робота з такими дітьми повинна будуватися на індивідуальній основі, а особливу увагу слід приділяти їх відволіканню під час уроку, слабкій саморегуляції і самоорганізації. В певних ситуаціях по можливості ігнорувати зухвалі вчинки і заохочувати хорошу поведінку дитини.

Під час занять або уроків важливо обмежувати до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому, зокрема, може сприяти оптимальний вибір місця для гіперактивного учня в групі або в класі за партою – в центрі приміщення напроти столу вихователя, вчителя, класної дошки.

Дитині має бути надана можливість у випадках скрути швидко звернутися за допомогою до педагога. Його заняття необхідно будувати по чітко розпланованому, стереотипному розпорядку, використовуючи для цього спеціальний календар або щоденник.

Завдання, запропоновані на заняттях, слід роз'яснювати дитині окремо або, якщо це в школі, писати на дошці, у жодному випадку не супроводжуючи іронічним поясненням, що робиться це спеціально для "нашого особливого хлопчика" (дівчинки).

На певний відрізок часу дитині дається лише одне завдання. Якщо належить виконати велике завдання, воно пропонується у вигляді послідовних частин, і педагог періодично контролює хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи. Під час учбового дня передбачаються можливості для рухової "розрядки": фізичної праці, спортивних вправ.

 

  2.3 Діяльність психолога

  Більш детально я хочу зупинитися на моїй роботі з гіперактивними дітьми.

Опрацювавши психологічну літературу мною був здійснений відбір методик на виявлення гіперактивності, а саме:

- тест П’єрона – Рузера на визначення рівня концентрації уваги ( додаток 1);

- критерії визначення гіперактивності, за  П.Бейкером і М. Алвордом

 ( додаток 2);

- Анкетування батьків за  Л. Пасічник. За допомогою даної анкети, оцінює- тьсярівень імпульсивності гіперактивної дитини ( додаток 3);

-бесіда – інтерв’ю з батьками стосовно гіперактивної дитини,за описом О.Лютової, Г. Моніної у модифікації О.Гуріної (додаток 4 );

 Вибір  даних методик був не простим тому, що серед такого різноманіття наявних в даний момент дослідних даних,ми маємо і велику кількість методик. У моєму випадку методики були підібрані для дослідження гіперактивності молодших школярів. Отже, дане дослідження проводилося в Косівській загальноосвітній школі. Першим завданням було виявити за допомогою методик  причини гіперактивності.

Друге завдання – це участь у  психолого – педагогічного консиліуму на якому я ознайомилапедагогів з психологічними особливостями гіперактивних дітей (додаток 5) та повідомила результати психодіагностики. За результатами дослідження 40% молодших школярів маютьпрояви гіперактивності. Рішення консиліуму: психологу розробити рекомендації педагогам,що працюють з гіперактивними дітьми ( додаток 6) та батькам, що мають «живчика» (додаток 7), корекційну програму завданням якої стане усунення імпульсивності, коригування емоційно - афективної сфери,розвиток навичкисоціальної взаємодії, самоконтролю і довільної діяльності (додаток 8).

 Здійснення психологічної корекції гіперактивності доцільно починати вже у молодшому шкільному віці. Крім того,чим молодша дитина,тим легше на неї впливати і тим ефективніше буде як профілактика,так і корекційна робота.

Відомо,що гіперактивним дітям додаткове фізичне навантаження корисне. Систематичні заняття гімнастикою сприяють тому,що дитина стає спокійнішою.У неї виробляється правильна координація рухів,відновлюються поведінкові реакції,нормалізується сон,розвивається кістково – м’язова система. Крім цього гімнастика зміцнює увесь організм,що також надзвичайно важливо. Дані аспекти я врахувала у розробці психокорекційної програми.

  Третє завдання – це апробація та дослідження ефективності психокорекційної програми.

 

 

   ВИСНОВОК

 Робота присвячена проблемі гіперактивності. У роботі проаналізовано різні психологічні підходи до  цього феномену . Спеціальний розділ присвячений добору діагностичного інструментарію для виявлення гіперактивності у молодших школярів. Встановлено, що гіперактивні діти початкових класів потребують педагогічної та психологічної корекції. Ефективність програми якої підтверджено. А за відсутності допомоги, життя дитини з гіперактивною поведінкою може перетворитися на тортури і безперервний ланцюг фрустрацій і  принижень. Якщо всі ми: вчителі, батьки, психолог об’єднаємо свої зусилля то буде надана дієва допомога у соціалізації цих дітей, вони зможуть реалізувати себе, знайшовши свій шлях до кращого, більш наповненим життя.     

 

 


                    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

 

1. Брязгунов I.П., Касатикова С.В. Непосидюча дитина, або Все про гіперактивних дітей. — К.: Вид-во Інституту психіатрії, 2002. — С. 106.

2. Дмітрієва О.А. Гіперактивність й агресивність як форми девіантного поводження // Шкільному психологу (Основа). — 2009. — №2. — С. 7-11.

3.  Дячук О. Робота з гіперактивними дітьми // Психолог. — 2009. — №11-12. — С. 17-21.

4. Крукеницька О.Я. Характерологічний профіль матерів гіперактивних дітей // Практична психологія та соціальна робота. — 2007.— №7. — С. 18.

5. Майстренко С.І. Порушення в поведінці // Завуч. — 2009. — №10. — С. 14-15.

6. Макаренко С. Психолого-медико-педагогическая помощь гиперактивным детям // Воспитание школьников. — 2007. — №9. — С. 36.

7. Макаренко С.,Непосидько Ф. психолого-меди-ко-педагогічна допомога гіперактивним дітям // Шкільний світ. — 2008. — №47. — С. 21.

8. Маланцева О. Младшие школьники с синдромом «дефицита внимания и гиперактивности»: приемы проведения уроков // Социальная педагогика.— 2008. — №1. — С. 11.

9. Миколюк О. «Неудобные дети»: в Украине 150 тысяч детей с гипердинамией // День. — 2008. — №189. — С. 6.

10. Прищепа Т. Гіперактивні діти // Психолог. — 2008. — №11. — С. 8-9.

11.Синдром гіперактивності в дітей і школа ХХІ століття // Директор школи. — 2009. — №32. — С. 4-8.

12. Скворчевська О.В. Як упоратися в класі з дітьми, що страждають на синдром дефіциту уваги та гіперактивність // Географія (Основа). — 2008. — №22. — С. 36-37

 

 

 

 

 

       ДОДАТОК 1

Дослідження концентрації уваги

Мета дослідження: визначити рівень концентрації уваги.

Матеріал і устаткування: бланк тесту П'єрона-Рузера, олівець і секундомір.

Процедура дослідження

Дослідження можна проводити з однією людиною або з групою (5–9 осіб). Основні умови у випадку роботи з групою: зручно розмістити, забезпечити кожного бланками тестів, олівцями та стежити за дотриманням тиші у процесі тестування.

Інструкція випробуваному: «Вам запропонований тест із зображеними на ньому квадратом, трикутником, колом і ромбом. За сигналом “Почали” розставте якнайшвидше і без помилок такі знаки в ці геометричні фігури: у квадрат — плюс, у трикутник — мінус, у коло — нічого не ставте йуромб — крапку. Знаки розставляйте підряд построково. Час на роботу — 60 секунд. За моїм сигналом “Стоп!” розставляти знаки припиняйте».

http://personal.in.ua/article/10_10.gif

Випробуваний: ______________  Дата ________

Експериментатор: ___________  Час _________

Бланк із геометричними фігурами тесту П'єро-на-Рузера має такий вигляд:

Експериментатор контролює час за допомогою секундоміра і подає команди «Почали!» та «Стоп!»

Надійність результатів дослідження досягається повторними тестуваннями, яке краще проводити через значний інтервал часу.

Обробка й аналіз результатів

Результатами цього тестування є: кількість оброблених випробуваним за 60 секунд геометричних фігур, ураховуючи і коло, і кількість допущених помилок.

Кількість оброблених фігур

Ранг

Рівень концентрації уваги

100

1

дуже високий

91–99

2

високий

80–90 65–79

3–4

середній низький

64 і менше

5

дуже низький

Рівень концентрації уваги визначають за таблицею.

За допущені помилки ранг знижується. Якщо помилок 1–2, то ранг знижується на одиницю, якщо 3–4 — ранг знижується на два пункти, концентрація уваги вважається гіршою, якщо помилок більше ніж 4 — на три ранги.

Для аналізу результатів необхідно встановити причини, які обумовили ці результати. Серед них важливе значення мають установка, готовність випробуваного виконувати інструкцію й обробляти фігури, розставляючи в них знаки якомога швидше, або ж його орієнтації на безпомилковість заповнення тесту. У низці випадків показник концентрації уваги може бути нижчим від можливого через занадто велике бажання людини показати свої здібності, домогтися максимального результату (тобто своєрідної змагальності). Причиною зниження концентрації уваги можуть бути також перевтома, поганий зір, хвороба.

 

ДОДАТОК  2

Американські психологи П. Бейкер і М. Алворд пропонують наступні критерії виявлення гіперактивності у дитини 
Дефіцит активної уваги: 
- Непослідовний, йому важко довго утримувати увагу; 
- Не слухає, коли до нього звертаються; 
- З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його; 
- Відчуває труднощі в організації; 
- Часто втрачає речі; 
- Уникає нудних і які вимагають розумових зусиль завдань; 
- Часто буває забудькуватий; 
Рухове розгальмування: 
- Постійно совається; 
- Проявляє ознаки занепокоєнь (тарабанить пальцями, рухається у кріслі, бігає, забирається куди-небудь); 
- Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві; 
- Дуже балакучий; 
Імпульсивність: 
- Починає відповідати, не дослухавши запитання; 
- Не здатний дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває; 
- Погано зосереджує увагу; 
- Не може дочекатися винагороди (якщо між діями і винагородою є пауза); 
- При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати. (На деяких заняттях дитина спокійна, на інших - ні, але на  одних уроках вона успішна, на інших - ні)  
Якщо у віці до 7 років виявляються хоча б шість з перерахованих ознак, педагог, батьки можуть припустити, що дитина, за якою він спостерігає, гіперактівна. 
ДОДАТОК 3

Анкетування батьків «Ознаки імпульсивності» Л. Пасічник. За допомогою даної анкети, оцінюється рівень імпульсивності гіперактивної дитини. 

АНКЕТА «Ознаки імпульсивності»

1.Імпульсивний дитина завжди швидко знаходить відповідь, коли його про щось запитують (можливо, і неправильний). 

2.У нього часто змінюється настрій. 

3.Багато речей його дратують, виводять із себе. 

4.Йому подобається робота, яку можна робити швидко. 

5.Уразливий, але незлопам'ятний. 

6.Часто відчувається, що йому все набридло. 

7.Швидко, не вагаючись, приймає рішення. 

8.Може різко відмовитися від їжі, яку не любить. 

9.Нерідко відволікається на заняттях. 

10.Коли хтось з хлопців на нього кричить, він кричить у відповідь. 

11.Зазвичай впевнений, що впорається з будь-яким завданням. 

12.Може нагрубити дорослим. 

13.Часом здається, що він переповнений енергією. 

14.Це людина дії, міркувати не вміє і не любить. 

15.Вимагає до себе уваги, не хоче чекати. 

16.В іграх не підпорядковується загальним правилам. 

17.Гарячкує під час розмови, часто підвищує голос. 

18.Легко забуває доручення старших, захоплюється грою. 

19.Любить організовувати і предводительствовать. 

20.Похвала і осуд діють на нього сильніше, ніж на інших. 

Відповіді оцінюються за однобальной системі: «Так» - 1 бал; «Ні» - 0 балів. 
Потім підсумовуються всі бали в усіх дослідженнях і знаходиться середній бал. 
Результат: 
15 - 20 балів свідчить про високу імпульсивності; 
7 - 14 балів - про середній; 
1 - 6 балів - про низьку. 
 

ДОДАТОК 4

Бесіда - інтерв’ю  з батьками стосовно гіперактивної дитини

(за описам О. Лютової, Г. Моніної, у модифікації О. Гуріної)

Інструкція:оберіть із поданого списку запитань ті, які допоможуть вам зрозуміти, чи є вияви імпульсивності, неуважності та агресивності поведінки характерними для цієї дитини.

1.Які особливості раннього розвитку дитини?

2.Чи були в когось із членів родини подібні вияви поведінки (імпульсивність, дефіцит уваги)?

 3.Як змінюється настрій дитини протягом дня?

 4.Чи важко дитині почати виконувати завдання?

5.Чи характерні для неї ознаки занепокоєння: тарабанить пальцями, не може спокійно всидіти на місці?

 6.Чи має порушення сну?

 7.Чи важко дитині доводити розпочату справу до кінця?

 8.Чи легко відволікається від виконання завдання?

9.Як часто виявляється агресія? Яка частіше: вербальна чи фізична?

10.Який рівень самооцінки?

11.Чи важко дитині вислухати казку, оповідання до кінця?

12.Чи часто буває ініціатором конфліктних ситуацій?

13.Чи вміє планувати наслідки своєї поведінки?

 14.Чи легко переходить у стан гніву?

15.Часто порушує правила?

16.Часто відмовляється виконувати вимоги, прохання?

17.Чи буває, що дитина губить речі?

18.Як реагує на зауваження дорослих?

19.Чи вміє підкорятися правилам в іграх?

20.Характерна для дитини роль клоуна в групі?

Обробка результатів:якщо понад 10 відповідей мають стверджувальний характер, то припущення про гіперактивність учня підтверджуються. У такому випадку слід тактовно запропонувати бать­кам показати дитину фахівцям: психологу, психоневрологу.

 

ДОДАТОК 5 

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ЗАНЯТТЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Мета заняття - формувати в педагогів початкової школи навички роботизгіперактивними дітьми.Принцип ефективності роботи базується на відомій в експериментальній психології ідеї: людина засвоює 10 % того, що чує, 50 % того, що бачить, 70 % того, що проговорює і 90% того, що робить сама

Привітання

Кожний учасник по черзі звертається до всіх із будь-якою привітальною фразою: «Добрий день», «Бажаю всім довідатися ба­гато нового та цікавого» тощо.

Встановлення правил роботи групи

Виступ психолога «Що таке гіперак­тивність?»

До зовнішніх проявів гіперактивності багато авторів відносять неуважність, імпульсивність, підвищену рухливу ак­тивність.

Є багато думок щодо причин гіперак­тивності дитини. Це — генетичні факто­ри, родові травми, інфекційні захворюван­ня.

Імпульсивність поведінки найскладніше діагностувати. Допомогти педагогу в цьому допоможе анкета «Ознаки імпульсивності» (додаток 1).

Вправа «Портрет гіперак­тивної дитини»

Група ділиться на 3—4 підгрупи. Кожній групі видаєть­ся картка (додаток 2 ), на якій перераховані характерні особливості поведінки дитини. Учасники разом вибирають ті з них, які властиві гіперактивним

дітям. Таким чином складаєть­ся портрет гіперактивної дити­ни. Кожна підгрупа зачитує свою характеристику, після чого відбуваєть­ся спільне обговорення.

Гра «Привітання»

Ця гра дає можливість рухливій дитині відчути своє тіло й послабити м'язове на­пруження, а зміна партнерів допоможе по­долати відчуженість.

Хід гри

Діти за сигналом ведучого хаотично ру­хаються по кімнаті й вітаються з усіма, хто зустрічається на їх шляху. Привітання відбувається так:

один оплеск — вітаються за руку;

два оплески — вітаються плечима;

три оплески — вітаються спинами.

Інформування «Як виявити гіперактивну  дитину?»

Діагноз «гіперактивність» встановлює психоневролог. Якщо діагноз відсутній, а у дитини постійно проявляються ознаки гіперактивності, то педагог повинен за нею цілеспрямовано спостерігати (додаток 3). Після цього педагог може тактовно по­рекомендувати батькам звернутися до психоневролога.

Рольова гра «Бесіда педагога з роди­чами дитини»

Група ділиться на пари, кожній видаєть­ся список запитань до батьків гіперактив­ної дитини (додаток 4 ).

Один із учасників «педагог», а інший — хтось із батьків. Педагог вибирає зі списку найбільш вдалі запитання. Пари працюють 5—7 хв. Після цього проводиться групове обговорення. Складається список запи­тань, якими може скористатися вчитель у роботі.

Гра «Заборонене число»

Ця гра має чіткі правила й тому дис­циплінує та об'єднує дітей, розвиває швидкість реакції і викликає позитивні емоції.

Хід гри

Ведучий називає вголос цифри. Діти по­вторюють вголос ці цифри, крім однієї за­бороненої. Коли ведучий називає заборо­нену цифру, діти повинні плеснути в до­лоні.

Гра «Ліліпути та велетні»

Мета: розвиток здатності до переклю­чення уваги, швидкості мислення, дисцип­лінування.

Хід гри

Ведучий вибирає дві категорії будь- яких предметів або понять. Наприклад: «Коли я буду називати тварин, ви повинні стати велетнями, а коли рослин — ліліпу­тами».

Інформування «Як допомогти гіперактивній активній дитині?»

З гіперактивними дітьми доцільно пра­цювати на початку дня, а не ввечері, змен­шити їм навантаження, зробити перерву в роботі. Бажано вчителю перед заняттям або іншим заходом обговорити з дитиною правила, за виконання яких вона отримає винагороду (не обов'язково матеріальну).

Заохочення дасть позитивний результат. Наприклад, кожні півгодини видавати їй жетони, які вона зможе обміняти на вина­городу: право йти на прогулянку в першій парі, чергувати під час обіду тощо. Інструкції повинні бути чіткі й короткі. Дуже часто такі діти схильні до маніпулю­вання дорослими. Щоб не допустити цьо­го, дорослі повинні зберігати спокій.

Ігрові засоби роботи з гіперактивни­ми дітьми

Підбираючи ігри, слід враховувати такі індивідуальні особливості гіперактивних дітей і невміння довго підпорядковувати­ся груповим правилам, швидку втомлю­ваність, невміння вислуховувати й викону­вати інструкцію. У грі такій дитині важ­ко дотримуватися своєї черги і врахову­вати інтереси інших. Тому включати таких дітей у колективну роботу доцільно поетап­но. Починати потрібно з індивідуальної роботи, потім залучити до роботи в малих групах, і тільки після цього переходити до колективних ігор.

Гра «Ласкаві лапки»

Мета: зняття напруження, розвиток чуттєвого сприйняття, сприйняття гар­монізації стосунків між дорослими й дити­ною.

Хід гри

Дорослий кладе на стіл 6—7 дрібних предметів різної фактури: шматок хутра, пензлик, вата, скло, коралі тощо. Дитині пропонують оголити руку до ліктя. Вчитель пояснює, що по руці буде ходити «звірятко» й торкатися ласкавими лапками. Потрібно вгадати, який предмет торкався руки.

Варіант гри: «звірятко» торкається до­лоні, щоки, коліна.

Гра «Кричалка, шепталка, мовчанка»

Мета: регулювання поведінки збудже­них дітей, заспокоєння їх. Розвиток спос­тережливості, вміння діяти за правилами, вольова саморегуляція.

Хід гри

З різнокольорового картону потрібно зробити три силуети долоні: червоний, жов­тий, синій. Це — сигнали. Коли дорослий піднімає червону долоню, то можна бігати, кричати, шуміти; коли жовту долоню,то можна тихо пересуватися, шепотіти; синю долоню — потрібно завмерти на місці й не рухатися.

Закінчувати гру треба мовчанкою. Після того, як діти в кінці гри ляжуть на підлогу, можна включити спокійну музику.

Гра «Ґвалт»

Мета: розвиток уваги.

Хід гри

Один із учасників (за бажанням) стає ведучим і виходить за двері. Група виби­рає будь-яку фразу з відомої всім пісеньки. Кожному учас­нику дістається одне слово. Потім входить ведучий, і всі учасники одночасно повторю­ють своє слово. Ведучий пови­нен здогадатись, яка це пісня.

Гра «Мінялки»

Мета: пожвавлення робо­ти в групі, розвиток комуніка­тивних навичок.

Хід гри

Учасники сідають у коло, вибирають ведучого, який встає й виносить свій стілець за коло. Таким чином, у колі залишається на один стілець менше від кількості гравців. Далі ведучий говорить: «Міня­ються ті, в кого темне або світле волосся, в кого є годин­ники тощо». Учасник гри, який залишився без стільця, стає ведучим.

Інформування «Робота вчителя з батьками гіперак­тивної дитини»

Батьки гіперактивної ди­тини часто відчувають прови­ну за її поведінку, а інколи взагалі не знають, що робити з нею. Насамперед потрібно тактовно пояс­нити їм, що провини дитини в цьому немає. Зауваження й заборони не дадуть позитивного результату.

Гіперактивна дитина потребує уваги дорослих і чутливого ставлення до неї. Зни­зити емоційне напруження допоможуть приємні тактильні відчуття, погладжуван­ня, а також деякі ігри.

Доцільно встановити довірливі стосунки з батьками. Для цього можна щоденно об­мінюватися картонками, в яких учитель фіксує навіть найменші значні досягнен­ня дитини. Батьки можуть заохочувати ці досягнення (наприклад, довше погуляти, почитати, погратися). Вранці батьки при­носять картку, де записано, що вдалося зробити вдома.

Таким чином, встановлюється контакт між батьками і вчителем, а головне, в ди­тини формується почуття впевненості, підвищується самооцінка.

Вправа «Весела гра з дзвіночком»

Мета: розвиток слухового сприйняття.

Хід гри

Всі сідають у коло. Бажаючому зав'язу­ють очі, а дзвіночок передають по колу. Зав­дання — піймати людину з дзвіночком. Перекидати дзвіночок один одному не можна.

Інформування

Гіперактивні діти непосидючі, а їх руки часто знаходяться в постійному русі. Тому потрібно навчати їх гратися в спеціальні ігри, варто запропонувати їм ліплення з пластиліну, глини.

Заключна вправа

Учасники тренінгу поділяються на 3—4 групи. Кожна група складає звернення від імені гіперактивних дітей до батьків і вчи­телів. Після цього зачитуються всі ці звер­нення й відбувається обговорення. Обмін враженнями.

Додаток 1 ОЗНАКИ ІМПУЛЬСИВНОСТІ ДИТЯЧОЇ ПОВЕДІНКИ

Завжди знаходить швидку, не обо­в'язково правильну, відповідь на запитан­ня.

Часто змінюється настрій.

Часто дратується, виходить із себе.

Подобається робота, яку можна швид­ко виконати.

Ображається, але не злопам'ятна.

Часто відчуває, що все набридло.

Швидко, не роздумуючи, приймає рішення.

Може рішуче відмовитися від страви, яка не до вподоби.

Часто відволікається на запитання.

Кричить у відповідь на крик збоку інших дітей.

Завжди впевнена, що впорається з будь-яким завданням.

Може нагрубіянити батькам, вчите­лям.

Часом здається, що вона переповне­на енергією.

Це— людина дії, роздумувати не вміє і не любить.

Вимагає до себе уваги, не хоче чека­ти.

В іграх не підпорядковується загаль­ним правилам.

Гарячкує під час розмови, часто підвищує голос.

Легко забуває доручення дорослих, захоплюється грою.

Любить організовувати та керувати.

Похвала та докори діють сильніше, ніж на інших дітей.

Додаток 2 ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ

Надмірно говірка;

відмовляється від колективної гри;

надмірно рухлива;

дуже вимоглива до себе;

не розуміє почуття й переживання інших людей;

відчуває себе відкинутою;

любить ритуали;

низька самооцінка;

часто свариться з дорослими;

створює конфліктні ситуації;

відстає у розвитку мови;

крутиться на місці;

контролює свою поведінку;

надмірно турбується через якісь події;

має соматичні проблеми: болі в жи­воті, головні болі тощо;

часто сперечається з дорослими;

метушлива;

відмовляється виконувати прохання;

імпульсивна;

часто відчуває «погане»;

самокритична;

має напружену мускулатуру;

захоплюється колекціонуванням;

погана координація рухів;

мало й неспокійно спить;

штовхає, ламає, руйнує все навколо;

почувається безпорадно;

заздрісна, мстива;

уникає прямих поглядів;

поводиться одноманітно;

легко відволікається;

уникає спілкування з дорослими;

прагне розізлити маму, вчителя;

думає, що вона гірша від інших;

не хоче розлучатися з батьками;

уникає спілкування з дітьми;

часто сердиться й відмовляється щось робити.

ДодатокЗ Критерії для виявленнягіперактивної дитини

Оцінка уваги:

має багато незакінчених проектів;

непослідовна в поведінці; -

нездатна довго бути уважною;

не чує, коли до неї звертаються;

з великим ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його;

має труднощі в організації поведінки;

губить свої речі;

уникає складних завдань і таких, що потребують розумових зусиль;

забудькувата.

Оцінка активності:

крутиться, як черв'як;

неспокійна (барабанить пальцями, залазить кудись);

спить набагато менше від інших дітей;

в постійному русі, «з мотором»;

надміру говірка.

Оцінка імпульсивності:

відповідає, випереджуючи запитан­ня;

важко дочекатися своєї черги в іграх, на заняттях;

часто втручається, перериває того, хто говорить;

погано зосереджує увагу;

не може відкласти винагороду;

не може регулювати свою поведінку, не вміє підкорятися правилам;

на одних заняттях спокійна, на інших — ні.

Якщо в дитини проявляється хоча б шість із перерахованих характеристик, то це може свідчити про гіперактивність.

Додаток 4

Список запитань для бесіди з батьками гіперактивної дитини

Які особливості раннього розвитку дитини?

Чи характерні для неї нервові рухи (розхитування ногою тощо)?

Чи важко доводити справу до кінця?

Чи легко відволікти від виконання завдання?

Чи легко входить у стан гніву?

Коли слухає, чи зайняті чимось її руки?

Чи має звичку брехати?

Чи вміє планувати наслідки своєї по­ведінки?

Чи страждає порушеннями сну?

Чи важко дитині вислухати до кінця казку, яку читає дорослий?

Чи є сім'я повною?

Чи важко їй зберігати таємницю?

Чи часто впадає в гнів?

Чи може підкорятися правилам, інструкціям?

Чи важко дочекатися своєї черги в грі?

Чи здатна дитина довго чекати ви­нагороди?

Чи часто розкидає речі?

Чи знає хтось із членів сім'ї гіперактивну  поведінку?

Як реагує на зауваження дорослих?

Чи часто губить свої речі?

Додаток 5

Відкритий лист гіперактивних дітей до вчителів

Дорогі вчителі!

Щоб Вам було легше з нами жити, а ми Вас любили:

Не завантажуйте нас нецікавою ро­ботою. Більше життя! Більше динаміки! Ми все можемо!

Не давайте нам довгих інструкцій! На п'ятнадцятому слові нас більше ціка­вить, якого кольору шкарпетки в сусіда. Говоріть конкретно, не більше десяти слів.

Не вимагайте від нас, щоб ми були одночасно уважними, охайними й поси­дючими! Це понад наших можливостей!

А взагалі — запам'ятайте: похвала й дорікання діють на нас сильніше, ніж на інших.

 

  ДОДАТОК 6                               

Практичні рекомендації педагогу, що працює з гіперактивною    дитиною
1. Зміна оточення:
• роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя
• оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду
• змініть режим уроку, більше включайте фізкультхвилинок
• дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хв. підводитись і ходити класом
• надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів
• спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити тощо
• пам’ятайте про нейропсихологічні особливості гіперактивної дитини: якщо її заставлять сидіти нерухомо, то в неї різко знижується рівень активності мозку. Тобто в процесі навчання гіперактивній дитині допомагає рухова активність.
2. Створення позитивної мотивації на успіх:
• введіть знакову систему оцінювання
• частіше хваліть дитину
• розклад уроків має бути постійним
• уникайте завищених або занижених вимог до учня з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю
• введіть проблемне навчання
• використайте на уроці елементи гри і змагання
• давайте завдання, враховуючи здібності дитини
• великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них
• створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може продемонструвати свої сильні сторони
• ігноруйте негативні вчинки і заохочуйте позитивні
• будуйте процес навчання на позитивних емоціях
• пам’ятайте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її.
3. Корекція негативних форм поведінки:
• сприяйте припиненню агресії
• навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування
• регулюйте взаємини дитини з однокласниками
4. Регулювання очікувань:
• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не відразу, а через деякий час
• пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування (медикаментозної терапії), але й від спокійного й поміркованого ставлення до неї.

 

 

 

 

ДОДАТОК 7

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

• виявляйте твердість і послідовність у вихованні;
• пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість — не є навмисними;
• контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;
• не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;
• будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;
• реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.)
• повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;
• не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;
• вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

• приділяйте дитині достатньо уваги;
• проводьте дозвілля всією родиною; не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:

• установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;
• знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;
• зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;
• уникайте по можливості значних скупчень людей;
• пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

• забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;
• частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;
• складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт; виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією; не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час; не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;
• допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;
• не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;
• поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати.

Пам'ятайте: для дитини зі СДУГ найдієвішими є такі «засоби переконання»:

• позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;
• заборона приємної діяльності, телефонних розмов;
• прийом «вимкненого часу» (ізоляція, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко);
• просте втримання в «залізних обіймах»; позачергове чергування по, кухні та ін.

Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика «позитивної моделі», яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.

 

 

ДОДАТОК 8                                  

                                      Гіперактивні діти

                                            5 – 10  років

                            КОРЕКЦІЙНА ПРОГРАМА

ВСТУП

Нині існує тенденція до збільшення дітей, рухова активність яких виходить за рамки уявлень про просто рухливу дитину. Більшість малят емоційні, імпульсивні, рухливі, але при цьому вони можуть уважно слухати дорослого й виконувати його вказівки. Однак із гіперактивними дітьми важко налагодити контакт уже тому, що вони рухаються постійно, увага їхня розсіяна, вони імпульсивні й неслухняні. Більшості гіперактивних дітей властива слабка психоемоційна стійкість при невдачах, низька самооцінка, вони мають проблеми у сфері взаємин і навчальної діяльності.

Оточення не розуміє таких дітей, тому у них формують важку для корекції модель агре­сивної захисної поведінки, що призводить до дезадаптації у колективі однолітків. Проведені наукові дослідження доводять, що не можна обви­нувачувати гіперактивну дитину у відсутності ба­жання або вольових зусиль («може, але не хоче»).

Необхідно зрозуміти, що проблеми з навчан­ням і вихованням є результатом зміни біохімічної активності мозкових структур (хоче, намагається, але не може).

Тому практичні психологи, педагоги, ме­дичні працівники й батьки мають допомогти у розв'язанні цієї актуальної проблеми. Адже у їхньому арсеналі є достатня кількість ігор і вправ, спрямованих на розвиток довільних процесів і властивостей уваги.

Змагальні ігри формують у дітей позитивну мо­тивацію на опанування своєї поведінки, допомага­ють адаптуватися, знижують гіперактивність.

Мета програми: розвивати позитивну моти­вацію на опанування дитиною своєї поведінки; розкрити компенсаторні механізми когнітивних і поведінкових порушень.

Завдання: розвивати навички соціальної взає­модії, самоконтролю і довільної діяльності, довіль­ну увагу і когнітивні процеси; коригувати емоцій­но-афективну сферу; усувати імпульсивність.

Програма розрахована на роботу з дітьми 5—10 років. Оптимальна кількість учасників гру­пи: 4—6 осіб.

До складу корекційної групи крім гіперактив­них дітей можуть входити невпевнені, імпульсив­ні, неуважні діти й одна звичайна дитина, яка стане прикладом для наслідування.

При дотриманні режиму проведення — 2 за­няття в тиждень — цикл розрахований на 2 мі­сяці. Час кожного заняття — 30—50 хв. Програма містить 15 занять.

Приводом для зарахування дитини в корекційну групу є: діагноз лікаря, висновок психолога, спостереження педагогів, звернення батьків.

Очікуваний результат: уміння керувати своєю поведінкою, незалежність від зовнішніх травма­тичних ситуацій, знижується рухова активність.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

БЛОК 1.

РОЗВИТОК НАВИЧОК СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Заняття 1. Знайомство. Налагодження від­носин.

Заняття 5. Узгодження дій. Підпорядкованість мотивів.

Заняття 9. Зворотний зв'язок у спілкуванні.

Заняття 13. Подвійна позиція у спільній діяль­ності та спілкуванні.

БЛОК 2.

КОРЕКЦІЯ ЕМОЦІЙНО-АФЕКТИВНОЇСФЕРИ

Заняття 2. Здатність до емпатії. Зняття психо­емоційного напруження.

Заняття 6. Візуальне сприйняття емоцій. Елімінація агресії.

Заняття 10. Керування емоціями.

Заняття 14. Елімінація агресії й імпульсив­ності.

БЛОК 3.

РОЗВИТОК НАВИЧОК САМОКОНТРОЛЮ Й ДОВІЛЬНОСТІ  ДІЯЛЬНОСТІ

Заняття 3. Довільна регуляція власної діяль­ності. Вербальне сприйняття.

Заняття 7. Контроль і керування емоціями та власними діями.

Заняття 11. Керівництво й регуляція дій.

Заняття 15. Реакція на інструкцію. Гальмівні процеси.

БЛОК 4.

РОЗВИТОК КОЛЕКТИВНОЇ СФЕРИ Й ДОВІЛЬНОЇ УВАГИ

Заняття 4. Логічне мислення. Довільна увага.

Заняття 8. Розвиток пам'яті, сприйняття, довільної уваги.

Заняття 12. Концентрація уваги. Навички копіювання зразка.

 

ЦИКЛ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

 

ЗАНЯТТЯ 1

Мета: встановити контакт між психологом і групою, усередині групи.

Завдання: розвивати комунікативні навички, групову згуртованість, довіру одне до одного, довільність і самоконтроль, погодженість рухів; закріпити позу спокою; розслабити руки і все тіло; зняти психоемоційне напруження.

Матеріали:м'яч.

Вправа «Йогівська гімнастика для малят»

Діти ходять по колу одне за одним і гудуть, як паровозики. Зупиняються, стають у коло, «заводять будильник» — стискають долоню в кулачок, виконують кругові рухи в області сонячного сплетіння. «Будильник задзвонив»: «З-з-з». Ми його зупинимо», — діти легко стукають долонькою по голові. «Ліплять лич­ко» — проводять руками по обличчю. «Ліплять волоссячко» — натискають подушечками пальців на коріння волосся. «Ліплять брівки» — про­водять кінчиками пальців по бровах. «Ліплять оченята» — торкаються кінчиками пальців повік, проводять вказівним пальцем навколо очей, мор­гають. «Ліплять носика» — проводять вказівним пальцем від перенісся по крилах носа. «Ліплять вушка» — пощипують кінчики вух, погладжу­ють вуха. «Ліплять підборіддя» — погладжують підборіддя. «Малюють носиком сонечко» — кру­тять головою, малюють носиком промінці — ви­конують відповідні рухи. Вимовляють хором: «Я гарний, добрий, хороший», — гладять себе по голові.

Вправа «Прогулянка до лісу»

Психолог запрошує дітей прогулятися до уяв­ного лісу. Діти повторюють рухи психолога: ідуть тихо, навшпиньки, щоб не розбудити ведмедя, переступають через колоду, боком рухаються по вузькій стежечці, навколо якої росте кропива, обережно ступають по хиткому містку, переки­нутому через струмочок, стрибають по купинах у болоті, нахиляються, збираючи гриби та квіти, тягнуться вгору за горіхами тощо. Можна запита­ти дітей, які вони знають гриби, квіти, дерева.

Гра «Будь уважний!»

Діти стають у коло. Психолог бере м'яча і вхо­дить у центр кола. Він називає імена дітей і кидає м'яч. Дитина, почувши своє ім'я, має впіймати м'яч і кинути його назад. Гру проводьте у швид­кому темпі.

Вправа «Передай рух»

Діти стоять у колі і за сигналом психолога роблять вигляд, що передають одне одному ве­ликого м'яча, важку гирю, гарячий млинець, квіточку тощо. Вправу виконуйте мовчки.

Комунікативна вправа «Маска»

Діти сідають у коло. Перший учасник вправи фіксує на своєму обличчі якийсь вираз (маску), демонструє його всім дітям і «передає» сусідові праворуч (ліворуч). Сусід має точно повторити цей вираз, поміняти на новий і «передати» на­ступному учасникові вправи. Так само роблять усі інші. Вираз обличчя може бути страшним, смішним, комічним, загрозливим тощо.

Релаксація «Кулачки»

Усі сидять на підлозі.

Психолог. Стисніть пальці в кулачок міцні­ше. Руки покладіть на коліна. Стисніть їх міцно, щоб кісточки побіліли. Руки втомилися. Розслаб­те руки.

Відпочиваємо. Кисті рук потеплішали. Легко, приємно стало. Слухайте і робіть, як я. Спокійно? Вдих — пауза, видих — пауза!

Цю й наступну вправу повторюйте тричі.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному м'яча, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ 2

Мета: зняти психоемоційне напруження, роз­вивати емпатію.

Завдання: розвивати увагу і довільну регуляцію власної діяльності, дрібну моторику, міжпівкульну  взаємодію, емоційну сферу, комунікативні навички; розслабити м'язи тіла; усувати агресив­ність та імпульсивність.

Матеріали: червоне, жовте й зелене кола, м'яч.

Рухлива гра «Світлофор»

Діти кладуть руки наплечі одне одному, хо­дять по залі й гудуть, зображують автобус. Пси­холог — «світлофор», показує «автобусу» кола різного кольору. На червоне діти мають зупини­тися, на жовте — «гудіти» і марширувати на місці, на зелене — рухатися далі.

Психолог. А тепер кожен із вас буде водієм власного автомобіля. Уважно стежте за сигналамими світлофора й виконуйте правила дорожнього руху.

Вправа «Жаба»

Покладіть руки на підлогу (стіл). Одну руку стисніть у кулак, іншу покладіть долонею на стіл. Одночасно міняйте положення рук. Для усклад­нення вправи прискорте її.

Вправа «Замок»

Схрестіть руки долонями одна до одної, зчепіть пальці в замок, виверніть руки до себе. Рухайте пальцем точно й чітко, без синкінезій. Торкатися пальця не можна. Послідовно у вправі треба задіяти всі пальці обох рук. Далі діти можуть виконувати вправу в парах.

Функціональна вправа «Лемент у пустелі»

Учасники сідають у коло, схрестивши ноги «по - турецькому», і за сигналом інструктора починають голосно кричати. При цьому необхідно нахилятися вперед, дістаючи руками й чолом підлоги.

Вправа «Опиши іграшку»

Психолог складає всі іграшки в мішечок. Кож­на дитина по черзі підходить до мішечка, дістає одну з іграшок і складає про неї оповідання - опис.

Когнітивна вправа «Чаша доброти»

Усі сидять на підлозі.

Психолог. Сядьте зручно, заплющте очі. Уявіть перед собою свою улюблену чашку. Подумки наповніть її до країв своєю добротою. Уявіть поруч іншу чужу чашку, вона порожня. Відлийте в неї зі своєї чашки доброти. Поруч ще одна порожня чашка, ще і ще... Відливайте зі своєї чашки доброту в порожні. Не шкодуйте доброти! А зараз подивіться у свою чашку. Вона порожня чи повна? Додайте в неї своєї доброти. Ви можете ділитися добротою з іншими, але ваша чашка завжди буде залишатися повною. Розплющте очі. Спокійно й упевнено скажіть: «Це я! У мене є така чаша доброти!».

Релаксація «Кораблик»

Психолог. Уявіть собі, що ви на кораблі. Хитає. Щоб не впасти, розставте ноги ширше й при­тисніть їх до підлоги. Руки зчепіть за спиною.

Хитнуло праворуч — притисніть до підлоги пра­ву ногу (права нога напружена, ліва розслаблена, трохи зігнута в коліні, носком торкається підлоги). Випряміться! Розслабте ногу. Хитнуло в інший бік — притисніть до підлоги ліву ногу. Випря­міться. Вдих — пауза, видих — пауза.

Стало палубу качати! Притисніть ноги до па­луби! Міцніше одну ногу притискаємо, а другу розслабляємо.

Виконайте вправу по черзі для кожної ноги. Зверніть увагу дитини на напружені й розслаблені м'язи ніг.

Далі рекомендуємо ще раз повторити позу спокою.

Знову руки на коліна,

А тепер трошки лінощів...

Напруження полетіло,

І розслаблене все тіло...

Наші м'язи не втомилися,

Навпаки — нам підкорилися.

Дихаємо легко, рівно, глибоко...

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному м'яча, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ З

Мета: формувати довільну регуляцію власної діяльності, розвивати вербальне сприйняття.

Завдання: розвивати увагу, довільність і са­моконтроль, координацію рухів; удосконалювати комунікативні навички; формувати навички взає­модії, тактильні відчуття.

Матеріали: мольберт і олівці, м'яч.

Гра «Прапорець»

Звучить музика. Діти марширують по залі. За сигналом психолога (піднятий прапорець) вони мають припинити рух і зафіксувати позу, в якій їх застав сигнал, на 5—7 секунд. При по­вторному сигналі рух відновлюється.

Функціональна вправа «Пташенята»

Учасники сідають у коло. Вибирають пташку - маму, пташку-тата, які йдуть за двері. Потім вибирають п'ять пташенят. Усі опускають голови на руки. Птахи-батьки заходять у коло. Одне із пташенят тихим тонким голосом пищить, не під­німаючи голови. Інші діти сидять дуже тихо. Зав­дання птахів-батьків — визначити пташеня, яке пищить. Воно може підняти голову. Так триває, аж поки не знайдуть усіх пташенят. При повторі гри можна обирати інших звірів, наприклад, ко­шенят, ягнят тощо.

Функціональна вправа «Послухати тишу »

Усі сидять на підлозі. Заплющте очі і по­слухайте звуки на вулиці за вікном, потім у кім­наті, свій подих, биття серця.

Рухлива гра «Голка й нитка»

Один із дітей стає ведучим — «голкою», а всі інші — «ниткою». Дитина, яка виконує роль голки, бігає по залі, міняючи напрямок, а всі інші діти біжать за нею. Ведучий міняється, гра пов­торюється. Кожна дитина має побувати в ролі голки.

Вправа «Раз, два, три — говори!»

Діти сидять на стільчиках. Перед ними стоїть мольберт, на якому встановлена невелика дошка (або великий аркуш цупкого паперу). Психолог малює морський берег, хвилі, чайок, пароплав. Потім він викликає одного з дітей і пошепки пропонує доповнити малюнок (зобразити хма­ру, човник, камінчик наберезі, ще одну пташку тощо). Мольберт перевертають, дитина виконує інструкцію, і малюнок знову демонструють решті групи. Психолог просить дітей визначити, яка нова деталь з'явилася на картині, назвати її, але тільки після того, як пролунає команда: «Раз, два, три — говори!». Картину мають по черзі допов­нити усі діти.

Тілесно орієнтована вправа «Пластилінова лялька»

Психолог ділить дітей на пари. Один із пари буде скульптором, другий — пластиліном. «Скульптор» має ліпити «ляльку», надаючи «плас­тиліну» певну позу. «Пластилін» має бути м'який і гнучкий.

Після того, як кожна дитина побуває в різних ролях, психолог запитує:

Ким більше сподобалося бути: скульптором чи пластиліновою лялькою? Чому?

Чи зручно було ляльці перебувати в тій позі, що придумав для неї скульптор? Чому?

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному м'яча, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ 4

Мета: розвивати довільну увагу і логічне мис­лення.

Завдання: розвивати логічне мислення, пам'ять, сприйняття, увагу, руховий контроль, взаємодію з однолітками, координацію рухів, прийоми розслаблення м'язів, самоконтроль і довільність.

Матеріали: 30—36 парних предметних карти­нок, чарівна паличка.

Вправа «Потягусі»

Діти збираються в коло, сідають навпочіпки й заплющують очі.

Психолог. От ми й прокинулися, солодко потяг­нулися. (Діти розплющують очі, повільно встають, витягають руки вперед, потім піднімають їх догори, відводять за голову й піднімаються навшпиньки.) Солодко потягнулися, одне одному усміхнулися. (Діти стають на ступні, опускають руки вниз.)

Повторіть вправу кілька разів.

Комунікативна вправа «Золота рибка»

Учасники стають у коло, взявшись за руки й притискаючись одне до одного плечима, стегна­ми, ногами. Це — сітка. Ведучий — «золота риб­ка» — стоїть уколі. Його завдання — вибратися з кола, а «сітка» має йому перешкоджати. Якщо ведучому довго не вдається вибратися з сітки, діти йому допомагають.

Гра «Склади пари картинок»

Розкладіть на столі перед дітьми 30—36 пред­метних картинок. Запропонуйте кожній дитині по черзі вибрати будь-яку картинку й підібрати їй пару, пояснити свій вибір. Наприклад, душ — рушник: після душу людина витирається рушни­ком; яйце — хліб: вони їстівні тощо.

Гра розвиває логічне мислення, дискурсивне мовлення.

Гра «Літаки»

Діти сидять навпочіпки далеко одне від одно­го — «літаки на аеродромі».

Психолог. Літаки загули, загули, загули, під­нялися й полетіли. (Діти гудуть спочатку тихо, потім голосніше, піднімаються й починають бігати по залі, розвівши руки в сторони.) Полетіли, по­летіли й сіли. (Діти сідають навпочіпки, чекають команди психолога. )

Вправу повторіть кілька разів. Наприкінці гри «літаки прилітають до моря» — діти сіда­ють на стільчики або лягають на килим так, щоб не зачіпати одне одного.

Вправа «Знайди неточності»

Запропонуйте дітям сказати, що не так у ре­ченнях; пояснити свою думку:

Коли людині весело, вона плаче.

Якщо потрібно щось купити, гублять гроші.

Мама прибрала у квартирі — і стало брудно.

Що більше продуктів у сумці, то вона легша.

Якщо в дитини болить горло, вона має їсти морозиво.

На наступному занятті запропонуйте дітям самим придумати речення з неточностями.

Тілесно орієнтована вправа «Клоуни»

Діти стають у коло й піднімають руки догори. За командою психолога послідовно виконують такі рухи:

кисті рук опускають вниз;

руки згинають у ліктях;

руки розслаблюють і опускають вниз;

тулуб згинають, голову опускають вниз;

коліна згинають, діти присідають нав­почіпки.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яке завдання сьогодні було найважчим. Діти, передаючи одне одному «чарівну паличку», по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 5

Мета: розвивати вміння узгоджувати дії, фор­мувати мотиви підпорядкування.

 

Завдання: формувати увагу і довільну регуля­цію своєї діяльності; розвивати дрібну моторику, комунікативні навички, руховий контроль і взає­модію з однолітками, міжпівкульну взаємодію; опановувати і закріплювати пози спокою, роз­слаблювати м'язи рук.

Матеріли: бинт (стрічка), чарівна паличка.

Гра «Заборонені рухи»

Діти стоять півколом напроти психолога.

Психолог. Я показуватиму різні рухи. Ви будете повторювати усі рухи, крім одного.

Психолог називає й показує «заборонений» рух (наприклад, підскакування) і дає сигнал до початку гри. Помилки звичайно викликають бурхливі реакції, сміх, але виводити дітей із гри не треба.

Комунікативна вправа «Сіамські близнюки»

Діти розбиваються на пари і стають якнай­ближче до свого партнера. Інструктор бинтом обмотує праву руку одного партнера з лівою ру­кою іншого. Аналогічно з'єднує й ноги. Потім дітям даються різні завдання: пройти по кім­наті, станцювати, намалювати щось тощо. Для пожвавлення вправи одному з партнерів можна зав'язати очі.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

Вправа «Коло»

Усі сплять на підлозі. По черзі і якнайшвидше дитина перебирає пальці рук, з'єднуючи в коло з більшим пальцем послідовно вказівний, се­редній тощо. Виконайте вправу від вказівного пальця до мізинця і від мізинця до вказівного пальця. На початку дійте кожною рукою окремо, потім разом.

 

Вправа «Одна велика тварина»

Діти і психолог стають у коло й беруться за руки.

Психолог. Уявіть собі, що ми — одна велика тварина. Будемо дихати всі разом: крок уперед — вдих, крок назад — видих.

Вправу повторіть тричі.

Функціональна вправа із правилами «Багаття»

Діти сідають на килим навколо «багаття» і ви­конують команди інструктора: відсунутися від «ба­гаття», «руки змерзли» — простягнути руки до «ба­гаття», «ой, яке велике багаття» — піднятися й ма­хати руками, «іскри полетіли» — плескати в долоні, «багаття подарувало дружбу й веселощі» — узятися за руки й ходити навколо «багаття».

Релаксація «Олені»

Психолог. Уявіть собі, що ви — олені. Під­німіть руки над головою, схрестіть їх, широко розчепірте пальці. Напружте руки. Вони ста­ли твердими! Нам важко й незручно тримати так руки, опустіть їх на коліна. Розслабте руки. Спокійно. Вдих — пауза, видих — пауза.

Подивіться: ми — олені,

Рветься вітер нам назустріч!

Вітер стих,

Розправимо плечі,

Руки знову на коліна.

А тепер трошки ліні...

Руки не напружені

І розслаблені. Знайте, хлопчики і дівчата,

Відпочивають ваші пальчики!

Дихається легко, рівно, глибоко.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Пси­холог просить їх сказати, яке завдання сьогодні було найважчим. Діти, передаючи одне одному «чарівну паличку», по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 6

Мета: розвивати уміння визначати внутрішній емоційний стан людини за візуальним сприйнят­тям, усувати агресивність.

Завдання: розвивати увагу, пам'ять, мислення, емоційну сферу, довільність і самоконтроль; фор­мувати тактичні відчуття; розслаблювати м'язи тіла; знімати психоемоційне напруження; усувати агресивність та імпульсивність.

Матеріали: шарф, м'яч.

Тілесно орієнтована вправа «Сліпий і поводир»

Психолог розставляє по залі кілька стільців і розділяє дітей на пари.

Один із пари буде «сліпим», інший — «по­водирем». «Сліпому» зав'язують очі, «поводир» бере його за руку й веде по залі, обходячи стільці. Потім діти міняються ролями. Інші діти («гляда­чі») спостерігають за парою. Після того, як кожна дитина побуває в різних ролях, обирають найкра­щого «поводиря».

Вправа «Чарівний мішечок»

Діти розглядають 7—8 дрібних іграшок. Пси­холог непомітно для дітей кладе одну з них у по­лотняний мішечок і говорить: «Помацайте міше­чок і здогадайтеся, що в ньому лежить».

Діти по черзі обмацують іграшку в мішечку і висловлюють свої припущення. Психолог вий­має іграшку й показує дітям.

Проведіть гру кілька разів.

Когнітивна вправа «Фотографія»

Усі сидять на підлозі. Інструктор показує дітям фотографію людини з певним настроєм.

 

Один з учасників має відтворити задану йому фразу з інтонацією, що відповідає емоції на фо­тографії. Необхідно супроводжувати вислов­лення відповідною мімікою й жестами. Інші діти мають оцінити правильність виконання завдання.

Гра «Слухай і відповідай»

Діти стають у коло. Психолог бере м'яча і вхо­дить у центр кола. Він по черзі кидає м'яча дітям, просить назвати якусь рослину, тварину, іграшку, марку автомобіля тощо.

Гру проводьте швидко.

Вправа «Рубання дров»

Усі стоять. Учасники мають уявити, як во­ни рубають дрова. Поставте колоду на пеньок, високо над головою підніміть і опустіть сокиру. Щоразу при опусканні сокири треба вигукнути: «Ха!». Потім поставте перед собою наступну коло­ду й рубайте знову. За дві хвилини кожен учасник говорить, скільки колод він розрубав.

Релаксація «Цікава Варвара»

Психолог. Поверніть голову ліворуч, спробуйте це зробити так, щоб побачити якнайдалі. Зараз м'язи шиї напружені! Помацайте шию праворуч, м'язи стали тверді, немов кам'яні. Поверніться у вихідне положення. Аналогічно — в інший бік. Вдих — пауза, видих — пауза.

Цікава Варвара

Дивиться ліворуч...

Дивиться праворуч...

А потім знову вперед...

Відпочиньте трохи. Розслабте шию. Рухи по­вторіть двічі у кожен бік.

Тепер підніміть голову. Подивіться на стелю. Ще далі закиньте голову назад! Як напружилася шия! Неприємно! Дихати важко. Випряміться. Легко стало, вільно дихається. Вдих — пауза, видих — пауза.

А Варвара дивиться вгору!

Вище за всіх, угору!

Вертається назад —

Розслаблення приємне!

Шия не напружена

І розслаблена.

А зараз повільно опустіть голову вниз. Напру­жилися м'язи шиї. Позаду вони стали твердими. Випрямте шию. Вона розслаблена. Приємно, добре дихається. Вдих — пауза, видих — пауза.

А тепер подивімося вниз —

М'язи шиї напружилися!

Вертаємося назад —

Розслаблення приємне!

Шия не напружена

І розслаблена.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яке завдання сьогодні було найважчим. Діти, передаючи одне одному «чарівну паличку», по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 7

Мета: учити контролювати свої емоції й дії у спільній діяльності з однолітками.

Завдання: розвивати увагу і спостережливість, пам'ять, мислення, самоконтроль і довільність, комунікативну сферу і взаємини у групі; кори­гувати емоційно-афективну сферу.

Матеріали: мольберт із олівцями, жовтий квадрат.

Тілесно орієнтована вправа «Камінь і подорожній»

Психолог говорить, що після прогулянки тре­ба відпочити. Пропонує комусь із дітей стати «каменями», а іншим — «подорожніми». Діти, які зображають камені, опускаються на підло­гу, обхоплюють коліна руками й сидять неру­хомо, напружено. Кожен із «подорожніх» сідає, спирається спиною на спину дитини -«каменя». Потім діти міняються ролями.

— Які були «камені» — зручні чи незручні, тверді чи м'які?

Гра «їстівне — неїстівне»

Діти вишиковуються в ряд. Психолог бере м'яча і стає навпроти дітей. Відстань між психо­логом і дітьми — 5 кроків.

Психолог, називаючи якийсь предмет, по чер­зі кидає м'яча дітям. Якщо пролунала назва їстів­ного предмета — дитина ловить м'яч, неїстівно­го — відштовхує. При правильному виконанні завдання дитина робить крок уперед. Той, хто першим дійде до психолога, стає ведучим.

Повторіть гру кілька разів.

Функціональна вправа із правилами «Пустуни»

Інструктор за сигналом (удар убубон, дзвіно­чок) пропонує дітям попустувати: бігати, стриба­ти, перекочуватися. За другим сигналом ведучого усі витівки припиняють. Повторіть вправу кілька разів.

Вправа «Емоції»

Діти сідають на стільчики. Психолог по черзі показує дітям картки із зображенням осіб. Діти, визначивши емоційний стан людини на малюнку, мовчки піднімають руку. Психолог каже: «Раз, два, три». На рахунок «три» діти всі разом мають прошептати відповідь.

Після цієї вправи психолог пропонує дітям зобразити за допомогою пантоміміки такі емоцій­ні стани: смуток, образу, радість, злість, подив, спокій.

Діти виконують завдання.

Спільне малювання людини та гра «Що зміни­лося?»

Діти сидять на стільчиках. Перед ними стоїть мольберт, на якому встановлена невелика дош­ка (або прикріплено великий аркуш щільного паперу).

Психолог малює голову людини. Потім діти по черзі підходять до мольберта, пошепки назива­ють частину тіла, яку потрібно домалювати (шия, плечі), і доповнюють малюнок.

Після спільного малювання мольберт  пере­вертають, психолог вносить у малюнок якусь деталь і знову показує зображення дітям. Психо­лог просить когось одного назвати нову деталь, інші мовчать.

Доповнення в малюнок внесіть кілька разів.

Релаксація «Летючий килим»

Психолог. Ми лягаємо на чарівний килим - літак; килим плавно й повільно піднімається, несе нас по небу, тихесенько погойдує, заколисуючи; вітерець ніжно обдуває втомлені тіла, усі відпочи­вають... Далеко внизу пропливають будинки, ліси, ріки й озера... Поступово килим-літак починає зниження й приземляється у нашій кімнаті (пау­за)... Потягуємося, робимо глибокий вдих і видих, розплющуємо очі, повільно й акуратно сідаємо.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яке завдання сьогодні було найважчим. Діти, передаючи одне одному «чарівну паличку», по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 8

Мета: розвивати пам'ять, сприйняття, довіль­ну увагу.

Завдання: розвивати сприйняття, пам'ять, уяву, концентрацію уваги, координацію рухів і руховий контроль, самоконтроль і довільність, комунікативні навички; усувати агресивність, покращувати взаємодію з однолітками.

Матеріали: зображення мордочок тварин: одна ціла, друга розрізана на 10 частин (квадратів і прямокутників), кубик.

Вправа «Кішка»

Кожен учасник має встати рачки, спираючись на коліна й долоні. На кожен крок правої руки й лівої ноги робити вдих, відводити голову на­зад, прогинати хребет. На кожен крок лівої руки і правої ноги робити видих, сичати, опускати підборіддя до грудей, вигинати спину вгору.

Функціональна вправа «Руки-ноги»

Усі стоять. Стрибки на місці з одночасними рухами рук і ніг. Ноги разом — руки в сторони. Ноги в сторони — руки до тіла. Ноги разом — руки в сторони. Ноги в сторони — руки до тіла.

Цикл стрибків повторіть кілька разів.

Гра «Кумедна мозаїка»

Кожна дитина одержує зображення мордоч­ки якоїсь тварини (поросяти, жабеняти, їжака) і такий же малюнок, розрізаний на 10 частин (квадратів і прямокутників).

Необхідно скласти із частин ціле зображення тварини. Залежно від рівня розвитку кожної ди­тини припустиме виконання завдання прийомом накладення. Гра розвиває сприйняття, увагу.

Комунікативна вправа із правилами «Плутанина»

Діти стають у коло й беруться за руки. Ве­дучий має вийти з кімнати або відвернутися.

Не відпускаючи рук, діти «заплутуються» у колі, хто як може. Завдання  ведучого — розплутати дітей у колі.

Вправа «Підбери три рими до кожного слова»

Поясніть дітям, що таке рима, наведіть при­клад, прочитавши якийсь чотиривірш, і в ньому, разом із дітьми, виділіть співзвучні слова. Потім запропонуйте дітям підібрати рими до слів: бочка (точка, нічка, дочка), галка (качалка, скакалка, балка, мочалка).

Тілесно орієнтована вправа «Кораблик»

Діти стають у коло.

Психолог. Уявіть, що ми на палубі корабля. Щоб не впасти, розставте ноги ширше і притис­ніть їх до підлоги. Руки зчепіть за спиною.

Налетів вітер, піднялася хвиля, кораблик гойд­нувся. Притисніть до підлоги праву ногу, ліву трохи зігніть у коліні, торкайтеся підлоги тільки носком. Вітер затих — випряміться, розслабтеся. Увага! Нова хвиля. Кораблик хитнуло в іншу сторону — притисніть до підлоги ліву ногу, праву розслабте. Море заспокоїлося — випряміться, розслабтеся, глибоко вдихніть і видихніть.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Пси­холог просить дітей сказати, яке завдання сьогод­ні було найважчим. Діти, передаючи одне одному кубика, по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 9

Мета: розвивати уміння користуватися «зво­ротним зв'язком» у спільній діяльності.

Завдання: розвивати концентрацію уваги, пам'ять і мислення, довільність і самоконтроль, комунікативні навички, руховий контроль і взає­модію з однолітками, уміння розслаблювати м'язи ніг і всього тіла.

Матеріали: кубик.

Вправа «Дерево»

Усі сидять навпочіпки. Дитині пропонують сховати голову в коліна, коліна обхопити руками. Це — насінина, що поступово проростає й пе­ретворюється на дерево. Нехай дитина повільно спинається на ноги, потім розпрямляє тулуб, витягає руки догори. Потім потрібно напружити м'язи тіла й витягнутися вгору. Дмухнув вітер: нехай дитина розгойдує тіло, імітуючи дерево.

Функціональна вправа «Хто літає?»

Діти сідають на підлозі півколом, інструктор називає предмети. Якщо предмет літає — діти піднімають руки, якщо ні — руки в дітей опу­щені. Коли інструктор свідомо помиляється, діти мають втриматися й не підняти рук. Дитина, яка не втрималася, має заплатити фант і вику­пити його наприкінці гри, виконавши якесь зав­дання.

Гра «Паровозик з ім'ям»

Діти сидять на стільчиках, розташованих біля стіни в один ряд. Дитину, яка перша зображатиме паровозик, вибирають за допомогою лічилки.

«Паровозик відправляється в путь» — дитина встає зі стільчика й повільно біжить по колу, по­перемінно працюючи зігнутими в ліктях руками й вимовляючи: «Гух-гух-гух». Зробивши коло, «паровозик» зупиняється біля одного з дітей і ви­мовляє його ім'я.

Тепер ця дитина — «паровозик» і стає спе­реду, а перша — уже «вагончик». Тепер вони удвох «їдуть» по колу зі словами «Гух-гух-гух» і, «під'їжджаючи» до дітей, вибирають новий «паро­возик». Гра закінчується після того, як останній із дітей побуде «паровозиком».

Припотребі психолог просить «паровозик» рухатися повільніше, щоб «вагончики» не від­чепилися.

Гра «Зіпсований телефон»

Діти і психолог беруть стільчики й сідають у коло.

Психолог. Давайте ще трохи пошепчемося — пограємо в «Зіпсований телефон».

Дітям пояснюються правила гри: психо­лог придумує слово й пошепки вимовляє його на вушко дитині праворуч від нього, та теж по­шепки передає почуте сусідові праворуч і т. д. Остання дитина вимовляє слово вголос.

Зазвичай останнє слово не збігається з першим, що викликає бурхливу реакцію дітей. Психолог дає дітям час для прояву емоцій і продовжує гру.

Комунікативна вправа «Несподівані картинки»

Учасники сідають у коло, одержують воскові крейди й підписаний аркуш паперу. За командою інструктора діти починають малювати якусь кар­тинку, потім, за наступною командою, передають її сусідові праворуч, одержують від сусіда ліворуч незакінчену картинку і домальовують її далі. Пе­редача недомальованих картинок триває доти, доки вони не зроблять повне коло й діти не одер­жать картинку, яку почали самі. Кожен учасник може побачити свій внесок у кожну картинку. Гру можна пожвавити музичним супроводом.

Релаксація «Засмагаємо»

Психолог. Уявіть собі, що ноги засмагають на сонечку (витягніть ноги вперед, сидячи на під­лозі).Підніміть ноги, потримайте їх так. Ноги напружилися (можна запропонувати дитині са­мій помацати, якими твердими стали її м ' язи). Напружені ноги стали твердими, кам'яними. Опустіть ноги. Вони втомилися, а тепер відпо­чивають, розслаблюються. Як добре, приємно стало. Вдих — пауза, видих — пауза.

Ми прекрасно засмагаємо!

Вище ноги піднімаємо!

Тримаємо... Тримаємо... Напружуємо...

Загоряємо! Опускаємо (ноги різко опустіть на підлогу).

Ноги не напружені, розслаблені.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Пси­холог просить їх сказати, яке завдання сьогодні було найважчим. Діти, передаючи одне одному кубика, по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 10

Мета: розвивати уміння керувати своїми емоціями через спільні дії, елементи гумору й жарту.

Завдання: розвивати увагу, уяву, пам'ять, емоційну сферу, самоконтроль і довільність; удосконалювати комунікативні навички; усува­ти імпульсивність і агресію; формувати тактильні відчуття.

Матеріали: шарф, м'яч.

Гра «Піжмурки»

За допомогою лічилки вибирають ведучого. Психолог зав'язує йому очі шарфом. Завдання ведучого — піймати когось із гравців, який стає новим ведучим.

Цю відому гру рекомендуємо дітям зі страхом темряви, вона вчить орієнтуватися у просторі, навчає краще відчувати своє тіло, розвиває ко­ординацію рухів, довільну поведінку.

У ролі ведучого має побувати кожна дитина. Якщо гравець «попався» вдруге, йому пропону­ють сісти на стільчик, а нового ведучого обирає психолог.

Гра «Так» і «Ні» не говори»

Діти сідають на стільчики.

Психолог. Я поставлю кожному із вас запи­тання. Відповідаючи на нього, ви не повинні вживати слів «так» і «ні».

Ти зараз вдома?

Тобі 6 років?

Ти вчишся у школі?

Ти любиш дивитися мультфільми?

Кішки вміють гавкати?

Яблука ростуть на ялинці?

Зараз ніч?

Якщо дитина вживає при відповіді слова «так» або «ні», психолог повторює запитання. У ході гри кожній дитині можна запропонувати відповіс­ти на 1—3 запитання.

Вправа «Тух-тібі-дух»

У основі цього ритуалу — комічний парадокс. Діти вимовляють заклинання проти поганого настрою, образ і розчарувань. Вони, не розмовля­ючи, хаотично рухаються по кімнаті і, зупиняю­чись навпроти одного з учасників, мають сердито вимовити чарівне слово «тух-тібі-дух». Інший учасник може промовчати або тричі вимовити чарівне слово «тух-тібі-дух». Після цього діти рухаються далі по кімнаті, час від часу зупиняю­чись перед кимось і сердито вимовляють чарівне слово. Важливо говорити його не в порожнечу,

а певній людині, яка стоїть навпроти. Незабаром діти не зможуть утриматися від сміху.

Гра «Угадай фігурку»

Діти сідають на стільчики й заплющують очі. Психолог бере конверт із різними геометричними фігурами і говорить: «Очей не розплющуй, а яку фігурку на долоню покладу, відгадай».

Психолог кладе на долоню кожної дитини по одній фігурці. Дитина на дотик визначає, яка фігурка їй дісталася, називає її, потім розплющує очі.

Гру проведіть двічі: спочатку психолог кладе фігурку на праву, потім на ліву долоню дитини. При потребі перед початком гри уточніть назви  геометричних фігур.

Комунікативна вправа «Компас»

Діти вишиковуються «паровозиком» і кладуть руки одне одному на плечі. Очі треба заплющити. Ведучий, «компас», іде найперший із розплю­щеними очами по кімнаті, міняючи напрямок. Він має так вести групу, щоб усі були в безпеці. Успішність виконання вправи залежить від кож­ного учасника. У ролі ведучого по черзі можуть побувати всі гравці. Наприкінці вправи обговоріть відчуття дітей (у ролі ведучого і веденого).

Релаксація «Кулька»

Психолог. Уявіть, що ви надуваєте повітря­ну кулю. Покладіть руку на живіт. Надувайте живіт, начебто це велика повітряна куля. М'язи живота напружуються. Це сильне, неприємне напруження! Зробіть спокійний вдих животом так, щоб рукою відчути невелике напруження м'язів. Плечей не піднімайте. Вдих — пауза, ви­дих — пауза. М'язи живота розслабилися, стали м'якими. Тепер легко вдихніть знову. Повітря саме легко входить усередину. І видих — вільний, ненапружений!

Отяк кульку надуваємо!

А рукою перевіряємо (вдих).

Кулька лопнула, видихаємо,

Наші м'язи розслаблюємо.

Дихається легко... рівно... глибоко...

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному м'яча, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ 11

Мета: розвивати уміння керувати своїми дія­ми, регулювати їх відповідно до звукового сиг­налу.

Завдання: розвивати координацію рухів і ру­ховий контроль, довільність і самоконтроль, емоційну сферу, концентрацію уваги; удоскона­лювати комунікативні навички і взаємини з од­нолітками.

Матеріали: магнітофон, касета із записом шуму моря, кубик.

Тілесно орієнтована вправа «Насос і м'яч»

Психолог пропонує дітям розділитися на пари. Один зображає м'яча, другий — насос. Кожна дитина виконує рухи відповідно до отриманої ролі.

«М'яч здутий» — дитина сидить навпочіпки.

«Насос надуває м'яч» — дитина робить від­повідні рухи руками, супроводжуючи звуками «З-з-з».

«М'яч стає більшим» — дитина поступово встає, надуває щоки, піднімає руки вгору.

«Насос припиняє роботу» — дитина робить вигляд, що висмикує шланг.

«М'яч знову здувається» — дитина повільно сідає, випускає повітря зі щік, опускає руки.

Вправу повторіть кілька разів, потім діти мі­няються ролями.

Функціональна вправа «Що чути?»

Усі сидять на підлозі. Інструктор пропонує дітям послухати й запам'ятати те, що відбуваєть­ся в кімнаті, за дверима, на вулиці. Потім він просить розповісти, які звуки вони чули. Можна підрахувати почуті звуки й обрати переможця.

Вправа «Надокучлива муха»

Психолог. Уявіть, що ви лежите на пляжі, сонечко вас зігріває, ворушитися не хочеться. Раптом муха прилетіла й на лобик сіла. Щоб прогнати її, поворушіть бровами. Муха кружляє біля очей — поморгайте ними, перелітає із щоки на щоку — надувайте по черзі кожну щоку, сіла на підборіддя — посувайте щелепою і т. д.

Гра «Дракон ловить свій хвіст»

Діти стоять одне за одним, тримаючись за талію. Перша дитина — це «голова дракона», остання — «хвостик». Перший гравець намагаєть­ся схопити останнього — «дракон ловить свій хвіст». Інші діти міцно тримаються одне за од­ного. Коли «дракон впіймає свій хвіст», ведучий змінюється, гра повторюється. У ролі ведучого має побувати кожна дитина.

Комунікативна вправа із правилами «Тварини»

Діти стають у коло. Інструктор кожному учас­никові пошепки на вушко говорить назву якоїсь тварини: собака, корова, кішка й т. д. Назву тварини треба тримати в секреті. Діти заплю­щують очі й «перетворюються» на цю тварину, «говорять», як вона: «гав-гав», «му-му», «няв - няв» тощо. Діти мають повільно пересуватися по кімнаті та прислухатися до голосів усіх «тва­рин», поєднуючись у родинні групи. Коли дитина знаходить «родича», «собаки», «корови», «кішки» беруться за руки й ходять разом. Вправу виконуй­те із заплющеними очима.

Релаксація «Море»

Усі стоять або сидять на підлозі. Дитина разом з інструктором розповідає історію й супроводжує її відповідними рухами: «На морі хвилі, маленькі й великі (спочатку однією, а потім іншою рукою в повітрі малюйте маленькі хеті; руки зчеплені в за­мок — малюйте у повітрі більшу хвилю). У хвилях пливуть дельфіни (робіть хвилеподібні рухи всією ру­кою вперед). Вони спочатку разом, а потім по черзі поринають у воду — один пірнув, інший винирнув (робіть почергові хвилеподібні рухи руками). За ними пливуть їхні дельфіненята (руки зігніть у ліктях, притисніть до грудей, долонями робіть синхронні хвилеподібні рухи вперед).Вони поринають разом і по черзі (одночасні й почергові хвилеподібні рухи долонями).От так рухаються їхні хвостики (кожен палець по черзі робить хвилеподібні рухи). Разом із дельфінами плавають медузи (долоні, стиснуті в кулаки, різко розчепірте). Усі вони танцюють і сміються» (обертайте кисті у зап 'ястках).

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Пси­холог просить дітей сказати, яке завдання сьогод­ні було найважчим. Діти, передаючи одне одному кубика, по черзі висловлюють свою думку.

 

ЗАНЯТТЯ 12

Мета: розвивати концентрацію уваги, вміння діяти за зразком.

Завдання: розвивати мислення, уяву, пам'ять, увагу, вольові риси, комунікативні навички і взає­модію з однолітками, м'язи тіла, координацію рухів.

Матеріали: схематична карта міста, картки - схеми, малюнки з будинками із фігур, магніто­фон, касета із записом шуму моря.

Вправа «Черепашки»

Діти сідають навпочіпки.

Психолог. Уявіть, що ви перетворилися на ма­леньких черепашок. Настала ніч. Черепашки сховалися під панцирами — втягли й опустили голівки, пригорнули лапки до тіла, заплющили очі. Солодко сплять черепашки. Але от на зміну ночі прийшов ранок. Сонячні промені зазирнули до черепашок і стали їх будити. Черепашки повіль­но прокидаються. От вони обережно поворухнули пальцями на лапках, розплющили оченята, повіль­но підняли голівки, витягнули шиї і з цікавістю озираються навколо. Настав час вставати — вони розпрямили лапки, підвелися, потягнулися до со­нечка, підняли лапки вгору. Яке ж лагідне, тепле сонечко сьогодні! Доброго ранку, черепашки!

Вправа «Компліменти»

Діти стають у коло. Психолог, віддаючи м'яча одному з дітей, говорить йому комплімент. Дити­на має сказати «дякую» і передати м'яча сусідові, вимовляючи при цьому до нього лагідні слова. Той, хто прийняв м'яча, говорить «спасибі» і пе­редає його наступній дитині. Коли м'яч доходить до останньої дитини, гра починається у зворот­ному напрямку.

Гра «Місто»

Роздивіться з дітьми схематичну карту «міста», мережу доріг, наприкінці кожної — будиночок, на всіх поворотах — ліворуч, праворуч, вгору, вниз — зображення дерева, ялинки, ромашки, грибочка.

Психолог. Уявіть, що новий друг запросив когось із вас у гості, а щоб легко було знайти будинок, у якому він живе, запропонував картку-схему, за якою легко це зробити (покажіть, як по картці-схемі знайти потрібний будиночок на карті «Міста»).

Запропонуйте кожній дитині за 2—3 різними картками-схемами відшукати відповідні будиноч­ки на великій карті.

На першому занятті можна допомагати собі, водячи по карті пальцем, на другому — словами, на третьому — завдання треба виконувати візу­ально, дитина знайомить усіх тільки з результатом пошуку: ось правильний будиночок. На четвер­тому занятті запропонуйте дітям самостійно під­готувати картки-схеми для своїх друзів.

Комунікативна вправа «Тачка»

Діти розбиваються на пари. Один із партнерів робить «упор лежачи», інший бере його за ноги й піднімає. Перший починає перебирати руками, другий іде за ним, підтримуючи його ноги й ре­гулюючи швидкість руху.

Вправа «Змалюй»

Викладіть перед дітьми по черзі 3—5 варіантів малюнка «Будиночок». Наприклад:

трапецієподібний, із напівкруглим дахом, трикутними дверима, з ялинкою ліворуч і пар­каном у вигляді ромбиків праворуч, сонечком і хмарами в небі;

трикутний із круглим віконцем, прямокут­ною трубою, антеною, дощиком тощо.

Запропонуйте перемалювати кожен малюнок. Проаналізуйте готові роботи: чи є неточності та які. Перемагає той, хто зробив найменше по­милок.

Вправа «Медуза»

Сидячи на підлозі, робіть плавні рухи руками, наслідуючи медузу, яка плаває у воді.

Заключний етап

Діти сідають на стільчики. Психолог пропонує згадати, які гарні, приємні слова кожен сьогодні почув. Діти пригадують компліменти, сказані їм. Психолог дякує дітям за те, що вони були уваж­ними й добрими.

 

ЗАНЯТТЯ 13

Мета: формувати вміння займати «подвійну позицію» у взаєминах і спільній діяльності.

Завдання: розвивати увагу і координацію рухів, дрібну моторику, міжпівкульну взаємодію, ко­мунікативні навички; знімати психоемоційне напруження; розслаблювати м'язи рук, ніг і кор­пуса.

Матеріали:м'яч.

Вправа «Розповімо й покажемо»

Діти стають півколом напроти психолога й повторюють за ним слова й рухи.

Психолог. Один, два, три, чотири, п'ять (по черзі загинають пальці правої руки), можемо всі ми показать (ритмічно плескають у долоні). Це лікті — їх торкнемося (обхоплюють долонями обидва лікті), праворуч, ліворуч ми гойднемося (виконують нахили праворуч і ліворуч). Це плечі — їх торкнемося (кладуть долоні наплечі), праворуч, ліворуч ми гойднемося (нахиляються праворуч і ліворуч). Якщо ми вперед гойднемося (нахил упе­ред), то колін ми торкнемося (торкаються колін). Один, два, три, чотири, п'ять (по черзі загинають пальці лівої руки), можемо все ми показать

(рит­мічно плескають у долоні).

Вправа «Коло»

Усі сидять на підлозі. По черзі та якнайшвид­ше дитина перебирає пальці рук, з'єднуючи в коло з великим пальцем послідовно вказівний, середній тощо. Виконайте вправу від вказівного пальця до мізинця і від мізинця до вказівного пальця. На початку дійте кожною рукою окремо, потім разом.

Вправа «Змійки»

Запропонуйте дитині уявити, що її пальці — це маленькі змійки. Вони можуть рухатися - звивати ся, обертаючись праворуч, ліворуч, донизу, дого­ри. Якщо виконуєте вправу двома руками, долоні спочатку «дивляться» від дитини, потім — одна на одну. При цьому спочатку зробіть вправу тими самими пальцями, а потім різними (наприклад, великий палець правої руки й мізинець лівої).

Гра «Броунівський рух»

Діти ходять по залі, намагаючись не зачіпати одне одного. Почувши команду психолога: «За плющте очі!», — заплющують очі й повільно йдуть до центру зали. Коли діти наблизяться одне до одного, психолог вимовляє: «Один, два, три, того, хто поруч, за руку візьми. Очей не розплющуй, а хто це, відгадай».

Діти на дотик визначають, хто стоїть поруч, називають імена одне одного і

 розплющують очі.

Гра «Зобрази явище»

Психолог і діти перераховують, що відбуваєть­ся восени: дме вітер, гойдаються дерева, падає листя, іде дощ, утворюються калюжі.

Психолог показує рухи, які відповідають цим явищам:

дме вітер — дме, витягнувши губи;

гойдаються дерева — погойдує здійнятими вгору руками;

падає листя — виконує плавні рухи руками згори вниз;

іде дощ — виконує дрібні рухи руками зго­ри вниз;

з'являються калюжі — стуляє руки в кільце перед собою.

Коли діти запам'ятають ці рухи, психолог пояснює правила гри: доки звучить музика, діти бігають, танцюють, але тільки-но музика припи­няється, діти зупиняються та слухають, яке явище назве психолог. Діти мають показати відповідний рух.

Комунікативна вправа «Міст дружби»

Інструктор просить дітей утворити пари, при­думати й показати якийсь місток (руками, нога­ми, тулубом), наприклад, зіткнутися головами або долоньками. Потім він запитує, хто з дітей хотів би «побудувати» місток утрьох, учотирьох і т. д. Закінчується вправа тим, що всі беруться за руки, піднімають їх угору, зображують «міст дружби».

Релаксація «Штанга»

Усі стоять.

Психолог. Устаньте. Уявіть, що ви піднімаєте важку штангу. Нахиліться, візьміть її. Стисніть кулаки. Повільно підніміть руки. Вони напру­жені! Важко! Руки втомилися, кидаємо штангу (руки різко опускають вниз уздовж тулуба). Вони розслаблені, не напружені, відпочивають. Легко дихається. Вдих — пауза, видих — пауза.

Ми готуємося до рекорду,

Будемо займатися спортом (нахиліться вперед).

Штангу з підлоги піднімаємо (випряміться, руки нагору).

Міцно тримаємо...

1 кидаємо!

Наші м'язи не втомилися,

Покірними стали.

Під час виконання вправи можна торкнутися м'язів плеча й передпліччя дитини й перевірити, як вони напружилися.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Психолог просить дітей сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному м'яча, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ 14

Мета: усувати агресію та імпульсивність.

Завдання: розвивати самоконтроль і довіль­ність уваги, емоційну сферу, навички взаємодії з однолітками, дрібну моторику; усувати агресію й імпульсивність; розслаблювати м'язи; формувати тактильні відчуття.

Матеріали: магнітофон, касета із записом спокійної музики, паличка (ЗО см).

Вправа «Давайте привітаємося»

Звучить спокійна музика, діти ходять по залі. Якщо психолог плескає в долоні один раз — діти вітаються за руку, якщо двічі — плечима, три­чі — спинками.

Вправа «Замок»

Схрестіть руки долонями одне до одного, зчепіть пальці в замок, виверніть руки до себе. Рухайте пальцем, як покаже ведучий. Палець має рухатися точно й чітко, без синкінезій. Торкати­ся пальця не можна. Послідовно у вправі треба задіяти всі пальці обох рук, далі діти можуть виконувати вправу в парах.

Вправа «Слон малює»

Усі сідають на коліна. Нахиліться головою до плеча, витягніть руку вперед і малюйте нею гори­зонтальну вісімку (знак нескінченності) великими мазками. Потім повторіть те ж іншою рукою.

Функціональна вправа «Танці-протилежності»

Учасники розбиваються на пари. Під ритмічну музику одна дитина в парі танцює сумний танець, друга — веселий. За 1—2 хв  учасники міняються ролями. Потім пропонують інші пари почуттів: сміливий — боягузливий, спокійний — агресив­ний, злий — добрий.

Вправа «Прошепчи відповідь»

Діти сідають на стільчики.

Психолог. Я ставитиму вам запитання. Кожен, хто знає відповідь, простягає вперед руку, стискає пальці в кулака, а великий палець піднімає вгору. Покажіть ці рухи.

Діти виконують завдання.

Психолог. Коли я побачу багато піднятих угору пальців, то почну рахувати: «Один, два, три». На рахунок «три» ви всі разом маєте прошепотіти відповідь.

Яка зараз пора року?

Який сьогодні день тижня?

Як називається місто (селище), в якому ви живете?

Яке число йде за числом п'ять?

Як називається дитинча корови?

Скільки лап у собаки?

Скільки лап у двох собак?

Когнітивна вправа «Пуантизм»

Усі сидять на підлозі. Дітям пропонують чис­ті аркуші паперу, гуашеві фарби. Вони можуть малювати що завгодно пальцями обох рук без пензликів. Для кожного пальця правої та лівої руки нехай оберуть свій колір фарби. Малюнок можна почати однією рукою, потім іншою й обо­ма одночасно.

Релаксація «Пляж»

Усі лежать. Запропонуйте дітям заплющи­ти очі й уявити, що вони лежать на теплому піску.

Психолог. Лагідно світить і гріє сонечко. Віє легкий вітерець. Ви відпочиваєте, слухаєте прибій, спостерігаєте за грою хвиль і танцями чайок над водою. Прислухайтеся до свого тіла. Відчуйте позу, в якій лежите. Чи зручно вам? Змініть свою позу так, щоб вам було максималь­но зручно, аби ви максимально розслабилися. Уявіть себе усього і запам'ятайте цей образ. Потім потягніться, глибоко вдихніть і видих­ніть, розплющте очі, повільно сядьте й акуратно встаньте.

Заключний етап

Діти сідають на підлогу, утворюють коло. Пси­холог просить сказати, яка вправа їм сподобалося. Діти, передаючи одне одному жовтий квадрат, по черзі діляться своїми враженнями.

 

ЗАНЯТТЯ 15

Мета: розвивати уміння підкоряти свої дії інструкції дорослого, формувати гальмівні реф­лекси.

Завдання: розслабити м'язи; розвивати дріб­ну моторику і міжпівкульну взаємодію, увагу і спостережливість, самоконтроль; знімати психо­емоційне напруження; покращувати взаємодію з однолітками.

Матеріали:м'яч.

Вправа«Сніговик»

Усі стоять. Дітям пропонують уявити, що вони щойно зліпили сніговика. Тіло має бути напружене, як замерзлий сніг. Прийшла весна, пригріло сонце, і сніговик почав танути. Спочат­ку «тане» і повисає голова, потім опускаються плечі, розслаблюються руки і т. д. Наприкінці вправи дитина м'яко падає на підлогу й лежить, немов калюжа. Розслабтеся. Пригріло сонечко, вода в калюжі випарувалася і перетворилася на легеньку хмаринку. Дме вітер і жене хмаринку по небу.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

Вправа «Змійки»

Запропонуйте дитині уявити, що її паль­ці — це маленькі змійки. Вони можуть рухатися-звиватися, обертаючись праворуч, ліворуч, донизу, догори. Якщо виконуєте вправу двома руками, долоні спочатку «дивляться» від дити­ни, потім — одна на одну. При цьому спочатку зробіть вправу тими самими пальцями, а потім різними (наприклад, великий палець правої руки й мізинець лівої).

Вправа «Жаба»

Покладіть руки на підлогу (стіл). Одну руку стисніть у кулака, іншу просто покладіть на стіл. Одночасно міняйте положення рук. Ускладнити вправу можна, прискоривши темп.

Вправа «Замок»

Схрестіть руки долонями одна до одної, зчепіть пальці в замок, виверніть руки до себе. Рухайте пальцем, який вкаже ведучий. Палець має рухатися точно й чітко, без синкінезій. Торкати­ся пальця не можна. Послідовно у вправі треба задіяти всі пальці обох рук. Далі діти можуть виконувати вправу у парах.

Вправа «Сонячне проміннячко»

Діти сідають навпочіпки і заплющують очі.

Психолог. Ми гралися, гралися і трохи вто­милися. Присіли відпочити й задрімали. Але от сонячне проміннячко:

торкнулося очей — розплющте очі;

торкнулося чола — поворушіть бровами;

торкнулося носа — насупте ніс;

торкнулося губ — поворушіть губами;

торкнулося підборіддя — посовайте щеле­пою;

торкнулося плечей — підніміть і опустіть плечі;

торкнулося рук — потрясіть руками;

торкнулося ніг — ляжте на спину й подри­гайте ногами.

Сонячне проміннячко погралося вами і зник­ло — вставайте, діти.

Комунікативна вправа «Стоніжка»

Учасники групи встають один за одним, тримаючись за талію. За командою психолога починають рухатися вперед, потім присідають, стрибають на одній ніжці, проповзають між перешкодами тощо. Головне завдання учас­ників — не розірвати ланцюжка і зберегти «Стоніжку»


 


 

1

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. гірфанова галина
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Пов’язані теми
Психологія, Виховна робота
Додано
25 лютого 2018
Переглядів
4924
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку