МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

Відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

 

                                                                   Секція: мистецтвознавство

 

 

 

ВІД ХОРАЛУ ДО ДЖАЗУ

 

 

 

 

                                                                Роботу виконала:

Козарук Анастасія Борисівна,

учениця 11 класу

Мелітопольської гімназії №9

 

Науковий керівник:

Сейтаріфова Есма Ескендерівна,

вчитель художньої культури

Мелітопольської гімназії №9  

 

 

 

 

 

 

 

 

Мелітополь – 2017

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1. ГРАНІ МАЙСТЕРНОСТІ ОКСАНИ БРАТЦЕВОЇ..………..………

1.1. Життєпис та початок творчості.……………………………………

            1.2. Шлях становлення як диригента регента та хормейстера……………

РОЗДІЛ 2. ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОКСАНИ БРАТЦЕВОЇ В КОНТЕКС-

                   ТІ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАПОРІЖЖЯ...........

2.1. Історія української вишивки…………………….........................

2.2. Основні мотиви української вишивки…………………………………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..7

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… .8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Світ людини включає в себе численні види  художньої практики. У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина, найдавніша галузь української культури – вокально-хорова музика.

Процеси розвитку музичної культури України, в тому числі концертно –

театрального і музично – просвітницького життя, музичної освіти регіонів та історичних центрів – Києва, Харкова, Львова, Одеси – в останні десятиріччя не раз привертали увагу українських музикознавців і тому  досить глибоко та детально висвітлені. Українська музична історія периферійних регіонів країни – невеликих міст, селищ – і на сьогодні лишається малодослідженою. Північне Приазов’я, на жаль, також належить до їх числа. Отже, запропонована робота присвячена становленню музичної культури на території сучасної Запорізької області. Потреба збереження чистоти прадавніх шарів українського вокально – хорового співу та пошуки нових форм і стилів вокально-хорового виконавства вписуються нині в загальнолюдські завдання, пов’язані з екологією культури. Нині гостро постає питання про виховання у молоді любові до рідної культури. До нього долучилася й Оксана Братцева.

Творча діяльність Оксани Братцевої вивчається вперше. Це і визначило актуальність теми дослідження.

Мета роботи полягає у комплексному аналізі творчої діяльності Оксани Братцевої та колективів під її керівництвом

Об`єктом роботи є музично – хорова культура Запорізького краю. 

Предметом – творчість О. Братцевої як сучасного хормейстера. 

Для реалізації поставленої мети в роботі виконано такі завдання:

 - вивчено і осмислено основні етапи становлення майстерності Оксани Братцевої;

- досліджено та проаналізовано творчу особистість О. Братцевої з огляду на суспільно – соціальний, композиторський та диригентський аспекти діяльності;

- розкрито і з’ясовано особливості музичної манери хормейстера;

- висвітлено основні мотиви та тематику творів у виконанні колективів під її керівництвом.

У роботі застосовано такі методи: критичний аналіз, узагальнення, систематизація досліджування: інтерв`ювання, опитування, бесіди.

Методологічну основу роботи становлять теоретичні здобутки таких авторів, як   Т.В.Мартинюк [ ],  [ ].

Наукова новизна роботи полягає у спробі вперше дослідити творчість хормейстера та диригента Оксани Братцевої у контексті сучасного хорового мистецтва. 

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у систематизації та                                           дослідженні матеріалу,  у можливості використання даної роботи на уроках художньої культури, для підготовки учнів до міського конкурсу з художньої культури «Меандр» та ознайомлення учнів з митцями Запорізького краю.

Особистий внесок у роботу полягає у систематизації й узагальненні інформації щодо майстерності Оксани Братцевої, у дослідженні особливостей її творчого шляху як музиканта, хормейстера та диригента.

Очікувані результати: отримати детальну інформацію щодо сучасної музично – хорової культури на прикладі творчості хормейстера Запоріжжя Оксани Братцевої, зробити висновки, яких змін зазнала музика після аранжування Оксаною Братцевою, проаналізувати вплив її творчості на становлення музичної культури серед сучасної молоді.

Апробація роботи. Тези дослідження апробовано на 1 (міському) етапі Всеукраїнського конкурсу – захисту науково – дослідницьких робіт.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить ! сторінок. Список використаних джерел нараховує 25 найменувань.

РОЗДІЛ 1
ГРАНІ МАЙСТЕРНОСТІ ОКСАНИ БРАТЦЕВОЇ

 

1.        Життєпис та початок творчості

 

Вишивка на Україні — один з найбільш улюблених і поширених різновидів

 народної творчості. У виробах українських вишивальниць захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології звичаїв і уявлень наших предків. Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про це свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Свідченням високого рівня вишивального мистецтва може бути одяг сарматів. Особливо цікаві знахідки дає поховання кургану Сватова Лучка Луганської області, в якому знайдено рештки жіночого вбрання, пишно прикрашеного вишивкою бісером та дрібними намистинами. В одязі сарматів уже чітко простежується соціальне розшарування населення: одяг багатих жінок оздоблений золотим гаптуванням, а бідних – скромно прикрашений звичайними намистинами.

        У часи Київської Русі (IX—XIII ст.), у зв'язку з запровадженням християнства

як нової релігії, виникають нові форми в мистецтві. Літописи згадують твори вишивки у зв'язку з різними подіями. Зокрема, під 1147 роком вказується, що при розгромі Путивля були знищені речі, шиті золотом. Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами. Про гаптування місцевого походження говорить і те, що наприкінці XI ст. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха – заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. Італійський мандрівник Жильбер де Лануа, який перебував в 1412 і 1421 рр. на території України, згадував, що рукавиці і шапки русичів були прикрашені вишивкою.

 Пам'ятки давньоруського мистецтва з їх потягом до підвищеної декоративності і глибокої змістовності були скоріше осягненням художнього зразка, запозиченого з Візантії, ніж строгим наслідуванням його. Саме завдяки народній творчості, її животворним витокам візантійське мистецтво відігравало роль творчого імпульсу, який стимулював розквіт самобутньої культури. Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла символічну функцію. Вишитий узор набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукавів, що було вшануванням роботящих рук.

        Особливий інтерес становить вишивка з курганного поховання на Київщині. Виконана вона на смужці з шовкової тканини, що прикрашала сорочку. Рисунок характеризується граничною ясністю, чіткістю і спокійно-розміреним ритмом та рівновагою всіх частин.

        Усі ці археологічні знахідки підтверджують, що вишивка була улюбленим і поширеним видом декоративного мистецтва як серед знатної верхівки, так і серед простого люду. Майстрині досконало володіли технікою вишивки, створюючи багату і різноманітну фактуру узорів. На малюнках і іконах того часу ми бачимо зображення людей у вишитому одязі.

         Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, прикрашаючи його вишивкою. Біла вишита сорочка - невід'ємна складова частина жіночого і чоловічого українського народного одягу. Вишита сорочка була характерною ознакою кожної місцевості; порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської.  Вони відрізняються одна від одної орнаментом, технікою виконання і гамою кольорів.

        Одяг був своєрідною характеристикою уміння дівчини, її працьовитості. Саме тому жіночий одяг прикрашався надзвичайно красиво. Яскравий корсет та шовковий фартух, барвисто вишита сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не усі дівчата у той час мали можливість придбавати одяг з тонкого полотна; бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але вишитий їхній одяг не поступався одягу багатіїв.

 

 

 

           

Рис.1.1 Полтавська вишита сорочка                    Рис.1.2. Подільська вишита сорочка

                 Рис.1.3. Гуцульська вишита сорочка             Рис.1.4. Поліська вишита сорочка

        Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками, символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, накривали хліб на столі. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для витирання обличчя і рук - утирач, посуду і стола - стирок , для прикрашення образів - покутник, для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, рушниками скріплювали купівлю – продаж. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання.

Рис.1.5. Весільні вишиті рушники

Рис.1.6. Поховальний вишитий рушник

 

1.        Основні мотиви української вишивки

        Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, відрізняються один від одного орнаментом, технікою виконання і гамою кольорів. За мотивами орнаменти вишивок діляться на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Українці здавна вшановували Сонце та Воду – дві стихії, шо створили земне життя. Сонце часто зображується восьмикутною квіткою, а знак Води нагадує вужа, що згорнувся.  Головним символом на рушнику є символ Матері, в основі якого 8-кінцева зірка.

        Геометричні орнаменти властиві усій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зигзаги, лінії, хрести. Зірки, розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, – це уявлення про структуру Всесвіту, яке наповнене гармонією.  Найпоширенішим орнаментом української вишивки був геометричний орнамент, головні елементи якого складали "ромби із закарлючками". Вони, за древніми слов'янськими повір'ями, утілювали богиню землі, служили добрим охоронним символом, який приносить щастя і родючість. Вишивка з такими знаками в жіночому одязі розташовувалася на головних уборах, грудях і наплічнику, в чоловічій - на наплічнику, а також рукавах і подолі сорочки-вишиванки. У числі традиційних чоловічих символів : всілякі знаки вогню (ромбічна решітка), знаки сонця (ромб з відростками) і ромби з крапкою в середині (знак ниви, засіяної насінням). Споконвічно жіночі геометричні символи – пряма лінія (знак землі) , всілякі спіралі, хвилі і змійки (знаки води) , а також косий хрест , що нагадує букву Х – це накреслення руни «урожай» і знак Місяця.

 

 

   

Рис.1.7. Чоловіча сорочка, вишита             Рис.1.8. Чоловіча сорочка, вишита

             геометричним орнаментом                          геометричним орнаментом

 

Рис.1.9. Жіноча сорочка, вишита

          геометричним орнаментом

        В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "мак", "барвінок".  Деякі з них несуть на собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом нев'янучого життя. Калина – дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. А червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Через це весільні рушники, дівочі і парубочі сорочки вишиті тими могутніми гронами. Символіка винограду розкриває радість і красу створення сім’ї. Сад винограду – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка ростить і плекає дерево їхнього роду. Ніжна трепетна квітка маку несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід. Хміль дуже подібний до символіки винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові Узор хмелю можна віднести до весільної символіки.
 

Рис.1.10. Рослинні орнаменти

Зооморфні орнаменти використовувалися рідко й найчастіше зображували візерунки птахів. Жар-птиця або пава зображувались завжди парою на весільних рущниках  і означали молодість та розквіт сил, благословляючи молодят на сімейне щастя.  На весільних рушниках також зображували півнів, лебедів чи голубів, що схили голови один до одного. Дівчата, що ще не знайшли свою пару, вишивали зозулю або солов`я.

 

Рис.1.12. Зооморфні орнаменти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2
ГРАНІ МАЙСТЕРНОСТІ МАРІЇ АНТОНЕНКО

2.1. Життя та початок творчості майстрині

 

        Народилася 24 січня 1937 року у селі Миколаївка, Семенівського району, на Чернігівщині. Село знаходиться на кордоні з Росією, до того ж, поряд з місцем народження самого О.Довженка. Жила з матір`ю та бабусею, яка привила любовь до народної вишивки та створила для онуки першу вишиванку. Завдяки її кропітливим рукам, Марія з дитинства завжди була одягнена у національний одяг. Згодом, Марія Андріївна й сама почала опановувати мистецтво вишивання. У шкільні роки була членом шкільного драмгуртка й грала в сільському тетатрі. Для ролі Софії з відомої п`єси Івана Карпенко-Карого «Безталанна» Марія вдвох з бабусею вишили неповторну сорочку, оздоблену нитками різних кольорів і різноманітними візерунками. За словами самої Марії Андріїівни, на Чернігівщини були популярні квіткові узори: «маки, колоски, дубове листя, мальви…», все було яскраве, мало трьох-, чотирьох-, пятиколор,  а орнамент, що найчастіше використовували, називався «гуцулкою».

        З дитинства та шкільних років Марія відчувала до себе гарне ставлення, повагу з боку вчителів, рідних, близьких, друзів, і таким же добром відповідала людям, а особливо – бабусі ІМЯ. Саме вона навчила всієї майстерності, привила терпіння до роботи й любов до українських традицій. Рік за роками Марія Андріївна вишивала, не покладаючи рук. Окрім цього заняття, тяжіла душою до російської літератури. Години проводила як не за вишивкою, так за читанням класиків.

        Саме ця пристрасть змусила Марію поїхати вчитися у Запорізький педагогічний університет та у 1972 році стати вчителем російської мови та літератури. За навчанням, зошитами, а згодом і доглядом за дітьми втратила час на улюблену справу. Працювала в Мелітополі, спочатку у школі №14, згодом у гімназії №9, коли та ще була НВК. Кожен робочий день був, як свято. Всі вчителя та учні захоплено дивилися на різноманіття гарних вишиванок Марії Андріївни.  Найкращу сорочку та найсвятковіше Марія одягалася на уроки вивчення Олександра Блока. Ще у дівочі літа він став відрадою душі настільки, що Марія напам`ять читала його вірші й вела урок. До того ж, всі учні настільки любили свого вчителя, що майже кожен урок закінчувався аплодисментами. А це – найкраща плата за роботу.

        У дев`ятій гімназіїї Марія Андріївна знайшла багато друзів, з якими спілкується  й нині, та чимало прихильників своєї творчості. Після того, я квиросли діти, вона повністю віддала себе, як вона озивалась, «щасливій» роботі та своєму хобі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтерв’ю з майстринею Марією Антоненко

 

Анастасія Козарук:  Марія Андріївна, що для вас  вишивка?

Марія Антоненко: Спочатку вишивка була просто захопленням, а зараз стала душевним заняттям, що приносить спокій та умиротворення. Завжди займаюсь цим співаючи та згадуючи свою молодість. Люблю дарувати свої роботи людям, бачити, як вони радіють від побаченого. І я неначе с кожною працею віддаю частинку себе, частинку власного внутрішнього світу.

Анастасія Козарук:  Що найчастіше ви вишиваєте? Чому?

Марія Антоненко: Люблю вишивати рушники. До того ж, їх найчастіше замовляють, особливо весільні або подарункові. Мені подобається догоджати людям і бачити згодом посмішки на їх обличчі. Весільні рушники вишиваю для обрядів та на пам`ять, подарункові дарую сама. Кажу, щоб використовували у побуті, але всі кажуть, що такою красою можна лише прикрашати дім. Найчастіше бачу свої роботи на стінах будинків, як елемент декору, або біля ікон у куточку кімнати.