Населення Європи: демографічні процеси, природний та механічний рух. Демографічна політика. Структура населення регіону. Українська діаспора у країнах Європи. Урбанізація, субурбан

Тема:Особливості економіко-географічного положення Європи. Склад регіону. Сучасна політична карта Європи. Форми державного правління і територіального устрою країн Європи. Прояви сепаратизму.

Навчальна мета:ознайомити учнів із економіко - географічним положенням Європи, формами правління територіального устрою країн Європи,та політичною картою Європи;

Розвиваюча мета: розвивати вміння висловлювати і пояснювати власні думки, робити висновки, розвивати навички роботи із картою;

Виховна мета: виховувати вміння працювати в групі, працювати з різними джерелами інформації.

Обладнання: підручник, атласи, політична карта Європи, контурні карти, роздатковий матеріал, конспект уроку, презентація.

Основні поняття і терміни:республіка, монархія, унітарна країна, федеративна країна, економіко – географічне положення)

Тип уроку:комбінований

                                                              Хід уроку

1.Організаційний момент

2.Актуалізація опорних знань

Що таке сучасна політична карта світу?

Що таке територія?

Що таке країна?

Що таке Держава?Які форми правління існують?

3.Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Хто із вас мені скаже що таке Європа, які країни входять до її складу?

Які відомості вам відомі про територію Європи?

Термін «Європа» має різне значення. Поділ материка на дві частини світу – Європу і Азію – склався у Стародавній Греції, де межею між ними вважали водний шлях від Середземного до Азовського моря. Значно пізніше було встановлено сучасні східні та південно-­східні межі Європи по Уральських горах, річці Ембі, північному берегу Каспійського моря та Кума­-Маницькій западині.

   За геосхемою ООН, регіон Європа має вдвічі більшу площі й у зв’язку з включенням до його складу Росії тягнеться через Північну Азію аж до берегів Тихого океану. У таких межах Європа за площею є передостаннім (після Океанії) регіоном світу. Його територія становить 23 млн км², або 15,5 % суходолу. Тут проживає 742 млн осіб, тобто 9,9 % населення планети, а виробляється 25,2% світового ВВП. 

Повідомлення теми та мети уроку

4.Вивчення нового матеріалу.

Європа омивається Північним Льодовитим океаном на півночі, Атлантичним океаном на заході та Середземним морем на півдні. На сході та південному сході від Азії Європу відділяють Уральські та Кавказькі гори, річка Урал(за іншою версією, річка Емба), Каспійське та Чорне моря.

Площа Європи 10,5млн км2, що становить 2 % площі Землі або 6,8 % суходолу. Україна є найбільшою за площею країною Європи .

Європа є третьою за кількістю населення частиною світу після Азії та Африки(729 млн осіб, 11 % населення Землі).

Термін «Європа» в Україні використовують також у значеннях і як «Європейський Союз», і як «Європейська цивілізація», і як «Європейська культурна спільнота», а також як «геополітичний вибір» а також Україна є складовою частиною Європейскої культури. Поділ материка Євразія на частини світу Європу і Азію склався ще в Стародавній Греції. Античні греки виділяли три частини світу — Європу, Азію і Лівію (Африку). Межею між Європою і Азією вони вважали водні шляхи відСередземного до Азовського моря. Сучасні східні межі Європи (Урал) були встановлені за пропозицією шведського географа Філіпа Йогана фон Страленберга.

Європа названа за ім'ям героїні давньогрецької міфології Європи, фінікійської царівни, яку викрав Зевс і відвіз на Крит. Походження цього імені, як вважає французький лінгвіст П. Шантрен, невідоме. Найпопулярніші в сучасній літературі етимологічні гіпотези запропоновані ще в античності (поряд з багатьма іншими), однак є спірними:

Одна з етимологічних гіпотез тлумачить його походження від грецьких коренів еври- та опс- як «широкоока»

Згідно з лексикографом Гезихієм, назва Європа означає «країна заходу, або темна», що пізніші лінгвісти порівнювали із зах.-сем. 'rb «захід сонця» .

 

Особливості Економ – географічного положення Європи.

• Надзвичайно сприятливе приморське положення
• Розташування на перетині міжнародних шляхів сполучення, має розгалужену транспортну систему
• Високий рівень інтеграційних процесів, які сприяють розвитку економіки як окремих країн та і регіону в цілому
• Наявність осередків політичної нестабільності й військових конфліктів (Косово,Придністров’я, схід України, Чечня)
• Сусідні регіони мають нижчий рівень економічного розвитку,але володіють значними природними ресурсами(західна Азія має великі поклади нафти та природного газу)
• Понад 20 країн входить до складу НАТО

Політико-географічне положення європейського регіону досить неоднозначне. Європа – великий політичний центр світу. Всі європейські держави є членами ООН (крім Ватикану). У країнах Європи розміщено сотні штаб-­квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Женеві та Відні.

   На території Європи розташовані три ядерні держави: Велика Британія, Франція та Росія. Ці країни покликані бути гарантами миру та безпеки в регіоні та світі. Проте політика великодержавного шовінізму, імперіалізму, територіальної експансії, що її проводить нині уряд Росії стосовно сусідніх країн, загрожує існуванню миру в європейському регіоні та світі в цілому. 

   Європа залишається політично нестабільною. Там існує багато осередків напруги. Етнічна або релігійна ідентичність громадян окремих територій породжує культурний регіоналізм та навіть радикальний сепаратизм. Через те політична карта Європи змінюється стрімкими темпами. 

 

Сучасна політична карта регіону

 

На території Європи  знаходиться 44 держави, з них 8 залежні держави. Більшість країн Європи мають невеликі розміри (крім Росії). Окрім найбільшої у світі країни за площею – Росії (17,1 млн км²), лише три держави в регіоні можна віднести до великих за площею: Україну (603,7 тис. км²), Францію (551,6 тис. км²) та Іспанію (505,9 тис. км²).

  Унікальну групу становлять європейські країни­-карлики, площа яких не перевищує й 500 км²: Андорра (468 км²), Мальта (316 км²), Ліхтенштейн (160 км²), Сан-Марино (61 км²), Монако (1,95 км²) та найменша держава світу Ватикан (0,44 км²). 

За кількістю населення в європейському регіоні вирізняються Росія, Німеччина та Велика Британія.

  За ВВП лідерами є Німеччина, Росія та Велика Британія, а за ВВП на 1 особу – Люксембург, Норвегія та Сан-Марино. 

  В Європі залишилася одна колонія – Гібралтар, яка належить Великій Британії. Це важливий стратегічний пункт, що дає змогу контролювати вихід із Середземного моря в Атлантичний океан.

Геосхема регіонів ООН передбачає поділ Європи на 4 субрегіони:

Західна Європа (9 держав)

Північна Європа (10 держав)

Південна Європа (15 держав та колонія Гібралтар)

Східна Європа (10 держав)

 

Форми державного правління.

снують дві основні форми державного правління: республіка та монархія.

   Республіка (від лат. res – справа і pubicus – суспільний; суспільна справа) є формою правління, за якою вища влада належить виборним представницьким органам. 

   За республіканської форми правління органи влади обираються на певний термін або прямим всенародним голосуванням, або через довірених осіб. Існує поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду (кабінету міністрів). Судова влада існує незалежно від них. Республіканська форма правління виникла ще в давнину, проте значного поширення набула у ХІХ–ХХ ст. За формою правління переважна більшість держав Європи є республіками.

       Розрізняють республіки президентські, парламентські та змішані.

    У президентській республіці президент має широкі повноваження. Він є не лише головою держави, а й очолює уряд. Президентських республік в Європі лише дві: Білорусь та Сан-Марино.

  Парламентська республіка ґрунтується на верховенстві парламенту. Роль президента при цьому є переважно представницькою, тобто він є представником країни на міжнародних зустрічах. Уряд, який звітує перед парламентом за свою діяльність, очолює прем’єр­міністр. Парламентських республік в Європі більшість, зокрема це Австрія, Італія, Німеччина, Польща, Фінляндія.

 Змішані республіки (парламентсько-­президентські, президентсько-­парламентські, напівпрезидентські) мають сильний парламент, який урівноважує наділеного великими повноваженнями президента. Уряд підзвітний як парламенту, так і президенту, парламент впливає на вибір президентом голови уряду. В Європі це 7 держав: Португалія, Румунія, Росія, Словенія, Україна, Франція та Хорватія.

    Особливим видом республіки є директорія, яка існує у Швейцарії. Там вищий виконавчим органом є Федеральна рада, що її обирає парламент. Він складається із семи членів, кожний з яких протягом терміну своїх повноважень виконує функції президент чи віце-­президента. Монархічна форма правління також виникла в давнину, але набула найбільшого поширення в епоху Середньовіччя. В сучасному світі вона трапляється значно рідше, ніж республіканська. 

    Монархія (від грец. єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна державна влада зосереджена в руках однієї особи, яка одержує владу, як правило, у спадок. 

Монарх, як правило, править довічно. Монархій в Європі достатньо багато – 12.

  Розрізняють монархії - конституційні та абсолютні. Переважна більшість європейських монархій є конституційними, за яких влада монарха обмежена конституцією або існуючими традиціями.

    З­-поміж конституційних розрізняють парламентські та дуалістичні монархії.

 За парламентської монархії монарх не має влади. Він виконує лише представницьку та церемоніальну функції, тобто «панує, але не править». При цьому законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Парламентськими монархіями в Європі є Велика Британія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Андорра.

 За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією та парламентом у законодавчій сфері. Монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих конституцією рамках. В Європі дуалістичними монархіями є Монако та Ліхтенштейн. За абсолютної монархії законодавча, виконавча та судова влада сконцентрована в руках монарха. Монарх символізує єдність нації, історичні традиції, представляє державу на міжнародній арені, підписує накази, що є обов’язковими для виконання.

  Різновидом абсолютної є теократична (від грец. – теос – бог і кратія – влада бога) монархія, яку очолює духовна особа. При цьому політична влада належить церкві, як уВатикані.

      За територіальним устроєм існують унітарні та федеративні держави.

    38 європейських держав є унітарними (від лат. unitas – єдність). Це країни, в яких існують єдині органи законодавчої та виконавчої влади, діють єдині для всієї країни конституція та система державних органів. Центральні органи влади керують усіма територіями країни. Згідно зі ст. 2 розділу I Конституції Україна є також унітарною державою.

     Федеративних держав в Європі лише 6, а саме: Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 земель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономні регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м’яка федерація» двох утворень Федерації БіГ та Республіки Сербської).

     Федеративні держави (від лат. foederatus – об’єднаний у союз) – держави, в межах яких поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади існують окремі автономні територіальні одиниці (штати, землі, провінції, республіки і т. ін.).

   Автономія – це здатність до самоуправління на основі власного законодавства, але в рамках загальнодержавних законів або конституції.

  Водночас самостійність суб’єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб’єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що вони не є державами в повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету, юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах, не мають права одностороннього виходу з федерації. 

  Існують також конфедерації, що являють собою міжнародно­правовий союз суверенних держав, які зберігають незалежність. Існують спільні органи влади, що координують: зовнішню політику, військові сили, транспорт, зв’язок, економічну сферу. Держава може входити до  кількох конфедерацій водночас. Формально конфедерацією називається Швейцарія, але фактично вона є федерацією.

Конфедерацією може вважатися Європейський Союз.

 

Прояви сепаратизму в Європі

   Кожній європейській країні притаманна внутрішня регіональна ідентичність, може породжувати культурний регіоналізм, який ґрунтується на місцевому патріотизмі та ментальних особливостях, а інколи – навіть радикальний сепаратизм.

   Сепаратизм – теорія, політика й практика відокремлення частини території країни з метою створення самостійної національної держави.

  В Європі існує близько 100 територій, на яких є прояви сепаратизму. Там проживають численні народності, які говорять різними, часто неспорідненими, мовами й створюють для захисту своїх інтересів політичні партії та громадські організації.

  Так, Іспанія уже впродовж десятків років веде активну боротьбу із сепаратизмом уКаталонії із центром у Барселоні. У 2017 р. там відбувся референдум щодо незележності й відокремлення цієї території від Іспанії.

      Спільною проблемою Іспанії та Франції є сепаратизм у Країні Басків. Основою сепаратизму там була організація ЕТА («Басконія та свобода»), яка тривалий час застосовувала терористичні методи у своїй боротьбі. Прибічники ЕТА вимагали відокремлення провінції від Іспанії та об’єднання в окрему державу із сусідньою частиною Франції, де також проживають баски.

  Проблема сепаратизму гостро постала в Бельгії. Це пояснюється протистоянням між Валлонією, де проживає франкомовне населення, та Фландрією, де переважають фламандці, які говорять голландською мовою. Праві сили Фландрії не приховують амбіцій щодо утворення незалежної держави із включенням до неї Брюсселя.

   В Італії власна сепаратистська партія є в кожному регіоні. Так, з 1991 р. діє партія «Північна ліга», яка виступає за посилення автономії північної частини Італії, аж до проголошення незалежної країни Паданія. Це пов’язано зі значним економічним розривом між індустріально розвинутою Північчю й відсталим аграрним Півднем. Також фінансової, а в перспективі й політичної автономії вимагають Сардинія та Сицилія. Радикальні сили провінції Венето вважають незаконним включення Венеції до складу Італії й наполягають на існуванні окремої венеційської мови, яка має бути визнана офіційною в регіоні.

    У Великій Британії сепаратистські настрої на етнічному підґрунті поширені у Шотландії та релігійному – у Північній Ірландії (Ольстері).

 Крайнім наслідком дії сепаратистських сил у Європі є існуваннясамопроголошених квазі-держав, що не визнала вся світова громадськість, або визнали лише деякі державаи.

  На території Молдови з 1991 р. існує невизнане жодною країною світу утворенняПридністровська Молдавська Республіка зі столицею Тирасполь. Після збройного конфлікту туди була введена 14­-та армія Росії, яка перебуває там й донині.

   На сході України у 2014 р. були створені т. зв. Донецька Народна Республіка (ДНР) та Луганська Народна Республіка (ЛНР), які утворили Союз народних республік (Новоросія).

  Політичний режим у Придністров’ї та Українському Донбасі існує завдяки військовій, політичній та економічній підтримці Росії й залишається осередком політичної напруги.

  На території Сербії внаслідок війни між сербами та албанцями у 2008 р. була проголошена так звана Республіка Косово зі столицею Приштина, яку визнало 111 держав світу. У 2016 р. було підписано Угоду про асоціацію між Косовом та Європейським Союзом.

      Україна не визнає існування жодних із самопроголошених державних утворень на території Європи. Кожна держава, яка стикається з проблемами сепаратизму, намагається розв’язувати їх на основі власних політичних та соціокультурних традицій. 

 

5.Узагальнення та систематизація знань

- Назвіть основні переваги економ - географічного положення Європи.

- Які якісні та кількісні зміни відбулися в політичній карті Європи

наприкінці 20 століття.

- Які країни карлики входять до складу Європи?

- Які країни серед країн Європи мають найбільші розміри?

 

6.Підсумок уроку. Рефлексія.

 

7.Домашнє завдання.

 

- Опрацювати параграф у підручнику

- Скласти кросворд

- Кільком учням підготувати інформацію історія формування ЄС та НАТО.