Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське територіальне відділення МАН України

Оржицьке районне наукове товариство учнів «Мала академія наук»

Відділення: фольклористики, мистецтвознавства та літературознавства Секція: українська література

СИСТЕМА ОБРАЗІВ ПОВІСТІ-КАЗКИ В.НЕСТАЙКА «ЧАРІВНІ ОКУЛЯРИ»

ОБРАЗИ РОМИ ЧЕРНЯКА ТА ВАСІ БОГДАНЦЯ

Роботу виконала:                  Савченко Луїза Валеріївна                  учениця 11 класу                               Опорного закладу

«Новооржицької ЗОШ І-ІІІ ступенів»

 Оржицької райдержадміністрації

Науковий керівник:                       Федосеєнко Любов Леонідівна                  учитель української мови та літератури Новооржицької ЗОШ І-ІІІ ступенів спеціаліст ІІ категорії

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................................ 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ ……………….. 7

1.1. Художній образ, як відображення дійсності…………………………..7

          1.2. Жанрові особливості повісті…………………………………………….9

1.3. Побудова образної системи в художньому творі..…………………..10

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ОБРАЗІВ У ПОВІСТІ – КАЗЦІ В. НЕСТАЙКА «ЧАРІВНІ ОКУЛЯРИ» ………………………………………………..……......…………….. 11

           2.1.Образи Роми Черняка та Васі Богданця……………………………… 20

           2.2.Образи  дорослих у творі……………………………………………….

ВИСНОВКИ ............................................................................................................. 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …........................................................... 24

ВСТУП

Ім’я Всеволода Зиновійовича Нестайка (народився 30 січня 1930 року) добре відоме читачам. Його дотепні, вигадливі, іскрометні твори не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих. Герої В. Нестайка вже давно говорять не лише українською, а й багатьма мовами світу – їх кількість складає вже більше двадцяти. Його трилогію «Тореадори з Васюківки» 1979 року було внесено Міжнародною Радою з дитячої та юнацької літератури до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена, «як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей».

У статті «Чому я пишу для дітей» В. Нестайко веде мову про те, що найважливішим покликанням письменника, що творить для дітей, є виховання совісті в юного читача, який є таким «швидкоплинним». Розповідаючи про своє бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначив: "Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно»[16]. Ось звідкіля витоки такої неповторної Країни Дитинства, створеної Нестайком.

Дитинство самого В. Нестайка було тяжким. Рано втративши батька, малою дитиною пережив страшний голодомор в Україні. Хлопчиком спостерігав війну з усіма її жахами. На його очах фашист застрелив друга. Половина 4 класу, в якому він навчався, була вигнана до страшного Бабиного Яру й розстріляна. Та й навчатися, щоб не забути рідну українську мову, хлопчикові довелося в підпільній школі.

Читачів і критиків цікавить питання: чому книги В. Нестайка, звернені до нинішнього покоління дітей, такі радісні, якщо на плечі юного Всеволода випало настільки важке дитинство? Сам прозаїк дає пояснення, що веселими, життєствердними творами він дарує дітям повноту дитинства й тим ніби «виправляє» свої власні дитячі негаразди.

Про творчий доробок В. Нестайка та інших дитячих прозаїків вели мову у своїх працях дослідники Г. Бандура, О. Будугай, Я. Гоян, А. Гурбанська, В. Дончик, М. Жулинський, С. Іванюк, А. Костецький, П. Кириченко, Л. Кіліченко, П. Кононенко, В. Костюченко, В. Моренець, І. Мотяшов, М. Наєнко, В. Неділько, Г. Сивокінь, Н. Сидоренко, М. Сиротюк, М. Слабошпицький, Л. Стаєцька, Б. Чайковський, А. Швець, А. Шпиталь, Ю. Ярмиш та інші.

На талановито й дотепно написаній прозі для дітей В. Нестайка виховувалося вже не одне покоління юних українських і зарубіжних читачів. Науковці порушували окремі аспекти творчості митця. Найчастіше вони вели мову про дуже популярну серед читачів трилогію «Тореадори з Васюківки». Проте увесь його вагомий літературний доробок ще не став об’єктом ґрунтовних студій. Тому тема даної роботи є актуальною. Дослідження певним чином ліквідує цю прогалину.

Актуальність роботи полягає в тому, що зроблено спробу виявити й схарактеризувати специфіку образів дітей і дорослих зовсім не аналізованої повісті-казки В. Нестайка «Чарівні окуляри», яка 2015 року вийшла друком у видавництві «Країна Мрій» і потребує детального аналізу.

Мета роботи: полягає в описі, аналізі, науково-теоретичному осмисленні та класифікації системи образів у повісті – казці  «Чарівні окуляри». З мети роботи впливають такі завдання:

• з’ясувати місце повісті «Чарівні окуляри» в творчому доробку автора і в сучасному літературному процесі;
• визначити стан дослідження проблеми;
• визначити сутність поняття «система образів»;
• схарактеризувати образи дітей Васі Богданці та Романа Черняка у повісті;
• з’ясувати способи їх втілення
• проаналізувати та розкрити їх значення

Об’єктом дослідження стала проза письменника, насамперед художній текст повісті В. Нестайка «Чарівні окуляри», літературознавчі й методичні праці з вивчення специфіки епічних творів про дітей і для дітей, образна система повісті.

Дана робота здійснюється в руслі вивчення особливостей образної системи і способів її мовного втілення в даній повісті, що становить предмет нашого дослідження .

Теоретико-методологічними і засадами дослідження є праці В.Дончика, М. Жулинського, С. Іванюка, А. Костецькиого, Л. Кіліченко, В. Костюченка, В. Моренця, І. Мотяшова, М. Наєнка, В. Неділька, Г. Сивокінь, Н. Сидоренко, М. Сиротюк, М. Слабошпицького, Б. Чайковського, А. Швець, А. Шпиталь. Опрацьовано рекомендації методистів Н. Волошиної, Б. Степанишина, Т. Бугайко, Є.Пасічника, Г. Токмань та інших. Звернуто увагу на специфіку аналізу жанру повісті та особливості мовностильових засобів прози.

Методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, теоретико – критичний  аналіз наукової  літератури, пошуковий.

     Наукова новизна роботи полягає у тому, що повість – казка  «Чарівні окуляри» видана в 2005 році і, на жаль, ще не стала об’єктом глибокого аналізу літературознавців. Оскільки даний твір В. Нестайка є популярними серед дітей, тому варто звернути увагу  на образи та персонажі, що приваблюють малечу. 

    Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні інструментарію аналізу прози для дітей в діалогічних зв’язках тексту і художнього світовідчуття автора. Поглиблено наукову концепцію методики вивчення епічного твору для дітей конкретними прикладами опанування доробку В. Нестайка.

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження  можуть бути використані у загальноосвітній школі на сучасному уроці української літератури, а також під час вивчення курсів «Дитяча література», «Історія української літератури другої половини ХХ ст. – поч. ХХІ століття», написанні рефератів.

Поставлені нами цілі мають актуальний і різнобічний характер дослідження. Тому шляхи завдань у даній роботі повинні скласти чіткі уявлення про роботу над з’ясуванням специфіки дитячих і дорослих образів.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури, який нараховує 26 позиції. Повний обсяг роботи – 28 сторінок.

РОЗДІЛ І

ОБРАЗНА СИСТЕМА ПОВІСТІ В. НЕСТАЙКА «ЧАРІВНІ ОКУЛЯРИ»

«Чарівні окуляри» – нова правдиво-фантастична повість відомого українського казкаря В. Нестайка відкриває для читача неосяжний світ веселих казкових пригод двох хлопчиків у шаленому ритмі сучасно життя. Іскрометний гумор та захопливий сюжет робить подорож до цього світу яскравою та незабутньою. Веселі, дотепні, мудрі казки й повісті В. Нестайка знають і люблять діти й дорослі в Україні та в багатьох країнах світу. Його твори перекладено не лише російською, білоруською, литовською, латиською, грузинською, вірменською, узбецькою… не лише англійською, німецькою, іспанською, румунською, угорською, словацькою, а навіть арабською і мовою бенгалі.

Зазначимо, що жоден сучасний критик не може обійтися без опори на теорію та історію літератури. Адже саме в цих науках ми знаходили  необхідні підходи до оцінки творів, вивірені часом критерії. Досвід українського літературознавства переконливо доводить, що поєднання теорії, історії, критики нерідко давали плідні результати. Досить згадати в цьому зв’язку імена І. Франка, М. Драгоманова, О. Білецького. Тому, в даному розділі використано теорію літератури і поєднано її з практикою в останніх підпунктах плану. Даний матеріал значно полегшив аналіз образів дітей, усвідомлення вимог до опрацювання матеріалу. Важливо вивчити специфіку літератури, знати її закономірності, тільки тоді можлива повноцінна робота з художнім текстом.

1.1. Художній образ, як відображення дійсності.

Для пошуку засобів втілення системи образів у повісті – казці В.Нестайка «Чарівні окуляри» спочатку необхідно з’ясувати поняття «образ».

Образ – одне із ключових понять літератури, яке визначає природу, форму і функцію художньої літературної творчості. У центрі художнього образу стоїть зображення людського життя, показане в індивідуальній формі, але водночас несе в собі узагальнене поняття. [Уланова С. Л.]

У широкому розумінні образ - це форма відображення дійсності в мистецтві, яка не притаманна науковій та повсякденній сфері життя. У вузькому значенні під цим терміном розуміють конкретну і водночас узагальнену картину людського життя, яка створена за допомогою вимислу і має естетичне значення. [Галич] Оскільки образ певної людини набуває узагальненого характеру, йому притаманна художня вигадка, яка посилює узагальнене значення художнього образу, невід’ємне від уявлення письменника про ідеал, підкреслює в ньому те, що допомагає утвердженню цього ідеалу або суперечить йому [Бодоева А.А.]. Образ нерідко розуміють як елемент або частину художнього цілого, як фрагмент, який володіє самостійним життям і змістом. [Роднянская И.Б.] Художнє узагальнення приймає різні форми. У поєднанні з авторськими емоціями і оцінками, образ може мати репрезентативний характер, коли виділяються, «загострюються» якісь риси реального предмета. Крім цього він може бути символом. (Чернец)

Образ - це факт уявного буття , він щоразу заново реалізується в уяві адресата. В естетичному аспекті образ є організмом, в якому немає нічого зайвого і який справляє враження краси саме в силу досконалої єдності та усвідомленості своїх частин.

Образ в літературі – це характер, персонаж. Часто зустрічається будь-який яскравий вислів, кожен троп називають образом .

Художній образ проявляється у творі дуже різнобічно. У прозі він виражається у взаємодії з авторською мовою. Образ відображає життя у всій своїй складності та багатогранності.

Отже, образ є основним смислотворчим інструментом, який відображає явище дійсності за допомогою певних засобів. Він буває у тій чи іншій мірі прихованим, для його простеження потрібно проаналізувати весь твір. Також для повного розуміння образної системи потрібно знати певні моменти із біографії та стилю написання творів цим автором. Суттєвою ознакою літературно-художнього образу є те, що він не статичний, а динамічний, який розгортається у системі форм зображення, що конкретизують його: діалоги, монологи, авторські роздуми, описи, картини природи [8, 526].

Отже, як бачимо, образ є досить багатогранним і багатофункціональним елементом у творі, виявлення специфіки творення якого поглиблює розуміння всього художнього твору.

1.2. Жанрові особливості повісті.

Епос – це оповідь, яка ведеться від реального чи умовного наратора (оповідача), тож у ньому наявні два типи мовлення: автора і персонажів. Оповідь може вестися від першої чи третьої особи в минулому або в теперішньому часі (зрідка в майбутньому). Мова епосу пластична, зображальна. У школі вивчаються епічні твори великих жанрів (роман, повість, поема), середніх (повість, епічна поема) і малих (оповідання, новела, літературна казка). Слід підкреслити: на всіх етапах літературної освіти треба аналізувати всі складові епічного твору, але не повністю, а з різним ступенем заглиблення й досконалості.

Повість – епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням. Крім обсягу , повість різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування повісті та роману менш виразне. Схожі вони за предметом зображення, розкриттям характерів (життєві будні чи вагові історичні події), засобами зображення. Однак повість охоплює менше коло проблем, коротший період життя героя. [8, 539].

Якщо в романі акцент робиться на розгортанні сюжету й розширенні кола проблем, то в повісті сюжет більш статистичний: увага акцентується на глибшому аналізі одного чи кількох конфліктів, на описах. Як і в романі, так і в оповіданні, вагому роль у повісті відіграє голос автора або розповідача. Появі повісті в українській літературі сприяло засвоєння нею у період бароко насамперед західноєвропейських духовних, рідше – авантюрних і демонологічних повістей. Перша українська повість, писана українською мовою, – «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка (1833).

1.3 Побудова образної системи в художньому творі.

Система образів художнього твору становить образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речовинного оточення.

Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображеного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи:

а) образи осіб, що виступають у творі як об’єкти розповіді. Цей тип традиційно позначають терміном персонаж;

б) образи осіб, що виступають у творі як суб’єкти розповіді й водночас як її об’єкти (герої що є учасниками тих подій про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж , звичайно позначають терміном розповідач [6, 142]. Як бачимо система образів відіграє важливу роль у аналізі художнього тексту, безпосередньо це стосується і аналізованого нами твору.

Система образів починається там, де «образ входить в образ», де вони накладаються один на одного, взаємодіють один з одним. При цьому виникає так звана ієрархія образів. Часто такі ієрархічні відносини бувають складні, суперечливі та незрозумілі.

Образну систему художнього тексту можна вибудувати у наступному порядку:

- Образ самого твору в цілому;

- Образ автора (ліричного героя);

- Система образів художнього простору і художнього часу (хронотоп);

- Образи головних героїв;

- Образи героїв другого плану;

- Епізодичні персонажі;

- Мовні образи;

- Образи - деталі, мікрообрази.

Ця схема може змінюватися. Таким чином мовні образи можуть домінувати у творі, образ автора може бути на першому плані, особливо в ліриці, але він зникає з прозових творів.

Образ самого твору пов'язаний з його жанром. Це образ - враження, яке у нас залишається після знайомства з даним твором. Це враження може бути невиразним, розпливчастим, недостатньо визначеним. Це і є читацький образ художнього тексту - блідий або яскравий. Ієрархічно він головний. І якщо він недостатньо виразний, значить художнього тексту для читача ніби й не існує.

Неабиякою мірою образ художнього тексту формується і в світі фантазії самого творця тексту. Це підводить нас до проблеми образу автора. Автор буває часто «невидимий», але в той же час і відчутний у прозових жанрах. Іноді він виступає в ролі оповідача , як би надягаючи особливу мовну «маску». Авторська маска - це спосіб приховування письменником власного обличчя з метою створення у читача іншого, відмінного від реального, образу автора. Цікавою є проблема точок зору в оповіданні, позиції «авторського знання - незнання» того, про що йде мова в художньому тексті. Письменник може займати положення «всезнаючої» людини, він, нібито, знає про своїх персонажів буквально все. Але, вже починаючи з епохи Відродження, стала затверджуватися в літературі позиція «незнання». Це жарт, гра, але гра серйозна, бо позицією незнання, або ж часткового знання письменник моделював хід людської думки, яка не повинна боятися своєї обмеженості. Модернізм і постмодернізм розвінчують категорію пізнання, перетворюючи образ автора та художнього тексту в цілому у щось хаотичне, довільне.

Авторський образ пов'язаний з категорією хронотопу, тобто з художнім часом і художнім простором. Хронотоп комбінує різницю між сюжетом і фабулою. Необхідно пояснити різницю між цими двома поняттями. Обидва ці слова позначають сукупність подій художнього твору. Однак правильніше говорити про сюжет і фабулу як різні сторони одного і того ж явища. Це допомагає сприймати у творі не тільки зовнішню сторону подій , але і їх глибокий зміст. Фабула - це те, що піддається переказу. Читаючи твір вперше, читач з особливою гостротою сприймає його загальну фабульную схему, що служить своєрідним провідником у художньому світі твору. Перечитуючи ж твір, читач обмірковує його зміст, освоює все багатство подій і відносин, у свідомості вибудовується уявлення про сюжет. «Сюжет» означає «предмет», тобто те, для чого написано твір. Сюжет - це мета автора, а фабула - засіб досягнення цієї мети. Буває так , що автор розповідає про події не в тій послідовності, в якій вони відбуваються. Художній зміст твору розкривається не стільки у фабулі, скільки в способі її творчого перетворення, поглибленого письменником. Якщо фабулу можливо приблизно переказати своїми словами, то сюжет осягається тільки через авторське слово. Одне і та ж фабульна подія може увібрати абсолютно різні сюжетні смисли в залежності від того, якими словами вона буде описана. Сюжет міцно пов'язаний зі стилем твору, із загальними законами побудови художнього світу.

Хронотоп художнього тексту допомагає читачеві вільно почувати себе у світі героїв, адже всі вони так чи інакше зміцнені в просторі та часі, тобто більш-менш міцно залежать від створеного автором хронотопу.

РОЗДІЛ ІІ

 СИСТЕМА ОБРАЗІВ У ПОВІСТІ – КАЗЦІ В. НЕСТАЙКА «ЧАРІВНІ ОКУЛЯРИ»

У попередніх пунктах роботи лише загальними рисами характеризувався образ літературного героя. Розглянемо це питання детальніше. Аналізуючи образ-персонаж з позицій мистецтва, необхідно усвідомити його ідейно-естетичні функції.

Образ-персонаж – це своєрідний сплав індивідуального і типового, національного і загальнолюдського, адже художній твір, на думку І. Франка, – то «поважний документ духовного життя не самої лише індивідуальності поета, але й усієї нації, серед якої живе поет, настрій відносин чуття та події  якої висловлює він як найживіші, найчуттєвіші її частини» [5, 228].

Прозу відомого казкаря досліджували і досліджують науковці-літературознавці, але серед когорти дослідників варто виокремити такі імена: Богдан Чайковський, Ярема Гоян, Валентин Бичко, Михайло Слобошпицький, Микола Жулинський, Любов Кіліченко, Юрій Ярмиш, Віталій Дончик, Сергій Іванюк, Анатолій Костецький, Михайло Наєнко та ін. Нові твори прозаїка написані в ХХІ столітті, потребують детальних студій. Наше дослідження певним чином ліквідує цю прогалину. На жаль, нам не вдалось знайти конкретний критичний матеріал саме по досліджуваній пригодницько-шкільній фантастичній повісті «Чарівні окуляри» Отже, дослідження цього твору проводиться чи не вперше.

2.1.Образи Роми Черняка та Васі Богданця

З перших сторінок повісті-казки «Чарівні окуляри» ми знайомимося з головними героями: Васею Богданцем та Ромою Черняком. Для зрозумілого і послідовного аналізу образу дітей спочатку проаналізуємо персонаж Васі Богданця, а вже потім – постать Роми Черняка. При розгляді персонажів доречно поєднати індивідуальне і типове, національне і загальнолюдське – це забезпечить повноцінне сприймання образу і не перетворить його у вихолощену схему. Використовуємо різноманітні засоби художнього зображення: іронію, самохарактеристику, авторську характеристику, порівняння. Автор зумів показати найкращим чином образи-персонажі дітей. Кожна дитина – це цілий світ, із своїми особливостями характеру, власним багатим життям, мріями, надіями. Про кожного з дітей В. Нестайко зумів розповісти щось цікаве, повчальне. І сказав своєю повістю головне: нецікавих дітей немає [9, 32].

Ось яку самохарактеристику пропонує головний герой: «…мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудим Африканським Їжачком. Або Африканець. Рудим Африканським Їжачком мене Рома Черняк назвав, лідер нашого класу. А волосся в мене справді руде, як жар. І настовбурчене, як голки в їжака» [13, 5]. І справді, з першої сторінки твору вимальовується «хлопчик- іскорка», «вогник» живий на вдачу та характер. Недарма мама Рудого Африканського Їжачка говорить: «Ти в нас особливий, сонячний хлопчик!» [13, 5].

Але це не головне, що характеризує цього, «сонячного» Васю. Богданець надзвичайний оптиміст і має просте добре серце дитини, іноді, навіть сам критикує себе: «Худенький я, слабенький. Мене бабуся сметаною щодня годує, але це позитивних результатів не дає. Єдине, що мене рятує – моя легковажна вдача. Я ніколи довго не журюся. Позітхаю, і за хвилину сміюся» [13, 6]. Використовуючи такі яскраві портретні характеристики, автор певним чином зображує позитивізм цього героя, викликає довіру до нього в читача. В описі даного образу читач убачає риси самого В. Нестайка, який неодноразово у своїх спогадах вів мову про те, що був руденьким худорлявим хлопчиком [16, 122].

Рудий Африканський Їжачок мріє стати видатним полководцем чи президентом. І його неспокійна, «особлива» вдача обов’язково допоможе здійснити мрії. Вася навіть сон бачить: «…стою я посеред трибуни на Майдані Незалежності. А внизу, біля трибуни, на відкритій машині у генеральському кітелі і кашкеті, але без штанів, у самих плавках Рома Черняк» [12, 6]. Іскрометний гумор певною мірою захоплює, розвиває особистісні почуття. Сміх взагалі вчить, виховує, лікує і протидіє дуже ефективно. Юного читача він ще й розвиває, допомагає утвердженню в нього почуття власної гідності і повноцінності.

Певна річ, усе це не означає, що гумористичні інтонації, іронічний тон розмови, мають заступити все інше. Будь-яка, навіть «хороша» однобічність так і лишається однобічністю – ми цього прагнути не можемо, до речі, один час «гумористично-пригодницько-розважальний» крен таки намічався. Проте, зараз наша проза для підлітків досить різноманітна в своїх жанрово-тематичних різновидах, хоч, мабуть, добрих взірців лірично-вдумливої, по-своєму інтелектуальної довірливої розповіді нам не бракує. Серед книжок, видатних письменників справді веселими і смішними, сповненими щирого гумору мені видалися повісті А. Дімарова і В. Нестайка.

Саме Рома Черняк, однокласник Васі Богданця, є для хлопчика не тільки лідером класу, а ,мабуть, у деякій мірі об’єктом заздрощів, тому і таке бачення сну. Вася говорить про Ромку : «Ех! Який він був меткий, спритний, дужий! … І удачливий. Як він на рамках, на ковзанах катався! Як він у футбол грав! А я невдаха!» [13, 6]. Та це не свідчить про те, що хлопець має лихі наміри – ненавидить однокласника, а  навпаки, товаришує з хлопчиком, довіряє йому свої таємниці. І саме загадкова записка зробить дружбу двох хлопчиків ще міцнішою, а цікаві пригоди, які траплятимуться на їхньому шляху, тільки загартовують їхні дружні відносини.

«Певна річ, що життя школи, повітря яким дихають діти, конфлікти, які вирішуються між дзвінками, стосунки між учнями і вчителями неминуче мусять знаходить відображення в літературі для дітей. Більше того – бути однією з найважливіших її тем, так само як скопимо, тема праці не може не бути провідною в літературі «дорослій». Адже навчання – найважливіша сфера виявлення всіх можливих обдарувань, можливостей і талантів дітей. У дитячому світі – свої БАМи, свої космоси, свої перемоги, свої конфлікти, а часом і своє горе» [17, 43].

Поширена в дитячій літературі ситуація – показати героя в несподівано – ускладнених для нього обставинах, коли проявляється його справжня духовна сутність, коли в ньому нарешті, видніється випадкове і наносне. Проба на міцність каркасу майбутнього людського характеру – один з найголовніших моментів сюжетного творення дитячої прози. Саме тут найчастіше сфокусовується увага письменників, які вивіряють основи морального потенціалу завтрашньої людини […] оповідання В.Нестайка характерні парадоксальністю сюжетів, дотепністю викладу [17, 18, 52].

Як бачимо, саме завдяки чарівним окулярам, які Вася знайде на лавочці, хлопці потрапляють до першої пригоди, в якій Африканський Їжачок повів себе не тільки як герой, а як справжній друг: « ... схопив я ті окуляри, почепив і …дихати перестав. Раптом, я чітко побачив трансформаторну будку в нашому дворі. А на будці стояв розгублений Ромка Черняк і дивився униз, на землю де лежала драбина» [13, 11]. Звісно, Вася врятував друга і поставив драбину на місце. На що Рома Черняк дповів: «– Отже, чарівні окуляри таки існують! Тепер будемо шукати їх удвох» [13, 12]. І ця подія стала не тільки початком дружби, а й початком змін у характерах хлопців. О. Будугай зазначає: «Характер дитини є сумою закладеного в дитині від природи і набутого в процесі соціалізації індивіда в конкретних умовах країни і доби» [1, 3]. Ці слова можна віднести й до характеристики героїв В. Нестайка.

Слід зазначити, що фантастична повість-казка В.Нестайка має не тільки розважальний, а й повчально-виховний характер. Недарма за брехню Ромка і Вася отримали покарання від чарівниці Маргарити Степанівни. Мрія хлопчиків отримати окуляри, і використати їх для власної користі, обернулася для дітей ще однією повчальною пригодою, з якої вони зробили висновок: «– Ех, Ромко! Даремно ти зазіхнув на чарівні окуляри, захотів їх приватизувати брехнею. От нас чарівничка і покарала!...

– Я й сам про це думав! – зітхнув Ромка. – Якби я знав! Каюсь!» [13, 32]. Саме після цих слів, чари зникли, адже хлопці зрозуміли, що вчинили негарно і недостойно, не по-геройськи. Автор у свою чергу ще раз підкреслив: брехнею світ не завоюєш. Герої повісті вирішили більше не спокушати долю і не робити спроб заволодіти чарівними окулярами. Але доля сама вирішила продовжити дитячі пригоди з чарівними окулярами, коли в класі з’явився новий учень Рудик Руденко. Вася Богданець єдиний, хто не глузував з рудого, як вогник хлопчика, мабуть, тому, що і сам був «сонячним» і не раз був об’єктом жартів.

Ще одна вагома риса Васиного характеру це любов до книги: «– А нащо ті книжки читати, коли є телебачення, і комп’ютер і Інтернет? – казав Ромка. – книжки то вчорашній день!

І зовсім ні! – заперечував Їжачок. Той, хто читає книжки, розвиває свою уяву, фантазію, бо зримо уявляє прочитане. А коли дивишся телевізор. – ти сприймаєш усе готовеньке» [13, 5].

І. Мотяшов слушно підкреслив: «Є вимоги дітей до книги. І є вимоги суспільства до дітей, виражені через книгу. Письменник вивчає дитячі вимоги не для того, щоб пристосуватися до них і догодити їм, а для того, щоб використовувати ці знання для успішного діалогу з читачем і таким чином донести до нього вимоги суспільства» [11, 192]. Як бачимо, В. Богданець справді добра дитина і це ще раз підтверджує випадок, який трапився в його родині: дізнавшись історію першого кохання свого дідуся і про втрачений лист, написаний коханою дідусеві, Вася знаходить і кохану, і загубленого листа, але не видає таємниці, хоч мав на те підстави: «Ну чому, чому я не міг сказати, що я щойно бачив її, навіть допоміг їй витягти з ями ключі і як вона сказала, що я їй нагадую дідуся! Мені так хотілося це сказати, але я не міг розкрити таємницю чарівних окулярів. Я тільки відчув: як це радісно робити комусь добро» [13, 63].

О.Д. Будугай зазначає: «У прозі для дітей особливе моральне навантаження носять саме дідусі і бабусі.  Не випадково народна педагогіка підтверджує, що для батьків дитина – це остання лялька, а для дідів і бабусь – перша справжня дитина» [3, 17]. Проблеми у стосунках із батьками стають важливими мотивами ряду повістей. Письменники не змовчують такого явища, коли в повсякденному житті батьки бувають далеко не зразковими людьми [12, 17].

Персонаж Роми Черняка можна назвати протилежним образу головного героя Васі Богданця, але не зовсім негативним, а, мабуть, навпаки. Він поступово стає позитивним, адже з кожною пригодою хибні риси Ромки зникали одна за одною, і врешті-решт цей хлопчик позбувся своїх негативних сторін: завдяки другу і чарам.

М. Слобошпицький писав: «Юні герої постають перед несподіваними життєвими істинами, не такими вже й легкими, як то може видатися, коли забуваєш про складні і примхливі лабіринти дитячої душі» [17, 46]. І насамперед ви повинні знати чим живе, цікавиться, що любить, чого не хоче ваша дитина… Коли вона вчиться в школі, ви повинні знати, як вона ставиться до школи та вчителів, які в неї труднощі, як вона поводиться в школі [13, 74]. Спершу Роман негарно вчинив, коли висміяв Богданця за листа, адже Рудий Африканський Їжачок довірив таємницю другу, за що і поплатився, потрапивши на трансформаторну будку. І тут, мабуть, варто було задуматись про те, що саме Богданець допоміг, а не хтось інший. Ось як говорив Рудий Африканський Їжачок: « Ромка не знаходить собі місця від нетерплячки. Хлопець він гарний» [13, 45]. Саме тому, так часто потрапляє до халеп. Недарма говорять про таких людей: «Хто спішить, той людей смішить». Вася Богданець намагається переконати Черняка, що іноді варто подумати, перш ніж зробити якусь справу, вивчити свої вчинки, обдумати слова. Для дитячої літератури стає характерним використання засобів умовності, елементів казковості і у «виховних» жанрах. Тим самим вдається уникнути відверто пропагандистського, агітаційного звучання образів, здобуття їх масштабного і, зрештою, реалістичного звучання. Бачимо це на прикладі з новим учнем, коли Черняк дразнив Рудика: «– Дід рудий, баба руда! Тато рудий, мама руда!» [13, 34].

А от те, що Рудик Руденко житель Рудограда Ромка навіть не здогадувався, тому і отримав по заслузі - потрапив під Верховний суд Рудих. Ромці довелося на власній шкурі витримати глузування з його… рудого волосся! Після цього випадку Ромка дуже переживав і зрозумів, що вчинив негідно.

Як згадувалось вище, Роман любитель фільмів і зовсім не любить літератури, тому і потрапив в наступну халепу, з якої його знову врятував Вася Богданець: «Це було наче в кошмарному сні… Я кинувся до телевізора, але боляче стукнувся лобом об екран. Відсапувався і сів на підлогу…» [13, 53]. Як стало зрозуміло Васі, Ромка потрапив до Телебаби Яги, продюсера телебачення. Невідомо, яким чином рятувались би хлопчики, якби не книжка Богданця «Летючий корабель». Здавалося, незначна пригода, але із неї Ромка виніс повчальне: «– То виходить, що ті, хто читає книжки, зовсім не слабаки, а навпаки…» [13, 56].

Поплатився Ромка чарівними окулярами і за своє нетерпіння і цікавість. Зухвала Ганнуся викинула окуляри Романа, бо вони їй не сподобались. А хлопчик вірив дівчинці і не побачив, що можна побачити без окулярів: егоїзм, цинізм, вередливість, зухвальство Ганнусі. Та все ж друг підтримав Черняка і в такій неприємній ситуації :

«– Шкода, звичайно! Але не впадай у відчай! Мої ж лишилися. Будемо користуватися ними удвох. І я певен Ромко, що в нас ще будуть цікаві пригоди, пов’язані з ними» [13, 69].

З кожною пригодою Ромка змінюється на краще. Недарма козачок Гулька сказав: «Гарні ви хлопці, сподобалися мені, сподіваюсь ми потоваришуємо. Недарма вам чарівні окуляри дістались Бешкетникам не дали б» [13, 74].

Та чарівні окуляри не тільки повчально вплинули на хлопців, а й допомогли зробити багато добра, особливо у випадку з сліпою сестричкою Рити Скрипаль – Любою. На початку Ромка повівся егоїстично: «Та нема ж у нас чарівних окулярів! Нема! Звідки вони могли узятися. Що ми – чаклуни, чи що? Якби ми мали чарівні окуляри, хіба б у нас були проблеми з помилками і диктантами? [13, 84]. Та все ж, зрозумівши свою помилку, Черняк зізнався: « Ну чому, чому ми не віддали їх одразу сліпій дівчинці? Це я, винен в усьому! Пробач, пробач Їжачку! Ти хотів віддати, а я… Ну чому, чому в мене такий характер? [13, 91]. В. Нестайко не ідеалізує своїх героїв і показує складність подолання своїх вад юним героєм.

Як бачимо, індивідуалізація образів зумовлюється змістом повісті та тим ідейним навантаженням, яке несе той чи інший образ, загальним задумом письменника, можливостями жанру. Оглядаючи архівні документи видавництва «Веселка», знаходимо довідку-огляд листів юних читачів, написану бібліотекарем видавництва З. Матвейчук: «Найулюбленішими жанрами як і в попередні роки, залишаються казки, різноманітні пригоди, фантастика. На жаль, у листах, які надійшли протягом 2000 р. Лише один читач назвав серед улюблених книжки про пригоду і твори класиків» [10, 1].

Кожен образ, а точніше його характер, вимальовується в динаміці, в розвитку. Автор сконцентровує увагу на головній думці, яка впливає з прочитаного: «Необов’язково мати чарівні окуляри, щоб творити чудеса, просто треба мати відкриту душу і серце, а найголовніше – вірних друзів!» Саме такі повісті несуть певне моральне навантаження, виховують майбутню особистість, змальовують неповторність дитинства. Автор писав: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілось назад у дитинство, – догратися, досміятися, добешкетувати… Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше» [14, 4].

Створюючи образи дітей, письменник вдало змалював їхню зовнішність, розкрив позитивні і негативні вчинки, взаємовідносини, думки і почуття, інтереси, прагнення, окремі характеристики від імені інших персонажів (маю на увазі вставні епізоди, екскурси в минуле). «Власне коли починаєш подумки мандрувати кращими дитячими книжками ХХ століття, то майже відразу, досить зримо й відчутно, уявляєш таку собі «Казкову географічну енциклопедію» до якої б увійшли описи віртуальних країн. Власне творцем і владарем казкових країн у нашій літературі, яка твориться для дітей Всеволода Нестайко» [15, 5].

Протягом твору простежуємо найхарактерніші риси персонажів, які поступово виявляються в різних епізодах твору, як поступово вимальовуються життєва історія персонажа, як ставиться письменник до своїх героїв. Слід пам’ятати, що успіх повісті для дітей у юного читача неможливий без інтерактивних зв’язків, тобто взаємодії автора й адресата. Літературознавець М. Моклиця пояснює термін «пригодницька література» як епічний прозовий жанр, який базується на зображенні пригод, відрізняється напруженою примхливо – ускладненою сюжетністю [12, 430].

У тлумачному словнику знаходимо таке трактування слова «пригодницький»:

- побудований на пригодах (у 2-х значеннях);

- властивий тому, хто шукає пригод (у 2-х значеннях). 

Характеризуючи дитячі персонажі Васі Богданця і Роми Черняка, я використовую епізоди і уривки з повісті, які розкривають важливі риси персонажів, необхідні для осмислення їх художнього зображення. Аналізуючи образи, приблизно використовую таку схему аналізу:

1) змалювання письменником зовнішності персонажа;

2) зображення його вчинків, відтворення думок і почуттів;

3) показ ставлення його до інших персонажів;

4) всебічне розкриття характеру за допомогою різних прийомів (мовні; пейзажні; портретні характеристики тощо);

5) ставлення автора до свого героя;

6) типовість образу, його пізнавальне і вимовне значення.

         Проте ми не використовували її як шаблон. О.Будугай зазначає: «Здійснити об’єктивну реінтерпретацію творів віддалених у часі періоду неможливо без урахування особливостей рецепції пригодницько-шкільних повістей» [2, 3].

Отже, головні юні герої повісті-казки В. Нестайка Рома Черняк і Вася Богданець показані автором у стані їхнього формування. Письменник не поспішає змалювати вже готову особистість, а демонструє процес її становлення. Діти врівноважують одне одного, відбувається корисний взаємовплив персонажів. Повість В. Нестайка торкається важливих проблем, відрізняється високою художністю, образністю, психологізмом, правдивістю змалювання долі дитини в життєвих випробуваннях. Для сьогоднішнього читача цей твір є  актуальним, оскільки автор майстерно відтворив картини життя сучасних київських дітей, події, пережиті ними з появою чарівного предмета – окулярів. Твір читається з інтересом і дітьми, і дорослими.

2.2. Специфіка творення персонажів дорослих у досліджуваному тексті

Персонажем (франц. Personnage, від лат. Persona – маска актора в античному театрі, власне тут зображувала особа) називається образ дійової особи, що виступає у творі як об’єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота. По суті поняття «персонаж» є збірною назвою тієї сукупності засобів зображення, завдяки яким окреслюється конкретно-чуттєва даність, образ дійової особи, яку творить її портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть розповідь [6, 86].

У тому ж значенні, що й «персонаж», часто використовують поняття «герой» та «дійова особа». Не заперечують того, що всі ці три поняття виступають у присутності як синоніми, окремі літературознавці намагаються аргументувати наявність між ними певних внутрішніх відмінностей. У тому ж значенні (що й персонаж) в сучасному літературознавстві використовуються словосполучення «літературний герой», «дійова особа».

Героєм (від грецького «напівбог, обожнена людина») у певних контекстах недоречно називати того, хто немає героїчних рис. «Не можна, щоб герой був «дріб’язковим і огидним», – писав Н. Буало стосовно трагедії, а дійова особа – бездіяльною [5, 105].

Слід пам’ятати, що подібні аргументи є дуже умовними, як з огляду на етимологію, так і з огляду на фактичний стан речей. Зокрема, поняття «герой» асоціюється не лише з більшими чи меншими надприродними властивостями певної особи,  далеко не в останню чергу, з її функцією – бути вершителем дій, учинків, вагомість яких особливо значуща, історично-актуальна. Бездіяльність дійової особи твору характеризує спосіб її життя в тому умовно-реальному життєвому плані, який виступає у творі як предмет зображення, але не з точки зору тих її функцій, які вона виконує в плані художнього зображення, де вона виступає як учасник дії, безвідносно до фактичної наповненості її дійового потенціалу.

У творах персонажі – це герої, що діють в епічних фабульних лініях, які сприймаються як об’єктивована картина життя, умовно-реальна дійсність. У цинічній драмі, виставі ми спостерігаємо їх візуально у вигляді акторів, що грають перед нами на сцені. Персонажем може стати будь-яка жива, умовно-жива особа. Більше того, як зауважує Л. Чернець, «персонажну сферу літератури складають не лише відокремлені індивідуальності, але й збірні герої [20, 144].

Як бачимо, персонаж виконує різнобічні функції і стосовно їх поділяється на суб’єкти дії і суб’єкти свідомості.

У повісті В. Нестайка «Чарівні окуляри» діють дорослі персонажі, які або сприяють юним героям, або шкодять їм. З обох груп персонажів дорослих є напівфантастичні образи: добрий і хоробрий козачок Гулька-ровесник хлопчиків, який рятує їх від Телебаби Яги. Саме зла Яга втягує дітей в екран телевізора, забирає їхній вільний час, який вони могли б із більшою користю провести за хорошою книгою. Вчителі, батьки впливають на друзів позитивно, виховують їх. Чарівниця Маргарита Степанівна допомагає дітям подолати вади свого характеру. Чарівні окуляри виступають образом-предметом, без якого б твір не відбувся. Невипадково повість має саме таку назву – «Чарівні окуляри».

Специфіка творення образу дорослих полягає в тому, що вони поглиблюють характеристику юних персонажів. Вася Богданець –кмітливий, добрий, веселий хлопчик. В образі Роми Черняка показано нетерплячість, нестриманість і цим зумовлене прагнення змінитись на краще. Сила художньої майстерності письменника виявляється у втіленні ідеї і узагальнених явищ. Психологічна характеристика персонажа має велике важливе значення: вдумуючись в аналізований образ, з’ясовуючи причини й мотиви його вчинків, заглиблюючись у думки, почуття, прагнення, учні повинні розуміти людську психіку, цінити благородні якості людини.

ВИСНОВКИ

Вивчення образу-персонажу вимагає не тільки творчого, а й методичного підходу. Образ – це цілісна система, яка включає в себе всі сторони (як позитивні, так і негативні) дійсності майбутнього, минулого. Найбільше доцільно підібрані методи, форми і прийоми роботи над образом, звичайно, дадуть певний ефект. Але не слід забувати, що персонаж в очах учня не повинен перетворюватися у вихолощену схему позитивно-негативних якостей. Наприклад, він повинен вчити, бути прикладом моральним та духовним конструктором у формуванні учнівської свідомості.

Рудий Африканський Їжачок мріє стати видатним полководцем чи президентом. І його неспокійна «особлива вдача», обов’язково допоможе здійснити мрії. Богданець надзвичайний оптиміст і має просте добре серце дитини, іноді, навіть сам критикує себе. Рома Черняк, однокласник Васі Богданця, є для хлопчика не тільки лідером класу, а в деякій мірі й об’єктом заздрощів. Дружба допомагає дітям долати всі труднощі. Використовуючи яскраві портретні характеристики, автор певним чином зображує позитивне в цих героях, викликає довіру до них у читача. В описі цього героя Рудого Африканського Їжачка читач вбачає риси самого В. Нестайка, який неодноразово у своїх спогадах вів мову про те, що був руденьким худорлявим хлопчиком.

У повісті В. Нестайка «Чарівні окуляри» діють дорослі персонажі, які або сприяють юним героям, або шкодять їм. З обох груп персонажів дорослих є напівфантастичні образи: добрий і хоробрий козачок Гулька-ровесник хлопчиків, який рятує їх від Телебаби Яги. Ця зла Баба втягує дітей в екран телевізора, забирає їхній вільний час, який вони могли б із більшою користю провести за хорошою книгою. Учителі, батьки впливають на друзів позитивно, виховують їх. Чарівниця Маргарита Степанівна допомагає дітям подолати вади свого характеру. Чарівні окуляри виступають образом-предметом, без якого б твір на відбувся. Невипадково повість має саме таку назву – «Чарівні окуляри».

Розуміння прийомів художнього зображення дало можливість глибше проникнути в художню тканину твору, повноцінно сприймати його в єдності форми і змісту, оцінити майстерність письменника. Осмислюючи епізоди, в яких виявляються дії і вчинки персонажа, я простежила логіку поведінки героїв у різних життєвих ситуаціях. Виявивши складну гаму переживань, здавалось таких юних героїв, свідомо випливають їхні характери - бачимо художній задум письменника  і його майстерність. Важливо й те, що художній образ є цілісним компонентом художньої структури, що він не розсипається на окремі прийоми художнього зображення. Виявивши провідні риси характеру персонажів простежуємо  ідейну позицію письменника.

Розкриваючи провідні риси характеру літературного героя, ми з’ясували які людські характери привертали увагу В.Нестайка, що він стверджував, і що засуджував. Неважко перерахувати ті чи інші риси характеру героїв, наприклад, чесність, сміливість, відкриту душу і серце. Письменник прагне, щоб за цими рисами ми побачили живі особливості і навпаки брехню, заздрість, щоб засудити і використати ці поняття. Два хлопчики постають як дві яскраві індивідуальності в усіх художніх барвах.

Важливе місце посіла і теорія образу використана у праці. Вона поглибила аналіз і дала конкретне уявлення саме про «образ» і «персонаж». Крім індивідуальної характеристики персонажів, використаний і порівняльний аналіз. Він реалізується через зіставлення й протиставлення спільних і відмінних рис характеру, якими наділені герої твору. Порівняльний аналіз допоміг глибше проникнути в художній твір. Мета порівняльного аналізу далеко не зводиться до виявлення  характерів в окремих ситуаціях. Цей аналіз дає належний ефект лише тоді, коли він є засобом проникнення в художній твір. Отже, дана робота дасть можливість проникнути у світ душ і фантазій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальна спадщина ХХ століття: Жанрове багатство шкільної теми в українській літературі // Гуманітарний вісник ПХДПУ імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. Випуск №5. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – С. 3.
2. Бугайко Т.Ф. Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі: курс методики. – К.: Рад. школа, 1962. – 391 с.
3. Будугай О.Д. Діалог пригодницько-шкільної повісті 1960-1980-х років / Діалогічне прочитання української літератури: Монографія / Г. Токмань, М. Карпанюк, Г. Мазоха та ін. / За заг. ред. Г. Токмань. – К.: Міленіум, 2007. – С. 428-458.
4. Будугай О.Д. Діалог автора, юного героя та адресата пригодницько-шкільних повістей для дітей // Теоретична і дидактична філологія: Збірник наукових праць. – К.: Міленіум, 2008. – С. 3-12.
5. Будугай О.Д. Образи дорослих у пригодницько-шкільних повістях 1960-1980-х років // Теоретична і дидактична філологія: Збірник наукових праць. Випуск №1. – К.: Міленіум, 2007. – С. 13-23.
6. Веселка. Антологія української літератури для дітей у 3 томах. – Т.3 / Упор. Б.Й. Чайковський. – К.: Веселка, 1985. – 675 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К. – Ірпінь, 2004. – С. 929.
8. Вступ до літературознавства. Хрестоматія: навчальний посібник / Упоряд. Н. Бернадська. – К.: Либідь, – 1965. – 256 с.
9. Волошина Н.Й. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Ленвіт, 2000. –  350 с.
10. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – К.: Либідь, – 2007. – 488 с.
11. Дончик В. Г. Повість для підлітків: Традиції та ново надбання // Література. Діти. Час:. Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Ред. М.М. Острик. – К.: Веселка, 1976. – 195 с.
12. Дончик В. Г. Повість для підлітків: традиції та ново надбання // Література. Діти, Час: Збірник літературно критичних статей про дитячу літературу / Упоряд. В.Я. Неділько. –К.: Веселка, 1976. – 28 с.
13. Дивосвіт «Веселки»: Антологія літератури для дітей та юнацтва: В. 3т. / Упор. та бібліограф. довідки Чайковського Б.Й. та ін. – К.: Веселка, 2005. – Т.2: Укр. літ. – 703 с.
14. Іванюк С.С. Література для дітей. 1900-1980-ті роки // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. Книга 2, Частина 2.: 1960-1990-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1995. – С. 444-461.
15. Книга року 2002: Бюлетень соц. служби / Уклад. Н.Г. Думенчук. – К., 2003. – Випуск 13. – 11 с.
16. Кривоконь Л. В. Аналіз художнього образу в процесі вивчення художнього твору // Зарубіжна література. – 2007. – серпень. – №15-16. – С. 17-20.
17. Клочек Г. Як наблизитись до Давида Мотузки? // Вічна таїна слова: Аналіз великого епічного твору: Посібник для вчителя / В.Г.Марко, Г.Д. Клочек, В.Є.Панченко та інші. – К.: Рад. школа, 1990. – С. 21-64.
18. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.
19. Літературознавчий словник-довідник / Укладачі Р. Гром’як, Ю. Ковалів та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с.
20. Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Упорядник М.М. Острик та ін. – К.: Веселка, 1976. 195 с. – С. 43.
21. Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Упорядник В.Я. Неділько. – К.: Веселка, 1980. – 211 с., іл.. – С. 44-52.
22. Макаренко А. Про батьківський авторитет / Макаренко А. Вибрані педагогічні твори. – К., 1950. – С. 474.
23. Матвейчук З. Довідка-огляд листів, надісланих читачами протягом 2000 року у видавництво «Веселка». – Архів видавництва «Веселка».
24. Мотяшов И. Г. Счастливый период души. – Беседы с вожатыми о детской литературе. – М.: Молодая гвардия, 1974. – 192 с.
25. Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 192 с.
26. Неділько В.Я. Обрії літератури для дітей та юнацтва. – К., 1979. – 47 с. –С. 32.
27. Неділько В.Я. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища школа, 1978. – 248 с.
28. Нестайко В. Чарівні окуляри. Правдиво-фантастична повість про надзвичайні пригоди київських школярів – К.: Веселка, Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2005. – 95 с.: іл..
29. Нестайко В. Незнайомка з країни сонячних зайчиків. Казкові повісті. –К.: Веселка, 1988. – 305 с.
30. Нестайко В. Тореадори з Васюківки. Трилогія про пригоди двох друзів: нова авторська редакція з повними епізодами. –К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2004. – 539 с.
31. Нестайко В. Казкові пригоди й таємниці: Повісті, казки: Для молод. шк. віку / Передм. А. Костецького. –К.: Веселка, Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2006. – 447 с.
32. Нестайко В. Пятёрка с хвостиком и другие веселые повести. – М.: Детская литература, 1991. – 351 с.
33. Нестайко В. Тореадори з Васюківки. Трилогія про пригоди двох друзів:. –К.: Веселка, 2002. – 437 с.
34.  Нестайко В. Чому я пишу для дітей // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Редкол.: М.К. Наєнко та ін. – К.: Веселка, 1989. – С. 121-126.
35. Новиков Л.А. Искусство слова. – М.: Педагогика, 1991. – 258 с.
36. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Ленвіт, 2000. – С. 384.
37. Петруляк Н. Нестандартні форми роботи на уроках // Українська мова й література. –2007. – №18. – С. 15-17.
38. Розанов В.В. Сумерки просвещения. – М.: Просвещение, 1990. – 239 с.
39. Рожина Л.Н. Психология восприятия литературного героя школьниками. – М.: Педагогика, 1977. – 176с.
40. Слабошпицький М.І. Дитинству віддана... // Література. Діти. Час: Зб. літ.-критич. ст. про дитячу літ. / Упоряд. В.Я. Неділька. – К.: Веселка, 1980. – С. 36-56.
41. Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі. – К.: Проза, 1995. – 254с.
42. Степанишин Б.І. Стратегія і тактика в літературній освіті учнів: Роздуми старого словесника, або Від «альфи» до «омеги» у викладанні рідного письменства в школі. – К.: Веселка; Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 191 с.
43. Теорія літератури. / За ред. Г. В’язовського та ін. – К.: Вища школа, 1975. – 287 с.
44. Тимофеев Л.И. Советская литература: Методика. Стиль. Поэтика – М.: Педагогика, 1964. – 236 с.
45. Токмань Г.Л. Курсова, бакалаврська, дипломна, магістерська роботи з української літератури та методики її викладання в школі: вимоги до змісту та оформлення. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001. – 62 с.
46. Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури і старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 320с.
47.  Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч. / Упоряд. І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – К.: Вища школа, 1992. – Ч. 2. – 286 с.
48. Українська художня література у читанні дітей-учнів 5-9 класів: Підсумки регіонального соціологічного дослідження: Бюлетень соціологічної служби. Вип. 12 / Упоряд. О.Б. Петренко. – К., 2003. – 20 с.
49. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 29. – С. 45-119.
50. Чернец Л.В. Литературные жанры: Проблемы типологии и поэтики – М.: Изд. МГУ, 1982. – 192 с.
51. Швець А. Модель дитячого світу у прозі Івана Франка // Дивослово. – 2005. – №6. – С. 53-57.
52. Щербина В.Р. Проблемы литературных образов в средней школе. – М.: Просвещение, 1978. – 270 с.
53. Ярмиш Ю.Ф. Детская литература Украины: Очерки истории украинской советской литературы. – М.: Дет. литература, 1982. – 336 с.