Народознавчі гуляння: "Андріївські вечорниці: традиції та модерн"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Верхньодніпровський коледж ДДАЕУ

 

 

 

 

ТРАДИЦІЇ ТА МОДЕРН  АНДРІЇВСЬКИХ ВЕЧОРНИЦЬ

(народознавчі гуляння)

                                                          Розроблено і проведено викладачем української мови і літератури Верхньодніпровського коледжу ДДАЕУ,  куратором групи О-2017-22                                                       

Пільгуй Н. М.

 

 

м. Верхньодніпровськ

2018 р.

ТРАДИЦІЇ ТА МОДЕРН  АНДРІЇВСЬКИХ ВЕЧОРНИЦЬ

 

• Добрий вечір, любі гості! 
  Щиро просимо у хату, 
  І привітну, і багату. . .
   
• Від зірниці до зірниці 
  Хай лунають вечорниці! 

                                 Частина 1.    З ІСТОРІЇ СВЯТА

•       Серед осінньо-зимових свят виділяється, мабуть, найцікавіше - день Андрія Первозванного, чи, як його ще називають у народі, Калита.
  Що це за свято і з’ясуємо сьогодні, оскільки відзначають його саме 13 грудня. Цей день є днем пам'яті мученицької смерті одного iз дванадцяти Христових апостолів— Андрія Первозванного.

 

•       За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

 

•       Андріївська церква. Хоч Андрій  Первозванний  - християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди мають стародавній дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Але про все по порядку…

 

•       Традиційно Андріївські вечорниці українці гуляли цілий тиждень – починаючи з 12 грудня (в ніч на Андрія) і аж до Миколая (19 грудня). Від  нього вiє чарівною староукраїнською стихією.   А хто знає що таке вечорниці?

                                                                відповіді  

•       Як ми знаємо, Україна з давніх-давен була хліборобською країною, гуляти не було коли. А от коли вже закінчувалися сезонні польові роботи, от тоді й наставав час вечорниць. То це свого роду клуб сільської молоді,  де молоді люди пізнають  одне одного, зближаються, як наслідок – одружуються. 
•              Приміщення для вечорниць винаймали дівчати, вони ж за нього й сплачували. Але сплачували печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном і ні в якому разі – грішми. «Гроші, - колись говорили наші селяни,- тільки шинкар бере».
•              Кожна частина села, а то й вулиці мала свою хату для вечорниць. До речі, навіть на маленьких хуторах було дві такі хати, бо вважалося, що ходити на одні й ті ж вечорниці рідним братам та сестрам не годиться. А збиралися лише неодружені дівчата та хлопці, і ніколи на вечорниці не ходили одружені чоловіки та заміжні жінки.
•              Дівчата завжди приходили першими й одразу бралися до роботи: пряли, вишивали, тісто місили, вареники варили, пиріжки смажили, калиту випікали
•              Згодом  з’являлися хлопці…

- Пу-гу, дівчата, до хати пустіть, бо з дороги збилися! (вигук із-зали)

•         Якщо дівчата пізнавали по голосу, то відчиняли двері. Якщо ж «чужий». То парубок мусив дочекатися надворі так званих своїх хлопців, які й вирішували, чи може цей парубок бути на вечорницях.
•        А от коли вже збиралися хлопці й дівчата, то звичайно вже було не до роботи.
•      Хочу  зазначити, що в деяких регіонах Андріївські забави, хоч  і видозміненні, з сучасними корективами,  дійшли до теперішнього часу,   але є те, що переходить із покоління в покоління — це безцінне живе спілкування та позитивні емоції. А дівчата, які нині вирішили влаштувати посиденьки на Андрія, найчастіше збирають компанії не вдома, а, наприклад, в затишних кімнатах готелів або котеджів. І якщо раніше хлопці ніколи не заглядали до дівчат на таїнство ворожіння, то зараз молодь часто збирається разом. До ворожіння відносяться жартівливо, а самі вечорниці сприймають як відмінний привід повеселитися перед Новим роком.

 

•       Отже,  хочу, щоб сьогодні перед нами на Андрія з іграми та забавами ожили вечорниці.

 

                                           Частина 2. РОЗВАЖАЛЬНА

• Що  ж було прийнято в цей день робити на Андріївських вечорницям  хлопцям та дівчатам. Як  ви гадаєте хто цього дня мав більше прав?

(парубки: у цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує", бешкетує) 

•   Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою плутають вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють).
• Викрадали і ховали предмети одягу, прикраси. А з настанням темряви хлопці лякали дівчат на вулицях або стукали у вікна, говорячи на різні лади, намагаючись таким чином звернути на себе увагу.

 

• Якщо  батьки не пускали дівчину на вечорниці, то хлопці могли цим батькам воза на дах затягнути, чи замастити сажею вікна. І громада їх за це не карала, оскільки ж це парубоче свято.

 

• Парубки могли зняти ворота у господарстві якогось юнака і принести їх на подвір'я дівчини, в яку він був закоханий. Вранці батьки прокидалися і йшли шукати ворота, знаючи, що там, де вони знайдуться, живуть їхні майбутні свати.

 

•              Парубки на посиденьки приносили якогось домашнього винця, квасу чи медовухи. І починалися забави, співи. Обов’язково були дуже кмітливі і балакучі хлопці, які розказували наввипередки небилиці.

                     Конкурс «Небилиці» (2 хлопців учасників з кожної команди)

                    Конкурс на кмітливість (дві команди по 4 учасника)

• А про дівчат і забули. Чим  же вони зайняті?

•              Поки хлопці розважалися,  дівчата замісили та випекли калиту. Це  - символ сонця,  на долю хлопцям, щоб в них було все гаразд. Замішували з добрими думками, з піснями, з приказками, щоб потім все було нормально в житті. І у дівчат, і у хлопців.
•              Дійсно вечорниці без обряду поїдання Калити не вечорниці.

        Калита – це  обрядовий хліб, що символізує сонце, Його хотів скуштувати кожен парубок. Та для цього він мусив дуже постаратися. Спочатку потрібно було або відгадати загадки, або виконати виконати швидкий танець, не зачепивши коцюбу й рогачі, що лежали на підлозі. А вже потім дістатися до калити, підстрибуючи на коцюбі. Панову Коцюбинському заважав дотепний хлопець — пан Калитинський.

Діалог Олексій і Сашко

Добрий вечір, пане Калитинсь­кий!

— Здоров будь, пане Коцюбинсь­кий!

— Чого пожалував?

— Калиту кусати.

— А я буду по зубах писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

— Ой чи впишеш, чи ні,

    Я на білому коні.

• Завдання пана Калетинського було не дати хлопцям надкусити Калити, він намагався розмішити парубка, і якщо це йому вдавалося то  вважалося що парубок програв. Але потім калету ділили між усіма учасниками вечорниць, при чому дівчата оримували шматок калети задарма, а хлопці платили.

Конкурс «Кусання калити» (2  парубка)

 

«Цвіте терен»

•              Ну що ж, хлопці порозважалися, а тепер настав час приступати до таємничого обряду — ворожіння на судженого і на результат майбутнього сімейного життя.
•              Зараз і дізнаємося, хто з дівчат піде заміж першою.

1. Ворожіння з чоботом (Всі дівчата знімють по одному чоботові. Треба переставляти від стіни до порогу, примовляючи: «Молодець, удівець, буде дівувати»).

•              Колись бабця Одарка розповіла, що вона, як була дівкою, кинула на Андрія чобіт за тин, так собака його поцупив і заніс прямо у двір де вона зараз живе.

 

• Я знаю, куди чобіт носком поверне, то туди і заміж підеш. Ану давайте спробуємо. (Дівчина кидає валянок).

 

 

1 дівчина. Ой, а в кого це я влучила?

1 хлопець. Та в кого ще, як не в мою маму.

1 дівчина. Ого, прямо в свекруху попала. Скоро заміж вийду, та не скоро улюбленою невісткою стану.

 

• Хто заміж першою піде ми вже знаємо, а тепер ще спробуємо з’ясувати як же  милого буде звати.

 

2. Ворожіння на ім’я судженого (дістати з чобота записочку з іменем)

 

•              Дівчата, коли вийдете на вулицю, не забудьте у першого зустрічного запитати його ім’я. Колись дівчата вірили, що таке ім'я буде й у майбутнього чоловіка.

 

•              А ще не забудьте «паркан» порахувати. Розказую як: підходите до паркана і якнайширше розставляєте руки. Чим більше дощечок обхватите, тим багатшими будете у майбутньому. Тільки будьте уважні, бо хлопці можуть паркан вимазати варенням – це щоб дівчину до себе приклеїти.

 

 

•              А вже як додому додому, обов’язково поставте на підвіконня  у воду гілочку вишні чи яблуні. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи ж гілочку у воду, обов’язково  примовляйте:

        Святий Андрію, 
      Маю на Тебе надію:
      Дай, щоб вишня зацвіла,
      А мою долю на поріг привела.

•              Тож як бачите, на Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку.  Але у нас є й інший, сучасний,  варіант ворожінь. Тож хто хоче дізнатися все про  свою долю ставайте в чергу.

 

І що це все?! Більше нічого не буде?

 

• Ой, зовсім забули. Дівчата, анумо хлопців пригощати.

 

• Милі гості, просимо сісти,
  Вареники будемо їсти.
  Вареники не погані,

Білолиці, круглолиці,
Із добірної пшениці.

 

(«А мій милий вареничків хоче»)

 

•              Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!