НАРОДНА ПІСНЯ - ЗЛЕТ ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ (літературно – музична композиція)

 

 

                               НАРОДНА ПІСНЯ - ЗЛЕТ ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ

 

                                        (літературно – музична композиція)

 

 Мета: долучати учнів до народних витоків, розвивати творчі здібності, естетичні смаки, виховувати патріотичні почуття, бажання зберігати та відновлювати народні традиції.

      

  Звучить українська музика.

 Інсценування легенди про дівчину-Україну.

 

Легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

— Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.

Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

 

Пісня про Україну. Дівчата співають пісню «Зеленеє жито», виносять коровай.

Ведучий:

   Українська пісня! Райдужна душа нашого народу.

   Це сміх і сльози, це туга й надія, це символ краси.

Ведуча:

   Кружляє світ у білому танку.

   Стоїть серед зими й тремтить

   Калина у червоному вінку.

   Стрілецька слава тихо спить.

Ведучий:

   Та чи ми, українці, ледачі?

   Та чи ми не козацької вдачі?

   Тож даваймо минуле згадаймо,

   Пісні славної заспіваймо!

       

 Звучить пісня «Ой у лузі червона калина…».

Учениця.

Народна пісня зоряно, незгасно

Горить в моєму серці повсякчас

Не пломенистим закликом, не гаслом,

А променем, що будить сівача.

 Вона мене виводить на дорогу,

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древа вічного гілки.

 

 

 

 

Учень.

 Вона - любов, вона - печаль і втіха,

 Жива вода на виразки душі.

Поки живе - обереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

 Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,

 В модерну щоб не втиснули труну

Мого народу пісню чарівну

З чужих країв залізні рок-ен-роли.

І я готовий крізь огнисті брами

Пройти і душу випалить дотла,

Лише б народна пісня не вмирала,

Щоб в молодих серцях вона жила.

 

Учениця.

Такого сплеску в музиці і слові,

Вогню такого не передаси

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Не раз плювали нелюди в криницю,

Живлюще забивали джерело, але жива вода ламала й крицю -

І знову диво дивнеє цвіло.

Юначе серце пісня запалила -

Й воно звело орлині два крила,

А в пісні тій співалось про калину,

Яка ото у лузі розцвіла.

 

Лунає пісня про калину( співає гурт «Мрія»  - учні 6 класу - )

 

Ведуча:

   Пісне моя! Ти супроводжуєш людину все її життя,

   Ти вмієш чарувати своєю завжди свіжою красою.

Ведучий:

   У мене вмить заб’ється в грудях серце,

   Коли до болю рідна й чарівна

   Десь українська пісня розіллється

   І жайвором над нами залуна.

Ведуча:

   Перші кроки в широкий світ життя неможливі без лагідного маминого слова, без

ніжної неньчиної пісні. Микола Сингаївський сказав: «Той, хто не чув материнської пісні, зостався бідним на все життя».

 

Виходить хлопець:

   Я ще зовсім дитина і хочу бачити маму веселою, сонце у золотому капелюшку і небо

в синій хустинці. Я ще не знаю, як пахне підлість, якого кольору заздрощі і як блимає підступність, але я хочу, щоб ніхто ніколи не закривав очі від страху. Я хочу дивитись

 на світ розкритими очима.

         Звучить пісня «Два кольори» ( у виконанні учня 10 класу)

 

Ведучий:

   Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

   Сиплють ночі у лимани зорі сургачеві,

   Заглядає в шибку казка сивими очима,

   Материнська добра ласка в неї за плечима…

 

 

 

      

  Інсценування пісні «Мамина сорочка».

 

Ведучий:

   Україно, диво пісенне моє!

   Я вірю –

   У нас на Вкраїні,

   І колосся, і тополя співає, і небо…

Ведуча:

   Співає все-все –

   Тільки слухайте…

   І почуєте безліч пісень, різних пісень,

   Бо тополя, колосся і небо завше співають по-своєму.

Ведучий:

   І доведено дивне вченими: рослини краще ростуть під музику.

Ведуча:

   Так ось чому на Україні такі пшениці!

Ведучий:

   А коли заспівають дівчата, я чую, як їм підспівують і тополя, й колосся, і небо.

         Звучить пісня «Чорнобривці» (виконує учень 10 класу)

 

Учень.

А інша пісня, мов висока тополина,

Що в синім небі радощів шука,

У ній лукава славилась дівчина,

Ота, що обдурила козака.

Звучить пісня „ Ти ж мене підманула " ( у виконанні гурту 11 класу – інсценізація)

 

Учениця.

Буває пісня тугою налита,

 І туга душу наскрізь пропече.

Бува така, що наче серед літа

Срібляста річка в сиву даль тече.

 

Присутні слухають пісню „ Тече річка невеличка "

Ведуча:

   Українські люди дуже роботящі, працьовиті.

   А ще люблять вони співати.

 З сивої давнини українці любили співати пісні.

Ведучий:

   Співали навіть тоді, коли не було й крихти хліба в господі.

Бо пісня – це духовний наш хліб.

Ведуча:

   Старше наше покоління,

   Покоління золоте!

   Ви – міцне наше коріння

   Сонце радості живе.

         Звучить пісня «Чом ти не прийшов…» (  у виконанні учнів 11 класу)

 

Учень.

Коли палає даль багряно,

Відбившись в заводях ріки,

Здасться, голосу Бояна

Уже не чути крізь віки.

 

 

 

Та раптом щось зламало мури –

Неначе гуслі чи бандура,

Переганя струпа струну,

Переливається в луну.

І ми збагнули вранці-рано:

Ні, не вмирає дух Бояна,

Озветься десь у глибині –

То у тобі, то у мені. І

 озиваються віки

У плесі вічної ріки

 

Звучить мелодія „Тече річка невеличка"

 

Діалог Юнака і Десни (стрункої дівчини в блакитній сукні і вінку зелених віт).

Юнак.

Коли мені душу печаль осенить.

Я з піснею лину на берег Десни,

П'ю спрагло одвічну красу молоду,

Зливаюся з нею, розмову веду:

- Скажи мені, Десно, ти мудра, скажи,

Людина іде од межі до межі,

Через терновища надії несе,

А потім об межу спіткнеться - і все?

Невже тії межі - колючі дроти?

Невже нам не можна межі перейти?

Десна кожну жилку мені обмива,

У неї від мене секретів нема.

Десна.

Нехай твою душу печаль не пече,

Клади свої болі мені на плече,

Я їх за далеку імлу віднесу,

А ти в мою тиху вглибляйся красу,

Вростайся у барви, пірнай в голоси,

Знай: мудрість найвища - то мудрість краси.

Юнак.

Спасибі, красуне, а все-таки, все ж,

Житгя - не ріка, а швидка карусель,

Щомиті так дико мене кружеля,

Аж коле у серці, аж кості болять.

Десна.

А ти не здавайся, у злі не згорай,

Себе возвеличуй творінням добра,

Вбирай в себе райдуги, краплі роси,

Дорощуй у серці і людям неси.

Юнак.

А що, коли люди дрібніють в душі,

І топчуть бездумно рясні спориші,

Оті коренасті врунисті дива,

Яких не здолала й страшна татарва,

 Яких не пожерли зміїща пожеж,

А нині їх сите міщанство стриже...

 

 

 

 

 

Десна.

Так нащо ж про межі розмови оті,

Як є що грудьми закривати в житті?

Несімо ж крізь терни років, крізь вогонь

І пісню народу, і мову його,

І волю орлину, і правду живу

З під-неба Вкраїни у даль світову.

 

 Звучить мелодія „Тече річка невеличка".

 Учень.

Отак щоб хвилі в пісню перейшли!

Отак щоб пісня крила розгортала!

Отак щоб струни вічності гули!

 Отак щоб сила броду не питала!

 Ми без пісень безкрилими були б,

 Каліками б тинялися по світу.

Пас би вогонь пожадливо палив

І пилюгою б засипав нас вітер.

Учениця.

А так: коли на сонце ляже тінь,

Коли колючий шлях ляга під ноги,

Ми піснею відгонимо тривоги.

І ми весняно духом оживем,

В любов пречисту стежку прокладаєм,

І вже налиті силою пливем,

І вже ясної долі виглядасм.

 

Ведуча:

   Пісне моя!

   Як високо цінували її у всі часи не лише прості люди, а й великі світочі культури: Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Петро Чайковський, Олександр Довженко та інші.

Ведучий:

   Лев Толстой сказав студентові-українцю: «Щасливі ви, що народилися серед народу з такою багатою душею. Хто має таку пісню, тому нічого боятися за своє майбутнє!».

 

Ведучий:

   Усе у Всесвіті має свій ритм.

   Усе танцює.

   Ми танцюємо, тому що ми щасливі.

   Ми танцюємо, тому що ми вільні.

   У народі здавна негативно ставилися до тих,

   Хто працює під чужу дудку.

Ведуча:

   Пісня – поема, в ній кожне слово – мелодія.

      Ведуча:

   Дивує всіх Україна своїми талантами.

   Українські народні пісні, запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ.

Ведучий:

   У них яскраво виявляється характер, висока й самобутня культура нашого народу.

Ведуча:

   Послухаєш пісень – який наш народ мудрий!

 

 

 

 

 

Ведучий:

   Усе він уміє: і пісню заспівати, і танцем звеселити, і легенду розповісти, і сорочку вишити, і хату побудувати… І гріх великий нам, українцям, цього не вміти і не знати.

Учениця.

Пісня - наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ...

Ми не ховали обличчя,

Гордо йшли сотні літ.

Завжди ми накривали

Дружби ясні столи.

Нас по піснях пізнавали,

Де б ми таки не були.

Райдуга в небі висне,

Граючи в плесах вод.

Доки живе наша пісня,

Доти живе й народ.

 

         Звучить фінальна пісня «Як у нас на Україні» (увиконанні учнів 6- 11 класів)