Наукова робота "Гра та мовлення як умови розвитку дошкільнят"

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Поняття «мовлення» та його функціональна різноманітність ……....6

1.                   Теоретичні засади розвитку мовлення та формування життєдіяльності дітей ……………………………..…………………………….13
2.                   Розвиток мовлення малят засобами фольклору ……… ….16

Розділ ІІ. Гра та мовлення як умови розвитку дошкільнят ……………...…...20

2.1. Види ігор, які використовуються в дошкільних закладах……..29

2.2. Розумовий розвиток дошкільників засобами мовних дидактичних ігор ………………………………………………………………..32

2.3. Розвиток креативності у дітей дошкільників в ігровій діяльності…………………………………………………………………………39

Висновки………….……………………………………………………...………42

Список використаних джерел ...……………….……………………………….44

Додатки……………….…………………………………………………………..47

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Неможливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки – основу її життєвої компетентності. З огляду на це, проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті.

Однією з невід’ємних складових навчально-виховного процесу в дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Не треба нікому довго пояснювати, яким важливим для людини є дар слова. Слово відтворює світ всередині самої людини. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням, треба з нею якомога частіше грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення. фантазії. В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше — до складних речень.

З кожним роком життя встановлює все більш високі вимоги не тільки дорослим, але й дітям: невпинно зростає об'єм знань, які потрібно їм засвоїти. Для того, щоб допомогти дітям впоратися з складними завданнями, що на них очікують, потрібно піклуватися про своєчасне і повноцінне формування у них мовлення. Це – основна умова успішного виховання та навчання.

У дітей дошкільного віку, в порівнянні з дітьми раннього віку, розширюється коло спілкування, що вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування.

Провідна діяльність дитини – гра, яка постійно ускладнюється, висуває також високі вимоги до мовлення. Стають змістовними діалоги, які включають вказівки, оцінки, узгодження ігрових дій. Дитина вчиться ставити запитання на абстрактні теми. Значно збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. У рольовій грі з'являються нові форми мовлення: мовлення, яке повідомляє дорослому про враження отримані паза контактом з ним. Нові форми мовлення викликають до життя монологічне контекстне мовлення, тобто зв'язне висловлювання, поєднане однією складною думкою й побудоване з урахуванням цієї думки.

В розвитку мовлення дитини спостерігаються певні закономірності, які виявляються насамперед у поступовості процесу. Умовно в процесі оволодіння дитиною мовлення відзначається кілька етапів.

На першому, підготовчому етапі, відбувається дозрівання відділів мовленнєвого апарату, який приймає участь у мовленнєвому акті: центрального відділу – кора головного мозку і периферичного – органів слуху та органів, що беруть участь і вимові звуків (дихання, голосу, артикуляції).

Наступний етап – розвиток розуміння мовлення і на основі цього поява перших усвідомлених слів. З набуттям достатньої кількості словникового запасу відбувається перехід до використання фразового мовлення. Останній етап – наявність достатнього лексичного запасу, вміння користуватися монологічним мовленням, правильне граматичне її оформлення, чітка та виразна вимова звуків і слів.

Проблеми психології мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку цікавили і досі є актуальними у багатьох вчених. Значний вклад у розвиток даної теми зродиби такі науковці як В.С. Мухіна, Л.С. Виготський, О.Р.Лурія.

Мовлення дитини, що виникає під час діяльності й звернення до себе самого, називається егоцентричним мовленням. На протязі дошкільного віку егоцентричне мовлення змінюється. У ньому з'являються вислови, що не просто констатують те, що робить дитина, а що випереджають і напрявляють його практичну діяльність. Такі вислови передають образну думку дитини, що випереджають практичну поведінку.

Якщо дитина під час виконання роботи ні з ким не спілкується, найчастіше вона виконує її мовчки, але це не означає, що його мислення перестає протікати в мовленнєвій формі. Егоцентричне мовлення піддається інтеріоризації, перетворюється у внутрішнє мовлення і в цій формі зберігає свою плануючу функцію.

Егоцентричне мовлення є, таким чином, проміжним щаблем між зовнішнім та внутрішнім мовленням дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття «мовлення» та його функціональна різноманітність

Навчання мовлення розуміють у методиці як навчання мовного матеріалу (засобів спілкування) і діяльності спілкування, тобто навчання мови повинне орієнтуватися не тільки на систему мови, але й на правила мовленнєвої поведінки (що, кому, з якою метою і як я говоритиму). Знання цих правил пов’язане вже з комунікативною компетенцією людини – умінням вибрати найприйнятніші мовні засоби, зважаючи на зміст (тему) висловлення і умови спілкування. До умов мовлення належать такі комунікативні чинники: сфера спілкування, тема спілкування, комунікативна задача (проблема), ситуація спілкування, комуніканти (учасники спілкування).

Спілкування, як вважають сучасні вчені (І.Д.Бех [5], Ю.В.Маслов[28] та ін.) – це зв'язок між людьми, в течії якого виникає психологічний контакт, який виявляється в обміні інформацією та взаєморозумінні. Спілкування або комунікація це одна з форм взаємодії людей у процесі їх діяльності. Також існує поняття міжособистісне спілкування – це повідомлення того, що посилається співбесідником зі свідомим наміром впливу на поведінку співбесідника. Відповідно до принципів громадського навчання моделювання комунікативних ситуацій, орієнтоване на усне мовне спілкування по опануванню культурою спілкування. Проблеми, які встановлюються спілкуванням між людьми на сьогоднішній день потрібно вирішувати більш ефективно. Деякі преставники сучасності забувать про вживання стосункових фраз та висловлювань, застосування таких простих комунікативних умінь як інтерпретація, обміркування змісту висловлювань тощо. Зазначимо, що людині потрібно обов’язково навчитися відповідно реагувати на повідомлення того, хто з нами спілкується.

У сучасній методиці розвиток мовлення будується на двох взаємозв’язаних засадах – теорії мовленнєвої діяльності і лінгвістиці тексту. Основні положення теорії мовленнєвої діяльності можна стисло сформулювати таким чином.

1. Мовлення – особливий вид психічної діяльності людини, метою якої є спілкування між людьми. Спілкування – неодмінна умова і в той же час результат існування людського суспільства. Розрізняють три сторони процесу спілкування: комунікативну (встановлення контактів між людьми), обмін інформацією і вироблення єдиної стратегії взаємодії в спільній діяльності (пізнавально-діяльнісний аспект) і сприйняття і розуміння іншої особистості (міжособистісна взаємодія і вплив). Причому комунікативний аспект оцінюється як родовий і покриває інші аспекти.

2. Мовлення, як особливий вид психічної, інтелектуальної діяльності, нерозривно пов’язане з мисленням. Воно є засобом формування і формулювання думки за допомогою мови. Складові елементи мовлення співвідносяться з логіко-розумовими чинниками: слово відповідає поняттю, речення – судженню, тобто виражає думку, текст виражає задум автора, послідовність його думок. Тому розвиток мовлення тісно пов’язаний з розвитком мислення: одне зумовлює інше, і у зв’язку з цим правильніше було б казати не просто про розвиток мовлення, а про розвиток мовленнєво-розумової спроможності (або діяльності) дошкільнят.

3. Мовлення не існує заради мовлення. Ми говоримо не ради того, щоб щось сказати, а для того, щоб розв’язати якусь комунікативну задачу, впливати на кого-небудь, виразити свою згоду, незадоволення і так далі, тобто мовленнєва діяльність включена до загальної не мовленнєвої діяльності людини (комунікативної, пізнавальної, впливаючої, естетичної, фізичної). Ця особливість мовленнєвої діяльності – включеність її до загальної не мовленнєвої діяльності людини – недостатньо враховувалася дотепер у практиці навчання української мови.

У зв’язку зі сказаним прийнятий в методиці термін «розвиток мовлення» не відбиває повною мірою урахування в навчанні мовленнєвої діяльності сутнісних характеристик мовлення – його зв’язку з мисленням, його включеності до загальної не мовленнєвої, і насамперед комунікативної, діяльності людини; мовленнєвий розвиток дошкільнят розглядається як би автономно, поза зв’язком з розвитком мислення і розвитком особистості дитини, поза процесом комунікації.

З віком діти все більше оволодівають довільною регуляцією мовлення і це складає важливу умо­ву їхнього навчання у дошкільному закладі. Мовленнєва діяльність після цього може розвиватися далі у відносній незалежності від безпосереднього процесу спілкування дитини. Та своїм корінням мовленнєва діяльність входить у діяльність спілкування [18;69]. Така взаємодія спілкування і мовлення дала підставу вченим (А.М.Богуш [4], Т.О.Піроженко [26] та ін.) виокремити такий вид, як комунікативно-мовленнєву діяльність.

Точніше відбиває зміст роботи з навчання дітей мовленнєвої діяльності термін «навчання мовленнєвого спілкування», який увійшов останнім часом до методичного вжитку. Тут на перший план висувається поняття «спілкування». Спроможність до спілкування – важливий компонент особистості людини. Навчати мовлення – це означає учити дитину мовленнєвого спілкування. Проте за традицією ми оперуємо терміном «розвиток мовлення», вкладаючи в нього ширше поняття: навчання мовленнєвої діяльності, навчання мовленнєвого спілкування українською мовою.

4. Як особливий вид діяльності мовленнєва діяльність підпорядковується загальним закономірностям діяльності. Будь-який вид людської діяльності проходить чотири фази. Це:

– мотив діяльності, цільова настанова діяльності;

• орієнтування в умовленнях діяльності і планування діяльності;
• реалізація діяльності в конкретних діях і операціях;
• контроль.

Стосовно до мовленнєвої діяльності ці фази наповнюються таким конкретним змістом.

На першій фазі виникає мовленнєва потреба: уважно вислухати і зрозуміти почуте, прочитати або написати що-небудь, а також – і це головне – сказати що-небудь кому-небудь з якою-небудь метою. Цю потребу називають мовленнєвою інтенцією.

На другій фазі той, хто говорить (пише), орієнтується в умовах спілкування, в мовленнєвій ситуації: з ким він говорить (з окремою людиною або з аудиторією), про що говорить, яка це сфера спілкування (ділова, дружня і т. д.), з якою метою говорить, як говорить, де знаходиться адресат мовлення (поряд або на відстані). Залежно від цього мовець вибирає форму мовлення (усну або писемну, діалогічну або монологічну), стиль мовлення (розмовний, офіційно-діловий, публіцистичний тощо), тип мовлення (розповідь, опис, міркування), жанр мовлення (оповідь, виступ, лист, замітка в газету і т. д.). Мовленнєве висловлення обдумується, планується у внутрішньому мовленні. Воно ще не втілилося в конкретні слова і речення і здійснюється у вигляді семантичних комплексів: намічається тема, основна думка, послідовність висловлення.

На третій фазі, відповідно до теми, ситуації спілкування, задуму мовлення і плану висловлення, внутрішнє мовлення реалізується в зовнішньому (усному або писемному) мовленні, втілюється в конкретні слова, словосполучення, речення, текст. Тут дотримуються вимоги правильності, точності і виразності мовлення.

Нарешті, фаза контролю. Він здійснюється в процесі породження мовлення: ми швидко замінюємо одні слова іншими, вдалішими, переробляємо речення, навіть просимо вибачення, якщо не так висловили думку, переформульовуємо її. Контроль у плані оцінки відповідності того, що і як ми хочемо сказати і як це вийшло, здійснюється і після мовленнєвого акту (ми задоволені або незадоволені тим, що і як сказали). У писемному мовленні контроль пов’язаний з можливістю вдосконалення (редагування) написаного.

Види мовлення розрізнюються за формою висловлювання (оформленням висловлювання): 1) усне; 2) письмове. Можна також сказати, що усне та писемне мовлення (як, зрештою, і «позамовне» спілкування) – це мовлення зовнішнє, відмінне від внутрішнього мовлення, яке проходить без висловлення, «у свідомості»; до нього схильні люди, зосереджені насамперед на своєму внутрішньому «я».

Письмове висловлювання, на відміну від усного, є значно більш надійним. Усім відома дитяча гра в «зіпсований телефон»; при усній формі передачі інформації вона незмінно трансформується й навіть спотворюється комунікантами. Відома анекдотична ситуація «чи то він вкрав шапку, чи то в нього її вкрали» прекрасно ілюструє недосконалість і ненадійність усного інформування. Тому ділове, офіційне, тобто – суспільно особливо важливе мовлення, зокрема у сферах політики, дипломатії чи права, - тяжіє до писемної форми спілкування.

Особливо підвищується вибагливість до мовленнєвої культури з винаходом письма. Власне, й люди, що жили або й сьогодні живуть в умовах первісності або варварства, зазвичай створюють якісь начатки писемності.

З подібних ситуацій народжувалося письмо. Спочатку воно було, як правило, малюнковим: «нога» означало «йти», «око» - бачити тощо. Формалізація таких малюнків породила ієрогліфи єгиптян, клинопис месопотамців і т. п. Алфавіт, тобто письмо, в якому одна буква означає певний звук, винайшли фінікійці – ініціативний торговельний народ стародавнього Середземномор'я; у них його запозичили стародавні греки, а від них – усі стародавні цивілізації Європи.

Писемна форма комунікації, яка виникає поруч з усною, створює новий щабель мовленнєвої культури; формування на основі усної народної творчості писемної літератури, виникнення різних форм красномовства та ділового мовлення пов'язано з складанням у суспільстві касти грамотних професіоналів, що користуються великим авторитетом.

Нечуваний розвиток в наші дні професійного і самодіяльного ораторства, яке має грунт не стільки в усному, скільки в писемному мовленні, та друкованої публіцистики, особливо ж при опорі на науково-технічну думку, породжує феномен засобів масової інформації. Комунікація стає глобальною: газета, радіо, телебачення чи Інтернет роблять доступною величезну за обсягом інформацію будь-якого характеру.

Отже, як усне, так і письмове спілкування мають свої переваги та недоліки. До плюсів письмового спілкування можна віднести те, що ми маємо більше часу обміркувати свої думки, добрати аргументи і навіть декілька разів переписати текст, якщо він нам не сподобався або здається непереконливим. Письмове спілкування завжди більш точне у висловлюванні думок та грамотне за способом їх викладу. Крім того, письмова форма дозволяє зберегти наші думки та почуття для майбутнього, коли при нагоді ми зможемо скористатися, наприклад, підготовленою промовою ще раз. Водночас при письмовому спілкуванні ми позбавляємося важливого безпосереднього контакту з співбесідником – отже, не можемо скористатися невербальними засобами впливу (жестами, мімікою тощо). Також ми не маємо в цій ситуації змоги побачити сприйняття наших думок і перебудувати, в залежності від реакції іншого комуніканта, свій монолог.

Писемне мовлення, на відміну від усного, частіше є підготовленим. Воно більш нормативне. Для нього характерний суворий відбір мовних засобів, складні синтаксичні конструкції, повні речення.

Навичка викладу своїх думок письмово – складніша мовленнєва навичка, яка потребує спеціального навчання. Перевагою писемного мовлення як об’єкта навчання є його статичність, фіксованість, що дає можливість повторно звертатися до нього для аналізу, перетворення, запам’ятовування з метою відтворення. Писемне мовлення може бути того або іншого функціонально-семантичного типу (розповідь, опис або міркування), які можуть виділятися і в усному монологічному мовленні того або іншого жанру (оповідь, лист, замітка в газету) і того або іншого стилю (розмовний, публіцистичний, діловий, стиль художньої літератури). Співвідношення різних типів, жанрів і стилів мовлення різноманітне і неоднозначне.

Методика роботи над тим або іншим видом мовлення будується з урахуванням наведених комунікативно-психологічних і власне мовних його особливостей. Треба також мати на увазі, що в роботі над усним і писемним зв’язним мовленням виділяються пасивні і активні їх форми, розмежовані за роллю комунікантів у мовленнєвому акті: людина в комунікації виступає або в ролі адресата, тобто того, хто сприймає мовлення (на слух або під час читання), або в ролі творця мовленнєвих висловлень (під час говоріння і писання). Виділяються відповідно види мовленнєвої діяльності: аудіювання, читання і говоріння, письмо. Перші пов’язані з процесом сприйняття і розуміння мовлення, другі – з відтворенням і виробництвом мовленнєвих творів. Таким чином, етапи сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва мовлення характерні як для усної форми мовлення (аудіювання, говоріння), так і для писемної (читання, письмо), хоча в кожній з форм ці етапи мають свої особливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Теоретичні засади розвитку мовлення та формування життєдіяльності дітей

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку є однією зі стрижневих проблем сучасної дошкільної лінгводидактики. Її актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Комплексними заходами щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.

Складність і багатоаспектність поняття мовлення (мовленнєвої діяльності) лежить в основі багатогранної роботи щодо його розвитку. Це формування і автоматизація мовленнєвих навичок – вимовних і інтонаційних, лексичних і граматичних. На кожному занятті відпрацьовується правильність мовлення – правильна вимова, вживання слів і граматичних форм та конструкцій, тобто засвоюється словник і граматичний лад мови. Ця робота відома як робота з культури мовлення (її основа – правильність мовлення). Далі засвоюються синонімічні засоби мови, виникає проблема вибору кращого варіанта висловлення, тобто з’являються елементи практичної стилістики. Поняття культури мовлення розширюється, включаючи не тільки правильність, але й виразність мовлення.

Розвиток мовленнєвих умінь припускає навчання всіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письма); це уміння будувати висловлення (тексти) різних форм мовлення (усної і писемної), різних жанрів, типів і стилів мовлення; це розвиток дару слова, уміння спілкуватися за допомогою мови. Розвиток дару слова здійснюється і на заняттях, де даються знання про мовні явища, і на заняттях з розвитку мовлення.

Отже, умови розвитку українського мовлення дошкільників в узагальненому вигляді можна подати таким чином:

1. створення українського мовленнєвого середовища (забезпечення сприйняття великого об’сягу зразкового мовлення – вихователя, дітей, інших працівників), слухання радіо- і телепередач, фонозаписів, перегляд кінофільмів, відвідування театру;

2. створення мотивів до говоріння, розвиток комунікативних потреб через створення ситуацій мовленнєвого спілкування;

3. організація колективної діяльності дітей; розвиток мовлення як засіб розв’язання реальних комунікативних і діяльнісних задач;

4. стимулювання на заняттях пізнавальних інтересів дошкільників; розвиток мовлення на цікавому пізнавальному матеріалі; формування необхідних понять і знань про навколишній світ з урахуванням вікових особливостей дітей, особливостей їх мислення;

5. вироблення мовної компетенції: вимовних навичок, лексичних навичок (правильне вживання слів), граматичних навичок (правильна побудова словосполучень і речень);

6. робота з формування мовленнєвих умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності: учити слухати і правильно сприймати усне мовлення, учити читати (читати і розуміти прочитане, читати виразно), учити говорити (брати участь у діалозі, бесіді, будувати монологічні висловлення), учити писати (грамотно в орфографічному і пунктуаційному відношенні, правильно в ширшому сенсі);

7. вдосконалення мовленнєвих навичок у процесі розвитку мовленнєвих умінь; робота над культурою мовлення, над виразністю мовлення (переносне вживання слів, епітети, порівняння), над елементами стилістики.

У комунікативно-пізнавальній і, отже, в мовленнєвій діяльності виділяються такі етапи, як сприйняття і розуміння, запам’ятовування і відтворення і, нарешті, виробництво мовлення. Всі ці етапи взаємозв’язані і підтримують один одного. Разом з тим потрібне цілеспрямоване вироблення навичок на кожному з етапів з урахуванням його специфіки, а також особливостей усної і писемної форм мовлення.

Створити стимули для сприйняття мовлення (аудіювання) і говоріння. Ці взаємозв’язані сторони мовленнєвої діяльності – потреба слухати і говорити реалізуються тільки в спілкуванні, а саме спілкування стає природним і необхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності дошкільників. Слід організовувати таку колективну діяльність, створювати українське мовленнєве середовище на заняттях, ситуації спілкування, реальні і уявні, тобто навчати спілкування через спілкування, навчати мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Розвиток мовлення малят засобами фольклору

Практикою доведено: чим більше органів чуття дитини беруть участь у запам'ятовуванні, тим міцнішим воно буде й більше слів засвоюватиметься. Невичерпним джерелом розвитку мовлення, збагачення словника дітей є український фольклор. До текстів фольклорних хорових ігор, які ми виконуємо, належать приказки, примовки, лічилки і, звичайно ж, елементи українських казок. Дитячі пісні-ігри образні, мелодії прості й доступні малятам – вони легко запам'ятовуються, розвивають музичний слух і мовлення.

Народна гра «Ніжки, ніжки»:

Ніжки, ніжки бігли по доріжці,

Полем, лісочком стрибали по пеньочках.

Прибігли на лужок – загубили чобіток. Ой!

Розпочинаємо з розповіді про те, як швидко бігли ніжки (можна доповнити розповідь музичним супроводом), як діти стрибали по пеньочках, потім прибігли на лужок, загубили чобіток. Слова гри підказують малятам зміст і характер дій: біг, стрибки, подив. Побігавши та пострибавши, вони зупиняються і вигукують: «Ой!», показуючи мімікою, як їх здивувало те, що «загубили чобіток». Малята яскраво уявляють події, про які йдеться, а супроводжуючи все це співом з мімікою та жестами, вони краще запам'ятовують слова.

Раціональною є методика, за якою заучування слів гри поєднане з навчально-тренувальними вправами. Завдяки цим простим рухам рук, діти позбавляються напруження, долається розумова втома, розвивається мовлення.

Розучування українських народних ігор-пісень та хороводів виховує в дітей любов до рідного слова, викликає бажання виконувати різні рухи. Коли ж між дітьми виникають сварки, доречно використовувати мирилки.

Дві подружки посварилися:

«Тобі яблучко, мені – грушечка!

Не сварімося, моя душечко!

Тобі яблучко, мені зернятко,

Не сварімося, моє серденько!»

(Діти обіймаються – миряться).

Народні загадки допомагають перевіряти знання та кмітливість дітей. Вони дають їм змогу відчувати радість інтелектуального напруження, набувати впевненості. Слід добирати легкі та доступні для дітей зразки народної мудрості.

1. Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. (Сонце)
2. Чорне сукно сукно закрило вікно. (Ніч)
3. Влітку сіренький, а взимку біленький. (Зайчик)

Українські народні казки доносять до дітей чіткість і виразність рідної мови. Вони не лише засвоюють зміст казкової оповіді, а й запам'ятовують повтори, епітети, порівняння, образні звороти; починають розуміти красоту форми слів, своєрідність стилю; переносять у своє мовлення ті слова, що запам'ятали (наприклад: «курочка-рябушечка», «півник-співунець», «мишка-шкряботушка», «курочки гуляють, травичку щипають»).

Ігри-драматизації за казкою, показ її у ляльковому театрі допомагають дитині глибше сприйняти зміст, розвивають спостережливість, виховують цікавість до слова. Доречно інсценізувати прості за сюжетом казки: «Ріпка», «Дід і баба», «Рукавичка», «Котик і півник».

Мета гри з використанням фольклору – розвиток виразного мовлення, рухової та моторної активності дітей. Ігри зі словесним текстом розкривають дітям красу, образність і багатство рідної мови. Значення цих ігор полягає у розвитку активного, виразного мовлення дітей, слухової уваги, швидкої реакції на слово, сміливості та творчих здібностей дітей. Водночас вони розвивають дітей фізично, виховують самостійність, спритність, відважність тощо. Слід обов'язково дбати про те, щоб, розігруючи казку, дитина мала на собі елементи вбрання певного персонажа.

Гра як провідний вид діяльності дошкільняти спрямовує на пізнання навколишнього світу у процесі відтворення побуту та праці людей. У цьому й полягає мета гри. Ані дитина, ані дорослі зумисне її не ставлять. Мета зливається з мотивом, адже єдине, що спонукає дитину до гри, – це її нестримне бажання брати участь у житті та взаєминах дорослих. Проведення багатьох «класичних» у дошкільному віці ігор («у лікарню», «дитячий садок», «сім'ю» тощо) особливо ефективні з догляду виховання саме в різновіковій групі, адже тут збігаються інтереси всіх дошкільнят.

Ігри із заплющеними очима (ігри-піжмурки) – це також різновид народних ігор. Їх мета – розвивати вміння зосереджувати увагу на звук, орієнтуватись у просторі, впізнавати голос товариша. Вони сприяють розвитку мовленнєвого слуху, сенсорних процесів, а також таких важливих якостей, як швидкість, витривалість тощо. Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї чи тієї ситуації. Усе це позитивно впливає на вдосконалення рухових навичок.

Народні словесні ігри, в середині означеної групи є також три підгрупи. Першу підгрупу складають ігри на розвиток довільної уваги («Заборонене слово», «Птахи» тощо). Їх мета – розвивати довільну увагу дітей та логічне мислен­ня. Вони сприяють розвитку пам'яті в дітей, розвивають швид­кість мислення, мовленнєву активність, уточнюють знання дітей про предмети і явища, сприяють розвитку винахідли­вості й кмітливості.

Наступна група – це ігри з іграшками (ігри з народни­ми саморобними, дерев'яними, солом'яними та глиняними іграшками). Їх мета –  збагатити знання дітей елементами етнографії, познайомити з різноманітними предметами на­ціональної атрибутики. Ігри цієї групи сприяють форму­ванню пізнавальних інтересів до трудової діяльності наро­ду, побуту, взаємин українців, збагачують словник та стимулюють розмовне мовлення.

Отже, ігрова діяльність дозволяє створити життєві ситуації, які стимулюють мовленнєву активність дітей, мовленнєве спілкування і сприяють мовному і лінгвістич­ному розвитку дітей. Водночас не можна перебільшувати вплив ігрової діяльності на розвиток мовлення дітей, сама по собі гра не може спонтанно розвивати і вдосконалювати мовлення дитини.

Народні ігри виконують також історичну функцію. Це національний скарб, що єднає минулі покоління з сучасніс­тю у єдине ціле. Окремі з них своїм походженням сягають у глибину віків, інші - виникли набагато пізніше. Чимало з них свідчать про трудову основу народної поетичної твор­чості взагалі. Ігри, що виникли з прадавніх часів, розви­вались, убирали риси різних суспільних формацій, жит­тєвих укладів. Проте водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження. Найдавніші за походженням є хоро­водні ігри, що колись були частиною кожного календарного обряду. До того ж кожна календарна гра супроводжується яскравою народною мовою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Гра та мовлення як умови розвитку дошкільнят

Становлення в людини всіх психічних функцій, психічних процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту. При цьому мовленнєвий розвиток та його вдосконалення необхідно розглядати як відображення становлення навичок комунікативно-мовленнєвої взаємодії.

Провідна діяльність дитини, яка постійно ускладнюється, висуває високі вимоги до мовлення. Дитина вчиться ставити запитання на абстрактні теми. Значно збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. У рольовій грі з'являються нові форми мовлення: мовлення, пов'язане з інструктажем учасників гри, і мовлення, яке повідомляє дорослому про враження, отримані поза контактом з ним. Нові форми мовлення викликають до життя монологічне контекстне мовлення.

Якщо уважно придивитися до дитини, коли вона зосереджено грає, можна побачити як гармонійно вплітаються в сюжет гри знання, що малюк здобув у процесі спілкування з дорослим. У грі дошкільник без роздумів подає машинку певного кольору, розрізняє легковий, вантажний, пожежний транспорт, засвоює його властивості: легкові машини перевозять пасажирів, вантажні – різний вантаж, «швидка допомога» – допомагає хворим людям. Усі ці знання про функціональні сторони предметного світу дитина одержує від дорослого, привласнює їх під час ігрової діяльності через засвоєння різних соціальних ролей.

Тому стає зрозумілим, що у грі малюк задовольняє свою потребу бути схожим на дорослого, поводиться як дорослий, спілкуватися як дорослий і навіть як дорослий брати на себе за щось відповідальність.

Методичне забезпечення освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку сьогодні достатнє й різноманітне. Будь-які контакти дорослого з дитиною мають супроводжуватися мовленням. Ми називаємо їх грою, грою-забавою, вправою, грою-заняттям. Час спілкування не обмежується й цілковито залежить від готовності дитини, від бажання та активності. Загалом усі заняття з малятами – це гра, спілкування, мовленнєво-ігрова діяльність.

Мовленнєво-ігрова діяльність – це діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв'язках і обставинах. У цій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей, мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції. Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскра­во виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І.Березовська [27]). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність –  це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей.

Гуманістична спрямованість освіти зумовлює необхідність застосування протягом дня таких видів діяльності і форм організації навчально-виховного процесу, в контексті яких дитина може виявити свій внутрішній потенціал, і, сповна використовуючи власні резерви, активно засвоювати визначений програмами зміст навчання, розвиватися і самоудосконалюватися.

Ігрова діяльність – складний предмет наукового дослідження, проте історія її науково-педагогічного прояснення відносно нова – систематичні дослідження в галузі педагогіки гри почали здійснюватися лише з початку ХХ ст.. Проблемам гри присвятили свої окремі праці відомі вчені Ф. Фребель, М. Монтессорі, Л.Ф. Лесгафт, С.Ф. Русова, Р. Жуковська, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Л.В. Артемова [3] та інші. Водночас дослідники відзначають, що у дошкільному закладі спостерігається «витіснення» гри навчальними заняттями, студійною і гуртковою роботою. Ігри дітей, особливо сюжетно-рольові, бідні за змістом, тематикою, в них зустрічається багаторазова повторюваність сюжетів, переважання маніпуляцій над образним відображенням дійсності.

Зазначимо, що на сьогоднішній день достатньо обґрунтовані теорія гри, класифікація ігор, їх види, методика проведення. Водночас проблема організаційно-дидактичного забезпечення, методичного керівництва ігровою діяльністю вивчена недостатньо. У контексті досліджуваної проблеми значний інтерес становлять роботи А.М. Васильєвої [27], Є.В. Зворикіної, В.П. Дуброви [24], О.П. Мілашкевич [27], де автори розглядають питання вдосконалення змісту та форм методичної роботи в дошкільних освітніх закладах, методичного керівництва ігровою діяльністю дошкільників. Цінним відзначаємо не тільки теоретичне обґрунтування засад методичної роботи, а й систему конкретних методичних рекомендацій, порад вихователям. Спільним у зазначених дослідженнях є акцент на ролі професійної майстерності педагога, кваліфікаційному педагогічному керівництві іграми. Характерним у таких дослідженнях є розгляд питань методичної роботи окремо, а методичного керівництва сюжетно-рольовою грою – окремо.

Гра є інтерактивною, оскільки для того, щоб грати, дитина повинна взаємодіяти з різними предметами та іншими особами. Вона повинна впливати на цю особу або предмет, реагувати на зміни, які вона викликає. Ця діяль­ність є взаємною, навіть, предмети «реагують», коли з ними грають. Дитина, яка пасивно дивиться або слухає, не грає. Гра є вільною, спонтанною і невимушеною. Для того, щоб грати, дитина повинна бажати робити те, що вона робить. Вона може сама обирати собі види діяльності або ж зони можуть бути запропоновані вихователем, проте дитина повинна робити це вільно. Гра є відкритою, образною, виразною, творчою, різно­манітною. У дитячій грі немає правильних чи неправиль­них відповідей. У найкращому варіанті немає також переможців і переможених. Коли діти грають, вони зайняті процесом, де все, що вони роблять (якщо це не завдає шкоди їм та оточуючим), є прийнятним і робить внесок до цінності цієї діяльності.

Водночас тільки грою діяльність дитини не обмежу­ється. Як компонент мовленнєво-ігрової діяльності, гра в поєднанні з навчанням і мовою, є засобом всебічного роз­витку дитини. У зв'язку з цим мовлення та гра виконують низку функцій. Розглянемо їх: Освітня функція полягає у тому, що гра тісно по­в'язана з навчанням, оскільки в ній відбувається важливий процес набуття знань, який активізує розумові здібності дитини, її уяву, пам'ять, увагу. Цікава гра підтримує розумову активність дитини. Зміст ігор формує у дітей адекватне ставлення до явищ суспільного життя, природи, предметів довкілля, систематизує і поглиблює знання. За допомогою ігор вихователь привчає дітей самостійно мис­лити, використовувати отримані знання у різноманітних умовах у відповідності з поставленими завданнями. Актив­ність дитячого мислення є головною передумовою свідомо­го ставлення дитини до набуття знань, встановлення партнерства у грі, домовленості між гравцями, що вимагає, у свою чергу, добре розвиненого мовлення; Виховна функція гри полягає у формуванні моральних уявлень про бережливе ставлення до довкілля і норми поведінки, позитивні і негативні риси особистості. Вона сприяє формуванню моральних почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя, створення між дітьми відносин, які ґрунтуються на дружбі, справедли­вості, відповідальності перед товаришами. У вихованні цих якостей особлива роль належить змісту і правилам гри. Чим глибше дитина занурюється у зміст гри, тим більший вплив вона має на неї. Завдяки правилам гри відкриваються великі можливості для виховання у дітей уміння під­порядковувати свою поведінку нормам співжиття і спілку­вання з людьми, які її оточують. Зміст правил чітко визначає спосіб дії і поведінки дітей; Естетична функція гри і мовлення реалізується шля­хом використання в іграх текстів віршів, пісень, примовок, лічилок, мирилок, загадок. Діти відчувають красу, вираз­ність і образність українського мовлення, запам'ятовують тексти ігор, що сприяє збагаченню їхнього мовлення; Розважальна функція гри реалізується у створені позитивного настрою, сприятливої атмосфери. Вона урізнома­нітнює цей вид діяльності, зумовлює певні почуття, емо­ційні переживання, впливає на поведінку дітей. Діти імітують рухи героїв, виражаючи своє ставлення до них. Гра є своєрідним "регулятором" поведінки і спонукає дітей до активної діяльності; Експресивна функція – це функція вираження дитини у грі за допомогою мови і рухів внутрішнього світу дитини, емоційна насиченість і забарвленість мовлення індивіду­ально кожного гравця; Культуроносна функція означає, що розвиток культури започатковується з розвитку мовлення людини, яке реалі­зується у різних видах дитячих ігор; Контактновстановлювальна функція – гравець готує свого співрозмовника до сприйняття інформації для подальшої гри.

Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним (діалог, трилог, полі­лог), так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого мов­лення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби ви­разності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом твор­чого мовленнєвого самовираження. Усі ці функції тісно взаємозв'язані і виступають у єдності і взаємозв'язку в мовленнєво-ігровій діяльності.

Оволодіння діяльністю охоплює такі взаємопов'язані між собою базисні властивості особистості: ініціативність, активність, свободу вибору і відповідальність. Дитина усві­домлює себе як індивідуальність тоді, коли може здійснити діяльність за своєю ініціативою й уявити собі її наслідки. Це дитина може зробити тільки завдяки мовленню, яке супроводжує всі види діяльності. У грі дитина спілкується з іншими її учасниками. Гри мовчазної не буває. Відтак, М.І. Лісіна в результаті довготривалих досліджень дійшла висновку про наявність ще одного виду провідної діяльності – спілкування, яке супроводжує ігрову та інші види діяль­ності, її погляд на діяльність спілкування як провідний вид підтримують і такі вчені, як, Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, Т.В.Драгунова, Д.Б.Ельконін, Р.А.Максимова, Т.Ф.Федотова.

Взаємозв’язок ігрової і комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей передбачає як використання безпосередньо мовленнєвих, словесних ігор, так і ігрового методу в ході організованих занять. Специфіку гри як діяльності визначає уявлювана ситуація. Л.С. Виготський відзначає, що гра з уявлюваною ситуацією є суттєвим новоутворенням дошкільника. Це новий вид поведінки, суть якого в тому, що діяльність в уявлюваній ситуації звільняє від ситуаційної залежності, «уявлювана» ситуація можлива на межі розходження видимого і «смислового» полів [26:66].

Будь-яка гра з уявлюваної ситуацією є водночас грою з правилами. Роль правил особливо чітко проявляється у колективній грі, коли дитина не робить те, що їй хочеться, а прагне дотримуватись правил, тому що «дотримання правил у всій структурі гри дає таку велику насолоду від неї, більшу, ніж безпосередній імпульс. Така підпорядкованість правилам річ неможлива в житті, у грі вона є можливою. У грі дитина стає вище свого середнього віку, вище звичайної повсякденної поведінки, у грі вона на голову вища від себе».[26:68]. Отже, за словами Л.В. Виготського, «у грі дитина вільна, але це ілюзорна воля»[26:69].

У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток гри. Саме у грі розвивається уміння дитини переносити функції, способи дії з одного предмета на інший, що має вирішальну значущість для розвитку наочно-образного мислення та розвитку зв’язного мовлення дошкільників. Дитина словом позначає свої дії, осмислюючи їх у такий спосіб, словом вона користується, щоб доповнити дії, виразити свої думки і почуття. У грі між дітьми встановлюється надзвичайно насичений мовленнєвий зв'язок , що має можливість виходу за межі конкретної ситуації. Гра – перехідна проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова. Саме у «звільненні слова» і полягає значення гри з однолітками для мовленнєвого розвитку дітей. Граючись, вони не лише маніпулюють іграшками, а й пояснюють, що саме роблять. Без пояснень, які надають нового змісту предметам і діям, неможливе ні осмислення ролей, ні освоєння умовного простору гри. Причому це пояснення завжди комусь адресоване. Без домовленості та взаємного розуміння гра розпадається.

Отже, використання ігор, ігрових вправ під час навчання не тільки відповідає психологічним потребам цього віку, а й створює оптимальні умови для формування багатьох процесів, потрібних для розвитку мовлення дошкільників.

Дітям дошкільного віку в процесі оволодіння мовленням необхідна допомога як з боку батьків, так і з боку вихователя.

Роботу із оволодіння мовленням бажано організовувати у формі різноманітних ігрових прийомів, тоді засвоєння вимови звуків, мовних конструкцій, збагачення словника відбувається невимушено і легко.

Для того, щоб дитина могла плавно і протягом тривалого часу робити видих, організовуються такі ігри як «Надуємо кульку», «Пускаємо мильні бульбашки», «Сніжинки летять» – на піддування, «Дуне вітерець», «Листочки летять».

Уточнення й закріплення правильної вимови звуків, вироблення чіткої вимови слів дорослий здійснює, пропонуючи дитині чітко називати іграшки, тварина, предмети, зображені на малюнках, а також у процесі повторення скоромовок, завчання загадок, лічилок, віршів, насичених певними звуками. Тут можуть використовуватися такі словесні ігри: «Додумай слово», «В кого іграшка», «Телеграф», «Яке слово я згадала».

Для закріплення звуків у фразовому мовленні, наприклад, після розгляду картини, одрослий пропонує дитині відповісти на питання по її змісту, а потім і самостійно розповісти, що на ній намальовано.

При повторюванні дитиною чистомовок варто звертати увагу на те, щоб діти правильно вимовляли звуки і повторювали певну кількість складів, яка є в наявності. Наприклад, ра-ра-ра – висока гора, ра-ра-ра – у нас гарна гра.

Вірші варто використовувати не тільки для навчання вимові звуків, що відпрацьовують у словах і фразах, але й з огляду на їхній зміст, як вправи для правильного використання інтонаційних засобів виразності. Повторюючи за дорослим тексти віршів, дитина вчиться правильно користуватися інтонаційними засобами виразності, розвивати свій мовний слух. Для розвитку в дитини вміння правильно користуватися питальною інтонацією даються спеціальні завдання як гра «Теремок».

Розвитку слухової уваги і мовного слуху сприяють спеціальні вправи і ігри: «Ось такі прудкі малята» – варіанти відгадування загадок, в підказці якої є слово «сніг». А також вірші, у яких потрібно знайти помилки – гра «Так чи ні». Щоб полегшити відгадування загадок потрібно ширше користуватися наочністю – картинки, графічні зображення, ейдетичні позначення, іграшки.

Для розвитку уваги до мовлення дорослих корисно використати наявний у книзі ілюстративний матеріал: «Покажи де кит, а де кіт».

Розвиток голосового апарату здійснюється за допомогою ігрових вправ, коли дитині пропонуємо вимовити те саме звукосполучення або ту саму скоромовку з різною гучністю при читанні віршів, лічилок то голосно, то тихо. Як вправи для вироблення потрібного темпу мовлення можна запропонувати дитині вимовляти рядки з вірша з різною швидкістю.

Ігри і вправи, призначені для формування правильної вимови, з успіхом можуть бути використані й з метою активізації словника, уточнення знань дітей про одяг, про навколишні предмети домашнього побуту, знайомства з деякими тваринами та їхніми дитинчатами. «Доповни речення», «Знайди за ознаками», «Чарівні перетворення», «Що буде якщо?».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Види ігор, які використовуються в дошкільних закладах

Розвиток мовлення – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почуття мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками. Розширення змісту потреб у спілкуванні спрямовує увагу дитини на нові аспекти дійсності, на пізнання світу з оточенням, світу природи, предметно-практичної та художньої дійсності. Нові потреби спілкування зумовлюють потребу і в нових засобах, які мають допомогти реалізувати нову мету. Тобто без внутрішньої роботи, без розв'язання дитиною своїх власних труднощів розвитку неможливо опанувати мову, як надбання культури.

У дошкільному віці гра є провідним видом діяльності дитини, ефективним методом та однією з форм навчання та виховання, яка стимулює мовленнєву активність дітей.

Ігри із словом та звуком для дітей є не лише цікавими, а й корисними. Словесні ігри спрямовані на розвиток мовлення дітей, уточнення та закріплення словника, на формування правильної поведінки вимови. Водночас ігри є підґрунтям для активізації пізнавальної діяльності, розвитку розумових і творчих здібностей. У дошкільнят формується вміння висловлювати свою думку, робити висновки, застосовувати нові знання в різних життєвих ситуаціях. Завдяки активному і спрямованому спілкуванню дорослого з дітьми під час гри долається напруженість, сором'язливість.

Розвиток дитини як особистості нерозривно пов'язується з виникненням і становленням її свідомості в провідних видах діяльності. Основним провідним видом діяльності дітей дошкільного віку звичайно є гра. У грі розвиваються та проявляються такі новоутворення дошкільного дитинства, як розвиток знаково-символічної функції, активної уяви; засвоєння структури самостійного виду діяльності; оволодіння суспільною поведінкою та опанування норм партнерської взаємодії; становлення елементів довільної поведінки в процесі поступового оволодіння вмінням підпорядковувати свої бажання логіці сюжету та вимогам ігрових правил. Усе це дає змогу дитині навчитися самостійно планувати, виконувати і контролювати власну діяльність.

Процес опанування навичок спілкування з іншими дітьми або допомагає малюкам засвоїти структуру творчої діяльності, або гальмує розвиток самодіяльної гри. «Гра забезпечує задоволення ігрових уподобань кожної дитини, сприяє виникненню дружніх, партнерських стосунків та ігрових об'єднань за інтересами, спонукає до обміну думками, оцінювання себе й інших, заохочує до імпровізації, висловлювання власних оцінно-етичних суджень,» – зазначено в Базовому компоненті дошкільної освіти.

Тому гру як провідний вид діяльності досить важливо використовувати під час мовленнєвого розвитку дитини, яка виявлається в специфічно дитячих видах діяльності й пов'язані із комунікацією.

Театралізовані ігри – відтворення ролей героїв за відповідним сюжетом за допомогою мовних та не мовних засобів комунікації, тобто це розігрування літературних творів. Герої стають дійовими особами, а їхні пригоди, події життя, змінені дитячою фантазією – сюжетом гри.

До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри за темами літературних творів.

Гра-драматизація – розігрування ролей героїв за відповідним сюжетом літературного твору із збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Дітям необхідно дослівно запам'ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими вони є у творі.

Починаючи з року, дитина може грати в пальчиковий театр. Так, послідовно одягаючи фігурки героїв на пальчики дитини, можна розіграти вигаданий чи відомий казковий сюжет. Така гра розвиває моторику рук і підвищує настрій дитини. З розвитком ігрових навичок дітей із задоволенням грають у гру «Договори слово». Тобто розповідаючи казку робимо паузу, не договорюємо речення до кінця, щоб дитина мала можливість віднайти необхідне слово. Можна використати гру «Знайди помилку». Свідомо при пустившись неточності в розповіді (міняємо послідовність реплік чи дій героїв, переплутуємо їхні імена). Ці ігри сприяють розвитку пам'яті, уваги і мовлення маляти.

Доручивши виконувати одну з ролей, варто зауважити, що виконуючи роль, вона повинна пам'ятати про характерні риси персонажа (голос, рухи), це сприяє розвитку інтонацій голосу й звуконаслідуваних навичок. Освоївши всі ролі казки можна пограти в ляльковий театр. Спочатку дорослий може виступити в ролі оповідача, а діти можуть управляти фігурками. Потім дитина може сама розповідати, а дорослий виступати у ролі слухача. Такі вистави сприяють розвитку мовлення, уваги, а також упевненості в собі, відчуттю успіху й розвитку особистості загалом. Від гри театралізації поступово можна перейти до сюжетно-рольової гри. Під час різноманітних театралізованих вистав розвивається вміння дошкільників налагоджувати зворотній емоційний зв'язок з однолітками, потреба в узгодженні своїх дій з діями інших учасників гри-драматизації, у підпорядкуванні своєї поведінки правилам спільної взаємодії, розвивається рольове мовлення, «оволодіння мовою сприяє розвитку активної мисленнєвої діяльності,» як відмічає Т. Піроженко [26].

Основним видом роботи, яка сприяє розвитку мовленнєвої активності – це словесні ігри, які є доступним корисним та ефективним методом в дошкільних закладах. Для її проведення не потрібні певні умови та спеціальний матеріал (див. Додатки).

 

 

 

 

 

2.2. Розумовий розвиток дошкільників засобами словесних дидактичних ігор

Державна національна програма «Освіта» одним із актуальних завдань визначила пріоритет дошкільного виховання, формування ставлення до ранніх етапів життя дитини як до найбільш відповідальних. Це має винятково важливе значення, оскільки розумовий розвиток найінтенсивніше відбувається саме в дитинстві.

Взаємозв’язок ігрової і комунікативно-мовленевої діяльності прослідковується ученими ( Ш.О. Амонашвілі, Л.В. Артемова, А.А. Гілева, В.І. Удальцова, Д.Н. Узнадзе та ін.) у проявах дитячої мовленнєвої активності в іграх і зокрема, дидактичних, що використовуються з навчальною метою. Дидактичні ігри – це різновид ігор з правилами, спеціально створеними педагогами. Вони спрямовані на дітей. Основна особливість дидактичних ігор визначена їх назвою: це навчальні ігри. За О.М. Леонтьєвим, дидактичні ігри належать до «рубіжних ігор» , оскільки вони є перехідною формою до тієї неігрової діяльності, яку вони готують [20;56]. Навчальне завдання втілюється авторами гри у відповідному змісті, реалізується за допомогою ігрових дій, які виконують діти. Дитину зацікавлює у грі не навчальне завдання, що в ній закладене, а можливість виявити активність, виконати ігрові дії, отримати результат, виграти. Однак, якщо учасник гри не оволодіє знаннями, які визначені навчальним завданням, він не зможе успішно виконати ігрові дії, отримати результат.

Отже, активна участь і перемога в дидактичній грі залежить від того, наскільки дитина оволоділа знаннями і вміннями, які визначені навчальним завданням, і мов­ленням, що дозволяє виконати завдання. Це спонукає дити­ну бути уважною, запам'ятовувати, порівнювати, класифікувати, уточнювати свої знання. Отже, дидактична гра допомагає дітям навчатись у легкій, невимушеній формі. Така невимушена форма навчання отримала назву авто дидактизму. Можливість навчати маленьких дітей способом активної цікавої для них діяльності – відмінна особливість дидактичних ігор.

Мовлення є свідченням мовної культури людини, її розумового і особистісного розвитку.

Гра не має поняття часу простору, її не можна виміряти, тому вона розгортається за своїми законами і завжди починається з бажання дитини грати. У процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату – отримання емоційних, пізнавальних та інших надбань; малюка у грі цікавить не так результат, як сам процес гри та спілкування з однолітками. Тобто в процесі гри діти поступово засвоюють правила партнерської взаємодії, що виражається у вмінні домовлятися за допомогою мовлення, здобувають соціальний досвід і морально-етичні норми поведінки.

У процесі самостійного створення ігор діти включаються в систему активної взаємодії з природним і соціальним довкіллям шляхом засвоєння ігрової поведінки; під час розвитку сюжетних ліній постійно відбувається розширення і зміна малюком навколишнього середовища: у процесі налагодження ігрової взаємодії та реальних стосунків з однолітками дошкільники оволодівають принципами партнерства і навчаються підпорядковувати власні бажання правилам гри. Так поступово дитина оволодіває структурою діяльності – від здатності самостійно ставити мету, визначати задум гри, розгортати сюжет, виконувати ігрові правила до вміння самостійно планувати, організовувати, узгоджувати ігрову взаємодію з однолітками.

Дитина, яка не грає, перестає бути дитиною. Теперішні молоді батьки, стараючись рухатись разом із технічним прогресом, забезпечують дітей найрізноманітнішими новітніми іграшками. Цим батьки також сприяють появі нових форм дитячої гри. Що вище щабель розвитку цивілізації, то складніша іграшка і більш розвинута ігрова діяльність дитини, яка завжди була джерелом культури.

Дорослі постійно з наближенням до школи намагаються весь вільний час дошкільнят зайняти корисними справами, які готують їх до навчання. Пропонуємо дітям і дидактичні вправи, і завдання з розвитку логіки, мислення, мовлення, пам'яті… Тим самим ми відбираємо в дітей право на цільну, самостійну гру, в якій розвиток дошкільняти відбувається природним шляхом. Але протягом дитинства малюки повинні не лише набути знань, умінь та навичок, а й зберегти фізичне, психічне здоров'я, набути морального імунітету, щоб витримати шалений теперішній ритм життя.

На сучасному етапі відбаваються зміни процесу набуття ігрового досвіду, який раніше передавався від дорослого,старших дітей молодшим у спільних іграх. Дитина, з якою дорослі багато грають, швидше стає самостійною, оскільки згодом вона сама починає придумувати собі заняття і ігри.

Основним видом гри, в якому найкраще здійснюється мовленнєвий розвиток – це є сюжетно-рольова гра, яка включає сюжетно-дидактичну гру, традиційні ігри, розваги (забавлянки, народні ігри), дидактичні ігри, театралізовані ігри.

Ідея використання провідної діяльності – гри для вирішення дидактичних завдань отримала значний розвиток упродовж XX століття. Заслуговує уваги поло­ження Є.І.Тихеєвої про розвиток мовлення як соціального фактора у процесі конкретної дитячої діяльності у зв'язку з розвитком моторики дитини, її емоцій. Вона стверджує, що мовлення супутник усіх дій дитини; слово повинно закріплювати кожну навичку, засвоєну дитиною. Думки і вчинки, враження і реакції, інтелектуальне життя і практична діяльність обумовлюють одне одного. Педагог підсумовує, що мовлення дитини виявляється найбільш яскраво у грі, а через гру у праці. Є.І.Тихеєва розробила цілу систему ігрових мовленнєвих вправ для збагачення словника дітей, які з успіхом використовуються і сьогодні у практиці роботи дошкільних закладів [33; 81].

О.П. Усова вважає гру великою знахідкою як навчаль­ного засобу. З цього приводу автор зауважує, що «необхідно шукати можливості побудови таких дидактичних ігор, у яких були б добре виражені елементи прямого навчання. Важливо насичувати ігри новими знаннями» [35; 35]. Дидактичну гру О.І.Сорокіна розглядає, як форму організа­ції навчання дітей. Вона зауважує: «Своєрідність дидактич­ної гри, як засобу навчання і виховання, і її відмінність від інших засобів у тому, що вона дає можливість здійснювати навчання у захоплюючій і доступній для дітей формі діяльності» [32; 9].

Проблема мовного виховання дошкільників та засоби розумового виховання мають місце в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Вчений зазначав, що активне життя дитячої думки – це найголовніша передумова і свідомого ставлення до навчання, і твердих глибоких знань і тонких інтелектуальних взаємин у колективі. Невичерпним джерелом розумового розвитку дитини, скарбницею всіх знань є мова. Навчаючи дошкільників мови, педагог активно впливає на формування психічних процесів, розумових здібностей дітей, активізує їхню увагу, розвиває спостережливість, пам'ять. Розумове виховання спрямоване на нагромадження певного фонду знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними вміннями, розвиток пізнавальної активності, пізнавальних інтересів, активізацію розумової діяльності.

Однак традиційна організація навчально-виховного процесу дітей дошкільного віку, орієнтована переважно на розвиток інтелекту вихованців, не дає змоги повною мірою враховувати і формувати мислительські операції, пізнавальні вміння, мовленнєві навички та комунікативну діяльність дошкільника. Саме це й зумовлює актуальність впливу словесних дидактичних ігор на розумовий розвиток дошкільників.

Дидактична гра – це навчальна гра, вона використовується у навчально-виховному процесі дошкільного закладу для закріплення і уточнення знань дітей про довкілля. Учені визначають дидактичну гру як єдину систему впливів, спрямовану на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, а також на формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь – сенсорних, інтелектуальних тощо.

Особливістю дидактичних ігор є те, що вони спеціально створюються і розробляються дорослими з різною педаго­гічною метою: сенсорного виховання, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з довкіллям, з елементарними математичними уявленнями тощо. Дидактичні ігри можуть супроводжува­тись наочним матеріалом (іграшки, предмети, речі, кар­тинки тощо) або будуватися тільки на словесній основі. У практиці дошкільної освіти дидактична гра визначається як ігровий метод навчання. У дидактичній грі як формі навчання закладено одно­часно два завдання: навчальне (пізнавальне) та ігрове (розважальне). Відповідно до цього вихователь водночас навчає дітей і грає разом з ними, а діти, граючись, навчаються. Пізнавальний зміст навчання виражається у певних дидактичних завданнях, що мають на меті, наприклад, сенсорне виховання і мовленнєвий розвиток дітей. Дидактич­ні завдання ставляться перед дітьми не безпосередньо, як на занятті, а тісно пов'язуються з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому зав­данні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнаваль­ного змісту відбувається ненавмисно, у процесі цікавих для дитини ігрових дій (ховання і пошуку, загадування і від­гадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання стає не пряма вказівка вихователя і бажання дітей навчитись, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дітей до розумової активності, як того вимагають умови і правила гри (краще сприймати довкілля, уважніше вслухо­вуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, добирати і групувати предмети тощо).

Дидактична гра як ігровий метод навчання розгля­дається у двох видах: дидактична гра у власному розумінні слова та гра-заняття (гра-вправа). Перший вид ґрунтується на авто дидактизмі та самоорганізації дітей. У другому ви­падку провідна роль належить вихователю, який організо­вує ігри-заняття, використовуючи різноманітні ігрові при­йоми.

Дидактичні словесні ігри у поєднанні з іншими видами діяльності, використання індивідуальних та групових, колективних форм роботи значно активізують педагогічний процес. Використання в навчально виховному процесі словесних дидактичних ігор і вправ сприяє активізації розумової діяльності, впливає на мовний розвиток дітей, формує всебічно розвинену особистість у найбільш доступній і привабливій для дошкільнят ігровій формі.

Застосування ігор та вправ дає можливість здійснювати диференційований підхід до кожної дитини. Знайомство дошкільників з багатством рідної мови через систему словесних дидактичних ігор сприяло підвищенню рівня їх мовної культури, доручення до багатства національної культури. Розвиток понятійного мислення і мови сприяє розумовому розвитку дітей.

Важливою умовою успішності розумового розвитку дошкільників можна також відзначити цілеспрямований відбір мовно-дидактичного матеріалу з врахуванням рівня розвитку дітей, їх інтересів, умінь. Практика переконує, що словесна дидактична гра – доступний, корисний, ефективний метод виховання самостійності мислення і мови.

Один з найважливіших показників психологічного розвитку дітей – ступінь оволодіння ними мовою, яка є не лише як засобом спілкування, а й знаряддям розумової діяльності, що пронизує всю пізнавальну сферу й детермінує соціальну компетентність загалом. Повноцінний розвиток мовлення суттєво впливає на підготовку дітей до школи й подальше навчання.

Як бачимо, дидактична гра може виступати засобом, що пов'язує різні види діяльності: ігрову, навчальну, комунікативно-мовленнєву і навчально-мовленнєву. Виокре­мивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце в розвитку дітей дошкільного віку, зауважимо, що гра дитини – це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відобра­ження у мовленнєвому плані. Отже, можна вести мову про мовленнєво-ігрову діяльність як різновид діяльності дітей дошкільного віку і водночас ефективний засіб мовленнєвого та розумового розвитку дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Розвиток креативності у дітей-дошкільників в ігровій діяльності

Серед багатьох педагогічних проблем завжди існували й існуватимуть свого роду вершинні, такі, що пронизують усе життя дошкільника. До них, зокрема належить і проблема творчості, креативності, життя як творчого сходження до свого найвищого «Я». Сьогодні розвиток креативності як здатності да творчості набуває особливої значущості, бо вона є базовою якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою.

Обов'язковою складовою особистісного ставлення дитини є ігрова творчість. Сучасна педагогіка базується на особистісно-орієнтованому підході, в рамках якого гра дошкільників розглядається не тільки як підготовка до «дорослого життя», але як реально творче (оскільки для дитини навколишній світ завжди в чомусь новий) надбання сучасного досвіду. Гра активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби.

Сьогодні науковий рівень дослідження креативності в ігровій діяльності характеризується наявністю теорії гри. Креативність у грі пов'язується із здатністю до задуму, його реалізації; із створенням сюжету, його реалізації в ролі; комбінуванням. Дослідники підкреслюють можливість педагогічного керівництва ігровою діяльністю з метою розвитку креативності дитини.

У дошкільному віці всім зазначеним вимогам якнайкраще відповідає гра. Вона – природна діяльність творчого характеру, через яку дитина пізнає світ і вільно виявляє себе.

Вивчення теоретичного доробку з питань розвитку креативності у дошкільників в ігровій діяльності засвідчує, що креативність пов'язана з розвитком особистості та її інтелекту, уяви, яка має особливу форму вияву у дитини дошкільного віку.

Ефективний розвиток творчих здібностей дошкільників в ігровій діяльності – це результат взаємодії вихователя і дитини, створення в групі сприятливої та творчої атмосфери, що забезпечується стилем спілкування вихователя з дітьми, спрямованістю на інтереси, потреби дітей, на розвиток їх креативності. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання творчої діяльності.

Педагогічна діяльність має суттєвий вплив на розвиток креативності, зокрема на якості, які реалізуються в спілкуванні. Педагогічне спілкування вимагає від вихователя спеціальної підготовки, педагогічної мудрості в організації взаємин з учнями, батьками, колегами в різних сферах навчально-виховного процесу; уміння оперативно й правильно орієнтуватись у мінливих умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, ситуації спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотній зв′язок у спілкуванні; високої культури, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати власні можливості в спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання та виховання.

Успішність розвитку творчих здібностей взагалі, і в ігровій діяльності зокрема, досягаються за умови дотримання вихователями таких принципів навчально-виховного процесу: врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей; самодіяльності та самоорганізації дітей. Ефективний розвиток творчих здібностей дошкільників забезпечується добором методів навчання, націлених на формування уяви, фантазії, самостійності мислення, оригінальності вирішення поставлених завдань, ініціативи, допитливості, мовлення.

Креативність виявляється в ігровій діяльності, зокрема у сюжетно-рольових іграх. Креативність у сюжетно-рольовій грі є здатністю до задуму, створення сюжету, їх реалізації в ролі; комбінування, переструктурування. Сюжетно-рольова гра може розглядатися і як умова розвитку креативності. Виявлено, що виховні і розвивальні можливості сюжетно-рольової гри в житті дошкільника надзвичайно великі і для педагога головне – уміти реалізувати їх.

З метою реалізації потенціалу закладеного в сюжетних іграх дошкільників і здійснення адекватних педагогічних дій щодо керівництва сюжетною грою дітей, необхідно добре розуміти її специфіку, мати уявлення про її розвивальне значення, про те, якою вона повинна бути на кожному віковому етапі, і найважливіше, уміти грати відповідно з дітьми різних дошкільних груп. На кожному віковому етапі педагогічний процес організації гри повинен носити подвійний характер, включаючи моменти формування ігрових умінь в спільній грі вихователя з дітьми і створення умов для самостійної дитячої гри.

Активний креативний розвиток дошкільника в ігровій діяльності досягається шляхом поєднання змісту гри, методики її проведення, активної участі дітей та взаємодію з вихователем.

Отже, розвиток у вихованців креативних здібностей – важливе педагогічне завдання. Креативним має бути як процес діяльності дошкільника, так і її результат; як процес виховання, так і навчання. Активна, конструктивна творчість має стати постійним супутником дитячої життєдіяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В організації мовної діяльності та спілкування дітей пріоритетним є конкретне, тактовне керівництво з боку педагога-вихователя, спрямоване на взаємодію з дітьми, активну, емоційну, цікаву співпрацю, що зумовлює посилено працювати дитячу думку. Педагогічне спілкування та мова має широку мету, зокрема на ньому поряд з предметними вміннями більша увага приділяється формуванню загально навчальних умінь, формується між предметна система знань, широкі світоглядні узагальнення, виявляють рівень самостійності.

Завдяки  різним видам мовлення у дошкільнят формуються вміння: будувати розповідь і міркувати за запитаннями, за даним початком і запитаннями; складати опис за власними спостереженнями; писати з попереднім складанням плану твір, лист, інструкцію до гри; будувати твір-розповідь, твір з елементами опису, міркування.

Мовленнєва діяльність за допомогою гри допомагає дошкільняти у визначенні добра і зла в художніх творах, вказує правильність вчинків, дотримання норм і правил поведінки, допомагає сформулювати позитивне ставлення до оточуючого середовища. Слід керуватися принципом, що роль гри та мовлення відіграє важливе значення тільки в тому випадку, якщо воно сприяє розвитку всіх дітей, а не гальмує їх уяву. При спілкуванні педагог повинен в будь-якій ситуації давати мотивування, аргументацію.

Об'єктивних передумов для розвитку дитячого мовлення чимало, й усі вони закладаються задовго до появи дитини на світ. Окрім спадкових чинників, варто зважати й на те, як спілкувалися батьки зі своїм ще не народженим малюком. Дуже важливо також те, якою мовою звертаються батьки до свого малюка, адже її він засвоїть найперше як рідну. Слід пам'ятати, що малюк має право проявляти своє зацікавлення будь-чим. Не слід активізувати його мовлення, коли він того не хоче. Насичення простору дитини зразками мовної культури є основним джерелом збагачення її мовлення.

Наша дослідницька робота підтвердила висновки про необхідність встановлення в педагогічному процесі природних зв'язків між навчальною, ігровою, трудовою, художньою діяльністю дітей, використання епізодичного  тематичного планування програмного пізнавального матеріалу, проведення ігор-занять в одному розвивальному сюжеті. Така організація педагогічного процесу сприяє ефективному засвоєнню  знань на заняттях, розвитку творчості, формуванню позитивних взаємостосунків між дітьми.

Аналіз наукових джерел також дозволяє стверджувати про наявність досліджень ролі та місця ігрової та мовної діяльності в розвитку дошкільника, значення народних, дидактичних та ін. ігор. Науковцями достатньо обґрунтовані сутність ігор, їх функції, класифікація. Отже, застосування комплексної методики дослідження ролі педагогічного мовлення та гри дозволило нам дослідити ефективність впливу на дошкільників, методику також доцільно використовувати у дослідженні ефективності інших нових технологій, вивченні в цілому ефективності педагогічного спілкування. Вважаємо, що ця проблема потребує подальшого глибокого дослідження.

Таким чином, можна зробити висновок, що мова допомагає дитині планувати у свідомості порядок дій, які допомагають досягти певної мети. У мовленні дитини також відображаються правила поведінки, соціальні норми, які безпосередньо впливають на її поведінку. Так само за допомогою мовлення можна передбачити результати своїх дій.

Мовленнєве вдосконалення дитини зумовлено потребою в спілкуванні. Проте ніяка, навіть духовна їжа та найкращі мовленнєві зразки не вестимуть малюка, якщо воно не відкриє для себе необхідність користуватися культурними формами мовлення. Тобто без внутрішньої роботи, без розв'язання дитиною своїх власних труднощів розвитку, неможливо опанувати мову як надбання культури. Мовленнєве спілкування є передумовою розвитку особистості дитини і якнайкраще виражає особистість.

Список використаних джерел

1.   Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр. навч. л-ри, 2004. – 472 с.
2.   Аванесова В.Н. Дидактическая игра как форма организации обучения в детском саду. –  В кн.: Умственное воспитание дошкольника/Под ред. Н.Н.Поддьякова. –  М.: Наука, 1972. – С. 56 – 61.
3.   Артемова Л.В. Вчитися, граючись. Навколишній світ у дидактичних іграх дошкільнят. – К.: Томіріс, 1995. – 112 с.
4.   Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. Монографія. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. –  376 с.
5.   Богуш А., Луцан Н. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільнят: мовленнєві ігри, ситуації, вправи.– К.: Слово, 2009. – 201 с.
6.   Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти. –  Одеса: «Слово», 2004. – 176 с.
7.   Бондаренко А.К. Дидактические игры в детском саду. – М.: Просвещение, 1991. –  160 с.
8.   Брєлова А. Формуємо зв’язне мовлення.// Дошкільне виховання, 2004. - №4 – с. 15 – 17.
9.   Вернар Н. Я. Процес обучения и его закономерности. – М.: Наука, 1980. – 96 с.
10. Виготский Л.С. Мышление и речь. – 5 изд., испр. – М.: Лабиринт, 1999. – 351 с.
11. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація. – К.: Академія, 2006. – 256 с.
12. Гавриш Н.В. Інтелектуальна гра // Дошкільне виховання. – 2003. - №6. – С. 6
13.  Гавриш Н.В. Методика розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку. – Луганськ: Альма-Матер, 2004. – 217 с.
14. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці. – Донецьк: ТОВ «Лебідь», 2001. – 218 с.
15. Гончаренко А. Яким бути мовленнєвому заняттю? // Дошкільне

виховання, 2006. – №9. – с. 19-20.

16. Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 326 с.
17. Кожевникова Т. Мовленнєвий розвиток дошкільнят. // Дошкільне виховання, 2004. –  №12. – С. 7 – 9.
18. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педаго­гика. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Академия, 2000. – 416 с.
19. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 447 с.
20. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М.: Просвещение, 1969. – 212 с.
21.  Луцан Н.І. Методика розвитку мовлення дітей стар­шого дошкільного віку за текстами українських народних ігор: Дисертація канд. пед. наук. – Одеса, 1995. – 185 с.
22. Медведь Н. Розвиток діалогічного мовлення засобами інсценізації. // Початкова школа - №10. – 2007.  – С. 43 – 48.
23. Педагогіка. Хрестоматія. / За ред. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. – К.: Знання-Прес, 2006. – 700 с.
24. Педагогическая энциклопедия – М., 1965. – Т 2. – 648 с.
25. Педагогічні інновації у сучасній школі. – К., 1994. – 167 с.
26. Пироженко Т.А. Комуникативно-речевое развитие ребенка. Монография. – К.,2002. – 310 с.
27. Поніманська Т.І. Основи дошкільної педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Абрис, 1998. – 448 с.
28. Почепцов Г.Г.   Теорія комунікації. – К.: Київ. ун-т, 1999. – 308 с.
29. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.
30. Скалкін В.Л. Вправи з розвитку усного комуніка­тивного мовлення. – К., Рад. школа, 1978. – 129 с.
31. Сластенин В.А. и др. Педагогика. Учебное пособие. – М.: Наука, 1997. – 524 с.
32.  Сорокина А.М. Дидактические игры в детском саду. – М.: Просвещение, 1982. – 96 с.
33. Тихеева Е.И. Развитие речи детей. – М.: Просвеще­ние, 1981. – 159 с.
34. Удальцова Е.И, Дидактические игри в воспитании и обучении дошкольников. – Минск, 1976. – 125 с.
35. Усова А.П. Обучение в детском саду // Под. ред. А.В.Запорожца. – М.: Просвещение. 1981. – 176 с.
36. Ушинскший К.Д. Избранные педагогические произведения. – М.: Просвещение, 1968. – 557 с.
37. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав., 2007. – 560 с.
38. Чмут Г. Культура спілкування. – Хмельницький, 1996. – 246 с.
39.  Яшина В.И. Игра и развитие ребенка в дошкольном возрасте. – М.: Наука, 1995. – С. 37 – 38.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Тема 1: «Мандруємо в Білу казку»

(Заняття з розвитку мовлення з елементами психогімнастики у молодшій групі)

Програмовий зміст: учити дітей відповідати на запитання реченнями, узгоджувати прийменник «білий» у роді, числі, відмінку; добирати прийменники та дієслова до іменника «сніг»; систематизувати уявлення дітей про зимові явища в природі; закріпити знання про білий колір; створити умови для позбавлення психічного напруження у дітей; розвивати загальну моторику, слухову увагу, творчу уяву, уміння створювати емоційні образи; збагатити внутрішній світ дитини позитивними емоціями; виховувати доброту, чуйність, любов до природи.

Матеріал та обладнання: іграшка – кіт, дім, біла ширма, картки та фланелаграф до казки, сніжинки-схеми, сніжинки для вправи на дихання.

Підготовка дітей: розглядання картин(«Зимові забави», «Зима», «Киця з кошенятами»); спостереження за кішкою, бесіди(«Зима холодна», «Снігопад»); вивчення потішок («Киця-киця», «Як у нашого кота», «Пішов котик на торжок»).

Тривалість: 20 – 25 хв.

Хід заняття

Вихователь. Діти, який гарний дім! Відгадайте загадку – й ви зрозумієте, хто в ньому мешкає.

Миє ревно чепуруха

Носик, лапки, хвостик, вуха.

Ну, а молочко захоче, замуркоче, замуркоче…

• Хто це? (Киця)
• Розгляньте іграшку-кицю. Що ви бачите? (У котика є голова, тулуб, хвіст, лапи).
• Якої форми голова, тулуб? (Голова кругла, тулуб – овальної форми).
• Що ще бачите? (Гострі вушка, довгі вуса, очі, носик, ротик з білими та гострими зубами).
• А що можуть розповісти ваші руки? Торкнемося киці, погладимо її! Яка киця? (М'яка, пухнаста, ніжна).
• Діти, хто хоче розповісти про кицю вірш або потішку? (Діти розповідають твори).

Вихователь. А бажаєте перетворитися на кошенят? (Так). Раз, два, три…

Ми сьогодні не хлоп'ята і дівчатка,

А веселі кошенятка!

Будьмо, як вони ми жити,

Їсти, спати, не тужити.

•    Ще не настав ранок, тому кошенята сплять. (Діти імітують кошенят, які сплять). Вийшло сонечко, кошенята прокинулися, потягнулися. Умилися язичком, щоб бути охайними. Кошенята почали кликати свою маму-кицю. Як ви її покличете? Прийшла мама напоїла кошенят молоком.
•    За допомогою рук імітуйте чашечки, щільно тримайте долоньки, щоб молоко не пролилось. Як кошенята ласують молоком? Кошенята задоволені, вони муркочуть. Як муркочуть? (Задоволено).
•    А якщо кошенят пригостити м'ясом (лимоном, перцем, ковбасою)? (Діти мімікою передають свої почуття).
•    Кошенята поїли, вони задоволені, готові мандрувати. (Діти виконують вправи з імітацією жестів та міміки).
•    Попереду паркан, нам потрібно через нього перестрибнути. Усі перестрибнули? Зупинилися, позслабили свої лапки. За парканом струмок. Вода дуже холодна, та ще глибоко тут. Спробуйте, яка холодна вода! Кошенята бояться води. Перейдемо обережно струмок по камінцях. Уважно стежте, наступайте тільки на камінці. Лапки напружені. Усі дісталися іншого берега? (Так!).
•    Ми потрапили у «Білу казку». Тут усе біле. Сідайте зручніше та послухайте казку.

Вихователь розповідає казку за допомогою фланелеграфа:

Рано-вранці прокинулась дівчинка, визирнула у вікно. За вікном усе було біле. Уночі випав сніг та засипав усе навкруги. Пухнаста біла ковдра лягла на землю. Білим платком вкрилися дахи будинків. У повітрі кружляли білі сніжинки. Дівчинка швидко вдяглася та побігла на двір. З білого снігу вона виліпила снігову бабу. І тільки очі у неї були чорними, ніс – червоним, а відро – синім.

•    Зліпимо снігову бабу!

Фізкультхвилинка «Снігова баба» з імітаціями рухів згідно із текстом

Стоїть баба снігова.

Біла в баби голова,

Очі в неї – дві вуглинки,

Ніс у баби із морквинки,

Гріє руки під полою

І ляка зайців мітлою,

Щоб вухаті не ходили,

Носа в неї не від'їли.

Бесіда

•    У яку казку ми потрапили?
•    Чому її так назвали? (Усе навкруги було білим).
•    Чому все біле? (Випав сніг).
•    Що було білим?
•    Про яку пору року йдеться в казці? (Про зиму).
•    Який сніг? (Пухнастий, м'який, білий, холодний, легкий, чистий…).
•    Що робить сніг? (Падає, кружляж, літає…).
•    Коли на сніг падає промінець сонця, що робить сніг? (Блищить).
•    Він який?
•    Як багато сніжинок! Покажіть, як кружляють сніжинки.

Білесенькі сніжиночки,

Вродилися з води,

Легенькі, як пушин очки,

Спустилися сюди.

Не злічити білих мух,

Що кружляють, наче пух!

•    Ось скільки налетіло сніжинок! Пограймо з ними!

Сніжинки полетіли праворуч, погляньте праворуч; сніжинки ліворуч – погляньте ліворуч.

Вправа на дихання

•    Подув вітерець, губи вперед, щічки не надувати, видихніть. У кого сніжинка полетіла далі?
•    Діти, які сніжинки? (Веселі, сердиті, сумні).

Бесіда

1. Сонце взимку сяє, та не гріє.
2. Узимку небо вкрите хмарами.
3. Узимку падає білий, пухнастий сніг. Що можна робити взимку? (Ліпити сніжки, кататися на санях). У яку погоду можна ліпити снігову бабу?
4. Коли сонце припікає, сніг на дахах тане, з'являються бурульки. Якою бурулька на дотик? (Холодною, мокрою, гладкою, твердою).
5. Узимку часто дме холодний вітер.

•    Кошенята, нас шукає мама-киця. Як вона сумує? А як вона зрадіє, коли кошенята до неї повернуться? (Діти показують).
•    Перейдемо місточок.

На носочках обережно

Перейти місточок можна.

Тихіше, діти, всі ідіть,

Швиденько місточок перейдіть.

Киця: Як я за вами скучила! Де ви були?

Вихователь: Мамо-кицю, а де наш кіт сіренький?

Киця: Кіт на піч пішов –

Горщик каші знайшов.

На печі калачі, як вогонь гарячі.

Прянички печуться –

Коту в лапки не даються.

Вихователь: А нашим діткам даються!

 

 

 

 

Тема 2. Допоможемо ляльці Марійці

Мета: учити дітей уважно слухати і розуміти зміст казки, оцінювати вчинки героїв твору поняттями «добре», «погано»; спонукати дітей мімікою виявляти своє ставлення до героїв казки; збагачувати активний словниковий запас дітей; учити дітей давати відповіді на запитання; активізувати їх мовлення словами-назвами одягу; закріплювати знання кольорів; учити бережливо ставитися до іграшок; викликати у дітей бажання брати участь у праці; допомагати вихователеві роздягати та одягати ляльку; розвивати охайність, пам'ять, мовлення; підтримувати позитивний психоемоційний настрій; виховувати дружбу, товариство, повагу одне до одного, працелюбність, доброту, неприязнь до неохайності; виховувати прояви доброти, чемності, лагідності.

Матеріал та обладнання: лялька Марійка в брудній сукні; чиста сукня; подушки, на яких сидять діти; м'ячик; гребінець; бантик.

Підготовка дітей: розучування потішок («Водичка-водичка», «Хлюп-хлюп водиченька»); проведення ігор («Накриєм ляльці стіл», «Покладемо ляльку спати», «Одягни ляльку»); ігри з іграшками; участь у наведенні порядку в куточку іграшок.

Тривалість: 15 – 20 хв.

Хід заняття

 

Діти утворюють коло.

Вихователь: Діти, привітаймося з гостями, скажімо «Добрий ранок!» (Діти вітаються). Малята, з гостями познайомимося, розкажімо, як вас звати. Називайте свої імена ласкаво.

Гра «Назви своє ім'я»

Вихователь кидає м'ячик дитині, а вона ласкаво називає своє ім'я.

• Діти, якого кольору м'ячик? (Жовтого).
• Що може робити м'ячик? (Стрибати, котитися, літати).
• З якими іграшками ви любите грати? (Відповіді дітей).
• Як потрібно берегти іграшки? (Не ламати, не кидати).
•    Так, іграшки потрібно берегти, любити їх. Малята, хочете я розповім вам казочку? Тоді сідайте і послухайте казочку про дівчинку Сіму.

Діти сідають на подушечки.

•    Жила-була дівчинка Сіма. Вона мала багато іграшок: ведмедики, ляльки, мотрійки і м'ячики. Але дівчинка була недоброю. Ображала іграшки: то кине ведмедика на підлогу, то забруднить ляльці сукню, то розкидає Марійчин одяг…

Чути стукіт у двері. «Заходить» лялька та «Плаче».

• Хто це так гірко плаче? Що трапилося? Хто тебе образив, Марійко?

Лялька: Мене образила дівчинка Сіма.

У неохайної Сіми жити неможливо.

Я ходжу і плачу завжди в брудній сукні.

На братику Тарасику брудні штанці.

Тут панчохи, а там – чобітки.

Хіба можна так жити?

• Малята, чи можна так поводитися з іграшками? (Ні, не можна).
• А ви свої іграшки не ображаєте, не ламаєте? (Ні).
• Молоджці, діти! Заспокоймо Марійку, пожаліємо її, скажемо: «Не плач, Марійко!» (Діти гладять по голівці ляльку, жаліють її).
• Малята, Марійка не припиняє плакати, розвеселімо її!

Летіла бджола коло чола – бумц!

Летіла оса коло носа – бумц!

Летіла мишка коло вушка – бумц!

Летів жук  очко – бумц!

• Марійка розвеселилася, вона вже посміхається.
•    Залишайся з нами, ми тебе не образимо! А щоб ти була так само гарна, як наші дітки, ми поперемо тобі сукню.

Ми сукенку поперемо, міцно-міцно потремо,

Ось так, ось так! Міцно-міцно потремо!

Потім сукню відіжмемо, міцно-міцно відіжмемо,

Ось так, ось так! Міцно-міцно відіжмемо.

Потім сукню ми повісим і прищепкою прижмем,

Ось так, ось так! Ми прищепкою прижмем.

Діти з лялькою продовжують грати в ігровому куточку.

Нехай вітер її суше, ми прасуєм, одягнем.

Ось так, ось так! Гарну сукню одягнем.

•    Діти, ми попрали сукню, а тепер ходімо й оберемо, яку сукню ми одягатимемо Марійці.

Гра «Одягни ляльку»

•    Ваню, якого кольору ти одягаєш ляльці сукню? (Червону)
•    Малята, Марійці дуже сподобалися сукні на ваших ляльках, тому вона хоче, щоб ви також її переодягли. (Діти по черзі знімають брудний одяг та називають його)
•    Діти, який ви зняли одяг з Марійки – брудний чи чистий? (Брудний).
•    Переодягнімо її в чистий одяг!

Діти допомагають вихователеві переодягати ляльок.

Лялька: Дякую вам, діти, що ви одягли мені чисту сукню.

Діти: Будь ласка!

•    Діти, який зараз настрій у Марійки? (Веселий)
•    Посміхніться їй! (Діти посміхаються).

Лялька: Я рада, що в мене з'явилося багато друзів, із задоволенням у вас залишуся, дуже хочу пограти з вами.

Діти утворюють коло.

Зараз з вами я пограю,

У таночку покружляю.

З вами я одна сім'я,

Потанцюю з Дашею я.

Вихователь з лялькою підходить до дитини і віддає їй ляльку. Діти танцюють.

Ми за ручку Марійку взяли,

З нею разом танцювали,

Ля-ля-ля, ля-ля-ля!

З нею разом танцювали.

Гра проводиться двічі-тричі.

Лялька: Дяку. Вам, малята, за гру! Вона мені дуже сподобалася.

Діти: Будь ласка!

 

 

 

Лічилки

Зу-зу-зу,зу-зу-зу,

Дзигу зараз заведу.

Дзиго, дзиго поспішай,

Кого хочеш – вибирай.

Тіпав заєць через міст,

Довгі вуха, куций хвіст.

А ти далі не тікай,

Рахувати починай:

Раз, два, три, -

Вийди ти!

Раз, два – дерева,

Три, чотири – вийшли звірі,

П'ять, шість – падолист,

Сім, вісім – птахи в лісі.

Дев'ять, десять – це синички

Підвели червоні личка.

Еники, беники

Їли вареники,

Еники, беники, квас –

Вийшов маленький Тарас.

Сірий зайчик вирвав травку

І поклав її на лавку.

Хто травичку цю візьме, той зовсім від нас піде.

Їхала карета

Дзвоном дзвонить.

Вийшла пані

Лічить коні:

Раз, два, три

Вийди ти!

Заклички

Ой вітре, вітроньку,

Прижени хмароньку,

Полий теплим дощиком,

Встели землю килимом.

Не йди, не йди дощику,

Наварю тобі борщику,

Поставлю у куточок

На зелений пружичок

Пружичок прогинає,

Горщичок виливає.

Дощик перестає.

Чорногузе-дядьку,

Зроби мені хатку,

І ставок, і млинок,

І цибулі грядку.

Ой дощику-поливайнику

Поливай, поливай,

Та і нас не минай.

 

Скоромовки

Пов'язала кізка хустку

І помчала у капустку,

А ми кізку упізнали

І з капусти геть прогнали.

     (О. Полійчук)

У лузі журавлик

Щипав собі щавлик.

Купіть йому горщик –

Він зварить вам борщик.

    (Л. Куліш-Зіньків)

З'їла Зіна

Три морозива

Зіна зуби

Заморозила.

    (В. Лотанський)

Дзьобнув хлібця горобець –

Дзьоб обмер об стовбурець.

Барабольки подзьобав

По бруківці пострибав.

    (Г. Бойко)

Не турбуйте круппу!

Клює курка круппу

Крупка дрібненька

Курка рябенька.

    (Г. Бойко)

Килимом зеленим зазеленіла озимина.

Якось Яків сіяв мак

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак

Та щось коле, як їжак.

Сів сень на пень

Посидів цілий день.

Маленький горобець

Сів на стілець.

 

Шашки на смолі, шишки на сосні.

Для мишки немає звіра спроможнішого від кішки.

Тишком-нишком вийшла мишка.

В скрекотушки ніс і вушка догори.

Напекли млинів,

Назвали кравців,

А кравець за млинець

Та й побіг у танець.

В ямі не спиться вусатому сому.

Сому вусатому сумно самому.

Лис просив маленьку лиску

•               Лиско, лиско, погойдай колиску.

Погойдай колиску, лиско,

Там в колисці менша лиска.

Раз, два, три, чотири,

Кицю грамоти учили

Не читати, не писати,

А за мишками ганяти.

 

Словесні ігри для розвитку й збагачення активного словника

«Додумай слово»

Вихователь:

  Слова спокійно жили в книжці,

  В яку вдалося влізти мишці.

  Вона початки відкусила

  У себе в нірці схоронила.

…ма, …дусь, …душка, …івчинка…

 

«Доповни речення»

Влітку листочки на деревах зелені, а восени…

Влітку трава…, а восени…

Гриби ростуть в …, а огірочки – на…

Риба живе в…, а ведмідь – …

Цукор …, а лимон …

Вдень світло, а вночі …

Білосніжка добра, а баба Яга …

 

«Четвертий зайвий»

Педагог називає чотири слова, діти визначають, в якому слові немає потрібного звука.

Риба, окунь, морква, лікар.

Шило, кошик, миска, миша

Зозуля, зайчик, рука, коза.

Дім, дрова, дуб, мило

Ластівка, береза, обличчя, блискавка.

Матуся, мило, шило, мішок.

 

«Ось такі прудкі малята»

Вихователь:

Ось такі прудкі малята

В різні ігри люблять грати

Раз, два, три – кожен стань замри!

Діти зупиняються і завмирають у певних позах.

Вихователь:

Ось такі тямкі малята

Вміють гарно все сказати

Правильно відповідаєш –

І одразу оживаєш.

Пропонується для виконання завдання усім дітям. Якщо дитина, яку обрав дорослий, правильно відповіла, то вона «оживає» і рухається далі. Коли ж ні – чекає на допомогу товаришів.

Завдання 1.

Я назву великий предмет, а ви такий самий, але маленький, тобто скажете лагідно.

(ліс – лісок, вікно – віконце, книжка – книжечка).

Завдання 2.

Я розпочну речення, а ви продовжите:

У Сашка м'яч, а у дітей м'ячі.

На тарілці яблуко, а в кошику …

На руці рукавиця, а на руках рукавиці.

Завдання 3

Відгадай загадку, в відповіді якої заховалося слово «сніг»

У дворі, немов жива,

Стоїть баба…(снігова)

З неба падають пушинки,

Ніби зірочки… (сніжинки).

«Згода – незгода»

Мета: формувати у дітей уміння стверджувати або заперечувати тезу, обґрунтовуючи свою думку.

Хід гри.

Вихователь стверджує або заперечує щось. Діти повинні погодитися або заперечити сказане, обов'язково пояснивши, чому вони так вважають.

Вихователь: Сьогодні буде дощ.

Діти: Ні, мабуть, не буде, тому що небо чисте.

Вихователь: Всі птахи відлітають у теплі краї.

Діти: Ні, деякі залишаються зимувати. Наприклад, горобець, ворона, галка.

Вихователь (показуючи зайця): Це риба.

Діти: Ні, це не риба. Це – зайчик. У риби немає вушок і лапок. Риба плаває, а зайчик бігає.

 

«Салат із казок»

Можна розіграти й змішати різні казки, вводячи в їх зміст персонаж із будь-якого оповідання, мультфільму.

 

Вправи для розвитку мовного дихання

«Пускаємо мильні бульбашки»

Мета: вчити дітей робити видих, контролювати дихання. Розвивати координацію артикуляційного апарату. Виховувати бажання гратися дружно, отримуючи емоційне задоволення від гри.

Матеріал: одноразовий посуд, трубочки.

Хід завдання.

Роздаємо баночки із мильним розчином. Пропонуємо дути щосили і пускати якнайбільше бульок.

Запропонувати дітям запам'ятовувати найбільш цікаві бульки. А після веселощів розповісти про свої враження. Малюки вчитимуться висловлювати вголос свої враження.

 

Чистомовки

Ба-ба-ба – на березі цвіте кульбаба,

Бо-бо-бо – Борис малює небо,

Бі-бі-бі – хлопчик грає на трубі,

Ко-ко-ко – у корови молоко,

Ки-ки-ки – в полі гарні буряки,

Ку-ку-ку – цвіте яблуня в садку,

Кі-кі-кі – в лузі коники прудкі,

Ки-ки-ки – розпускаються листки.