Наш Тарас Шевченко - сонце України
ВИХОВНИЙ ЗАХІД
« НАШ ТАРАС ШЕВЧЕНКО – СОНЦЕ УКРАЇНИ»
Підготувала:
вчитель української мови та літератури
Бориславський ЗЗСО I-II ст. № 9
Горбаль У. А.
Мета: Ознайомити дітей з життєписом великого сина українського народу — Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет. Вчити дітей наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.
Обладнання: святково прибрана світлиця, портрет Т.Г.Шевченка прикрашений рушником, стіл, квіти, запалена свічка, виставка дитячих малюнків до віршів Шевченка “Тобі, Кобзарю”.
Епіграф:
І мене в сім'ї великій
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом.
Вчитель: Дорогі діти, шановні гості. Сьогодні ми зібралися у цьому залі, щоб вшанувати пам'ять генія України, нашого Кобзаря — Т.Г.Шевченка.
Презентація життя Т.Шевченка
Сценка
(Заходить жінка в селянському одязі, несе запалену свічку, ставить біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)
Хлопчик : Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати : Так, мій синочку, правда.
(Сідає, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна, вона співає “Колискову”)
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка поки людина не вмре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі — ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить чисто і світло, це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить по голові, обоє сідають за стіл)
Ведуча : 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур'янах, за що його прозвали “малим приблудою”.
Благословенна та година
Як народила Мати сина
І назвала його Тарасом
Благословен той день і час
Коли прослалась килимами
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами — сльозами.
У старій хатині
В кріпака колись
В тихий день весняний
Хлопчик народивсь
У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас
Він не вчився в школі
Він ягнята пас
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка “в науку”. Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах, за найменшу провину карав. Будучи відомим поетом Т.Шевченко згадував ту школу.
Учень:
1)Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п'яного дяка в науку
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, - ти казала
Ведуча : Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.
Учень:
2)Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила
Ведучий: А як шанував Шевченко свою матір. Він жив спогадами про неї, любив її дуже і нас закликав любити, шанувати матерів, піклуватись про них і ніколи не забувати.
Бо хто матір забуває
Того бог карає
Того люди ненавидять
В хату не пускають
Скоро після смерті матері в 1825 р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Учень
3)Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Ведуча : Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало”.
(Вірш “Мені тринадцятий минало”) Мені тринадцятий минало;
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було –
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу, і не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось,
І сонце гріло – не пекло.
Та не довго сонце гріло,
Не довго молилось;
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, – дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє –
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята;
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати.
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози...
Тяжкі сльози... А дівчина,
При самій дорозі,
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу:
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози,
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє: лани, гаї, сади...
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Сценка
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж. Малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем!
Оксана: Авжеш, будеш! Те що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!
Ідуть зі сцени під час виступу ведучого
Ведучий:Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Пан забирає Тараса до себе в Петербург козачком.
Хоче малювати
Прагне він до знань
Та за це багато
Зазнає знущань
Нишком він малює
Статуї в саду
Вночі пише вірші
Про людську біду...
Вірш “На Великдень, на соломі”
На Великдень, на соломі
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками,
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку, а тій стьожку,
Тій стрічку купили;
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові;
Кому свитку... Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
− Мені мати куповала...
− Мені батько справив...
− А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
„А я в попа обідала!”
Сирітка сказала...
Ведуча : В Петербурзі Тарас зустрічається з художниками Сошенком, Брюловим, поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності поета і викупили його з неволі.
Тарас виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з 2 срібними медалями і званням “вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, робить ілюстрації до віршів.
Учениця:
Так в людському морі
Стрілися брати
Що зуміли в горі
Щиро помогти
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів
Він гострить сокири,
Кличе на панів.
Учениця: Багато віршів написав наш Кобзар. Він дуже любив рідну природу, річку, верби, гай, червону калину
ТАНЕЦЬ
Презентація мультфільму «Садок вишневий коло хати»
https://www.youtube.com/watch?v=E0jnBCkMEuM
Учениця: А як любив Шевченко річку Дніпро.
Він писав: “Немає другої Вкраїни
Немає другого Дніпра”.
Пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”(Пісня з вчителем музики)
Ведуча : За бунтарські пісні Тараса забрали в солдати. Заборонили писати, малювати. Але незважаючи на заборону він пише вірші, малює, дуже сумує за рідним краєм.
Учень Вірш “По діброві вітер виє”
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини.
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Ведучий: Не можна уявити української сім'ї, де б не любили Кобзаря, не згадували його, не читали його віршів, не співали пісень. А як любив він Україну!
Свою Україну любіть
Любіть її... во время люте
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть
Пісня “Зоре моя вечірняя.” Відео з караоке
Виходять ведучі на середину
Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати хворого поета прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій
Щоб лани широкополі
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути
Як реве ревучий
Ведучий : Минуло 205 років з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він як член сім'ї, як найдорожча родина.
Виходять учні 5 кл.
Учениця
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі
Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю - це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось і вийде з рами.
Учениця: В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати вірші, поспівати пісні і цим висловити шану великому Кобзареві.
Учениця:
І мене в сім'ї великій
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.
Учениця:
Я маленька українка
Восьмий рочок маю
А про Тараса Шевченка
Вже багато знаю
Він дитя з-під стріхи
Він в подертій свиті
Він здобув нам славу
Як ніхто на світі
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Наш Тарас Шевченко -
Сонце України!
Виходять учні 7 кл
Учень :
Уклін тобі, Тарасе
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б'ється
Те серденько дитяче
За тебе вічно б'ється
За твої заповіти
Чого батьки не зможуть
Те сповнять їхні діти
Читець.
Поет живе. Ми слухаєм його:
Ми чуєм заповіт його священний –
Учитися, кохати край стражденний,
І не цуратись рідного, свого:
І всі ми, скільки є, в душі своїй
Клялись тих дум не зраджувати зроду.
І справдимо ми заповіт святий, -
Поет живе в серцях свого народу!..
(В.Самійленко)
Презентація «Заповіт»
Вчитель.
Шануйте рідну землю, наш народ, нашу рідну мову, своїх матерів, будьте гідними онуками великого Кобзаря.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку