Наукова робота. " ОСОБЛИВОСТІ ВИШИВКИ МАРІЇ АНТОНЕНКО"

Про матеріал

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура – одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: мистецтвознавство

ОСОБЛИВОСТІ ВИШИВКИ МАРІЇ АНТОНЕНКО

Роботу виконала:

Козарук Анастасія Борисіна,

учениця 10 класу

Мелітопольської гімназії №9

Науковий керівник:

Сейтаріфова Есма Ескендеріна,

вчитель художньої культури

Мелітопольської гімназії №9

Мелітополь – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ГРАНІ МАЙСТЕРНОСТІ МАРІЇ АНТОНЕНКО

1.1. Життя та початок творчості майстрині

1.2. Вишивка як частина душі

РОЗДІЛ 2. РУШНИК – ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ВИДІВ ВИШИВКИ МАЙСТРИНІ

2.1. Вишивка від Трипілля до сьогодення

2.2. Основні види та мотиви рушників Марії Антоненко

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура – одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Це й поезія, проза, народна пісня, музика, образотворче мистецтво. У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка. Вишивка – один з найбільш улюблених і загадкових різновидів народної творчості. Це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Про давність традиції вишивання свідчать мозаїки і фрески соборів, народний іконопис, де святі зображені в оздобленому вишивкою вбранні. В Україні вишивати вміли скрізь, але кожен регіон мав свої улюблені кольори і місцеві узори, власне символічне трактування рушникового знаку.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового побутового, інтер’єрно – обрядового призначення.

Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох.

Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва. У відомих осередках вишивання — таких, як Полтава, Черкаси, Львів та інші,— створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону. З вишивкою пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

У когорту самобутніх талантів увійшла й Марія Антоненко, зі своїм самобутнім відношенням до оточуючого світу, умінням зафіксовувати традиційні канони української вишивки та створенням нових орнаментів на рушниках та сорочках. Її твори – це піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого.

Вишивка Марії Антоненко та особливості мотивів її робіт вивчаються вперше. Потрібно дослідити, закріпити і зберегти той неповторний і багатий досвід, який знаходиться в руках майстрині. Цим визначається актуальність теми дослідження.

Мета роботи полягає у дослідженні елементів фольклору творчої спадщині Марії Антоненко.

Об`єктом роботи є декоративно-прикладне мистецтво мелітопольської майстрині Марії Антоненко.

Предметом дослідження є елементи фольклору вишивки Марії Антоненко.

Для реалізації поставленої мети в роботі виконано такі завдання:

вивчено і осмислено основні етапи художньої майстерності Марії Антоненко;
розкрито і з’ясовано особливості творчої манери;
висвітлено основні теми, мотиви і зміст робіт майстрині;
досліджено основні мотиви та тематика вишивки Марії Антоненко.

Методи дослідження: критичний аналіз, узагальнення, систематизація досліджування: інтерв`ювання, опитування, бесіди.

Методологічну основу роботи становлять теоретичні праці Т. Кара-Васильєвої [3], А.Заволокіної й Т. Кара-Васильєвої [4], Л.Коваленко [6], Л. Масол [9, 10, 11, 12, 13], Л. Климової [5].

Наукова новизна роботи полягає у спробі вперше дослідити елементи фольклору вишивки Марії Антоненко.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у систематизації та дослідженні матеріалу, у можливості використання даної роботи на уроках народознавства, історії, художньої культури, під час проведення факультативів, екскурсій, при оформленні краєзнавчих музеїв, підготовці і проведенні свят і обрядів, одним з елементів атрибутики яких є рушник та для підготовки учнів до міського конкурсу з художньої культури «Меандр» та ознайомлення учнів з митцями Мелітопольщини.

Особистий внесок у роботу полягає у систематизації й узагальненні майстерності мелітопольської майстрині Марії Антоненко, у дослідженні особливостей фольклорних елементів вишивки.

Апробація роботи. Тези дослідження апробовано на І (міському) етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт та шкільній науково-практичній конференції «Інтелект».

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 24 сторінки. Список використаних джерел нараховує 18 найменувань.

РОЗДІЛ 1
ГРАНІ МАЙСТЕРНОСТІ МАРІЇ АНТОНЕНКО

1.1. Життя та початок творчості майстрині

Народилася Марія Антоненко 24 січня 1937 року у селі Миколаївці, Семенівського району, на Чернігівщині. Село знаходиться у мальовничих містах, описаних великим Олександром Довженко. Мала тяжке, голодне післявоєнне дитинство. Жила з матір`ю та бабусею, яка привила любов до народної вишивки та створила для онуки першу вишиванку. Завдяки бабусиним кропітким рукам, Марія з дитинства завжди була одягнена у національний одяг. Згодом, Марія Андріївна й сама почала опановувати мистецтво вишивання. На їхньому роді можна було прослідити такі «мовні» зміни: бабуся говорила українською з чернігівським акцентом, мама розмовляла суржиком, а Марія – російською, хоча знала й поважала українську. Марія Андріївна казала: «Полюбила я українську мову і літературу, коли прочитала всього Івана Франка: все про його долю, всі його твори. І зараз він все ще є моїм улюбленим українським письменником…». Згодом свою любов до Франка Марія зможе передати у вишивці. Портрет, який вона вишиє, буде прикрашати кабінет українського фольклору (Додаток 1).

До того ж, тільки четверо з їх села мали змогу ходити до школи в район, бо в селі була тільки початкова. Кожен день по п’ять кілометрів туди і звідти, лише на зиму батьки наймали житло. У шкільні роки Марія Андріївна була членом шкільного драмгуртка й грала в сільському театрі. Для ролі Софії з відомої п`єси Івана Карпенко-Карого «Безталанна» Марія вдвох з бабусею вишили неповторну сорочку, оздоблену нитками різних кольорів і різноманітними візерунками. За словами самої Марії Андріївни, на Чернігівщини були популярні квіткові узори: «маки, колоски, дубове листя, мальви…», все було яскраве, мало трьох-, чотирьох-, пятиколор, а орнамент, що використовували, називався «гуцулкою».

З дитинства та шкільних років Марія відчувала до себе гарне ставлення, повагу з боку вчителів, рідних, близьких, друзів, і таким же добром відповідала людям, а особливо – бабусі Горпині. Саме вона навчила всієї майстерності онуку, привила терпіння до роботи й любов до українських традицій. Рік за роками Марія Андріївна вишивала, не покладаючи рук. Окрім цього заняття, тяжіла душею до російської літератури. Години проводила як не за вишивкою, так за читанням класиків.

Складна була доля, аж поки в 1966 році вона не привела Марію в Мелітополь – це чудове медове місто. І поїхала вона вчитися у Запорізький педагогічний університет та у 1972 році стала вчителем російської мови та літератури. За навчанням, зошитами, а згодом і доглядом за дітьми втратила час на улюблену справу. Спочатку працювала вчителькою навчальних класів, потім викладала російську мову, часто бувало й українську. Навчала дітей школи №24, №14, згодом НВК №9, що зараз є гімназією. Кожен робочий день був, як свято. «Бути вчителькою – було моїм покликанням, я з радістю бігла на кожний урок, віддавала дітям своє серце», – розповідала Марія Андріївна. Про це вона навіть написала вірша:

Вы наполнили юность мою,

Дорогие мои мечтатели,

Будто вновь на пороге стою

Беспокойного юного счастья.

Пусть прически и платья не те,

Пусть и песни и танцы разные,

Мы мечтали о той красоте,

Что и вы, молодые и страстные.

Я в ваших лицах себя нахожу,

Я не чувствую лет расстояния,

Я на каждый урок прихожу,

Как на первое в жизни свидание.

1984р.

Кожному випуску Марія Андріївна присвячувала вірші. А вони завжди відповідали їй такою же любов’ю та повагою.

Всі вчителі та учні завжди захоплено дивилися на різноманіття гарних вишиванок Марії Андріївни. Найкращу сорочку Марія одягала на уроки вивчення Олександра Блока. Ще у дівочі літа він став відрадою душі настільки, що вона напам`ять читала його вірші й вела урок. До того ж, всі учні настільки любили свого вчителя, що в кінці уроку дякували, іноді нагороджували аплодисментами. А це – найкраща плата за роботу.

У дев`ятій гімназії Марія Андріївна знайшла багато друзів, з якими спілкується й нині, та чимало прихильників своєї творчості. Після того, як виросли діти, вона повністю віддала себе, як озивалась, «щасливій» роботі та своєму хобі. Багатьом вчителям Марія Андріївна подарували рушники, що вишила власноруч.

Окрім цього, кабінети мовознавства й літератури, а особливо українського фольклору, прикрашені роботами майстрині. Вишиває Марія Антоненко рушники, рушнички, присвячені Різдву і Пасці. Вишила також сорочки чоловіку, свекру, сину; онукам – ікони Пресвятої Богородиці.

1.2. Вишивка як частина душі

Чимало робіт Марії Андріївни були представлені на різних шкільних та міських виставках. Всі завжди дивляться на роботи майстрині, наче зачаровані, подовгу простоюючи біля стенду. Все це можна пояснити тільки одним: вишивка, що йде від серця, не може залишити байдужими серця глядачів.

Інтерв’ю з майстринею Марією Антоненко

Анастасія Козарук:	Маріє Андріївно, що для вас вишивка?
Марія Антоненко:	Спочатку вишивка була просто захопленням, а зараз стала душевним заняттям, що приносить спокій та умиротворення. Завжди займаюсь цим співаючи та згадуючи свою молодість. Коли важко на душі, сум лежить на серці, беру в руки полотно, голку з ниткою і сную на полотні хрестики. Тоді тягар вмить злітає з плечей, враз піднімається настрій. Люблю дарувати свої роботи людям, бачити, як вони радіють від побаченого. І я неначе з кожною працею віддаю частинку себе, частинку власного внутрішнього світу.
Анастасія Козарук:	Що найчастіше ви вишиваєте? Чому?
Марія Антоненко:	Люблю вишивати рушники. До того ж, їх найчастіше замовляють, особливо весільні або подарункові. Мені подобається догоджати людям і бачити згодом посмішки на їх обличчях. Весільні рушники вишиваю для обрядів та на пам`ять, подарункові дарую сама. Кажу, щоб використовували у побуті, але всі кажуть, що такою красою можна лише прикрашати дім. Найчастіше бачу свої роботи на стінах будинків, як елемент декору, або біля ікон у куточку кімнати.
Анастасія Козарук:	Хто ж прищепив Вам любов до вишивання?
Марія Антоненко:	А почалося це з раннього дитинства, коли бабуся одного разу показала мені свої роботи. Мене зримо схвилювали надзвичайні візерунки, що, як згодом я дізналася, мали магічну силу. Бабуся вишивала, мати любила в'язати. Але бабусина справа більш припала мені до душі, й у 6 класі для моєї ролі Софії з «Безталанної» ми разом вишили надзвичайної краси сорочку. Все побачене ще у ранньому дитинстві зробило особливий поворот у моєму подальшому житті.
Анастасія Козарук:	Маріє Андріївно, чи вишивав ще хтось у вашій родині?
Марія Антоненко:	Так, моя старша сестра Єфросинія Андріївна – справжня майстриня. У неї є багато дипломів, нагород. Ще при Радянському Союзі вона приймала участь у республіканських конкурсах та виставках, має дипломи. Зараз вона живе в Одесі і більш за все полюбляє вишивати портрети на релігійну тематику: « Діва Марія», « Петро і Павло», « Іісус у пустелі».
Анастасія Козарук:	Яка була тематика ваших перших творів?
Марія Антоненко:	Мої перші роботи оцінювала бабуся. У дівочі літа я вишивала «доріжки», які вішали на стіну замість килимів, наволочки на подушки, хустинки.
Анастасія Козарук:	Який орнамент найчастіше використовуєте?
Марія Антоненко:	З дитинства бачила та вчилась геометричним та рослинним орнаментам. Останні були особливо популярні на Чернігівщині. Від бабусі я перейняла всі тонкощі вишивання різних візерунків. І чомусь припав до душі саме рослинний орнамент, який вишиваю й донині.
Анастасія Козарук:	Маріє Андріївно, а якими нитками вишиваєте? В чому їх перевага?
Марія Антоненко:	Використовую акрилові нитки. Вони мають шорстку структуру, яскравий колір, що зберігається роками, й стійкість до прання, навіть гарячою водою.
Анастасія Козарук: Марія Антоненко: Анастасія Козарук:	Чи вносите ви у вишивку свої власні деталі чи притримуєтесь класичних канонів? Авжеж намагаюсь додати щось своє. Кожна робота особлива, не схожа на іншу. Хоч кожен святковий рушник має в центрі однакову тематику, я вигадую власне оздоблення навколо, змінюючи орнамент чи колір. Дякую, Маріє Андріївно, за змістовне інтерв’ю. Бажаю творчого натхнення й нескінченної наснаги у вашій справі.

Всі відповіді Марії Андріївни свідчать про її нескінчену енергію та безмежну любов до улюбленої справи. Вона перебуває у постійному пошуку нового, завжди самовдосконалюється. Глибоко продуманими проектами Марія Антоненко синтезує сучасність зі стародавніми національними традиціями. Своєю місією вважає популяризацію української вишивки.

Отже, творчість сучасних майстрів, а особливо Марії Антоненко, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки, збереженням й подальшим розвитком її художньо-образної структури.

РОЗДІЛ 2
РУШНИК – ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ВИДІВ ВИШИВКИ МАЙСТРИНІ

2.1. Вишивка від Трипілля до сьогодення

За легендою, слова «вишивка» та «вишиванка» зародилися у стародавньому місті Вишгороді ще у трипільські часи. Спочатку тільки князі носили одяг, оздоблений вишивкою, потім стали носити всі мешканці міста, на заздрість іншим. Такий одяг був святковим, урочистим, навіть з містичним змістом, і вважався оберегом. Цей зміст залишився й донині, ставши традиційним невід’ємним атрибутом українців. Вишивка супроводжувала українців від народження до смерті. Новонародженого оповивали у вишиту пелюшку, потім одягали у вишиту сорочечку. Дівчина вишивала рушники, їй треба аж 12, і всі повинні були бути різні за довжиною та орнаментом. Вона подавала рушники при сватанні, рушником пов’язували руки молодим, мати благословляла молодят, держачи ікону у вишитому рушникові. Коли ховали небіжчика, то хрест обв’язували рушником. Випроводжаючи дітей у далеку дорогу, мати благословляла рушником на щастя, на долю. У козацькі часи аж до революції 1917 року використовували вишиті корсетки, платки, кожухи й кожушки, вишивали обрусі (скатертини), серветки, подушки, рушники на ікони. Шовком і золотом вишивали киреї гетьманам, полководцям – попівські ризи. За радянських часів все стало забуватись, бо вишита сорочка була ознакою націоналізму та дратувала владу. З настанням незалежності всі національні традиції відродилися, і вишивка стала модним елементом одягу й інтер’єру.

В українській літературі ці традиції описані, їх добре знає кожен з нас. «У дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала», – писав Олександр Малишко. Дмитро Павличко розповів, що йому мати вишила сорочку червоними і чорними нитками, що переплелись, як мамине шиття, його сумні й радісні дороги. Ще є пісня про те, як звечора тривожного але до ранку вишивала дівчина вишиванку і подарувала коханому, щоб він носив її коло серця. Всі ці пісні стали улюбленими, народними.

Улюблений письменник Марії Андріївни – Іван Франко – носив вишиванку навіть під офіційний костюм. Зараз же ми спостерігаємо справжній бум. Відбуваються великі паради вишиванок у всіх містах, тисячі людей ідуть по вулиці, демонструючи свої чарівні вишиванки – працю умілих, невтомних рук.

2.2. Основні види та мотиви рушників Марії Антоненко

Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками, символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: зустрічали і проводжали дорогих гостей, накривали хліб на столі. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для витирання обличчя і рук – утирач, посуду і стола – стирок , для прикрашення образів – покутник, для пов`язування сватів – плечовий тощо. Рушники були своєрідним освяченням початку справи чи її закінчення, так, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, рушниками скріплювали купівлю – продаж. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання.

За словами Марії Антоненко розрізняються такі види рушників: побутові (утиральні, стирачі), рушники для прикрашання (кілкові), які розвішувалися над віконними отворами та в простінках між вікнами, і рушники обрядові, що обрамляли ікони у парадному, красному кутку хати, світлини на стінах будинку (Додаток 2). Розміщення кілкових та обрядових було постійним і ніколи не змінювалося. Сталість цієї традиції можна пояснити релігійними віруваннями слов'ян, у житті яких рушники правили за талісмани, що оберігали від ворожих сил.

У дівочі літа Марія Андріївна та її сестра Єфросинія вишивали подушки та «доріжки», які використовували замість килимів.

Рис. 2.1. Подушка «Соняшник»

Рис.2.2. Доріжки «Квіткова стежина», «Весняний віночок»

Хустка – найдавніше головне вбрання українських жінок. Наші предки вишивали хустки шовком, сріблом та золотом. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Пізніше хустка стала ознакою заміжньої жінки. Ще у дівочі літа Марія Андріївна вишила таку хустку для себе. На весіллі свекруха покрила нареченій голову хусткою, що означало її перехід до сімейного стану.

Також, перед розлукою дівчина дарувала хустину коханому на знак любові та вірності. На похоронах усіх обдаровували хустинками, ними тримали свічку, хустку вішали на хоругви. Померлому закривали очі хустиною. Хустку вішали, як прапор, на хресті померлих дівчини або хлопця.

Рис. 2.3. Хустка «Весняні наспіви»

Лінія, смуга – основний художній засіб для передачі зображень, головний елемент, який об'єднує інші рушникові знаки. Марія Антоненко використовує їх для поділу узорів на певні частини, на які майстриня хотіла звернути увагу всіх, хто споглядає її вишивку. Так, коли йдеться про рослинний квітковий візерунок, саме горизонтальна лінія диктує їх вишивання голівками донизу або догори.

Рис.2.4. Рушник «Квіткова гладь»

Наші свята та традиції виникли разом з народом і передаються з покоління в покоління. Кожен український обряд приваблює своєю чарівністю й неповторністю, кожне свято очищає від усього злого. Вони зберігаються в серці кожного і сповнюють нас могутньою силою. Споконвіку наші предки зберігали традиції сімейного святкування з піснями, обрядами й забавами. І в сім’ї Марії Антоненко з дитинства й донині вшановують ці традиції. (Додаток 3)

Великдень – свято радості й веселощів – улюблене свято Марії Андріївни. До цього свята вона завжди готується заздалегідь: святковий стіл застилає вишитим рушником, на нього кладе посвячену паску, навколо – яскраві крашанки. На кожне свято Великодня Марія Андріївна вишивала новий найголовніший оберег українського народу – рушник. У кожну робота вона додавала свої власні елементи, змінювала кольори, поєднувала символи.

Рис.2.5. Святкові рушники

Рис.2.6. Святковий стіл

Рис.2.7. Пасхальний рушник Рис.2.8. Пасхальний рушник

Українське весілля, що закріплює назавжди поєднання двох люблячих сердець, - красиве, запальне, зворушливе дійство, насичене піснями й веселощами. Таким воно було здавна. Марія Андріївна вишила не один рушник: для своїх синів, для онуків, в подарунок друзям, колегам та їх дітям, на замовлення. Так її рушники потрапили за кордони України. В дарунок роботи майстрині люди везли їх у Росію, Польщу, Францію, Італію, Німеччину та в Ізраїль (Додаток 4).

Рис. 2.9. «Любові і добра»

Рис. 2.10. Весільний рушник Рис. 2.11. «Навіки разом»

Зараз Марія Андріївна – любляча мати й бабуся. Весь вільний час вона присвячує вишивці, створює роботи, не покладаючи голочки.

Рис. 2.12. Рушник «Весняні наспіви»

Рис. 2.13. Подарункова подушка Рис.2.14. Подарункова подушка

Отже, рушникова культура – це успадкована інформація, яку людське суспільство накопичує, зберігає і передає далі. Вишита захисними знаками-оберегами, ця смуга полотна обгортає, захищає людину. Рушники — це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки. У свідомості українського народу рушник наділявся широким спектром знакових властивостей, і саме тому він являє собою значне непересічне явище духовної культури, будучи етнічним культурним символом України. Окрім усього, рушник-це оберіг від злих сил і пам'ять про святе і незабутнє.

ВИСНОВКИ

У роботі висвітлено елементи фольклору у роботах мелітопольської майстрині Марії Антоненко, розкрито основні віхи життя і творчості, досліджено теми та мотиви робіт.

Вивчаючи основні віхи життя та творчості мелітопольської майстрині Марії Антоненко, встановлено, що вона – любляча мати й бабуся, самовідданий вчитель, жінка, що створює неповторні роботи із звичайних ниток та голки. Нами з’ясовано, що зацікавленість вишиванням проявилась у Марії Антоненко ще з раннього дитинства. Бабуся Горпина передала онучці всі тонкощі роботи, привила любов до цієї справи, помітила талант і допомогла його розвинути, навчила майстерності.

Досліджуючи роботи майстрині, можна зробити висновок, що вишивка на полотні – один з головних жанрів творчості. Основними темами є рослинні орнаменти на хустках, подушках, сорочках і особливо рушниках. Роботи Марії Антоненко викликають відчуття повноти життя і радості, відтворення навколишнього світу завдяки поєднанню візерунків.

Рушникова культура – це успадкована інформація, яку людське суспільство накопичує, зберігає і передає далі. Сучасна молодь має у своєму розпорядженні культурний скарб – рушникові орнаменти, які повинні бути вивчені з охопленням всіх регіонів України.

Рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу. Ті ж весільні церемонії не проходять без підношення хліба-солі. Адже хліб кладуть на розшитий рушник. І подружжя ступає перший крок на рушник. Вишивкою прикрашають урочисту одежу для хрещення малят. А вишиті картини можуть бути родзинкою в сучасному інтер'єрі житла. Блуза чи сорочка, розшита шовком чи бісером, стане не лише стильним елементом гардероба, а й гордістю того, хто її носить.

Пропоноване дослідження – лише одна з можливих спроб дотику до таємниченого материка українського вишиваного орнаменту, мистецтва вічного і неосяжного у своїх традиціях, як і сама дивовижна душа народу.

Марія Антоненко найчастіше вишивала рушники – найголовніший оберег нашого народу. За покликом душі, для себе та рідних, вишивала святкові рушники – на Великдень, на Різдво, на Новий рік. У подарунок чи за замовленням вишиває весільні рушники: «На щастя і долю», «Навіки разом». Для улюбленої школи – Мелітопольської гімназії №9 – Марія Андріївна вишила рушники та портрет Івана Франка, що прикрашають кабінет українського фольклору.

Знахідка у шкільній бібліотеці Мелітопольської гімназії №9 – збірка віршів для випускників – відкриває ще одну грань майстрині – її поетичний талант. Читаючи вірші Марії Андріївни, ми відчуваємо, як її душа все життя бажала нести у руках вогник знань до світлих очей дітей. Вона описує, що бігла на урок, неначе на перше побачення, а випускаючи дітей зі школи, у нелегке доросле майбутнє, Марія Андріївна неначе відривала від серця найдорожче.

Творчість сучасних майстрів, а особливо Марії Антоненко, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки, збереженням й подальшим розвитком її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня, - це велике надбання нашої культури.

Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Отже, вишивка – це прекрасний спосіб спілкування дітей і дорослих, завдяки якому виникає особлива атмосфера родинного тепла й розуміння.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антонович Д. Українська культура. – К., 1993. – 453 с.
Антонович С., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1999. – 256 с.
Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. – К.: Мистецтво, 1993. – 320 с.
Кара-Васільєва Т., Заволокіна А. Українська народна вишивка. – К.: Либідь, 1996. – 403 с.
Климова Л. Художня культура. 10 клас: підруч. для загальноосвіт. навч. закл. Рівень стандарту. Академічний рівень. – К.: Література ЛТД, 2010. – 176 с.
Коваленко Л. Українська література 5 клас. – К.: Освіта, 2013 – 294 с.
Ковтун А. Дерево життя. – К.: Успіх і кар’єра, 2009. – 223 с.
Ліхнерова А. Чудо вишивки. – Братислава: Праца, 1981. – 168 с.
Масол Л. Художня культура: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2009. – 288 с.
Масол Л., Миропольська Н., Гайдамака О. Художня культура: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. Рівень стандарту. Академічний рівень. – Харків: Веста, Ранок, 2010. – 208 с.
Масол Л., Ничкало С., Веселовська Г., Оніщенко О. Художня культура України: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2006. – 239 с.
Масол Л., Оніщенко О., Ничкало С., Гайдамака О. Художня культура: підручн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. Профільний рівень. – К.: Освіта, 2011. – 240 с.
Мичкало С., Масол Л., Комаровська О. Художня культура України (Від найдавніших часів до початку ХХ ст.). – К.: Видавництво Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д.Грінченка, 2004. – 146 с.
Островська Т. Знаки 155 стародавніх українських вишивок. – К.: Соняшник, 1993. – 160 с.
Репіленко Л., Цепенюк М. Обслуговуюча праця. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 256 с.