Наукова робота: "Становлення українського реалістичного пейзажного живопису першої половини ХІХ ст."

До ХІХ століття пейзаж в українському образотворчому мистецтві не набув значення самостійного жанру, відіграючи підпорядковану роль конкретного тла у різного роду фігуративних композиціях. Роль пейзажного мотиву в давньому мистецтві обумовлювалася необхідністю відтворити середовище, в якому перебував і діяв персонаж. З посиленням реалістичних тенденцій це середовище дедалі більше ставало об’єктом художнього осмислення і естетичної насолоди. Український ландшафт, живописні міста посідали усе вагоміше змістово-образне місце у творах живописців І. Рутковича, Й. Конзелевича, В. Боровиковського. Зображалося й емоційне ставлення художників до української природи – завжди трохи піднесене, поетичне.

Перша половина ХІХ століття – епоха, що характеризується надзвичайно складними і суперечливими суспільно-економічними й політичними процесами – розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи в Росії і на Україні, розвитком капіталістичних відносин, високим піднесенням народно-визвольної революції боротьби селянства проти царату та кріпосництва. Тож процес формування, становлення і розвитку українського реалістичного образотворчого мистецтва демократичного напрямку невіддільний від передового російського мистецтва, хоч і має свої специфічні особливості, які наклали певний підбиток на творчість окремих художників.

В пейзажі дедалі більше уваги приділяється відтворенню поетичної краси конкретної місцевості. Художники поступово звільняються від умовностей пейзажу XVIII століття з його ідеалізацією, посиленою декоративністю і замість зображення вигадливих пейзажів на зразок італійських, прагнуть розкрити чарівність природи рідного краю, шукають її неповторний індивідуальний характер, намагаються розв’язати і специфічні живописні проблеми – просторовість, повітряність у їх лінійному і колористичному вирішеннях. Отже, постає важлива проблема так званого пленерного живопису.

Риси романтичного осмислення української природи виявилися в яготинських краєвидах Євграфа Лазарева, написаних гуашшю в 1805-1807 роках в період гостювання митця в садибі поміщиків Рєпніних. Лазарев відійшов від поширених на початку ХІХ століття варіантів панорамно-топографічного пейзажу, дотримуючись суто картинної побудови. Відмова від високої точки зору внесла ноту камерності, яку художник посилював вибором затишних куточків маєткового парку Рєпіних «Ставок в парку».

У пейзажі «Усипальниця Репіних» домінують блакитно-сіро-зелені відтінки, якими художник домагався відчуття прохолодного дня, наповненого вологістю повітря. Над парком ніби розлито тихий сум. Лазарєв досяг елегійного настрою, враження нічим не порушеного спокою. Пейзажі Лазарєва конкретні й реалістичні. Прагнучи надати місцевості індивідуального вигляду, він «населяв» краєвиди людьми. Таким є наприклад, «Шлях на Яготин».

В першій половині ХІХ століття на Україні працював талановитий учень професора Ф.Алексєєва російський художник-перспективіст Олександр Кунавін. Для О. Кунавіна роки перебування на Україні були найпліднішими. Запрошений канцелярією генерал-губернатора Лівобережної України князя О. Куракіна, художник за період 1803-1809 років створив багато акварельних видів сел, міст і містечок Чернігівщини, Полтавщини і Київщини. Найбільша цінність робіт Кунавіна – в їх документальності і правдивості. Жодного прикрашення цей аквареліст не допускав, прокладаючи тим самим шлях до реалістичного, соціально вмотивованого пейзажу. «Вид села Кибинці» і «Вид містечка Санжар», при всій їх живописності, ясно демонструють умови життя кріпаків: крізь сліди запустіння і руїни. Краєвиди Чернігова, Лубен, села Ляличів з палацом Завадовського, хутора в садибі Будлянського та інші місцевості Кунавін малював цілком з натури, без наступного перекомпонування.

У «Виді України» митець спробував узагальнити свої враження від країни, яку він полюбив. У представлений ним широкій панорамі ріки і берега з церквою, палацом і жанровою сценкою Кунавін мовби переходить від детального зображення конкретної місцевості до образу типового краєвиду України, до узагальненого трактування усієї української землі.

Відомі твори Кунавіна – це перспективні, панорамного характеру, зображення поміщицьких маєтків і резиденцій магнатів з палацами, ставками, під’їздами та різними спеціальними архітектурними і господарськими будівлями. Більшість з них можна сміливо віднести до архітектурних і міських пейзажів. Особливо цікаві щодо цього картини: «Очкино», де зображена відкрита колонада з широкими сходами до причалу на річці Десні, «Диканька» - садиба кн. Кочубея та «Вишеньки» - садиба гр. Румянцева-Задунайського. Ці твори свідчать про неабияку професійну майстерність Кунавіна як рисувальника і тонкого аквареліста. Звичайно, Кунавін виконав на Україні далеко більше творів, але багато з них до нас не дійшло. Проте й нині відомі являють виключний мистецький і пізнавально-документальний інтерес.

Інтерес до історії, що так яскраво виявилася в усій українській художній культурі першої половини ХІХ століття, позначився і на розвитку пейзажного жанру. На зміну топографічним краєвидам нових міст кінця XVIII-початку ХІХ століття приходить «пейзаж старовини». Патріотичне піднесення після 1812 року було поживним ґрунтом для розвитку саме такого нового пейзажу з мотивом старовинного міста. Особливо почав цікавити художників Київ, з яким пов’язані джерела історії і культури східних слов’я.

В цей час розгорнув свою творчість по увічненню образу Києва аквареліст Михайло Сажин. У його акварелях документально-фіксаційна сторона поступається художній, образній, емоційній. Його цікавить Київ традиційний, овіяний легендами. Його пейзажі відзначаються ясністю, пластичністю стрункістю композиції. Колорит монохромний, об’єм будується на градаціях одного тону. В краєвидах з центральним мотивом церковної архітектури («Андріївська церква в Києві») відчутні риси монументальності. Митець був прихильником населеного пейзажу. Люди на його акварелях – не стафажі, а невід’ємна частина життя й вигляду міста. Побутові мотиви органічні і природні в його пейзажах, хоча вони й бувають сковані печаттю застиглості, пасивної завороженості. Іноді жанрово-побутовий елемент, винесений на перший план, явно домінує над пейзажем. Так представлена робота «Старий київ. Вигляд ринку на подолі», має більш графічний вид, немов підкрашений малюнок. Не дивлячись на це, автор лаконічно передав відчуття тепло-холодності, а саме теплий передній план, холодний – задній.

Певне значення для розвитку перспективного живопису мала творчість українського художника-пейзажиста Олексія Кухаревського. Як пансіонер Чорноморського відомства, Кухаревський спочатку вчився малюнку у Миколаївській військово-морській топографічній частині, де згодом і сам став вчителем малювання. В 1926 році його зараховують стороннім учнем до Академії, а через деякий час за картину «Вид біржі в С.-Петербурзі» художник удостоюється звання академіка перспективного живопису. У цьому творі автор оспівав чарівну красу архітектурного обличчя Петербурга.

На зміну документальній реальності чи екзотичній ідеалізації краєвиду в 10-30-х роках ХІХ століття започатковується тенденція до правдивого і синтетичного трактування природи, відкриття в ній не надуманої, а дійсної краси. Через окремі мотиви, зокрема через зображення зубожілих хат та сценок з життя селян, в пейзажі виявилися соціальні моменти, хоча вони ще не набули в цю пору рис класового аналізу й критики дійсності. В цілому ці сценки сприймаються в романтичному контексті. Проте бачення українського краєвиду в його нерозривній єдності з умовами життя людей внесло в собі важливий імпульс для розвитку суспільно вагомих мотивів українського мистецтва другої половини ХІХ століття.

Невелику спадщину залишив нам після себе організатор визволення Тараса Шевченка з кріпацької неволі та його щирий друг Іван Сошенко. З відомих творів художника, присвячених краєвидам України, слід назвати такі: «Продаж сіна на березі Дніпра»  та «Пейзаж» або «Біля річки». Якщо в першій із названих картин пейзаж дещо умовний, то в другій він – реалістичний, конкретний. В роботі «Пейзаж» автор вміло передає стан природи, сутінки. Природа огорнута в повітряне середовище, знаходячись в певній димці. Масив суші діагонально розділяє композицію від масиву повітря та води.

Крім відомих київських сепій та акварелей, цікава і картина Сошенка «Переправа через Дніпро біля Київа». Твори художника свідчать про ного як досвідченого майстера-перспективіста. Художник, як відомо, за своїм фахом не був ні пейзажистом, ні жанристом, здебільшого він писав портрети та живописні твори історичного характеру. Все ж художник сказав і своє правдиве слово про природу України. Роботи Сошенка, попри досить скромний внесок в історію українського мистецтва ХІХ століття, відіграли певну роль в загальному розвитку пейзажу демократичного напряму.

Натомість, одне з найпочесніших місць в історії українського образотворчого мистецтва 30-х років ХІХ ст. належить талановитому  художникові - живописцю і графіку Василю Штернбергу, творча діяльність якого повꞌязана з Україною, життям і побутом українського народу та чарівною природою країни. Майже всі відомі живопині і графічні твори, виконані художником під час перебування його в Академії, присвячені Україні.

Штернберг опанував м’яку неконтрастну манеру письма сфумато і дотримувався її в усіх творах олійного живопису. Наприкінціі 1830-х років він переборов композиційну лаштунковість і почав будувати пейзажі за принципом плановості. Разом з тим Штернберг поміняв концепцію образу природи. Замість епічних мотивів, утворюваних широчінню відкритих просторів українських пейзажів, він тепер обирав фрагментарні, часткові види, піднімав лінію обрію і закривав деревами більшу частину неба. Але це зовсім не означало знехтування Штернберга до просторових проблем. Навпаки, він розв’язував ці проблеми по-новому, з органічним відчуттям частин і цілого, переднього плану і далечини. Ось чому крізь стовбури і крони віковічних дерев в італійських пейзажах Штернберга проглядаються небо, обрій.  Камерна зворушливість нібито ізольованого першого плану насправді зв’язувалася цілою системою «просвітів» з ширшим простором.

Зустрічаємо й твори «чистого пейзажу»: «Водяний млин на Україні», «Вид Подолу в Києві», «Качанівка», «Вулиця на селі», «Вітряки в степу» та ін. У цих мотивах художник бачив цілком певний настрій, який найчастіше асоціюється з напруженим, прихованим драматизмом. Округлі форми і м’які контури дерев та будівель несуть у собі відчуття нагрітого вологого повітря у роботі «Водяний млин» та «Переправа через Дніпро під Києвом». Ці повітряні потоки, охоплюючи землю, дерева, будівлі, надають природі рухливості, насичують її життям і безперервною мінливісті. Побутові живописні та графічні твори Штернберга, в яких пейзажу виділено чи не провідне місце, роботи якого виходять за межи камерних і являються кращими творами українського реалістичного пейзажу початку ХІХ ст.

Якщо «Качанівка» ще зберігає у своєму стилі традиції академічного, дещо умовно-декоративного пейзажу, з так званою кулісною побутовою композиції і не досить сміливим технічним живописним виконанням, то такі картини, як «Переправа через Дніпро під Києвом» і особливо «Вітряки в степу», переконливо свідчать, що перед нами справжній майстер реалістичних, з деяким романтичним забарвленням українських пейзажів.

Художник відмінно вирішив усі три плани цих композицій. У картині «Переправа через Дніпро під Києвом» на першому плані він показав ряд окремих живих сценок: тут і підводи з поклажею, запряжені кіньми та волами, і фаєтон якогось пана, і вершники – всі чекають на переправу. Постаті людей змальовані правдиво і переконливо, в живій, безпосередній реалістичній трактовці. Не менш вдало передано художником другий план – дзеркальна гладь Дніпра, і нарешті, третій – Київ з його нагірною частиною – Печерськом, Києво-Печерською лаврою. Живописно, з надзвичайною майстерністю зображене вкрите хмарами небо.

Із значною чіткістю показав художник архітектуру старого Києва. Весь твір, в цілому, незважаючи на деяку одноманітність і сухість, сповнений повітря, правдиво, просто і художньо передає нашу рідну природу. Не меншої уваги заслуговує чудовий пейзаж Штернберга «Вітряки в степу», що характеризується тонким композиційним і живописно-колористичним смаком його автора, правдивістю і виразністю. Майстерно виконані невеликі за розмірами пейзажі «Водяний млин на Україні», «Сільська вулиця» і майже мініатюра «Хлопчик пастух». Слід згадати також роботи «Качанівка», «Альтанка в саду Тарновських у Качанівці», створено художником в маєтку Тарновського.

Штернберг продемонстрував виключну майстерність художника-реаліста. І хоч він зміг піднятись до рівня критичного реалізму, його твори, правдиво відображаючи побут селянства, сільський пейзаж, сприяли розвитку реалістичних тенденцій в українському пейзажному живописі, першої половини ХІХ ст. І все ж творчі звꞌязки Штернберга з Україною і його роль у формуванні і становленні нового, реалістичного українського образотворчого мистецтва, на жаль, ще майже зовсім не вивчені і не популяризовані навіть у нашій спеціальній літературі. Його роботи на українську тематику приваблювали простотою й безпосередністю. В картинах селянського побуту та пейзажних творах виражено глибоку задушевність, любов до чарівниці - природи. Талант його не можна було не помітити.

Благодійно позначилась на творчості обох митців щира дружба Штернберга з Т.Г.Шевченком. В Штернберг і Т. Шевченко виділяли у природі специфічні емоційні стани – драматичний і епічний. Не дивно, що часом важко чітко розрізнити між собою їх твори, що є свідченням єдності творчого методу, творчого погляду на завдання мистецтва в художньому реалістичному відтворенні дійсності.

Найвищими досягненням мистецької культури українського народу  не тільки першої половини, а й всього ХІХ ст. є багатогранна творчість Т.Г.Шевченка. Його мальовані й поетичні образи України пробуджували у сучасників інтерес до його батьківщини, її природи, людей. Вони надихали на творчість багатьох художників.

В «Живописній Україні» Шевченко показав красу української природи, побут та звичаї народу, вперше в образотворчому мистецтві нашої країни відтворив одну з найславніших сторінок історії, присвячену зміцненню братерської дружби і возꞌєднанню українського і російського народів «Дари в Чигрині» 1649 року. Своєю «Живописною Україною» Шевченко відкрив нову сторінку в історії вітчизняного образотворчого мистецтва демократичного напряму, мистецтва критичного реалізму, що став прапором російських і українських художників-передвижників. Проведені в численних роз'їздах і в натхненній літературно-художній праці знамениті «три літа» перебування Шевченка на Україні. Спостереження за природою в різних умовах освітленості принесло йому відчуття мінливості природи, її прихованої творчої сили. Шевченка захоплює в ці роки, заснована на скромному правдивому мотиві дві його жанрові картини – «На пасіці» і «Селянська родина», які характеризуються підкресленою простотою пейзажного тла, в якому з граничною якістю декларується нове розуміння єдності природи і нова роль світла.

Шевченко локалізував пейзаж, надав йому інтимності, суголосної жанровим сценам. В картині «На пасіці» простір стиснений між клаптиком саду і рогом навісу. Жодний предмет чи мотив не показаний тут повністю. Вулик, лава, тин, галявина, вкритий сіном навіс, кущі і дерева – усе подано у фрагментах. Але згадані деталі скомпоновані в такій органічній єдності, що глядач без будь-яких труднощів домальовує в своїй уяві і обладнання скромної пасіки і спеку літнього дня, і зелене шумовиння трав. Подвійне чергування світла створює не тільки ефект просторової далечини, а й сприяє активному ліпленню живописної форми. Світло, пряме і рефлекторне, виділяючи постаті й предметити яскравими та м'якшими відблисками, зануруючи, - це мерехливе світло живе своїм життям.

Подібну емоційну й динамічну функцію несе світло і в пейзажній частині картини «Селянська родина». Багатством тональних співвідношень, мінливим вечірнім світлом, теплотою колорит тут досягнуто виразності м'яких, написаних в манері сфумато форм і хвилюючої напруженості, чудово узгоджених з гуманістичним змістом жанрової сцени на першому плані картини.

Фахова майстерність, яку Шевченко удосконалив при вивчені  і відображені рідної природи, знадобилися йому в майбутньому, коли він був висланий за свої поеми. Перехід від камерного до панорамного пейзажу став у нових умовах реальним фактом розвитку його творчості як живописця. Помітно змінилося й емоційне забарвлення його пейзажів. Він почав мислити ще маштабніше, образи природи почав трактувати монументально, передавати в них гостродраматичні стани. Особливо це помітно в акварелі «Пожежа в степу». Небо не набувало в Шевченка такого змістового та емоційного значення, як у казахських пейзажах. Колір, світло художник поставив на службу гранично виразному образу природи – суворої величі та  розміреності. В численних пейзажах, виконаних Шевченком в роки заслання виявився оригінальний і самобутній талант художника як видатного майстра акварелі. Його роботи періоду експедиції відзначаються правдивими і разом з тим емоційно-піднесеним зображенням суворої природи північного Казахстану, науковою достовірністю передачі її характерних особливостей.

Т.Г.Шевченко, основоположник критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві, був одним із перших українських художників, які прокладали шлях до нового реалістичного мистецтва демократичного напряму. Митець був віртуозним майстром акварелі і сказав цілком нове слово і в розвитку живописної олійної техніки. Творчість Т.Г.Шевченка    відкриває нові сторінки історії українського образотворчого мистецтва першої половини і середини ХІХ століття в галузі реалістичного живопису і графіки, в розвитку портретного, побутового, історичного жанрів. І дуже поважне місце в його образотворчій спадщині займає пейзажний живопис  - від майже документально точного відтворення місцевості до сповнених емоцій композицій. Художня майстерність Кобзаря стала фундаментом для наступного етапу розвитку вітчизняної образотворчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Богуцький Ю,П. Українська культура в європейському контексті/Ю.П.Богуцький, В.П.Андрущенко, Ж.О.Безвершук, Л.М.Новохатько.-Київ:Знання, 2007.-679 с.
2. Денисенко О.Творці українського пейзажу/Олена денисенко//Київ:Образотворче мистецтво, 2000.-№3-4.-С.64-92.
3. Жбанова О.Українська модель імпресіонізму/Олена Жбанова//Київ:ПФ Галерея, 2011.-№8.-С.15-23.
4. Затенацький Я. Українське мистецтво першої половини ХІХ ст./Я. Затенацький.-Київ:Мистецтво, 1965.-62 с.
5. Лобановский Б.Б. Українське мистецтво др. половини 19- поч. 20 ст./Б.Б.Лобановський, П. Гладя П.-Київ:Мистецтво, 1989.-203 с.
6. Міщенко Г. Реалізм, традиція, авангард/Григорій Міщенко//Київ:Образотворче мистецтво, 1985.-№2.-С 62-63.
7. Нєльговский Ю. П. Українське мистецтво (від найдавніших часів до початку 20 ст)/ Ю. П.Нєльговский, Д. В.Степовий, Л.Членова.- Київ: Рад школа, 1976.- 136 с.
8. Степовик Д. Українське мистецтво першої половини XIX ст./Д.Степовик.-Київ:Мистецтво, 1982.-213 с.
9. Судак В.О. В класах Академії мистецтв/Володимир Олегович Судак//Київ:З досліджень про Т.Г.Шевченка, 1968.-№12.-С.17.
10.  Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії/за ред.. Є.П.Кирилюка.-Київ:мистецтво, 1982.-№172.-С.78.