Народознавча година "Обереги рідної оселі"

НАРОДОЗНАВЧА

ГОДИНА

«ОБЕРЕГИ РІДНОЇ ОСЕЛІ»

Вчитель Пухліченко Г.А.

Мета: продовжувати формувати знання учнів про національні символи, обереги; узагальнити результати самостійної роботи з пошуку інформації про обереги, проаналізувати готовність учнів до такого виду самостійної роботи; збагачувати активний словниковий запас учнів; розвивати зв’язне мовлення; виховувати повагу до сімейних цінностей, любов до України.

Завдання дослідження:

- дослідити, які українські обереги і народні символи дійшли до нас із минулого;
- зібрати інформацію про українські обереги і народні символи;
- виявити, наскільки актуальним є українські обереги і народні символи у сьогоденні української родини.
- викликати бажання оберігати й примножувати культурне надбання наших предків;

- виховувати любов до України, її народу;

- сприяти патріотичному вихованню через знання культури та народних звичаїв і традицій.

Ключові компетентності:

- спілкування державною мовою;

- інформаційно-комунікаційна компетентність;

- культурна компетентність;

- соціальна та громадянська компетентності.

Обладнання: святково прибрана зала, виставка - локації оберегів рідної оселі, розтяжка,  макет печі, колаж, музичне оформлення.

Наш оберiг iшов з землi,

коли нас скiфами ще звали,

i талiсман той берегли,

i щастя в доленцi шукали.

О. Онищенко

Хід заходу

Вступне слово вчителя.

- Учні 5-6 класів нашої школи  провели  дослідження  про обереги рідної оселі, в чому їх  сила і значення. Метою даного дослідження було виявити, наскільки ми обізнані в оберегах на сьогоднішній час, чи знаємо про обереги старовини і чи використовуємо їх сьогодні. Дослідження довели, що більшість оберегів є актуальними і сьогодні. Сакральне значення для українців сьогодні мають хата, дідух, вишивка, піч, скриня, підкова, зібрані трави та багато інших. Тож запрошуємо у подорож до витоків українського затишку.
Вед. 1.   Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. Наші символи – це наші святині.

Обереги мої українські, –
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.
Вед.2.  Нам любов'ю серця зігрівають –
            Доброта й тепло в них завжди.
            Вони святість і відданість мають,
            Захищають від лиха й біди.
Вед. 1.   На перший погляд родинні реліквії-обереги здаються якоюсь дрібничкою – звичайною ковдрою, піччю, іконою, – яких дуже багато. Але це не так! Наші реліквії-обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд із душевними якостями – добром, милосердям, любов'ю. Це найдорожче –наші корені, минуле родини, страждання й радощі... Є така точка зору, що наші реліквії-обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд із душевними якостями – добром, милосердям, любов'ю і пам’яттю.
Вед 2.  Наші предки вірили: дім — це не просто стіни й дах. Українська хата була живим простором, наповненим сенсами, пам’яттю роду й невидимим захистом. Кожна річ у ній мала свою роль — берегла, заспокоювала, об’єднувала.

Вед 1. Українська оселя є оберегом для кожної людини. Українська хата — це символ України. Хата завжди є і залишається найпершим і найсильнішим оберегом для людини. Для того, щоб велося і жилося добре, щоб усі здорові були, слід вибирати для хати щасливе місце.

Уч.  Запрошуємо  вас  в подорож у давню українську хату. Батьківська хата — це родинне вогнище (рідна оселя). З рідної хати ми мандруємо в широкий світ.

Я люблю свою хату,

і подвір’я, й садок,

де і сонця багато,

і в жару — холодок.

Тихо й затишно. Квіти

 коло хати цвітуть,

 і невтомно все літо

бджоли в цвіті гудуть.

 Уч.  Все для мене тут рідне:

        стіни — білі, як сніг,

        і віконце привітне,

        і дубовий поріг.

        І ряденця  строкаті,

        й рушники на стіні,-

        навіть дим в нашій хаті

        рідно пахне мені.

Вед. 2.  В житті кожної людини є такі святі і безцінні речі, як батьківська хата, вогник родинної любові, пам'ять про предків, Українська хата — це місце, де жили не лише люди, а й пам’ять, любов, молитва й сила роду. Навіть сьогодні ці символи залишаються джерелом затишку й внутрішньої опори.

https://www.youtube.com/watch?v=AqSZwrUE9eM  

Пісня «Мамина світлиця»

Вед.1.  Піч - святилище дому. Тут було тепло, їжа, сон і зцілення. Біля печі не сварилися — вона берегла не лише тіло, а й рід.

Вед. 2.  Наші далекі предки обожнювали вогонь і вважали піч його захисником, адже в ній "жив" вогонь. А вогонь - то символ сили, життя, чистоти, світла. Піч служила українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, для випікання хліба. При печі, як і при жінці чи дитині, як і перед образами, не можна лихословити  ("Сказав би, та піч у хаті").

Уч.   Ну, здрастуй, старенька пе́че!

         А що тобі сниться, га?

         Як в піні вогню лепече

          Обвуглена кочерга?

 Уч.  Ну, що тобі сниться, пече,

       В холодній такій порі?

      Самотнє гніздо лелече,

       Забуте на димарі...
 

Уч.  Уклін і подяка тобі,
        Щедра Пече!!

(розповідь дівчаток про піч)

Вед. 1.  А ось Дідух - коріння, яке стоїть у хаті. Діду́х (його ще називають: дід, коляда, колядник, сніп, король) —українська різдвяна прикраса з колосків, символ предка-покровителя, зачинателя роду; а також — символ урожаю, добробуту, багатства.

Вед.2.  Сьогодні дідух часто сприймають як різдвяну прикрасу. Але насправді -це один із найсильніших родових оберегів. Він символізував дух предків, безперервність роду, пам’ять про землю, з якої виросла сім’я.

Вед. 1.  Дідух ставили в хаті не для декору, а щоб дім «пам’ятав себе». Бо втрата пам’яті роду вважалася однією з найбільших небезпек. В народі казали: «Дідух до хати, біда – з хати».

Уч.  Він - предків наших вільний дух,
        Бо незвичайний сніп із сіна.
        Король Солом'яний Дідух,
       Сніп-Рай - добробут у родині.

Вед. 2.  Вишиванка – національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. Таємничою мовою вишивки вона передавала безліч побажань для сімейного благополуччя та щастя людини, яка її одягала.
Українська вишивка - це «молитва без слів», а сама вишиванка – це є оберіг людини.
Уч.  Вишиванка – символ України,
        Кожної великої родини,
        Нашої історії та мови
        Залюбки вдягаємо її знову.

Вед. 1. Вишиванка не була одягом «для краси». Це був код. Узори ніколи не розміщували випадково — тільки там, де людина вважалася найвразливішою: груди — оберіг душі й серця; комір — захист думок і слова; рукави — сила дії та праці.

Уч.  Я вишию сорочку кольорову
        Й по білім світі гордо в ній піду.
        У ній зустріну пору світанкову
        І щастя світле я у ній знайду.

Уч.  Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
        В ній ходити модно, стильно і красиво.
        Це митецький витвір, це краса і казка,
        В ній душі наснага, материнська ласка.

Презентація лепбуку «Вишиванка» та укладеної учнями книжечки «Вірші та легенди про вишиванку»

https://www.youtube.com/watch?v=sajx5jDjjvQ&list=RDsajx5jDjjvQ&start_radio=1 (Пісня «Бабусина вишиванка»)

Вед.1.  Рушник — один із найдавніших оберегів у різних народів. Рушник, вишитий різнокольоровими нитками, здавна вважається оберегом української родини. Вишиті рушники створюють сімейний затишок, зміцнюють родину. Неможливо уявити сільської хати, де б на найпочеснішому місці не красувався витканий власноруч витвір.

Уч.  Біле поле полотняне,
        рівно ткане, чисто пране.
        А по ньому голка ходить,
        за собою нитку водить.

       Біле поле полотняне
       рушником барвистим стане.

Уч.  Рушничок для дитини

       Рушник на всі дні,

       Рушники ті весільні,

       Рушнички лиш для свят,

       Рушнички для недолі,

       Рушнички для малят.

       І над образом в хаті.

       Рушники ті висять.

Уч.  Я – українець з щедрою душею,
        На вишитому рушникові хліб несу.
        Горджуся Україною своєю
        І в серці бережу її красу,

Презентація майстринею (вчитель української мови та літератури) локації «Рушники мої вишивані».

https://www.youtube.com/watch?v=gguFIzCBj78   (Пісня «Рушники…»)

Вед. 2.  Український віночок – не просто краса, а й оберіг, „знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. Кожна квітка щось символізувала. До віночка в’язали кольорові стрічки.

 Уч.     У віночку нашім

            Різнобарвні квіти —

            Символ України

            І дарунок літа.

Уч.  Скільки століть цей віночок барвистий

        На українських дівчатах цвіте –

        Віру, надію, любов нашу чисту

        З піснею в серце впліта золоте.

(Танок з віночком)

Вед.1.  Підкова - охоронець межі. Підкова в українській традиції — не про абстрактну удачу. Це оберіг порогу — межі між «своїм» і «чужим». Її вішали  над входом відкритою частиною догори, «щоб тримати добро». Знайдена підкова вважалася знаком змін на краще.

 Вед. 2. Оберіг «Підкова з крупами» є поєднанням двох оберегів в один. Наші предки з давніх-давен вірили в силу оберегу. Вони вважали, що своє  помешкання необхідно оберігати від злого духа, недоброго ока. Оскільки наші пращури споконвіку були землеробами, то й за допомогою вони зверталися до всього, що родить матінка земля.

Уч.   Як покличе, брате, доля у дорогу,

         Стань біля порога, помолися Богу.

         Уклонися хаті - родовій святині -

         І, мов птахи, будеш на своїй вершині.

         Знайдеш ти жадану у житті обнову,

         На шляху, край поля, диво-скарб підкову.

         Матимеш надійну у житті основу,

         Бережи, як совість, чарівну підкову.

Вед.2.  Писанка - символ нового життя, воскресіння Бога і відродження природи. Відтоді кожне творіння писанки - ніби пробудження-перетворення засніженої, замерзлої землі в яскраву, весняну, радісну.

Уч.  Я з-за столу не вставала
        На яєчку малювала     
        Роду нашого святиню —     
        Українську берегиню.
       Сяду собі скраєчку
       І розмалюю яєчко.
      Хрестик, зоря, віконце –
      І стане воно, мов сонце.

https://www.youtube.com/watch?v=HLs7_8O09Ow 

Відео «Писанка. Походження слів писанка, крашанка, дряпанка».

- Пропоную у вільний час прослухати великодню аудіоказку Зірки Мензатюк.

 «ПИСАНКА»   https://www.youtube.com/watch?v=9NbxXd7Rsls

Вед.1.  Українська хустка – давній оберіг. Одним з символів, який на сьогодні занедбаний і забутий, є хустка. У кожній родині, де підростала дівчина мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися, приспівуючи:
Уч.  Я не панна, я – господиня,
        У мене хусток повна скриня!

Уч.  Відчиняю скриню, ну а там хустки.

        Згорнуті учетверо мамині роки.

       І бабусі свято в кожній із хусток.

       Майорить віночок з листя і квіток.

Уч.  Краса в хустині нашій споконвічна,
       Як і душа, що з піснею жила.
       Бо в українок і душа лірична,
       У ній багато сонця і тепла.

(дефіле з хустками) під мелодію пісні «УКРАЇНСЬКА ХУСТКА»)

https://www.youtube.com/watch?v=fHQc9lXtMd0 \

Вед. 2.   У давнину кожна українська сільська дівчина замість сучасного гардеробу користувалась звичайною дерев’яною скринею. Не важко також здогадатись і про те, що ж містилось у цій скрині: одяг, прикраси, гроші. Почесне місце займала скриня, яку ставили навпроти дверей, перед лавою, інколи «на покуті», під образами. Покривали вишиваним рушником або тканим рядном. Скриня була показником добробуту селянської родини, окрасою житла.

   Уч.  В білій світлиці усім господиня – 
          Бабці старенька мальована скриня.
          В ній рушники, наче крила лелечі,
          Витинка-казка –  забавка малечі.

Уч.  Справдешній скарб – посохла давня скриня,

        У нас ще кажуть «куфер» на селі.

        Зіпрілий запах дерева старого,

        В якому закодовані віки.

                       (Презентація колажу «Бабусина скриня»)
Вед. 1.   Любов кожного українця до рослини має дуже глибоке коріння. Здавна наші предки вірили, що кожне природне явище, кожна рослина мають душу, і тому з такою пошаною ставилися до них. Священними вважали дуб, липу, калину. Звичай вшановувати рослини зберігся до нашого часу. Особливе місце посідали мальва та барвінок, ружа та півонія, чорнобривці і безсмертник, які символізували собою віру, надію, безсмертя та любов.

Уч.  Квіти, квіти... Чарівні квіти,
        Кольорові, великі й малі...
     Ви умієте душу зігріти,
     Бо й самі ви — душа землі.

https://www.youtube.com/watch?v=0MWycICY1Tk  (Пісня « Квіти України»)

Вед.2.   В усі віки наші діди - прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо символами або оберегами. В усі віки український народ у радості і горі не розлучався з піснею. Народ жив і виживав піснею. В українських піснях усе: і радощі, і смуток, а особливо багато пісень про кохання. І на полі, і на вечорницях завжди лунала пісня.

Вед 1. Українська пісня — це більше, ніж музика. Це пам’ять поколінь, біль і надія, історія, зашифрована в мелодії та слові. Пісні, що сьогодні стають голосом часу, «Ой у лузі червона калина», «Пливе кача», «Реве та стогне Дніпр широкий», у вирішальні моменти історії звучать як спільна молитва й присяга.

Вед. 2.  Українські пісні передаються з покоління в покоління, змінюються, але не зникають. У кожному новому виконанні — жива нація, що пам’ятає, ким вона є. Поки звучить українська пісня — живе Україна.

https://www.youtube.com/watch?v=AaCw5cTGGKQ  Пісня «Думи»

https://www.youtube.com/watch?v=Jr4HsppS0Hs&list=RDJr4HsppS0Hs&start_radio=1   Пісня «Земле моя»

https://www.youtube.com/watch?v=EV_vT0Vud5Q   Пісня «Ой у лузі червона калина»  (на вибір)

Вед.1.  Для кожного з нас носіями духовності є наші батьки, і берегиня родинного вогника – мати. Мати-берегиня береже і оберігає, піклується і дбає про своїх діточок.
Уч.   Земля моя, мій милий, рідний краю,
         Тебе я завжди впізнаю.
         Твою красу всім серцем я вбираю
         І хочу знать історію твою.
.
Вед. 2.  Земля моя, земля найкраща в світі,
             Ось тут моє коріння і рідня.
             Бо тут мого дитинства сонце світить,
             Я тут росту і тут живу щодня.

https://www.youtube.com/watch?v=x-vQK-V5ols   Пісня «Рідна хата».
Вчит. Справжня сила оберегів — не в предметах. Вона в пам’яті,  намірах, усвідомленні, навіщо це створено. Обереги «працювали» не тому, що були чарівними, а тому що нагадували людині, хто вона, звідки і за що відповідає. І, можливо, саме цього нам сьогодні так бракує. Тому пропоную вам кілька посилань, де можна більше дізнатися і поглибити свої знання про культуру, побут, ремесла, фольклор українського народу.

 https://www.pyrohiv.com/  ( Національний музей народної архітектури та побуту України (Пирогово)

https://www.youtube.com/watch?v=JnVf5E6J_kY  (Музей Івана Гончара- центр народної культури)

https://www.youtube.com/watch?v=phI13h0y0vc&list=PL1PP_OaYvIQVFh2w44tvLc82-iwUkQYPq&index=23   Проєкт «Спадок/Spadok. Вінницька область. Крижопільский район»

Вед. 1.  Відроджуймо разом обереги. Вони оберігатимуть наші домівки і донесуть культуру та звичаї українців до наступних поколінь.

Вед. 2.  Плетіть собі на долю віночки, робіть ляльки, малюйте писанки, садіть калину, вербу, оберігайте лелек, вишивайте рушники, сорочки. Нехай вони оберігають від зла, підлості і неправди!

Вед. 1і 2 (разом):  Шануймо обереги рідної оселі, скарби, що бережуть наш дім!

Вчит.  А зараз усіх запрошую до інтерактивних зон: майстер-класи з писанкарства і ткацтва, квест – декодування орнаментів, де буде змога пізнати секрети «живої» української хати, доторкнутись до витоків українського затишку, поспілкуватися в теплій атмосфері, посмакувати запашним трав’яним чаєм чи узваром.  Натхнення вам і творчого розмаїття!

Список використаних джерел:

1. Олекса Воропай «Звичаї нашого народу» (етнографічний нарис).
2. Марія Морозенко «Наші звичаї і традиції».
3. Сергійчук З.О. «Українознавство».
4. Пістун Т.В. «Українські прадавні обереги» (навчальна книга).
5. Віртуальні музеї та екскурсії (посилання в додатку 1).