Презентація "ЗОНА: До річниці Чорнобильської аварії"

ЗОНАДо річниці Чорнобильської катастрофи

26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася велика аварія. Наступного дня оголосили евакуацію приблизно 47 тис. жителів Прип’яті. Унаслідок аварії місто стало радіаційно небезпечною зоною, де більше не можуть жити люди.26 квітня 1986 року

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.

Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.  Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США.

Відтоді 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У межах зони — власне АЕС; міста Прип’ять та Чорнобиль; північ Поліського району Київської області, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу.

На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак, надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на АЕС Форс Марк були знайдені радіоактивні частинки, принесені з СРСР, та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 тисяч мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тисяч осіб, насамперед ліквідатори катастрофи.

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч. Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт. Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон.

Трагедією, і, навіть, державним злочином стало те, що з метою «показухи» - буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво СРСР не скасувало першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Лише 2-го травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30- и кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на шостий день після аварії.

Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей. Українським лікарям забороняли ставити діагноз "променева хвороба". Україною й насамперед Києвом поповзли чутки та панічні настрої, пік яких припав на 7–8 травня, коли мешканці столиці в масовому порядку почали вивозити з міста своїх дітей. 

Загалом є кілька версій про причини аварії, але всі вони зводяться до однієї – халатності працівників. Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Контрольні пристрої були відключеними, а потужність реактора знизили до недопустимого рівня. Ситуація стала неконтрольованою, а будь-які спроби нормалізувати її були здійснені невчасно. Як з’ясувалося потім, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований у неналежний спосіб .

Після аварії розпочався судовий процес, на якому директора станції В. Брюханова було звинувачено у відсутності дисципліни серед працівників. Його також звинуватили в тому, що він не вжив відповідних заходів для захисту населення і працівників станції після виникнення аварійної ситуації, а також надав недостовірні дані про масштаби катастрофи, через що не відбулась своєчасна евакуація.

Як виявилось, помилки персоналу АЕС неодноразово призводили до небезпечних ситуацій, але ці випадки ретельно приховувались. До 1980 року нараховувалось вже 8 зупинок енергоблоків: двічі - через помилки проектних організацій, тричі - через постачальників і тричі – через персонал.

Звинувачення також висунули головному інженеру Фоміну та його заступникові Дятлову за те, що вони не провели, як належить, підготовку кадрів АЕС та ігнорували вказівки органів нагляду.

Які висновки має зробити людство із чорнобильської трагедії? Перш за все, це – відповідальність, адже «мирний атом» виявився вже й не таким «мирним» і безпечним, а, значить, має бути підконтрольний людині із усіма можливими наслідками, і бути технологічно прогнозованим. А суспільство та відповідні державні інституції мають бути готовими у «винятковому режимі» до можливих нештатних ситуацій .

Дякуємо за подвиг, і вічна пам`ять героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією техногенною катастрофою! І пам`ятаймо, що людське життя – безцінне, і будь-які експерименти та наукові впровадження перш за все мають бути безпечними для людства, для нашого майбутнього, для життя на планеті Земля.

Цей дощ – як душ … Цей дощ – як душ…Цей день такий ласкавий. Сади цвітуть. В березах бродить сік. Це солов’їна опера, Ла Скала!Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік. Тут по дворах стоїть бузкова повінь. Тут ті бузки проламують тини. Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни. Але кленочки проросли крізь ґанки. Жив–був народ над Прип’яттю – і зник. В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник…Ліна Костенко, 2016 рік

© Світлана МАЄВСЬКАДЯКУЮ ЗА УВАГУ!