Народознавче свято «Без верби і калини – нема України»
Народознавче свято
«Без верби і калини – нема України»
Для учнів 8 – 9 класів
Мета: поглибити знання ліцеїстів про народний символ України – калину;
формувати національну свідомість ліцеїстів; виховувати почуття любові до
своєї землі.
Наочне оформлення: вислови відомих людей про Україну, калину, керамічні вироби з українським орнаментом, портрет Тараса Шевченка; державний прапор України, Герб, Гімн, Конституція України, вишиті рушники, гілочки калини.
Музичне оформлення: «Ой у лузі калина»: слова і музика народні, «Зацвіла в долині…»: слова Т.Шевченка, музика народна, «Калини цвіт»: слова і музика Н.Май, «Мамина коса»: слова І.Чернецького, музика В.Хорта, «Одна калина»: слова В.Куровського, музика Р.Квінта, «Пісня про рушник»: слова А.Малишка, музика П.Майбороди.
Обладнання: магнітофон, проектор, декорації, музичні інструменти, українські костюми.
Хід свята
Ведуча: Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.
Ведуча: Що таке Батьківщина?
Під віконцем калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата,
Під вербою криниця,
В чистім полі пшениця.
Серед лугу лелека
І діброва далека,
І веселка над лісом,
І стрімкий обеліск.
Ведуча: У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не питай,
Рідніше нам своя святиня,
Аніж земний в чужині рай.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
Ведуча: Україно! Осяяна сонцем, прославлена трудом, піснею возвеличена. З чим тебе порівняти? Чи з весняним ранком, чи з бездонним небом, чи з веселим шумом червоної калини?
Ведуча: Струмок серед гаю як стрічечка,
Червоніє калина мов свічечка.
Ведуча: Червоніє калина, квітують поля.
Добридень тобі, Україно моя!
Ведуча: Добрий день вам, гості дорогі! Сьогодні ми розповімо вам про рослинний символ нашої країни – калину.
Ведуча: Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати.
Ведуча: Калина – це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.
Ведуча: Калина – це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.
Ведуча: Гарна калина в усі пори року. І весною, коли прикрашена квітами, і восени та взимку, коли горять багряно її спілі ягоди.
Ведуча: Червона калина – символ України. В усіх народів є улюблені рослини-символи: у росіян – береза, у молдаван – виноград, у канадців – клен.
А в нашому краї з давніх-давен шанують калину. Нема села, двору, де б не зацвітав навесні білим цвітом кущ калини.
Ведуча: Правду каже українське прислів’я «Без верби і калини - нема України». З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у
піснях, легендах.
Ліцеїст: Легенда про калину
Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські . Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились.
На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.
Ведуча: У виконанні ліцеїстом звучить пісня «Калини цвіт».
Дівчата виконують пісню «Калини цвіт»
Розцвітає кущ калини, розцвітає кущ калини
Розцвітає кущ калини на весні
Хто кохає до загину, хто кохає до загину
Той у серці має дивний світ зорі
Приспів:
Калини цвіт краса дівоча
Калини цвіт в саду розцвів
Калини цвіт любов наврочив
Весну в душі наворожив
Білі квіти облітають, білі квіти облітають,
І співають в білих росах солов’ї
Хто любов у серці має, хто любов у серці має
Той і є найщасливіший на землі
Приспів:
Калини цвіт краса дівоча
Калини цвіт в саду розцвів
Калини цвіт любов наврочив
Весну в душі наворожив
Розцвітає кущ калини, розцвітає кущ калини
Заквітчало небо зорями весна
Хай пісні по світу линуть, хай пісні по світу линуть
Хай душа ніколи спокою не зна
Приспів – 2 рази
Калини цвіт краса дівоча
Калини цвіт в саду розцвів
Калини цвіт любов наврочив
Весну в душі наворожив
Ведуча: Калина — це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня», її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» — казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.
Ведуча: Калина — це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.
Ліцеїст: Десь там, за далекими ланами літ,
Де в травах дитинства стежина,
Стоїть біля батьківських сивих воріт
Калина, червона калина.
Вона проводила синів на війну,
Гілля до шинелі тулила.
Не знала в розлуці спокою і сну
Калина, червона калина.
А син під Берліном упав на зорі,
Не стало у матері сина.
І зойкнула вічним вогнем край воріт
Калина, червона калина.
З тих пір в солов’їних дніпровських краях,
Де в травах дитинства стежина,
Як мамина пам’ять, стоїть по синах
Калина, червона калина.
Ведуча: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте". І часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною, і наспівували колискових пісень.
Ведуча: Василь Скуратівський, автор книги «Берегиня» згадує; «Мама казала: «...посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені». А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина - її мудрість, безсмертя».
Ведуча: Калина - це і символ про неньку — Україну, свою домівку.
Дівчата виконують пісню «Мамина коса»
Ой, чого калина віти похилила?
Чи багато цвіту, чи важка роса?
Ой, чого ж так рано мама посивіла?
А була ж у неї золота коса.
Мамині безсоння, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивину-печаль.
Стеляться тумани долами, лугами.
Стеляться тумани на глибокі сни.
Гей дорога дальня!
Повертай до мами!
Буде в її косах менше сивини.
Ой, чого калина віти похилила?
Чи багато цвіту?
Чи важка роса?
Ой, чого ж так рано мама посивіла?
Ліцеїст: Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.
Її вплітали у вінок дівчата,
Садили кущ калини коло хати:
Очистить і повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Бо чай з калини — ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цілющий чай і сік калини п'ють.
Ведуча: Колись давно з приходом весни, коли зацвіте перший кущ калини, дівчата і хлопці вибирали з-поміж себе найвродливішу дівчину – калину. З гілками і квітами калини ходили навколо і приспівували веснянки.
Ліцеїстка: Ой у нас на селі новина:
Зацвіла у лузі червона калина.
Ой калино, калинонько, калинице,
Час тобі, калинонько, розвиться,
Ой калино, калино зелена,
Спусти гіллячко додолу
На зелену діброву,
Де соловейко гнізда в’є,
А сива зозуленька кує.
Виконується танець «Калина»
Ведуча: У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня — «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя —твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання...» І третя порада:
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину —
Краще їй онуків принеси.
Ведуча: Калина оспівана в багатьох творах наших великих поетів: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Наш великий поет Тарас Григорович Шевченко дуже любив співати пісню про гірку долю матері «Ой зацвіла червона калина».
Мабуть, з тієї пісні народилися вірші, в яких йдеться про калину.
У своєму «Кобзарі» поет вжив слово «калина» аж 385 разів!
Ліцеїст: Тече вода з-під явора,
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Червоні кетяги калини
Горять вогнями усіма.
Без калини нема України,
Без народу Вкраїни нема.
Найдеш у гаю ту калину,
То й пригорнись,
Бо я любила, моя дитино,
Її колись.
Ліцеїст: Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину.
Над водою гне з вербою
Червону калину.
Защебече соловейко
В лузі на калині.
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Три явори посадила
Сестра при долині,
А дівчина заручена —
Червону калину.
Ведуча: Україна, … мама, … калина…Ці слова нероздільні. Любов до нашої калинової України починається з колискової пісні, яку співала нам мати.
А колисочки стояли на землі, були причеплені до стелі, стояли на ослоні. Робилися колиски для дівчат з калини, щоб дівчина була гарна, вродлива і співуча, як калина, а для хлопців з явора або дуба – щоб хлопці були дужі і гарні. На колисці були зарубки, коли родилась дитина, робили зарубки-метрики, що символізували поповнення роду.
Ведуча: Біля колиски твориться найбільша тайна людського буття – переливання в душу дитини найкращих материнських почуттів. Це пісня материнської душі, ласки, неповторної ніжності. А тому переплетені тут радість і біль, тривога і надія, добро і любов.
Ведуча: Стала червона калина символом отчого краю нашої рідної України, її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли син чи дочка вирушає в дорогу, мати напуває калиновим чаєм, і дає з собою хліб з калиною, щоб нагадувала домівку, матір, рідну мову.
Як за село виходила ти знову,
А суджений з походу не вертавсь,
Ти вишивала рушники на долю,
Червоний хрестик, чорний — як життя.
Ведуча: У виконанні Афанасьєва Владислава звучить «Пісня про рушник».
Ліцеїст грає на баяні «Пісня про рушник»
Ведуча: А чи знаєте ви, що родина калини дуже велика. На всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні - лише 8. Росте калина всюди, зокрема в Криму, а також на Кавказі, в Сибіру, по всій території Західної Європи, в Японії, Монголії. Але більше всього калину шанують в Україні. Цікава особливість у калини: вона має квітки двох видів: внутрішні дають плоди, зовнішні привертають увагу комах.
Ведуча: Та не тільки яскрава краса привертає увагу. Всім відома цінність калини як лікарської рослини. Недаремно у народі кажуть: "Червона калина від 100 хвороб лікує". Не було в народній медицині корисніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживалися при кашлі, серцевих захворюваннях. Соком її навіть очищали обличчя, щоб рум'янилося.
Ведуча: Калина така цілюща тому, що. виросла з великої дівочої любові. А було це так...
Ведуча: Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду...
Ведуча: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина символом дівочої краси і кохання.
Ведуча: Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку.
Її голос калиновий причарував дівку.
Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого звуку, ніж звук калинової сопілки.
Ведуча: Отже, давайте послухаємо цю чарівну музику у виконанні учнів музичної школи № 3.
Учні грають музичну композицію на сопілках
Ведуча: Живе образ калини не тільки в піснях, легендах, а й у прислів'ях та приказках.
Весною калина білим цвітом квітує,
А восени червоні ягоди дарує.
Ведуча: Пишна та корисна, мов червона калина.
Ведуча: Убралась в біле плаття, як калина в білий цвіт.
Ведуча: Україна, мов калина.
Ведуча: Який кущ, така й калина,
Яка мати, така й дівчина.
Ведуча: У лузі калина з квіточками,
Неначе матуся з діточками.
Ведуча: Запишалася калина,
Наче красна дівчина.
Ведуча: Калина здавна була уособленням дівочої краси, символом дівочого кохання, вірності. Була свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії. Не обходиться без калини і такий важливий народний обряд, як весілля. Дівчата прикрашали калиною коровай, у багатьох весільних піснях є слова про калину.
Понад садом стежечка, а в саду доріжечка.
Там Маруся ходила, цвіт калини ламала.
Цвіт калини ламала, та в пучечки в'язала.
Та в пучечки в'язала, до личенька рівняла.
Ведуча: Калиновим цвітом або ягодами вбирали вільце. Під час вбирання молодої дівчата-дружки співали пісні.
Ой у нас в селі новина:
Зацвіла й у лузі калина.
Не так у лузі, як на селі,
А в молодої та Мотрі на столі.
Ведуча: Коли був готовий вінок, співали іншої:
Ой лугова калино,
Ой лугом ішла-шуміла,
А з лугу прийшла — говорила:
- Ой чи дома, дома дружечки? -
Загадала я їм ділечко.
Звийте на Мотрі вілечко!..
Ведуча: А мені мама розповідала про те, як колись люди шанували калину. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють її квіти, дівчата ними коси прикрашали. А коли кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, казала мама, селом, а хати неначе в коронах, червоніють густими намистинами аж до пізніх заморозків.
Ведуча: У кожній родині, де були дівчата на виданні, накошували якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі.
Ліцеїстка: Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Звучить українська пісня
Сценка сватання
У хаті біля столу сидить мати, батько, дочка, яка вишиває рушник. Чується стукіт у двері
Батько: Можна, можна, заходьте, коли люди добрі.
Входять два свати і молодий з хлібом - сіллю, ложать на стіл
Сват 1: Добрий вечір, люди добрі.
Мати і батько: Добрий вечір.
Сват 2: Кланяємося вам хлібом - сіллю. Дайте нам пошукати куницю, що ховається у вас під солом'яні копиці. Наш князь хоче ту куницю мати в себе.
Сват 1: Та тут уже нічого довго говорити - балакати: віддаєте за нашого Івана Тетяну?
Звертається до нареченого
- Ходи - но, Іване, по хаті, - чи не кривий бува, чи не горбатий , не сліпий, не безбокий.
Молодий проходить повільно, гордовито піднявши голову
Сват 2:
Звертається до нареченої
- Нумо, Тетяно, сподобався тобі наш парубок? А нашому парубкові ваша дівчина люба.
Сват 1:
Звертається до батьків
- Тож, кажіть своє, та якщо дівчина згодна, то і рушники сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте .
Наречена:
Звертається до матері
- Ой ти мати, пораднице в хаті,
Порадь мені, що людям сказати
А чи мені рушники давати,
А чи мені іншого шукати?
Мати: Ну, що ж, донечко, коли ти не спала, та рушників нашивала, то й подавай сватам.
Наречена вносить рушники, хустку, перев'язує старостів,
а молодому дає хустку
Наречена:
Звертається до матері
Та спасибі тобі, моя ненько, Що будила мене раненько,
Я слухала, вставала,
Та рушники напряла,
На сухому бережку сушила,
Своїх старостів дарила.
Сват 2:
Поклонившись говорить
- Спасибі люди добрі, за хліб - сіль за вишивані рушники. Видать, що дівчина добра господиня, коли вишила таку красу.
Свати виходять
Ліцеїст: Цвіте калина в нашому саду,
Її просту одежу вінча вінок, як ніжну молоду.
Віночок із маленьких квіточок -
Непишних, некрасивих, непримітних.
Вона отак, як наша доля, квітне,
Вона Вкраїни рідної вінок!
А восени як ватра спалахне!
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
Червоні кетяги калини
Горять вогнями усіма,
Без калини нема України,
Без народу Вкраїни нема.
Ведуча: Тож нехай цвіте калина біля кожної оселі, нехай радує кожного і приносить всім щастя.
Ліцеїст: Рости, донько, Україно, молода калина.
Твоя ненька, веселенька, небесами лине.
І сестер вітає, виростай же, калинонько,
В материнськім гаї.
Цвіти рясно білим цвітом калино-дитино.
На відраду своїй неньці і своїй родині.
Рости донько-калинонько, бережи коріння.
Сіє зорі твоя мати, твоя Україна.
Ліцеїст: Говорила мати: «Не забудься сину,
Як збудуєш хату – посади калину».
Білий цвіт Калини – радість України,
А вогнисті грона – наша кров червона.
Червона калина – і краса, і врода
нашої країни, нашого народу.
Пам’ятаєш, сину, як сказала мати:
- Посади калину в себе біля хати.
Хай ізнов калина
Червоніє, достигає
Всьому світу заявляє:
Я – країна – Україна,
На горі калина.
Ведуча: Тож бережіть калину, любуйтеся її цвітом і плодом. І пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте.
Будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей
диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у ньому соловейко зів'є собі гніздечко
і співає вам пісню про незнищенність нашого українського народу.
Ведуча: Ось і підходить до завершення наше свято і хочеться закінчити його всім відомою піснею «Одна калина» у виконанні нашої маленької красуні.
Дівчина співає пісню «Одна калина»
Сумно, сумно, аж за край,
Не дивись на мене,
Грай, музико, грай.
Зимно, зимно на душі
Забирай, що хочеш
Тільки залиши...
Приспів:
Одну калину за вікном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб додому йшла сама.
Одну любов на все життя,
Одну журбу – до забуття.
І Україну, бо в нас іншої нема!!!
Сумно, сумно, аж за край.
Так чого ж ти плачеш?
Грай, музико, грай!
Крапля горя не заллє,
Наливай козаче, бо у нас ще є...
Приспів.
Сумно, так і не засну,
Краще буду думати про свою весну,
Та й піду за небокрай,
Вперше, як востаннє -
Грай, музико, грай:
Про ту калину за вікном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб додому йшла сама.
Одну любов на все життя,
Одну журбу – до забуття.
І Україну, бо в нас іншої нема!
Література
- Григораш В. В. Класні години. 10 – 11 класи / В. В. Григораш. – Х.: Вид. група «Основа», 2007. – 176 с.
- Кульчицька О. М. Шкільні свята: навч. посіб. / О. М. Кульчицька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 160 с.
- Сердюк Г. М. Педагогічний пошук класного керівника / Г. М. Сердюк. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 120 с.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку